(PDF) Хто міг приїхати на депутатський сеймик до Галича в 1639 році? (Заповіти двох представників галицької шляхти з 1640 року)

УДК 94:328.1:352.07](477.86-21)»1640»(093.4) Олексій ВІННИЧЕНКО ХТО МІГ ПРИЇХАТИ НА ДЕПУТАТСЬКИЙ СЕЙМИК ДО ГАЛИЧА В 1639 РОЦІ? (ЗАПОВІТИ ДВОХ ПРЕДСТАВНИКІВ ГАЛИЦЬКОЇ ШЛЯХТИ З 1640 РОКУ) Шляхетські сеймики, які відігравали в ранньомодерній Речі Посполитій роль нижчої ланки парламентсько-представницької системи й одночасно органів місцево- го самоврядування, вважаються однією з підстав політичної системи польсько-литов- ської “республіки” і, що важливо, головних ознак існування в ній так званої шляхет- ської демократії. Справді, сеймикові зібрання стали форумом, на якому пересічний шляхтич отримав можливість реалізовувати свої станові прерогативи, найперше у публічно-політичній сфері1. Очевидно, що в умовах станового суспільства Нового Часу йшлося про “демократію” обмеженого характеру: до участі в сеймикових деба- тах повністю або частково не допускались представники інших станів – міщанства, духовенства, селянства. Проте значення сеймиків як представницьких і самоврядних органів підважує не лише їх обмежений становий характер. Формально взяти участь у регіональному сеймиковому зібранні в повній мірі – тобто виступати, голосувати чи бути обраним – міг будь-який представник місцевої шляхетської корпорації. Єдиною умовою був статус terrigenae – осілого шляхтича, тобто такого, що має на тих чи інших умовах якісь землеволодіння в тамтешніх землі або воєводстві, шляхта якого збиралася на місцевий сеймик. Тож можливості активно долучатися до функціонування сейми- кової системи були офіційно позбавлені безземельні шляхтичі (хоч їхня присутність не була заборонена), а також шляхтичі-військові та залежні від магнатів шляхтичі2. Але й стосовно зем’ян, які творили загал “політичного народу”, не можна сказати, чи вони регулярно присвячували свій час роботі сеймиків. Відомості про число учас- ників конкретних зібрань однозначно свідчать, що на сеймики з’їжджалося від кіль- кадесяти до кількох сотень чи навіть тисячі шляхтичів, але аж ніяк не всі місцеві землевласники3. Питання про учасників воєводських / земських сеймиків виникає з того, що участь у їх роботі було правом, але не обов’язком шляхти. Відповідно, не укла- дались жодні офіційні переліки учасників зібрань, а поняття кворуму фактично не існувало (хоч за малої присутності шляхти зібрання могло й не відбутися). Історики намагаються відтворити кількісний і персональний склад того чи того 1 Про організацію та діяльність тогочасних українських сеймиків див.: “Прикладом своїх пред- ків…”. Історія парламентаризму на українських землях в 1386–1648 рр.: Польське королівство та Річ Посполита / За редакцією В. Михайловського. – Київ, 2018 [Студії з історії парламента- ризму на українських землях в XIV–XX ст. – Т. I]. – С. 101-179. 2 Augustyniak U. Historia Polski 1572–1795. – Warszawa, 2008. – S. 256-257. 3 Kriegseisen W. Sejmiki Rzeczypospolitej szlacheckiej w XVII i XVIII wieku. – Warszawa, 1991. – S. 131-135. 419 Олексій ВІННИЧЕНКО сеймикового зібрання, керуючись числом листів, що їх разом з універсалами про скликання передсеймових сеймиків розсилала Коронна канцелярія до обивателів окремих земель і воєводств (із заохоченням прибути на сеймик)4, або підписами шляхтичів під ляудами5, а також згадками про присутніх у самих сеймикових до- кументах, у пізніших листах, маніфестаціях чи протестаціях, щоденникових запи- сах тощо. Однак навіть наявність комплекту таких актів, які, які відомо, зберег- лися далеко не для кожного сеймика, не гарантуватимуть можливості укладення повного переліку учасників зібрання. Недаремно деякі дослідники намагалися підійти до розв’язання цього питання з формально-правової точки зору, намагаю- чись визначити число і склад учасників сеймика певного воєводства, виходячи зі складу і кількості усіх шляхтичів-землевласників на його теренах6. Проте такий підхід дозволяє встановити коло потенційних учасників “пересічного” сеймика, фактично ж чисельність сеймикового зібрання навіть одного і того ж воєводства суттєво мусила варіюватися в залежності від обставин проведення та завдань конкретного зібрання. Пропонований у цій публікації підхід у жодному випадку не претендує на ви- рішення питання про учасників навіть стосовно окремого сеймикового зібрання. Йтиметься лише про спробу інакше подивитися на ймовірність участі деяких шлях- тичів, які мали б причини їхати на сеймик. Персонажами цієї розповіді стали двоє шляхтичів з Галицької землі, які завершили свій земний шлях у 1640 році (і про яких відомо дещо більше завдяки укладеним ними тоді ж, перед смертю, заповітам7) та які могли чи то мусили приїжджати на місцеві шляхетські зібрання, зокрема й брати участь у роботі депутатського сеймика попереднього року. А що галицький сеймик належить до тих зібрань, документація яких збереглася фрагментарно8, то й багато питань, пов’язаних з його функціонуванням, залишатимуться без однознач- ної відповіді. 4 До урядників і шляхти Галицької землі Коронна канцелярія, згідно з інструкцією 1630-х років, надсилала 79 листів (Kancelaria koronna a sejm walny. Instructuarium / Opracował, przetłumaczył, wstępem opatrzył Wojciech Krawczuk. – Warszawa, 1995. – S. 44, 88). 5 Найбільше в XVII ст. число галицьких шляхтичів підписалось під конфедераційним актом 1615 р., щоправда укладеним під час з’їзду під Галичем (формально це не був сеймик) – близько 130 осіб (Akta grodzkie i ziemskie z Archiwum ziemskiego we Lwowie (далі – AGZ). – Lwów, 1931. – T. XXIV: Lauda sejmikowe halickie 1575–1695 / Wydał Antoni Prochaska. – S. 27-28 [№ 18]), натомість документи власне сеймиків у Галичі тоді скріпляли своїми підписами 40–50 осіб (Śreniowski S. Organizacja sejmiku halickiego // Studia nad Historią Prawa Polskiego. – Lwów, 1938. – T. XVI. – Zesz. 3. – S. 26 [302]). Для порівняння: на сейми- ку в Холмі, на який так само збиралась шляхта тільки однієї з земель Руського воєводства, максимально зафіксована в джерелах кількість учасників склала 131 особу під час виборів трибунальського депутата в 1623 р. (Ternes J. Sejmik chełmskie za Wazów (1587–1668). – Lu- blin, 2004. – S. 32-33). 6 Kriegseisen W. Sejmiki Rzeczypospolitej szlacheckiej… – S. 132. 7 Про джерельний потенціал ранньомодерних заповітів див. новіші монографії, присвячені шляхетським тестаментам: Popiołek B. Woli mojej ostatniej testament ten… Testamenty staropol- skie jako źródło do historii mentalności XVII i XVIII wieku. – Kraków, 2009; Zielecka-Mikołaj- czyk W. Prawosławni i unici w Rzeczypospolitej XVI–XVIII wieku wobec życia i śmierci w świetle testamentów. – Warszawa, 2012. 8 Акти сеймику Галицької землі цього періоду (тобто до 1640 р.) опубліковані в: AGZ. – T. XXIV. – S. 3-49. 420 ХТО МІГ ПРИЇХАТИ НА ДЕПУТАТСЬКИЙ СЕЙМИК ДО ГАЛИЧА В 1639 РОЦІ?... *** 12 вересня 1639 р. у Галичі відбувався депутатський сеймик, учасники якого об- рали свого представника до Коронного трибуналу9, таким чином успішно виконав- ши головне призначення цього зібрання10. Але на цьому з’їзд місцевої шляхти не за- вершився, бо до присутніх звернулися представники роду Жураковських, прагнучи довести своє шляхетство і будучи зобов’язаними до цього за рішенням Трибуналу11. Проходження процедури deductionis nobilitatis “перед обивателями” під час щорічних депутатських сеймиків для шляхтичів, яких у судовому порядку оскаржили в небла- городному походженні, було запроваджене ще сеймом 1601 р.12, тож для учасників галицького сеймику 1639 р. це вже не могло бути чимось надзвичайним13. Натомість незвичним мала б виявитися кількість дедуцентів, бо підтвердити своє шляхетне по- ходження відразу з’явилося одинадцятеро Жураковських. З собою вони мусили при- вести чималий тлум родичів, готових розповісти генеалогію оскаржених і підтверди- ти її правдивість, бо традиція й право передбачали обов’язкове виставлення шістьох свідків по чоловічій і жіночій лініях14. Реально Жураковські вивели у сеймикове коло дещо менше число своїх кровних, бо окремі посвоячені роди вже вигасли, дехто з ро- дичів свідчив відразу на користь кількох дедуцентів, а деякі свідки не змогли з певних причин прибути на сеймик15. Серед тих, хто не з’явився до сеймикового кола, виявив- ся Александер Сулятицький, котрий мав підтвердити благородне походження матері одного з оскаржених – Михайла Петровича Жураковського. Свою відсутність А. Су- лятицький пояснював хворобою, але за посередництвом свого приятеля (і, одночасно, іншого свідка по тій же лінії) Стефана Шумлянського16 засвідчив, що мати дедуцента 9 Невідомо хто саме з галицької шляхти був тоді обраний депутатом до Коронного трибуналу (Deputaci Trybunału Koronnego 1578–1794. Spis. – Warszawa, 2017. – Cz. II: 1621–1660 / Opra- cował Dariusz Kupisz. – S. 153), але навряд чи сеймик приступив до заслуховування deductionis nobilitatis, якби вибори не відбулися. 10 Про функціонування депутатських сеймиків див.: Вінниченко О. Депутатські сеймики Белзь- кого і Руського воєводств в останній чверті XVI – першій половини XVII століття: організа- ція та невиборчі функції // Patrimonium. Студії з ранньомодерної історії Центрально-Східної Європи. – Київ; Краків, 2015. – Т. I: Ранньомодерна людина: простір – влада – право XVI– XVIII століть / За редакції В. Михайловського і Я. Століцького. – С. 169-188. 11 Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІА України у Львові). – Ф. 5 (Галицький ґродський суд). – Оп. 1. – Спр. 133. – С. 1436-1446; Wywody szlachectwa w Polsce XIV–XVII w. / Wydał Władysław Semkowicz. – Lwów, 1913 [Rocznik Towarzystwa Heral- dycznego we Lwowie. – T. III: Rok 1911–1912]. – S. 157-160 [№ 243]. 12 Volumina legum. Przedruk zbioru praw staraniem xx. pijarów w Warszawie, od roku 1732 do roku 1782, wydanego. – Petersburg, 1859. – T. II. – S. 390 (“O nowey szlachcie”). 