(PDF) Князь Данило Романович та угорські королі 1205–1235 рр. Частина 2 [in:] Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнав

7 MEDIUM AEVUM УДК 94(477)”11/14” КНЯЗЬ ДАНИЛО РОМАНОВИЧ ТА УГОРСЬКІ КОРОЛІ 1205–1235 рр. ЧАСТИНА 2 Мирослав ВОЛОЩУК Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника Центр медієвістичних студій, вул. Шевченка 57, 76018, м. Івано-Франківськ, Україна e-mail:

DOI: 10.15330/gal.36.7-28 ORCID 0000-0002-1737-7205 Даріуш ДОМБРОВСЬКИЙ Університет імені Казимира Великого (Бидґощ, Польща) Історичний виділ вул. Понятовського 12, 85–671 Бидґощ e-mail:

DOI: 10.15330/gal.36.7-28 ORCID 0000-0002–7545–9663 Актуальний матеріал присвячений другій частині ініційованої 2019 р. львівським професором Володимиром Александровичем дискусії про характер взаємовідносин князя Данила Романовича із угорськими королями Андрієм ІІ та Белою IV. Дана стаття торкається участі волинського володаря у коронаційних врочистостях Бели, що мали місце у Столичному Білгороді (сучасне угорське місто Секешфехервар) 14 жовтня 1235 р. Шляхом порівняльного аналізу описів коронації угорських володарів ХІІІ–XV ст. автори дійшли висновків про неповне відтворення на сторінках Пожонської хроніки відведе- ної Данилові ролі. На основі лише цього лаконічного сюжету неможливо реконструювати усіх подро- биць врочистостей коронування Бели IV, а найголовніше – статусу у них руського князя. Однак за- стосування компаративного аналізу в роботі з писемними джерелами, проведення польових досліджень дають змогу чітко стверджувати: 1) Данило Романович провадив королівського коня упродовж усієї церемонії (а не лише, до храму Свв. Петра і Павла), що тривала упродовж дня на різних підготовлених для неї локаціях; 2) зафіксований чи не вперше під час церемоніалу жест Officium stratoris за присут- ності людей імператора Фрідріха ІІ слугував, на наш погляд, прикладом imitatio відповідних традицій Священної Римської імперії із однозначним, зрозумілим усім присутнім, сенсом; 3) для Романовичів участь князя Данила у врочистостях 14 жовтня 1235 р. не вважалася вартою сімейної пам’яті, можли- во принизливою, а тому, на відміну від багатьох інших знаменитих подій свого часу, не потрапила на сторінки упорядкованої при їхньому дворі хроніки (так званого Галицько-Волинського літопису); 4) жест ведення волинським володарем коня Бели IV став необхідним інструментом врегулювання його відносин із Арпадами після спершу смерті на початку 1234 р. у обложеному військами Данила Галичі сина Андрія ІІ герцога Андрія, згодом 21 вересня 1235 р. – самого короля Угорщини, а відтак – під- тримки угорською королівською родиною у місті над Дністром Михайла Всеволодовича і його сина Рос- тислава. Монгольське вторгнення до Угорщини 1241–1242 рр., поразка військ Ростислава Михайловича і бана Філі у битві під Ярославом 17 серпня 1245 р., а також повернення у квітні – травні 1246 р. стар- шого Романовича живим після візиту до хана Бату кардинально змінили акценти міждинастичних сто- сунків. Відтепер задекларована 14 жовтня 1235 р. жестом Officium stratoris залежність князя Данила від Бели IV поступилася нагальній потребі спільних партнерських дій проти номадів, навіть шляхом укладення нерівноправного з погляду Арпадів матримоніального союзу з Романовичами. Ключові слова: Володимир Александрович, династія Арпадів, Романовичі, князь Данило, король Андрій ІІ, Бела IV, Officium stratoris, коронація, монголи. Галичина 8 Важливим елементом дискусії, актуалізованої нещодавно професором Володимиром Александровичем зі Львова, щодо відносин князя Данила Романовича († 1264) із угорськими королями першої третини ХІІІ ст.1, є характер і особливо наслідки участі руського володаря у коронаційних врочистостях 14 жовтня 1235 р. Бели IV († 1270). Окреслена тема не нова, а з огляду на сюжет і сформований у історіографії образ короля Русі – належить до чи не найбільш складних. Оцінки, що нуртують у науковій літературі, кардинально відрізняються одна від одної, що, природно, часом призводить до цілком гострих випадів одних авторів у бік інших, часом – на межі наукової етики. Хронологічно можна відчути, що дискусія активізувалася після появи понад 15 років тому низки присвячених окресленій проблематиці статей, кілька з яких підготував один із авторів цього матеріалу2. Відтак надалі усі, хто давав оцінку візитові Данила Романовича до Угорщини восени 1235 р. та особливо участі у коронації Бели IV, умовно розділилися на кілька груп. До першої входять ті, хто вбачають у діях князя видатний дипломатичний крок та, як наслідок – жодних ознак його васальної залежності (принаймні видимих у регулярних русько- угорських відносинах першої третини – середини ХІІІ ст.). До другої належать учені, котрі пе- реконані, що залучення руського володаря до коронаційних врочистостей, його згода взяти у них участь були не випадковими і передбачали відповідну подальшу субординацію щодо Бе- ли IV (за нових реалій у колі великої королівської родини), імовірно, як наслідок попередніх практик у стосунках із Андрієм ІІ († 1235) ще з другої половини 1205–1206 рр. Врешті третю групу складають історики, які вбачають у сюжеті не що інше, як демонстрацію певної угорської особливої уваги і поваги щодо почесного гостя, який опинився при дворі Арпадів у настільки відповідальний для країни момент3. 1 Александрович В. “Угорське підданство” короля Данила Романовича. Княжа доба: історія і культура. 2019. Вип. 13. С. 133–190. 2 Лабунька М. Князь Данило Галицький і коронація угорського короля Бели IV (Чин Officium Stratoris). До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя / ред. колегія І. Гирич, Я. Грицак, М. Крикун. Київ ; Львів : Вид-во НТШ та ін., 2004. Т. 1. С. 554–561; Волощук М. Вассальная зависимость Даниила Романовича от Бели IV (1235–1245 гг.): актуальные вопросы реконст- рукции русско-венгерских отношений второй четверти ХІІІ в. Specimina nova. Pars prima. Sectio medievalis. Pécs, 2005. P. 3. S. 83–115; Його ж. Васальна підлеглість Данила Романовича від Бели IV (1235–1245 гг.): джерела, історіографія та коротка постановка проблеми. Україна Угорщина: спільне минуле та сьогодення. Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 14–16 квітня 2005 р.) / відп. ред. В. А. Смолій. Київ : Інститут історії України НАН України, 2006. С. 86–95 (переклад угорською див.: Voloscsuk M. Danyilo Romanovics IV. Bélától való hűbéri függősége (1235–1245): források, történetírás és a probléma rövid felvetése. Magyar–ukrán közös múlt és jelen. Nemzetközi tudományos konferencia anyagai (2005. április 14–16) / felelős szerkesztő V. Szmolij. Kиїв, 2006. Old. 83–92). 3 Нове бачення теми упродовж 2015–2018 рр. у кількох працях запропонували Ілля Паршин (Паршин І. Участь князя Данила Романовича в інтронізації угорського короля Бели IV. Княжа доба: історія і куль- тура. 2015. Вип. 9. С. 25–29; Його ж. Дипломатія Галицько-Волинської держави: європейські наративні джерела. XIII–XV століть. Львів, 2018. С. 205–215) і Дюра Гарді (Гарди Д. Данило Романович на інтро- нізації Бейли IV 1235 року – або повернення до королівської сім’ї. Король Данило Романович: культурна і державотворча спадщина його доби / під заг. ред. М. Бевза, Ю. Лукомського. Львів : Растр–7, 2016. С. 43–47). Опублікована ж 2019 р. стаття В. Александровича, судячи із її назви, мабуть мала покласти крапку у вкотре винесеній на обговорення проблемі (Александрович В. “Угорське підданство”… С. 135– 151), але лише спричинила новий етап дискусій, утім і на сторінках періодичного видання за його редакції, причому з абсолютно протилежними, але врівноваженими та із притаманною авторам науковою етикою, висновками (Мусін О., Войцещук Н. Перемишль та “гірська країна Перемишльська”: межі землі й грані історії. Княжа доба: історія і культура. 2020. Вип. 14. С. 110–112). Відзначмо також присутність даного сюжету у коментарях до тексту (перекладеного зокрема для ширшого кола читачів польською і словацькою) кількох найновіших видань так званого Галицько-Волинського літопису (зокрема й з по- гляду дуже важливого текстологічного аналізу) останнім часом, на наш погляд, слушно у силу жанру, особливостей підготовки, адресата наративу названого дослідниками хронікою Романовичів ХІІІ ст. (Chronica Galiciano-Voliniana (Chronica Romanoviciana) / ed. D. Dąbrowski, A. Jusupović, Monumenta Polo- niae historica (далі – MPH). Kraków ; Warszawa : PAN ; PAU, 2017. Nova Series. T. XVI. S. 194, прим. 530; пор. практично тотожний за змістом коментар: Kronika Halicko-Wołyńska (z XIII wieku) / z języka Medium Aevum 9 Професор В. Александрович, власне, належить до третьої групи дослідників, а його погляди зводяться до наступних: 1. На основі описання участі Данила Романовича у коронаційних врочистостях 14 жовтня 1235 р., Автор цілковито заперечує можливість його васального підданства, вод- ночас абсолютно відкидаючи залежність малолітніх дітей покійного Романа Мстиславовича, – а головно старшого сина, – від Андрія ІІ після зустрічі того із вдовою загиблого під Завихостом 19 червня 1205 р. князя4. 2. Описання ведення князем Данилом королівського коня у Столичному Білгороді як і набір свідчень “літописця Романовичів” про події наступних кількох років нічим не здатні вказати на вірогідність якогось підпорядкування5. Зі слів В. Александровича, “[…] “угорське підданство” короля Данила Романовича виступає заснованим винятково на знаної широти здогадах без належного вивчення доступної джерельної підстави та водночас – відповідного адекватного осмислення самої залученої мотивації”6. 3. “Гостя, безперечно, виразно вивищено дорученням виконувати однозначно почесну місію. З нею ніяк не випадало би співвідносити навантаження, начебто, якогось применшення, упослідження, а, щобільше, – підпорядкування та підданства. Згідно з середньовічним цере- моніалом, підданий […] ніяк не міг би виступати на тому місці і в тій ролі, якими відзначено Данила Романовича”7, – резюмує Автор щодо подій 14 жовтня 1235 р. Ситуація у державі Романовичів другої половини 1235 р., візит князя Данила до Угорщини та справа королеви Беатриси д’Есте Станом на початок весни 1234 р. держава Романовичів знову розширилася після здобут- тя князем Данилом Галича, при облозі якого помер його супротивник герцог Андрій († 1234)8. Це було четверте повернення волинських володарів до міста над Дністром9, про реакцію на яке немолодого вже на той час короля Андрія ІІ нам нічого невідомо. У відповідь на успіхи Данила Романовича київський князь Володимир Рюрикович († 1239) “присла | с[ы]на своего Ростислава в Галич[ь], и прїа с ним[ь] брат[ь]ство и | любовь великоу”10. Підтвердження взаємної приязні, що існувала між князями й раніше11, посприяло долученню сил князя Данила у затяжну і виснажливу військову кампанію Володимира Рюриковича проти чернігівського князя Михайла Всеволодовича († 1246), що тривала “ѡт[ъ] Кр[ь]щенїа до Вознесенїа”, тобто упродовж 6 січня – 17 травня 1235 р.12 Для Данила Романовича бойові дії у Чернігівській землі супроводжувалися тяжкими втратами у війську, згодом полоненням ворожими силами головного союзника Володимира cerkiewno-słowiańskiego przełożył, przedmową i komentarzami opatrzył E. Goranin. Oborniki Śląskie : Studio Graphito, 2020. S. 151, прим. 588; див. також: Haličsko-volynská kronika. Neznáme rozprávanie o rodine kráľov a kniežat východno-strednej Európy v 13. Storočí / eds. M. Homza, N. Malinovská. Martin: Matica slovenská, 2019. S. 168–169, прим. 356; Галицько-Волинський літопис. Текстологія / за ред. О. Толочка. Київ : Академперіодика, 2020. С. 441). 4 Спростування другої частини поглядів Автора див.: Волощук М., Домбровський Д. Князь Данило Ро- манович та угорські королі 1205–1235 рр. (у відповідь Володимирові Александровичу). Частина 1. Га- личина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. Івано-Франківськ, 2020. Вип. 33. С. 37–59. 5 Александрович В. “Угорське підданство”… С. 151. 6 Там само. С. 188. 7 Там само. С. 155. 8 Chronica Galiciano-Voliniana. S. 184. Пор.: Chronica Alberici monachi Trium Fontium a monacho Novi Monasterii Hoiensis interpolata, Monumenta Germaniae historica. Scriptores (далі – MGH SS) / ed. G. Pertz. Hannoverae : Impensis Bibliopolii Avlici Hahniani, 1874. T. 23. S. 944. 