Київський національний університет імені Тараса Шевченка Філософський факультет Центр українознавства Випуск 20

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Філософський факультет Центр українознавства Випуск 20 Київ 2017 Українознавчий альманах. Випуск 20. – К.: «Міленіум+», 2017. – 118 с. ISSN 2520-2626 Випуск присвячено дослідженню історичних викликів, які стоять перед сучасною постколоніальною українською державою та аналізу відповідей, які дає нація в ситуації революційних змін і загроз з боку неоімперії Кремля. У рамках цієї тематики розглядаються проблеми консолідації та деконсолідації українства в постколоніальну добу. Окрему увагу приділено дослідженню традиції українського націє- і державотворення та українському культуротворенню в його історичній ретроспективі і перспективі, впливу названих процесів на специфіку постколоніальної ситуації в сучасній Україні та шляхи її остаточного подолання. Для науковців, викладачів, студентів. Відповідальний редактор д-р полiт. наук, проф. Микола Обушний Відповідальні за випуск Ніна Авер’янова, Ірина Грабовська, Редакційна колегія: М.І. Обушний, д-р політ. наук., проф. (відп. ред.); С.Р. Кагамлик, канд. істор. наук, ст. наук. співроб. (заст. відп. ред.); К.А. Кобченко, канд. істор. наук (відп. секретар); І.В. Верба, д-р істор. наук, проф.; І.С. Добронравова, д-р філос. наук, проф.; В.П. Капелюшний, д-р істор. наук, проф.; Ф.М. Кирилюк, д-р філос. наук, проф.; А.Є. Конверський, д-р філос. наук, проф., акад. НАН України; Т.В. Орлова, д-р істор. наук, проф.; І.К. Патриляк, д-р істор. наук, проф.; В.І. Сергійчук, д-р істор. наук, проф.; Ю.М. Сорока, д-р істор. наук, проф.; М.І. Хилько, д-р філос. наук, проф.; Л.О. Шашкова, д-р філос. наук, проф.; М.Г. Щербак, д-р істор. наук, проф.; Л. Здибел, д-р філософії (габілітований), проф. (м. Люблін, Респ. Польща); Я. Мокляк, д-р історії (габілітований), проф. (м. Краків, Респ. Польща); Я.Г. Риєр, д-р істор.н., проф. (м. Могильов, Білорусь); Р. Сапенко, д-р філософії (габілітований), проф. (м. Зелена Гура, Респ. Польща). Затверджено Вченою радою філософського факультету Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка (Протокол № 8 від 24 квітня 2017 року) Зареєстровано Мiнiстерством юстицiї України. Свiдоцтво про державну реєстрацiю КВ № 16411–4883Р вiд 04.02.2010 р. У 2016 р. «Українознавчий альманах» пройшов перереєстрацію. Згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 07.10.2016 р. №1222 його визнано фаховим виданням у галузi філософських та iсторичних наук. © Київський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка, 2017 © Центр українознавства, 2017 © Міленіум +, 2017 Ukraïnoznavčij almanah (Almanac of Ukrainian Studies). Issue 20. – Кyiv: «Milenium+», 2017. – 118 p. ISSN 2520-2626 The Issue is devoted to the study of historical challenges for the modern postcolonial Ukrainian State as well as to the analysis of the answers given by the Nation in the situation of revolutionary changes and the threats from the Neo-Empire of Kremlin. In the frame of this subject the problems of consolidation and deconsolidation of Ukrainianess in postcolonial age are investigated. Special attention is paid to the research of traditions of Ukrainian Nation and State Building as well as the Cultural Processes in historical retrospection as well as its future perspectives and to the influence of the over mentioned processes on the specificity of postcolonial situation in modern Ukraine and the ways of its final overcoming. For Scientists, Lecturers and Students. Chef Editor М. Obushnyi, Full Professor, Dr. Hab. Editors of the Issue Nina Averianova, Iryna Grabovska, Editorial Board M. Obushnyi, Full Professor, Dr. Hab. (Chef Editor); S. Kagamlyk, Senior Research Fellow, PhD (Deputy Editor); К. Kobchenko, PhD (Secretary); І. Verba, Full Professor, Dr. Hab.; I. Dobronravova, Full Professor, Dr. Hab.; V. Kapeliushnyi, Full Professor, Dr. Hab.; F. Kyryliuk, Full Professor, Dr. Hab.; А. Konverskyi, Full Professor, Dr. Hab., Member of the National Academy of Sciences of Ukraine; T. Orlova, Full Professor, Dr. Hab.; I. Patryliak, Full Professor, Dr. Hab.; V. Sergiychuk, Full Professor, Dr. Hab.; Yu. Soroka, Full Professor, Dr. Hab.; M. Khylko, Full Professor, Dr. Hab.; L. Shashkova, Full Professor, Dr. Hab.; M. Shcherbak, Full Professor, Dr. Hab.; L. Zdybel, Full Professor, Dr. Hab. (Lublin, Poland); Ya. Mokliak, Full Professor, Dr. Hab. (Krakow, Poland); Ya. Ryier, Full Professor, Dr. Hab. (Mogilev, Belarus); R. Sapenko, Full Professor, Dr. Hab. (Zielona Góra, Poland). Approved by the Academic Council of the Faculty of Philosophy, National Taras Shevchenko University of Kyiv (Protocol № 8 from 24.04.2017) Registered by the Ministry of Justice of Ukraine Certificate of state registration КВ № 16411–4883Р from 04.02.2010 Re-Attested by the Ministry of Education and Science of Ukraine as the scientific journal in Philosophical and Historical Sciences Decree №1222 from 07.10.2016 © Taras Shevchenko National University of Kyiv, 2017 © Center of Ukrainian Studies, 2017 © Milenium +, 2017 ЗМІСТ ПРОБЛЕМИ КОНСОЛІДАЦІЇ ТА ДЕКОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСТВА В ПОСТКОЛОНІАЛЬНУ ДОБУ Ніна Авер’янова Чинники консолідації українства в постколоніальну добу 8 Юлія Бродецька Деконсолідаційні аспекти сучасного суспільства: реконфігурація імперіальності в просторі співбуттєвості 12 Тетяна Воропаєва Постколоніальні студії вчених української діаспори 18 Тетяна Гардашук Колоніалізм, постколоніалізм та екологічні кризи (досвід України) 21 Ірина Грабовська Волонтерський рух у контексті становлення та розвитку громадянського суспільства в 26 Україні Микола Дроботенко Постколоніальний вплив на політичні реалії сучасної України 31 Олексій Ліончук Творення громадянського суспільства в незалежній Україні як ознака подолання постколоніального синдрому (на прикладі акцій громадянської непокори 1993-2010 рр.) 34 Олександр Музичко Колоніальний та антиколоніальний дискурси у південноукраїнській історіографії ХІХ–ХХ ст. та їхній вплив на сучасні реалії 43 Наталія Пархоменко Міграційні процеси в постколоніальну добу 48 Михайло Цюрупа Соціально-філософський аналіз політико-правового статусу режиму окупації в контексті боротьби України за територіальну цілісність 52 Тетяна Талько Проблема трансформації релігійної свідомості українців у контексті постколоніальних студій 55 ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІЄ- ТА ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ Людмила Афанасьєва Міжкультурна компетентність як стратегема демократичного розвитку поліетнічної міської громади 62 Сергій Грабовський Українська нація: висліди ХХ століття і подолання «глухих кутів» історії 66 Віктор Гудзь Роман Сербин у боротьбі проти сучасних фальсифікацій історії Голодомору 71 Оксана Кісь (Не)втрачена жіночність: зусилля українок-політв’язнів зі збереження гендерної ідентичності у таборах ГУЛАГу 75 4 Павло Терновий Соціально-філософський аналіз ідейних засад діяльності сучасних гуманітарних рухів 81 Тамара Усатенко Державна мова - чинник національної безпеки 85 УКРАЇНСЬКЕ КУЛЬТУРОТВОРЕННЯ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ ТА ПЕРСПЕКТИВІ Тетяна Власова «Українство» у дискурсах і наративах західноєвропейської літератури постмодерну 90 Лідія Дворніцька Фітоніми й зооніми у збірці «Майдан» Віри Вовк як засіб формування національної самосвідомості молодого покоління 93 Юлія Решетньова Теорія справедливості у концептосфері гендерних досліджень: українські реалії та сучасність 98 Юлія Стребкова Інтерсекційна стигматизація: феномен квір-духовності в Україні 103 Тетяна Тесленко Феномен волонтерства в історії та культурі України 108 РЕЦЕНЗІЇ Микола Обушний Національне самовизначення у контексті українського державотворення (Рецензія на монографію: Рафальський І.О. Національно-державне самовизначення: [монографія] / І.О. Рафальський. – К.: ІПІЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2016. – 480 с 113 5 CONTENT PROBLEMS OF CONSOLIDATION AND DECONSOLIDATION OF UKRAINIANESS IN POSTCOLONIAL AGE Nina Averianova Factors of Consolidation of Ukrainianess in Postcolonial Age 8 Yuliia Brodetska Aspects of Deconsolidation of Modern Society: the Reconfiguration of Imperialism in the Co-Existence Sphere 12 Tetiana Voropayeva Postcolonial Studies of Scientists from Ukrainian Diaspora 18 Tetiana Gardashuk Colonialism, Postcolonialism and Environmental Crises (Ukrainian Experience) 21 Iryna Hrabovska Volunteer Movement in the Context of Formation and Development of Civil Society in Ukraine 26 Mykola Drobotenko Postcolonial Influence on the Political Realities of Modern Ukraine 31 Oleksiy Lionchuk Formation of Civil Society in Independent Ukraine as a Feature of Overcoming of Postcolonial Syndrome (on Examples 34 of Civil Protests in 1993–2010) Oleksandr Muzychko Colonial and Anti-colonial Discourses in South-Ukrainian Historiography of the 19th – 20th Centuries and their Influence on Modern Realities 43 Nataliya Parkhomenko Migration Processes in Postcolonial Era 48 Mykhailo Tsiurupa Social and Philosophical Analysis of Political and Legal Status of the Occupation Regime in the Context of Struggle for Ukraine's Territorial Integrity 52 Тetiana Тalko Problems of Transformation of Ukrainian Religious Consciousness in the Context of Postcolonial Studies 55 TRADITIONS OF UKRAINIAN NATION AND STATE BUILDING Liudmyla Afanasieva Intercultural Competence as a Stratagem of Democratic Development of Multi-Ethnic Urban Community. 62 Sergiy Hrabovskyj Ukrainian Nation: Balance of the 20th Century and Overcoming of the “Deadlocks” of History 66 Victor Gudz Roman Serbyn’s Fight against Modern Falsifications of the History of Holodomor 71 6 Oksana Kis (Un)lost Femininity: Efforts by the Ukrainian Women Political Prisoners aimed 75 to Preserve their Gender Identity in the GULAG Pavlo Ternovyj Social and Philosophical Analysis of Ideological Foundations of Modern Humanitarian Movement 81 Tamara Usatenko Official Language as a Factor of National Security 85 UKRAINIAN CULTURAL PROCESS: HISTORICAL RETROSPECTION AND PERSPECTIVE Tetiana Vlasova "The Ukrainianess" in the Discourses and Narratives of the Western Postmordern Literature 90 Lidiуa Dvornitska Phytonyms and Zoonyms in the Collected Stories «Majdan» of Vira Vovk as a Means of Formation of National Consciousness by Young Generation 93 Yiliia Reshetniova Theory of Justice in Conception’s Sphere of Gender Studies: Ukrainian Realities and Modernity 98 Yuliia Strebkova Intersectional Stigmatization: the Phenomenon of Queer Spirituality in Ukraine 103 Tеtyana Teslenko The Phenomenon of Volunteering in Ukrainian History and Culture 108 REVIEWS Mykola Obushnyj National Self-Definition in the Context of Ukrainian Stat’s Creation (Review of the Monograph: I.O. Rafalskyj “National and State Self-Definition” (in Ukrainian Language). Kyiv: I.F. Kuras Institute of Political and Ethno-National Studies of the Ukrainian National Academy of Science, 2016. – 480 p. Original title: I.O. Rafalskyj. Natsionalno-Derzhavne samovyznachennia: Kyiv, 2016. – 480 s.) 113 7 Українознавчий альманах. Випуск 20 ПРОБЛЕМИ КОНСОЛІДАЦІЇ ТА ДЕКОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСТВА В ПОСТКОЛОНІАЛЬНУ ДОБУ УДК 327.39(=161.2) Ніна Авер’янова Чинники консолідації українства в постколоніальну добу Анотація. У статті аналізується проблема консолідації українства в сучасних умовах. Показано, що українство для своєї консолідації має чітко уявляти кінцеву мету, якої прагне і мобілізувати свої зусилля для її досягнення. Консолідація українства залежить від багатьох чинників, серед яких – спільність ідеї, мети, діяльність національної політичної еліти, що має бути взірцем суспільної єдності, політична культура, державна мова, історична пам'ять, економічні та освітньо-виховні чинники, релігія, мистецтво та ін. Авторка статті зупиняється на таких чинниках як політична еліта, мова, історична пам'ять. Вказує, що оскільки саме політична еліта формує політичні орієнтири для поступу держави, то необхідно, щоб вона, насамперед, представляла інтереси всього суспільства, була висококваліфікованою та користувалася довірою серед населення, послідовною та відкритою в своїх діях, не допускала внутрішніх конфліктів і чвар, що стане запорукою згуртування всього українства. Також важливо створити мовний простір для належного функціонування української мови. Мовна політика в процесі зміцнення національної держави, водночас з гарантуванням мовних прав людини, має забезпечувати національну єдність суспільства та утверджувати політичну стабільність. Українство, незважаючи на інформаційні війни та жорстку війну за мізки й душі українців, повинно зберігати на основі історичної пам’яті свою культуру, мову, територію. Для об’єктивного висвітлення історичних подій як в науковій літературі, так і в ЗМІ, потрібно залучати фахівців – істориків, філософів і культурологів. Ключові слова: українство, консолідація українства, політична еліта, мова, історична пам'ять, політика історичної пам’яті, мовна політика. Nina Averianova Factors of Consolidation of Ukrainianess in Postcolonial Age Abstract. Consolidation of Ukrainians is formed as an idea, that unites all political forces and social subjects round the values of providing of political stability, social development and international consent in Ukraine. Ukrainians, that consolidated must be oriented on the future, it must clearly present an ultimate goal to that aims. The process of consolidation is protracted and heavy, he presents a main socio-political task to development of society. The powerful factors of consolidation of Ukrainians are forming of political nation, development of civil society and presence of national elite, that must instance public unity. Amongst important factors, that can consolidate Ukrainians a substantial place is occupied by the processes of concordance of interests of ethnic associations of Ukraine, realization of national idea, potential of Ukrainian, historical memories and religion. As exactly a political elite forms political reference points for advancement of the state, then it is necessary, that she, first of all, was of interest all society, was highly skilled and enjoyed a confidence among a population. A language appears a powerful factor that consolidates of Ukrainians. Absence of purposeful language politics on receipt resulted Ukraine of independence in a volume that Ukrainian society clearly shared on Ukrainian-language and Russian-language regions. It is important, that in present time, when opposition of our state to open aggression of Russian Federation is, the Ukrainian TV channels translated news, different transmissions and films by Ukrainian, in particular, with the subjects of reflection of heroism and dignity of Ukrainians. Historical memory plays an important role the processes of rallying of Ukrainians. For objective illumination of historical events both in scientific literature and in mass-media, it is needed to attract specialists – historians, philosophers. It is necessary to open out professional discussions in mass-media in relation to historical events, facts and personalities that cause ambiguous attitude toward itself and provoke conflicts in Ukrainian society. Politics in relation to historical memory, first of all, must be directed in support stability in society, not to assume the excessive politicizing of historical events, but must balance vision of the historical past of separate regions with national vision. Thus, when a question appeared about territorial integrity of our state, Ukrainians unites for the active decision of this problem. Aggression of Russian Federation in relation to Ukraine stimulated the consolidation processes of Ukrainians and became, in a certain measure, by the means of concentration of collective energy, Ukraine sent to the European vector of development. Keywords: Ukrainians, consolidation of Ukrainians, the political elite, language, historikal memori, politics of historical memory, language policy. Постановка проблеми. Вступивши в добу говорячи вже про ту чи іншу стратегічну мету, незалежності, або як її ще називають постколоніальну досягнення якої просто неможливе без задіяння цього добу, Україна зіштовхнулася з низкою принципово феномену» [14, с. 100]. Консолідація українства нових завдань і проблем, серед яких і проблема формується як ідея, що об’єднує всі політичні партії, консолідації українства. Вона є доволі складною, її громадські організації та соціальні суб’єкти довкола ґрунтовне вирішення потребує значних цінностей українців для забезпечення поступу інтелектуальних і духовних сил, економічних ресурсів української нації і міжнаціональної злагоди в Україні. і політичної волі влади. Актуальність проблеми Українство, щоб консолідуватись має орієнтуватись консолідації українства посилилася в наші дні, коли на майбутнє, тобто воно повинно чітко уявляти тривають воєнні дії на Сході України, держава кінцеву мету, якої прагне і мобілізувати свої зусилля втратила частину територій, відбувається для її досягнення. Консолідація українства залежить поглиблення моральної кризи українського від багатьох чинників, серед яких – спільність ідеї, суспільства. «Консолідація – центральний чинник мети, діяльність національної політичної еліти, що ефективності будь-якої соціальної дії, що потребує має бути взірцем суспільної єдності, політична колективного розуму чи колективної наснаги, не культура, державна мова, історична пам'ять, 8 Київський національний університет імені Тараса Шевченка економічні та освітньо-виховні чинники, релігія, користувалася довірою серед населення, мистецтво та ін. послідовною та відкритою в своїх діях, не допускала Аналіз досліджень. Ґрунтовні дослідження внутрішніх конфліктів і чвар, що стане запорукою суспільної єдності та солідарності були закладені Е. згуртування всього українства. Дюркгеймом, Ю. Хабермасом. Суттєві розробки до Потужним чинником, що консолідує проблеми суспільного згуртування внесли такі вчені як українство, постає українська мова. «Утвердження в Н. Джонсон, Дж. Кларк, Дж. Лоренс, Р. Мартін, Дж. Сакс, незалежній Україні мови найчисленнішого корінного А. Сміт та ін. У вітчизняній науковій літературі питання етносу у статусі державної цілком відповідає щодо консолідаційних процесів українського суспільства європейському принципові мовно-культурного висвітлювалися у працях політологів, філософів, будівництва і є єдиним шляхом консолідації істориків і соціологів: В. Баранівського, І. Варзара, Т. населення і гармонізації міжетнічних стосунків у Воропаєвої, І. Грабовської, В. Євтуха, О. Картунова, А. країні» [8, с. 4], – підкреслює Лариса Масенко. Мова Колодій, І. Кресіної, В. Крисаченка, Г. Луцишин, Є. виконує не лише комунікативну функцію, а й Магди, М. Обушного, О. Оржель, М. Поповича, Ю. ідентифікаційну та націєтворчу; класифікація за Римаренка, М. Степико, В. Фесенка та ін. мовою, що виокремлює один народ від іншого, Незважаючи на значну кількість наукових вважається найбільш точною. В процесі зміцнення студій, присвячених проблемі консолідації, багато національної держави мовна політика, водночас з аспектів цієї проблеми залишаються недостатньо гарантуванням мовних прав людини, має вивченими, зокрема, аспект консолідації українства в забезпечувати національну єдність соціуму та постколоніальну добу, що і визначило мету даної утверджувати політичну стабільність. Відсутність статті. цілеспрямованої мовної політики після отримання Виклад основного матеріалу. Як вже було Україною незалежності, що є наслідком колоніального вказано у вищевикладеному, національна політична стану України в минулому, призвела до поділу еліта виступає одним із головних чинників