(PDF) Ковалець Т., Боровяк А. Реляція з обозу в Крилові джерело до історії козацького повстання 1638 року.pdf

Науково-дослідний центр “Часи козацькі” Українське товариство охорони пам’яток історії та культури Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Історико-культурна асоціація “Україна–Туреччина” Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Інститут археології НАН України НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ В УКРАЇНІ Збірник наукових статей Випуск 26 Київ – 2017 УДК 94(477) ІSSN 2078-0850 Рекомендовано до друку Вченою радою Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК (протокол № 4 від 25 квітня 2017 р.) Редакційна колегія: Титова О.М. (відповідальний редактор) Біляєва С.О., Виногродська Л.І., Гоменюк В.М., Івакін Г.Ю., Константинов В.О., Моця О.П., Сенченко Н.М., Супруненко О.Б., Терпиловський Р.В., Франчук В.Ю. Адреса редакції: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19, тел./ф.: (044)280-64-69; e-mail:

Видання зареєстровано Міністерством юстиції України (Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – серія КВ № 16328-4800Р від 02.02.2010 р.) © Часи козацькі, 2017 © Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2017 3 ЗМІСТ І. ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК АРХЕОЛОГІЇ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ Моця Олександр (Київ) Деякі нагальні проблеми археологічних досліджень пам’яток післямонгольських та козацьких часів ..............................................................................8 Моця Олександр, Томашевський Андрій, Борисов Артем, Павленко Сергій, Мисак Володимир (Київ) База даних археологічних пам’яток України 2-ї половини ХІІІ – початку ХVIII ст.: завдання та методика.........................................................................................................11 Титова Олена (Київ) Питання обліку нерухомих пам’яток і пам’ятних місць українського козацтва........13 Сиволап Михайло (Черкаси) Проблема дозапорізьких Січей ........................................................................................17 Харлан Олександр (Дніпро) «Новобогородицька фортеця» як об’єкт пам’яткоохоронних досліджень 2005 р. ....22 Мокляк Володимир, Супруненко Олександр (Полтава) Місце церкви Покрови Пресвятої Богородиці у с. Жуки Полтавського району ........33 Івакін Гліб, Чміль Леся, Чекановський Андрій, Івакін Всеволод (Київ) Знахідки XVI – XVIІІ ст. з науково-рятівних розкопок Київського Подолу у 2016 р. (вул. Кирилівська, 37)........................................................................................................37 Войтюк Олексій (Рівне) Археологічні дослідження міста Дорогобужа періоду XV–XVI ст. ............................47 Баюк Віктор (Луцьк) Середньовічна переправа Лучеська (за матеріалами археологічної локалізації та розвідкових досліджень пам’ятки)..............................................................................54 Прядко Олександр (Переяслав-Хмельницький) Городище в с. Іркліїв на Черкащині ................................................................................61 Готун Ігор, Казимір Олександр (Київ) Комплекс козацької доби на чернігівському посаді ......................................................68 Шерстюк В’ячеслав, Яремченко Віталій (Полтава) Говтвянська битва 1638 р.: історико-археологічна реконструкція ..............................77 Охріменко Анатолій, Овчаренко Михайло, Приймак Віктор, Штанько Анатолій (Суми, с. Котельва Сумської обл.) Майдани і кургани північно–східного сектора округи Більського городища (лівий берег Ворскли)........................................................................................................83 Жданов Дмитро, Масленко Владислав (Одеса) Матеріальні пам’яткі козацької доби в Одесі .................................................................87 Мазурик Юрій (Луцьк) Старосільський моноксил: особливість керування на воді і подібність цього принципу у козацькій суднобудівній традиції ...............................................................90 Погоржельська Ірина (Київ) Дослідження текстилю з поховання полковника Миколая Киселя в Успенській церкві с. Низкиничі на Волині..........................................................................................95 Векленко Віктор (Дніпро) Українські хрести лівобережного Полісся XVIII–ХIХ ст. ............................................99 Векленко Віктор, Христян Геннадій (Дніпро) Українські хрести Середнього Подніпров’я XVIII–початку ХХ ст. (попередній огляд) ...........................................................................................................105 4 Березова Світлана, Терещук Оксана (Київ) Потир спадкоємця роду гетьмана Павла Полуботка в колекції НМІУ..................... 115 Батюк Андрій (Чернігів) Клинкова зброя у фондовій колекції НІКЗ «Гетьманська столиця» ......................... 119 Берест Юрій (Охтирка) Бердиш з колекції Охтирського краєзнавчого музею................................................. 122 Попельницька Олена (Київ) Побутові речі XVII ст. з Національного музею історії України: ілюстрація до історії повсякденності............................................................................ 124 Шелеметьєва Тетяна, Денисенко Андрій (Запоріжжя) Казани ХVІІІ ст. з колекції Національного заповідника «Хортиця» ........................ 134 Ткаченко Олександр, Яремченко Віталій (Полтава) Полтавські кахлі з гончарної майстерні рубежу ХVІІ – ХVІІІ ст. (за матеріалами досліджень 2007 р.)............................................................................. 139 Губочкін Микола (с. Кропивна) Глиняні люльки для куріння тютюну XVII-XVIII ст. з с. Кропивна на Черкащині.... 145 Виногродська Лариса Лариса Археологічні дослідження у м. Хмільник Вінницької області .................................. 148 Івакін Всеволод, Починок Ельвіра, Чміль Леся (Київ) Гутне виробництво в Іванківському районі на Київському Поліссі ......................... 166 Борисов Денис (Київ) Скляний посуд XVIII ст. для зберігання рідин та сипких речовин з території Софійського монастиря .................................................................................................. 172 Чернова Ксенія (Київ) Історія скарбу Великої церкви Києво-Печерської лаври XVII – XVIII ст. .............. 178 Старенький Ігор, Нечитайло Павло (Кам’янець-Подільський) Нумізматичний матеріал з розкопок на площі Польський ринок у Кам’янці-Подільському в 2016 р................................................................................ 182 Ільків Микола (Чернівці) Портативні сонячні та механічні годинники нового часу за матеріалами археологічних досліджень Хотинської фортеці .......................................................... 189 ІІ. ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ Ластовський Валерій (Київ), Куштан Дмитро (Черкаси–Київ) Рання історія Черкас крізь призму міфотворчості ...................................................... 195 Священко Зінаїда (Умань) Становлення козацького землеволодіння на Уманщині (XV – середина XVIІ ст.) .... 200 Брель Ольга, Діденко Яніна (Чигирин) Чигирин як арена військових дій кінця ХVІ – ХVІІ ст............................................... 203 Рябуха Юрій (Маріуполь) Козацька кіннота часів Хмельниччини .......................................................................... 11 Чмихало Григорій (Одеса) Збройні сили українсько-шведського союзу на полі Полтавської битви 1709 р. ...... 16 Філіпова Ганна (Київ) Візити гетьмана Івана Мазепи до Москви у 1689 та 1698 роках: політичні та побутові особливості .................................................................................. 