13 Відомо, що на депутатських сеймиках у Галичі deductiones nobilitatis вже відбувались у 1608 і 1617 рр. (Wywody szlachectwa w Polsce… – S. 132-133 [№ 226], 139-140 [№ 229]). 14 Вінниченко О. Доведення шляхетства на сеймиках Руського воєводства у Вишні (XVII – середина XVIII ст.): правова регламентація і повсякденна практика // Повсякдення ран- ньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах [З історії повсякденного життя в Україні. Серія монографічних видань]. – Київ, 2012. – Т. 1: Практики, казуси та девіації повсякдення. – С. 22-25. 15 Wywody szlachectwa w Polsce… – S. 157-160. 16 Не виключено, що це той самий Стефан Шумлянський, котрий уклав заповіт 27 липня 1662 р. (Testamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej z XVII wieku / Wydali Paweł Klint, Konrad Rzemieniecki, Jakub Węglorz. – Wrocław, 2018 [Źródła Dziejowe / Pod redakcją Mar- ka Górnego. – T. 30]. – S. 294-296 [Nr 137]). 421 Олексій ВІННИЧЕНКО Марухна Сулятицька доводилась йому стриєчною (двоюрідною)17 сестрою, та обіцяв- ся, коли одужає, повторити це особисто18. На перший погляд, таке заочне свідоцтво, хоч формально і не було порушенням права, вкупі з іншими невідповідностями у виведенні шляхетства Жураковськими на галицькому депутатському сеймику 1639 р., може видатися проявом маніпуляцій свідченнями з боку оскаржених. Відтак, Михайла Петровича Жураковського можна запідозрити, що в такий спосіб він намагався “сконструювати” свій “шляхетний” ро- довід, прикрившись уявною хворобою родича-свідка, відсутнього на сеймику. Проте ця підозра навряд чи є обґрунтованою, позаяк Александер Сулятицький не був вига- даною персоною і навіть його нездоров’я не було фіктивним. Будучи “дуже хворим і зазнаючи тяжкого болю”, він 7 травня наступного 1640 року в Більшовцю19 уклав за- повіт (див. додаток № 1)20, і завдяки цьому акту останньої волі можна довідатися, ким же був цей шляхтич, котрий мав прибути, але не приїхав на галицький депутатський сеймик у 1639 р. Всупереч родинним зв’язкам із незаможними Жураковськими, Александер Суля- тицький не належав, як видається з його заповіту, до бідної частини шляхетського соціуму Галицької землі. Певне уявлення про розміри його статків можна скласти на підставі грошових сум, записаних ним у тестаменті на поховання й духовні цілі: – 500 злотих на похорон; – 500 злотих костелу при монастирі кармелітів21 у Більшовцю (там мало бути по- ховане тіло тестатора)22; – 300 злотих костелу Відвідання Діви Марії при монастирі кармелітів взутих23 у Львові (на Гончарській вулиці24); 17 Поняття “стриєчний” тоді могло застосовуватися у значенні і “двоюрідний”, і “троюрідний”, і так далі, що власне проявилось у зізнаннях свідків на галицькому сеймику 1639 р. (Winnyczen- ko O. Rodzice, krewni i powinowaci a pamięć rodowa szlachty województwa ruskiego w XVII wieku (w świetle akt sejmikowych deductionis nobilitatis) // Krakowskie Pismo Kresowe. – Kraków, 2014. – Rocznik 6: Rodzina na pograniczu kulturowym. – S. 39-40). 18 Wywody szlachectwa w Polsce… – S. 159-160. 19 Нині село Більшівці Галицького району Івано-Франківської області, раніше містечко Біль- шовець / Bołszowiec (Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich / Pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, Bronisława Chłebowskiego, Władysława Walewskiego (далі – SGKP). – Warszawa, 1880. – T. I. – S. 304). 20 ЦДІА України у Львові. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 133. – С. 1144-1148. Публікація (з окреми- ми неточностями та модернізацією мови документу): Testamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej… – S. 165-167 [Nr 62]. 21 Один з чотирьох заснованих тоді на території Львівської римо-католицької архієпархії мо- настирів кармелітів взутих (під титулом Благовіщення Діви Марії), фундований близько 1624 р. коронним великим гетьманом Марціном Казановським (Krętosz J. Organizacja archidie- cezji lwowskiej obrządku łacińskiego od XV wieku do 1772 roku. – Lublin, 1986. – S. 312; Barącz S. Cudowne obrazy Matki Najświętszej w Polsce. – Lwów, 1891. – S. 28). 22 Як місце поховання кармелітський монастир у Більшовцю був популярним серед шляхти Галицької землі (Testamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej… – S. 45). 23 Один із двох тодішніх (і давніший) монастир кармелітів взутих у Львові, відомий з 1444 р., розбудований у першій половині XVII ст. (Chodynicki I. Historya stołecznego królestw Galicyi i Lodomeryi miasta Lwowa od założenia jego aż do czasów teraznieyczych. – Lwów, 1829. – S. 383- 384, 391; Krętosz J. Organizacja archidiecezji lwowskiej… – S. 312). 24 Гончарська вулиця (інакше Garcarska; нині вулиця Князя Романа) простягалась Галицьким передмістям Львова вздовж старого річища Полтви (Долинська М. Історична топографія Льво- ва XIV–XIX ст. – Львів, 2006. – С. 207, 290). 422 ХТО МІГ ПРИЇХАТИ НА ДЕПУТАТСЬКИЙ СЕЙМИК ДО ГАЛИЧА В 1639 РОЦІ?... – 100 злотих бучацькому плебану на зведення вівтаря Святого Міхала у тамтеш- ньому костелі25. Сумарно ці фунерально-побожні записи становили 1 400 злотих, тож і загальна сума спадку А. Сулятицького мусила бути чималою. Про рівень його матеріальної за- безпеченості свідчать і згадані в заповіті дорогі тканини (12 ліктів пурпурного атласу, які тестатор відказав тому ж більшовецькому костелу на орнат) та одяг (атласна пур- пурна куртка і червона ферезія з атласною підшивкою, записані сину). Точно про кількість грошей, наявних у цього галицького шляхтича, сказати не- можливо, позаяк у своїй останній волі він не став розписувати усі борги, доручивши їх сплату й стягнення своїй дружині. Але й названі А. Сулятицьким заборгованості вказують на його грошовитість: 1 800 злотих, по частинах забезпечені записом “у Те- ребовлі” (тобто у тамтешньому гроді чи земстві) та картою (треба гадати, власноруч- ною розпискою), йому заборгувала сандомирська воєводина, а ще була певна сума, яку належало отримати зі Скарбу за службу (за п’ять чвертей року)26 у хоругві поділь- ського воєводи27. Згадка про “заслуги” вказує на спосіб життя А. Сулятицького, життєвим вибором якого, напевно, стала військова служба. Саме нею можна пояснити і статки цього га- лицького шляхтича, і його контакти з представниками низки магнатських родів. Оче- видно, що служба у складі однієї з хоругв коронного війська сама по собі не могла гарантувати добробут (навпаки, подекуди вимагала відчутних витрат на коней, зброю, спорядження й почет), проте якнайкраще відповідала шляхетському стандарту жит- тя28 та вкупі із посіданням земських маєтностей або зі службою при магнатському дворі давала певну матеріальну стабільність. Власне, нічого не відомо про нерухомість у власності А. Сулятицького, який у своєму заповіті не вважав за потрібне перераховувати свої маєтки. Тестатор лише опосередковано відзначив існування таких, загально зазначивши, що записані дружи- ні нерухомі й рухомі маєтності мали залишатися в її володінні. Проте тісні фінансові 25 Парафіяльний костел Діви Марії в Бучачі був збудований ще в 1379 р., а наприкінці XV ст. подільський воєвода Давид з Бучача зафундував у ньому вівтар (Barącz S. Pamiątki buczackie. – Lwów, 1882. – S. 87), можливо, саме на його відбудову записав гроші тестатор. Вже в XVI ст. костел став місцем поховання представників роду Потоцьких (Ibidem. – S. 88–89), тож на зв’я- зок з ними А. Сулятицького непрямо вказує і цей його запис. 26 Згідно з рішенням сейму 1633 р. платня гусару за чверть року становила 21 злотий (Podhoro- decki L. Wojna polsko-turecka 1633–1634 r. // Studia i Materiały do Historii Wojskowości. – War- szawa, 1976. – T. XX. – S. 37). Черговий сейм, котрий власне працював у квітні-травні 1640 р., якраз обговорював виплату коронному війську заборгованої за службу платні, що сягала півто- ра мільйона злотих, до сплати дійшло щойно у вересні (Filipczak-Kocur A. Skarbowość Rzeczy- pospolitej 1587–1648. Projekty – ustawy – realizacja. – Warszawa, 2006. – S. 204-205). 27 Очевидно, йшлося про гусарську хоругву подільського (перед тим брацлавського) воєводи Станіслава Потоцького: останніми військовими кампаніями, в яких вона брала участь незадов- го до 1640 р. в складі кварцяного війська, стали бої з армією Абаза-паші в 1633 р. (налічувала тоді 100 вершників); Podhorodecki L. Wojna polsko-turecka… – S. 44) та з козацьким військом у 1637–1638 рр. (Okolski S. Dyaryusz transakcyi wojennej między wojskiem koronnem i zaporoskiem w r. 1637. – Kraków, 1858. – S. 19). Під час боїв 1637 р. був поранений “пан Сулятицький”, але напевно це був не Александер, а якийсь інший представник цього роду, бо служив у козацькій хоругві ротмістра Павловського (Ibidem. – S. 59). 28 Вінниченко О. Життєві стратегії та ризики шляхтича Речі Посполитої в XVI–XVIII століт- тях // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 2015. – Т. CCLXVIII: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – С. 239-244. 423 Олексій ВІННИЧЕНКО контакти з євреями Монастириськ29 (саме в їх руках знаходилась частина грошових сум, призначених заповідачем на похорон і задушні молитви) та знаходження там скрині з фінансовими документами тестатора (зокрема, в ній зберігалась згадана у заповіті боргова “картка” на тисячу злотих) однозначно вказують, що це містечко на- певно було місцем постійного проживання заповідача30. На той час Монастириська перебували у володінні Потоцьких, тож А. Сулятицький, очевидно, мешкав або слу- жив при їх дворі. Недаремно з-поміж монастириських євреїв заповідач двічі назвав на ім’я Бера, тамтешнього орендаря (в нього було 600 злотих із тестаторових грошей): навряд чи він орендував уесь маєток, скорше всього йшлося про оренду корчми та інших прибуткових частин панського двору / фільварку. Інших населених пунктів Галицької землі у тестаменті не згадано – лише Біль- шовець, де перебував А. Сулятицький у момент укладення заповіту. Але й це міс- течко тоді перебувало у власності магнатської родини Казановських, спорідненої з тими ж Потоцькими, і присутність тут тестатора найімовірніше була пов’язана з його духовними потребами31, адже тут розміщувався монастир кармелітів, а при- хильність А. Сулятицького до цього чернечого ордену виразно проступила у його заповіті32. У виборі місця поховання проявилось пов’язання з магнатськими колами А. Суля- тицького, адже він прагнув бути похованим у більшовецькому костелі при кармеліт- ському монастирі, де, поміж іншими, кількома роками раніше поховали подільського воєводу Марціна Казановського33. Загалом у своєму заповіті А. Сулятицький згадав кількох представників магнатських і сенаторських родин: – подільського воєводу, від якого виконавцям останньої волі належало відібрати заборговану платню за службу тестатора у війську; – сандомирську воєводину, яка заборгувала заповідачеві 1 800 злотих і яку він призначив опікункою своєї останньої волі; 29 Нині районний центр Тернопільської області, містечко розташоване над річкою Коропець на захід від Бучача; у той час належало до володінь Потоцьких (SGKP. – 1885. – T. VI. – S. 658). 