українського суспільства на україномовні та консолідації українства. Впливовість політичної еліти російськомовні регіони. Довготривалі дискусії з на розвиток всіх сфер життя держави, на приводу інституціоналізації двомовності в Україні впровадження та ефективність функціонування сприяли загостренню відносин між найбільшими за демократичних реформ у країні, на рівень економічної кількістю населення етноспільнотами країни – і духовної стабільності в суспільстві не викликає українцями та росіянами, що, звичайно, порушувало сумнівів. Оскільки політичне управління є найбільш стабільність у суспільстві. Загострення мовної суттєвою функцією політичної еліти, то вона проблеми досить часто провокувалося політичними безпосередньо і систематично бере участь у партіями, особливо у період передвиборчої кампанії, прийнятті рішень, пов’язаних з використанням коли мовне питання ставало приводом для державної влади. В ідеалі політична еліта виконує маніпуляцій, насамперед для того, щоб відволікати свої функції в суспільстві, якщо в її діяльності увагу населення від болючих економічних і соціальних домінують не власні інтереси, а інтереси всього проблем. Ситуацію з державною (українською) мовою, суспільства; коли вона здатна забезпечити яка склалася й існує упродовж часів незалежності, оптимальне для даних умов співіснування можна розглядати як постколоніальний синдром. демократизму і професійності в керівництві; вміє Мовно-політична проблема вміло налагоджувати стосунки з громадянським використовувалась проросійськими силами як спосіб суспільством, будує демократичні стосунки між ескалації конфлікту в Україні. Прямо протилежні суб’єктами, що входять до її складу та на основі цього геополітичні спрямування проросійських і відбувається економічний, культурний та соціальний національних політичних сил «тісно переплелися у прогрес у соціумі. Якість політичної еліти багато в мовно-політичному конфлікті, чим активізували чому залежить від того, наскільки вона відкрита для політичну кризу, яка перейшла в іншу фазу найбільш активних і освічених особистостей із інших протистоянь – російсько-український військовий елітарних груп, наскільки ефективно діють «фільтри» конфлікт» [13, с. 41]. Так, навіть вторгнення в Крим для випадкових і аморальних осіб [1]. Російська Федерація аргументувала як акт захисту Нині, з одного боку, політична еліта України, російськомовних громадян, зокрема, як захист їхніх закликає до єдності суспільства, а з іншого, – прав від утисків української держави, що не представники різних політичних партій для затверджує російську мову як другу державну. розширення чисельності свого електорату активно Внаслідок вторгнення російських військ відбулася використовують у своїй політиці існуючі в воєнна окупація Автономної Республіки Крим і міста українському суспільстві суперечності, що призводить Севастополь. Успішність російської гібридної тактики до напруги та агресії в ньому. Неспроможність на Кримському півострові пояснюється не лише української еліти ставити інтереси суспільства вище використанням силових засобів, а й небажанням власних амбіцій становить значну перешкоду в частини українських військових, які знаходились у процесах консолідації українства. А оскільки саме Криму, здійснювати спротив. У результаті політична еліта формує політичні орієнтири для «безвладдя» на той час (під час зміни влади в поступу держави, то необхідно, щоб вона, державі на початку 2014 р.) та незадовільного стану насамперед, представляла інтереси всього українських безпекових структур керування силами суспільства, була висококваліфікованою та оборони не відбувалося. Українське керівництво з 9 Українознавчий альманах. Випуск 20 запізненням реагувало на події в Криму і Сході стосувалися Голодомору 1932 – 1933 рр., діяльності України, йому «бракувало стратегічних і тактичних Української повстанської армії, революції 1917 р. та підходів на російському напрямі» [10, с. 6]. Окрім ін.), то можна говорити про те, що державна політика цього слабка громадянська ідентичність кримчан («Я щодо історичної пам’яті не врегульована і позбавлена – громадянин України»), формування якої проходило системності. Така роз’єднаність українського під російсько-імперським впливом, створила підґрунтя суспільства багато в чому пояснюється об’єктивними для антиукраїнських і сепаратистських настроїв у причинами, серед яких – колоніальний статус України Криму. Адже тут і в часи існування СРСР, і після в минулому, довготривала територіальна роздільність отримання Україною незалежності не впроваджу- України і входження її в склад різних імперій, що, валася цілеспрямована етнонаціональна політика. звичайно, відбилося на формуванні свідомості та Крим, з його широкомасштабним домінуванням ментальності українців. Так, сприймання в минулому російської мови і культури, радянської символіки, населенням Західної України в більшій мірі культури традицій і міфів, з його орієнтацією на Російську поляків, румунів, угорців, а Східної – переважно Федерацію як заможну і сильну державу, не сприйняв російської культури, призвело до різних, часто українського проекту з його європейським вибором. кардинально-протилежних, поглядів на минуле та Зазначені події засвідчують не лише потужну майбутнє нашої держави. експансію Російської Федерації, а й відсутність чіткої На сході і півдні України більша частина державної гуманітарної політики в Україні, яка б мала населення перебуває в контексті імперської змогу протидіяти російським впливам, у тому числі, в історичної пам’яті, що виявляється в ностальгії за мовній сфері. Розв’язання цього питання ускладнює і СРСР чи Російською імперією. Імперська історична той факт, що «роздержавлення» ЗМІ в кінцевому пам'ять закладає базис для розвитку комплексів результаті спричинило до встановлення монополії месійності та обраності в історичному процесі, бізнесових груп у інформаційному просторі України. наслідком яких є асиміляція історичної пам’яті Втрата державою контролю над засобами масової народів, що входять в склад цієї імперії. Упродовж інформації призвела до того, що тепер держава має часів незалежності України культурні цінності домовлятися з власниками телевізійних каналів і радянського чи неоімперського зразка активно радіомовної сфери. Тому важливо створити мовний підкріплювалися російськими ЗМІ. Вміло керуючи простір для належного функціонування української свідомістю людей через засоби масової інформації та мови. Не дивлячись на те, що в реальному житті використовуючи спеціальні маніпулятивні технології громадяни нашої держави спілкуються українською та Російська Федерація і в наші дні утверджує в російською мовами і в різних регіонах України свідомості українських громадян проросійські відбувається суттєве домінування однієї з них, геополітичні орієнтації, нав’язує міфи про агресію необхідно, щоб українські телеканали транслювали «бандерівців», «західну» розбещеність та ін. Як новини, різні передачі та фільми українською мовою, слушно зауважив Євген Головаха, «саме зокрема, з тематикою відображення героїзму і гідності антиукраїнізм є зараз консолідуючим чинником у українців. Росії» [4, с. 20]. Таку позицію росіян красномовно Історична пам'ять, яка є складовою демонструють соціологічні опитування «Левада- національної ідентичності та національної свідомості, центру» – однієї з найбільших російських також відіграє важливу роль у процесах консолідації недержавних дослідницьких організацій: у червні 2016 українства. Історична пам'ять передає від минулого до р. головними ворогами Росії населення країни сьогодення матеріальні артефакти (пам’ятки мистецтва, вважало США, Україну та Туреччину, при цьому наукові та архівні матеріали, літературні та філософські найбільш вороже до Російської Федерації, на думку тексти, ін.). Вона охоплює знання та спогади про витоки, росіян, налаштовані США (72 %), а на другому місці – ставлення і розвиток свого етносу, про видатних Україна (48 %) [11]. У вересні 2016 р. кількість особистостей нації та про їхні визначні діяння. Проте негативно налаштованих росіян щодо України зросла «історична пам'ять не є історією чи історичним знанням, до 56 % [9]. При цьому формування Росією власного а передусім властивістю соціальної групи чи спільноти іміджу як могутньої держави, що захищає своїх шукати обґрунтування свого існування та “інакшості”. громадян та етнічних росіян на чужих територіях, Тобто, історична пам'ять в тому сенсі, який їй надається переконує російське населення в справедливості в сучасному суспільстві, є перш за все феноменом влади Російської Федерації, обстоюванні нею суспільної (колективної) свідомості, а як така – залежною демократичних принципів, прав і свобод. від тих провідних сил, котрі цю спільноту очолюють і Неоімперське мислення проросійських українців спрямовують. Іншими словами, історична пам'ять – це негативно впливає на процес консолідації українства. мета і результат інтегративних процесів певної Суттєвим є й те, що самі українські політики за всі роки спільноти – групи, корпорації, стану, нації, держави» [5, постколоніальної доби «свідомо і цілеспрямовано с. 219]. Колективні уявлення про знаменні історичні події використовували феномен історичної пам’яті як та про видатних особистостей стають підґрунтям знаряддя для маніпулювання суспільною свідомістю, як групової ідентичності, що дає можливість ототожнювати певну політичну технологію» [7, с. 37], що роз’єднувало себе за принципом «свій – чужий». українську націю. Оскільки в нашій державі акцентування на Таким чином, для об’єктивного висвітлення певних подіях історичного минулого призвело до історичних подій як в науковій літературі, так і в ЗМІ, суспільної напруги (наприклад, питання, що потрібно залучати фахівців – істориків, філософів і 10 Київський національний університет імені Тараса Шевченка культурологів. Це дуже важливо, адже дослідження Негативними настроями серед українських засвідчують, що в наш час історична пам'ять громадян активно послуговується російська пропаганда спільноти формується передусім через засоби для дестабілізації в Україні. Російська Федерація поряд масової інформації, шкільні підручники, твори із військовим складником конфлікту на Донбасі мистецтва, а не через фахові наукові видання. Так, масштабно застосовує інформаційний складник, який російські вчені та інші зарубіжні дослідники у своїх спрямовується як на внутрішній фронт (серед населення працях продемонстрували, що інформацію про в зоні конфлікту та в цілому серед українських громадян; минуле більшість пересічних громадян отримують з серед власного населення), так і зовнішній фронт (серед підручників (у рамках загальної шкільної освіти), але міжнародної спільноти). Кремль у своїй політиці й надалі фактично основними джерелами інформації з історії є дестабілізуватиме ситуацію в середині України для телебачення та кінофільми (підручники – 77%, впровадження хаосу на українській території та розколу кінофільми – 70%, телепередачі – 66%, журнали і українства; він і в подальшому буде створювати газети – 45%, мемуари та художня література – 43%, стереотипи «фашистських українців», негативний імідж музеї та екскурсії – 36%, розповіді людей старшого української держави в світі з метою зменшення її покоління – 35%, радіопередачі – 24%, спеціальна геополітичного значення. Проте слід пам’ятати, що історична література – 23%, сімейні архіви – 6%, інше соціальна, політична, релігійна та ін. розділеність у – 3%. Слід зауважити, що була можливість вибирати суспільстві спостерігається й у багатьох інших країнах, зі списку кілька варіантів відповідей) [12, с. 4]. Тому головне – зберегти при цьому національну єдність. необхідно розгортати фахові дискусії в мас-медіа Нині, коли постало питання про терто-ріальну щодо історичних подій, фактів і особистостей, які цілісність нашої держави, українство об’єднується для викликають неоднозначне ставлення до себе та активного вирішення цієї проблеми. Агресія Російської провокують конфлікти в українському соціумі. Федерації по відношенню до України стимулювала Політика щодо історичної пам’яті, насамперед, має процеси консолідації українства й стала, в певній мірі, спрямовуватись на підтримку стабільності у засобом концентрації колективної енергії, суспільстві, не допускати надмірну політизацію спрямованої на європейський вектор розвитку історичних подій, а повинна збалансовувати бачення України. Підйом патріотичних почуттів українців, історичного минулого окремих регіонів з значна кількість добровольців, які бажають захищати загальнонаціональним баченням. Українство, Батьківщину, поширення волонтерського руху незважаючи на інформаційні війни та жорстку війну за засвідчують наявність поступальних кроків у розвитку мізки й душі українців, повинно зберігати на основі громадянського суспільства в Україні та консолідації історичної пам’яті свою культуру, мову, територію. українства в цілому. Несформоване громадянське суспільство в Висновки. Отже, «вивчення проблеми Україні, продовження неоголошеної війни з консолідації українства постколоніальної доби має Російською Федерацією, відсутність прогресу у збагатити загальнолюдську гуманітаристику питанні щодо повернення АР Крим, зниження унікальним досвідом європейської спільноти, що соціальних стандартів, зростання бідності та вступила у ХХІ ст. у стані соціуму перехідного безробіття, відсутність ефективних реформ, корупція (постколоніального) типу та конкурентної в державних і недержавних закладах, а також (постколоніальної, такої, що розвивається) держави» песимістичні настрої українців щодо майбутнього [3, с. 20]. Важливо, щоб консолідація українства України гальмують згуртування українства. Так, постколоніальної доби була не абстрактним поняттям, наприклад, значна кількість громадян України (3,2 а мала чітко сформульовану програму з конкретними млн. осіб) має середньодушові доходи на місяць механізмами її виконання, що поступово і нижче прожиткового мінімуму, який необхідний для наполегливо втілюються в життя. забезпечення нормального функціонування Література: людського організму, що свідчить про бідність населення України [2, с. 48]. Високий рівень 1. Авер’янова Н. М. Національна еліта України: сучасні проблеми формування // Науковий вісник безробіття громадян (на одну вакантну посаду в Міжнародного гуманітарного університету. Серія: середньому по Україні припадає 14 осіб [2, с. 49]) Історія. Філософія. Політологія. – Одеса, 2011. – досить часто приводить їх до нерегламентованої Вип. 3. – С. 172 – 175. зайнятості або незаконних видів діяльності, що 2. Власюк О. С., Яценко Л. Д. Людський розвиток в загрозливо в обох випадках як для самих громадян, Україні: чинники та проблеми // Стратегічні так і держави в цілому. Окрім цього, на думку пріоритети. Серія «Політика». – 2016. – № 1(38).– більшості населення України, «вищі керівники С. 43 – 54. держави не є патріотами країни. На противагу їм, 3. Грабовська І. Актуальність дослідження українських військовослужбовців, які воюють або консолідаційних процесів українства воювали в зоні АТО, вважають патріотами 74 %» [6, с. постколоніальної доби // Українознавчий альманах. Випуск 19. – К.: «Міленіум+», 2016. – 6]. Високому керівництву нашої держави варто було б 194 с. – С. 16 – 21. уважно прислухатися до соціологічних досліджень 4. Гуманітарні виклики та соціальні наслідки Центру Разумкова, які засвідчують, що дії влади щодо військових дій на Сході України. Матеріали реалізації реформ у державі послабили почуття Круглого столу / ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН патріотизму у громадян України [6, с. 5 – 6]. України, м. Київ, 22 вересня 2015 р. – К., 2015. – 276 с. 11 Українознавчий альманах. Випуск 20 5. Зашкільняк Л. О. Історична пам'ять та priorytety. Seriya «Polityka». – 2016. – № 1(38).– S. історіографія: методологічні аспекти взаємодії // 43 – 54. Національна та історична пам'ять. Збірник 3. Hrabovska I. Aktualnist doslidzhennya наукових праць. – Вип. 2. – К.: ДП «НВЦ konsolidatsiynykh protsesiv ukrayinstva Пріоритети», 2012. – 412 с. – С. 218 – 233. postkolonialnoyi doby // Ukrayinoznavchyy almanakh. 6. Консолідація українського суспільства: шляхи, Vypusk 19. – K.: «Milenium+», 2016. – 194 s. – S. 16 виклики, перспективи. Інформаційно-аналітичні – 21. матеріали до Фахової дискусії 16 грудня 2016 р. – 4. Humanitarni vyklyky ta sotsialni naslidky viiskovykh dii К.: Центр Разумкова, 2016. – 100 с. na Skhodi Ukrainy. Materialy Kruhloho stolu / IMFE 7. Луцишин Г. І. Державна політика історичної пам’яті im. M. T. Rylskoho NAN Ukrainy, m. Kyiv, 22 veresnia як чинник консолідації українського суспільства // 2015 r. – K., 2015. – 276 s. Грані. Науково-теоретичний і громадсько- 5. Zashkilniak L. O. Istorychna pamiat ta istoriohrafiia: політичний альманах. – Дніпропетровськ, 2015. – metodolohichni aspekty vzaiemodii // Natsionalna ta №8(124). – С. 33 – 38. istorychna pamiat. Zbirnyk naukovykh prats. – Vyp. 2. 8. Масенко Л. Мова і суспільство. Постколоніальний – K.: DP «NVTs Priorytety», 2012. – 412 s. – S. 218 – вимір. – К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. 233. – 163 с. 6. Konsolidatsiya ukrayinskoho suspilstva: shlyakhy, 9. Отношение россиян к Украине ухудшилось vyklyky, perspektyvy. Informatsiyno-analitychni [Електронний ресурс]. – Режим доступу: materialy do Fakhovoyi dyskusiyi 16 hrudnya 2016 r. http://www.bbc.com/ukrainian/ukraine_in_russian/201 – K.: Tsentr Razumkova, 2016. – 100 s. 6/10/161026_ru_s_attitude_ukrainians_russia 7. Lutsyshyn H. I. Derzhavna polityka istorychnoyi 10. Перспективи українсько-російських відносин // pam"yati yak chynnyk konsolidatsiyi ukrayinskoho Національна безпека і оборона. – 2015. – № 8-9 suspilstva // Hrani. Naukovo-teoretychnyy i (157-158). – С. 2 – 20. hromadsko-politychnyy almanakh. – Dnipropetrovsk, 11. Россияне решили, кто им враги [Електронний 2015. – № (124). – S. 33 – 38. ресурс]. – Режим доступу: 8. Masenko L. Mova i suspilstvo. Postkolonialnyy http://www.levada.ru/2016/06/02/rossiyane-reshili-kto- vymir.– K.: Vydavnychyy dim «KM Akademiya», im-vragi/ 2004. – 163 s. 12. Савельева И. М., Полетаев А. В. Социальные 9. Otnoshenye rossyyan k Ukrayne ukhudshylos представления о прошлом: источники и [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu: репрезентации. – М.: ГУ ВШЕ, 2005. – 52 с. http://www.bbc.com/ukrainian/ukraine_in_russian/201 13. Савойська С. В. Геополітичний вимір мовної 6/10/161026_ru_s_attitude_ukrainians_russia політики посттоталітарної України: конструктивний 10. Perspektyvy ukrayinsko-rosiykykh vidnosyn // і деструктивний аспекти проблеми // Вісник Natsionalna bezpeka i oborona. – 2015. – № 8-9 Київського національного університету імені (157-158). – S. 2 – 20. Тараса Шевченка. Серія «Філософія. Політологія». 