19 Майнгардт-Гоголь Наталія (Хмельницький) Полковник Омелян Купченко у Визвольній війни 1648 – 1657 років (с. Шрубків, Летичівський район, Хмельницька область) ........................................... 25 5 Яремченко Віталій, Лавріненко Алла (Полтава) Норми європейського права в судовій практиці Полтавського міського суду другої половини XVII століття (за «Актовими книгами Полтавського городового уряду XVII віку») ...............................................................................................................30 Гончарова Ольга (Умань) Інститути влади України та Англії у контексті революційного руху 40-70-х рр. ХVІІ ст.: спроба порівняльного аналізу ......................................................36 Жуковський Мирослав (Нікополь) Призабутий ювілей з історії міста Нікополя ..................................................................40 Несвідоміна Ніна, Капустіна Ірина (Конотоп) Гетьманська резиденція – Батурин ..................................................................................48 Приходько Юрій (Умань) Проект суспільно-економічної модернізації України козацького полковника Ю. Немирича ......................................................................................................................50 Синяк Іван (Київ) Військова канцелярія Коша в системі розвідки Війська Запорозького Низового в добу Нової Січі (1734 – 1775)........................................................................................59 Коваленко Оксана (Полтава) Ремісники Гетьманщини на сторінках Рум’янцевського опису...................................63 Панченко Володимир (Київ) До історії магдебургії та геральдики містечка Ляхівці останньої чверті XVIII ст. (за матеріалами родинного архіву князів Сапєг)............................................................67 Шараф-Уралі Олександр, Шамян Сергій (Миколаїв) Вірменські поселенці на землях Вольностей Запорозьких .........................................271 Нікольченко Юзеф (Маріуполь) Відзнаки козацької звитяги.............................................................................................275 Кот Сергій (Київ) Доля реліквій Українського козацтва, повернутих з Росії до України......................279 Задунайський Вадим (Львів) Деякі аспекти матеріального забезпечення Донського козацтва Московським Царством в 40-х – 70-х рр. XVII ст. ......................................................286 Пономаренко Владислав (Київ) Покарання за цивільні та кримінальні злочини за козацьким звичаєвим правом....292 Бугера Ірина (Чернігів) Чернігівське козацтво в історії церкви св. Катерини...................................................296 Сенченко Наталія (Київ) Свято-Покровський собор у м. Охтирка як пам’ятка церковного зодчества ХVІІІ ст. ...303 Миколайко Тетяна (Чернігів) Композиції монументального живопису кінця XVIII − початку XIX ст. у Троїцькому соборі Чернігова ......................................................................................307 Бартош Алла (Київ) Справа щодо надіслання до Лаври «в уклад» ієросхимонахом Григорієм Голубом 49-ти кипарисних дошок з Запорізької Січі. За документами ЦДІАК України .......312 Рига Данило (Чернігів) Початковий етап будівництва споруди для Чернігівської класичної чоловічої гімназії та організація навчально-виховного процесу в ній на початку XІX ст. ......317 Шматко Анастасія (Київ) Загальносвітові тенденції у військовій культурі України: козаки та самураї...........320 Матвіїшин Ярослав (Київ) Математичні науки в учбових закладах України Козацької доби .............................324 6 Луняк Євген (Ніжин) Українське козацтво в творчості Вольтера .................................................................. 331 Кривошея Ігор, Кривошея Ірина, Якименко Людмила (Умань) Повстання/війна 1768-1769 р. на сторінках часопису «Кіевская старина» (1882 – 1906 рр.) .............................................................................................................. 340 Сокульський Арнольд (Запоріжжя) М.В. Гоголь: велич України (до річниці від дня смерті)............................................ 347 Бушак Станіслав (Київ) Найщасливіший день у житті Іллі Рєпіна (до 125-річчя тріумфу його картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану») ....................................................... 350 Савчук Юрій, Савчук Марія (Київ) Невідомі матеріали виставки «Український портрет ХVІІ–ХХ ст.» у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т. Шевченка в 1925 р. з архіву УВАН у Нью-Йорку ........... 357 Походяща Олена (Київ) Портрети гетьмана Івана Самойловича з колекції «Українського музею» Павла Потоцького ........................................................................................................... 368 Ляпіна Тетяна (Київ) Родина Соколиків і Музей гетьманства........................................................................ 371 Стахурська Анастасія (Ніжин) Лялька-мотанка як пам’ятка духовної культури України .......................................... 374 ІІІ. ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ Акічев Шаміль (Конотоп) Козацька топоніміка Конотопщини .............................................................................. 385 Гончаренко Аліна (Київ) Печерський Патерик у контексті церковно-політичного протистояння України-Русі та Речі Посполитої................................................................................... 391 Денисюк Василь (Умань) Українське релігійне письменство ХVІІ ст. як посередник у засвоєнні біблеїзмів 398 Єфименко Ірина (Київ) Назви козацьких поселень Південно-Східної України (на матеріалі ойконімів Донецької області) .......................................................................................................... 405 Іваненко Олександр (Київ) Догрецькі назви Таврики. Παντικάπαιον і Παντικάπης ................................................ 413 Ковалець Тарас (Чернівці), Боровяк Альберт (Варшава) «Реляція з обозу в Крилові»: джерело до історії козацького повстання 1638 року .... 421 Лазаренко Олеся (Київ-Берлін) До джерел вивчення українсько-польських мовних взаємин у XVII ст.: «Словник мови Яна-Хризостома Пасека».................................................................... 430 Марченко Тетяна (Київ) Походження і структура прізвищ неурядової старшини Гетьманщини ................... 433 Нікольченко Марія (Маріуполь) Поетизація козацтва як явища в оповіданні В.Потапенка «Чарівниця»................... 450 Осінчук Юрій (Львів) Лексика на позначення виконавців та учасників богослужіння в «Історичному словнику українського язика» за ред. Є. Тимченка .................................................... 455 Радкевич Галина (Київ) Назви страв козацької кухні........................................................................................... 466 Рева Лариса (Київ) Літературна біографіка Конотопщини ......................................................................... 