9 Dąbrowski D. Daniel Romanowicz król Rusi (ok. 1201–1264). Biografia polityczna. Kraków : Avalon, 2012. T. 1. S. 468 10 Chronica Galiciano-Voliniana. S. 185–186. 11 Dąbrowski D. Włodzimierz Dymitr Rurykowicz i jego stosunki z Danielem Romanowiczem. Kartka z dziejów politycznych Rusi w I poł. XIII w. Фортеця : збірник заповідника “Тустань”. На пошану Михайла Рожка. Львів : Камула, 2009. Кн. 1. С. 68–89. 12 Chronica Galiciano-Voliniana. S. 189. Галичина 10 Рюриковича (“Срѣти|вшим[ъ] же сѧ воем[ъ] мнѡгым[ъ] половец[ь]кым[ъ] оу Торцескаго, и быс[ть] | сѣча люта […] Вълѡди|мероу ж[е] ӕтомоу быв[ъ]шю”13) та, як наслідок, завершилися влітку 1235 р. неспроможністю контролю Галича, який, за – на превеликий жаль, – не окреслених джерелами обставин, перейшов до рук Михайла Всеволодовича. Хроніка Романовичів ХІІІ ст. повідомляє, що на тлі військових невдач та неприйняття князя елітами Галича “Данилови ж[е] оувѣда|в[ъ]шю крамолоу их[ъ] [тобто, бояр. – Авт.], изыде въ оугры”14, точний час чого встановити неможливо, на відміну від часу повернення на батьківщину15. Чимало істориків, утім і наш Автор, певні, що князь вирушив до Угорщини ще за життя Андрія ІІ16, чóму, проте, expressis verbis підтверджень немає. Однозначно ясно, що він провів за межами своїх володінь кілька місяців – до зими 1235/6 р. Натомість король, одружившись втретє 14 травня 1234 р.17, перебував у цілком добрій фізичній формі. Зокрема влітку 1235 р. він завдав поразки австрійським військам герцога Фрідріха Бабенберґа († 1246), що вторглися до його володінь, спустошивши контрнаступом землі супротивника аж до Відня18. Однак 21 вересня 1235 р. за невстановлених обставин та цілком несподівано у віці поміж 58–60 років угорський володар помер і спершу був похований в Орадеї поряд із Володиславом І († 1095)19. У церемонії прощання з Андрієм ІІ, точна дата якої, на відміну від дати смерті, невідома, можливо взяли участь посли німецького імператора Фрідріха ІІ († 1250), котрі прибули до Угорщини з вимогою виплати, начебто, затриманої батьком Бели IV данини у розмірі п’яти тисяч срібних марок20. Серед іншого вони посприяли у делікатній справі втечі з-під варти вагітної удови Андрія ІІ Беатриси д’Есте († 1245), звину- ваченої синами покійного короля Белою і Коломаном († 1241) у подружній зраді з палатином Діонісієм сином Омпуда, з яким ніби після смерті чоловіка та мала намір втекти21. Врешті решт 13 Chronica Galiciano-Voliniana. S. 191. 14 Ibidem. S. 193–194. 15 “Ѕимѣ ж[е] приспѣ|в[ъ]ши [1235/6 р. – Авт.], иде Васил[ь]ко к Галичю, поимѧ лѧхы. Данил[ъ] же | в то времѧ прїиде къ брату си изъ оугоръ [акцент наш – Авт.]”, Ibidem. S. 194. Цілком можливо князь виру- шив до Угорщини ще у червні 1235 р. (Dąbrowski D. Daniel Romanowicz król Rusi. S. 187–189), чому, однак, бракує переконливих доказів. 16 Александрович В. “Угорське підданство”… С. 187. 17 Дружиною Андрія ІІ стала донька Альдобрандіно д’Есте Беатриса († 1245) (Wertner M. Az Árpádok családi története. Nagybecskereken : Pleitz Fer. Pál Könyvnyomdája, 1892. Old. 430; Zsoldos A. Az Árpádok és asszonyaik. A királynéi intézmény az Árpádok korában. Budapest : MTA Történettudományegyetem Intézete, 2005. Old. 190). 18 Див. наприклад із останнього: Roháč P. Fridrich II. Babenberský a jeho boje s Uhorským a Českým krá- ľovstvom 1230–1246. Vojenská história. 2015. R. 19. Č. 3. S. 10–11; Rudolf V. Cseh–magyar–osztrák kapcsolatok II. (Harcias) Frigyes uralkodása alatt (1230–1246). Fons. Vol. XXIV. 2018. sz. 1. Old. 21; Сенґа Т. Галич, Галицька та Руська землі у взаємовідносинах з Угорщиною ХІ–ХІІІ ст. Галич. Збірник наукових праць / за ред. М. Волощука. Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2020. Серія 2. Вип. 5. С. 72, прим. 188. 19 “Andreas Rex Hungariae moritur et sepelitur in Waradino”, Chronica Alberici monachi Trium Fontium a monacho Novi Monasterii Hoiensis interpolate. S. 937. Пор.: Kádár T. Az Árpád-házi uralkodók és az országlásuk idején hercegi cimmel tartományi különhatalmat gyakorolt külhoni, fejedelmi származású elökelök, valamint azok családtagjainak elhalálozási és temetkezési adatai 997–1301 között. Fons. Vol. XIX. 2012. Sz. 1. Old. 93. До слова, зі статті Томаша Кадара бачимо, що інформації про день похорону ми не маємо не тільки у випадку Андрія ІІ. Відсутня вона і в найновішій “Історичній хронології доби Арпадів (997– 1301)” Даніеля Бачатьяї. При цьому час смерті короля автор датує періодом поміж 21 вересня – 1 жовтня 1235 р. (Bácsatyai D. Az Árpád-kor történeti kronológiája (997–1301). Budapest : Bölcsészettudományi Kutatóközpont, 2022. Old. 168). 20 “Imperator Fredericus repetit a rege Hungarie tributum 47 annorum, quod videlicet ex quo mortuus est avus eius magnus imperator Fredericus solutum non fuerat”, Chronica Alberici monachi Trium Fontium a monacho Novi Monasterii Hoiensis interpolate. S. 939; “His temporibus mortuo Andrea rege Ungarie, et regnante Bela filio eius pro eo, imperator suos legatos ad regem Ungarie destinavit”, Annales S. Iustinae Patavini. MGH SS / ed. G. Pertz. Hannoverae : Impensis Bibliopolii Avlici Hahniani, 1866. T. 19. S. 155. Пор.: Kosztolnyik Z. Hungary in the Thirteenth Century. New–York : Columbia University Press, 1996. P. 122. 21 Див. до прикладу: Nyáry A. Beatrix királyné, II. Endre hitvese. Századok. 1868. Füz. 9. Old. 601–603; пор.: Wertner M. Op. cit. Old. 433. Medium Aevum 11 переодягнена хлопцем молода удова у посольському супроводі зуміла виїхати до німецьких земель, де на початку 1236 р. народила сина Стефана († 1271)22. Факт відправлення Фрідріхом ІІ послів, на наш погляд, важливий з кількох причин. Перш, ніж відіслати їх до Угорщини, цісар мусів довідатися про відхід у засвіти угорського володаря, що потребувало часу, адже частину серпня і вересень 1235 р. він провів спершу у Майнці (тепер – однойменне місто федеральної землі Рейланд-Пфальц, Німеччина), а згодом ельзаському місті Агно (тепер – місто, комуна і супрефектура регіону Гранд-Ест департаменту Нижній Рейн округу Агно-Вісамбур кантону Агно, Франція), де уклав цілу низку документів23 і певне отримав звістку про смерть Андрія ІІ. Відстань від Агно до Столичного Білгорода (Alba Regia, тепер – місто Секешфехервар, Угорщина), Естерґома чи місця поховання короля Угор- щини в Орадеї становить від майже тисячі до понад 1200 км. З огляду на середню швидкість пересування вершника (чи групи вершників) цієї пори року, терміновість справи, можна при- пустити, що до Агно важлива інформація дійшла не раніше, ніж на третій, а то й четвертий чи п’ятий день, тобто 23–24/25 вересня (якщо зважати, що король помер саме 21 вересня, а не пізніше). Приготування послів та їхній проведений у дорозі до Угорщини час дозволяють при- пустити прибуття на місце щонайменше на початку – у першій декаді жовтня 1235 р. Зазвичай покійника ховали на третій, іноді четвертий день із подальшою невідкладною коронацією наступника. До прикладу зі смертю Карла Роберта з династії Анжу 16 липня та похорон 18 липня 1342 р. його син Людовік І прийшов до влади на третій після похорон день – 21 липня24. Але от доньку Людовіка Марію († 1395) коронували одразу на другий після похорон її батька день – 17 вересня 1382 р.25. Поміж смертю Андрія ІІ 21 вересня (або пізніше) і коронацією Бели IV 14 жовтня 1235 р. пройшло щонайбільше 24 дні, дата похорон покійниками невідома, а відтак теоретично посли Фрідріха ІІ дійсно могли взяти участь у обох церемоніях. Оперативність, з якою прибули німецькі делегати до Угорщини, демонструє, що для князя Данила також не становило проблеми приїхати саме напередодні коронації (а можливо ще й узяти участь у похоронах батька Бели IV), адже відстань від волинського Володимира до Орадеї була удвічі коротшою, аніж для посланців Фрідріха ІІ. Адже переконливих доказів на прибуття старшого Романовича до володінь Арпадів ще за життя Андрія ІІ та причин візиту, як ми вже зазначали – бракує. Але наведені міркування до суті справи мають радше опосередкова- ний стосунок. Важливо констатувати присутність під час королівських врочистостей 14 жовтня 1235 р. як волинського володаря, так і людей імператора. Додатково хоч і опосередковано це теж підтверджується датованим 1236 р. листом Фрідріха ІІ чеському королю Вацлаву І († 1253) зі складеним post factum переліком обвинувачень у адрес австрійського герцога Фрідріха Бабен- берґа. Одним із таких був не окреслений автором хронологічно напад на посланців імператора та не названого за іменем руського князя, котрий передав ними цісареві якісь дари26. На наш погляд, 22 “Tunc Beatrix regina, cum esset gravida, timore sui crudelis privigni, iunxit se in reversione societati imperialium legatorum, induta veste virili; et sic deluso rege, qui faciebat eam cum summa diligentia custodiri, in Alemaniam latenter confugit, peperitque ibi filium, quem Stephanum appellavit”, Annales S. Iustinae Patavini. S. 155; Chronicon Estense cum additamentis usque ad annum 1478 / a cura G. Bertoni e E. P. Vicini. Raccolta degli storici Italiani dal cinquecento al millecinquecento ordinate da L. A. Muratori. Nova edizione riveduta ampliata e corretta / con la direzione di G. Carducci e V. Fiorini. Città di Castello : Coi tipi della casa editrice S. Lapi, 2016. T. 15. P. 3. S. 14. Пор.: Wertner M. Op. cit. Old. 546, прим. 2 із добором інших джерельних свідчень. 23 Historia diplomatica Friderici secundi / collegit J.–L.–A. Huillard-Bréholles. Parisiis : Excudebat Henricus Plon, 1855. T. 4. P. 2. S. 760–770. 24 Chronici Hungarici compositio saeculi XIV. Scriptores rerum Hungaricarum tempore ducum regumque stirpis Arpadianae gestarum (далі – SRH) / edendo operi praefuit I. Szentpétery. Budapestini : Academia Litter. Hungarica atque Societate Histor. Hungarica in partem impensarum venientibus Typographiae Reg. Universitatis Litter. Hung Sumptibus, 1937. Vol. 1. S. 503. 25 Johannes de Thurocz. Chronica Hungarorum. I. Textus / ed. E. Galántai, Gy. Kristó. Budapest : Akadémiai kiadó, 1985. S. 187–188, 190. 26 “Praeterea nuncios nostros in securitate sua et conductu receptos spoliari mandavit. Xenia quoque per ducem Rossiae nobis transmissa nunciis eius in contumeliam et iniuriam nostrum fecit auferri”, Codex diplomaticus et Галичина 12 йшлося про повернення додому ще до зими 1235/6 р. згаданих раніше людей Фрідріха ІІ, котрі вже після коронування Бели IV допомогли удові Андрія ІІ Беатриси д’Есте таємно вибратися з Угорщини. До них вочевидь доєдналися посли ducem Rossiae – Данила Романовича, пограбовані згодом людьми герцога Австрії. Відтак описані у Пожонській хроніці, а відтак – Композиції угорських хронік XIV ст. та цілому ряду інших, пізніше упорядкованих, наративів королівські врочистості неповні. У текс- тах відсутня інформація про інших гостей, які були на коронації Бели IV, зокрема – послів Фрідріха ІІ27. Причиною цього замовчування, швидше за все, стала їхня причетність до втечі з- під варти вагітної удови, адже народження нею сина становило для Бели і Коломана чималу проблему28. Однак роль, відведену Данилові Романовичу у подіях 14 жовтня 1235 р., можна і варто пов’язувати з присутністю на коронації людей імператора. Для них officium stratoris була зрозумілою і, з погляду її першого застосування Арпадами у властивих врочистостях, як видно на основі уцілілих досі джерельних свідчень, слугувала, здається, прикладом imitatio традицій імперії за присутності людей імператора29. epistolaris Moraviae / studio et opera A. Boczek. Olomoucii, 1839. T. 2 : 1200–1240. S. 228; пор.: Regesta Diplomatica nec non epistolaria Bohemiae et Moraviae / opera C. Jaromiri Erben. Pragae, 1855. P. 1 : 600– 1253. S. 360; Urkundenbuch zur Geschichte der Babenberger in Österreich / bearbeitet von O. Frh. von Mitis, H. Dienst, Ch. Lackner unter Mitwirkung von H. Hageneder. Wien, München : Böhlau, 1997. Bd. 4/2 : 1195– 1287. S. 226. Йдеться про добре відомий текст, що, за останніми дослідженнями, постав не раніше весни 1236 р., відтворюючи події, починаючи з липня 1235 р. “Руський сюжет” листа був предметом студій вчених, але із цілковито різним датуванням (див. із останніх робіт: Майоров А. В. Русь, Византия и Западная Европа. Из истории внешнеполитических и культурных связей ХІІ–ХІІІ вв. Санкт-Петербург : Дмитрий Буланин, 2011. С. 654; Мартынюк А. В. До Герберштейна. Австрия и Восточная Европа (XIII – начало XV века). Москва : Квадрига, 2019. С. 36–37). 