11. Rossyyane reshyly, kto ym vrahy [Elektronnyy – 2014. – № 3(117). – С. 39 – 43. resurs]. – Rezhym dostupu: 14. Степико М. Т. Українська ідентичність: феномен і http://www.levada.ru/2016/06/02/rossiyane-reshili-kto- засади формування. Монографія. – К.: НІСД, 2011. im-vragi/ – 336 с. 12. Saveleva Y. M., Poletaev A. V. Sotsyalnыe References: predstavlenyya o proshlom: ystochnyky y 1. Aver"yanova N. M. Natsionalna elita Ukrayiny: reprezentatsyy. – M.: HU VShE, 2005. – 52 s. suchasni problemy formuvannya // Naukovyy visnyk 13. Savoyska S. V. Heopolitychnyy vymir movnoyi Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Seriya: polityky posttotalitarnoyi Ukrayiny: konstruktyvnyy i Istoriya. Filosofiya. Politolohiya. – Odesa, 2011. – destruktyvnyy aspekty problemy // Visnyk Kyyivskoho Vyp. 3. – S. 172 – 175. natsionalnoho universytetu imeni Tarasa 2. Vlasyuk O. S., Yatsenko L. D. Lyudskyy rozvytok v Shevchenka. Seriya «Filosofiya. Politolohiya». – Ukrayini: chynnyky ta problemy // Stratehichni 2014. – № 3(117). – S. 39 – 43. Stepyko M. T. Ukrayinska identychnist: fenomen i zasady formuvannya УДК 130.12+316.3 Юлія Бродецька Деконсолідаційні аспекти сучасного суспільства: реконфігурація імперіальності в просторі співбуттєвості Анотація. Аналіз статті зосереджений на розгляді деконсолідаційних аспектів сучасного суспільства. В якості останніх виступає ідеологія імперіальності, що трансформує механізми й практики своєї реалізації в сучасному соціокультурному просторі. Виявлено, що характер розвитку сучасної соціальної теорії, її методологічний потенціал, проявляють ті протиріччя, які виникають щодо інтерпретації соціального єднання в рамках класичної методології дослідження проблеми. Трактування соціальності з позицій політичної філософії, веде до обмеженості рецептів «загального єднання з примусу», представлених переважно ідеями імперіальності (в проявах авторитарних та тоталітарних моделей). Зазначається, що в якості симулятивної практики соціальної інтеграції ідея імперії виступає деструкцією соціальності, що загрожує її порядку, стабільності. Іншими словами, потенціал держави не дозволяє подолати дискурс влади, обмежуючи можливість конструювання практик соціального єднання. Тут простором, що інвестує імперські тенденції в соціальну практику, виступає масова культура. Переростаючи межі індивідуального 12 Київський національний університет імені Тараса Шевченка порядку, «культ бажання», таким чином, реалізується в державних практиках політичного тоталітаризму і ринкового капіталізму масового суспільства. Таким чином, дослідження в якості підстави ідеології імперіальності системи владних домагань, що реалізують себе в практиках тотального споживацтва, дозволяє виявити деструктивний потенціал феномена, його небезпеку в формуванні соціальної цілісності, а, отже, подолати проблему кризи соціальності про яку заявляють сучасні дослідники. Ключові слова: соціальна цілісність, імперіальність, споживчі практики, держава, культ бажання, масова культура. Yuliia Brodetska Aspects of Deconsolidation of Modern Society: the Reconfiguration of Imperialism in the Co-Existence Sphere Abstract. The article focuses on the study analysis of the deconsolidation modern society aspects. As these aspect is the empire ideology. It transforms the mechanisms and practices of its realization in modern social and cultural space. The nature of the modern social theory and its methodological potential, reveal contradictions that appear in the interpretation of social cohesion in the classical methodology of the problem study. Political philosophy defines sociality as one aspect politics. That is why it constructs the research methodology of society as a rational project. Consequently, this leads to crisis theory, the limited model of «universal unity by coercion», which is the empire ideology. This phenomenon is a simulation of the social system integration, the destruction of sociality. It threatens its order and stability. The potential of the state does not allow to overcome the discourse of power. This limits the possibility of constructing social cohesion practices. Social crisis need to identify existence of the phenomenon of social integrity. In turn, the space that invests imperial tendencies in social practice is mass culture. This culture desire seeks to "liberate" man from responsibility and fear for their own greed. Thus, "mass culture" is a major tool for the expansion of imperial ideology in the social sphere. As the mechanism of production of consumer practices is the state. This global political and economic system forms the «cult of desire» at the level of public consciousness. "The worship of desire" outgrows individual order limits practices is realized in the state of political totalitarianism and mass market capitalism society. This means the restoration of relations community who are able to overcome the individualism of modern man and society, to destroy the cult of states. This methodological step reveals the nature of the phenomenon that produces the desire for power as the initial mechanism of development. A scientific novelty of this work is to identify the source mechanisms, practices and conditions of the imperialism ideology formation, which claims to solve the problem of social integrity. This theoretical and methodological step is necessary to design a comprehensive methodology for the study of this problem. Thus, the author focuses on the study of the ideology of imperialism as the basis of power claims system implemented in practice total consumerism. This can detect potential destructive phenomenon, its dangers in addressing social integrity, and thus overcome the problem of social crisis which modern researchers say. Keywords: social integrity, imperialism, consumer practices, the state, the desire cult, mass culture. Постановка проблеми. Залишаючи за собою цьому позитивна чи негативна спрямованість влади багате проблемне поле, феномен соціальної залежить від того, для яких цілей вона цілісності в сучасних умовах піддається все новим використовується. Оскільки виявляється, що сучасна випробуванням, загрозам з боку тенденцій людина не доросла до правильного розпорядження псевдоінтегративності. Серед останніх не втрачає владою, більш того, вона навіть не усвідомлює даної своєї актуальності проблематика імперіальності, яка проблеми. Це означає, що безперервно зростає як вірус, маніпулятивно й підступно впроваджується в можливість зловживання владою, внаслідок чого вона нові соціально-економічні реалії сучасного демонізується. Якщо совість не несе відповідальність суспільства. Реконфігуруючи традиційні форми за належну людині владу, то нею опановують демони. політичної та економічної експансії, феномен Тому суттєвою рисою майбутньої культури буде імперіальності знаходить своє втілення в практиках, небезпека. Йдеться про приборкання й правильне чиї механізми працюють на задоволення бажання розпорядження владою. Остання стає центральною «мати», трансформуючись в модус відносин масового проблемою, навколо якої повинна зосередитися споживання. Наділена онтологічним статусом у робота прийдешньої культури. Повинно скластися рамках політичної філософії, сутність ідеї духовне мистецтво управління, що «здійснює владу імперіальності – влада бажання набуває, таким над владою». У наш час культура – це відчайдушна чином, новий вимір, у якому влада знака (речі), сутичка не на життя, а на смерть [2]. претендує бути вписаною в поверхню сенсу [1]. Виклад основного матеріалу. Проблема Йдеться, перш за все, про ті форми відносин, в яких влади становить екзистенцію імперіальності екзистенція імперіальності – служіння бажанню (колоніальності), сфокусовану в тоталітарному «мати» (володіти) видає себе за вирішення проблеми характері її носія (будь-то індивідуальний, або соціальної цілісності найбільш явно. Таким чином, соціальний об'єкт). Простором, у якому продукуються метою даного дослідження є розгляд модифікацій й інвестуються руйнівні тенденції в навколишній світ, практик імперіальності в сучасному соціокультурному 1 виступає «масова культура» , яка трансформує просторі. «культ влади бажання» в прагнення безжального Аналіз досліджень. У зв’язку з цим необхідно зазначити, що аналіз імперіальності актуалізується в контексті вирішення проблематики соціальної 1 На думку А.Радугіна, ідейною основою феномена «масової цілісності, інтегративності. Як зазначає Р.Гвардіні, культури» є вчення епікурейців про гедонізм, яке стверджує, що головна небезпека сучасної ситуації криється в відчуття насолоди є метою поведінки людини. Отже, наявність культурі, а точніше в основі культурної творчості, яка давніх ідейних джерел масової культури є аргументом проти теорій, які стверджують, що саме технічні засоби породили в XX продукує прагнення до влади людини над сущим. При столітті новий тип «глобальної культури» [3]. 13 Українознавчий альманах. Випуск 20 поглинання навколишнього світу. Мімікруючи під Інституціоналізація політичного панування в розумні й необхідні імперативи системи, породжувані якості системи структурованих відносин володіння порядком існування, масова культура відтворює, з (владою, доходами, престижем), конструює владу одного боку, посередність людини маси – нового «масового порядку». У зв'язку з цим К. прагматичного, розважливого і в той же час Манхейм зазначає, що передумовою становлення конформного споживача, який «зовсім не хоче бути останньої стала диференціація соціокультурного самими собою» [4, с. 39], з іншого, – фігуру життя, розпад колись єдиного світогляду на безліч колоніаліста, власника, чий потенціал спрямований на автономних культурних сфер, що формують власні експлуатацію мас. Як зазначає Х.Арендт, світи значень і цінностей. З втратою цілісності та «колоніаліст», який здійснює владу митрополії в наростанням суперечливості культурні значення колонії прагне, щоб «в сознании ее носителей, эта втратили абсолютність й непорушність, що і призвело власть постепенно окружалась романтическим до їх проблематизації [8, с. 230]. Знищивши в собі ореолом… По отношению к подвластному почуття Бога, людина побажала споживати світ колониальному населению он выступает носителем відчужено, перетворюючи його в своїй претензії на высшей идеи. Возникает осознание избранности, реалізацію імперських амбіцій на річ. У цих умовах особой миссии… Он осуществляет власть, исполняя «силового часу» (в термінології Р.Козеллека), высший закон, служа даже не метрополии, а высшей культура і перевтілюється в середовище силе, наделившей его особым призванием и властью. продукування політико-економічних симуляцій, що Он утверждает новый порядок в мире, несет 3 демонтує її смислові кордону, передзаданість . У цивилизацию и просвещение. Этот взгляд на свою свою чергу, виділившись з суспільства як зовнішня, миссию тесно коррелирован с политической домінуюча й регулююча сила, державна система практикой. Исполнитель высшего закона не відразу привласнює собі цілий ряд функцій, связывает себя юридическими нормами. пов'язаних з монополією на загальну владу і Колониальная администрация управляет застосування насильства. посредством декретов. Она осуществляет Жага наживи, накопичення, конкуренція – бюрократическое управление, основанное на основні стимули, культивовані в суспільній свідомості волевых решениях, не ориентируясь на какие-то системою, що направляє свої ресурси на множення правовые ограничения, гуманные ценности или капіталів. Тому переростаючи межі політичних моральные нормы – на все то, что ограничивает відносин, ідеологія імперіалізму активно інвестується власть в метрополии» [5, с. 412]. в економічні, релігійні, культурні сфери, У цьому фундаментальному протиріччі, що трансформується в практику тотального споживання. визначає духовну ситуацію часу, виявляється, на Як зазначає Е. Фромм: «В современных развитых думку К.Ясперса, сучасний конфлікт, зіткнення двох промышленных обществах потребление – наиболее підстав цивілізації – культури й системи. Культура важная из форм обладания. Потреблению присущи вимагає від людини інтелектуального розвитку, противоречивые свойства: с одной стороны, оно непересічність, творчих зусиль. Система заохочує способствует уменьшению ощущения беспокойства и посередність. «Массовый порядок создает тревоги, поскольку то, чем человек владеет, не может универсальный аппарат существования, который быть у него отобрано; но с другой – оно вынуждает разрушает мир специфически человеческого человека потреблять все больше и больше, так как существования» [6, с. 323]. За допомогою всякое потребление со временем перестает популяризації споживчих практик, що насичують приносить удовольствие» [10]. Іншими словами, апарат системи людським потенціалом, масовий новий «масовий порядок» вимагав від системи зміни порядок інвестується в простір людського буття. засобів впливу на людину. Повіривши в «культ «Культура мас» стає засобом масштабної експансії бажання», людина залишилася наодинці з тотальним імперської ідеології в сферу соціального, а в якості страхом обмеженості, придушити який їй обіцяла механізму продукування споживчих практик виступає система. держава - глобальна політико-економічна система В якості симулякра справжніх людських відтворення «культу бажання» на рівні суспільної цінностей, індустрії продукування позбавлених сенсу свідомості. І людина приймає статус добровільного знаків, що живлять імперську ілюзію переваги, раба системи, яка створює все нові технології «культура бажання» розмиває в суспільній свідомості 2 маніпулятивного впливу . традиційні підстави структурування світу. Її завдання – підтримувати в свідомості споживача «культ 2 бажання», спокушати ненаситне прагнення «мати» Як зазначає М. Бердяєв: «Соблазн царства принимает самые разнообразные формы в истории, он трансформируется и вводит 3 людей в заблуждение. Этот соблазн великого царства не оставляет Характерною рисою цієї ситуації стають спроби человека на протяжении всей его истории: империи древнего концептуалізації феномена культури, що все більше втрачає свій Востока, Римская империя, папская теократия, священная нормативний характер й мету передзаданості - «вдосконалення византийская империя, московское царство – третий Рим, чого або кого-небудь», перетворюючись в дискурс влади. «На коммунистическое царство, третье германское царство. Вся место одной культуры приходят многоликие культуры и тревожная и запутанная проблема царства связана с тем, что цивилизации. Иными словами, культура была осознана «как человек … одержим мечтой о царстве. Он ищет своего царства, культура», то есть особая сфера реальности, а ее продукты – как отдает свои силы на его создание, но царство это делает его «феномены культуры», а не нечто, само собой разумеющееся и рабом» [7]. очевидное»[9, с. 189]. 14 Київський національний університет імені Тараса Шевченка все новими спокусами цивілізації, розірвати зв'язок інвестування споживчих прагнень «володіти». Але при людини з реальністю, зануривши її в ілюзорний світ цьому, «сучасна людина демонструє авторитарну споживчого раю. З цією метою, вона культивує нові готовність орієнтувати свій образ мислення і свою стратегії і тактики маніпуляцій, перетворюючись в поведінку на норми, покладені на неї ззовні ... Ці «технологію звільнення особистості від тиску тенденції можна спостерігати всюди в держави». індустріальному світі, абсолютно незалежно від Все, що може запропонувати «культура політичної системи» [15, с. 50]. бажання» загнаній страхом свідомості в якості На думку більшості сучасних дослідників, «звільнення» – це збільшення практик споживання повалення тоталітарних політичних режимів цивілізаційних благ. І все, що від людини потрібно – (головним чином, фашизму і комунізму) і це побажати «мати». За своєю суттю масова культура затвердження режимів представницької демократії, стала досить ефективним інструментом мутації неолібералізму, «звільнення» особистості й імперських практик в більш витончену модель «м'якої суспільства від бюрократичного диктату з боку влади» суспільства споживання. «У сфері культури держави, трансформували природу імперіальності. новий тоталітаризм стверджує себе саме в Остання набула форми «неоліберального гармонійному плюралізмі, де найбільш суперечливі тоталітаризму» як нової економічної системи твори і істини мирно співіснують в байдужості» [11, с. панування держави, що гнучко впливає на рівні 61]. На зміну диктатурі імперіалізму приходить маніпулювання суспільною свідомістю, впроваджуючи одномірне суспільство, неототалітарна Система, яка «постфордистські» методи організації виробництва і існує за рахунок гіпнозу засобів масової інформації, 4 соціал-дарвіністські суспільні норми [16, 17] . По суті що впроваджують в індивідуальну свідомість хибні ж, страх, недовіра, конформізм, з одного боку, і потреби, культ споживання [12]. В цілому ж нічого не розважливе прагнення володіти, експлуатувати змінюється крім того, що в сучасному суспільстві навколишній світ – залишаються вихідними «раби розвиненої індустріальної цивілізації є психологічними підставами імперіалізму, як в формі сублімованими рабами, але вони – раби, так як політичного тоталітаризму, так і експансивних рабство зумовлене» [11, с. 31–33]. капіталістичних тенденцій у тих державах, де Переходячи від жорсткої системи тотального актуалізовані демократичні форми. Прихований в примусу до механізмів контролю соціального життя порядку мислення елемент деструкції, чинить опір через економічні структури, держава ще більш новому дискурсивної порядку. Більш того, самі активно, але «м'яко» впливає на людину за рахунок опредмечені зв'язки (економічні механізми й експлуатації симулякрів культурних цінностей бюрократична система влади) не дозволяють зламати (популяризації досяжницьких цінностей). «Простые або деформувати цей криптокомпонент. Нищівна вещи, вроде синих джинсов, кока-колы или жадібність, інституціоналізована в ідеології определенной марки сигарет, давали возможность панування, – єдина підстава споживчої системи, що молодому поколению выражать собственное «Я»» продукує новий модус соціальності – глобальний [13, с. 38]. Репресивність системи не дозволяє ринок, де все продається і купується, все працює на особистості усвідомити підміни: «Роль клиента делает «культ бажання». Екстраполюючи ринковий характер приемлемым ставшее абстракцией... политическое відносин на всі сфери суспільного життя, держава участие. Она облегчает груз последствий береться за формування нового тотального проекту – институционализации отчужденного модуса участия, «споживчого раю». «Идея благополучия становится так же как роль потребителя облегчает тяжесть движущей установкой человека современной эпохи, отчужденного труда» [14, с. 126]. Іншими словами, і в инициативу в реализации которой, берет на себя разі політичної, і економічної експансій, мова йде про прогрессивное знание, посредством государства и прагнення системи поглинути суб'єкта. Різниця капиталистического производства. Все в этой системе полягає лише в тому, що жорстка владна вертикаль подчиняется законам рационального производства- політичного управління не допускає (або обмежує) потребления под лозунгом увеличения экономических громадське самоврядування, в умовах же наростання показателей, как отдельного человека, так и самого державного капіталізму акцент робиться на латентних общества. Основным принципом здесь становится аспектах влади «масового порядку». глобальная установка на достижение личного блага с У цілому ж, і в першому, і в другому випадку целью «всеобщего благоденствия» [9, с. 261]. система має на меті одне – монополізувати владу, сформувати залежність людини від тих ресурсів, які держава експропріювала в останньої. Ця нова 4 Так, німецький дослідник Р. Курц в роботі «Чорна книга система тепер відчужує навіть не результат праці, а капіталізму» зазначає, що так званий «реальний соціалізм» був участь в управлінні суспільством. Так людина лише одним із різновидів індустріально-капіталістичної опиняється під владою «м'якої сили» (в термінології модернізації. «В умовах відносно високого вже рівня розвитку Дж.Наема), що не скорочує, а лише підсилює своє системи товарного виробництва на Заході й далеко зайшовшої конкурентної боротьби на світовому ринку, будь-яка нова панування над нею. Оскільки установки на тенденція до модернізації в менш розвинених регіонах світу індивідуалізацію, роз'єднаність, розрив первинних набувала характеру особливо насильницької наздоганяючої соціальних зв'язків і продукування вторинних, модернізації, в якій етатизм, властивий для початкового періоду вказують на те, що цілі держави трансформуються в сучасної епохи, не просто повторювався, але і виступав в більш чистій, послідовній і жорстокій формі, ніж в давно минущих більш витончений механізм, глобальну фабрику західних оригіналах» [18]. 