472 7 Штанденко Уляна (Київ) Вивчення дієслівного словотворення у лінгвоукраїністиці........................................479 Яцій Василь (Київ) До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). ХІ .........................................................................................483 Андрієнко Лілія (Київ) Композити в українськовому бароковому тексті: генеза, структура, стилістична вмотивованість............................................................................................489 ІV. ТЮРКОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ Біляєва Світлана, Фіалко Олена (Київ), Гуленко Кім (Запоріжжя) Археологічні дослідження поселення біля с. Тягинка у 2016р. .................................495 Нечитайло Павло, Болтанюк Петро, Ігор Старенький (Кам’янець-Подільський), Черновол Дмитро (Київ) Дослідження Турецької башти (Людвисарні) XVII – I половини XVIII ст. у Кам’янці-Подільському................................................................................................503 Мірущенко Олександр (Запоріжжя) Військо Запорозьке, Російська імперія, Кримське ханство, Туреччина: конфлікти, компроміси, дійові особи при вирішенні «південного питання» у XVIII ст.....509 Якубова Тетяна (Київ) Турецька тема в історії України за матеріалами фонду літератури польською мовою відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ ..513 Федорук Андрій (Чернівці) Османські бойові слони в Хотинській війні 1621 р. у світлі вітчизняної та зарубіжної історіографії .............................................................................................515 Грига Віктор, Калініченко Віталій (Чернівці) Предмети кінського спорядження з Хотинської фортеці (дослідження 2016 р.) .....520 Пивоваров Сергій (Київ), Калініченко Віталій (Чернівці) Наконечники лучних стріл з матеріалів дослідження Хотинської фортеці у 2016 р.......524 Гуленко Ким (Запоріжжя) Середньовічні поселення на північному узбережжі Азовського моря за даними археології ........................................................................................................528 Вілінов Юрій, Шишков Сергій (Запоріжжя) Дослідження та введення у науковий обіг сфероконусів, врятованих у місті Старий Крим.....................................................................................................................533 Алядінова Діляра, Тесленко Ірина (Київ) Нова пам’ятка османського часу в околицях Бахчисараю (дослідження 2013 р.) ...541 Пархоменко Ніна (Київ) Осман Хамді-Бей – засновник археологічного музею в Стамбулі.............................550 Чореф Михаил (Нижневартовск, РФ) Лапидарная надпись Кантемира и Татара из Бахчисарая как исторический источник...552 V. ГІПОТЕЗИ ТА ДИСКУСІЇ Анатолій Петровський (Южноукраїнськ) Міфічні літописи та природа їх появи...........................................................................556 Юрій Ковальський (Миколаїв) Витоки станового військово-землеробського населення на території України .......567 420 скрести, шкребти; драїти’, kib : kavd ‘різати, нарізати, відрізати, розрізати’; класич. перс. kaf-, kav-, kab- ‘копати, рити; нишпорити, колупати’ [16, 4, 224, 225]4; 4) *panti-kapa ‘ріка, протока, яка ділить суходіл навпіл’: *panti-kapa ‘ріка, протока’ + *kapa ‘який ділить щось навпіл’. Щодо семантики компонентів див. матеріал попередньої реконструкції; 5) *panti-kapa ‘ріка, що тече (букв. яка падає, спадає) згори, з гір’: panti- ‘прото- ка, канал’ + kap ‘падати’ (за Євстафієм Солунським, ріка Пантікап витікає з Ріпейських гір), пор. осет. xawyn : xawd ‘падати, потрапляти, діставатися’ ‹ kap ‘падати, спускатися’, хотано-сак. kaśś, kaś ‘падати, впадати, зазнати невдачі’ та ін. ~ іран. *kap- / kaf-‘падати’ ‹ арійськ *kap- [16, 4, 233-234]. *** Наведені реконструкції *panti-kapa наочно свідчать про той факт, що кожен із компо- нентів може позначати шлях, дорогу, а також протічну чи непротічну водойму. Компонент *panti- – ріку чи протоку, компонент *kapa – ріку, протоку чи озеро. Тому однозначно визна- чити, до якого об’єкта – Керченської протоки (Кіммерійського Боспору) чи керченської річки (Приморської – Мелек-Чесме – Ялгик-Кую-Ільгаси) відносилася назва Παντικάπης, важко. Проте, на наш погляд, важливий той факт, що всі реконструкції семантики композита дозво- ляють надійно співвідносити назву Παντικάπης саме з гідрооб’єктом, відмовившися від мало- перспективної «сухопутної» реконструкції. Що ж до мовної належності назви, то слід зважати на той факт, що насельниками Боспорського царства були індоарії – синди, меоти, які лише з часом були асимільовані при- йшлими скіфами та еллінами, а отже, первісно індоарійська назва *pant(h)i-kapa на скіфсько- му ґрунті могла адаптуватись як *panti-kapa і згодом, імовірно, й переосмислена (напр., як ‘рибний шлях’). Відповідно, потребує дедалі більшої уваги дослідників проблема мовної та кудьтурної взаємодії індоарійського й іранського населення давньої Таврики. Література 1. Абаев 1979 – Абаев В.И. Скифо-сарматские наречия // Основы иранского языкознания. Древнеиранские языки / Отв. ред. В.С. Расторгуева. – М., 1979. – С. 272–364. 2. Ам.М. – Аммиан Марцеллин. Римская история / Пер. с латинского Ю.А. Кулаковского, А.И. Сонни. – М., 2005. 3. Анохин – Анохин В.А. Монетное дело Боспора. – К., 1986. 4. Блаватский – Блаватский В.Д. Архаический Боспор // Материалы и исследования по археологии СССР / Отв. ред. М.М. Кобылина. – М., Л. – 1954. – Вып. 33. – Т. ІІ. – С. 7-44. 5. Боплан 1651 – Nova totius Regni Poloniae, Magniq. ducatus Prussiae et Lithuaniae, cum Suis Palatinatibus ac Confimis = Карта «Польща» Г.-де-Боплана, ок. 1651 г., изд. С. Старовольским // Материалы по истории русской картографии / Собрал В. Кордт. – Вып. ІІ. Карты всей России и Западных её областей до конца XVII в. – К., 1910. 6. Геродот – Геродот. История. В девяти книгах / Пер. и прим. Г.А. Стратановского. – Л., 1972. 7. Илюшечкина – Илюшечкина Е.В. Дионисий Александрийский (Периэгет). Описание ойкумены. Вступительная статья, перевод с древнегреческого и комментарии Е.В. Илюшечкиной // Вестник древ- ней истории. – 2006. – № 1. – С. 234-245. 4 Семантична реконструкція *‘тріщини ріка’, *‘протоки ріка’ несподівано отримує підтвердження завдяки етимології В.І. Абаева *panti-kapa ‘рибний шлях’. Якщо припустити етимологічний зв’язок іран. kapa ‘риба’ [16, 4, 241] з іран. *kap ‘різати, розрубати’, то східноіранська назва риби може бути пов’язана зі способом її вилову: як відомо, первісно рибу били (пронизували) острогою і лише згодом навчилися ловити її на гачок. Вважаємо, що в ролі семантичної аналогії може виступати псл. *ryba, для якого етимо- логи визначають зв’язок з і.-є. *rembh- / *rombh- / *rumbh- ‘рублений, побитий, подзьобаний’ ‹ *rem- /*rom / *rum- + -bh- [14, 363-364]. На рівні індоєвропейського етимона псл. *ryba пов’язане з псл. *rǫbiti, що сягає і.-є. *rombh- ‹ *rom- / *rem- / *lom- / *lem- ‘рубати’ [14, 361]. На наш погляд, слов’янський матеріал логічніше пов’язувати не з кольором риби, характерним для осетрових, – ‘пістрява, ряба’, а зі способом їх вилову за допомогою остроги. 421 8. ІМС Крим. – Історія міст і сіл української РСР. Кримська область / Гол. ред. П.Т. Тронько – К., 1974. 9. Козлова – Структура праславянского слова (Праславянское слово в генетическом гнезде): Монография. – Гомель, 1997. 10. Латышев – Известия древних писателей греческих и латинских о Скифии и Кавказе / Собрал и издал с русским переводом В.В. Латышев. Греческие писатели. – СПб., 1890. – Т. І. 11. Откупщиков – Откупщиков Ю.В. Древнейшая топонимика Греции и Крыма // Крымский пушкинский научный сборник. Русская культура и античность. – Симферополь, 2001. – № 1. – С. 105-107. 12. Трубачев 1999 – Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье. – М., 1999. 13. Фасмер – Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Пер. с нем. и доп. О.Н. Трубачева. – М., 1986-1988. – T. I–IV. 14. Цыганенко – Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка. – К., 1989. 15. Шапошников – Шапошников А.К. Древнейшая ономастика Таврического полуосторова. Боспор Киммерийский (европейская часть) // Вопросы ономастики. – 2008. – № 6. – С. 18-36. 16. ЭСИЯ – Этимологический словарь иранских языков. – М., 2000-2015. – Т. 1-5. 17. Ανονυμου [ΣΧ] – Ανονυμου [Σκιμνου Χιου, ως φερεται] Περιηγησις // GGM. – V. I. – P. 196-237. 18. AM – Ammianus Marcellinus. With an English translation by John C. Rolfe. Cambrige, Massachusets, London, 2000. – V. II. 19. Arrian – Arriani Nicomedienses minor works. Ed. Rudolphus Hercher. – Lipsiae, MDCCCLIV [1854]. – P. 86-103. 