27 “Rex Wela filius eius post eum coronatus est in kathedrali ecclesia Beati Petri in Alba, quam ipse consecrari fecit, Colomano S[lavonie] duce, fratre eiusdem ensem regalem ad latus eius honorifice tenentem (sic), Daniele vero duce Ruthenorum equum suum ante ipsum summa cum reverencia ducente”, Chronicon Posoniensis / ed. A. Domanovszky. SRH / edendo operi praefuit I. Szentpétery. Budapestini : Academia Litter. Hungarica atque Societate Histor. Hungarica in partem impensarum venientibus Typographiae Reg. Universitatis Litter. Hung Sumptibus, 1938. Vol. 2. S. 42. Перелік наступних за хронологією згадок див.: Александрович В. “Угор- ське підданство”… С. 153, прим. 100. Не варто дивуватися, що у описі відсутня інформація про, зокрема, представників угорської знаті, без якої такого штибу врочистості не проходили. Про те, що “[…] Bella rex patrio more Andreae regi optimo funerales exequias celebrari magno pomparum apparatu instituerat” добре відомо із дещо пізніших за часом появи свідчень Іоанна із Феррари (Nyáry A. Op. cit. Old. 603, прим. 1; пор.: Wertner M. Op. cit. Old. 433, прим. 4). Відтак немає сумніву, що із такою ж помпою пройшла за хронологією друга після похорон Андрія ІІ врочистість – коронація самого Бели IV. 28 “Bele scilicet et Colomanno, displicuit vehementer; timebant enim, ne pater senex filios de iuvencula generaret”, Annales S. Iustinae Patavini. S. 154; Chronicon Estense cum additamentis usque ad annum 1478. S. 14. 29 До слова, це була не перша коронація (хоча й без опису officium stratoris, якого може й не було) за присутності представників Імперії. Terminus ante quem 27 вересня 1063 р. встановлення королем Угорщини старшого сина Андрія І († 1060) Соломона († 1074) відбулося за безпосередньої допомоги і участі 13-річного Генріха ІV († 1106): “Rex itaque Salomon cum imperatore sine difficultate intravit in Hungariam rege orbatam et secures venit in civitatem regiam Alba, ibique ab omni clero et populo totius Hungarie honorificentissime suspectus est. Concionatus est autem imperator ad universum cetum Hungarorum pro genero suo rege Salamone pacemque inter eos reformatam iusiurandum (sic) religione interposita confirmavit”, Chronici Hungarici compositio saeculi XIV. S. 361. З іншого боку ретельні студії коронації угорських володарів, проведені свого часу Еріком Фюґеді, засвідчили наявність запозичень із анало- гічних імператорських традицій (Fügedi E. A magyar király koronázásának rendje a középkorban. Eszme- történeti tanulmányok a magyar középkorról / szer. Gy. Székely. Budapest : Akadémiai Kiadó, 1984. Old. 258– 259). Наявність у землях Рюриковичів німецького впливу при складанні почесних обовʼязків Officium stratoris і Officium stratoris et strapae, цілковитого розуміння учасниками його значення упродовж ХІІ– ХІІІ ст. нещодавно у своїй статті показали І. Паршин та Христина Меренюк (Паршин І., Меренюк Х. “Подлѣ твои стремень”: малодосліджений рицарський епізод із життя галицького князя Ярослава Володимировича. Україна. Культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 2021. Вип. 34. С. 10). Medium Aevum 13 Роль коня в коронаційних врочистостях 14 жовтня 1235 р. При аналізі лаконічного опису коронаційних врочистостей слід віддати належне В. Александровичу, який слушно зауважив наявність у ньому кількох різних за часом подій. Безперечно варте особливого акценту й уточнення Автора про саме пішу ходу Бели IV при Даниловому супроводі королівського коня у конкретному фраґменті Пожонської хроніки. Саме у цьому епізоді можна погодитися, що: “Данило Романович, звісно, тим більше не мав йти біля стремена й не тримався за нього: коня […] можна провадити тільки в єдиний доступний спосіб – за вуздечку”30. Але ж на цьому, як можна побачити із докладніше описаних коронувань наступних угорських володарів, зокрема й із описом жесту officium stratoris, врочистості не завершилися. Зрештою, із тексту незрозуміло, звідки, за участі кого і з чого саме починалися. На відміну від кафедрального собору Діви Марії, де коронувалися та частково хоронилися попередники Бели, а його самого ще 1214 р. знать мала намір звести на престол як співправителя Андрія ІІ із пізнішим вживанням титулу iuuenus Rex31, – місцем коронування 14 жовтня 1235 р., як вказує упорядник Пожонської хроніки, став храм Свв. Петра і Павла. За існуючих віддавна традицій, куди входило чимало обов’язкових атрибутів, дотримуватися яких римські папи неодноразово закликали з огляду на тісний зв’язок порядку помазання на правління королів різних земель латинського заходу32, окреслене у джерелі місце дійства справедливо викликало аргументовані сумніви Е. Фюґеді. Історик вважав, що текст відтворює рух процесії із базиліки Пресвятої Діви Марії до храму Свв. Петра і Павла. Саме у базиліці був трон, тут зійшов на нього кожен із попередників Бели IV, зокрема вже канонізовані на той час Стефан І († 1038) і Володислав І († 1095), а тому відмовитися від такого магічного зв’язку було б чимось неймовірним33. Слушні, на наш погляд, авторські підсумки вносять поважні корективи у подальший аналіз ролі коня та особи закріпленої за ним. Адже окреслені аспекти, включно із мастю тварини, її розміром завжди були надзвичайно важливими під час коронаційних врочистостях будь-якого представника угорської королівської родини34. Д. Гарді цілком слушно зауважив, що: “[…] було б цікаво знати, хто на коронації угор- ських королів вів їхніх коней”, а відтак справедливо шкодував про “[…] неможливість зробити компаративний аналіз угорської королівської церемонії інтронізації володарів” 35. Можемо за- спокоїти сербського колегу, бо таке зіставлення можна зробити хоча б на основі описаних От- токаром Штирійським († 1319/21) 23 липня 1290 р. сходження на престол Андрія ІІІ († 1301)36, а також – Антоніо Бонфіні († 1502) подій коронування 21 вересня 1490 р. Владислава ІІ з ди- настії Яґеллонів († 1516). Обоє авторів були безпосередніми свідками подій. Більше того, практично жоден із українських істориків досі не вдавався до належного аналізу їхніх текстів, головно – непересічної за своїм змістом і ретельністю приготування праці придворного 30 Александрович В. “Угорське підданство”… С. 153. 31 Див. першу згадку про намір знаті коронувати Белу на співправителя Андрія ІІ всупереч волі батька (Vetera Monumenta historica Hungariam sacram Illustrantia / ed. A. Theiner. Romae : Typis Vaticanis, 1859. T. 1 : (1216–1352). S. 2). Див. також: Bácsatyai D. Op. cit. Old. 138. 32 Ретельні студії коронаційних врочистостей, в цілому, та їх окремих елементів зокрема, включно із док- ладним описом західного впливу на них, свого часу провела Емма Бартоніек (Bartoniek E. A koronázási eskü fejlődése 1526-ig. Századok. 1917. Évf. 51. Old. 5–44; Eadem. A magyar királyáavatáshoz. Századok. 1923. Évf. 57. Sz. 7–10. Old. 247–304; Eadem. Az Árpádok trónöröklési joga. Századok. 1926. Évf. 60. Sz. 9– 10. Old. 785–841; Eadem. A magyar királyválasztásai jog a középkorban. Századok. 1936. Évf. 70. Old. 359– 406 і підсумки у опублікованій post mortem монографії: Eadem. A magyar királykoronázások története. Budapest : Akadémiai kiadó, 1987. 180 l.), а підсумував Е. Фюґеді (Fügedi E. Op. cit. Old. 255–273). 33 Fügedi E. Op. cit. Old. 270. 34 Dvořáková D. Kôň a človek v stredoveku. K spolužitiu človeka a koňa v Uhorskom kráľovstve. Bratislava : RAK, 2007. S. 76–79. 35 Гарди Д. Назв. праця. С. 45. 36 Ottokars Österreichische Reimchronik / herausgegeben von J. Seemüller. MGH. Hannover : Hahnsche Buch- chandlung, 1890. Bd. 5. Th. 1 : Deutsche Chroniken. Und andere Geschichtsbücher des Mittelalters. S. 535–536. Галичина 14 хроніста угорських королів XV ст. під назвою “Декади діянь угорців”, завершеної 1497 р.37, що саме становить особливий інтерес для предмету нашого дослідження. Якщо Оттокар Штирійський на сторінках своєї праці звернув увагу на урочистості у базиліці Пресвятої Діви Марії, клятві короля Андрія ІІІ, гостях, що прибули до Столичного Білгороду, зокрема з німецьких земель38, то А. Бонфіні був значно красномовніший та більш уважний до деталей. Наведемо фрагмент, уміщений до десятої книги четвертого тому “Декад”, про початок коронації Владислава ІІ за участі головних дійових осіб: “Undecimo Kalend. Octobris rex ita rite coronatur. E proximis Dominici antistitis edibus, ubi residebat, precedente honestissimo comitatu et universo pontificum ordine in pontificio cultu progrediente decreto capite demissisque crinibus paludatus rex in dive genitricis basilicam prodit; a dextra Urbanus Agriensis episcopus, a sinistra Sigismundus Quinqueecclesiensis erat. Ante hos Ioannes Corvinus elatis manibus sacrum diadema preferens, cuius latera hinc Stephanus Bathor, qui sceptrum regale, et Iohannes Georgii comes ponum auretum ferens claudebat. Mox istos Stephanus Syrmiensis episcopus auream pacem et prior Aurane crucem gerens anteibat. Quia et Paulus Kinisius cum stricto gladio et Mathias Gerebus cum ense vagina recondito aurea, item Ladislaus veteris palatini filius, magister agazonum cum equo [акцент наш. – Авт.] et Ladislaus Losontius cum regali vexillo precedebant”39. На тему участі коронаційного меча, згаданого і у врочистостях 14 жовтня 1235 р., А. Бонфіні спершу чітко окреслив, що “[…] Paulus Kinisius cum stricto gladio et Mathias Gerebus cum ense vagina recondito aurea […] precedebant [акцент наш. – Авт.]”, а згодом додав, що все- редині базиліки “[…] gradibus pre ara magna constructis, supra quam gladium strictum”40. Тобто особа відповідальна за меч його тримала і несла до визначеної урочистостями миті, а відтак передала символ влади короля для встановлення на вівтарі. Після цього мечем за посеред- ництва архієпископа заволодів намащений на правління король41, а опісля покладання на його голову корони, як пише хроніст “[…] a latere ensis amovetur ensiferoque Mathie datur”42. По завершенню урочистостей у базиліці Пресвятої Діви “[…] cum universa rex multitu- dine ad divi Petri basilicam contendit, ibique in parato solio residet […]”43. За відсутності конк- ретики на предмет руху пішки чи верхи на згаданому раніше коні вважатимемо, що король 37 Antonius de Bonfini. Rerum Ungaricarum decades / ed. I. Fógel, B. Iványi, L. Juhász. Budapest : K. M. Egye- temi nyomda, 1941. T. 4. P. 1 : Decades IV et dimidia V. S. 196–203; пор.: Antonio Bonfini. A Magyar tör- ténelem tizedei. Budapest : Osiris kiadó ; Balassi kiadó, 2019. Old. 1049–1056. Поодинокі спроби аналізу ок- ремих сюжетів джерел див.: Паршин І. Дипломатія Галицько-Волинської держави. С. 111–119; Його ж. Галицько-волинські сюжети в “Rerum Hungaricarum decades” Антонія Бонфіні. Українсько-угорські етю- ди / за ред. Л. Войтовича. Львів, 2019. Вип. 3. С. 125–138. 38 Ottokars Österreichische Reimchronik. S. 536. Присутність гостей з володінь Священної Римської імперії, як видно, була традицією, хоча й не завжди відтвореною у джерелах. 39 Antonius de Bonfini. Op. cit. S. 196. 40 Ibidem. S. 197. 41 “Regali ac sacro instructus habitu solium repetit, ubi postquam Alleluia concinuit chorus, ad magnam aram ex more reducitur metropolitanumque preveneratur. Tunc ille sumpto ex ara stricto gladio, quem diximus, Accipe, inquit, gladium dicorum apostolorum auctoritate consecratum et divino numine tibi destinatum […] Cum ita dixisset, ensem in vagina reconditum illi status accinxit”, Ibidem. S. 199. 42 Ibidem. S. 200. У цьому місці варто додати, що обоє мечоносців відповідно до визначених урочис- тостями функцій згодом супроводжували короля за межі міста (“Soluta contione reversus haud procul in suburbia tumultum accepto stricto gladio, quem Paulus prefecerat”, Ibidem. S. 202). Відтак хоча й ретельний, але водночас позбавлений ширшого контексту аналіз наведеного фрагмента Пожонської хроніки про події 14 жовтня 1235 р. об’єктивно пояснює появу наступного висновка нашого Автора: “Вжите при цьому дієслово “tenente” виразно вказує на, власне, тримання меча, а не несення його у коронаційному поході, чого дотеперішня література також не зуміла зауважити […] доступний опис, як щойно тепер виявляється, зовсім не твердить про несення меча в коронаційній процесії. Тому випадає визнати частину розповіді зі згадкою про меч відображенням уже пізнішого етапу урочистостей, коли під час самої коронації молодший брат короля тримав меч біля нього”, Александрович В. “Угорське підданство”… С. 154. Як бачимо, лише самої розповіді про коронацію Бели IV недостатньо, щоб зрозуміти, на якому етапі Коломан міг тримати меча, а на якому – нести його, адже урочистості тривали довго. 