30 А. Сулятицький вочевидь не належав до тих військових, котрі усе своє життя проводили у походах і обозах: про це свідчить не лише його одружений статус, але і його вказівка у теста- менті “челяді як під хоругвою, так і домашній повністю заплатити”. Про військову службу як кар’єру чи спосіб життя річпосполитської шляхти див.: Вінниченко О. Життєві стратегії та ри- зики шляхтича… – С. 239-244. 31 Можливо, метою прибуття до більшовецького монастиря хворого А. Сулятицького було, поміж іншим, й укладення заповіту. З XVII ст. відомі випадки, коли тестаменти були укладе- ні саме в Більшовцю, їх свідками завжди виступали монахи чи пріори ордену кармелітів (Te- stamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej… – S. 123-125 [Nr 37], 221-223 [Nr 95]). 32 Суму, призначену на задушні богослужіння та побожні справи, тестатори нерідко розподі- ляли (відносно пропорційно) між багатьма монастирями й храмами різних монаших орденів, іноді навіть різних конфесій, у такий спосіб намагаючись максимально забезпечити спасіння своєї душі (Вінниченко О. Побожні записи і порятунок душі в ментальності ранньомодерної людини на матеріялах шляхетських заповітів першої половини XVIII ст. // Наукові записки Українського католицького університету. – Львів, 2010. – Число II. – Серія Історія. – Вип. 1. – С. 56-62). А. Сулятицький же належав до тих заповідачів, які записували кошти двом-трьом храмам, причому одного чернечого згромадження, проявляючи у цьому своє особисте й особли- ве ставлення до нього. 33 Polski Słownik Biograficzny (далі – PSB). – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1966–1967. – T. XII. – S. 259. 424 ХТО МІГ ПРИЇХАТИ НА ДЕПУТАТСЬКИЙ СЕЙМИК ДО ГАЛИЧА В 1639 РОЦІ?... – брацлавського воєводу та його дружину, з якими тестатор вважав за потрібне окремо попрощатися в заповіті; – брацлавського воєводича, який залишався винним тестаторові за коня 300 зло- тих, якому заповідач у тестаменті двічі дякував за добродіяння і спеціально прощався з ним, просячи супроводжувати його тіло до більшовецького костелу під час похорону і якого призначив опікуном своєї останньої волі. З-поміж них А. Сулятицький лише брацлавського воєводича назвав на ім’я у за- повіті: це був Пйотр Потоцький34, з яким тестатора вочевидь єднали особливо тісні стосунки. Щодо решти згаданих у заповіті магнатів, то подільський воєвода – це Ста- ніслав “Ревера” Потоцький (двоюрідний брат вищезгаданого П. Потоцького)35; сандо- мирська воєводина – це Марія Могилянка, вдова сандомирського воєводи Міколая Фірлея (перед тим дружина брацлавського воєводи Стефана Потоцького і мати ви- щезгаданого П. Потоцького)36; брацлавський воєвода та його дружина – це Міколай Потоцький (двоюрідний брат вищезгаданого П. Потоцького) і, вірогідно, його друга дружина Ельжбєта (донька вищезгаданого М. Казановського)37. У річпосполитському шляхетському соціумі, просякнутому різнорівневими па- тронально-клієнтарними зв’язками, магната і рядового шляхтича могли єднати роз- маїті стосунки, проте у випадку А. Сулятицького найімовірніше йшлося про військо- ву службу в хоругвах, очолюваних Потоцькими. Як видно із заповіту, на момент його укладення тестатор служив у хоругві Станіслава Потоцького, однак його тепле став- лення до Пйотра Потоцького дозволяють припускати, що свого часу А. Сулятицький перебував і під його командуванням. На тлі неодноразових згадок про Потоцьких, у заповіті рідним А. Сулятицького присвячено не надто багато уваги, що може опосередковано свідчити про його відірва- ність від родового гнізда та прив’язаність до навколомагнатського середовища. Єди- ними родичами, згаданими в заповіті, стали “мила” дружина, “коханий потомок” (син Домінік38), рідний брат Адам Сулятицький і тесть Кронковський. Треба гадати, сімейне життя А. Сулятицького було безхмарним, принаймні причи- ною укладення заповіту не стали родинні негаразди. Стосунки з не названою на ім’я дружиною у А. Сулятицького склалися добре, недаремно та була обізнана у грошо- вих справах чоловіка: знала про належні йому грошові суми (хіба крім заборгованої платні за військову службу) та мусила віддати 80 флоринів якійсь вдові Семйонтков- ській – сплата їх була настільки важливою для заповідача, що про це було дописано в тестаменті вже після датації. Окрім того А. Сулятицький, неодноразово називаючи дружину “милою”, вважав за потрібне підтвердити своєю останньою волею здійснені на її користь майнові записи та призначити їй за опікуна не когось зі своїх кревних, 34 На той час ротмістр гусарської хоругви коронних військ, згодом снятинський староста, помер у 1648 р. (PSB. – 1984–1985. – T. XXVIII. – S. 119-120). 35 Подільський воєвода в 1636–1653 рр. (PSB. – T. XXVIII. – S. 140-150). 36 Донька молдавського господаря Єремії Могили, померла після 1642 р. (PSB. – 1948–1958. – T. VII. – S. 15; T. XXVIII. – S. 174-176). 37 Брацлавський воєвода в 1636–1646 рр. (PSB. – T. XXVIII. – S. 105-109). 38 Можливо, це той Домінік Зигмунт Сулятицький, котрий голосував під час елекції короля Яна Казимира (Elektorów poczet, którzy niegdyś głosowali na elektorów Jana Kazimierza roku 1648, Jana III roku 1674, Augusta II roku 1697, i Stanisława Augusta roku 1764, najjaśniejszych Królów Polskich, Wielkich Książąt Litewskich, i t.d. / Ułożył i wydał Oswald Zaprzaniec z Siemuszowej Pie- truski. – Lwów, 1845. – S. 353), а в 1649 і 1651 рр. отримав від монарха приповідні листи на вербунок і формування козацької хоругви (AGZ. – 1884. – T. X. – S. 262, 268. – Nr 4306, 4435). 425 Олексій ВІННИЧЕНКО а тестя. З останнім у тестатора були явно тісні й довірливі стосунки: його заповідач зобов’язав отримати заборговану платню за військову службу і призначив опікуном своєї останньої волі (та дружини), також окремо прощався з ним. Треба гадати, помітна “присутність” пана Кронковського у заповіті унаочнює мо- дель шляхетського буття, до якої тяжів А. Сулятицький. Мацєй (Марцін) Кронков- ський був тісно пов’язаний спочатку з Адамом Каліновським, згодом з Станіславом Конєцпольським, служив їм як ґродський підстароста: в 1634–1637 рр. у Вінниці (за старостування там А. Каліновського), згодом у Буську (за старостування там С. Ко- нецпольського). Цільова орієнтація на патронів-магнатів дала свої результати для М. Кронковського, який у 1635 р. отримав уряд брацлавського чашника (щоправда, втратив його в 1647 р. як шляхтич, не осілий у Брацлавському воєводстві)39. Суттєвою життєвою обставиною, яка мусила єднати тестя і зятя, була приналеж- ність обох до числа вірних Римо-католицької Церкви. Як можна припускати з запо- віту, в родині А. Сулятицького католицька традиція мусила бути вже усталеною, про що промовляє й ім’я єдиного сина Александра – Домінік, характерне для римо-като- лицького іменування. Однак ця сімейна традиція могла бути не аж такою давньою, адже його дальші родичі, відомі з сеймикового акту виведення шляхетства 1639 р. (двоюрідна сестра Марухна Сулятицька, Стефан Шумлянський і ті самі Жураков- ські), вочевидь не були католиками. У такому випадку акцентування А. Сулятицьким у заповіті на факті свого народження й виховання “у вірі святій католицькій римській правдивій”, його щедрі пожертви на костели й монастирі та прагнення бути похо- ваним у храмі отців кармелітів (названих тестатором “духовною братією”, що може бути вказівкою на його вступ до монастиря) слід трактувати не лише як типовий для тестаментів елемент, властивий добі конфесіоналізації та практикам “доброї смерті”40. Відтак недавнє католицьке віровизнання родини А. Сулятицького могло стати додат- ковим чинником, що зміцнів відносини цього представника дрібношляхетського роду з магнатською родиною Потоцьких. Католицька віра вкупі з придворною службою могла віддалити А. Сулятицько- го від своїх кровних родичів. Недарма у заповіті тестатор прощався лише з рідним братом Адамом Сулятицьким та призначив його одним з опікунів. Ігнорування ж дальшої рідні навряд чи можна пояснити поважним віком заповідача, що означало б вимирання родичів одного з ним покоління – рідних і двоюрідних братів, дядьків і племінників, з якими здебільшого підтримували стосунки тогочасні шляхтичі41. Всупереч тяжкій хворобі, А. Сулятицький, ймовірно, не був похилого віку. На користь цього свідчить низка фактів, які, щоправда, можна трактувати по-різному. На момент смерті тестатор перебував на військовій службі, його матір ще була жива (так само як і тесть), а сам він неодноразово висловлював вдячність представникам магнатських родів, котрі самі не були старими. Хоча хвороба А. Сулятицького і мала затяжний характер (нею він вимовлявся від поїздки на галицький сеймик у вересні 1639 р., і непрямо про її тяглість сказано в тестаменті), але заповіт він мусив писати 39 Herbarz polski. Część I: Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich / Ułożył i wydał Adam Boniecki. – Warszawa, 1908. – T. XII. – S. 260; Litwin Henryk. Napływ szlachty pol- skiej na Ukrainę 1569–1648. – Warszawa, 2000. – S. 145, 209, 212. 