20. Διονυσιος Περιηγητης – Διονυσιου Οικουμενης περιηγησις // GGM. – V. II. – P. 103-176. 21. Ευσταϑιος – Ευσταϑιου Παρεκβολαι [Επιστολη.] // GGM. – V. II. – P. 201-407. 22. Herodotus – Herodotus. With an English translation by A.D. Godley, Hon. fellow of Magdalen College, Oxford. London; New York, 1928. – V. II. 23. Jansson – Jan Jansson: Taurica Chersonesus, Hodie Przecopsca, at Gazara dicitur // Електронний ресурс. Режим доступу: www.raremaps.com. 24. A Greek-English Lexicon compiled by Henry George Liddel and Robert Scott, revised and augmented throughout by Sir Henry Stuart Jones with the assistance of Roderick McKenzie and with the cooperation of many scholars. With a revised Supplement. Oxford, 1996. 25. Merkator – Tavrica Chersones vs Nostra aetatr. Przecopsea et Goraza dicitur, 1595. Per Gerardum Merkatorem. Cum Priuisegio // Материалы по истории русской картографии / Собрал В. Кордт. Вып. ІІ. Карты всей России и Западных её областей до конца XVII в. – К., 1910. 26. MW – Sir Monier Monier-Williams. A Sanscrit-English dictionary etymologically and philologically arranged. With spetial reference to cognate Indo-European languages. – Delphy, 1899. 27. Πτολεμαῖος – Claudii Ptolemaei Geographia. Edidit Carolus Fridericus Nobbe, rector Schol. Nicol. in Univ. Litt. Lips. Professor. Editio stereotypa. Lipsiae: Sumptibus et typis Caroli Tauchnitii. – Tom. I. 1843. 28. Sanson – Nicholas Sanson: Tartarie Europeenne ou Petite Tartari ou sont Les Tartares, Du Crim, ou de Perecop; De Nogais, D’Oczacow, et de Budziak ... 1665 // Електронний ресурс. Режим доступу: www.raremaps.com. 29. Stephani Byzantii – Stephani Byzantii Ethnicorum. Quae svpersvnt. Ex recensione Avgvsti Meinekii. – Berolini, MDCCCXLIX [1849]. – T. І. Скорочення GGM – Geographi graeci minores. E codicibus recognovit prolegomenis, annotatione indicibus instruxit, tabulus aeri incisis illustravit Carolus Müllerus. Psrisis, MDCCCLV-MDCCCLXI. – V. I-II. Тарас Ковалець (Чернівці) Альберт Боровяк (Варшава) «Реляція з обозу в Крилові»: джерело до історії козацького повстання 1638 року1 Повстання Війська Запорозького 1638 р. вже стало предметом спеціальних дослідження як в українській, так і в польській історіографії (із найважливіших можна виокремити праці 1 Ця стаття загалом є перекладом іншої нашої публікації [1]. Відмінність полягає у скороченні вступу (зокрема, вилучено фрагмент, у якому проведена ідентифікація імені королівського ротмістра, керівника експедиції) та виправленні певних стилістичних і фактологічних помилок. Основна ж її мета – ознайо- мити українських поціновувачів козаччини із «Relacją» в українському перекладі. 422 Владислава Томкєвіча, Івана Іванцова, Віталія Щербака та Альберта Боровяка) [28; 15; 20; 24]. Після публікації «Diariusza» та «Kontynuacji diariusza» Шимона Окольського (Szymon Okolski), а також кількох інших джерел, багато документів, які стосуються повстання, видала польська дослідниця Аґнєшка Бєджицька (Agnieszka Biedrzycka) в археографічному збірнику «Korespondencja Stanisława Koniecpolskiego» [9]. Джерельна база вказаного козацького висту- пу, однак, постійно розширюється і поповнюється. Свідченням цього є монографія А. Боровяка «Powstanie kozackie 1638» [24], у ході підготування якої автор дослідив чимало нових джерел. В історії цього козацького повстання залишаються, однак, багато «білих плям». Донедавна такою terrā incognita були події березня 1638 р. на Запорожжі, які стали певною прелюдією до основної кампанії, розпочатої незабаром в Україні. Ідеться про похід на Січ, котра після розгро- му повстанського війська під проводом Павла Бута під Кумейками залишалася непідконтроль- на польському урядові, війська Його Королівської Милості запорозького «в реєстрах будучо- го» із метою опанувати Запорожжя і цим остаточно приборкати повстанський рух. Майже вся джерельна база, якою диспонували історики, зводилася до коротких реляцій керівників похо- ду – ротмістра козацької хоругви коронного війська Яцека Мєлецького (Jacek Mielecki)2 та реє- стрового полковника переяславського Ілляша Караїмовича3, а також маловірогідних повідо- млень, котрі потрапляли до московського царя Міхаіла І Раманава4. У «Diariuszu» Окольського про березневий похід згадано тільки мимохідь: гетьман польний Міколай Потоцький (Mikołaj Potocki) начебто наказав, щоб «Мєлецький, ротмістр, їхав на Запорожжя з Ілляшем, старшим полковником», а після невдачі походу найбільшу вину було звалено на керівника повстан- ців Дмитра Гуню, який нібито «зневажив і посланого на Запорожжя ЙМП5 Мєлецького, той і реєстрових зневажив був» [10, 72, 143] козаків. Перша спроба наукового аналізу березневої кампанії належить Миколі Костомарову [17, 352–353]. Його висновки стали певним каноном для інших українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. [див., наприклад: 13, 290–291; 18, 242; 21, 147–148]. Реконструкція перебігу подій та оцінка походу, зроблена польським істориком Владиславом Томкєвічем (Władysław Tomkiewicz), завершили формування «канону» [28, 137]. Відтоді опис дослідниками березневої кампанії реєстрового війська зводився до переказування в різній формі кількох фактів: каральна експедиція рушила запізно, оскільки почалася відли- га, яка унеможливила ведення будь-яких бойових дій. Під час переговорів запорожці не пого- джувалися на ніякі умови, а спроби використання супроти них сили були безуспішними, отож, похід, зважаючи на неможливість досягнення мети, закінчився фіаско. Такий переказ повторю- 2 Про життя Я. Мєлецького відомо небагато. Вперше його ім’я з’явилося у списках коронного війська поміж добровольцями, котрі взяли участь у польсько-шведській війні за гирло Вісли (1626–1629) [5, 2]. Серед ротмістрів кварцяного війська Мєлецький уперше почав згадуватися з 1635 р. [6, 45; 3, k. 268; 7, k. 36]. Вірогідно, він не брав участі у придушенні повстання під проводом П. Бута. Після невдалого березневого походу на Запорожжя Мєлецький спробував реабілітуватися в очах командування під час битви під містечком Голтвою, де 5 травня вибив повстанців із їх шанцю на р. Псел і зайняв його разом із реєстровцями та драгунами. Напевно, з вини Мєлецького, котрий не помітив приготувань повстанців до наступу, запорожцям 10 травня вдалося розбити його групу [10, 98; 24, 81–84]. У битві під Лубнами 16 травня під час атак на повстанський табір хоругва Мєлецького зазнала втрат, однак була вислана навздогін за Остряницею, а в червні переслідувала відступаючі козацькі полки аж до містечка Жовнин. В одному із завершальних боїв на Старці в ніч із 6-го на 7 серпня Мєлецький, ризикуючи життям, врятував керівника коронного війська, полковника Міколая Потоцького від козацької засідки [10, 98; 24, 112, 171]. У наступні роки Мєлецький був ротмістром козацької хоругви. Від 1 вересня 1640 р. він з’явився у джерелах вже як комісар Війська Запорозького і перебував на цій посаді аж до смерті, яка настала, вірогідно, восени 1641 р. Похований у костьолі Зустрічі Панни Марії у Львові [29,164]. 3 List J. Mieleckiego do S. Potockiego, na wierzchowinie Tomakówki 21 III 1638 [9, 488–489]; list I. Karaimowicza do M. Potockiego[16, 181]. 4 Див., наприклад, рапорт московських послів у Польщі від 8 травня, за яким запорожці «Мєлецького побили і хоругви побрали» [8, 192]. 5 Розшифрування цього на інших скорочень див. перед текстом документа. 