43 Ibidem. S. 200. Medium Aevum 15 йшов пішки з огляду на близькість розташування храмів один до одного44. Однак далі, як бачимо із опису, Владислав ІІ “[…] profectus extra urbem in suburbium [акцент наш. – Авт.] magnum prodit et in edito loco paratum podium cum instructo quorundam procerum ordine conscendit; inter eundum vero cum numismatis sparsa missilia”. За межами міста, судячи із опису, він мав кілька завдань, як от на одному із пагорбів, декларуючи готовність захисту держави, символічним жестом оголеного меча (“quem Paulus preferebat”) вказав на чотири сторони світу. І хоча у наведеному контексті дієслово profectus не дозволяє однозначно окреслити характер руху Владислава ІІ, однак орієнтир – extra urbem in suburbium – “за замовчування” передбачає використання ним коня. Адже, за розповіддю А. Бонфіні, король “[…] in habitu regie maiestatis et coronatus in pallio divi Stephani esset” 45. Важко й уявити, що його повернення “[…] in aulam cum eodem habitu in medio suorum principium”46 відбувалося також пішки. У описаних extra urbem заходах magister agazonum Володислав, котрий провадив королівського коня до базиліки Пресвятої Діви Марії, не згадувався. Утім він мусів брати у них участь, як це робили відпо- відальні за мечі Владислава ІІ нобілі – Павло Каніжі та Матвій Ґереб. Звісно, описані, найважливіші з погляду актуального дослідження, фрагменти подій 21 вересня 1490 р. передають атмосферу врочистостей, що вочевидь відрізнялися в деталях від коронації 14 жовтня 1235 р. Однак вони містять, згідно зі світським і церковним складниками, із імперськими запозиченнями та суто угорськими елементами, свого роду “обов’язкові” атри- бути, незмінні щонайменше з ХІІ ст.47 Окреслені спостереження дозволяють з усією певністю стверджувати, що у значно багатших, – ніж відомо із джерел, – подіях 14 жовтня 1235 р. брат Бели IV Коломан не лише тримав поряд із ним коронаційного меча, а й на певному етапі коро- нації ніс його (опис чого з певних причин невідомий). Натомість князь Данило міг вести коня не лише до базиліки Пресвятої Діви Марії (як про це читаємо у подіях 21 вересня 1490 р.), а й від неї – до храму Свв. Петра і Павла, що, радше, й відтворено у Пожонській хроніці48. За від- сутності джерельних свідчень про виїзд Бели IV extra urbem змоделювати участь старшого Романовича на цьому етапі врочистостей неможливо. Але не менш важливо, що порівняльний аналіз подій 14 жовтня 1235 р., із заходами, до прикладу, 21 вересня 1490 р. засвідчує відсутність серед прямих учасників коронації спеціаль- но чи не спеціально запрошених “гостей”. Владислава ІІ на коронаційному шляху супроводжу- вали представники найвищих кіл угорської знаті. При коронуванні Бели IV Данила Романо- вича, без сумніву, при дворі Арпадів розглядали за схожим контекстом. При цьому, що цікаво, як і у випадку з коронацією Бели IV, до Столичного Білгорода, як у липні 1290 р., так і у ве- ресні 1490 р. з огляду на непересічні події прибули посольства й сусідніх володарів49. Без перебільшення, сходження на престол нового володаря було топ новиною, але у жодному із наведених випадків ми не бачимо прямого долучення до коронаційних дійств в угорській столиці кого-небудь із прибулих представників іноземної знаті. 44 У цьому місці висловлюю вдячність подружжю Маріана та Маґдалени Ґарбачік, за сприяння котрого 18 липня 2022 р. вдалося відвідати Столичний Білгород та провести упродовж дня ряд польових спо- стережень, важливих для написання цієї статті. Див. також відтворений маршрут коронаційної процесії: Magonyi I. Társa az országnak. Királynék koronázása Székesfehérváron. Székesfehérvár : Kotsis és Társa Nyomda. 2007. Old. 114. 45 Antonius de Bonfini. Op. cit. S. 200. 46 Ibidem. S. 202. 47 Див. аналіз еволюції елементів коронаційних врочистостей Е. Фюґеді (Fügedi E. Op. cit. Old. 268–269). 48 “Що в угорській хроніці насправді згадано похід до собору, а не, як у М. Волощука, вихід з нього – окремо акцентувати не випадає…”, Александрович В. “Угорське підданство”... С. 145. Те, що упорядник Пожонської хроніки вирішив спершу окреслити у коронації роль Коломана, а лише потім – Данила Романовича, радше підтверджує подальший рух процесії між базилікою Пресвятої Діви Марії та храмом Свв. Петра і Павла, як зазначав Е. Фюґеді. У такому разі логіка і хронологія оповіді стає зрозумілішою. При цьому ми не виключаємо, що король потребував коня на наступному етапі врочистостей, деталі яких не потрапили до джерел. 49 Ottokars Österreichische Reimchronik. S. 536; Antonius de Bonfini. Op. cit. S. 202. Галичина 16 Ще раз про наслідки участі Данила Романовича у коронації Бели IV Немає сенсу вдаватися до ретельного вивчення джерел на предмет аналізу випадків несення меча та ведення коня під час різного штибу врочистостей за участі представників як найвищої світської, так і церковної знаті у традиціях Ромейської і Священної Римської імперій. На тему генезису самого ритуалу та його найвідоміших казусів написано чимало, зокрема за останнє десятиліття50. У обраному контексті студій варто, на наш погляд, хіба що погодитися зі словами Олександра Мусіна про те, що: “Обряд […] пов’язаний із несенням меча та веденням коня за вуздечку, має однозначно трактуватися [акцент наш. – Авт.] як визнання власного становища у васальній ієрархії […] Відносини лену, сюзеренітету й васалітету не повинні роз- глядатися й оцінюватися у сучасних категоріях “системи панування-підпорядкування”, “підпо- рядкування”, “підданства”, “неспроможності”, “меншовартісності”, “вищості/зверхності”, “про- текції”, “другорядності” чи “несамостійності”. Перенесення цих емоційних оцінок на зміст ва- сальної ієрархії суттєво спотворює її сенс і функції та ускладнює адекватне осягнення минулого […] Символи і ритуали не були для людини Середньовіччя порожнім звуком і за визнанням васальної ієрархії стояло визнання Божественного світопорядку – основи буття середньо- вічного суспільства, який передбачав двосторонні зобов’язання і права […] Участь у васаль- ному ритуалі має розглядатися як одна з необхідних форм реалізації князем свого права на співучасть у владі”51. За результатами участі Данила Романовича у коронаційних врочистостях 14 жовтня 1235 р. йому не вдалося повернутися до Галича, як, вочевидь, він на те розраховував. Статус залежного від Бели IV володаря та властивого значення провадження під час інтронізації коня короля Угорщини підтверджують наступні факти, які назагал відомі, однак потребують нової артикуляції. 1. Бела IV продовжив започатковану у другій половині 1205 р. його батьком традицію титулування королем Галичини й Володимирії (Gallitie, Lodomerie Rex in perpetuum), а його молодший брат Коломан – королем русі (рутенів) та герцогом Славонії (dei gratia rex Rutenorum et dux tocius Sclavonie)52. Данила при дворі Арпадів вважали князем Володимирії (dux Lodo- merie)53, що з погляду ієрархії та протистояння за Галицьку землю мало однозначні і зрозумілі наслідки. Долучення старшого Романовича до коронаційних врочистостей у властивий спосіб та особливо за присутності послів німецького імператора, на нашу думку, передбачало imitatio відповідних коронаційних традицій Священної Римської імперії, адже з огляду на попередні, відомі з джерел, випадки інтронізації Арпадів кінь короля фігурує expressis verbis уперше саме 14 жовтня 1235 р. Його використання не могло бути епізодичним, як це показано Пожонською 50 Наведемо лише декілька праць останнього десятиліття: Roach L. Submission and Homage: Feudo- Vassalic Bonds and the Settlement of Disputes in Ottonian Germany. The Journal of the Historical Association. 2012. Vol. 97. № 3. P. 355–379; Tudorie I. A. “Et tenentes frenum equi ipsius…”. A new approach to the 13th century relationship between the Byzantine emperor and patriarch. The Patriarchate of Constantinople in Context and Comparison / ed. by Ch. Gastgeber, E. Mitsiou, J. Preiser-Kapeller, V. Zervan. Wien : Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenshaften, 2017. P. 31–46 (ретельний огляд дочасний студій у прим. 3–17); Gómez R. E. Le service de palefrenier (officium stratoris) à Byzance à ľépoque des Paléologues. Nouvelles réflexions sur les relations entre ľempereur et le patriarche aux XIIIe – XVe siècles. Etudios bizantinos. 2018. Vol. 6. P. 147–173. До слова, українським історикам, які заперечують можливість ви- знання Данилом Романовичем певного сюзеренітету Бели IV, наведені вище роботи невідомі (Паршин І. Дипломатія Галицько-Волинської держави. С. 212–214; Александрович В. “Угорське підданство”… С. 135–151; Паршин І., Меренюк Х. Назв. праця. С. 8). 51 Мусін О., Войцещук Н. Назв. праця. С. 110–112. 52 Codex diplomaticus Regni Croatiae, Dalmatiae et Slavoniae / collegit e digessit T. Smičiklas. Zagrabiae : Ex officina societatis typographicae, 1906. V. 4 : (1236–1255). S. 102–104. Пор.: Прохазкова Н. Титулатура короля Галичини Коломана (фраґмент дисертаційної роботи). Галич. Збірник наукових праць / за ред. М. Волощука. Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2016. Вип. 1. С. 212. 53 Codex diplomaticus et epistolaris Slovaciae (далі – CDES) / ed. R. Marsina. Bratislava : Sumptibus consilii nationalis Bratislaviensis capitalis reipublicae Socialisticae Slovaciae, 1987. T. 2 : inde ab anno MCCXXXV us- que ad anno MCCLX. S. 3–4. Medium Aevum 17 хронікою і пізнішими з походження наративами, бо коронаційна траса не була короткою. “Закріплена” за конем особа, як видно із опису пізніших королівських врочистостей угорських володарів, супроводжувала нового короля весь час. Підкреслімо, що наш Автор справедливо звернув увагу на певну змонтованість повідомлення про коронацію Бели IV, у якому зібрані кілька епізодів, що відбувалися у різний час цього знаменного для Арпадів дня. Однак учений забув сказати, що між цими епізодами відбувалися не менші за важливістю для запрошених на свято події, у яких, без сумніву, Данило Романович брав участь згідно із відведеною йому роллю. 2. Знаменитий диплом, виданий Белою IV незабаром після інтронізації regni autem nostri anno secundo (на жаль, не містить денної дати) королівському конюшому Діонісієві синові Діонісія 1235 р. та ретельно вивчений Тору Сенґою на предмет коректної реконструкції хронології описаних у ньому військових кампаній54, недвозначно характеризує нещодавнього учасника врочистостей 14 жовтня (ще присутнього при дворі Арпадів на момент укладення тексту джерела!): “Ad hinc etiam dum contra Danylam, ducem Lodomerie, a debito fidelitatis se subtrahentem [акцент наш. – Авт.] et Galliciam [або в сенсі міста Галича. – Авт.] nobis iam subiectam capere attemptantem, pariter cum inclito patre nostro [Андрієм ІІ. – Авт.] exercitum duceremus et iam in expugnatione castri Yrislov essemus constituti […]”55. Як добре відомо, у цьому конкретному фраґменті йшлося про події масштабної кампанії угорських сил на чолі з Андрієм ІІ та його синами Белою і Андрієм 1232 р. до Галицької та Волинської земель56. Під час згаданої облоги Ярослава дійшло до перемовин із групою прихильних бояринові Судиславу (входив до курії герцога Андрія у Галичі) містян, де з угорського боку взяв участь шоп- ронський комес Чак57. Нагадаймо, що саме у середовищі цієї фамілії, зокрема при архіє- пископові Калочі Угринові († 1241), поставали ранні тексти Пожонської хроніки, на сторінках якої вперше окреслена участь князя Данила у коронації Бели IV58. На відміну від В. Алек- сандровича59, вважаємо упровадження окресленого епізоду до диплома королівському коню- шому цілковито невипадковим. Інформаторами упорядника хроніки були члени роду, учасники найрізноманітніших виправ, утім, як ми бачимо – під Ярослав 1232 р., добре обізнані в силу власної ерудиції і зв’язків при дворі із тонкощами як дочасних, так і актуальних міждинас- тичних стосунків з Романовичами. Вжите ж у дипломі окреслення a debito fidelitatis se subtrahentem недвозначно свідчить про нещодавній настрій при дворі Арпадів щодо Данила Романовича. Він віддзеркалював втра- ту угорською династією Галицької землі у квітні 1230 і особливо на початку весни 1234 р., коли в обложеному Галичі помер герцог Андрій. Ми не знаємо насправді точного часу та мети при- буття князя Данила до королівського двору, але, незалежно від того, мало це місце до чи після смерті Андрія ІІ, infidelitas було компенсовано залученням гостя до урочистостей 14 жовтня 54 CDES. T. 2. S. 3–5; див.: Сенґа Т. Назв. праця. С. 49–72. 