40 Вінниченко О. “Своя смерть”: річпосполитський шляхтич перед обличчям вічності (за ран- ньомодерними тестаментами) // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. – Київ, 2013. – Т. 2: Світ речей і повсякденних уявлень. – С. 287. 41 Winnyczenko O. Rodzice, krewni i powinowaci… – S. 34-41. 426 ХТО МІГ ПРИЇХАТИ НА ДЕПУТАТСЬКИЙ СЕЙМИК ДО ГАЛИЧА В 1639 РОЦІ?... поспіхом. На це вказує певна хаотичність у викладі розпоряджень: вже після підпи- сання документу ним і свідками, заповідач пригадався (хоч не можна відкидати ймо- вірності того, що брак послідовності в тестаменті обумовлений чи то хворобливим станом тестатора, чи то звичайною специфікою його мислення) призначити опікунів для своєї дружини, попрощатися з матір’ю та повторно наголосити на важливості за- душних богослужінь у костелах Більшовця і Львова. Так само поспішим укладенням акту останньої волі можна пояснити незначне число свідків: на початку заповіту вка- зано, що для його укладення закликано більшовецького пріора Серапіона42 та тамтеш- нього державцю Яна Краєвського (Крайовського)43, які і підписали документ спільно з якимось Миколаєм Любенецьким. Таким чином, Александер Сулятицький був нестарим чоловіком, тісно пов’язаним із магнатським кланом Потоцьких, в житті якого центральне місце посідала служба магнатові, при його дворі або в його хоругві. Здавалось би годі очікувати від такого шляхтича, який постійно перебував у війську або при боці свого патрона, регулярної присутності на сеймику “рідної” землі. Проживаючи при панському дворі та не буду- чи прив’язаним до свого маєтку, він фактично не вів землевласницький спосіб життя (хоч, без сумніву, мав якісь землеволодіння), тож податкові справи чи проблеми ло- кального самоврядування, які зазвичай вирішувались місцевим шляхетським зібран- ням, його б не мали особливо цікавити – принаймні заради їх розв’язання такий шлях- тич навряд чи став би їхати на сеймик. Радше можна уявити прибуття А. Сулятицького на з’їзд у Галичі44 заради підтримки інтересів своїх патронів Потоцьких (хоч у тих ні- коли не бракувало прибічників і клієнтів на галицькому сеймику) чи, наприклад, його участь у передсеймовому сеймику 14 грудня 1634 р. у Брацлаві на заклик свого тестя М. Кронковського45, коли патрон останнього, тамтешній староста А. Каліновський, силою намагався домогтися потрібного йому рішення, залучаючи для цього навіть 42 Йдеться про ксьондза Серапіона Зарицького (Serapion Zarzycki), котрий підписався під заповітом А. Сулятицького латинізованим варіантом свого прізвища – Zaricius; таке ж написання було вміщене в монастирській хроніці (Krótki rys historyi obrazu Matky Boskiej łas- kami słynącej oraz kościola OO. Karmelitów w Bołszowcu z rękopisów klasztoru Bołszowieckiego zebrany na pamiątkę 100-letniej rocznicy koronacyi tegoż obrazu. – Lwów, 1877. – S. 12). Будучи вікарієм монастиря кармелітів на Гончарській вулиці у Львові, вбитий козаками під час об- логи 1648 р. (Chodynicki I. Historya stołecznego królestw Galicyi i Lodomeryi miasta Lwowa… – S. 132; Józefowicz T. Kronika miasta Lwowa od roku 1634 do 1690 obejmująca w ogólności dzieje dawnej Rusi Czerwonej a zwłaszcza historya arcybiskupstwa lwowskiego w tejże epoce. – Lwów, 1854. – S. 121). 43 Ян Крайовський уклав заповіт 4 жовтня 1647 р. у своєму дворику над Пельчинським ставом у Львові, заповів поховати своє тіло в костелі кармелітів на Гончарській вулиці, де пріором монастиря був його кровний родич (Testamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej… – S. 202-206 [Nr 86]). Показово, що на цей же монастир записав гроші й А. Сулятиць- кий, чий заповіт сімома роками раніше засвідчив Я. Крайовський. 44 До середини XVII ст. Сулятицькі проявили себе в публічному житті Галицької землі тільки в 1615 р., коли укладений під час оказовання конфедераційний акт підписали Зиґмунт, Адам, Томаш і Павел Сулятицькі, щоправда, і цього разу перший документ скріпив своїм підписом Миколай Потоцький (AGZ. – T. XXIV. – S. 27). 45 Про заангажованість М. Кронковського в публічне життя різних регіонів, що, зрештою, було властивим для магнатських клієнтів, свідчить обрання його до складу Коронного трибуна- лу від двох сеймиків: на каденцію 1632/1633 р. – від Брацлавського воєводства, на каденцію 1641/1642 р. – від Галицької землі (Deputaci Trybunału Koronnego… – Cz. II. – S. 109, 168). 427 Олексій ВІННИЧЕНКО військових46. Однак саме А. Сулятицького – всупереч тому, що ймовірність його ак- тивної участі у роботі галицького сеймику не видається настільки очевидною – Жура- ковські запрошували на депутатський сеймик 12 вересня 1639 р. і цей клієнт Потоць- ких готовий був приїхати на зібрання та виступили зі свідченнями в сеймиковому колі, лише стан здоров’я перешкодив його намірам. *** Домагаючись прийняття сеймиками певних рішень, окремі шляхтичі могли розра- ховувати на підтримку й голоси тих учасників сеймикових зібрань, які належали до числа їхніх родичів та / або клієнтів. У першу чергу йдеться про магнатів, урядників, політичних активістів, у розпорядженні яких були розгалужені родинні зв’язки й клі- єнтарні угруповання. Представники ж таких дрібношляхетських родів, як Жураков- ські, чий статус навіть могли підважити обвинуваченнями у плебейському походжен- ні, як може увижатися, могли розраховувати на допомогу тільки рідних, та й то, як це сталося з Александром Сулятицьким, не завжди підкріплену особистою присутністю на сеймику. Проте видається, що й Жураковські мали кого закликати до прибуття на сеймикове зібрання. Зокрема, шляхтича Павла Витвицького, який постійно проживав у Галицькій землі і тримав там у заставі земельні володіння на частині одного з панів Жураковських. Саме посідання П. Витвицьким цієї маєтності давало йому право уча- сті в галицькому сеймику, а що він перебував у зв’язку з Жураковськими, свідчить не лише його проживання на частині когось із представників цього роду, але й тісні кон- такти з панами Стефаном, Федором і Яцьком Жураковськими, котрі й стали свідками останньої волі П. Витвицького47, укладеної ним в грудні 1640 р. (див. додаток № 2)48. Тож Жураковські, для яких вересневий 1639 року галицький сеймик вирішував жит- тєво важливе питання їхньої приналежності до шляхетського стану, цілком могли “мобілізувати” для творення своєї “групи підтримки” у сеймиковому колі й цього, пов’язаного з ними заставою малозаможного шляхтича. 46 Крикун М. Як відбувся передсеймовий сеймик Брацлавського воєводства в 1634 році // Кри- кун М. Брацлавське воєводство у XVI–XVIII століттях. Статті і матеріали. – Львів, 2008. – С. 328. 47 У тексті заповіту П. Витвицького наявна двозначність: спершу в ньому сказано, що теста- тор оголосив останню волю “przy panu Stephanie Zurakowskim y przy panu Fedorze y przy panu Jacku y przy panu Piotrze Kniehinickich”, а наприкінці документу вказано, що свідками були “pan Stephan y pan Fedor y pan Jacko Zurakow[s]ci y pan Piotr Kniehinicki”. Відтак неясно були згадані Федір і Яцько Кнегиницькими чи Жураковськими, тож упорядники тому галицьких тестаментів мусили констатувати, що складно з’ясувати, який варіант є правильним (Testamen- ty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej… – S. 171). Проте серед опублікованих ними заповітів є остання воля Томаша Сулятицького, укладена 27 лютого 1632 р. так само у Беднарові: екзекуторами в ній названі поза сумнівом ті самі Яцько, Стефан (з придомком Кі- бала) та Федько Жураковські (Ibidem. – S. 134). На підставі акту доведення шляхетства Жура- ковськими в 1639 р. можна припускати, що ними могли бути троюрідні брати Яць Іванович, Стефан Семенович та Федір Грицькович (Коблік) Жураковські (Wywody szlachectwa w Pol- sce… – S. 159–160; Winnyczenko O. Rodzice, krewni i powinowaci… – S. 48), однак численність і розгалуженість роду ускладнює точну ідентифікацію окремих його представників (Pułaski K. Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy. Monografie i wzmianki. – Warsza- wa, 2004. – T. II / Wstęp, opracowanie tekstu, przypisów oraz indeksu Tadeusz Epsztein i Sławomir Górzyński. – S. 289-290). 48 ЦДІА України у Львові. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 133. – С. 1518-1519. Публікація (з окреми- ми неточностями та модернізацією мови документа): Testamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej… – S. 170-171 [Nr 64]. 428 ХТО МІГ ПРИЇХАТИ НА ДЕПУТАТСЬКИЙ СЕЙМИК ДО ГАЛИЧА В 1639 РОЦІ?... Павел Витвицький мешкав у селі Беднарів49, тримаючи там одну чи більше при- ватновласницьких частин50 на заставному праві51. Треба гадати, це була єдина його земельна нерухомість, бо якихось інших землеволодінь у своєму заповіті він не зга- дав. Свою ж спадкову власність чи частку в родовому гнізді Витвицьких Павел му- сив втратити раніше або ніколи такої не мав, інакше важко уявити шляхтича, який за наявності значних родових / дідичних маєтностей постійно проживав би у своєму тимчасовому (й невеликому) помісті. Скільки років мав П. Витвицький на момент укладення тестаменту невідомо, про- те, скорше всього, він був чоловіком щонайменше середнього віку. Із заповіту видно, що Павел був одружений вдруге, і його перший шлюб не міг бути короткочасним: про це свідчить наявність кількох дітей52 від першої (не названої на ім’я) дружини. При- чому дітей вже дорослих, бо вони не потребували опікунів (тому тестатор і не став їх призначати у заповіті53), становили – у юридичному плані – потенційну загрозу для спадкових прав другої дружини Павла54 та були матеріально забезпечені. Принаймні 49 Нині село Боднарів Калуського району Івано-Франківської області, яке раніше називалось Беднарів / Bednarów (SGKP. – T. I. – S. 123-124). 50 Село Беднарів було поділене на частини ще в попередньому столітті. Згідно з поборовим ре- єстром 1578 р. окремою частиною – крім Беднарських – тут володів і хтось з Сулятицьких (Źródła Dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. 