423 ється майже дослівно у працях українських [15, 176–180; 20, 70–71; 14, 150; 19, 119] та поль- 6 ських [27, 54–55; 26, 342; 25, 197] істориків майже донині. Ситуацію із відсутністю повноцінного наукового висвітлення цієї загадкової кампанії могло змінити тільки розширення джерельної бази. У фондах Головного Архіву Давніх Актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie) відомий польський дослідник козач- чини проф. Мірослав Наґєльський відшукав унікальний документ, котрий проливає світло на перебіг подій. Рукопис складається із чотирьох ненумерованих аркушів – разом 8 сторінок, не враховуючи окремого аркуша з описом, залишеним архівістом: «Реляція з обозу в Крилові (переговори із Козаками запорозькими)» («Relacja z obozu w Kryłowie (mediacje z Kozakami zaporożskimi)») [2]. Судячи з почерку, маємо справу з оригіналом або ж сучасною копією реляції Я. Мєлецького. Припускаємо, вона призначалася для воєводи брацлавського Міколая Потоцького (Mikołaj Potocki) або ж його брата Станіслава (Stanisław Potocki)7. Метою нашої статті є публікація та наукове коментування такого цінного джерела. У своїй монографії, що стосується повстання під проводом Я. Острянина і Д. Гуні, А. Боровяк уже провів детальний аналіз змісту джерела ( 24–30)8, тому його повторення вважаємо тут зайвим. Реляція Мєлецького може бути цікавою не тільки для істориків, а й також для філологів, оскільки цей шляхтич, вірогідно, знаючи староукраїнську, нею навів чимало цитат, які начеб- то походили з уст і листів козаків – повстанців та реєстровців. Перелік скорочень AGAD – Головний Архів Давніх Актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie); ASK – Архів Коронної Скарбниці (Archiwum Skarbu Koronnego); AZ – Архів Замойських (Archiwum Zamoyskich); BCz – Бібліотека ім. князів Чарторийських у Кракові (Biblioteka im. XX Czartoryskich w Krakowie); BR – Міська Публічна Бібліотека ім. Е. Рачинського в Познані (Miejska Biblioteka Publiczna im. E. Raczyńskiego w Poznaniu); BUWr – Університетська Бібліотека у Вроцлаві (Biblioteka Uniwersytecka we Wrocławiu); ЙКМ – його королівська милість п. – пан пп. – пани / панове PSB – Polski Słownik Biograficzny SGKP – Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich РЕЛЯЦІЯ З ОБОЗУ В КРИЛОВІ (ПЕРЕГОВОРИ ІЗ КОЗАКАМИ ЗАПОРОЗЬКИМИ) 1638 Вийшов я з Крилова9 6 березня. 6 Нестача джерел іноді штовхала істориків до свідомих маніпуляцій; наприклад, український історик Володимир Голобуцький стверджував, що похід не тільки закінчився тактичним фіаско, а «наслідок для Мелецького був вельми плачевний: його військо, як і військо Караїмовича, козаки вщент розгромили, сам Мелецький ледь не наклав головою» [12, 333]. 7 Вірогідно, реляція була написана Мєлецьким після кампанії. На це можуть указувати його власні слова в іншому, короткому звіті: «навіть описати те важко, що там діялося, хіба що за нагоди усно роз- повім» («i wypisać tego trudno, co się tam działo, chyba za okazyją ustnie powiem») (див. List J. Mieleckiego do S. Potockiego, na wierzchowinie Tomakówki 21 III 1638 [9, 489]). 8 Уперше А. Боровяк використав цей рукопис (щоправда, не так повно) у своїй статті: [23, 25–44]. 9 Містечко на лівому березі річки Тясмин, розташоване бл. 4 км від Дніпра і 38 км на південь від Чигирина [30, 747]. 424 А зупинився я на Саксагані10 8 березня на ніч, звідки вислав посланців з комісарським уні- версалом і листом моїм перед себе, а сам був 10 березня на березі Чортомлика11, за милю від того місця, де вони на Запорожжі кочують, бо не міг ближче до них стати через густу мере- жу озер та річок. Наказав я одразу пильно постаратися здобути язика, але вони, перейнявши послів, кілька разів дали гасло із гармат, щоб усі до коша12 зібралися, де, замкнувшись, чека- ли на мій прихід, через що важко було здобути язика. Нагадував я їм і про своїх послів і про відповідь у той же день, коли прийшов, але вони просили, щоб я потерпів до завтрашнього дня, кажучи, що «ще раду будемо мати»13, на що я їм дозволив. А тим часом я все більше тиснув на козаків, щоб вони добули язика, що лед- ве-не-ледве від них добився, що добули. Цей язик розповів мені, що «послів ваших, як тільки прийшли, одразу прикували до гармати і, раду зібравши, не читаючи універсал та лист, порва- ли, заприсягнувшись один на другому полягти, а не піддаватися». Гуня14, який у той час був гетьманом, намовляв їх, щоб не піднімали свою руку на пана і загалом про милосердя проси- ли. Вони, бачачи по ньому те, що він не хотів бути зрадником, бо ж він й із Павлюком15 під Кумейками16 не був, бо залишився кошовим отаманом17, і тепер у тих бунтах не хотів їм допо- магати, тому вони на тій же раді скинули його з гетьманства, а обрали певного Острянина, ста- рого зрадника Речі Посполитої з Полтави18. Цей же язик розповів те, що ще за тиждень до мого приходу вони послали до Криму за підмогою і сподівалися їх щогодини на допомогу. Що їх на кошу було – рахувалося на п’ять 10 Ліва притока річки Інгулець. 11 Чортомлик – права притока Дніпра. Поблизу гирла цієї річки знаходився острів Базавлук, колись місце розташування Запорозької Січі. 12 Слово походить із давньомонгольського höszöö – огорожа, у козаків і татар воно означало «вій- ськовий табір». 13 Тут і далі цитати староукраїнською виокремлені курсивом. В оригіналі: «jeszcze radę budzim mieli». 14 Дмитро Тимошевич Гуня вперше з’являється у джерелах у 1625 р. під час повстання під проводом Марка Жмайла. Тоді він був одним із козацьких послів до коронних комісарів. На початку 1630 х рр. часто очолював морські походи запорожців на Чорне море. За Ш. Окольським, під час останньої фази битви під Кумейками після втечі керівника повстанців Павла Бута перейняв провід над рештками козацького табору і вивів його з бою. У реляції Мєлецького наводиться, однак, цілком інша версія цих подій: начебто Гуня взагалі не брав участі у поході П. Бута, залишаючись на Запорожжі у статусі кошового отамана. Після поразки повстанців його, вірогідно, було обрано гетьманом. На початку березня 1638 р. він був позбавлений булави на користь Якова Острянина. Взяв участь у черговому козацькому повстанні. 13 червня під містеч- ком Жовнином після втечі Острянині Гуня знову став на чолі оборонців повстанського табору та врятував їх від неминучої поразки. Уже в статусі гетьмана керував обороною козацького табору на Старці. Вночі з 7 на 8 серпня, коли завершувалися мирні переговори між військами коронним та запорозьким, Гуня залишив обоз і подався на Запорожжя. Восени 1639 р. із 300 товаришами втік на територію Московського царства, де пристав до донським козаків і разом із ними взяв участь в обороні Азова від турків, а 1640 р. керував морським походом донських і запорозьких козаків на турецькі міста. Подальша доля Гуні невідома. 15 Павло Михнович Бут (Павлюк) брав участь у козацькому бунті під проводом Івана Сулими 1635 р. Схоплений реєстровими козаками і у Варшаві засуджений до страти, однак через заступництво канцлера коронного Томаша Замойського Павлюка було звільнено. Керував козацькими загонами, які допомагали кримському ханові Інаєт-Ґераєві у боротьбі з ногайським мурзою Кантемиром, в т. ч. взяв участь у пере- можній для кримців битві під Білгородом 9 березня 1637 р. Після цього став на чолі козацького повстання. Військо Павлюка було розгромлене у битві під Кумейками 16 грудня 1637 р. Виданий у руки поляків і незабаром страчений у Варшаві. 16 Село, розташоване на правому березі р. Рось. Тут 16 грудня 1637 р. коронне військо під коман- дуванням гетьмана польного коронного Міколая Потоцького (Mikołaj Potocki) розгромило збунтоване запорозьке військо П. Бута. 17 Кошовий отаман – посада у Війську Запорозькому, старший на кошу, тобто на Запорозькій Січі. 18 Місто біля гирла р. Полтавки, яка впадає до р. Ворскли. Осаджена у 1630 р. королівським коморни- ком Бартоломеєм Обалковським. У 1638 р. перебувала під зверхністю С. Конєцпольського (інформація люб’язно надана українським істориком Дмитром Вирським). 