55 CDES. T. 2. S. 4. 56 Chronica Galiciano-Voliniana. S. 162–167. Пор.: Сенґа Т. Назв. праця. С. 55, 68. 57 “Чакови ж[е] прїехав[ъ]шю изь оугор[ь]скых[ъ] полков[ъ], | рек[ъ]шю емоу: “Не могоут[ь] вас[ъ] оуже прїѧти, ибѡ сѫт[ь] вел[ь]ми | бїени””, Chronica Galiciano-Voliniana. S. 164. Див. також: Волощук М. “Русь” в Угорському королівстві (ХІ – друга половина XIV ст.): суспільно-політична роль, майнові сто- сунки, міґрації / відп. ред. Л. В. Войтович. Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2014. С. 319, прим. 1712; Idem. Ruthenians (the Rus’) in the Kingdom of Hungary, 11 th to Mid–14th Centuries. Settlement, Property, and Socio- Political Role / translated by Y. Prykhodko. East Central and Eastern Europe in the Middle Ages, 450–1450 / general editors F. Curta and D. Zupka. Leiden ; Boston : Brill, 2021. Vol. 76. P. 208, note 166; пор.: Zsoldos A. Magyarország világi archontologiája 1000–1301. Budapest : Historia ; MTA Történettudománynyi Intézete, 2011. Old. 198. 58 Chronicon Posoniensis. S. 10. 59 “У чому конкретно повинно було полягати згадане порушення “зобов’язання вірності” – гадати годі. Могло йтися тільки про претензії Угорщини безвідносно до особи самого “Danylam”. Але навіть визнаючи якусь прив’язаність, випадало би сприймати її винятково віддаленою, ні про яке “підданство” при цьому не йшлося зовсім”, див.: Александрович В. “Угорське підданство”… С. 149. Галичина 18 1235 р. та, можливо, іншими невідомими за джерелами характерними жестами добре зрозу- мілими усім учасникам та закріпленими у подальших практиках, зокрема – титулах Бели IV60. 3. Придворна хроніка Романовичів ХІІІ ст., автори та упорядники котрої не забували підкреслювати видатних заслуг та почестей (часом надуманих) своїх володарів61, цього разу жодним словом не обмовилися про деталі участі у непересічній події – врочистостях зведення на престол нового короля Угорщини, якого Данило Романович знав з дитинства. Це свідчить про розуміння ними значення жесту ведення коня Бели IV і небажання вкотре артикулювати болючої для двору волинської родини теми стосунків із Арпадами у контексті протистояння за Галицьку землю і конкретно місто Галич, а не так, як вважає В. Александрович: “Поїздка, 60 Що цікаво, для упорядника угорських актів Ґеорґа Феєра (1766–1851) у першій половині ХІХ ст. васальна залежність Данила Романовича від Бели IV була очевидною і зрозумілою. Із покликом на доробок деяких зі своїх попередників, зокрема книгу Юзефа Анджея Залуського (1701–1774) “Проба критики історії Польщі” (Załuski J. A. Specimen historiae Polomae criticae. Warsaviae, 1735. S. 111), він не раз артикулював статус волинського князя у коментарях до “Кодексу церковних і цивільних дипломів Угорщини” (Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis (далі – CDH) / studio et opera G. Fejer. Budae : Typis Typogr. Regiae Universitatis Ungaricae, 1829. T. 4. V. 1. S. 397; CDH / studio et opera G. Fejer. Budae : Typis Typogr. Regiae Universitatis Ungaricae, 1841. T. 7. V. 5. S. 580). 61 Це, зокрема опис інтронізації князя Данила у Галичі “на столѣ ѡт[ь]ца | своего великого кнѧѕѧ Романа въ ц[ь]ркви с[вѧ]тыа | Б[огороди]ца Пр[и]снод[ѣ]вы Марiа”, датований вереснем 1210/11 р. (Chronica Galiciano-Voliniana. S. 39), добре описані його королівські врочистості у Дорогочині наприкінці 1253 р. (Ibidem. S. 350–351), жест вшанування від тестя Мстислава Мстиславовича († 1228) наприкінці 1219 р. (“Мь|стислав[ъ] же великоу похвалоу сътвори Данилови | и дары емоу дасть великы и кон[ь] свой борзый сивый”, Ibidem. S. 70) чи Бели IV улітку 1252 р. в Братиславі (Ibidem. S. 312–315; див.: Мартынюк А. “Немци же дивящеся оружию татарскому”: с кем и когда встречался Даниил Романович в Пожони? Col- loquia Russica. Publication after the 5th International Conference, Spišska kapitula, 16 th–18th October, 2014 / eds. V. Nagirnyy, A. Mesiarkin. Krakow ; Bratislava 2015. Vol. 5 : Rus’ and Central Europe from the 11 th to the 14th Century. С. 149–160). Упорядники хроніки Романовичів ХІІІ ст. не забували надавати звитяжного змісту жестам і подіям, що мали абсолютно інше значення, як зокрема у ході облоги Глубчиць під час цілковито невдалої кампанії князя до Моравії влітку 1253 р. (“Гербортъ ж[е] | присла Данилови меч[ь] и покоренїy свое”, Chronica Galiciano-Voliniana. S. 346–347, прим. 911; див. до теми: Комендова И. Опавский поход Даниила Романовича: чешский взгляд. Colloquia Russica. Publication after 4th Inter- national Conference, Mogilno, 14–16th November 2013 / ed. V. Nagirnyy. Krakow, 2014. Vol. 4 : Rurikids in dynastic relations: politics, customs, culture, religion (10 th–16th c.). С. 187–188). Цей перелік можна продов- жувати. Окрім цікавої з погляду двору Романовичів інформації про канонізацію 27 травня 1235 р. дочки короля Андрія ІІ Єлизавети († 1231), що надійшла у володіння князя Данила однозначно після участі того у коронації Бели IV 14 жовтня 1235 р. (Волощук М., Домбровський Д. Назв. праця. С. 49, прим. 77; див. іншу точку зору: Галицько-Волинський літопис. Текстологія. С. 132–138, а також контраргументи на неї: Dąbrowski D. Badając kronikę Halicko-Wołyńską (Kronikę Romanowiczów). Rozważania na marginesie opracowania Oleksija Tołoczki. Kwartalnik historyczny. 2023. Rocznik CXXX. Z. 2. S. 383–386) інші подробиці подій при дворі у ході врочистостей чомусь до тексту не потрапили, хоча дещо пізніше придворний автор не забув підкреслити, що “Данил[ъ] же в то времѧ шель бѧше съ братѡм[ь] своим[ь] въ оугры къ королеви, бѣ бѡ зваль его на | ч[ь]сть [акцент наш. – Авт.]” (Chronica Galiciano-Voliniana. S. 201–202; див. також до окреслення “чѣсть” у цьому конкретно та інших пов’язаних з діяльністю князя Данила епізодах: Волощук М. Вассальная зависимость... S. 94–98; Паршин І. Участь князя Данила Романовича... С. 27–29). То чому з хроніки Романовичів ХІІІ ст. ми добре знаємо про інші, почесні (sic!) з погляду участі князя Данила, події – причому нерідко у найдрібніших подробицях, а от про його участь у коронації 14 жовтня 1235 р. Бели IV – ні? Невже для самого володаря, його найближчої родини, світ- ських і церковних еліт супроводження коня нового короля, знайомого ще з дитинства, не було пред- метом особливої гордості і честі, якщо такі дійсно передбачалися? Наша відповідь однозначна – неза- лежно від того, тримав Данило Романович лише вуздечку чи ще й стремено на момент, коли упродовж тривалих коронаційних врочистостей того дня Бела сидів верхи чи часом йшов позаду коня пішки – для волинського князя це вважалося не вартим сімейної пам’яті, можливо принизливим, але водночас вкрай важливим задля врегулювання відносин із Арпадами після смерті Андрія ІІ та контролю Галича Ми- хайлом Всеволодовичем і його сином Ростиславом. З погляду ієрархічних відносин, галицько-воло- димирської титулатури угорських володарів dux Lodomerie чітко займав своє місце у стосунках з Белою і Коломаном. Medium Aevum 19 однак, насправді [до Угорщини. – Авт.] виявилася зафіксованою, проте немає відомостей про обставини самого перебування. Тому логічно випадало би твердити про відсутність у цей період якихось істотніших подій [що може бути істотнішим за коронування Бели IV, якщо дійсно, як вважає Автор, участь у ній князя Данила слід розглядати винятково як почесну місію без жодних субординаційних наслідків? – Авт.], вартих уваги літописця, що, зі свого боку, також, ніби, здатне слугувати потенційним аргументом проти версії стосовно підданства”62. 4. У контексті зрозумілого мовчання про запропоновану князеві Данилові “чѣсть” 14 жовтня 1235 р., його придворний історіописець чомусь докладно не описав “чѣсть”, на яку власне Бела IV запросив обох Романовичів дещо згодом63. Тим паче дивним виглядає таке мов- чання у разі, якщо дійсно йшлося про датовані 1239 р. sponsalia pro futuro доньки короля Кінґи († 1292) із Болеславом Сором’язливим († 1279)64. Ну і наш Автор так і не дав аргументованого пояснення, чому під час війни Фрідріха Бабенберґа із імператором Фрідріхом ІІ, коли навесні 1237 р. “въсхотѣста ити Данилъ съ братѡм Васил[ь]|кѡм[ь] [† 1269. – Авт.] герцикови в помощь. Королеви ж[е] [Бела IV. – Авт.] възбранив[ъ]шю и|ма [акцент наш. – Авт.]”65. Ключові питання – на якій підставі і за яких обставин один суверен міг би забороняти вчиняти будь-що іншому, якщо між ними немає властивих сюзеренно-васальних відносин – залишилися без відповіді. У кожному разі не виключено, що з відома Арпадів подальшим наслідком візиту князя Данила до Угорщини і участі в коронації Бели IV став перехід Перемишльської землі Рома- новичам, міркування про що можна знайти у розлогій статті О. Мусіна і Н. Войцещук66. За правління у Галичі ворожих на той час волинським князям Михайла Всеволодовича та його сина Ростислава, контроль Перемишля і Перемишльської землі зберігав для Романовичів безпе- ребійність міждинастичних контактів з угорськими володарями. 5. Візит 1235 р. Данила Романовича до Угорщини став першим після того, як він зі своєю матір’ю покинули цю країну 1213 р.67 Понад 20 років князь не нотувався при дворі Ар- падів. Що ж, як ми бачимо, мало змусити порушити стійку традицію і лише упродовж 1235– 1241 рр. декілька разів відвідав Угорське королівство, провівши там в сумі доволі багато часу? Крайній із випадків традиційно датується осінню 1240 – початком весни 1241 рр. і так само традиційно пов’язується із набагато пізніше окресленими хронікою Романовичів ХІІІ ст. намі- рами начебто оженити свого сина із донькою Бели IV68. Чи цей візит був ініціативою саме руського князя, встановити за допомогою інших джерел ми не можемо. Внесене ж post factum до тексту придворного наративу руської родини повідомлення про те, що “[…] ехалъ бѣ Данило кнѧѕь къ королеви въ оугры | хотѧ имѣти с ним[ь] любовь сват[ь]ства” 69 навряд чи відповідало реальній меті візиту, бо Данило з дитячих років добре знав традиції та ціну 62 Александрович В. “Угорське підданство”… С. 156. 63 Chronica Galiciano-Voliniana. S. 201–202. 64 Haličsko-volynská kronika. S. 172–173, прим. 369. 65 Chronica Galiciano-Voliniana. S. 202. Ми намагалися сконструювати обставини окреслених подій: Волощук М. Вассальная зависимость... S. 94–96. В. Александрович, натомість припустив, що “король, перестерігаючи власні інтереси, міг лише відмовити [акцент наш. – Авт.] у згоді на проходження війсь- ка через свою територію” (Александрович В. “Угорське підданство”… С. 142). Але насправді причин заборони (“възбранив[ъ]шю и|ма”) ми не знаємо, а у наведеному епізоді маємо справу зі ще одним Ав- торським здогадом, від яких він постійно у своїй статті намагався застерігати інших (Там само. С. 143). 66 “Дани|лови ж[е] в том[ь] ж[е] лѣтѣ [1236 або 1237 р. – Авт.] пошед[ъ]шю на Михаила на Галич[ь]. Онѣм[ъ] же | мира просѧщим[ъ], даша емоу Перемышль”, Chronica Galiciano-Voliniana. S. 201; пор.: Haličsko-volynská kronika. S. 172, прим. 367. Див.: Мусін О., Войцещук Н. Назв. праця. С. 109. Про хроно- логію належності Перемишля і Перемишльської землі династії Арпадів див.: Волощук М. М. Terra Praemizliensi in Regnum Hungariae в XIII веке. Хронология проблемы. Colloquia Russica / pod red. V. Na- girnego i T. Pudłockiego. Series II. T. 1 : Przemyśl i ziemia Przemyska w strefie wpływów ruskich X połowa XIV w. Kraków, 2013. S. 101–111. 67 Данил[ъ] же ѡт[ъ]иде | ѡт[ъ] королѧ съ м[а]т[е]ръю своею в лѧхы ѡт[ъ]просивсѧ ѡт[ъ] | королѧ. Chroni- ca Galiciano-Voliniana. S. 47–48. 68 Ibidem. S. 231. 