1. – S. 92). А в подимному реєстрі 1658 р. власником Беднарова записаний краківський каштелян, також тут були частка Жураковського і частка Сулятицького й Островського (Львівська національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН України (далі – ЛННБ), відділ рукописів. – Ф. 5 (Оссолінські). – Спр. 3473/ II. – Арк. 1) 51 У своєму заповіті Павел Витвицький зазначив, що мешкає “w Bednarowie na zastawie na cze- sci pana Zurakowskiego y pana Stephanowey Nahibalowey”. З цієї репліки можна зрозуміти, що в його тимчасовому володінні знаходяться дві частки: одна пана Жураковського, інша чи-то пана Стефана, чи-то пані Стефанової Нагибалової. Проте, скорше всього, тут йдеться про одну частку, яку іменують “Нагибаловою” і яка таки належить панові Стефану Жураковському (відомо, що саме “пан Стефан Жураковський з Беднарова з Галицького повіту” взяв участь в оказованні під Львовом 8 квітня 1630 р.; див.: AGZ. – 1909. – T. XX. – S. 284), а плутанина виникла через некоректність перекладу з руської на польську мову та неуважність ґродського писаря. Однак в іншому фрагменті заповіту вказано, що приналежна тестаторові заставна сума складалася з двох частин, відповідно і заставлених йому земельних часток у Беднарові мусило бути дві: більша (судячи з суми застави) Гриця Беднаровського і менша Стефана Жураков- ського. А перекручена початкова фраза у заповіті П. Витвицького стосувалася лише його місця проживання, не усіх його заставних володінь. 52 У подимному реєстрі Галицького й Коломийського повітів 1658 р. серед шляхтичів, котрі платили податок з власних персон і домів, згадані Михайло (зі села Дрогомирчани), Федь (зі села Березниця) і Стефан (зі села Ґрабовець) Витвицькі (ЛННБ, відділ рукописів. Ф. 5. – Спр. 3473/II. – Арк. 7, 8), можливо хтось із них був нащадком П. Витвицького. 53 За наявності неповнолітніх дітей тогочасні шляхтичі-заповідачі вважали за потрібне призна- чити опікунів для них, а також для дружини (й одночасно і для виконання своєї останньої волі); див. подібні диспозиції інших галицьких тестаторів з того ж періоду: Testamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej… – S. 154 (Nr 54), 174 (Nr 67), 186 (Nr 75), 198 (Nr 82), 205 (Nr 86), 210 (Nr 88), 214 (Nr 90), 231 (Nr 100), 232 (Nr 101), 245 (Nr 109), 277 (Nr 126), 295 (Nr 137) etc. Або призначали опікункою дітей свою дружину, як це вчинив у тому ж 1640 р. Александер Скотницький (Ibidem. – S. 168 [Nr 63]). 54 Саме наявність дітей від попереднього шлюбу мотивувала шляхтичів для укладання актів останньої волі: в такий спосіб вони намагалися уникнути можливих після їхньої смерті майно- вих конфліктів між мачухою і пасинками / пасербицями (Вінниченко О. Конфлікти в шляхет- ському соціумі кінця XVII – першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах 429 Олексій ВІННИЧЕНКО своєю останньою волею П. Витвицький не став їм нічого записувати, значить належні дітям частки своєї фортуни Павел виділив ще раніше, тому і наголошував у тестамен- ті, що вони вже не можуть мати претензій на його “засоби”. Лише старшій доньці – на- певно, ще незаміжній (тобто такій, що не отримала від батька посагу) – Павел перед своєю смертю вважав за необхідне відписати 10 злотих, які складали десяту частину грошової складової його невеликого спадку. Заставна власність у П. Витвицького мусила бути незначною, її грошовий екві- валент складали 100 злотих: інших грошей тестатор у своєму розпорядженні не мав. Зрештою, під ці 100 злотих П. Витвицький тримав у заставі власність у шляхтичів Гриця Беднаровського (за 70 злотих) і Стефана Жураковського (за 30 злотих), які самі не належали до заможної шляхти, будучи представниками так званих дрібно- шляхетських родів, відтак і їх землеволодіння не могли бути розлогими. А що статки П. Витвицького обмежувались тільки цими 100 злотими свідчить згадка про корову, яку він, поряд з 10 злотими, записав також своїй старшій “дівці” від першого шлюбу, і характерне застереження в заповіті, що ці 10 злотих та корова мають перейти у влас- ність доньки лише “po moiey glowie” (буквально “після моєї голови”), тобто після його смерті. Очевидно, 10 злотих і корова55 були настільки значною частиною фортуни П. Витвицького, що він не готовий був віддати їх за свого життя навіть рідній дочці: це завдало б відчутної шкоди його добробуту. Загалом згадка про корову виразно демон- струє низький матеріальний статус заповідача: худобу у своїх тестаментах зазвичай вважала за потрібне перераховувати56 тільки дуже незаможна шляхта, яка можливо сама господарювала у своїх володіннях, не маючи селян-підданих. У Галицькій землі П. Витвицький не міг вважатися геть прийшлою персоною, на це вказує його руська мова й віра, також гербова приналежність57. Та й від Бедна- рова до Витвиці, де знаходилось родове гніздо Витвицьких58, відстань навпростець (повз Калуш і Долину) становить не більше 50 кілометрів, хоч це вже була терито- рія Жидачівського повіту сусідньої Львівської землі. І все ж на його відірваність від місця проживання кровних родичів, найперше з батьківського роду Витвицьких, вказує відсутність будь-яких згадок у тестаменті про рідних другого ступеня59. Така реляційних книг Львівського ґродського суду) // Соціум. Альманах соціальної історії. – Київ, 2007. – Вип. 7: Конфлікт та порозуміння в історії середньовічної і ранньомодерної Європи. – С. 167-168). 55 Для порівняння: у Львові в 1640 р. ціна теляти становила 75–80 грошів, вола – 16 злотих (Ho- szowski S. Ceny we Lwowie w XVI i XVII wieku. – Lwów, 1928. – S. 179, 180). 56 Приміром згаданий Т. Сулятицький, котрий у своєму заповіті 1632 р. також диспонував худо- бою (биком, трьома коровами та чотирма волами), водночас розпоряджався лише 300 злотими (Testamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej… – S. 134 [Nr 44]). 57 Каспер Нєсєцький у своєму гербівнику зафіксував тільки один рід Витвицьких – гербу Сас (Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J., powiększony dodatkami z poźniejszych autorów, rękopismów, dowodów, urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza. – Lipsk, 1842. – T. IX. – S. 370-371). 58 Село Витвиця за поборовим реєстром 1578 р. перебувало у спільній власності кількох Вит- вицьких (Źródła Dziejowe. – T. XVIII. – Cz. 1. – S. 83). 59 Що у Витвиці в той час не бракувало Витвицьких свідчить поіменна згадка про десяток пред- ставників цього роду, котрі в 1636 р. підтверджували шляхетство Радия Витвицького (Wywody szlachectwa w Polsce… – S. 149-150 [№ 236]). А на перепис посполитого рушення Львівської землі, що відбувся 1 червня 1651 р. під Львовом, тільки з Витвиці (не рахуючи прибулих з інших населе- них пунктів) з’явився 21 член клану Витвицьких (AGZ. – 1868. – T. I. – S. 63). Ознакою багаточи- сельності й розгалуженості роду було характерне для дрібної шляхти використання ними чима- лого числа придомків (Dunin-Borkowski J. S. Spis nazwisk szlachty polskiej. – Lwów, 1887. – S. 502). 430 ХТО МІГ ПРИЇХАТИ НА ДЕПУТАТСЬКИЙ СЕЙМИК ДО ГАЛИЧА В 1639 РОЦІ?... відособленість від родового гнізда корелюється з припущенням про поважний вік Павла: його батьків давно не було серед живих, з братами й сестрами, якщо такі були, він втратив контакт, а їхніх дітей і своїх племінників просто не знав. Навіть для своєї другої дружини Маренції, в інтересах якої ним і був укладений акт остан- ньої волі, Павел призначив опікунами її ж родичів – пана Василя зі Сваричева60, брата Маренції, та якогось Маня (Mania; можливо ім’я спотворене під час перекладу чи запису в актову книгу) з Брошнева61 (треба гадати, шляхтичів, котрі мали в цих селах землеволодіння)62. Очевидно, переїзд Павла Витвицького на стало до Галиць- кої землі збігся у часі з його другим шлюбом, а його обраницею стала представниця місцевого (з півдня Жидачівського повіту чи вже з Галицької землі) шляхетського роду руського походження63. За свідків укладення заповіту були закликані четверо тутешніх шляхтичів (троє Жураковських і один Кнегиницький)64, знову ж таки, не з числа родичів. Хоч у цьому випадку тестаторові, можливо, вже й не залишалося часу на запрошення когось із рідні: з огляду на тяжку (“велику”) хворобу заповіт слід було укласти негайно і до його засвідчення були покликані ті шляхтичі, які мешкали поруч. Так чи інакше, контакти з місцевими шляхтичами П. Витвицького виявилися на момент хвороби тіснішими, аніж із кровними родичами, і, напевно, ціннішими (як для прибульця, який мав прагнути укорінитися в середовищі місце- вого шляхетського соціуму), тож заради них – таких, зокрема, як Жураковські – він міг вирушити на сеймик до Галича, в такий спосіб підтверджуючи і свою приналеж- ність до галицької шляхетської корпорації. З тестаменту Павла Витвицького можна реконструювати такий психологічний об- раз його експонента: немолодий чоловік, схильний до порядку (заради цього уклав заповіт: “хочу вчинити слушний порядок”), ревнитель традиційних патріархальних відносин (недаремно названий “як господар своєї дружини”), але не позбавлений 60 Нині село Сваричів Рожнятівського району Івано-Франківської області, тоді належало до Жидачівського повіту (Źródła Dziejowe. – T. XVIII. – Cz. 1. – S. 82; SGKP. – 1890. – T. XI. – S. 628). 61 Нині село Брошнів Рожнятівського району Івано-Франківської області, на північ від Свари- чева, тоді належало до Жидачівського повіту та іменувалось Броснів / Brosniow (Źródła Dziejo- we. – T. XVIII. – Cz. 1. – S. 82-83; SGKP. – T. I. – S. 383). 62 Ідентифікувати їх, відповідно, як Сваричовського і Брошньовського не доводиться, бо в той час у згаданих селах мали володіння представники різних шляхетських родів. Зокрема на пе- репис посполитого рушення в 1651 р. прибули зі Сваричева, крім Сваричевського, ще й Гошов- ський, Струтинський, Брошньовський і Дрогомирецький, а з Брошнева, крім Брошньовського, Струтинський, Витвицький і Попель (AGZ. – T. I. – S. 64, 65). 