15 Українознавчий альманах. Випуск 20 Експлуатуючи вплив масової культури, загального, бажання замість потреби, матеріальний система працює над виробництвом глобальної комфорт і зростання економічних капіталів замість псевдореальності, де люди перетворюються на розвитку людського потенціалу – таким виявився «сублімованих рабів», що не усвідомлюють свого вибір сучасної людини. рабства, «одномірних» істот, позбавлених соціально- Дана перспектива розвитку стає домінуючою критичного початку. «Технологическая реальность в умовах науково-технічного зростання. У гонитві за вторгается в... личное пространство и сводит его на «благами» людина не помічає, як перетворюється в нет. Массовое производство и распределение покірного служителя «культу бажання». При цьому претендуют на всего индивида, а индустриальная якщо в ситуації політичного панування експансія психология уже давно вышла за пределы завода. держави очевидна, то ідеологія економічного Многообразные процессы интроекции кажутся благоденства створює міф про незалежність людини отвердевшими в почти механических реакциях, в в її виборах. Однак як тільки вона дійсно намагається результате мы наблюдаем не приспособление, но зробити вибір, проявити свою унікальність і мимесис: непосредственную идентификацию спонтанність – вона миттєво відчуває на собі гнів индивида со своим обществом и через это последнее «покровителя». Тотальність системи будь-то у вигляді 5 політичної деспотії або капіталістичної експансії не с обществом как целым» [19, с.14] . Аналізуючи цю ситуацію, англійський допускає спонтанності, свободи, гнучкості. Під маскою дослідник С.Майлз у своїй роботі «Споживання як «покровителя» ховається монстр, що вимагає спосіб життя» проводить наступний аналіз. невблаганного підпорядкування і поклоніння. Його «Основний парадокс споживацтва полягає в тому, «доброта» і «доброзичливість» мають чіткі межі і що воно впливає не в меншій мірі на спосіб життя прояви: ти потрібен системі до тих пір, поки служиш тих, у кого немає можливості споживати, ніж на тих, їй. Як відзначають дослідники, «в действительности, о у кого є такі можливості ... Думати про споживання, преодолении или даже смягчении тоталитарных дивитися на товари, які рекомендує реклама, не тенденций в современном индустриальном обществе менш важливо, ніж реально споживати. Бо в будь- говорить не приходится. В сфере экономики и якому випадку людина визначає свою самооцінку і организации труда, переходу к неолиберализму ідентичність в термінах споживчих цінностей. Суттю соответствуют изменения в технологической базе и споживацтва як способу життя є нескінченний цикл структуре производства, в ходе которых предпосылка бажань, які все одно не отримають задоволення. тоталитаризма – «фабричный деспотизм» становится Чарівна привабливість споживацтва виникає з того, более эффективным, гибким и утонченным. що воно дає можливості для задоволення. Але Идеология неолиберализма приобретает воно ж і обмежує ці можливості тим, що вигідно для «тоталитарные» черты… «возникает настоящая ринку. Споживчий спосіб життя тримається на борьба всех против всех, уничтожающая всякие тонкій грані між суверенністю індивіда і його ценности солидарности и человечности» [22]. підпорядкуванням. Тому воно є таким ефективним Висновки. Таким чином, цілком очевидно, засобом включення індивідуального досвіду в що говорити про кінець тенденцій імеріальності, капіталістичну систему» [21, с. 67]. тотальності передчасно, оскільки ідеї класового, За допомогою актуалізації цінностей масової національного, расового «єднання» перманентно культури залежність перед тотальним об'єктом витають у повітрі. У цих умовах соціальна пам'ять все політичної влади змінюється на залежність від влади більше актуалізує питання альтернативи імперської капіталу. Система в черговий раз створює ідеології, що відкриває можливість вирішення ефективний спосіб поневолення людини, метою і проблеми соціальної цілісності. Інтеграція, в основі єдиною перспективою якого виступає задоволення якої лежить не прагнення до володіння, узурпації бажання володіти, експлуатувати все, що має хоч влади, придушення і експлуатації людини, а якусь цінність. Людині не потрібно більше робити гармонійна зв'язність. Цей унікальний проект вибір, не потрібно проявляти активність – система людських відносин навіть в найважчі і кризові часи сама вирішує куди йти, і на що орієнтуватися. диктату системи зберігає свою унікальність і Система «піклується» про її блага, її споживче щастя, самобутність, а головне, відкриває перспективу і вона повинна піклуватися тільки про себе. Тут кожен подолання загрозливих людству тенденцій. сам за себе. Я замість Ми, приватне замість Література: 1. Tynan, A. A Missed Encounter? / Deleuze Studies, 5 Nov 2011, Vol. 5, №. 3. p. 431 – 437. На думку французького філософа А. Горця, демократичні індустріальні держави не тільки незрівнянно розширили своє 2. Гвардини Р. Конец философии нового времени: втручання в економіку (аж до одержавлення цілих галузей), а й Феномен человека: Антология. – М.: Высш. шк., грали роль соціального регулятора, сприймаючи себе «як заміну 1993. – 349 с. – С. 240 – 296. суспільства» [16, с. 261]. Результатом стали скорочення 3. Кармазина Е. Массовая культура и массовая опозиційного потенціалу в суспільстві, добровільне підпорядкування мас державному диктату. Механізми і форми философия // Идеи и идеалы. – 2009. – № 1. – С. представницької демократії залишилися в дії, але можливість і 33 – 56. бажання вибору радикальної альтернативи системі, зменшилися; 4. Радугин А. Культурология \ Философские основы розмивалися відмінності між пропонованими варіантами массовой культуры \\ Сетевой журнал політичного, економічного, соціального і духовного розвитку «Культуролог» [Электронный ресурс]. – Режим (феномен «інволюції демократії») [20]. 16 Київський національний університет імені Тараса Шевченка доступа: http://www.kultu- régimes dans le siècle. «Pluriel», Hachette rolog.ru/library/culturology/a-l-radugin- Littératures. – 1999. – Paris. – Режим доступа: http: kulturologiya/2/5/3/. – Дата доступа: 27.10.2016. //www.left-dis.nl/r/totalita.htm\. – Дата доступа: 5. Арендт Х. Истоки тоталитаризма / Пер. с англ. 23.09.15. Борисовой И. – М.: ЦентрКом, 1996 [Электронный References: ресурс]. – Режим доступа: 1. Tynan, A. A Missed Encounter?, Deleuze Studies, Nov http://www.krotov.info/libr_min/01_a/re/ndt_18.htm. – 2011, Vol. 5, №. 3, Р. 431 – 437. Дата доступа: 04.05.2015. 2. Gvardini, R. End of modern philosophy: human 6. Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. phenomenon: An Anthology [Konec filosofii novogo – М.: Политиздат, 1991. – 527 с. (Мыслители XX vremeni: Fenomen cheloveka: Antologija], M.: High в.). – С. 287 – 418. school, 1993, 349 p., Р. 240 – 296. 7. Манхейм К. Избранное: Социология культуры. – М.; 3. Karmazina, E. Mass culture and mass philosophy СПб.: Университетская книга. – 2000. – 501с. [Massovaja kul'tura i massovaja filosofija]. Idei i 8. Бердяев Н. О рабстве и свободе человека. Опыт ideally, 2009, № 1, Р. 33 – 56. персоналистической метафизики», Париж: YMCA- 4. Radugin, A. Culturology [Kul'turologija \ Filosofskie Press [Электронный ресурс] \ Библиотека «Вехи». osnovy massovoj kul'tury]. Setevoj zhurnal – 2001. – Режим доступа: «Kul'turolog», [Electronic resource]. http://vehi.net/berdyaev/rabstvo/012.html\. – Дата 5. Arendt, H. The Origins of Totalitarianism [Istoki доступа: 4.11.15. totalitarizma] / Trans. from Eng. M.: TsentrKom, 1996. 9. Бродецкая Ю. Общество человеческих отношений: [Electronic resource]. в поисках утраченной целостности / Монография. 6. Jaspers, K. The Origin and Goal of History [Smysl i – Днепропетровск: Инновация, 2014. – 370 с. naznachenie istorii], Trans. from Germ, M.: Politizdat, 10. Фромм Э. Иметь или быть? \ Перевод 1991, 527 p. Н.Войскунской, И.Каменкович и др., М.: «АСТ», 7. Mannheim, K. Selected works: Sociology of Culture. 2000 [Электронный ресурс]. Режим доступа: [Izbrannoe: Sociologija kul'tury], M.; SPb.: University http://psylib.ukrweb.net/books/fromm02/index.htm. Book, 2000, 501 p. 11. Marcuse, Н. One-Dimensional Man. Boston: Beacon 8. Berdyaev, N. Slavery and Freedom. Experience Press, 1966. – Режим доступа: personalistic metaphysics [O rabstve i svobode https://www.stereolux.org/sites/default/files/fichiers/m cheloveka. Opyt personalisticheskoy metafiziki], arcuse_h_-_one- Parizh [Electronic resource]. dimensional_man_2nd_edn._routledge_2002.compre 9. Brodetskaya, Yu. Community human relations ssed.pdf. – Дата доступа: 15.02.17. [Obshchestvo chelovecheskikh otnosheniy: v 12. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Перевод: А. А. poiskakh utrachennoy tselostnosti], Dnepropetrovsk, Юдин. – М.: «АСТ», 2003. – 528 с. 2014, 370 p. 13. Най Дж. «Мягкая» сила и американо-европейские 10. Fromm, E. To Have or to Be? [Imet' ili byt'?] Trans. отношения // Свободная мысль-ХХI. – 2004. – № from Eng., M.: «AST», 2000. [Electronic resource]. 10. – С. 33 – 41. 11. Marcuse, Н. One-Dimensional Man. Boston, Beacon 14. Хабермас Ю. Отношения между системой и Press, 1966, [Electronic resource]. жизненным миром в условиях позднего 12. Marcuse, Н. Eros and Civilization [Jeros i civilizacija], капитализма // Альманах THESIS, 1993. – Т. 1, Trans. from Eng. M.: AST, 2003, 528 p. Вып. 2. – С. 123 – 136. 13. Nay, Dzh. The «soft» power and the american- 15. Horkheimer, M. Lehren aus dem Faschismus // European relations [«Myagkaya» sila i amerikano- Horkheimer M. Gesellschaft im Uebergang. Frankfurt evropeyskie otnosheniya]. Svobodnaya mysl-ХХI, at Main: Athenäum-Fischer-Taschenbuch- Verlag, 2004, № 10, P. 33 – 41. 1981. – Р. 36 – 59. 14. Khabermas, Yu. The relationship between the 16. Gorz, A. Kritik der ökonomischen Vernunft: system and the world of life under late capitalism Sinnfragen am Ende der Arbeitsgesellschaft. Berlin: [Otnosheniya mezhdu sistemoy i zhiznennym mirom Rotbuch Verlag, 1989. – S.78 – 79. v usloviyakh pozdnego kapitalizma]. Almanakh 17. Kurz, R. Schwarzbuch Kapitalismus. Eichhorn Verlag, THESIS, 1993, Vol. 1, is. 2, P. 123 – 136. Frankfurt at Main, 1999. – S.762 – 780. 15. Horkheimer, M. Lehren aus dem Faschismus // 18. Kurz, R. Der Kollaps der Modernisierung. Frankfurt at Horkheimer M. Gesellschaft im Uebergang. Frankfurt Main, 1991. – 134 p. at Main: Athenäum-Fischer-Taschenbuch- Verlag, 19. Маркузе, Г. Одномерный человек. Исследование 1981, Р. 36 – 59. идеологии Развитого Индустриального Общества. 16. Gorz, A. Kritik der ökonomischen Vernunft: М.: «REFL-book», 1994. – 368 с. Sinnfragen am Ende der Arbeitsgesellschaft. Berlin: 20. Agnoli, J., Bruckner, P. Die Transformation der Rotbuch Verlag, 1989, S.78 – 79. Demokratie. Frankfurt at Main: Athenäum-Fischer- 17. Kurz, R. Schwarzbuch Kapitalismus. Eichhorn Taschenbuch- Verlag, 1968. – 340 р. Verlag, Frankfurt at Main, 1999, S.762–780. 21. Miles, St. Consumerism as a way of life. – L. etc.: 18. Kurz, R. Der Kollaps der Modernisierung. Frankfurt at Sage, 1998. – 174 p. Main, 1991, 134 S. 22. Дамье В. Тоталитаризм в ХХ веке [Электронный 19. Markuze, G. One-Dimensional Man [Odnomernyy ресурс] \ Ferro, M. Nazisme et communisme. Deux chelovek. Issledovanie ideologii Razvitogo 17 Українознавчий альманах. Випуск 20 Industrialnogo Obshchestva], М.: «REFL-book», 22. Dame, V. Totalitarianism in the ХХ century 1994, 368 р. [Totalitarizm v ХХ veke]. [Electronic resource]. 20. Agnoli, J., Bruckner, P. Die Transformation der Demokratie. Frankfurt at Main: Athenäum-Fischer- Taschenbuch- Verlag, 1968, 340 р. 21. Miles, St. Consumerism as a way of life. – L. etc.: Sage, 1998, 174 p. УДК 009.1:161.2:94(477) Тетяна Воропаєва Постколоніальні студії вчених української діаспори Анотація. У статті доведена актуальність дослідження процесів колонізації і деколонізації українського соціуму. Метою даної статті є аналіз постколоніальних досліджень вчених, які представляють східну і західну українську діаспору. Ці проблеми були викликані розпадом колоніальної системи і створенням постколоніального простору, що стало одним з найважливіших подій XX століття. Феномен колоніального панування розглядається через призму імперської організації соціуму. У статті зроблена спроба визначити простір спільних уявлень вчених західної і східної діаспори щодо колоніального статусу України. Автор розглядає особливості процесів деколонізації, які є основою стабільності соціально-політичних, економічних і соціально-культурних систем держав. Автор наголошує, що необхідно використовувати запропоновані у рамках сучасного українознавства підходи до проблеми оптимізації процесів деколонізації. У нинішніх умовах процес деколонізації українського суспільства залежить від здатності політиків і громадян, знаходити адекватні шляхи вирішення постколоніальних проблем у різних сферах життя. Комплексний аналіз постколоніальних досліджень вчених, які представляють східну і західну українську діаспору, показує, що вчені діаспори довели, що колонії були потужними стимулами для розвитку й збагачення Російської імперії, що колоніальна політика проводилася з використанням потужної ідеологічної основи і засобів масової пропаганди. Постколоніальні дослідження і постколоніальна теорія є новим напрямком розвитку людських знань. На думку автора, теорія та історія колоніалізму повинна бути переглянута з урахуванням нового емпіричного матеріалу. Ключові слова: колонізація, імперія, постколоніальні дослідження, діаспора, постколоніальні проблеми, процес деколонізації, Україна. Tetiana Voropayeva Postcolonial Studies of Scientists from Ukrainian Diaspora Abstract. In the article the relevance of research of the colonization and decolonization processes of Ukrainian society is proved. The article touches upon the problems associated with postcolonial studies of scientists who represent the eastern and western Ukrainian diaspora. These problems were caused by the collapse of colonial system and creation of the postcolonial space which became one of the most important political events of the 20th century. The phenomenon of colonial domination is discussed from the point of view of imperial organization. The article attempts to identify the space of general representations of scientists of the western and eastern diaspora concerning colonial status of Ukraine. In the article the features of processes of decolonization which are the basis of stability of the socio-political, economic and socio-cultural systems of the state are considered. The author analyze the established within the Ukrainian study approaches to the issue of optimization of decolonization processes. In modern conditions the process of decolonization of Ukrainian society depends on the ability of politicians and citizens to find adequate ways to solve postcolonial problems in various spheres of life. A complex analysis of the postcolonial studies of scientists who represent the eastern and western Ukrainian diaspora has been carried out. The scientists of the diaspora proved that the colonies were powerful incentives for the development and enrichment of the Russian Empire. Colonial policy was carried out with usage of strong ideological basis and tools of mass propaganda. The article analyzes the problems and perspectives of postcolonial research in modern Ukrainian social and humanitarian studies. Actual political situation in Ukraine is considered in the context of postcolonial studies. The article is also devoted to the theory of postcolonial studies as a new research subject with a significant methodological and heuristic potential within modern of Ukrainian Studies and other socio-humanities. The author focuses on the problems of postcolonial studies’ concepts perception, displays the factors affecting the perception of this theory as in the academic environment and in the everyday consciousness. Postcolonial studies and postcolonial theory is the new direction of development of human knowledge. According to the author, the theory and history of colonialism needs to be revised taking into account new empirical material. Key words: Colonization, Empire, Postcolonial Studies, Diaspora, Postcolonial Problems, Process of Decolonization, Ukraine. З другої половини ХХ ст. у сучасній наприкінці 1980-х років і були спрямовані на вивчення соціогуманітаристиці спостерігається активізація співвідношень «імперії – колонії», «центр – постколоніального дискурсу у вигляді публіцистичних, периферія», імперський (поневолювальний) – науково-популярних, наукових і художніх текстів колоніальний (поневолений) та ін. Завдяки цим (створених авторами, які, як правило, були вихідцями дослідженням поняття «постколоніалізм» поширилося з колишніх колоній європейських держав), а також і на вивчення специфіки прикордоння, відновлення становлення постколоніальних досліджень. Відомо, свободи і суб’єктності колонізованих («позбавлених що постколоніальні дослідження, як нова сфера власного голосу») етносів. міждисциплінарної взаємодії філософії, історії, Відомо, що засновниками постколоніальних політології, соціології, культурології, психології та досліджень вважаються Франц Омар Фанон, Едвард літературознавства, почали затверджуватися Ваді Саїд, Гомі Бгабга, Ґаятрі Чакраворті Співак, Міке 18 Київський національний університет імені Тараса Шевченка Баль, Еме Сезер та ін. У їхніх працях міститься дослідження ... є тією ділянкою, на яку слід звернути інформація про основні ідеї та концепти увагу українських вчених. Концепти, методи, ідеї і постколоніального дискурсу, про специфіку вивчення зразки, запозичені з постколоніальних досліджень, діалогу «Схід – Захід», про тісні зв’язки можуть відчутно стимулювати аналіз українського постколоніальних досліджень з філософською думкою культурного досвіду» [5, с. 83]. Європи другої половини XX ст. Вчені, які представляють східну і західну Вчені, які представляють східну і західну українську діаспору, найчастіше цитують праці Ф. українську діаспору, давно обговорюють питання, Фанона («Чорна шкіра, білі маски»; «Прокляттям пов’язані з колоніальним минулим і постколоніальним затавровані»), Е. Саїда («Орієнталізм»; «Культура та сьогоденням України. Вони підкреслюють, що імперіалізм»), Г. Бгабгі («Нація і наратив»; актуальність постколоніальних досліджень на початку «Місцезнаходження культури»), Ґ. Співак («Чи можуть ХХІ ст. не викликає сумніву. Дуже важливими є пригноблені говорити?»), А. Меммі («Колонізатори і проблеми, пов’язані з постколоніальними колонізовані»), Е. Сезера («Дискурс колоніалізму»). проблемами, що виникли в українському суспільстві Хоча деякі дослідження представників після 1991 р, а також із процесами деколонізації західної української діаспори з’явилися набагато українського суспільства. раніше 1970 – 1980 рр., зокрема, можна назвати Мета даної статті – проаналізувати книги: 1) М. Шаповала («Велика революція і постколоніальні дослідження вчених, які українська визвольна програма» (1928), представляють східну і західну українську діаспору. Ці «Міжнаціональний стан українського народу» (1934)); проблеми були викликані крахом колоніальної 2) Є. Маланюка («Нариси з історії нашої культури» системи і створенням постколоніального простору, що (1954), «Малоросійство» (1959), «Книга стало одним з найважливіших подій XX століття. Ми спостережень» у двох томах (1962, 1966)); 3) Д. пропонуємо розглядати феномен колоніального Андрієвського («Російський колоніалізм і совєтська панування через призму імперської організації імперія» (1958)); 4) Б. Винара («Економічний соціуму. колоніалізм в Україні» (1958), «Українська Відомо, що методологічна основа промисловість: Студії совєтського колоніалізму» постколоніальних досліджень була закладена Е. (1964), «Матеріали до історії економічних досліджень Саїдом у його працях «Орієнталізм» (1978), в еміграції: 1919 – 1964» (1965)); 5) В. Голубничого «Культура та імперіалізм» (1993), які базувались на («Три лекції про економіку України» (1969)) та ін. поняттях «орієнталізм» і «дискурс» (останній термін Ще в 1950-ті – 1960-і роки на сторінках був запропонований М. Фуко у працях «Археологія діаспоральних газет, журналів і наукових книг знання» (1969) та «Наглядати й карати» (1975)). При утвердилася ідея про стійкі коннотації між російським цьому в книгах Е. Саїда насамперед звучав «голос імперіалізмом і радянським колоніалізмом. У 1980-х – поневолених». Автор не приховував, що витоки 1990-х роках до (пост)колоніальної парадигми постколоніального дискурсу знаходяться у глибині звернулось багато вчених (що представляли західну історії, у XIX ст., а часом і у XVIII ст. (зокрема, у українську діаспору), які заклали основи Великобританії ще в 1840-ті рр. виник новий напрям у (пост)колоніальних студій в українській політичній економії – теорія колонізації, в рамках якої соціогуманітаристиці. вчені досліджували економічні й соціально-економічні У 1980-х – 2000-х роках були видані праці: 1) проблеми колонізації і намагалися виробити М. Шкандрія «Літературна політика і літературні рекомендації для англійського уряду). Е. Саїд дебати в Україні, 1971 – 1981 рр. Україна після пов’язував даний дискурс із гуманістичною традицією Шелеста» (1983); «Микола Хвильовий. Культурний Й.