69 Ibidem. S. 234. Галичина 20 укладення Арпадами матримоніальних союзів70. Тим більш дивно виглядав намір свататися, коли володіння Романовичів уже перебували під серйозним тиском номадів, про що всі чудово знали71. Не маємо сумніву, що й у випадку із візитом осені 1240 – початку весни 1241 рр. йдеть- ся про відкориговану пізніше справжню мету приїзду старшого Романовича до Бели IV (не без того, що в момент загрози від монголів Данило міг пропонувати королю a priori неприйнятний для того матримоніальний союз)72, якому радше йшлося про отримання певної підтримки (у рамках відповідних зобов’язань) від руського володаря проти монгольського вторгнення пізньої зими – навесні 1241 р. Акцент на присутності сина Лева в цій поїздці не має дивувати73, адже це саме він у вересні 1246 р. взяв за дружину доньку короля Констанцію. Проте шлюб відбувся за геть інших обставин, і упорядник хроніки Романовичів ХІІІ ст. це чудово знав. 6. До вище наведених аргументів наведемо ще ряд опосередкованих – теж важливих. По-перше, з формально-правового погляду надзвичайно важливим було вживання галицької і 70 Приведений невдалий намір родичання з Арпадами, вписаний до хроніки Романовичів ХІІІ ст. після весілля у Зволені 1246 р., до певної міри міг вписуватися у раніше зафіксовану традицію надмірного пе- ребільшення близькості сімейств: “корол[ь] же Андрей, и боѧре оугор[ь]стїй, и всѧ | землѧ хотѧше дати дъщеръ свою за кнѧsѧ Да|нила” (Ibidem. S. 27). У нашій попередній публікації ми продемонстрували, що такого штибу наміри до найстаршого сина Романа Мстиславовича син Бели ІІІ міг виношувати поміж 30 листопада 1204 – 7 травня 1205 рр., тобто ще до моменту сходження на престол 29 травня (Волощук М., Домбровський Д. Назв. праця. С. 50). Про загальний статистичний вимір русько-угорських матримо- ніальних зв’язків див.: Voloshchuk M. Ruthenian-Hungarian matrimonial connections in the context of the Rurik dynasty inter-dynasty policy of the 10TH–14TH centuries: selected statistical data. Codrul Cosminului. 2018. Vol. XXIV. № 3. S. 7–30. 71 До певної міри, хоч і не настільки іронічно, це нагадує оповідь Аноніма Галла про вторгнення 1018 р. на Русь військ Болеслава Хороброго († 1025), тоді як місцевий князь Ярослав Володимирович († 1054) спокійно рибалив: “At Ruthenorum rex simplicitate gentis illius in navicular tunc forte cum hamo piscabatur, cum Bolezlauum adesse regem ex insperato nuntiant”, Gallus Anonymus. Gesta Principum Polonorum / transla- ted annotated by P. W. Knoll and F. Schaer with a preface by Th. N. Bisson. Central European Medieval Texts / general editors J. M. Bak, U. Borkowska, G. Constable, G. Klaniczay, Budapest ; N.–Y : CEU Press, 2003. Vol. 3. P. 40. 72 Дивно, але цей епізод не знайшов очікуваного належного текстологічного аналізу у відповідному спеціалізованому виданні (Галицько-Волинський літопис. Текстологія. С. 345–349). 73 Данило Романович на межі 1240–1241 рр. провів в Угорщині кілька місяців і на тлі монгольського вторгнення здійснив кілька спроб її покинути: “Преж[е] того ехалъ бѣ Данило кнѧѕь къ королеви въ оугры | хотѧ имѣти с ним[ь] любовь сват[ь]ства, и не бы любовъ || межи има, и воротисѧ ѡт[ъ] королѧ, и прїеха в Синевод[ь]|ско вo манастырь С[вѧ]тыа Б[огороди]ца. Наутрїа же въставь, ви|дѣ мнѡж[ь]ство бѣжащих[ъ] ѡт[ъ] безбожных[ъ] татарь и въ|ротисѧ назад[ъ] въ оугры, не може бо проити роус[ьс]кое | земли, зане мало бѡ с ним[ь] дроужины […] Иде изь | оугоръ в лѧхы на Бордоуевь и прїиде в Соудомирь, | слыша о братѣ си, и о дѣтех[ъ] си, и кнѧгини своеи, | ӕко вышли сѫт[ь] из роуское земли в лѧхы пред[ъ] безбож[ь]ны|ми татары, и потцноушас[ѧ] възыскати их[ъ], и обрѣ|те ѧ на рѣцѣ, рекомѣи Пол[ъ]цѣ” (Chronica Galiciano-Voliniana. S. 234–236; Dąbrowski D. Daniel Romanowicz król Rusi. S. 223). Після виїзду князя, коли загони кочівників уже проникли до країни, тут ще якийсь час залишався його син Лев (“И ѡстави с[ы]на | своего въ оугрех[ъ] и вдасть . и в рѫце галичаном[ъ], вѣдаа | невѣр[ь]ствїа их[ъ], про то его не понѧ и с[ъ] собою”, Chronica Galiciano-Voliniana. S. 235–236), який зумів виїхати ще пізніше. Жоден із членів їхньої родини не взяв участі у битві на р. Шайо 11 квітня 1241 р. чи інших зіткненнях з номадами, яких у перші місяці 1241 р. не бракувало. При цьому Роґерій у своїй Нещасливій пісні занотував, що Бела IV, скликуючи до свого табору у Пешті війська, “[…] expectans principes [sic! – Авт.], comites et barones” (Rogerii Carmen Miserabile. SRH / edendo operi praefuit I. Szentpétery. Budapestini : Academia Litter. Hungarica atque Societate Histor. Hungarica in partem impensarum venientibus Typographiae Reg. Universitatis Litter. Hung Sumptibus, 1938. Vol. 2. S. 562). Хто за іменами ці principes, досі жоден із упорядників критичних видань праці Роґерія відповіді не дав (Tatársky vpád / ed. M. Richard, M. Marek, Trnava : RAK Budmerice, 2008. S. 80–81; Магистр Рогерий. Горестная песнь о разорении Венгерского королевства татарами / перевод с латинского А. Досаева. Санкт-Петербург : Дмитрий Буланин, 2012. С. 29, 75). І хоча дане окреслення можна трактувати доволі широко, на наш погляд, є обережні підстави у них вбачати саме Данила Романовича і його сина Лева, адже середньовічне значення понять princeps, dux – тотожне у багатьох випадках. Medium Aevum 21 володимирської титулатури не тільки Андрієм ІІ чи Белою IV, а й усіма їхніми наступниками і не лише з династії Арпадів. Так чи інакше із цим фактом мусіли стикатися і відповідно реагувати усі наступники Данила Романовича у межах посталої за його життя держави. Найкраще це видно на прикладі формування титулярної традиції його нащадків у першій половині XIV ст., що мала на меті також заявити своє право на підвладні їм терени, до яких королі Угорщини неприховано демонстрували відповідні претензії, зрештою з часом у різний спосіб реалізовані – хай навіть із плином століть. Звісно, після візиту князя Данила до Бату і визнання монгольської зверхності, для нього особисто це не мало надмірного значення. Але станом на 1235 р. на етапі плинних змін на галицькому престолі ситуація була абсолютно інакшою. По-друге, до 1245 р. претенденти на трон Галича постійно шукали підтримки Арпадів, що не має дивувати як з огляду на галицьку політику останніх, так і їхній вплив і стосунки з окремими руськими князями-претендентами на Галицьку землю. Звернімо увагу на те, що за майже 50 років (упродовж 1188–1235 рр.) до Угорщини систематично втікала значна кількість князів Галицької і Волинської земель (Володимир Ярославович, Данило Романович, Роман Ігоревич, Олександр Всеволодович, як супротивник Романовичів до володимирського престолу і ін.)74. Не вдаючись у деталі їх особистого ставлення до окремих Арпадів та перебігу стосунків із ними, підкреслімо, що, за незначними винятками, прийом в Угорщині переважно не був ніколи відверто ворожим. Королям, в цілому, було вигідно притримати в себе одразу кількох претендентів, якими час від часу можна було тасувати у справі опанування галицького престолу та, припустимо, також вимагати визнання угорської зверхності або ж укладення вигідних для себе умов. Значення Бели IV у боротьбі за галицький престол, зрештою, блискуче відтворюють наміри руських супротивників набути упродовж 1235–1245 рр. його особливої прихильності. Так, 1235 р. безрезультатно у зв’язку з непростою політичною ситуацією в самій Угорщині шукав підтримки короля князь Данило. Наступного 1236 р. бачимо у Галичі чисельні угорські сили, що підтримували його супротивника – Михайла Всеволодовича75. Попри все, десь у грудні 1236 р. брати Данило і Василько вирушили до Угорщини, закликані Белою IV. Хроніка Романовичів ХІІІ ст. інтерпретувала цей візит, як обіцянку короля старшому з Романовичів укладення матримоніального союзу76. Однак, вже 1238 р. до Угорщини втік вигнаний князем Данилом із Галича Ростислава Михайлович77. Насамкінець восени 1240 р. до Бели IV вирушив і сам Данило Романович, коли, зі слів упорядника його придворного наративу (sic!), король відмовив йому в раніше укладеній матримоніальній угоді78. Ну і врешті, володар Угорщини після монгольського вторгнення у справі протиборства за Галич поставив на князя Ростислава, одруженого із його донькою Анною, підтримавши військові кампанії до Галицької землі 1244– 1245 рр. Висновки, що випливають із наведених обрахунків доволі однозначні. Проявляючи виражені титулатурою претензії у справі вирішення долі принаймні Галицької землі, Бела IV, залежно від політичної ситуації, підтримував тих чи інших князів-супротивників, які за неї воювали. Важко також припустити, що допомога короля особам, котрі по неї зверталися до нього була позбавлена династійних інтересів Арпадів. Із високою долею імовірності можемо припускати, що взамін король очікував визнання власного сюзеренітету. Так мало статися і з позбавленим влади у Галичі, ослабленим 1235 р. тяжкою поразкою під Звенигородом князем Данилом. Зрештою, доля Ростислава Михайловича вимовно демонструє приклад стосунків, які моделювали руські претенденти із Белою IV. Це ж можемо засвідчити у випадку угорських 74 Ипатьевская летопись. Полное собрание русских летописей / c предисловием Б. М. Клосса. Москва : Языки славянской культуры, 2001. Т. 2. Изд. 2. Стб. 660–661; Chronica Galiciano-Voliniana. S. 14–15, 22– 23, 44–45, 161–162. 75 Chronica Galiciano-Voliniana. S. 198–199. 76 До інтерпретації подій див.: Dąbrowski D. Daniel Romanowicz król Rusi. S. 196–201. 77 Chronica Galiciano-Voliniana. S. 204–207. Див. Також: Xapди Ҕ. Итинepapиj Pocтиcлaвa Mиxaилoвичa. Cpeмcкa Mитpoвицa ; Hoви Caд : Иcтopиjcки apxив CPEM, 2019. S. 27–126. 78 Chronica Galiciano-Voliniana. S. 231–232, 234–235. Галичина 22 герцогів на престолі Галича. Навіть, якщо – як це мало місце у випадку Коломана – вони воло- діли титулом галицького короля, надалі залишалися в залежності від короля Угорщини. Замість підсумків Кардинальних змін стосунки Бели IV із князем Данилом, як відомо, зазнали після монгольського вторгнення до Угорщини 1241–1242 рр., поразки військ Ростислава Михайло- вича († до 1264) і бана Філі у битві під Ярославом 17 серпня 1245 р., а також повернення старшого Романовича живим після візиту до Бату († 1255/6) у квітні – травні 1246 р. Хоча угорський володар у так званому “татарському” листі до папи Інокентія IV (†) 11 листопада 1247 р. підкреслював, що “Ruscia, Cumania, Brodnici, Bulgaria, que in magna parte nostro dominio antea subiacebant [акцент наш. – Авт.]”79, реальність насправді вже ставала іншою. Оскільки “[монголами. – Авт.] пороучен[ь]на быс[ть] землѧ его емоу [Данилові Романовичу. – Авт.], иже бѧхѫ с ним[ь] […] Быс[ть] же вѣдомо странам[ъ] прихѡд[ъ] его всѣм[ъ] с татаръ, | ӕко Б[ог]ъ сп[а]слъ его […] корол[ь] оугор[ь]скый […] боѧ|ше бо сѧ его [акцент наш. – Авт.], ӕко был[ъ] бѣ оу татарех[ъ], побѣдою побѣди Рости|слава и оугры его”, стосунки князя Данила з Белою IV надалі розвивалися крізь призму так званого “татарського страху” короля, віддзерка- леного у вище згаданому листі до папи і підготовленому невдовзі після цілковито нерівноправ- ного з ієрархічного погляду шлюбу принцеси Констанції († після 1287/8) із Левом Даниловичем († б. 1301) укладеному у Зволені у вересні 1246 р. Але відтепер галицький і волинський князь міг ігнорувати наслідки участі у коронаційних врочистостях 14 жовтня 1235 р. та більше зосе- редитися на подоланні наслідків візиту до Бату, зокрема у союзі зі своїм новим угорським сватом. PRINCE DANYLO ROMANOVYCH AND HUNGARIAN KINGS 1205–1235 PART 2 Myroslav Voloshchuk Vasyl’ Stefanyk Precarpathian National University Centrum Studiorum Mediaevalium, Shevchenko st 57, 76018, Ivano-Frankivsk, Ukraine e-mail:

ORCID: 0000–0002–1737–7205 Dariusz Dąbrowski Kazimierz Wielki University (Bydgoszcz, Poland) Faculty of History Poniatowski st. 12, 85–671 Bydgoszcz e-mail:

ORCID6 0000–0002–7545–9663 The actual material is devoted to the second half of the discussion initiated in 2019 by Lviv professor Volodymyr Alexandrovych about the nature of the relationship between Prince Danylo Romanovych and the Hungarian kings Andrew II and Béla IV. This article concerns the participation of the Volhynian Prince in the coronation of Béla, which took place in Alba Regia (the modern Hungarian town Székesfehérvár) on October 14, 1235. Using the comparative analysis to the descriptions of the coronation of the Hungarian rulers during the 13th–15th centuries, the authors came to the conclusion that the role, assigned to Danylo, wasn’t fully reproduced in the Posonian Chronicle. It is impossible to reconstruct all details of the Béla’s coronation ceremony (especially, the status of the Rus’ian Prince) only on the basis of mentioned laconic fragment. However, the comparative analysis of the written sources, field studies, make it possible to clearly state the following: 1) Danylo Romanovych led the royal horse throughout the ceremony (and not only to the St. Peter and Paul 79 CDES. T. 2. S. 244. Коректне датування документу встановив Т. Сенґа (Сенґа Т. Назв. праця. С. 7–48). Попри відверто пропагандистський характер листа, Бела останні понад десять років, як бачимо, чітко сприймав сусідні йому руські землі в той чи інший спосіб залежними. Нагадаймо, що упродовж 1235– 1245 рр. на престолі Галича помінялося декілька князів. Medium Aevum 23 Church) during the day at various locations prepared for it; 2) the Officium stratoris gesture recorded for the first time during the ceremony, in the presence of the people of Emperor Frederick II meant, in our opinion, an example of imitation of the traditions of the Holy Roman Empire with an unambiguous meaning understood by all participants of the coronation; 3) the participation of Prince Danylo in the coronation on October 14, 1235 was not considered worthy of the family memory, perhaps humiliating for the Romanids, and therefore, unlike many other famous events of his time, we cannot read about it on the pages of the chronicle ordered at their court (the so-called Galician-Volhynian litopys); 4) the gesture of leading the horse of Béla IV by the Volhynian Prince became a necessary for the regulating of his relations with the Árpáds after the death at the beginning of 1234 (in Halych, besieged by the troops of Danylo) of the son of Andrew II, Duke Andrew, later on September 21, 1235 – the king of Hungary himself, and hence – the support of the Hungarian royal family in the city above the Dniester river of Mykhailo Vsevolodovych and his son Rostislav. The Mongol invasion to Hungary in 1241– 1242, the defeat of the troops of Rostislav Mykhailovych and ban Fila in the battle of Yaroslav on August 17, 1245, as well as the return of the elder Romanovych alive in April – May 1246 after a visit to Batu-khan radically changed the inter-dynastic relations. Now, Prince Danilo’s dependence on Bela IV, declared on October 14, 1235 by the Officium stratoris gesture, gave way to the urgent need for joint partnership actions against the nomads, even by the concluding a matrimonial union with the Romanids, which was unequal from the point of view of the Árpáds. Keywords: Volodymyr Alexandrowych, the Árpád dynasty, the Romanids, Prince Danylo, the king Andrew II, the king Béla IV, Officium stratoris, coronation, the Mongols. REFERENCES Aleksandrovych, V. S. (2019). “Uhors’ke piddanstvo” korolia Danyla Romanovycha [“The Hungarian subjection” of the king Danylo Romanovych]. Kniazha doba: istoriya i kultura, vyp. 13, pp. 133–190 (in Ukrainian). Antonio Bonfini. (2019). A Magyar történelem tizedei [The Decades of the Hungarian history]. Budapest : Osiris kiadó ; Balassi kiadó, 1220 p. (in Hungarian). Bácsatyai, D. (2022). Az Árpád-kor történeti kronológiája (997–1301) [The historical chronology of the Arpád era]. Budapest : Bölcsészettudományi Kutatóközpont, 338 p. (in Hungarian). Bartoniek, E. (1917). A koronázási eskü fejlődése 1526-ig [The evolution of the coronation oath until 1526]. Századok, évf. 51, pp. 5–44. [in Hungarian]. Bartoniek, E. (1923). A magyar királyáavatáshoz [То for the coronation of the Hungarian king]. Századok, évf. 57, sz. 7–10, pp. 247–304 (in Hungarian). Bartoniek, E. (1926). Az Árpádok trónöröklési joga [The right of succession to the throne of the Árpáds]. Századok, évf. 60, sz. 9–10, pp. 785–841 (in Hungarian). Bartoniek, E. (1936). A magyar királyválasztásai jog a középkorban [Hungarian right of the kings election in the Middle Ages]. Századok, évf. 70, pp. 359–406 (in Hungarian). Bartoniek, E. (1987). A magyar királykoronázások története [The history of the coronation of the Hungarian kings]. Budapest : Akadémiai kiadó, 178 p. (in Hungarian). Bertoni, G., Vicini, E. P. (2016). Chronicon Estense cum additamentis usque ad annum 1478 [The Estense chronicle with additions until 1478]. Raccolta degli storici Italiani dal cinquecento al millecinquecento ordinate da L. A. Muratori. Nova edizione riveduta ampliata e corretta / con la direzione di G. Carducci e V. Fiorini. Città di Castello : Coi tipi della casa editrice S. Lapi, t. 15, 192 p. (in Latin). Boczek, A. (1839). Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae [The diplomatic and epistolary codex of Moravia]. Olomoucii, t. 2 : 1200–1240, 338 p. [in Latin] Dąbrowski, D. (2009). Włodzimierz Dymitr Rurykowicz i jego stosunki z Danielem Romanowiczem. Kartka z dziejów politycznych Rusi w I poł. XIII w. [Volodymyr Dmytro Ryurykovych and his relations with Danylo Romanovych. The list of the political history of Rus’ of the first part of the 13 th century] Fortecia: zbirnyk zapovidnyka “Tustan’”. Na poshanu Mykhayla Rozhka. L’viv : Kamula, kn. 1, pp. 68–89 (in Polish). Dąbrowski, D. (2012). Daniel Romanowicz król Rusi (ok. 1201–1264). Biografia polityczna [The king of Rus’ Daniel Romanovich (c. 1201–1264). Political biography]. Kraków : Avalon (= Monografie Pracowni Badań nad Dziejami Rusi UKW w Bydgoszczy, t. 1), 538 p. [in Polish]. Dąbrowski, D., Jusupović, A. (eds.). (2017). Chronica Galiciano-Voliniana (Chronica Romanoviciana) [The Galician-Volynian chronicle (the Chronicle of the Romanids)] In : Monumenta Poloniae historica. Kra- ków ; Warszawa : PWN ; PAU, nova series, t. XVI, 710 p. [in Old-Ukrainian]. Dąbrowski, D. (2023). Badając Kronikę Halicko-Wołyńską (Kronikę Romanowiczów). Rozważania na marginesie opracowania Галицько-Волинський літопис. Текстологія [Studying the Galician-Volhynian chronicle (Chronicle of the Romanids). Reflections on the margin of the study Галицько-Волинський літопис. Текстологія], Kwartalnik historyczny, r. CXXX, z. 2, рр. 379–397 (in Polish). Галичина 24 Domanovszky, A. (1938). Chronicon Posoniensis [The chronicle of Posonium]. Scriptores rerum Hungaricarum tempore ducum regumque stirpis Arpadianae gestarum [The writers of the Hungarian deeds of the acts of kings and princes from the Árpád dynasty] / edendo operi praefuit I. Szentpétery. Budapestini : Academia Litter. Hungarica atque Societate Histor. Hungarica in partem impensarum venientibus Typographiae Reg. Universitatis Litter. Hung Sumptibus, vol. 2, pp. 7–52 (in Latin). Dvořáková, D. (2007). Kôň a človek v stredoveku. K spolužitiu človeka a koňa v Uhorskom kráľovstve [The horse and man in the Middle age. To the cohabitation of man and horse in the Hungarian Kingdom]. Bratislava : RAK, 296 p. [in Slovakian]. Erben, C. Jaromir (ed.) (1855). Regesta diplomatica nec non epistolaria Bohemiae et Moraviae [The diplomatic and ecclesiastical register of Bohemia and Moravia]. Pragae, p. 1 : 600–1253, 813 p. (in Latin). Fejer, G. (1829). Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis [The codex of civil and ecclesias- tical diplomas of Hungary]. Budae : Typis Typogr. Regiae Universitatis Ungaricae, t. 4, vol. 1, 480 p. (in Latin). Fejer, G. (1841). Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis [The codex of civil and ecclesiastical diplomas of Hungary]. Budae : Typis Typogr. Regiae Universitatis Ungaricae, t. 7, vol. 5, 640 s. (in Latin). Fógel, I., Iványi, B., Juhász, L. (eds.). (1941). Antonius de Bonfini. Rerum Ungaricarum decades [The Decades of the Hungarian history]. Budapest : K. M. Egyetemi nyomda, t. 4, pars. 1 : Decades IV et dimidia V, 300 p. (in Latin). Frh. von Mitis, O., Dienst, H., Lackner, Ch., Hageneder, H. (1997). Urkundenbuch zur Geschichte der Babenberger in Österreich [The book of the documents to the history of the Babenbergs in Austria]. Wien, München : Böhlau, bd. 4/2 : 1195–1287, 419 p. (in Latin). Fügedi, E. (1984). A magyar király koronázásának rendje a középkorban [The order of the coronation of the Hungarian kings in the Middle Ages]. Eszmetörténeti tanulmányok a magyar középkorról [Studies to the history of ideas from the Hungarian Middle Ages] / szer. Gy. Székely. Budapest : Akadémiai Kiadó, pp. 255– 273 (in Hungarian). Gallus Anonymus (2003). Gesta Principum Polonorum / translated annotated by P. W. Knoll and F. Schaer with a preface by Th. N. Bisson. In Central European Medieval Texts / general editors J. M. Bak, U. Borkowska, G. Constable, G. Klaniczay, Budapest ; New–York : CEU Press, vol. 3, 385 p. (in Latin). Gómez, R. E. (2018). Le service de palefrenier (officium stratoris) à Byzance à ľépoque des Paléologues. Nouvelles réflexions sur les relations entre ľempereur et le patriarche aux XIIIe–XVe siècles [The service of layer (officium stratoris) in Byzantium at the time of the Palaiologos. New reflections on the relations between the Emperor and the Patriarch in the 13th–15th centuries]. Etudios bizantinos, vol. 6, pp. 147–173. [in French]. Goranin, E. (ed.). (2020). Kronika Halicko-Wołyńska (z XIII wieku) [The Galitian-Volhynian chronicle (from the 13th century)]. Oborniki Śląskie : Studio Graphito, 386 p. (in Polish). Hardi, D. (2016). Danylo Romanovych na intronizacii Beyly IV 1235 roku – abo povernennya do korolivs’koyi simyi [Danylo Romanovych at the coronation of Bela IV in 1235 – or the return to the king’s fa- mily]. Korol’ Danylo Romanovych: kul’turna i derzhavotvorcha spadshchyna yogo doby [The King Danylo Ro- manovych: the cultural and state-building heritage of his time] / red. M. Bevz, Yu. Lukoms’kyy. L’viv : Pastr–7, pp. 43–47 (in Ukrainian). Hardi, D. (2019). Itinerarji Rostislava Mikhaylovicha [The itinerary of Rostyslav Mykhaylovych]. Sremska Mitrovica ; Novi Sad : Istoriyski arkhiv SREM, 160 p. [in Serbian]. Homza, M., Malinovská, N. (2019). Haličsko-volynská kronika. Neznáme rozprávanie o rodine kráľov a kniežat východno-strednej Európy v 13. Storočí [The Galitian-Volhynian chronicle. Unknown talking about the family of the kings and princes of the Eastern-Central Europe in the 13th century]. Martin : Matica slovenská, 428 p. [in Slovakian]. Huillard-Bréholles, J.-L.-A. (ed.). (1855). Historia diplomatica Friderici secondi [The diplomatic history of Frederick II]. Parisiis : Excudebat Henricus Plon, t. 4, p. 2, 663 p. (in Latin). Johannes de Thurocz (1985). Chronica Hungarorum. I. Textus [The chronicle of the Hungarians. Text] / eds. E. Galántai, Gy. Kristó. Budapest : Akadémiai kiadó, 332 s. (in Latin). Kádár, T. (2012). Az Árpád-házi uralkodók és az országlásuk idején hercegi cimmel tartományi külön- hatalmat gyakorolt külhoni, fejedelmi származású elökelök, valamint azok családtagjainak elhalálozási és temetkezési adatai 997–1301 között [The evidence of the death and choice of the burial places of the rulers of the Arpád dynasty and exercised special power during their reign with the ducal title abroad, the princes and a members of their families of outstanding origin as well between 997–1301]. Fons, vol. XIX, sz. 1, pp. 57–108 (in Hungarian). Kloss, B. M. (comment.). (2001). Ipatiyevskaya letopis [The Hypatian codex]. In : Polnoye sobraniye russkih letopisey [The Complete Collection of Rus’ian litopyses]. Moskva : Yazyki slavyanskoy kultury, t. 2, izd. 2, 648 p. (in Old Bulgarian). Medium Aevum 25 Komendova, J. (2014). Opavskiy pokhod Daniila Romanovicha: cheshskiy vzgliad [The Opavian campaign of Danylo Romanovych: the Czechian view]. Colloquia Russica. Publication after 4th International Conference, Mogilno, 14–16th November 2013 / ed. V. Nagirnyy. Krakow, vol. 4 : Rurikids in dynastic relations: politics, customs, culture, religion (10th–16th c.), pp. 187–188 (in Russian). Kosztolnyik, Z. (1996). Hungary in the Thirteenth Century. New–York : Columbia University Press, 510 p. (in English). Labun’ka, M. (2004). Kniaz’ Danylo Galyc’kyy i koronaciya uhors’kogo korolia Bely IV (Chyn Officium Stratoris) [The Prince Danylo Galytskyy and the coronation of the Hungarian king Bela IV (the rite Officium Stratoris)]. Do dzherel. Zbirnyk naukovykh prac’ na poshanu Olega Kupchyns’kogo z nagody yogo 70- ricchia [To the Sources. Collection of scientific papers