63 Ім’я Маренція видається варіантом латинського жіночого імені Емеренція (іменини за като- лицьким календарем 23 січня), однак було характерним і для православного / унійного соціу- му, як шляхетського, так і міщанського (Документи до історії унії на Волині і Київщині кінця XVI – першої половини XVII ст. / Упорядник М. В. Довбищенко [Пам’ятки. – Т. III: Архів української церкви. – Вип. 1]. – Київ, 2001. – С. 160 [№ 163]; Фелонюк А. Тарнавка і Поріччя – юридики львівського домініканського монастиря Божого Тіла // Львів: місто – суспільство – культура: Збірник наукових праць. – Львів, 2016. – Т. 10: Львів / Lwów / Lemberg як міські простори: уявлення, досвіди, практики. – Част. 1. – C. 75). 64 Протопласта Жураковських отримав село Жураки з надання князя Владислава Опольського 1378 р., а Кнегиницькі (Кнігининські) були відгалуженням Креховецьких, осілих у Галицькій землі щонайменше від початку XV ст.; обидва роди належали до гербу Сас (Wyrostek L. Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej. – Kraków, 1932 [Rocznik Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie. – T. XI. – R. 1931/2]. – S. 92-93, 94-95, 162, 176). 431 Олексій ВІННИЧЕНКО емоційної турботливості про близьких (показове його пряме звернення у заповіті до дружини: “ти, Маренція, дружино моя”) і про сімейний спокій. Якщо пригадати ще й малозаможність та відсутність родового маєтку в цього шляхтича, котрий мусив шу- кати долі по чужих землях і дворах та підтверджувати свій шляхетський статус, то, треба гадати, така людина мусила зі співчуттям реагувати на неприємності одного зі своїх заставодавців, благородне походження якого та його рідних було піддане сумні- ву. Зрештою це оскарження могло створити проблему й для самого П. Витвицького, бо у випадку, коли б нешляхетство Жураковських підтвердилось, їхні маєткові права ставали недійсними, в тому числі й на заставлену ними Павлові нерухомість. Окрім матеріальних трансакцій і емоційних моментів, П. Витвицького із Жураковськими могла єднати й спільна “руська” ідентичність, що ґрунтувалась на приналежності до однієї конфесії: заповіт Павла був писаний руською мовою (а до галицької ґродської книги вписаний у перекладі на польську) і датований згідно з “календарем руським” (тобто за юліанським календарем)65. Не можна виключати, що Жураковські могли пропонувати Павлові Витвиць- кому за присутність на сеймику і якусь грошову винагороду66, оскільки, як видно з тестаменту, статки його були дуже скромні. Власне через невисокий майновий статус П. Витвицький фактично перебував на самій межі тієї групи серед місцевої шляхти, яку можна було вважати “осілою”. А його матеріальна підпорядкованість місцево- му роду Жураковських дозволяла трактувати П. Витвицького в категоріях залежної шляхти, проте його участь у роботі галицького сеймику де-юре могла бути можливою. Більш ймовірною її робив і просторовий чинник: відстань від Беднарова до Галича становить близько 20 кілометрів, її можна було подолати пішки приблизно за чотири години, а верхи – набагато швидше. Відтак залучити пана Павла на галицький сеймик було простіше, аніж когось зі шляхтичів, котрі мешкали у віддаленіших куточках Га- лицької землі. *** На відміну від небагатих Жураковських, шляхтичі середньої заможності й впливовості, не кажучи вже про магнатів, сенаторів чи урядників, могли розрахо- вувати на сприяння під час сеймиків більш поважніших “приятелів” (не залежно від того, були ті їхніми клієнтами чи ні), а не тільки родичів (як А. Сулятицький) чи заставних шляхтичів (кшталту П. Витвицького). Відтак може здатися, що для будь-якого галицького шляхтича можна відшукати формальні й неформальні чин- 65 Точна дата укладення заповіту невідома власне через його руськомовність. До Галицького ґродського уряду документ був поданий у понеділок “після Зачаття Благословенної Діви Ма- рії”, а в 1640 р. це свято, яке відзначається за григоріанським календарем 8 грудня, припало на суботу, відповідно найближчий понеділок – 10 грудня. Натомість у вступному канцелярському протоколі занотовано, що тестамент був написаний “після свята Святого Миколая Понтифіка”, тобто після 6 грудня (знову ж таки, за григоріанським календарем). А в самому заповіті день його укладення не зазначений, однак формулювання датації, зокрема назви місяця у родовому відмінку – “dekabrisa” (ЦДІА України у Львові. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 133. – Стор. 1518-1519), свідчить, що початково день мусив бути вказаний: очевидно у руськомовному оригіналі він був позначений кириличною літерою, яку ґродські канцеляристи просто не змогли перевести у звичну арабську нумерацію. 66 Не можна виключати можливості перебування на сеймиках за гроші, якщо відомо навіть про виголошення свідчень “за наймом” на галицькому сеймику 1608 р. (Wywody szlachectwa w Pol- sce… – S. 133 [№ 226]). 432 ХТО МІГ ПРИЇХАТИ НА ДЕПУТАТСЬКИЙ СЕЙМИК ДО ГАЛИЧА В 1639 РОЦІ?... ники, які б спонукали його приїхати на сеймикове зібрання до Галича. Проте аналіз заповіту Александра Скотницького – ще одного галицького шляхтича, померлого в 1640 р., – свідчить, що він міг брати участь у роботі деяких галицьких з’їздів67, однак навряд чи мав підстави приїжджати на депутатський сеймик попередньо- го року. Натомість Александер Сулятицький і Павел Витвицький – подібно як і кожен зі шляхтичів, котрі мешкали тоді в Галицькій землі і мали тут землеволо- діння, – могли перебувати на місцевих зібраннях, проте вірогідність їх готовності з’явитися у сеймиковому колі галицької шляхти саме 12 вересня 1639 р. видається обґрунтованою. Характеризуючи світогляд, характер і спосіб життя цих двох шляхтичів на під- ставі їхніх актів останньої волі, укладених в 1640 р., можна дошукуватися, як пред- ставлено вище, різноманітних аргументів, що свідчили б на користь їх евентуальної участі в роботі цього та інших галицьких сеймиків. Водночас мусимо визнати, що викладені вище міркування залишатимуться лише гіпотетичними припущеннями, а джерельні свідчення про цих тестаторів можна потрактувати й інакше. Та і самі заповіти, попри свою інформативність та ego-центричність, не дають нам змоги до- статньо повно й однозначно відтворити соціально-психологічні портрети їх “авто- рів”. Попри очікування смерті та підготовку до відходу у вічність, ранньомодерна людина писала заповіт у надзвичайній, фактично екстремальній ситуації, відтак перед обличчям смерті могла проявити ті риси, які не були їй властиві впродовж усього життя. З огляду на існуючий стан джерел навряд чи вдасться однозначно з’ясувати, чи Александер Сулятицький і Павел Витвицький дійсно колись перебували на сеймику в Галичі, зрештою в контексті його функціонування це не так і важливо. Натомість суттєвим є те, що участь шляхтичів у роботі регіональних станових зібрань не можна розглядати виключно в категоріях “права” і “прерогативи”. Визначальні чинники, що спонукали кожного конкретного представника рицарського стану їхати або, навпаки, не їхати на сеймик, могли бути особистісними, емоційними, родинними, а не завжди прагматичними чи раціональними. 67 Коли учасники сеймику 23 серпня 1632 р. обирали послів від Галицької землі на май- бутню елекцію короля, першим було названо ім’я місцевого каштеляна Яна Белжецького, а в числі 35 обраних тоді галицьких шляхтичів опинився і пан Павел Скотницький (AGZ. – T. XXIV. – S. 41). Можна не сумніватися, що прийдешні вибори монарха та відрядження на них своїх представників спонукали багатьох місцевих шляхтичів прибути на тодішній переделекційний сеймик у Галичі. Скорше всього був на ньому присутній і “уроджений” Александер Скотницький, а в такому випадку він однозначно мав би підтримати обрання послами і Яна Белжецького, і Павла Скотницького. Бо ж недаремно саме їх як своїх ро- дичів А. Скотницький призначив “захисниками” своєї останньої волі, написаної у червні 1640 р. (Testamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej… – S. 167-170 [Nr 63]). 433 Олексій ВІННИЧЕНКО ДОКУМЕНТИ68* №1 1640 р., травня 14. Галич. – Впис у реляційну книгу Галицького ґродського уряду заповіту шляхтича Александра Сулятицького, укладеного у Більшовцю 7 травня 1640 р. Feria secunda post D[omi]nicam Rogationum prox[im]a Anno D[omi]ni millesimo sexcentesimo quadragesimo. Testamentu[m] Sulatyckie[g]o Officium praesens castren[se] cap[ita]n[ea]le halicien[se] testamentum vltimae volun- tatis g[e]n[er]osi olim Alexandri Sulatycky, manu ips[ius] propr[ia] et amicor[um] infra- scriptor[um] subscriptum, vna cum additamento, manu ips[ius] olim g[e]n[er]osi Sulatyc- ky propria scripto et subscripto, per religiosum fratrem Benedictum Łobaczewsky69 ordinis carmeletarum70 regular[is] obseruantiae conuent[us] bołszouien[sis] totius conuent[us] no- mine ad acticandum oblat[us], vti sanum et illaesu[m] omniq[ue] suspitionis nota сarens, suscipit actisq[ue] suis connotari mandauit. Cui[us] tenor sequitur talis. W imie Troyce przenaswiętszey Amen. Ja, Alexander Sulatycky, będąc bardzo schorza- łym y bolu cięszkiego vzywaiąc, widząc tez posła pewnego, ktory mi od Stworcy moiego de- kret y sententyą generalną na71 wszystek narod ludzki włozoną // (стор. 1145) przynosi, to iest kto sie rodzi vmrzec musi, temu staraiąc sie, abym dosc mogł vczynic, a iezeliby iuz wola naywiszszego Pana na wykonanie tego swiętego dekretu nademną przystąpiła y wypelniona bydz raczyła, iakom sie vrodził w wierze swięt[e]y catholickiey rzymsk[e]y prawdziw[e]y y w on[e]y był wychowany, tak podlug zwyczaiu chwalebnego starozytnego z tym swiate[m] y ciałem moim rozłączyc się chce. Nie widząc zadney poprawy na zdrowiu, ani zadney folgi, przyzwalem do siebie xiędza Serapiana72, przeora bolszowieckiego, zakonnika karmelitow regularis73 obser[uantiae], y jego mosci pana Kraiewskiego, dzierzawcy na ten czas belszo- wieckiego, przy ktorych obecnosci taką dysposytyą y wolą ostatnią moię czynię. Naprzod opatrzywszy się przenaswiętszymi sacramenty, spowiedzią y ciała y krwie na[y] drozszey Jesusa Chrystusa Pana a Odkupiciela mego przyięciem, dusze Panu Stworcy memu a ciało ziemi w kosciele bolszowieckym v oycow karmelitow iako braciey duchownych mo- ich oddawam, ktoremu kosciołowi leguie zlotych monety polskiey pięćset, obliguiąc onych, aby Pana Boga za duszę moię prosili, te pieniądze są v arendarza manastyrskiego zyda Bera, do tegoz koscioła dwanascie łokci hatlasu szkarlatnego na ornat. V tegoz zyda Bera złotych sto na zbudowanie oltarza Swiętego Michała w Buczaczu, ktore to złotych sto aby w ręce xiędzu plebanowi buczackiemu oddano było proszę. Trzysta złotych v jego mosci pana wo- iewodzica za konia, te podziękowawszy za dobrodzieystwa hoyne jego mosci panu woiewo- 68 При публікації документів зберігаємо оригінальне написання тексту, лише модернізуємо пунктуацію, уніфікуємо вживання великої / малої літери та розбиваємо на абзаци. У квадрат- них дужках подаємо скорочені, пошкоджені й реконструйовані фрагменти. 