-Г. Гердера, спираючись також на демократичну ренесанс в Україні. Памфлети» (1986); «Модерністи, традицію А. Грамші. марксисти і нація: українська літературна дискусія Різноаспектний аналіз колоніального 1920-х років» (1992); «Росія і Україна. Література і минулого українського народу та інших народів світу дискурс імперії від часу Наполеона до представлений у дослідженнях таких вчених, як Д. постколоніальної епохи» (2002); 2) М. Павлишина Андрієвський, С. Величенко, Б. Винар, В. Голубничий, «Постколоніальні особливості сучасної української Г. Грабович, О. Грабович, С. Єкельчик, М. Кирчанів, Б. культури» (1992); 3) О. Мотиля «Від імперського Кравців, В. Кравченко, Т. Кузьо, Е. Маланюк, О. розпаду до імперського колапсу: падіння радянської Мотиль, О. Оглоблин, М. Павлишин, Н. Полонська- імперії у порівняльній перспективі» (1992); «Дилеми Василенко, О. Субтельний, М. Шаповал, Ю. Шерех, М. незалежності: Україна після тоталітаризму» (1993); 4) Шкандрій, Р. Шпорлюк та ін. [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7]. Г. Грабовича «Українознавство: формування Наукові праці представників західної української контексту» (1995); 5) Т. Кузьо «Україна: державне і діаспори (де антиколоніальні мотиви були національне будівництво» (1998); 6) С. Єкельчика актуалізовані ще в епоху національного пробудження «Націоналізм український, білоруський і словацький» українців (кінець XIX ст. – початок ХХ ст), а (1998); «Сталінська імперія пам’яті: російсько- постколоніальний дискурс затверджувався в процесі українські відносини в радянській історичній уяві» полеміки з імперським і неоколоніальним дискурсом) (2004); 7) С. Величенка «Проблема російського сьогодні стали базою для нових постколоніальних колоніалізму в українській науковій думці» (2002); досліджень в Україні. М. Шкандрій підкреслює: «мені «Постколоніалізм і українська історія» (2004). здається абсолютно очевидним, що постколоніальні 19 Українознавчий альманах. Випуск 20 Відомий російський учений, представник східної настрої в загальноімперський контекст; 3) обидві української діаспори М. Кирчанів зазначає, що початок групи вчених вважають, що в рамках української 1990-х рр. було ознаменовано глибокою політичною та культури «відкрився» вже досить великий економічною кризою у Східній Європі, яка зруйнувала постколоніальне простір. СРСР і ліквідувала радянську колоніальну імперію [1]. Таким чином, постколоніальні дослідження і Автор аналізує у своїх працях співвідношення між постколоніальна теорія є новим напрямком розвитку політичним транзитом і постколоніальною теорією, людських знань. Постколоніалізм в Україні – це підкреслюючи, що після 1991 р. літературні критики складний феномен, який має різні прояви у внутрішній (представники західної української діаспори), і зовнішній політиці країни. Політико-правовий, використовуючи «колоніальний дискурс-аналіз», соціально-економічний та соціокультурний розвиток застосовували термін «постколоніальний» щодо України може бути інтерпретовано в категоріях незалежної України, що передбачає її колишній постколоніальних студій. На нашу думку, теорія та колоніальний статус [6, pp. 3-76, 133-145]. М. Кирчанів історія колоніалізму має бути переглянута з підкреслює, що політичні аналітики, які представляють урахуванням нових емпіричних матеріалів. Реалізація західну українську діаспору, також визначають Україну європейського вибору України неможлива без до 1991 р. як колонію, вказуючи на невтішні наслідки подолання постколоніальної спадщини, без відмови російського правління в Україні вже після 1991 р., на від пережитків колоніального минулого в суспільному загрозу, яку представляє залежність України від житті, без активізації процесів деколонізації. російських енергоносіїв, а також на схожість України з колишніми колоніями «третього світу» [2, pp. 16, 63; 3, Література: pp. 99, 127]. 1. Кирчанов М. В. Украина на современном Вчені, які представляють українську діаспору, этапе: тенденции развития внутренней и внешней аналізують процеси формування національного политики. – Воронеж: Центр изучения Центральной и дискурсу, конструювання української національної Восточной Европы, 2006. – 38 с. ідентичності в контексті імперської історії, особливості 2. Kuzio T. Ukraine: State and Nation Building. – процесів деколонізації, які є основою стабільності London: Routledge, 1998. – 298 р. суспільно-політичної, економічної та соціокультурної 3. Motyl A. Dilemmas of Independence: Ukraine систем держави. after Totalitarianism. – New York: Council on Foreign Одним з найважливіших завдань, що стоїть Relations, 1993. – 240 р. перед сучасним українським суспільством, є 4. Shkandrij M. Russia and Ukraine: Literature деколонізація ментальності, світогляду, and the Discourse of Empire from Napoleonic to самосвідомості громадян України. Адже сьогодні Postcolonial Times. – Montreal & Kingston: McGill- багато сфер сучасного українського суспільства Queen's University Press, 2001. – 284 р. потребують деколонізації і європеїзації. У зв’язку з 5. Shkandrij M. The Postcolonial Moment in цим вивчаються запропоновані в рамках Ukrainian Writing // From Sovietology to Postcoloniality. українознавства підходи до оптимізації процесів Poland and Ukraine from a Postcolonial Perspective / J. деколонізації. У сучасних умовах процес деколонізації Korek (ed.). – Stockholm: Södertörns högskola, 2007. – українського суспільства залежить від активізації рр. 83 – 92. соціальної відповідальності, індивідуальної і 6. Ukraine in the 1990s: Proceedings of the First колективної суб’єктності, від уміння позбутися Conference of the Ukrainian Studies Association of колоніальних комплексів і стереотипів, а також від Australia, Monash University, 24–26 January 1992 / Ed. здатності політиків і громадян знаходити адекватні М. Pavlyshyn and J. E. M. Clarke. – Melbourne: Monash шляхи вирішення постколоніальних проблем у різних University, Slavic Section, 1992. – рр. 3 –145. сферах життя. 7. Velychenko St. Post-Colonialism and Ukrainian Отже, нами був здійснений комплексний History // Ab Imperio. – 2004. – No 1. – рр. 391 – 404. аналіз постколоніальних досліджень вчених, які References: представляють східну і західну українську діаспору. 1. KIRCHANOV, M. V. (2016), Ukraina na Вчені діаспори довели, що колонії були потужними sovremennom etape: tendentsii razvitiya vnutrenney i стимулами для розвитку і збагачення Російської vneshney politiki [Ukraine at the present stage: trends in імперії, що колоніальна політика завжди the development of domestic and foreign policy], Tsentr здійснювалася з використанням потужної ідеологічної izucheniya Tsentralnoy i Vostochnoy Evropy, Voronezh, бази та інструментів масової пропаганди. Проведене Russia, 38 pp. [in Russian]. дослідження дозволило виявити простір загальних 2. KUZIO, T. (1998), Ukraine: State and Nation уявлень вчених західної і східної української діаспори Building, Routledge, London UK, 298 pp. [in English]. з приводу колоніального статусу України: 1) обидві 3. MOTYL, A. (1993), Dilemmas of групи вчених вивчають колоніальне минуле і Independence: Ukraine after Totalitarianism, Council on постколоніальне сьогодення України; 2) і перша, і Foreign Relations, New York USA, 240 pp. [in English]. друга група вчених доводить, що колоніальний та 4. SHKANDRIJ, M. (2001), Russia and Ukraine: антиколоніальний дискурси поєднувалися в історії Literature and the Discourse of Empire from Napoleonic України, відображаючи як тенденції формування to Postcolonial Times, McGill-Queen’s University Press, національної ідентичності та прагнення до створення Montreal & Kingston, Canada, 284 pp. [in English]. національної держави, так і спроби «вписати» лояльні 20 Київський національний університет імені Тараса Шевченка 5. SHKANDRIJ, M. (2007), “The Postcolonial Australia, Monash University, Slavic Section, Melbourne, Moment in Ukrainian Writing”, in Korek J. (ed.), From Australia, 24 – 26 January 1992, pp. 3 –145. [in English]. Sovietology to Postcoloniality. Poland and Ukraine from a 7. VELYCHENKO, ST. (2004), “Post-Colonialism Postcolonial Perspective, Södertörns högskola, and Ukrainian History” In: Ab Imperio, vol. 1, January, Stockholm, рр. 83 – 92. [in English]. pp. 391 – 404. [in English]. 6. Ukraine in the 1990s, Proceedings of the First Conference of the Ukrainian Studies Association of УДК 101:316 (477) Тетяна Гардашук Колоніалізм, постколоніалізм та екологічні кризи (досвід України) Анотація. В статті розглядається зв'язок між колоніалізмом, станом довкілля і природних ресурсів та екологічними кризами, що описується поняттям «екологічний колоніалізм». Дослідження з екологічного колоніалізму фокусуються на комплексному аналізі широкого діапазону колоніальних практик, охоплюючи, зокрема, такі питання: розподіл і перерозподіл природних ресурсів, обмеження доступу корінного населення та місцевих громад до природних ресурсів, зміни пропорцій видобутку та використання певних ресурсів; зміни в структурі природокористування та економіки загалом, включно з руйнуванням традиційних форм та місцевих практик природокористування; додатковий тиск зовнішніх ринків; винищення місцевих видів і занесенням інвазійних видів; поширення захворювань; зміна способу життя місцевого населення та структури споживання. На прикладі природокористування в Україні в складі Російської та радянської імперій аналізуються два аспекти екологічного колоніалізму: 1) колонія як джерело природних ресурсів і сировини для створення доданої вартості для метрополії; 2) колонія як реципієнт екологічних ризиків, що виявляється в перенесенні шкідливих виробництв з підвищеними екологічними ризиками на віддалені території; використанні дешевшої робочої сили та нижчих стандартів охорони праці й здоров’я населення; очікуванні меншого спротиву екологічно небезпечним виробництвам з боку колоніального чи постколоніального населення. Показано зв'язок між змінами структури населення, природокористуванням та деградацією довкілля. Боротьба за якість довкілля та якість життя є невід’ємною складовою антиколоніального руху, важливою рушійною силою якого є громадянське суспільство. Ключові слова: колоніалізм, довкілля, природокористування, екологічний колоніалізм, екологічні ризики, громадянське суспільство. Tetiana Gardashuk Colonialism, Postcolonialism and Environmental Crisis (Ukrainian Experience) Abstract. The link between colonialism, the state of the environment and natural resources and environmental crises are considered in the article. This link is described by the term “environmental colonialism”. Research on environmental colonialism are focused on the complex analysis of a wide range of colonial practices. They are as follows: distribution and redistribution of natural resources; restriction of access of indigenous (native) people and local communities to natural resources; changes in proportions of extraction and use of certain resources; changes in the structure of population and local economy, including traditional practices of nature use; additional pressure on external markets; spread of disease and alien species; changes in the life style of the local population and consumption patterns. Studies of the links between colonialism and anticolonial movement and the environment is important for understanding of the nature of modern environmental crisis and related socio-economic problems, for outlining of the ways and instruments for overcoming environmental crisis, ecosystem restoration and nature use optimization. Research on environmental colonialism is also related to analysis of the genesis and tendencies of local and national environmental movements, strategies and scenarios of development of particular countries, regions as well as the global community as whole. The two aspects of the environmental colonialism are analyzed with regards of the experience of Ukraine: colonies as a source of natural resources and raw materials to create added value for the metropolis; colonies and peripheral territories as a source of cheaper workforce and as a recipients of environmental pollutions and risks. Expectation of less resistance from the local population is one of the reasons for placement of dangerous industries at colonies. Such colonial policy results in environmental pollution and environmental disasters and human tragedies (Bhopal gas tragedy in 1984 in India; Chernobyl disaster in1986 in Ukraine). Colonizers also reduce nature and natural resources of colonies to marker value and ignore their important sacral, spiritual, religious and aesthetic roles, which are crucially important for indigenous (native) people and local communities. The downside of this phenomenon is the loss of cultural continuity and traditions of nature use. There is a strong tie between changes in population structure, systems of natural resources use and environmental degradation. The struggle for the safe environment and quality of life is an integral part of the anti-colonial movement. The civic society is a key drawing force of this movement. Keywords: colonialism, environment, nature use, environmental colonialism, environmental risks, civil society. Постановка проблеми. Зв’язок між екологічних, політичних, етичних та соціально- колоніальним становищем країни (етносу, нації), економічних наслідках цих практик. Зокрема, до цього станом навколишнього середовища та природними переліку входять такі питання: ресурсами є предметом багатьох досліджень у царині  розподіл і перерозподіл природних ресурсів, соціальних і політичних наук. Для опису цього зв’язку обмеження доступу корінного населення та використовують термін «екологічний колоніалізм» місцевих громад до природних ресурсів, а також (еnvironmental colonialism), а самі дослідження зміни пропорцій видобутку та використання тих чи фокусуються на аналізі широкого діапазону тих ресурсів та користування; колоніальних практик, які впливають на довкілля корінних народів і місцевих громад, а також на 21 Українознавчий альманах. Випуск 20  зміна структури природокористування та економіки доданої вартості. Яскравою ілюстрацією до цього є загалом, включно з руйнуванням традиційних Епоха Великих географічних відкритів. форм та місцевих практик природокористування; Колонія як джерело ресурсів. Упродовж  додатковий тиск зовнішніх ринків на сотень років європейці вивозили зі своїх колоній природокористування; спеції, цукор, тютюн, бавовну, каву, чай, хутро, шкіру,  винищення місцевих видів і занесенням інвазійних деревину, золото, діаманти, каучук тощо для видів; виробництва споживчих товарів, які потім завозилися  поширення захворювань; в колонії для збуту місцевому населенню. Деякі  зміна способу життя місцевого населення та дослідники, вважають, що найбільш очевидно зв'язок структури споживання. між торгівлею, довкіллям і колоніалізмом виявляється Значна увага також приділяється методології в редукції природи до товару, який користується подолання негативних наслідків екологічного підвищеним попитом на ринку, у той час як для колоніалізму. корінних народів і місцевих громад автентична Одним із найтяжчих і безпосередніх наслідків природа мала значно ширше значення [6]. екологічного колоніалізму є виснаження та деградація Для корінного населення природних екосистем, погіршення якості життя природокористування насамперед було спрямоване населення, зниження економічної адаптивності на задоволення власних базових потреб і для обміну господарювання, екологічна несправедливість тощо. на ті ресурси, яких їм бракувало. Природні ресурси в Усвідомлення населенням свого пригніченого доколоніальний період зазвичай не були частиною стану спонукає його до боротьба проти колонізаторів, широкої системи товарно-грошовий відносин. внаслідок чого також може створюватися додатковий Якщо внаслідок колонізації створюється тиск на довкілля, наприклад, від час воєнних дій. В додатковий попит на певні природні ресурси, тобто комплексі колоніальна спадщина та збитки довкіллю в колонізовані території, їхні цілісні природно- ході визволення з-під колоніального гніту значно господарські територіальні системи потрапляють під ускладнюють відновлення довкілля, зменшення тиск зовнішніх ринків, то це має наслідком зміну екологічних ризиків і підвищення якості життя традиційних чи місцевих практик використання тих чи населення [5]. тих ресурсів, що призводить до порушення, по-перше, Дослідження зав’язків між політикою екологічної рівноваги, по-друге, економічної сталості колоніалізму, антиколоніальним рухом і довкіллям та господарської адаптивності. Для ілюстрації можна дозволяє, насамперед, глибше зрозуміти природу навести надання тубільним народам Сибіру і Північної сучасних екологічних і пов’язаних з ними соціально- Америки вогнепальної зброї для полювання, яка економічних проблем, а також окреслити шляхи поступово витіснила полювання за допомогою подолання екологічних криз, відтворення довкілля та наставляння пасток. При цьому значно збільшився оптимізації природо- і ресурсокористування. Оскільки відлов звірини заради хутра, м’яса чи іншої сировини, боротьба за незалежність безпосередньо пов’язана з оскільки він мав задовольняти не лише потреби правом на «материнську землю» та на користування її місцевого населення, а, насамперед, попит ресурсами, то дослідження з екологічного метрополії та зовнішнього ринку. Інший приклад – колоніалізму безпосередньо пов’язані з аналізом збільшення оброблюваних сільськогосподарських генези і спрямованості локальних і національних площ і запровадження монокультур для вирощування екологістських та природоохоронних рухів, стратегій і цукрової тростини чи каучуконосних рослин в країнах сценаріїв соціально-економічного розвитку окремих Південної та Центральної Америки. В якості прикладу країн, регіонів та глобального співтовариства в з новітньої і вже постколоніальної історії можна цілому. навести стрімке зростання виробництва пальмової Мета цієї розвідки – з’ясувати зв'язок між олії в Індонезії як сировини для альтернативного екологічними кризами в Україні, її минулим палива (біодизеля) в західних країнах. При цьому колоніальним становищем і постколоніальним задля збільшення площ плантації олійних пальм досвідом розв’язання екологічних проблем як вирубувались тропічні ліси, які є надзвичайно цінними складової розбудови незалежної держави та й багатими на біорізноманіття природними формування національної екологічної політики. екосистемами, що відіграють надзвичайно важливу Викладення основного матеріалу. У роль в підтримці сталості клімату та в забезпеченні найбільш загальній формі колоніалізм визначають місцевого населення багатьма природними підкорення одних народів і держав іншими, більш ресурсами. могутніми, з подальшим поширенням на них свого На відміну від колонізаторів, які дивляться на суверенітету. В новій історії з колоніалізмом природу й природні ресурси колонії як на товар чи пов’язують період експансії незначеної кількості джерело створення доданої вартості для метрополії, європейських країн на території інших континентів, для корінного населення природа має не тільки і не коли більшість колоніальних завоювань стільки товарно-інструментальне значення, слугуючи здійснювалося з метою отримання доступу до нових джерелом їжі, сировини для виготовлення житла, ресурсів, а території колоній зазвичай розглядалися одягу, знарядь праці тощо, а й наповнюється як джерело сировини, що вивозилася на території сакральним, релігійним, символічним, естетичним, метрополій та використовувалася там створенням освітнім значенням. 