425 тисяч. Гармати 4 мали вже на колесах, а недавно витягнених з води кілька лежало на землі. Порох і свинець мають весь той, який забрали на Кодаку19, коли небіжчика Маріана20 убили. Отримавши звіт від цього язика, наступного дня, [11 березня], я поїхав сам до їх сторо- жі на Дніприще21, тобто до притоки Дніпра, де вони на сторожі стояли. Там, викликавши їх на розмову, наказав я питати їх, чому вони моїх послів не відсилають і відповідь. Вони знову почали зволікати, просячи, щоб я мав терпіння, «бо ми ще в раді не дійшли згоди». Хоч я знав, що було з моїми послами, однак, не подаючи виду […]22, дав їм 2 години, щоб потім повідоми- ли; наскільки розумів, вони ще могли […]23 прислати мені якусь утішну відповідь. Повернувся назад я до табору і зібрав козацьку раду [для вирішення питання], що б ми далі хотіли з ними робити, бачачи їх таке поводження з нашими послами. Одізвалися пп. козаки в раді, що «ми сюди не прийшли з ними воювати, а радше – вести переговори, бо не маємо із собою човнів, а через воду важко з ними щось чинити на коні», так і розійшлися ж ми з ради з тим, щоб нама- гатися усіма способами до них переправитися через ті річки. Там із коша [відповідь] тимчасом не через посланця, а так, фактично з погордою викину- ли на берег, закликавши: «Нехай читає ваш комісар, якщо хоче»24. Був один лист до всієї черні козацької, а другий до мене з таким змістом: «Пишеш ти до нас, повідомляючи нас про милосердя королівське і про ту Божу кару над нашими під Кумейками. Ми це знаємо, що там помер, кому Бог судив. А не забавляючись дов- шим писанням, саму правду тобі кажемо, що більше до нас листів своїх не шли, бо на них від- писувати не будемо. Якщо хочеш – прийди ж до нас до коша удвох, перевеземо тебе і вшану- ємо, як комісара королівського. Після цього ласці твоїй віддаємося»25. Другий лист був до черні з великими пропозиціями, якого я не показував черні. Пишуть там у тому листі: «Прийшли ви до нас по Скидана26, котрий не бачимо, щоби чимось винен був, бо ж воль- ності запорозькі стародавні, кров’ю набуті, захищав і захищає, і загалом, якщо ви в справах орієнтуєтесь, то того зрадника Ілляша27, котрий вас зрадив і вашу кров безневинно розли- ває, взявши його за шию, прийдіть до нас з тим єретиком. Туди, де знаходяться наших пред- ків оздоби та клейноди, і привілеї від королів надані, при яких мило умирати», і ширше там до них пишуть. 19 Фортеця, збудована 1635 р. над Кодацьким порогом Дніпра. У ніч із 11 го на 12 серпня здобута збунтованими козаками під проводом І. Сулими і після цього знищена. Відбудована у 1639 р. 20 Жан де Маріон (Jean de Marion, також званий Мар’яном) – військовий інженер коронного війська, який походив із провінції Неверс у Франції. Брав участь у битві під Хотином 1621 р., в польсько-швед- ській війні 1626 р., у поході коронного війська на козаків 1630 р. та ін. У 1635 р. був призначений комендантом новозбудованої фортеці Кодак. Після здобуття фортеці повсталими козаками уся залога, яка налічувала 200 драгунів, разом з Маріоном була страчена. 21 Річка, права притока Дніпра [21, 68]. 22 Фрагмент відсутній. 23 Фрагмент відсутній. 24 В оригіналі: Niechaj czytaje wasz komisarz, jeśli choczet. 25 В оригіналі: Piszesz do nas, oznajmując nam o miłosierdziu królewskim i o tym pokaraniu Boskim nad naszymi pod Kumejkami. My to znajemo, że tam umer, komu Buh sudył. A nie bawiąc dłuższym pisaniem, samu prawdu tobi każemo, że balsze do nas pisania sweho nie szli, bo na nie odpisowaty nie budem. Jeśli choczesz, pryjdże do nas do kosza samdruh, perewezemo tebe i uszanujemo, jak komisarza korolewskiego. Zatym się łasce twojej oddawajem 26 Карпо Павлович Скидан – полковник, «права рука» П. Бута, після Кумейок утік на Запорожжя. Учасник козацького повстання 1638 р. Під час бою на Старці зазнав поранення і був відвезений до Чигирина, де схоплений поляками. Вірогідно, потім страчений. 27 Ілляш Караїмович – у березні 1634 р. разом з Я. Остряницею керував 6 тисячним козацьким вій- ськом; безуспішно намагався здобути Путивль і Севськ. У 1637 р. на боці коронного війська бився із загонами Павлюка, а після їх поразки був призначений тимчасовим старшим козацького реєстру. У 1638 р. знову брав участь у кампанії проти повсталих козаків, 4 грудня призначений на посаду військового реє- стрового осавула. 5 травня 1648 р. страчений збунтованими реєстровими козаками, котрі рухалися на чов- нах на з’єднання з коронним військом, що мало придушити повстання під проводом Б. Хмельницького. 426 Я, бачачи, що вже на погане дуже зібралося, поїхав сам до них на берег, куди приїхавши, застав їх кількасот на березі, чого ніколи не бувало, і Скидана з ними, котрий одразу почав кричати: «По мене ще сюди прийшли, спершу всі ви тут головами накладете, аніж мене ваша рука досягне»28, і далі лаявся, як йому хотілося, а потім човен, який був тільки один на тому Дніприщі, порубали сокирами, кажучи: «Чиніть собі, що хочете. От вам і перевіз, і все. Вже ми туди не обернемося очима, куди ми обернулися плечима»29, тобто, «розумійте, що ми вже не дбаємо про дружин, ані про дітей, вже назад не повернемося», і з тим пішли до коша. Я повернувся назад до табору і знову мав раду з козаками, де привів їх до того, що всі пообіця- ли переправитися на інший бік до них, одні кінно, а інші на плотах. Після цього настала ніч. Вони вдарили кілька разів з гармат і з самопалів30 [залп] дуже гус- тий випустили і довго кричали, до першої ночі. Послав я одразу по Ілляша, питаючи його, як він це розуміє, що це за церемонія. Погодилися між собою на це кільканадцять старших коза- ків, що, напевно, вже вони сідають на човни і підуть на море, бо ж мали досить човнів під самим кошем, а нам цьому запобігти було важко, оскільки ми стояли за милю, при цьому не маючи на чому через так густі переправи перейти до них. 13 березня. Знову ми пішли вранці до берега, усією силою маючи намір до них перепра- витись, куди прийшовши, ми нікого не застали. [Треба було] тепер думати, як би до них на інший бік перейти, що ми всі абсолютно думали, що вони вже пішли на море, а не мали ми ніякого способу переправитися. Скочив сам Ілляш на коні з великою відвагою, [не шкодую- чи] свого здоров’я, і переплив на інший бік. Козаків вірних за ним [пішло] кількадесят кіннот- ників, а інші на березі залишилися. Останні [?], коли почали осавули31 бити, щоби вони йшли вплав за Ілляшем, бунт піднявши, мало не повбивали осавулів, я ж, будучи на цьому березі із сотнею німців32 та десятком товариства, посунувся їм у тил – вони, побачивши це, заспокої- лися. За якусь хвилю йдуть ці, про яких ми думали, що вони пішли на море, з півтори тися- чі піхоти, зауваживши яких, кількадесят наших кіннотників, котрі туди переправилися, були змушені назад із соромом пливти і точно би не без втрат, якби німці їх не прикривали вогнем. Вже коли наші назад перепливли, ті всі до берега прийшли, викликаючи нас на розмову. Я був радий такій нагоді, що їх така сила була до розмови, сподіваючись на те, що чернь33 може спостерегти, що з ними зрадлива старшина робить, і, що доброго, будуть вести переговори, але був дуже розчарований, бо вони, підійшовши до берега, почали з нами лагідно говорити, а потім своє ж балакали: як кажуть, піп своє, чорт своє. Дійшло і до такого: «А коли КЙМ гні- вається, нехай сам і роззується»34. Руська і плюгава приповідка. Почали ми їх, по-різному розмовляючи, ґанити за цю їх упертість. Не зверталися вони до слів, а дали відповідь несподівану, бо одразу почали стріляти, де кількох німців і товариша [з хоругви] ЙМП Павловського35, певного п. Вільґоцького убили, однак незадовго після цього 28 В оригіналі: Po mene jeszcze tut przyszli, pierwej tut wsi holowami nałożyte, a niżli mene wasza ruka dosiąhnet. 29 В оригіналі: Czyńte sobi, szczo choczete. Ot wa m i perewoz, i wse. Juże my się tam ne obernemo oczema, hdemosia obernuli pleczyma. 30 Під поняттям «strzelba ręczna» мається на увазі ручна вогнепальна зброя взагалі. 