69 Першу літеру можна прочитати і як S, тоді усе прізвище як “Собачевський”, але навряд чи як “Побачевський” (так у виданні “Testamenty szlacheckie…”). 70 Так у тексті. Має бути carmelitarum. 71 У виданні “Testamenty szlacheckie…” помилково подано як po. 72 Так в оригіналі. У виданні “Testamenty szlacheckie…” невірно подано як Serafiana. 73 Кінець слова нерозбірливо виправлено. У виданні “Testamenty szlacheckie…” подано як regu- lae, що явно не відповідає кількості літер у слові. 434 ХТО МІГ ПРИЇХАТИ НА ДЕПУТАТСЬКИЙ СЕЙМИК ДО ГАЛИЧА В 1639 РОЦІ?... dzicowi do Na[y]swiętszey Panny // (стор. 1146) do Lwowa na vlicy Ganczarskiey oycow carmelitow ofiaruie, aby y tam za dusze moię msze swięte odprawowane były pilnie proszę. Małzonka moia aby przy wszytkich dobrach, tak ruchomych y nieruchomych, według prawa zapisanego wcale zostawała y zachowana była. Wszakze ona wie o długach wszyt- kich, kiędy są pieniądze. Mianowicie v jego74 mosci paniey woiewodziney sędomirskiey osmnascie set zlotych, na osmset iest zapis w Trębowli, na tysiąc iest karta w skrzyni w Ma- nasterzyskach. Summa v jego mosci pana woiewody podolskiego, o ktor[e]y ona nie [wie], w skarbie za pięc cwierci zasłuzonego, ktore zasługi powinien będzie od[z]yskac jego mosc pan Krąnkowsky, a dlugie wszytkie, ktoreby sie pokazały, popłacic. A czeladzi iako pod chorągwią, tak y domowey zupełnie popłacic. Na pogrzeb pięcset złotych, te są między zydami manasterskiemi. Jego mosci pana woie- wodzica prosic, ktorego ia proszę sam, aby iako zywym, tak y vmarłym dobroczynnosc swoię oswiadczyc raczył, w tem zeby75 ostatnią vczynnosc y miłosierny vczynek vkazac raczył a ciało moie do koscioła przy pogrzebie odprowadził. Przy tym punkcie y krysie bliskim zycia mego, poniewaz zyiąc nie mogłem sie z ich mosciami pozegnac, teraz zegnam małzonką miłą moię z potomkiem kochanym, Bogu was oddaiąc, zegnam ich mosciow: jego mosci pana woiewodę bracławskiego y spolnie z jey moscią, jego mosci pana76 woiewodzica bracławskiego, jego mosci pana brata mego rodzone- go Adama Sula// (стор. 1147)tyckiego, jego mosci pana Krąnkowskiego, podstarosciego buskiego, czesnika bracławskiego, ich mosciow panow towarzyszow pod chorągwią, czelad- ki moie77 y wszytkich w pospolitosci a proszę ia iakoscie zywemu łaskę pokazywali, tak y vmarłemu abyscie affektu nie odmieniali. T[e]y tedy dysposityey y ordynac[e]y ostatniey moiey czynię opiekunami jey mosc pa- nią woiewodziną sendomyrską, jego mosci pana woiewodzica bracławskiego Piotra Potoc- kiego, ktoremu ia cale dziękuię za hoyne dobrodzieystwa mnie vczynione78, jego mosci pana mego rodzonego Adama Sulatyckiego, jego mosci pana Krąnkowskiego, podstarosciego bu- skiego, c[z]esnika bracławskiego, ktorych przez Wnętrznosci Miłosierdzia Bozego proszę, aby tey ostatniey woli moiey w niczym nie przeczyli y sumnienia swych nie zawodzili, a duszy moiey przykro nie czynili, o to po trzecie proszę. Działo sie w Bolszowcu roku Panskiego tysiąc szescsetnego cztyrdziestego dnia siod- mego maia przy obecnosci xiędza Piotra79 bołszowieckiego y jego mosci pana Jana Kraiew- skiego. Siemiątkowskiey wdowie florenos osmdziesiąt zeby małzonka zapłaciła. Chlopcu bok- szyz80 woznikow, ktorego sobie obierze konia z p[ar]ą pistoletow oprawnych. Synowi Do- minikowi kurta hatłasowa szkarłatna y ferezya czerwona pułszkarlatna hatłasem podszytą. Cuius testamenti manuu[m] sunt hae. Frater Serapion Zarici[us] prior bolszowiecen[- sis] m[anu] p[ro]p[ria]. Alexander Sulatycky. Miko// (стор. 1148)łay Lubieniecky. Jan Kraiowsky. 74 Так у тексті. Має бути jey. 75 У виданні “Testamenty szlacheckie…” подано як temże by. 76 У виданні “Testamenty szlacheckie…” слово Pana всупереч рукопису подано двічі. 77 У тексті noie. 78 У виданні “Testamenty szlacheckie…” невірно подано як poczynione. 79 Так в оригіналі. Має бути przeora. 80 Напевно має бути bakszysz. У виданні “Testamenty szlacheckie…” подано як Chłopcu Bokszy z (тобто “Бокша” як ім’я хлопця) 435 Олексій ВІННИЧЕНКО Hoc adcitamentum81 manu propria p[rae]fati olim Sulatycky scriptu[m] et subs[cri] ptum82. A yz tu w ostatn[e]y woli moiey nie dołozono, ze ią miłą małzonkę moię oddaię pod opiekę jego mosci panu oycu paniey83 Krąkowskiemu, czesnikowi bracławskiewskiemu84, starania mego y to co nalezy mił[e]y małzonce moiey według prawa. A to, co nalezy koscio- łowi bolszowieckiemu y lwowskiemu proszę dła miłosierdzia, aby było oddano, a doyzrzec tego, zeby za duszę moię iaki porządek był vczyniony, zeby się odprawowały msze. Jey mosci panią matkę y wszytkich domowych zegnam a proszę o pacierz za duszę moię. Alexander Sulatycky. Post ingrossat[ionem] originale offerenti est restitut[um] de quo off[ici]um p[rae]s[e] ns quietat[um]. ЦДІА України у Львові. – Ф. 5 (Галицький ґродський суд). – Оп. 1. – Спр. 133. – С. 1144-1148. Оригінальний впис в актову книгу. Переклад Понеділок після Молитовної (Хрестової) Неділі найближчий Року Божого тисяча шістсот сорокового. Тестамент Сулятицького. Уряд теперішній ґродський старостинський галицький тестамент останньої волі уродженого покійного Александра Сулятицького, рукою його власною та приятелів нижчепідписаних підписаний, разом з додатком, рукою самого покійного уродженого Сулятицького власною написаним і підписаним, побожним братом Бенедиктом Лоба- чевським ордену кармелітів канонічного обряду монастиря іменем усього монастиря для вписання принесений, як добрий і непорушений та від усіх підозри ознак вільний, приймає та актами своїми занотувати наказав. Котрий зміст слідує такий. В ім’я найсвятішої Трійці амінь. Я, Александер Сулятицький, будучи дуже незду- жалим і тяжкого болю зазнаючи, видячи також певного посла, котрий мені від мого Творця декрет і генеральну сентенцію на весь людський народ покладену приносить, тобто хто народився, [той] померти мусить, тому стараючись, аби досить міг вчинити, а якщо б вже воля найвищого Пана на виконання цього святого декрету наді мною приступила і виконана бути воліла, як я народився у вірі святій католицькій рим- ській правдивій і в ній був вихований, так згідно похвального стародавнього звичаю з тим світом і тілом моїм розлучитися хочу. Не видячи жодного покращення здоров’я, ані жодної поблажки, прикликав до себе ксьондза Серапіана, більшовецького приора, законника кармелітів канонічного обряду, і його милість пана Краєвського, більшо- вецького на той час державцю, у присутності яких таку диспозицію і волю останню мою чиню. Найперше забезпечившись найсвятішими сакраментами, сповіддю та прийняттям тіла й крові найдорожчого Ісуса Христа, Пана і Спасителя мого, душу Пану Твор- цю моєму, а тіло землі в більшовецькому костелі у отців кармелітів як моїх духовних братів віддаю, котрому костелу легую п’ятсот злотих польської монети, зобов’язуючи їх, аби Пана Бога за мою душу просили, ті гроші є у монастериського орендаря єврея 81 Так у тексті. Має бути additamentum. 82 У виданні “Testamenty szlacheckie…” невірно передано як subs(ri)ptum. 83 У виданні “Testamenty szlacheckie…” помилково подано як Panu. 84 Так у тексті. 436 ХТО МІГ ПРИЇХАТИ НА ДЕПУТАТСЬКИЙ СЕЙМИК ДО ГАЛИЧА В 1639 РОЦІ?... Бера, до того ж костелу дванадцять ліктів пурпурного атласу на орнат. У того ж єврея Бера сто злотих на зведення вівтаря Святого Міхала в Бучачу, котрі то сто злотих прошу, аби в руки бучацькому ксьондзу-плебану були віддані. Триста злотих у його милості пана воєводича за коня, ті, подякувавши за щедрі добродійства його мило- сті пану воєводичові, до Найсвятішої Панни до Львова на вулиці Гончарській отців кармелітів жертвую, аби і там за мою душу святі меси відправлялися були, пильно прошу. Моя дружина аби при всіх маєтностях, так рухомих і нерухомих, згідно записаного права загалом залишалась і збережена була. Адже вона знає про всі борги, де є гроші. Зокрема в її милості пані сандомирської воєводини вісімнадцять сотень злотих, на ві- сімсот є запис в Теребовлі, на тисячу є картка в скрині в Монастериськах. Сума у його милості пана подільського воєводи, про яку вона не [знає], в скарбі за п’ять чвертей заслуженого, котрі заслуги повинен буде відібрати його милість пан Кронковський, а усі борги, які б виявились, заплатити. І челяді як під хоругвою, так і домашній повні- стю заплатити. На похорон п’ятсот злотих, ті є між монастирськими євреями. Його милість пана воєводича просити, котрого я прошу сам, аби як живим, так і померлим свою добро- чинність проявити зглянувся, в тому щоб останню добродійність і милосердний вчи- нок виказати зволив і моє тіло до костелу при похороні відпровадив. При тому пункті і краю близькому мого життя, оскільки живши не міг з їх мило- стями проститися, тепер прощаю мою милу дружиною з коханим потомком, Богу вас віддаючи, прощаю їх милостей: його милість пана брацлавського воєводу спільно з її милістю, його милість пана брацлавського воєводича, його милість пана брата мого рідного Адама Сулятицького, його милість пана Кронковського, буського підста- росту, брацлавського чашника, їх