22 Київський національний університет імені Тараса Шевченка Експлуатація природи й природних об’єктів, Здебільшого ці дослідження сфокусовані на які мають сакральне, символічне, релігійне значення постколоніальному досвіді країн Африки, Південно- для корінного чи місцевого населення, справляє не Східної Азії та Карибського регіону. Менше з тим, менш, а той більш руйнівний вплив на підрив важливо прослідкувати основні ознаки колоніальних і національної чи місцевої ідентичності, втрату постколоніальних практик в українських реаліях з культурної тяглости та спадкоємності тощо. Стисло огляду на її перебування в складі Російської та ця теза вміщена у відомій приказці «Без верби і радянської імперій і досвід здобуття державної калини нема України». Величезним сакральним незалежності та суверенітету над своїми природними значенням для українців сповнений Дніпро, уздовж ресурсами, спираючись на критичний аналіз берегів якого розгорталася українська історія, Десна методологічних підходів і висновків цих досліджень. (не дарма ж вона «зачарована»), так само як Ніл –для Досвід України. З відновленням державної єгиптян, Янцзи й Хуанхе – для китайців, Ганг – для незалежності 24 серпня 1991 року Україна чи не народів Індії. Сакральним і культурно-історичним вперше за свою історію отримала можливість змістом для українців наповнений і степ, значення формувати й здійснювати власну екологічну політику якого не може бути зведене лише до території [2], успіх якої залежить від: аграрного виробництва.  урахування сучасного світового позитивного досвіду Причиною екокризових ситуацій на природозбереження та природокористування, а колонізованих територіях, які можуть переростати в також постколоніального досвіду інших країн ; глибокі та затяжні екологічні кризи, може бути зміна  урахування помилок природокористування структури населення (етносу), що тісно пов’язано зі попередніх часів і визначення стратегій усунення зміною структури природокористування. У таких негативних наслідків, а також визначення шляхів та випадках динаміка природокористування постає не як інструментів запобігання новим помилкам; поступова адаптація етносу та довкілля, а як раптова,  визначення пріоритетів соціально-економічного стрибкоподібна і, як правило, негативна зміна, що має розвитку, включаючи стратегії охорони природи й згубні наслідки як для етносу, так і природних природокористування, пріоритетів запровадження екосистем. новітніх технологій і визначення меж їхньої Колонія як реципієнт екологічних сумісності з традиціями природокористування та ризиків. У більш пізній період з розвитком іншими культурними практиками; індустріалізації колонії, постколоніальні та  визначення шляхів участі в глобальних процесах периферійні землі починають використовувалися розподілу ресурсів, праці та капіталу; метрополіями не лише як джерело сировини і  визначенні шляхів участі України у глобальній і ресурсів, а й як території для розміщення європейській екологічний політиці та в інших виробництва. Ця тенденція зумовлена такими регіональних екологічних політиках, таких як, чинниками:  перенесення шкідливих виробництв з підвищеними наприклад, збереження Чорного моря, Карпат, Дунаю, Тиси; екологічними ризиками на віддалені території і  дотримання міжнародних зобов’язань відповідно до убезпечення населення метрополії;  використання дешевшої робочої сили та нижчих ратифікованих природоохоронних конвенцій і угод тощо; стандартів охорони праці й здоров’я як працівників  формування громадянського суспільства як умови таких підприємств так і населення загалом;  очікування громадської участі у формуванні засад екологічної меншого спротиву екологічно політики та вирішенні екологічних проблем, зокрема небезпечним виробництвам з боку колоніального чи дотримання Оргуської конвенції про доступ до постколоніального населення. інформації, участь громадськості в процесі Наслідками такої політики стають прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, забруднення та деградація довкілля тяжкі техногенні що стосуються довкілля (1998р.). катастрофи з великими людськими жертвами й У контексті історії України ХХ ст. найбільш шкодою довкіллю. Як приклад, можна навести радикальні зміни природокористування та їх техногенну катастрофу 1984 року в місті Бхопал в екологічні наслідки пов’язані зі статусом України в Індії (Бхопальська трагедія), коли внаслідок складі Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Це потрапляння в повітря отруйного газу, спричиненого був період зародження й розвитку капіталізму в Росії, вибухом цистерни на заводі з виробництва коли Україна розглядалася переважно як сировинний мінеральних добрив американської корпорації Union додаток Російської імперії, коли на території України Carbide, від хімічного отруєння загинуло біля 20 тисяч відбувалося бурхливе освоєння земельних ресурсів, людей, а загальна чисельність постраждалих ще розорювалися степи, відкривалися нові родовища більша. Чорнобильська катастрофа 1986 року також корисних копалин, закладалися потужні промислові наочно демонструє причинно-наслідкові зв’язки між об’єкти. Зокрема, столипінська аграрна реформа колоніальною політикою та екологічними кризами. мала наслідком розорювання до того часу З часу розпаду світової колоніальної системи незайманих степів, що становило значну загрозу науковцями здійснено чимало досліджень, які з різних унікальній дикій природі. позицій висвітлюють тему взаємозв’язку довкілля та На зламі століть, за оцінкою О.Субтельного, в природних ресурсів, колоніальних і постколоніальних Україні були споруджені найбільші й найсучасніші в практик та стратегій розвитку постколоніальних країн. 23 Українознавчий альманах. Випуск 20 Європі фабрики, копальні, металургійні заводи, забезпечення високих і сталих урожаїв у степових і оточені селами. У 1913 р. на Україну припадало 70% лісостепових районах Європейської частини СРСР». усього видобутку сировини імперії і лише 15% її Цей документ, відомий як сталінський план потужностей у виробництві готових товарів. Отже, перетворення (перебудови) природи, мав на меті робить висновок О.Субтельний, потужний вибух остаточну перемогу людини, а точніше – нової промислового розвитку приховував однобічний комуністичної ідеології, – над природою, пристосувати неврівноважений характер розвитку [4, 238]. природу «до потреб комуністичного суспільства». На Ці процеси супроводжувалися етнічними та практиці він являв собою цілковите ігнорування демографічними змінами, пов’язаними зі значним законів природи, усталених традицій господарювання, притоком робочої сили з Росії, тобто міграційними небувалий розмах гігантоманії. Внаслідок реалізації процесами, а, отже, й змінами в структурі корінного цього плану природне середовище України зазнало населення. За даними М.Яворського, абсолютна непоправної руйнації, про що свідчить той факт, що більшість «зайшлого» населення як по містах (540.4 упродовж 1950 – 1960-х рр. за площею заповідних тис. душ), так і по селах (520.4 тис. душ) України територій Україна посідала чи не останнє місце серед майже однакова, не зважаючи на те, що сільська інших республік СРСР. людність переважала міську майже у 7 разів [2]. Природоохоронні зусилля новоствореного Відповідно, ці процеси не могли не позначитися на 1968 року Держкомітету України по охороні природи і ставленні до природи і на структурі природних ресурсів та раціональному природокористування. природокористуванню вступали в суперечність з За СРСР, що став продовженням Російської реальною практикою господарювання і умовах імперії, посилилися процеси руйнації Української командно-адміністративної системи СРСР. природи під натиском індустріального та аграрного Прикладом можуть слугувати створення на Дніпрі розвитку. Упродовж 1920 – 1930-х років розуміння рукотворних морів, внаслідок чого Україна втратила значення й комплексної цінності природи для людини цінні землі, які також були ареною важливих історико- і суспільства вступали в жорстоку суперечність з культурних подій. ідеологією соціалістичного господарювання та Набули розмаху плани іригації, осушення планами перших п’ятирічок. боліт (меліорації) та «поліпшеного» використання В період колективізації Й.Сталін і Я.Яковлєв земельних ресурсів (хімізації). В цей час в Україні закликали радянське сільське господарство збільшити було споруджено найбільшу в Європі Каховську врожайність зернових на 35%. Вчені доводили, що зрошувальну систему, Північно-Рогачинську, підвищення врожаїв можна досягти за рахунок Південно-Кримську та кілька інших зрошувальних впровадження екологічно обґрунтованих методів систем. До кінця 1975 р. в Україні планувалося ввести господарювання, і такі пропозиції виступали як у дію 600 тис. га осушених земель, а природоохоронні альтернатива тотальній колективізації, а заходи з заходи стояли на останньому плані. Внаслідок охорони природи могли б стати доволі ефективним невпинного розширення площ орних земель й чинником оптимізації сільськогосподарської діяльності екстенсивного використання земельних ресурсів й такими, що не мали б наслідком соціальні трагедії [1]. зникло біля 3000 малих річок України, прогресувала Розпочата в України 1929 року тотальна ерозія земель. колективізація підірвала сільськогосподарське Найбільшим екологічним лихом і результатом виробництво і призвела до різкого падіння його колоніального становища України стала аварія на продуктивності. Соціальним і демографічним ЧАЕС 26 квітня 1986 р., наслідки якої виходять далеко наслідком колективізації став голодомор 1932 – 1933 за межі проблем довкілля, переростаючи у вагомі рр. Проте слід зауважити й екологічні наслідки соціально-економічні, медико-біологічні, психологічні, колективізації, які полягали в порушенні природної морально-етичні проблеми, долати які буде ще не рівноваги через запровадження монокультур. одне покоління українців. Наприкінці 1980-х – Голодомор мав наслідком зміни у структурі початку 1990-х рр. стало очевидно, що екологічні населення, що також позначилося на кризи в Україні – це безпосередній наслідок природокористуванні в Україні. безладного господарювання і колоніальної Крім того наприкінці 1930-х років розпочалося експлуатації природних ресурсів, нехтування повсюдне згортання природоохоронної діяльності на потребами людей за умов відсутності демократичних теренах УРСР. Були ліквідовані численні механізмів ухвалення рішень, ігнорування історичного природоохоронні організації, а їхні активісти зазнали зв’язку етносу та природи. репресій. Поряд зі згоранням природоохоронної Таким чином, стислий аналіз історії діяльності до числа пережитків зараховували народні природокористування в Україні у складі російської та традиції і звичаї ощадливого ставлення до природи. радянської імперій свідчить про безпосередній зв'язок Натомість з’явилися заклики до підкорення природи, екологічних криз і колоніального становища України, а яка розглядалася як перешкода на шляху саме: соціалістичного будівництва.  природа та природні ресурси України 20 жовтня 1948 р. з ініціативи Й.Сталіна РМ використовувалися як джерело ресурсів для обох СРСР і ЦК ВКП(б) видали постанову «Про стан імперій; полезахисних лісонасаджень, впровадження трипільних сівозмін, будівництва ставів і водойм для 24 Київський національний університет імені Тараса Шевченка  Україна виконувала функцію реципієнта Становлення й розвиток екологістського екологічних ризиків, оскільки на її території була руху став невід’ємною складовою побудови грома- сконцентрована значна кількість шкідливих дянського суспільства в незалежній Україні. Він виробництв, у тому числі ядерних реакторів; являє собою принципово нове явище  тяжким наслідком колоніального становища пострадянського періоду. На відміну від Заходу, де України стала зміна структури населення та природоохоронний рух розвивався безперервно з руйнація традиційних форм природокористування кінця ХІХ ст. з певними послабленнями на час в різних регіонах України, що призвело до Першої та Другої світових воєн і який виріс у порушення історичної тяглости й культурної потужний сучасний природоохоронний та спадкоємності. екологістський рухи, в Україні природоохоронна Екологічний спротив. Для України діяльність, що набула розвою на початку ХХ ст., становлення екологістського руху сучасного типу як була знищена тоталітарною системою в 1930-ті складової європейського та глобального роки. Формальне відтворення під державним екологістських рухів припадає на кінець 1980-х – контролем громадської природоохоронної початок 1990-х років. Вибух реактора на діяльності відбулося у 1948 р. створенням Чорнобильській АЕС, що стався в ніч з 25 на 26 квітня Всеукраїнського товариства охорони природи (як 1986 року, являв собою не лише найбільшу складової Всесоюзного товариства охорони техногенну катастрофу в історії людської цивілізації, а природи). Менш заформалізованою і більш й підірвав підмурки усього радянського суспільства, самодіяльною формою діяльності виступали до того розхитані перебудовчим бродінням суспільної студентські дружини з охорони природи. свідомості. Значне погіршення стану довкілля, Особливість екологістського руху післячорно- спричинене аварією на ЧАЕС, тривале приховування бильського періоду полягає в тому, що порядок достовірної інформації та викривлення фактів денний їх діяльності охоплює не лише питання компартійною командно-адміністративною системою охорони природи, збереження флори й фауни, а колишнього СРСР спричинили стрімке зростання значно ширший спектр суспільно значущих громадської стурбованості станом навколишнього проблем – громадська екологічна експертиза, природного середовища в Україні. Аварія на ЧАЕС забруднення води й повітря, землекористування, змусила замислитися не лише про наслідки, а й про функціонування екологічно небезпечних об’єктів причини цього страшного лиха, про інші потенційні тощо. Чорнобилі чи подібні до них за своєю небезпекою для Висновки. Таким чином, аналіз природи й життя людини об’єкти. Саме після особливостей природокористування в Україні у складі Чорнобиля для багатьох людей став очевидним Російської імперії та СРСР свідчить про її катастрофічний стан багатьох індустріальних регіонів колоніальний стан, що відповідає таким ознакам як в Україні, де була сконцентрована чи не чверть використання колоній в якості джерела ресурсів та промислового потенціалу колишнього СРСР. Саме робочої сили; реципієнта екологічних ризиків і «зірка Полин» змусила людей замислитися про ціну забруднень; зміна структури населення та типів побудови «світлого комуністичного майбутнього», про природокористування. ціну життя, а відтак – і про право відстоювати власне Екологічний спротив, який став вагомою життя й життя дітей та онуків. Суспільна свідомість рушійною силою у відновленні державної повстала проти узурпації радянською компартійною незалежності України, також свідчить про зв'язок між системою права «говорити від імені суспільства» і експлуатацією природи й експлуатацією корінного вимагати жертв в ім’я якихось «вищих цілей», не населення (етносу, нації) і про єдність боротьба за рахуючись із життєвими інтересами людей. звільнення з-під колоніального гніту та за право на Збереження та ощадливе використання якісне життя в безпечному довкіллі. національних природних ресурсів, підвищення Водночас, слабкість державних інститутів, екологічної безпеки, якості життя та здоров’я громад і структур громадянського суспільства, населення виявилися чи не найвагомішими нерозвиненість та нестабільність економічної системи аргументами у справі здобуття Україною державного має наслідком те, що Україна досі є вразливою перед суверенітету і незалежності 1991 року. Природо- тиском зовнішніх ринків, що негативно позначається охоронні гасла, вимоги екологічної безпеки та на природі й природних ресурсах, всій соціально- підвищення якості життя широко використовувалися в економічній системі та екологічній безпеці держави. політичному лексиконі кінця 1980-х і особливо початку Література: 1990-х років. Саме цей період покликав до життя, по- 1. Вайнер (Уинер) Д. Экология в Советской России: перше, становлення екологістського руху в Україні; Архипелаг свободы. Заповедники и охрана по-друге, в суспільстві відбувався двоєдиний процес, природы / Пер. с англ. Ф. Р. Штильмарка. – М.: який може бути охарактеризований як “політизація Прогресс, 1991. – 400 с. екології“ та “екологізація політики“ [3]. Принагідно 2. Гардашук Т.В. Охорона природи в Україні як зазначимо, що згадувала виде Бхопальська трагедія складова частина культури // Історія української також стала потужним каталізатором боротьби культури в 5-ти томах. – Т.5: Українська культура індійського населення за свої екологічні права та за ХХ – початку ХХІ століть. – Книга 4. – К.: Наукова екологічну справедливість. думка, 2013. – С.713 – 730. 25 Українознавчий альманах. Випуск 20 3. Гардашук Т. Екологістський рух як складова 2. Hardashuk T.V. Okhorona pryrody v Ukrayini yak громадянського суспільства. – Громадянська skladova chastyna kul'tury // Istoriya ukrayins'koyi освіта: від теорії до практики / Наук.ред. kul'tury v 5-ty tomakh. – T.5: Ukrayins'ka kul'tura Я.Пилинський. – К.: Стилос, 2017. – С.123 – 145. KhKh – pochatku KhKhI stolit'. – Knyha 4. – K.: 4. Субтельний О. Україна. Історія. – Київ: Либідь, Naukova dumka, 2013. – S.713 – 730. 1991. -- 512 с. 3. Hardashuk T. Ekolohist·s'kyy rukh yak skladova 5. Stoll Mary Lyn. Environmental Colonialism. – hromadyans'koho suspil'stva. – Hromadyans'ka [Електронний ресурс]. – Режим доступу: osvita: vid teoriyi do praktyky / nauk.red. http://sk.sagepub.com/reference/ethics/n286.xml Ya.Pylyns'kyy. – K.: Stylos, 2017. – S.123 – 145. 