31 Двоє військові осавули були ад’ютантами гетьмана запорозького. До їх функцій належали скликан- ня війська на раду, оголошення розпоряджень гетьмана, стеження за порядком під час ради і у воєнних походах. Не раз осавулам доручалося керівництво над окремими загонами війська. На початку 1638 р. військовими осавулами у реєстровому війську були Левко Бубновський і Федько Лютай [22, 241–242]. 32 Так називали німецьких драгунів – рід піхоти, яка здійснювала переходи на конях, однак вела бій у пішому строю. У 1638 р. у коронному війську служив реґімент драгунів Фридерика Денхофа (Fryderyk Denhoff) (750 порцій) та дві компанії – Міколая Бєґановського (Mikołaj Bieganowski) (150 порцій) та Адама Конєцпольского (Adam Koniecpolski) (125 порцій) [24, 58]. 33 Це поняття стосувалося покозачених селян і міщан та рядових козаків. 34 В оригіналі: A koli się KJM hniwajet, niechaj że się i sam rozzujet. 35 Мачєй Павловський (Maciej Pawłowski) із 1635 р. був ротмістром козацької хоругви коронного війська. Брав участь у битві під Кумейками, а наступного року – в кампанії проти Я. Остряниці та Д. 427 їх лють охолола, бо як тільки вони всі разом зробили залп, наказав я німцям їх добре атакува- ти, після чого ті їх одразу від берега відстріляли і [козаки] з соромом відступили. А вже коли не було кому перемагати [!], як кажуть, важко вовком орати: ми з ними стріляємось, а коза- ки наші, утікши за гору, сміються. Я ж тоді кінноти не мав із собою навіть 15 вояків. Вони ж, ті запорожці, втікши від берега, згодом зібралися в купу і мали раду. Я теж, розклавши нім- ців на березі, поїхав до своїх пп. молодців за гору і, зібравши їх з Ілляшем на раду, учинив до них промову, обіцяючи їм ласку ЙКМ, вольності в нагороду, «щоб тільки ви хотіли показати вірність вашу щодо Пана і мужньо наступили на тих зрадників ваших і Речі Посполитої, котрі через свій бунт вас маєтку позбавили і тепер тримаються крайньої затятості». Закликав, про- сив я, аж захрип, й Ілляш також закликав: «Пп. молодці, скажіть п. комісару, що хочемо бити- ся [?] з тими зрадниками»36. Тривало це з годину, та від них ми слова ані поганого, ані добро- го не змогли допитатися чи зі страху, чи зі зради. А тим часом справа почали наступати до берега, куди я одразу мусив поспішати, нічого не досягнувши. А ті, бачачи, що німці хочуть обороняти берег, відправили до мене на берег двох, котрі недалеко кликали: «Пане комісаре, ти вже покарав, час і помилувати. Накажи німцям від берега відступити, будемо й вести переговори»37. Я, бачачи, що нам надарма був цей берег, бо ж козаки не хотіли на інший берег переправлятися, наказав німцям відступити і почав з ними розмовляти через козаків, а вони тимчасом, лагідно розмовляючи, начебто підходячи до згоди, приходили по кілька, по кільканадцять на берег, а тихцем, стоячи один за іншим, ями на березі копали, інші ж за дерева, за кущі позасідали і так, лагідно розмовляючи, начебто назад відійшли, тих позалишавши у ямах. А коли вже від них тільки один говорив, закінчив він роз- мову тими словами, що й перше: «уже ми не обернемося очима, де стоїмо плечима»38. А після цього почали нам салют дуже добре роздавати. Ці козаки наші, що з ними говорили, впавши на землю, мусили з годину лежати, поки те стріляння не перестало. Я, бачачи, що я цього дня не міг […]39 своїх козаків, маючи втрати в німцях і в товаристві, оскільки й мушкетів кілька- надцять розірвалося від частого стріляння, оскільки у мене не було [війська], тільки 100 нім- ців на таку їх силу, пішов я назад до табору, а пп. молодці наші такі були вражені, що, повер- нувшись, я не міг від них я ані слова допитатись. Ілляш сам, неборак, з полковниками не міг нічого порадити. Бачачи явну зраду наших, я його фактично повертав до життя, тішачи цією купою людей, яку мав при собі, разом 180 німців усіх, а 25 товаришів40, і то невідомо куди їх увіткнути, більше тилу, ніж фронту остерігаючись. 14 березня. Радилися ми і відпочивали, намовляючи наших молодців до відваги, «котру ви вчора показували, засвідчуючи вірність королеві, п. своєму, і далі прошу вас, щоб не пере- ставали», а це для того я чинив, щоб їм охоти не відбивати до послуг Речі Посполитої, коли ж і так велика сила їх перекидалося, а напоготові й більше би їх перекинулося, засумнівавшись, якщо б я цього за ними не визнав. 15 [березня]. Рушили ми через па́шу вниз по Чортомлику на городище41, де їх військо перед цим кочувало, прийшовши з Трапезунду42. Там ми мали робити плоти і різні способи Гуні. Від вересня 1640 р. стражник військовий. Помер після серпня 1643 р. [10, 59, 111; 7, k. 122; 4, k. 93]. 36 В оригіналі: Pp. mołodcy, każyte p. komisarzowi, szczo choczemo diaty z tymi zdrajcami. 37 В оригіналі: Pane kommisaru, jużeś pokarał, czas i pożałowaty. Każy Niemców od ber[e]cha odstąpity i budemo traktowaty. 38 В оригіналі: juże ne obernemo się oczyma, hde stoimo pleczyma. 39 Фрагмент відсутній. 40 Напевно, шляхтичі перебували при комісарі зі своїми почтами, тобто загалом від 50 до 75 осіб. Вірогідно, це були товариші з різних хоругв, які добровільно взяли участь в поході. 41 Історична місцевість зі слідами шанців, також так називали давно знищене або залишене мешкан- цями містечко чи замок, із яких часто залишалися тільки вали [11, 91, 184]. 42 Трапезунт (правильніше: Трабзон) – турецьке місто над Чорним морем, у північно-східній частині сучасної Туреччини. 428 вишукувати, як би могли переправитися. А я тимчасом постійно писав до тих листи і, як міг, щонайлагідніші. Радий був я би вже там і Ціцерона, щоб він їх був своїм розумом до чогось доброго привів, але обернулися вони, бачу, в стовп – ламаюся, але не гнуся, – бо не хотіли ні до чого доброго намовитися. Уже не хотів я від них [нічого], тільки самого Скидана, і тóму обіцяючи милосердя ЙКМ: «щоб тільки ви чимось Пана втішили, то милосердя отримаєте від ЙКМ». Шкода перли перед свинями метати – не тільки щось зробити, а й відписати не хотіли на кільканадцять листів, котрі я упродовж кількох днів, стоячи там, до них висилав. Навіть язиків тих, котрих мені від них вели, всіх обдарувавши, почастувавши, відсилав, указуючи їм на те, що я до них із мило- сердям, а не з війною прийшов. А вони замість вдячності, пішовши під наш табір вночі, кіль- ка козаків рогатинами поколовши, інших живцем узявши, коней кількасот захопили, чим дуже стривожені наші пп. молодці, опустивши руки, без сорому прийшли, просячи, щоби йшли назад, кажучи: «П. комісаре, хоч голови нам знімай, нічого не порадимо, коли човнів не маємо і їсти вже нема що»43. Те ж діялося і в товариства, і в німців, що вже не стало прові- зії, ми живилися тільки рибами. Не маючи від них ніякої відповіді і надії, мусив я тихцем доз- волити повернутися, а це тому, щоби більше [реєстровців], перебуваючи поблизу, не переки- далося [до повстанців]. Оголосив я і те поміж ними, що звідси не піду, аж поки військо наше ціле не прийде, але це через па́шу та небезпеку, щоб нам так коней не крали, дозволив відійти на милі 3 вгору Дніпром до урочища Томаківка44. 18 [березня]. Рушив я з того городища, тобто з низу Чортомлика, і зупинився на тому уро- чищі Томаківка, де упродовж наступного дня стояв, а це для того, щоб не видати того, що вже назад, нічого не досягнувши, мушу відступати. 20 [березня]. Рушив я вже в дорогу до Крилова. 