in the honor of Oleg Kupchynskyy on the occasion of his 70th birthday] / red. І. Gyrych, Ya. Hrycak, М. Krykun. Kyiv ; L’viv : Wyd-wo NTS ta in., t. 1, pp. 554–561 (in Ukrainian). Magistr Rogeriy (2012). Gorestnaya pesn’ o razorenii Vengerskogo korolevstva tatarami [The mourn- ful song about the devastation of the Hungarian kingdom by the Tatars] / translated by A. Dosayev. Sankt- Peterburg : Dmitriy Bulanin, 304 p. (in Russian). Magonyi, I. (2007). Társa az országnak. Királynék koronázása Székesfehérváron [Partner of country. The kings coronation in Székesfehérvár]. Székesfehérvár : Kotsis és Társa Nyomda, 120 p. (in Hungarian). Marsina, R. (1987). Codex diplomaticus et epistolaris Slovaciae [Diplomatic and correspondence codex of Slovakia]. Bratislava : Sumptibus consilii nationalis Bratislaviensis capitalis reipublicae Socialisticae Slova- ciae, t. 2 : inde ab anno MCCXXXV usque ad anno MCCLX, 672 p. (in Latin). Marsina, R., Marek, M. (eds.). (2008). Tatársky vpád [the Tatar’s invasion]. Trnava : RAK Budmerice, 167 p. [in Latin and Slovakian]. Martyniuk, A. V. (2015) “Nyemcy zhe divyashchesya oruzhyyu tatarskomu”: s kem i kogda vstreсhal- sya Daniil Romanovich v Pozhoni? [“The Germans were surprising of the Tatar’s weapons”: with whom and where met Daniil Romanovich in Posonium] Colloquia Russica. Publication after the 5th International Conference, Spišska kapitula, 16th–18th October, 2014 / eds. V. Nagirnyy, A. Mesiarkin. Krakow ; Bratislava, vol. 5 : Rus’ and Central Europe from the 11th to the 14th Century, pp. 149–160 (in Russian). Martyniuk, A. V. (2019). Do Gerbersteina. Avstriya i Vostochnaya Yevropa (XIII – nachalo XV veka) [Until Gerberstein. Austoria and the Eastern Europe (13th – beginning of the 15st centuries)]. Moskva : Kvadriga, 576 p. (in Russian). Mayorov, A. V. (2011). Rus’, Vizantiya i Zapadnaya Yevropa. Iz istorii vneshnepoliticheskikh i kul’tur- nykh sviazey ХІІ–ХІІІ vv. [Rus’, Byzantium and the Western Europe. From the history of the foreign-political and cultural connections of the 12th–13st centuries]. Sankt-Peterburg : Dmitriy Bulanin, 800 p. (in Russian). Musin, O., Voyceshchuk, N. (2020). Peremyshl’ ta “girs’ka krayina Peremyshl’s’ka”: mezhi zemli i grani istoriyi [Peremyshl and “the mountains Peremyshl county”: the borders of the land and the edges of history]. Kniazha doba: istoriya i kultura, vyp. 14, pp. 31–122 (in Ukrainian). Nyáry, A. (1868). Beatrix királyné, II. Endre hitvese [The queen Beatrix, the spouse of Andrew II]. Századok, füz. 9, pp. 593–607 (in Hungarian). Parshyn, I. (2015). Uchast’ kniazia Danyla Romanovycha v intronizaciyi uhors’kogo korolia Bely IV [The participation of Prince Danylo Romanovych in the intronization of the king Bela IV]. Kniazha doba: istoriya i kultura, vyp. 9, pp. 25–29 (in Ukrainian). Parshyn, I. (2018). Dyplomatiya Galyc’ko-Volyns’koyi derzhavy: yevropeys’ki naratyvni dzherela XIII– XV stolit’ [Diplomacy of the Galician-Volhynian state: European narratives of the 13 th–14st centuries]. L’viv, 348 p. (in Ukrainian). Parshyn, I. (2019). Galyc’ko-Volyns’ki syuzhety v “Rerum Hungaricarum decades” Antoniya Bonfini [The Galician-Volhynian stories in “Rerum Hungaricarum decades” of Antonius Bonfini]. Ukrayins’ko-uhors’ki etyudy / red. L. Voytovych. L’viv, vyp. 3, pp. 125–138 (in Ukrainian). Parshyn, I., Merenyuk, Kh. (2021). “Подлѣ Твои Стремень”. Malodoslidzhenyy rycars'kyy epizod iz zhyttia galyc'kogo kniazia Yaroslava Volodymyrovycha [“Подлѣ Твои Стремень”: A Little-Researched Chivalry Episode from the Life of Halician Duke Yaroslav Volodymyrovych], Ukraïna. Kul’turna spadshchyna, nacional’na svidomist’, derzhavnist’ [Ukraïna. Kul’turna spadshchyna, nacional’na svidomist’, derzhavnist’]. L’viv : Instytut unrayinoznavstva im. I. Krypyakevycha, vyp. 34, pp. 3–13 (in Ukrainian). Pertz, G. (1866). Annales S. Iustinae Patavini [The annals of Saint Justin Patavian]. Monumenta Germaniae historica. Scriptores [Historical monuments of Germany. Writers]. Hannoverae : Impensis Bibliopolii Avlici Hahniani, t. 19, pp. 148–193 (in Latin). Pertz, G. (ed.). (1874). Chronica Alberici monachi Trium Fontium a monacho Novi Monasterii Hoiensis interpolata [The chronicle of monk Alberic from the Three Sources monastery], Monumenta Germaniae Галичина 26 historica. Scriptores [Historical monuments of Germany. Writers]. Hannoverae : Impensis Bibliopolii Avlici Hahniani, t. 23, pp. 631–950 (in Latin). Prochazkova, N. (2016). Tytulatura korolia Galychyny Kolomana (fragment dysertaciynoyi roboty) [Titulature of the Halych King Koloman (fragment of the thesis)]. Halych. Zbirnyk naukovych prac’ [Halych. Collection of Scientific Works] / red. M. Voloshchuk. Ivano-Frankivsk : Lilea-NV, vyp. 1, pp. 208–212 (in Ukrainian). Roach, L. (2012). Submission and Homage: Feudo-Vassalic Bonds and the Settlement of Disputes in Ottonian Germany. The Journal of the Historical Association, vol. 97, № 3, pp. 355–379 (in English). Roháč, P. (2015). Fridrich II. Babenberský a jeho boje s Uhorským a Českým kráľovstvom 1230–1246 [Frederick II and his struggle with Hungarian and Czech Kingdoms during 1230–1246]. Vojenská história, roč. 19, č. 3, pp. 6–26 (in Slovakian). Rudolf, V. (2018). Cseh–magyar–osztrák kapcsolatok II. (Harcias) Frigyes uralkodása alatt (1230– 1246) [The Czechian-Hungarian-Austrian relations in the times of the rules of Frederick II the Quarrelsome]. Fons, vol. XXIV, sz. 1, pp. 3–47 (in Hungarian). Seemüller, J. (ed.). (1890). Ottokars Österreichische Reimchronik [Ottokar’s Austrian rhyming chro- nicle]. Monumenta Germaniae historica [Historical monuments of Germany]. Hannover : Hahnsche Buchchand- lung. Bd. 5. Th. 1 : Deutsche Chroniken. Und andere Geschichtsbücher des Mittelalter, pp. 721–1439 (in Latin). Senga, T. (2020). Halych, Halyc’ka ta Rus’ka zemli u vzvajemovidnosynah z Uhorshchynoyu ХІ–ХІІІ storich [Halych, Galician and Rus’ian lands in the relationships with Hungary of the 11 th–13th centuries]. Halych. Zbirnyk naukovych prac’ [Halych. Collection of Scientific Works] / ed. M. Voloshchuk. Ivano-Frankivsk : Lilea- NV, seria 2, vyp. 5, 272 p. (in Ukrainian). Smičiklas, T. (1906). Codex diplomaticus Regni Croatiae, Dalmatiae et Slavoniae [The Codex of diplomas of the Kingdom of Croatia, Dalmatia and Slavonia]. Zagrabiae : Ex officina societatis typographicae, vol. 4 : (1236–1255), 647 p. (in Latin). Szentpétery, I. (1937). Chronici Hungarici compositio saeculi XIV [The Composition of the Hungarian Chronicles of the 14th century]. Scriptores rerum Hungaricarum tempore ducum regumque stirpis Arpadianae gestarum [The writers of the Hungarian deeds of the acts of kings and princes from the Árpád dynasty]. Budapestini : Academia Litter. Hungarica atque Societate Histor. Hungarica in partem impensarum venientibus Typographiae Reg. Universitatis Litter. Hung Sumptibus, vol. 1, pp. 219–505 (in Latin). Szentpétery, I. (1938). Rogerii Carmen Miserabile [Rogerius’ mournful song]. Scriptores rerum Hungaricarum tempore ducum regumque stirpis Arpadianae gestarum [The writers of the Hungarian deeds of the acts of kings and princes from the Árpád dynasty]. Budapestini : Academia Litter. Hungarica atque Societate Histor. Hungarica in partem impensarum venientibus Typographiae Reg. Universitatis Litter. Hung Sumptibus, vol. 2, pp. 543–589 (in Latin). Theiner, A. (1859). Vetera monumenta historica Hungariam sacram Illustrantia [The ancient historical monuments highlighting the sanctity of Hungary]. Romae : Typis Vaticanis, t. 1 : (1216–1352), 837 s. (in Latin). Tolochko, O. (2020). Halyc’ko-Volyns’kyy litopys. Tekstologia [Galician-Volynian litopys. Textology]. Kyiv : Akademperiodyka, 929 p. (in Ukrainian). Tudorie, I. (2017). A. “Et tenentes frenum equi ipsius…”. A new approach to the 13th century relation- ship between the Byzantine emperor and patriarch. The Patriarchate of Constantinople in Context and Com- parison / ed. by Ch. Gastgeber, E. Mitsiou, J. Preiser-Kapeller, V. Zervan. Wien : Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenshaften, pp. 31–46 (in English). Voloshchuk, M. (2005). Vassal’naya zavisimost’ Daniila Romanovicha ot Bely IV (1235–1245 gg.): aktual’nyye voprosy rekonstrukcii russko-vengerskikh otnosheniy vtoroy chetverti ХІІІ v. [The vassalage of Daniil Romanovich from Bela IV (1235–1245): the current issues of the reconstraction of the Rus’ian-Hungarian relations of the second quarter of the 13th century]. Specimina nova. Pars prima. Sectio mediaevalis. Pécs, vol. 3, pp. 83–115 (in Russian). Voloscsuk, M. (2006). Danyilo Romanovics IV. Bélától való hűbéri függősége (1235–1245): források, történetírás és a probléma rövid felvetése [The vassalage of Danylo Romanovych of Bela IV (1235–1245): sources, historiography, a brief statement of the problem]. Magyar–ukrán közös múlt és jelen. Nemzetközi tudo- mányos konferencia anyagai (2005. április 14–16) [Ukraine – Hungary: common past and the present day. Ma- terials of the International scientific conference (Kyiv, April, 14–16, 2005)] / szer. V. Szmolij, Kyiv, pp. 83–92 (in Hungarian). Voloshchuk, M. (2006). Vasal’na pidleglist’ Danyla Romanovycha vid Bely IV (1235–1245 rr.): dsherela, istoriografiya ta korotka postanovka problemy [The vassalage of Danylo Romanovych of Bela IV (1235–1245): sources, historiography, a brief statement of the problem]. Ukrayina – Uhorshchya: spil’ne mynule ta syogodennia. Materialy mizhnarodnoyi naukovoyi konferenciyi (Kyiv, 14–16 kvitnia 2005 r.) [Ukraine – Medium Aevum 27 Hungary: common past and the present day. Materials of the International scientific conference (Kyiv, April, 14–16, 2005)] / red. V. A. Smoliy. Kyiv : Instytut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, pp. 86–95 (in Ukrainian). Voloshchuk, M. (2013). Terra Praemizliensi in Regnum Hungariae v XIII veke. Khronologiya problemy [Terra Praemizliensi in Regnum Hungariae in the 13 th century. Chronology of the problem]. Colloquia Russica / red. V. Nagirny i T. Pudłocki. Series II. T. 1 : Przemyśl i ziemia Przemyska w strefie wpływów ruskich X połowa XIV w. Kraków, pp. 101–111 (in Ukrainian). Voloshchuk, M. (2014). “Rus’” v Uhors’komu korolivstvi (ХІ – druha polovyna XIV st.): suspil’no- politychna rol’, maynovi stosunky, migracii [Ruthenians (Rus’) in the Kingdom of Hungary (11th to mid- 14th Century) Their Social-Political Role, Property Relations, and Migrations], ed. L. Voytovych. Ivano-Frankivsk : Lilea-NV, 496 s. (in Ukrainian). Voloshchuk, M. (2018). Ruthenian-Hungarian matrimonial connections in the context of the Rurik dynasty inter-dynasty policy of the 10TH–14TH centuries: selected statistical data. Codrul Cosminului, vol. XXIV, № 3, pp. 7–30 (in English). Voloshchuk, M., Dąbrowski D. (2020). Kniaz’ Danylo Romanovych ta uhors’ki koroli 1205–1235 rr. (u vidpovid’ Volodymyrovi Aleksandrovychu). Chastyna 1 [Prince Danylo Romanovych and Hungarian kings 1205–1235 (in response to Volodymyr Alexandrovych). Part 1]. Halychyna: naukovyy i kul’turno-prosvitniy krayeznavchyy chasopys. Ivano-Frankivsk, vyp. 33, pp. 37–59 (in Ukrainian). Voloshchuk, M. (2021). Ruthenians (the Rus’) in the Kingdom of Hungary, 11 th to Mid–14th Centuries. Settlement, Property, and Socio-Political Role / translated by Y. Prykhodko. In East Central and Eastern Europe in the Middle Ages, 450–1450 / eds. F. Curta and D. Župka. Leiden ; Boston : Brill, vol. 76, 360 p. (in English). Wertner, M. (1892). Az Árpádok családi története [The history of the Árpád family]. Nagybecskereken : Pleitz Fer. Pál Könyvnyomdája, 629 p. (in Hungarian). Załuski, J. A. (1735). Specimen historiae Polomae criticae [An attempt to criticize the history of Poland]. Warsaviae, 230 p. (in Latin). Zsoldos, A. (2005). Az Árpádok és asszonyaik. A királynéi intézmény az Árpádok korában [The Árpáds and their women. The Queen’s institution in the times of the Árpáds]. Budapest : MTA Történettudományegye- tem Intézete, 227 p. (in Hungarian). Zsoldos, A. (2011). Magyarország világi archontologiája 1000–1301 [The general archontology of Hungary]. Budapest : Historia ; MTA Történettudománynyi Intézete, 382 p. (in Hungarian). Надійшла до редакції 14 червня 2023 р.