милостей пані товаришів під хоругвою, мою челядь та усіх з загалу, і прошу я як живому ласку виказували, так і померлому аби милість не відміняли. Тієї тоді диспозиції й ординації останньої моєї чиню опікунами її милість пані сан- домирську воєводину, його милість пана брацлавського воєводича Пйотра Потоць- кого, котрому я цілком дякую за щедрі добродіяння, вчинені мені, його милість пана мого рідного [брата] Адама Сулятицького, його милість пана Кронковського, бусько- го підстаросту, брацлавського чашника, котрих нутрощами Божого милосердя прошу, аби тій останній волі моїй в нічому не перечили і своїх сумлінь не підводили, а моїй душі прикро не робили, о то втретє прошу. Діялося в Більшовцю року Божого тисяча шістсот сорокового дня сьомого травня в присутності ксьондза пріора більшовецького і його милості пана Яна Краєвського. Сємйонтковській вдові флоринів вісімдесят щоб дружина заплатила. Хлопцю бак- шиш візничий, якого собі обере коня з парою оправлених пістолетів. Синові Домініку атласну пурпурну куртку і червону півпурпурну ферезію, підшиту атласом. Котрого тестаменту [підписи] рук є ті. Брат Серапіон Зарицький, більшовецький пріор, рукою власною. Александер Сулятицький. Миколай Любєнєцький. Ян Краєв- ський. Тут додаток рукою власною вищезгаданого покійного Сулятицького написаний і підписаний. А що в тут в останній волі моїй не додано, що я милу дружину мою віддаю під опіку його милості пану батькові пані Кронковському, брацлавському чашнику, моєї турбо- ти і те, що належить моїй милій дружині згідно права. А те, що належить більшовець- 437 Олексій ВІННИЧЕНКО кому і львівському костелу, прошу задля милосердя, аби було віддано, та доглянути того, щоб за мою душу якийсь порядок був вчинений, щоб відправлялися меси. З її милість пані матір’ю та усіма домашніми прощаюсь і прошу про молитву за мою душу. Александер Сулятицький. Після внесення оригінал тому, хто подав, є повернутий, з якого уряд теперішній поквитований. №2 1640 р., грудня 10. Галич. – Впис у реляційну книгу Галицького ґродського уряду заповіту шляхтича Павла Вітвіцького, укладеного після 6 грудня 1640 р. Feria secunda post festum Conceptionis Beatissimae Virginis Mariae proxima Anno Domini millesimo sexcentesimo qvadragesimo. […] Oblata testamenti Witwickie[g]o. Ad officium actaq[ue] p[raese]ntia castren[sia] capitan[ealia] hal[icie]n[sia] p[er]s[ona] l[ite]r veniens n[obi]lis Petrus Kniehynicki et n[obi]lis Fedor Drohomirecki eidem officio p[raese]nti exhibuerunt obtuleruntq[ue] ad acticandum testamen[tum] vltimae voluntatis olim n[obi]lis Pauli Witwicky, per Antonium poponem rutenum post festum Sancti Nicolai Pontificis anno p[ro]x[im]e p[rae]t[eri]to in p[rae]sentia n[obi]lium Stephani, Fedori et Hieronimi Zurakowskich nec non Petri Kniehinicki confect[um] et conscript[um], manu eiusdem poponis no[mi]ne testatoris et alior[um] n[obi]lium l[ite]rarum ignoran[tium] subscriptum, petens hoc idem testamentum polonico idiomate de rutenico descriptu[m] a se suscipi et act[is] inscribi. Quorum affect[ati]oni vti iuste off[iciu]m p[rae]sens annu- en[do] hoc idem testamen[tum] piae et vltimae voluntatis irrecuse suscepit actisq[ue] suis ingross[ari] ma[n]dauit. Cuius tenor[is] talis est. Pawel Witwicki, ktory mies[z]kam na wsi w Bednarowie na zastawie85 na cze- sci // (стор. 1519) pana Zurakowskiego y pana86 Stephanowey Nahibalowey, ktory ia tez dzis będąc ziemny czlowiek, iz Pan Bog nawiedzil mie chorąbą wielką, na co ia, tez oglo- dawszy sie iak gospodarz malzonki swey, chce vczynic iey porządek slus[z]ny y dziatkam swem za ziwota swe[g]o. Ktory przy ludziach cnotliwych slachetnych przy panu Stephanie Zurakowskim y przy panu Fedorze y przy panu Jacku87 y przy panu Piotrze Kniehinickich vkazuie to ludziom88 tym, ze dzieci moie pierwszey zony do tego obchodu mego nie maią nic, tilko dziwce starsz[e]y po moiey glowie odkazuie krowe y złotych dziesięc. I to prawdziwie vkazuie przy tych ze ludziach, co mam na zastawie zlotych siedmdziesiąt v pana Hricia89 Bednarowskiego y v pana Stephana Zurakowskiego zlotych trzydziesci, tey summy wszyt- kiey zlotych sto y do tey summy dzieci moie starsze nic nie maią, tilko zona moia terazniey- sza w tey summie ma byc wolna y s tey summy powinna dac dziwcie zlotych dziesiec. A ty tez Marentiia zono moia masz brata swego w Swaryczowie pana Wasila a w Brocniowie90 85 Слова na zastawie дописані внизу сторінки, через значок #. 86 Так в оригіналі. У виданні “Testamenty szlacheckie…” невірно подано як Pani. 87 Першу літеру в імені перероблено, можна прочитати як Dacku. 88 Слово ludziom дописано внизу після впису документу (перед наступним записом), через значок #. 89 У виданні “Testamenty szlacheckie…” ім’я помилково відчитане як Hrzeja. 90 Так в оригіналі. Має бути Broszniowie. 438 ХТО МІГ ПРИЇХАТИ НА ДЕПУТАТСЬКИЙ СЕЙМИК ДО ГАЛИЧА В 1639 РОЦІ?... Mania, tym podciwym y slachetnym przyiacielom twoim daie ciebie w opieke. Anno D[o- mi]ni 1640 dekabrisa91 kalendarza ruskiego. Przy tim tez byli testamencie ludzie slachetni pan Stephan y pan Fedor y pan Jacko Zurakow[s]ci y pan Piotr Kniehinicki, reki swoie podpisuiąc y swiadectwo slus[z]ne wydaiąc. ЦДІА України у Львові. – Ф. 5 (Галицький ґродський суд). – Оп. 1. – Спр. 133. – С. 1518-1519. Оригінальний впис в актову книгу. Переклад Понеділок після Зачаття Благословенної Діви Марії найближчий Року Божого тисяча шістсот сорокового. […] Облята тестаменту Витвицького. До уряду та актів теперішніх ґродських старостинських галицьких особисто з’явившись, шляхетний Петро Кнегиницький та шляхетний Федір Дрогомірець- кий цьому ж уряду теперішньому представили й подали для вписання заповіт ос- танньої волі покійного шляхетного Павла Витвицького, руським попом Антонієм після свята Святого Миколая Понтифіка року нещодавно минулого в присутності шляхетних Стефана, Федора та Гієроніма Жураковських і також Петра Кнеги- ницького укладений та записаний, рукою того ж попа іменем тестатора та інших шляхетних, письма незнаючих підписаний, бажаючи, щоб цей заповіт, польською мовою з руської переписаний, до себе був прийнятий та в акти записаний. Котрих бажанню як слушному уряд теперішній сприяючи цей самий заповіт побожної та останньої волі безумовно прийняв та в акти свої вписати наказав. Котрий змісту такого є. Павел Витвицький, котрий [я] мешкаю в селі Беднарові на заставі на частці пана Жураковського і пана Стефана Нагибалової, котрий я також сьогодні будучи земним чоловіком, що Пан Бог навів [на] мене велику хворобу, на що я, також оглядаючись як господар своєї дружини, хочу вчинити їй слушний порядок і своїм дітям за свого життя. Котрий при цнотливих, шляхетних людях при пану Стефану Жураковському і при пану Федору і при пану Яцьку і при пану Пйотру Кнегиницьких вказую то тим людям, що мої діти від першої дружини до цього мого буття не мають нічого, тільки старшій дівці після моєї смерті відказую корову і десять злотих. І то правдиво вказую при тих же людях, що маю на заставі сімдесят злотих у пана Гриця Беднаровського і у пана Стефана Жураковського тридцять злотих, тієї суми всієї сто злотих і до тієї суми мої старші діти нічого не мають, тільки моя теперішня дружина в цій сумі має бути вільною і з тієї суми повинна дати дівці десять злотих. А ти Маренція, дружино моя, маєш свого брата у Сваричеві пана Василя і в Брошневі Маня, тим поштивим і шля- хетних твоїм приятелям даю тебе в опіку. Року Божого 1640 грудня календаря русь- кого. При тому також були тестаменті шляхетні люди пан Стефан і пан Федір і пан Яцько Жураковські і пан Пйотр Кнегиницький, руками своїми підписуючи і слушне свідоцтво видаючи. 91 Так в оригіналі. У виданні “Testamenty szlacheckie…” невірно подано як dekabrija. Див. подібне позначення місяця “decembris” у заповіті іншого православного шляхтича Василя Жураков- ського, датованому 30 грудня 1663 р. (Testamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej… – S. 310 [Nr 147]). 439 Олексій ВІННИЧЕНКО Олексій Вінниченко. Хто міг приїхати на депутатський сеймик до Галича в 1639 році ? (Заповіти двох представників галицької шляхти з 1640 року). Участь у роботі шляхетських сеймиків, які в ранньомодерній Речі Посполитій ви- конували функції нижчої ланки парламентсько-представницької системи та органів місцевого самоврядування, формально міг узяти будь-який місцевий шляхтич-зем- левласник. Проте присутність на сеймику не була обов’язковою, тому не укладались жодні офіційні переліки учасників зібрань. Дослідники намагаються відтворити кількісний і персональний склад окремих сеймиків на підставі різноманітних згадок у сеймикових актах та інших джерелах. У статті проаналізовано заповіти галицьких шляхтичів Александра Сулятицького і Павла Витвицького, котрі померли в 1640 р.: на підставі їх тестаментів охарактеризовано світогляд, характер і спосіб життя цих шляхтичів та розглянуто ймовірність їх участі в роботі галицьких сеймиків. Oleksiy Vinnychenko. Who could come to the deputy dietine to Halicz in 1639? (The wills of two represen- tatives of the Galician gentry since 1640). Any local landowner could formally participate in the work of the gentry dietines which performed functions of the lower level of the parliamentary-representative system and lo- cal self-government in the early modern period of Rzeczpospolita. However, the presence at the dietine was not mandatory, therefore, no official lists of meeting participants were concluded. Researchers are trying to reproduce the quantitative and personal compositions of particular dietines referring to various mentions in acts and other sources. The article analyzes the wills of the Galician noblemen Aleksander Sulatycki and Pawel Witwicki, who died in 1640: on the basis of their tests, the worldview, character and way of life of these two noblemen were described and the probability of their participation in the work of the Halicz dietines was considered. 440