25 [березня]. Зупинився я 3 милі за Куруковим45, звідки розпорядився тепер з Ілляшем на Дніпрі та на суші в милі за Кременчуком46 2 полкам – один білоцерківський, а другий чигирин- ський47, – щоб нікого як водою, так і сушею не пропускали на Запорожжя, також, якщо би хтось із Запорожжя вийшов, щоб їм […]48, а якщо силою, то щоб чимшвидше давали знати. Це на цілковитій зичливості Ілляша та інших полковників не вдалося, але важко […]49, коли не було чим, без човнів та без гармат ніко́ли тих людей не взяти, а саме з пп. молодцями наши- ми, котрі там братів та кумів, […]50 і синів мають. Крук крукові не виклює ока. Усього тут на папері так, безсумнівно, не можна передати, але якщо П. Бог дасть доброго здоров’я, то я сам дам кращу реляцію вашій мості, моєму милостивому панові і добродію. Нинішнього дня після цього написання дали мені знати з Чигирина51, що Скидан з пев- ним Чернятою52 16 кіннотниками був вийшов із Запорожжя і тиждень був в одній пасіці під 43 В оригіналі: P. kommisaru, choć szyje nam bery, nyczoho ne poradymo, koli czołnów ne majemo i jesty juże nie masz szczo. 44 Місцевість над Дніпром. Крім урочища, таку назву мав також острів на Дніпрі (званий також Буцьком), розташовані за бл. 60 км на південь від Хортиці. У той час це було місце розташування Запорозької Січі. 45 Куруків (Круків, Крюків) – місцевість на правому березі Дніпра навпроти Кременчука, відома зав- дяки Куруківському озеру і решткам стародавнього городища. Тут велися бойові дії під час козацького повстання 1625 р. та була підписана Куруківська угода [11, 176, 446]. Нині місцевість затоплена водами Кременчуцького водосховища. 46 Містечко на лівому березі Дніпра біля гирла р. Псел, вигідне місце для переправи. На південь від Кременчука простягалося Дике Поле. 47 Білоцерківським полковником був Яцина Лютренко, а чигиринським Гришай (Григорій) Хомович. Обидва полки упродовж трьох місяців мали нести сторожу на Запорожжі, на наступні чверті повинні були відбуватися ротації реєстрових полків (див.: Instrukcja dla Jacka Mieleckiego, Trechtymirów 21 II 1638 [9, 478]). 48 Фрагмент відсутній. 49 Фрагмент відсутній. 50 Нерозбірливо. 51 Місто над рікою Тясмин, кільканадцять кілометрів на захід від Дніпра, осередок козацького полку. 52 Можливо, йдеться про Івана Чарноту (Чарняту, Чорняту), шляхтича Брацлавського воєводства, незабаром обозного Богдана Хмельницького [13, 152]. 429 Чигирином, де, взявши двох язиків, пішов назад, а третього відпустив, котрий розповідав, що питався дуже пильно, чи лядське військо відійшло з України за […]53. Автори цієї статті висловлюють сердечну подяку Пану Професорові Мірославу Наґєльському і Пану Докторові Пшемиславу Ґаврону за допомогу, підтримку і цінні поради. Джерела та література 1. Kovalets T., Borowiak A. «Relacja z obozu w Kryłowie». Przyczynek do powstania kozackiego 1638 roku / T. Kovalets, A. Borowiak // Studia Historyczno-Wojskowe / red. K. Maksymiuk i in. – Siedlce : Instytut Historii Akademii Podlaskiej w Siedlcach, 2015. – T. VI. – S. 161–172. 2. AGAD. – Archiwum Radziwiłłów. – Dz. II (Dissoluta). – Sygn. 1. 3. AGAD. – ASK, Rachunki Sejmowe. – Sygn. 45. 4. AGAD. – ASK, Rachunki Sejmowe. – Sygn. 46. 5. AGAD. – AZ. – Sygn. 3116. 6. BR. – Sygn. 1365. 7. BUWr. – Sygn. 1949/440. 8. Воссоединение Украины с Россией / под. ред. П. Гудзенко и др. – Т. 1. – М., 1953. 9. Korespondencja Stanisława Koniecpolskiego Hetmana Wielkiego Koronnego 1632–1646 / oprac. A. Biedrzycka. – Kraków, 2005. 10. Okolski S. Diariusz transakcji wojennej między Wojskiem Koronnym i Zaporoskim w r. 1637 / S. Okolski. – Kraków, 1858; idem, Kontynuacja diariusza wojennego / S. Okolski. – Kraków, 1858. 11. Źródła dziejowe / oprac. A. Jabłonowski. – T. XXII. – Cz. III. – Warszawa, 1897. 12. Голобуцький В. Запорозьке козацтво / В. Голобуцький. – К., 1994. 13. Грушевський М. Історія України-Руси / М. Грушевський. – T. 8/1. – Нью-Йорк, 1956. 14. Гуслистий К. Визвольна боротьба українського народу проти гніту шляхетської Польщі в другій поло- вині XVI і в першій половині XVII ст. / К. Гуслистий. – К., 1941. 15. Іванцов І. Повстання українського народу проти шляхетської Польщі 1635–1638 рр. / І. Іванцов. – К., 2002. 16. Ковалець Т. Антипольські повстання 1637–1638 рр. за неопублікованими «Материалами для истории воссоединения Руси» П. Куліша / Т. Ковалець //Київська старовина. –2012.–№ 5–6.–C.171–186. 17. Костомаров Н. Южная Русь и казачество до восстания Богдана Хмельницкого / Н. Костомаров // Отечественные записки. – 1870. – № 1 : Январь. – С. 33–97. 18. Кулиш П. Отпадение Малороссии от Польши (1340–1654) / П. Кулиш. – T. 1. – М., 1888. 19. Михайлина П. Визвольна боротьба трудового населення міст України (1569–1654 рр.) / П. Михайлина. – К., 1975. 20. Щербак В. Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648–1654 рр. / В. Щербак.– К., 1989. 21. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків / Д. Яворницький. – T. 2. – Львів, 1991. 22. Borowiak A. Kilka słów o strukturze organizacyjnej wojska zaporoskiego pod koniec XVI i w I połowie XVII wieku / A. Borowiak // Conferinţa ştiinţifică internaţională: «Republica Moldova între Est şi Vest. Opţiunile tineretului la etapa actuală». – Chişinau, 2013. – Р. 229–251. 23. Borowiak A. Kozaczyzna w przededniu powstania Bohdana Chmielnickiego (1635–1648) / A. Borowiak // Epoka «Ogniem i mieczem» we współczesnych badaniach historycznych: Zbiór studiów / red. M. Nagielski. – Warszawa, 2000. – S. 25–44. 24. Borowiak A. Powstanie kozackie 1638 / A. Borowiak. – Zabrze, 2010. 25. Gawęda M. Powstanie kozackie 1637 / M. Gawęda. – Zabrze, 2007. 26. Serczyk W. Na dalekiej Ukrainie : dzieje Kozaczyzny do 1648 roku / W. Serczyk. – Kraków-Wrocław, 1984. 27. Spieralski Z. Stefan Czarniecki 1604–1665 / Z. Spieralski. – Warszawa, 1974. 28. Tomkiewicz W. Ograniczenie swobód kozackich w roku 1638 / W. Tomkiewicz // Kwartalnik Historyczny. – T. 44. – 1930. – S. 125–175. 29. Waligórski F. Historia fundacji kościołów i klasztorów lwowskich / F. Waligórski // Rozmaitości. Pismo dodat- kowe przy Gazecie Lwowskiej. – Nr 21. – 1839. 30. F. S. Kryłów / F. S. – SGKP. – T. IV. – Warszawa, 1883. – S. 747–748. 53 Цими словами завершується ця надзвичайно цікава та детальна реляція походу реєстрового козаць- кого війська на Запорожжя. Нові Н-73 дослідження пам’яток козацької доби в Україні : Зб. наук. праць / О.М.Титова (відпов. ред.), Біляєва С.О., Виног- родська Л.І. [та ін.] ; Наук.-досл. центр “Часи козацькі”, Укр. т–во охорони пам’яток історії та культури, Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, Істор.-культ. ас–ція “Україна–Туреччина”, Ін–т мовознавства ім О.О. По- тебні НАН України, Ін–т археології НАН України. – К. : Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2017. Вип. 26. – 572 с. – (Серія : «Бібліотечка «Часи козацькі»). До збірки вміщено статті та повідомлення, в яких ви- світлюються результати вивчення пам’яток археології, іс- торії, архітектури, писемності українського козацтва, ко- лекцій у музейних збірках, дослідження об’єктів кримсь- котатарської та османської культурної спадщини. Для всіх, хто цікавиться історією, археологією, про- блемами мовознавства та пам’яткознавства пізнього се- редньовіччя. УДК 94(477) ББК 40.72 Наукове видання НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ В УКРАЇНІ Збірник наукових праць Випуск 26 Упорядкування О.М. Титова Редагування В.М. Гоменюк Комп’ютерне складання і макетування С.А. Циганков Відповідальний за випуск О.М. Титова За достовірність фактів, посилань, приміток, коментарів відповідає автор (автори) публікації Підписано до друку 24.07.2017 р. Формат 60х84/16. Ум. друк. арк. 33,25. Обл.-вид. арк. 47,23. Наклад 100 прим. Зам. № 1432. Видавець Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК (Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції – серія ДК № 2429 від 07.02.2006 р.) 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19, м. Київ, 010015, Україна

, тел./ф.: (044)280-64-69 Виготовлювач ПП Лисенко М.М. 16600, м. Ніжин Чернігівської обл., вул. Шевченка, 20, тел. +380(4631)90995 Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції серія ДК № 2776 від 26.02.2007 р.