6. Murphy Joseph «Environment and Imperialism: Why 4. Subtel'nyy O. Ukrayina. Istoriya. – Kyyiv: Lybid', 1991. Colonialism Still Matters». – [Eлектронний ресурс]. – -- 512 s. Режим доступу: 5. Stoll Mary Lyn. Environmental Colonialism. – https://www.see.leeds.ac.uk/fileadmin/Documents/res [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu: earch/sri/workingpapers/SRIPs-20_01.pdf http://sk.sagepub.com/reference/ethics/n286.xml 6. Murphy Joseph «Environment and Imperialism: Why References: Colonialism Still Matters». – [Elektronnyy resurs]. – 1. Vayner (Uyner) D. Эkolohyya v Sovet·skoy Rossyy: Rezhym dostupu: Arkhypelah svobodы. Zapovednyky y okhrana https://www.see.leeds.ac.uk/fileadmin/Documents/res pryrodы / Per. s anhl. F. R. Shtyl'marka. – M.: earch/sri/workingpapers/SRIPs-20_01.pdf Prohress, 1991. – 400 s. УДК 165.21(045) Ірина Грабовська Волонтерський рух у контексті становлення та розвитку громадянського суспільства в Україні Анотація. Авторка статті аналізує становлення розвинутого громадянського суспільства в сучасній Україні через розвиток масового волонтерського руху. Масовий волонтерський рух в країні насамперед спрямований на допомогу українській армії, яка бореться з агресією з боку путінської Росії на Сході України. Автор прослідковує витоки громадянської активності та наростання добровільної взаємодопомоги у суспільстві від подій, що передували українській Революції Гідності. Робота розглядає волонтерство широких народних мас українства під час Єврореволюції 2013 – 2014 рр. Протягом усіх років української незалежності інтелектуали як в Україні, так і в діаспорі вели активні пошуки консолідуючих для суспільства, соціуму та держави факторів. На початку української незалежності аналітики та науковці особливі надії покладали на віднайдення та функціонування національної ідеї. Вона мала довкола себе сконсолідувати націю і повести вперед. І такий підхід мав своє теоретичне підґрунтя. Проте, постколоніальна реальність в Україні розставила інші акценти. Пріоритетним фактором консолідації нації на шляху перетворення її в політичну націю стало громадянське суспільство. Дослідниця розвиває ідею про те, що на сучасному етапі історичного розвитку українського суспільства головним консолідуючим націю чинником виступає саме волонтерський рух. Він є найяскравішим прикладом функціонування громадянського суспільства в Україні. Авторка аналізує також теоретичні засади розгляду консолідуючих факторів, які висувались як базові українською соціогуманітаристикою протягом попередніх років незалежності. Зокрема, мова йде про національну ідею. Авторка наголошує, що перебіг подій в перехідному постколоніальному соціумі має свою специфіку. Ця специфіка визначає пріоритетні напрямки трансформацій. Дослідниця робить висновок щодо непересічної значимості волонтерства та волонтерського руху для збереження української незалежності, формування повноцінної політичної нації на теренах сучасної України та вписування країни у спільний європейський простір. Авторка вказує на необхідність врахування гендерних характеристик волонтерства в Україні. Гендерний чинник варто враховувати, зокрема, для подолання соціальної несправедливості та проведення політики недискримінації в Україні. Ключові слова: волонтер, волонтерство, громадянське суспільство, політична нація, консолідуючий фактор, українці. Iryna Grabovska Volunteer Movement in the Context of Formation and Development of Civil Society in Ukraine Abstract. The author of the article analyzes the formation of a developed civil society in Ukraine through the development of modern mass volunteer movement. The mass volunteer movement in the country especially assists the Ukrainian army, which is fighting with aggression from Putin's Russia in Eastern Ukraine. The author traces the origins and growth of civil activity of voluntary mutual aid society of events leading Ukrainian Revolution of Dignity. The work exams mass movement of volunteers during the Maidan (Pro European Revolution) of 2013-2014th. During the years of Ukrainian independence intellectuals both in Ukraine and in the Diaspora were active quest for consolidating society, society and government factors. At the beginning of Ukrainian independence, analysts and scientists great hopes pinned on finding and functioning of the national idea. It had to consolidate around him and lead the nation forward. This approach had its theoretical basis. However, post-colonial reality in Ukraine has placed more emphasis. The priority factor in national consolidating towards its transformation into a political nation was civil society. The researcher develops the idea that at the present stage of historical development of Ukrainian society the main factor consolidating the nation it serves volunteering. It is the clearest example of the functioning of civil society in Ukraine. The author also analyzes the theoretical basis of consolidating consideration factors put forward as basic of Ukrainian social-humanitarian studies in past years of independence. In particular, it is a national idea. The author emphasizes that the events in the transitional post-colonial society has its own specifics. This specificity determines the priorities for transformation. The researcher concludes on extraordinary importance 26 Київський національний університет імені Тараса Шевченка of volunteering and volunteerism for the preservation of Ukrainian independence, a full-fledged political nation on the territory of modern Ukraine and incorporating the country into European community. The author points to the need to consider gender characteristics of volunteering in Ukraine. The gender factor is taken into account, in particular, to overcome social injustice and a policy of non-discrimination in Ukraine. Key words: volunteering, volunteerism, civil society, political nation, consolidating factor, Ukrainians Протягом усіх років української безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, незалежності інтелектуалами як в Україні, так і в хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в діаспорі велись активні пошуки консолідуючих для складній життєвій ситуації. Більшість розвідок, суспільства, соціуму та держави факторів. На присвячених волонтерам і волонтерській діяльності, початку незалежності особливі надії покладались зазначають, що в Україні давно склалась традиція на віднайдення та функціонування національної взаємодопомоги, суспільної праці, піклування про ідеї, здатної довкола себе сконсолідувати націю і ближнього, яка здійснювалась на благочинних повести вперед. І такий підхід мав своє теоретичне засадах. Чи не найяскравішим прикладом такої підґрунтя. Проте, постколоніальна реальність в традиції була відома українська толока. Людей, які Україні розставила інші акценти, і пріоритетним виконували такий тип робіт називали по-різному: фактором консолідації нації на шляху перетворення альтруїстами, доброчинцями, благодійниками, її в політичну націю стало громадянське добровольцями, громадськими діячами тощо. суспільство. Такий підхід ґрунтується на Добровольців, які йшли до війська раніше називали серйозному теоретичному базисі. Так, Ф. Фукуяма волонтерами (добровольцями), проте, традиції виділяв декілька основних факторів, необхідних змінюються, і сьогодні волонтерами називають для утвердження консолідованої, тобто, стійкої людей, які добровільно працюють заради суспільного демократії. Серед них одне з пріоритетних місць блага. Робота волонтерів завжди носила суспільно займає громадянське суспільство. При всій корисний характер. науково-теоретичній невизначеності та Діяльність волонтерів, яка набуває у різноплановому трактуванні поняття «громадянське суспільстві масового характеру, називається суспільство» цей концепт активно «працює» при волонтерським рухом. У сучасному світі характеристиці сучасних реалій, насамперед, волонтерський рух є одним із основних індикаторів демократичних суспільств. «На сьогодні існує розвитку громадянського суспільства у певній країні. декілька концепцій у розумінні сутності Саме волонтерський рух сприяє активній консолідації громадянського суспільства. Від Гобсівської спільноти довкола життєво важливих для соціуму трактовки держави як суспільства громадян, що є цілей і стимулює розвиток конструктивних процесів у протиставленням природному праву «війни всіх державі. проти всіх», і таким чином, за цією концепцією «Волонтери керуються такими принципами: громадянське суспільство дорівнює державі,  визнають право на допомогу за всіма чоловіками, Локківської концепції держави як знаряддя для жінками та дітьми, незалежно від їхньої расової ефективного функціонування громадянського приналежності, віросповідання, фізичних суспільства, до концепції Пуфендорфа, де особливостей, відповідного соціального та матеріального становища;  поважають гідність і культуру всіх людей; громадянське суспільство протистоїть державі, до  надають допомогу, безкоштовні послуги особисто взаємодії та взаємодоповнення громадянського суспільства та держави (за Гегелем), до концепцій або організовано в дусі партнерства і братерства; відносно незалежного (частково паралельного) • визнають рівну важливість особистих і колективних існування громадянського суспільства і держави, де потреб, сприяють їх колективному забезпеченню; громадянське суспільство розглядається як  ставлять перед собою мету самоорганізована частина, незалежна від держави, перетворити волонтерство в елемент особистого гарантована законом, вільна й самоврядна (за процвітання, набуття нових знань і навичок, Дж.С.Міллем та А.де Токвілем)» [4, c. 121]. удосконалення здібностей, стимулюючи для цього Найефективнішим проявом громадянської ініціативу і творчість людей, надаючи кожному активності українського населення, свідченням можливість бути творцем, а не користувачем, функціонування в Україні громадянського суспільства спостерігачем; після Революції Гідності виявився волонтерський рух. • стимулюють почуття відповідальності, заохочують сімейну, колективну і міжнародну солідарність» [2]. Ще у 2011 р. Верховною Радою України було Про важливість консолідації українства та прийнято Закон «Про волонтерську діяльність», зміни розвитку громадянського суспільства саме внаслідок до якого було внесено вже у 2015 р. та 2016 р. ширення в країні волонтерського руху йдеться і в Відповідно до вказаного закону визначається Указі Президента П. Порошенка «Про пріоритетні волонтерська діяльність: «Волонтерська діяльність - заходи щодо сприяння зміцненню національної добровільна, соціально спрямована, неприбуткова єдності та консолідації українського суспільства, діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом підтримки ініціатив громадськості у цій сфері», надання волонтерської допомоги», а також виданому у 2016 р. «волонтерська діяльність ґрунтується на принципах «З метою сприяння зміцненню національної законності, гуманності, рівності, добровільності, єдності та консолідації українського суспільства, безоплатності, неприбутковості» [6]. Волонтерами визначення пріоритетних заходів з вирішення цих відповідно називають людей, які добровільно надають 27 Українознавчий альманах. Випуск 20 питань, а також забезпечення взаємодії державних Всеукраїнське, регіональне або локальне значення. органів з організаціями громадянського Серед військових організацій особливо виділяється суспільства…» для реалізації низки пріоритетних ДУК (Добровольчий Український Корпус) «Правого завдань, серед яких налагодження активної й сектору». ефективної співпраці органів місцевого Надзвичайно цікавим і показовим у плані самоврядування, державних органів із становлення політичної нації на теренах сучасної представниками громадянського суспільства та України стало виникнення, наприклад, такого громадськими організаціями, приймається низка феномену, як допомога (насамперед, українській указів і законодавчих актів, що має сприяти армії) з боку волонтерських організацій національних подальшому розвиткові громадянської активності та меншин країни. Так, перші почали опікуватися ініціативності, а також розвиткові волонтерського руху бійцями АТО представники громадських організацій в країні. Особливу увагу Президент звернув на кримсько-татарського народу. Не менш показовим є необхідність «…забезпечувати підтримку громадських факт виникнення «Єврейської сотні» Самооборони ініціатив щодо проведення за участю учасників Майдану, яку очолював успішний ізраїльський антитерористичної операції в Донецькій і Луганській бізнесмен і рабин родом з Одеси Натан Хазін. Ось як областях, волонтерів, внутрішньо переміщених осіб він сам пояснює своє рішення стати українським міжнародних, всеукраїнських та місцевих заходів волонтером: «На Майдані я жодного разу не почув національно-патріотичного змісту…» [11]. слово «жид» на свою адресу, я був одним із сотень Ще до активізації волонтерської діяльності під тисяч тих, хто був готовий померти за Україну. Я час Революції Гідності 2014 р. в Україні почали активно вивчив гімн України і співав його з усіма. Я пригадую, виникати волонтерські осередки, які cкладалися як як у розпалі боїв на Грушевського мене назвали відповідь на конкретні суспільні запити. Так дехто братом, і відтоді волію бути «жидобандерівцем», але вважає, що початком волонтерського руху в країні варто не «жидомоскалем»» [8, c. 67]. вважати зиму 2012 р., коли міська влада Києва під Волонтери з Ізраїлю надавали і надають головуванням тодішнього мера О. Попова не змогла сьогодні допомогу Добровольчому Українському впоратись із наслідками хуртовин, що заблокували Корпусу (ДУК), який є військовим формуванням дороги в Києві та на під’їздах до нього. Тоді стихійно «Правого сектору» Дмитра Яроша [8]. Чимало виникли об’єднання автомобілістів, які допомагали добровольців-євреїв воюють на Сході України. витягати застряглі автівки зі снігових заметів. У Мотивацією для них є захист України як своєї подальшому більшість цих автомобілістів склали ядро Батьківщини. Голова Конгресу національних громад групи «Автомайдан» – однієї із найефективніших України Йосип Зісельс так висловився з цього громадських ініціатив Єврореволюції. Саме питання: «Україна – наш спільний дім, ми є частиною «Автомайдан» навідувався «у гості» до Януковича у української спільноти, ми є носіями українських Межигір’я, приїздив до інших вищих чиновників і єврейських традицій і культури. Розділити нас після силовиків з команди Януковича, патрулював околиці пролитої крові дуже складно, тим більше, що наразі Майдану, сповіщав про наступи силовиків та провокації ми, євреї й українці, єднаємось, щоб подолати тітушок. Чимало з учасників «Автомайдану» спільних ворогів: зовнішнього – російського агресора, і постраждало під час революції 2014 р. Їхні автівки внутрішнього – корупцію» [8, c. 70]. Такі реалії палили, автомайданівців викрадали та катували. українського життя породили унікальне явище – Сьогодні автомайданівці активно надають допомогу українського націоналіста єврейського походження, українським захисникам на Сході країни [9, c. 72]. якого москалі охрестили «жидобандерівець». Сплеск волонтерського руху в Україні Популярним серед українців стало висловлювання: спостерігався у 2014 – 2015 рр., коли громадяни «Моя національність – жидобандерівець». країни масово брали участь у благодійних акціях, Як показала практика, волонтерському рухові волонтерській допомозі добровольчим батальйонам в Україні виявилось під силу вирішувати складні на Сході країни, допомозі переселенцям і біженцям із питання, пов’язані з виживанням української нації в окупованих регіонів Донеччини та Луганщини. Та у умовах загрози з боку зовнішнього агресора та 2016 р., по мірі налагодження діяльності державних сепаратистськи налаштованих регіонів. Звичайно, структур, частина функцій волонтерів, які вони взяли складнощів і труднощів на шляху діяльності на себе в силу жорсткої необхідності, відпала. Але і волонтерів в Україні буде ще чимало. Проте, вже сьогодні існує потужний волонтерський рух у країні, існує величезний позитивний досвід. Відомий в що свідчить про існування розвинутого Україні журналіст і громадський діяч Юрій Бутусов у громадянського суспільства. Найвідоміші та зв’язку із ситуацією, що склалась у Авдіївці взимку найвпливовіші волонтерські організації сучасної 2017 р., зазначав: «Впервые, пожалуй, в условиях України наступні: «Народний проект», «Армія SOS», войны, наше государство и общество показали «Підтримай армію України», «Волонтерська Сотня», пример комплексных и системных действий в «ФОНД Діани Макарової», «Повернись живим», конкретной критической ситуации. Отметил для себя «Combat-UA», «Миротворці України», «Благодійний ряд новшеств, дай Бог, чтобы они стали системой: … фонд освітніх інновацій», БО «БФ Марини Шеремет», 5. Гражданское общество. Волна сочувствия и ГО «Ініціатива Е+», БФ «Союз Волонтерів України», поддержки украинских воинов и жителей Авдеевки – «Волонтерська група Романа Доніка» та інші [10]. Всі беспрецедентная. Массовый выезд журналистов, громадські волонтерські організації в країні мають волонтеров, политиков в Авдеевку, освещение 28 Київський національний університет імені Тараса Шевченка ситуации не только из СМИ, но и из соцсетей. Інкорпорація представників громадянського Авдеевка стала безусловно главной темой для всей руху у владні структури України загалом може страны, и консолидировала информационное розглядатись як позитивний процес. Проте, багато хто пространство. Снова пошла потоком гуманитарная з волонтерів не має достатнього теоретичного рівня помощь. Люди увидели цель, достойную помощи. підготовки для участі у процесі управління державою. Тысячи киевлян вышли проводить погибших героев Але не тільки це є проблемою сучасних українських на Майдан, и эти потрясающие акции солидарности волонтерів. Куди складнішою стає ситуація, коли граждан объединяют людей вокруг общей беды. волонтерські ініціативи починають загрожувати Авдеевка стала главной темой для страны, все олігархічно-клановим інтересам еліт України, як то внимание сконцентрировано на конкретной проблеме сталося, наприклад, із блокадою ОРДЛО, яку цілком конкретного города, его жителей и его защитников. В правомірно розглядати як громадський рух. Більшістю Украине развивается настоящее гражданское населення країни блокада сепаратистських територій общество, которое может очень серьезно влиять на розцінюється як позитивна дія, яка сприятиме ситуацию в стране» [1]. наближенню закінчення війни на Сході України. На окрему увагу заслуговує характеристика Проте, існують і інші думки, які мають під собою певні волонтерського руху в сучасній Україні з позицій доводи. Чи таким чином громадянське суспільство гендерного аналізу. Специфіка, яка проявилась під дійсно спрацювало на користь української час так званої гібридної війни на Сході країни, полягає незалежності, покаже час. Принаймні, подібні у тому, що кількість волонтерів-жінок перевищує громадянські ініціативи свідчать на користь існування кількість волонтерів-чоловіків. Проте, як у засобах в теперішній Україні повноцінної модерної нації масової інформації, так і на рівні висловлювань європейського типу. політиків громадські активістки, зайняті у цій сфері Таким чином, волонтерський рух в Україні є діяльності, продовжують розглядатися як помічниці найяскравішим підтвердженням формування чоловіків. Вочевидь, тут спрацьовують усталені розвиненого громадянського суспільства як умови гендерні стереотипи, закріплені на ментальному рівні становлення політичної нації та утвердження засад [5]. Саме діючі стереотипи не дозволяють навіть в консолідованої демократії в країні. унікальному явищі українського волонтерського руху побачити новий рольовий розподіл між статями, не Література: кажучи вже про усталені віками і навіть тисячоліттями 1. Бутусов Ю. Украина полностью переиграла Россию рольові гендерні розподіли, які втілюються на в ситуации с кризисом в Авдеевке / Юрий Бутусов. практиці під час військових дій. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: Для багатьох жінок України волонтерська http://facebook-ua.info/2017/02/03/yurij-butusov- діяльність відкрила нові можливості для самореалізації, ukraina-polnostyu-pereigrala-rossiyu-v-situacii-s- кар’єрного зростання, самоусвідомлення себе і своєї krizisom-v-avdeevke/ ролі в соціальному просторі [3]. В той же час навіть на 2. Волонтери керуються такими принципами… – міжнародному рівні було визнано дискримінованість [Електронний ресурс]. – Режим жіноцтва країни у соціальному просторі. Це, зокрема, доступу: http://volonteriinua.blogspot.com/ стосується і визнання їхніх досягнень на ниві розбудови 3. Грабовська І. Проблема жіночого політичного громадянського суспільства в українській державі. Так, у лідерства в сучасній Україні: соціофілософський Заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації аналіз / Ірина Грабовська // Aktualne naukowe дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної problemy. Rozpatrzenie, decyzja, praktyka // Zbior доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію raportow naukowych. – Gdansk, Polska. – 2015. – P. всіх форм дискримінації щодо жінок, схвалених 93 – 95. Комітетом ООН на його шістдесят шостому засіданні (13 4. Грабовська І. Взаємозв’язок між Магдебурзьким лютого – 3 березня 2017 р.), йдеться про необхідність правом та громадянським суспільством: українські широкого залучення жіноцтва України до миротворчого реалії // Зборнік навуковых матэрыялаў «Ад процесу. «(b) Надати жінкам і організаціям Магдэбургскага права да сучаснага громадянського суспільства можливість робити свій самакіравання». – Магілеў, 2017. – С. 121 – 124. внесок у мирний процес в якості активних учасників, 5. Див про це детальніше: Грабовська І., Купцова Т., створюючи ефективні канали комунікації та координації Талько Т. Репрезентація архетипів у гендерних та спільні ініціативи, покликані враховувати пріоритети стереотипах української культури. Монографія. - жінок» [7]. І далі: «(d) Відновити політичний процес, К.: Видавець ПП Лисенко М.М., 2012. – 196 с.; спрямований на побудову всеосяжного і міцного миру, Грабовська І. Розділ 9. Гендерна складова який закладає основу для всеосяжної демократії, європейського цивілізаційного вибору сучасного заснованої на законності, і взяти в ньому активну українства // Сучасне українство: цивілізаційні участь» [6]. У плані практичних кроків країні було виклики та відповіді: Монографія. – К.: Вид-во рекомендовано також «(e) Розробити «дорожню карту» «Україна», 2015, – С. 190 – 211. для виконання Національного плану дій з чіткими 6. Закон України «Про волонтерську діяльність». - часовими рамками, контрольними показниками і [Електронний ресурс]. – Режим доступу: бюджетом – з урахуванням гендерних аспектів, http://volonteriinua.blogspot.com/. розробити показники для регулярного контролю за її 7. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації виконанням» [7]. щодо жінок. Заключні зауваження до восьмої 29 Українознавчий альманах. Випуск 20 періодичної доповіді України (попередня Mahdэburhskaha prava da suchasnaha нередагована версія). – Комітет ООН з ліквідації samakiravannya». – Mahileў, 2017. – S. 121 – 124. дискримінації щодо жінок. – Репринт, 3 березня 5. Dyv pro tse detal'nishe: Hrabovs'ka I., Kuptsova T., 2017 р. Tal'ko T. Reprezentatsiya arkhetypiv u hendernykh 8. Костюк Б. Національність: жидобандерівець. stereotypakh ukrayins'koyi kul'tury. Monohrafiya. - K.: Громадянство: Україна / Богдана Костюк // Vydavets' PP Lysenko M.M., 2012.- 196 s.; Український альманах. – Об’єднання українців у Hrabovs'ka I. Rozdil 9. Henderna skladova Польщі. – Варшава, 2016. – С. 64 – 70. yevropeys'koho tsyvilizatsiynoho vyboru suchasnoho 9. Присяжнюк М. Волонтерська «окупація» України. З ukrayinstva // Suchasne ukrayinstvo: tsyvilizatsiyni побаченого і передуманого українським vyklyky ta vidpovidi: Monohrafiya. – K.: Vyd-vo волонтером / М. Присяжнюк // Український «Ukrayina», 2015, – S. 190 – 211. альманах. – Об’єднання українців у Польщі. – 6. Zakon Ukrayiny «Pro volonters'ku diyal'nist'». – Варшава, 2016. – С. 71 – 81. [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu: 10. Список волонтерів російсько-української війни http://volonteriinua.blogspot.com/. (2014 – дотепер) // Вікіпедія. – [Електронний 7. Konventsiya pro likvidatsiyu vsikh form dyskryminatsiyi ресурс]. – Режим доступу: shchodo zhinok. Zaklyuchni zauvazhennya do https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0 vos'moyi periodychnoyi dopovidi Ukrayiny %B8…. (poperednya neredahovana versiya). – Komitet OON 11. Указ Президента України № 534/2016. Про z likvidatsiyi dyskryminatsiyi shchodo zhinok. – пріоритетні заходи щодо сприяння зміцненню Reprynt, 3 bereznya 2017 r. національної єдності та консолідації українського 8. Kostyuk B. Natsional'nist': zhydobanderivets'. суспільства, підтримки ініціатив громадськості у цій Hromadyanstvo: Ukrayina / Bohdana Kostyuk // сфері // Центр Разумкова. Консолідація Ukrayins'kyy al'manakh. – Ob"yednannya ukrayintsiv українського суспільства: шляхи, виклики, u Pol'shchi. – Varshava, 2016. – S. 64 – 70. перспективи. Інформаційно-аналітичні матеріали 9. Prysyazhnyuk M. Volonters'ka «okupatsiya» Ukrayiny. до Фахової дискусії 16 грудня 2016 р. // Проект Z pobachenoho i peredumanoho ukrayins'kym “Формування спільної ідентичності громадян volonterom / M. Prysyazhnyuk // Ukrayins'kyy України в нових умовах: особливості, перспективи al'manakh. – Ob"yednannya ukrayintsiv u Pol'shchi. – і виклики”, реалізується за підтримки програми Varshava, 2016. – S. 71 – 81. “Matra” МЗС Нідерландів та Фонду Конрада 10. Spysok volonteriv rosiys'ko-ukrayins'koyi viyny (2014 Аденауера. – К., 2016. – 100 с. – С. 98 – 100. — doteper) // Vikipediya. – [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu: https://uk.wikipedia.org References: /wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8…. 1. Butusov Ju. Ukraina polnost'ju pereigrala Rossiju v 11. Ukaz Prezydenta Ukrayiny #534/2016. Pro priorytetni situacii s krizisom v Avdeevke / Jurij Butusov – zakhody shchodo spryyannya zmitsnennyu [Jelektronnyj resurs]. – Rezhim dostupa: natsional'noyi yednosti ta konsolidatsiyi ukrayins'koho http://facebook-ua.info/2017/02/03/yurij-butusov- suspil'stva, pidtrymky initsiatyv hromads'kosti u tsiy ukraina-polnostyu-pereigrala-rossiyu-v-situacii-s- sferi // Tsentr Razumkova. Konsolidatsiya krizisom-v-avdeevke/ ukrayins'koho suspil'stva: shlyakhy, vyklyky, 2. Volontery keruyut'sya takymy pryntsypamy… – perspektyvy. Informatsiyno-analitychni materialy do [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu: Fakhovoyi dyskusiyi 16 hrudnya 2016 r. // Proekt http://volonteriinua.blogspot.com/ “Formuvannya spil'noyi identychnosti hromadyan 3. Hrabovs'ka I. Problema zhinochoho politychnoho Ukrayiny v novykh umovakh: osoblyvosti, perspektyvy liderstva v suchasniy Ukrayini: sotsiofilosofs'kyy i vyklyky”, realizuyet'sya za pidtrymky prohramy analiz / Iryna Hrabovs'ka // Aktualne naukowe “Matra” MZS Niderlandiv ta Fondu Konrada problemy. Rozpatrzenie, decyzja, praktyka // Zbior Adenauera. – K., 2016. – 100 s. – S. 98 – 100. raportow naukowych. – Gdansk, Polska. – 2015. – P. . 93 – 95. 4. Hrabovs'ka I. Vzayemozv"yazok mizh Mahdeburz'kym pravom ta hromadyans'kym suspil'stvom: ukrayins'ki realiyi // Zbornik navukovыkh matэrыyalaў «Ad 30 Київський національний університет імені Тараса Шевченка УДК 82:94(477) Mykola Drobotenko Postcolonial Influence on the Political Realities of Modern Ukraine Abstract. The article examines some of the issues of the realities of state building processes from the point of existence and impact of cause-effect relationships of different nature. It considers features that may lead to the postcolonial dependence of the state in current historical, geopolitical and economic realities of modern Ukraine. Examples of factors of disintegration processes of political associations, which are considered by Russian scientists (as an example of science-based technology) prove the danger of external influence and have real consequences of the actions of the aggressive foreign policy of the neighboring state. This allows the aggressor country to induce or accelerate the process of disintegration and collapse of existing or potential unities in the zone of its interests and, as practice shows, is used by Russia on all continents. The author considers the political corruption as one of the factors that can lead to the inhibition of the development of the country as an independent and sovereign state – and, thus, reinforces its dependence on foreign countries. The article provides some signs of institutional, political and normative prerequisites for the development of corruption in the country. This article analyzes the problems and prospects of postcolonial discourse in modern Ukrainian social and humanitarian sciences. Postcolonial dependence of the state rapidly grows when: 1) increases control of internal and external policies from the foreign state; 2) grows dependence of political, social and economic decisions; 3) the appointment of individuals at main state positions are controlled from the outside; 4) in the structure of exports dominated by raw materials; 5) increasing external pressure during the signing of agreements and contracts; 6) are created unfavorable conditions for the development of its own economy; 7) increases control and dependent of financial system from foreign banks and financial institutions; 8) imposing citizens of the postcolonial country foreign language and culture continues; 9) occurs falsification of historical events; 10) continues «brain drain» abroad and are destroyed human potential. The presence of nationally-conscious and educated patriotic citizens, primarily young people, the intellectual potential of the state, and modern and well-thought system of training of scientific, technical, military personnel becomes a prerequisite for strengthening the country and further prevents any dependence. This ensures the country the compliance of partnership relations in its foreign policy, security and, thus, a high level of economic development. Key words: colonial dependence, political corruption, disintegration, elite, human potential. На сьогоднішній день науковці різних частини її території – півострова Крим – Росією і війна напрямків діяльності створили велику кількість теорій на східних її кордонах, так звана «гібридна війна», державного устрою і управління. Всі вони мають свої складовою частиною якої є інформаційна війна – все ознаки, особливості, переваги і недоліки. Якщо це наслідки агресивної політики Росії, яка не може розглядати колоніальну і постколоніальну політику змиритися із закономірним ходом розвитку історії та окремих держав по відношенню до інших як політику розвалом Російської імперії. В новоутворенні під поневолення і експлуатації за допомогою військових, назвою СРСР існувала російська метрополія по економічних і політичних методів, то відомі й широко відношенню до усіх інших колоніально залежних вживані сьогодні поняття «гібридні війни», «ресурсні республік, з яких ця імперія складалась. війни» є найбільш вдалими і більш-менш вдало Сучасні ж російські науковці у Москві, 20 – 21 описують етапи й кроки досягнення поневолення. квітня 2001 року, на засіданні Першого Конвенту Зважаючи на стратегію і тактику ведення гібридних і Російської асоціації міжнародних досліджень під ресурсних війн, наявність і можливості використання назвою «10 років зовнішньої політики Росії» піддали сучасних засобів і технологій окремими країнами аналізу досягнення й успіхи, втрачені можливості, відповідно виглядають і результати такої хижацької подальші кроки й перспективи російської зовнішньої зовнішньої політики окремих держав. Основні ознаки політики, визначали нове місце і роль сучасної Росії колонізації країни давно відомі. Незначною мірою по відношенню не тільки до колишніх «союзних» вони можуть мати географічні, часові або політичні республік, які стали незалежними у 1991 році, а й до відмінності. Але при цьому цікавими виглядають інших країн світу. Теорія хаосу і розвалу, дезінтеграції причинно-наслідкові зв’язки, які приводять до будь-яких об’єднань, ставлення до колишніх республік колонізації певної території (мова йде не тільки про СРСР як до колоній покладено в основу існування й країни) – колоніальне ставлення до Іншого може бути діяльності сьогоднішньої Росії. «...Наше завдання не і внутрішньодержавним, галузевим чи навіть просто зрозуміти, що і як сприяє розпаду політичної соціально-вибірковим. єдності, а навчитися ефективно керувати цим Загально відома теорія, яка базується на процесом. Адже кожен політичний союз (військовий, біблійних легендах розсіювання народу, що майже економічний або військово-економічний) являє собою досяг Царства Небесного, використовується і джерело явної чи прихованої загрози національній сьогодні. Це дозволяє «розсіяти» будь-який народ, безпеці Росії. Отже, розробка науково обґрунтованої поневолити країну і володарювати таким чином технології, що дозволяє провокувати або століттями на чужій землі, знищуючи місцеве прискорювати процес дезінтеграції існуючих або населення і використовуючи природні багатства, потенційно можливих політичних єдностей, є сьогодні збагачуватись за чужий рахунок на цьому. «Розділяй і дуже актуальною....» [1, с. 10 – 11]. володарюй» – ось відомий колоніальний принцип Для дезінтеграції будь-якої політичної управління. системи розглядалась ціла низка факторів. Сьогоднішнє військово-політичне й По-перше, неоднорідність структури економічне становище нашої держави, анексія взаємовідносин між учасниками цієї системи. Між 31 Українознавчий альманах. Випуск 20 учасниками, які належать одній системі і вступають у представників, це приводить до зростання політичної будь-які відносини як між собою, так і з суб’єктами, які несамостійності у виробленні стратегічних завдань і належать до інших політичних систем, виникають прийнятті необхідних рішень. Достатньо згадати стосунки, родинно об’єднуючі їх. До таких рішення Верховної Ради України по продовженню об’єднуючих факторів можна віднести єдине базування ЧФ Росії в Україні після 2017 року історичне коріння, моноконфесійність, геополітичне (Харківські угоди 2010 р. були підписані сім років становище, мову спілкування. Провокування й тому, 21 квітня і ратифіковані Верховною Радою культивування етнічних, культурних, економічних, України 27 квітня 2010 р). ідеологічних і політичних розбіжностей, підтримка Так звана «політична еліта» на всілякого сепаратизму й федералізму, відцентрових законодавчому рівні прийняла рішення в інтересах тенденцій є дезінтегруючими факторами. іноземної держави, які за декілька років уможливили По-друге, надмірне розширення політичного анексію нашої території і розв’язали військовий об’єднання, в результаті чого координація конфлікт на Донбасі. Підготовка до захоплення та взаємовідносин всередині об’єднання порушується і в подальшої колонізації України Росією була розпочата єдності поширюються тенденції до розпаду. Тобто, відразу ж після здобуття незалежності у 1991 році. якщо зазначені тенденції присутні й помітні, то У сучасній елітології виділяються декілька включення нових членів до існуючої політичної підходів до формування еліти. Один з них має назву єдності повинно тільки прискорити її розпад. Чим альтиметричний, який «оцінює приналежність до яскравішими будуть культурні, конфесійні, еліти по факту наявності у індивідів реальної влади й геополітичні та інші розбіжності між суб’єктами цієї впливу. Без жорсткого прив’язування до їх інтелекту і єдності, тим швидше вона поляризується і морально-етичних якостей» [1, с. 10 – 11]. Яким чином розпадеться на декілька груп «за інтересами». буде отримана влада – різниці вже немає. В арсенал По-третє, вправно проведена і організована засобів досягнення мети завоювання входить все: на високому рівні «ресурсна війна» буквально розірве підкуп, політичні вбивства, рейдерство, зловживання, будь-яке політичне об’єднання на складові частини, використання різноманітних соціально-психологічних знищуючи основу для існування єдності, об’єднання технологій, включаючи вплив на свідомість населення (коаліції) тощо. через засоби масової інформації, тощо. По-четверте, якщо система контактів з Наприкінці XIX – на початку XX ст. окремими суб’єктами коаліції буде побудована таким французький філософ Жорж Сорель визначав термін чином, щоб виділити серед них одного чи двох «еліта» як «найціннішу, найкращу групу людей, що лідерів, то система почне відчувати вагомі й відчутні керує суспільством завдяки притаманним їй потрясіння. Лідер всередині системи намагається винятковим якостям». Аналізуючи реальні відносини брати на себе повноваження цілого і презентувати це суб’єктів політичної влади, Вільфредо Парето, ціле у всіх своїх контактах. Це викличе протидію у Гаетано Моска та Роберт Міхельс розробили й інших учасників коаліції. Вирощування антилідера дослідили у більш повному обсязі поняття «еліти», призводить до поляризації всередині політичної надаючи еліті головну роль в громадянському коаліції і до її розпаду [2, с. 57 – 60]. розвитку суспільства. Яскравим прикладом використання всіх цих В перекладі з англійської термін «лідер» факторів у сучасній Україні стало існування й (англ. leader) означає «ведучий». Тобто це особа, діяльність так званої «помаранчевої коаліції», що наділена повноваженнями обирати напрямки руху і була створена після революції 2005 року. Всі чотири водночас можливістю впливати на суспільно-значущі фактори зазначеної технології дезінтеграції процеси, які врешті-решт визначають рівень розвитку політичного об’єднання були реалізовані! всієї спільноти і задоволення її потреб. У такому Якщо проаналізувати останні події, які випадку морально-етичні й інтелектуальні якості відбуваються у світі, економічні та військові конфлікти індивіда, який обраний на роль політичного лідера, останніх років – стає зрозумілим існування і роль стають вкрай важливими і визначальними як для «режисера світової нестабільності», ім’я якому – Росія. І спільноти, так і для держави в цілому. тоді такими зрозумілими, і такими далекоглядними Неабиякий вплив на прийняття рішень і виглядають їхні плани: «...Росія як могутня держава не загальний стан справ у державі має корупція, яка повинна допускати існування скільки-небудь великих присутня у будь-якому суспільстві в тій чи іншій мірі. політичних інтеграцій, діяльність яких нею б не Термін «корупція» в різні історичні періоди мав різний контролювалася...» [2, с. 57 – 60]. зміст і тлумачення. Так, Макіавеллі вважав, що це Розділивши й дезінтегрувавши у першу чергу руйнація всіх громадянських чеснот. А на думку національно свідомі політичні сили, доклавши Монтеск’є це «перетворення доброго політичного фінансових і організаційних зусиль, активізуються й ладу на порочний», Руссо був переконаний, що це підтримуються деструктивні громадські рухи й «неминучий наслідок самої боротьби за владу». У політичні сили іноземної держави, представники яких сучасному розумінні слово «корупція» тісно пов’язане з часом входять і до законодавчого органу залежної з потребою мати владу. Корупція пов’язана із країни. Таким чином, досягаються декілька умов зловживаннями у сфері розкрадання державних збереження постколоніальної залежності держави. ресурсів заради особистого збагачення через Зовнішня політика починає контролюватися і здійснення незаконних оборудок із порушенням залежати від інтересів іноземної держави через її 32 Київський національний університет імені Тараса Шевченка моральних норм, певних етичних стандартів частини населення, перекладання на неї фінансових поведінки та існуючого законодаства. проблем неминуче призводить до незадоволення і в Корупція особливо посилюється тоді, коли результаті – до соціального вибуху. Таким чином, кар’єра особи в державному органі ґрунтується на корупція лише загострює проблему деколонізації партійному членстві, коли правова система надзвичайно України [3; 4, с.103 – 106]. ускладнена, а закони нечіткі та суперечливі, коли Відсутність розуміння у більшості населення чиновники майже не мають внутрішніх можливостей і ідеології національної єдності ускладнює процеси потенціалу проявляти ініціативу. Професійні якості деколонізації, призводить до занепаду суспільства і фахівців різних галузей у такому випадку стають не загрожує втратою державного суверенітету та затребуваними в суспільстві, а результати їхньої незалежності держави [3]. діяльності не приносять користі. Більше того, така Таким чином, постколоніальна залежність діяльність становить загрозу подальшому розвитку держави стрімко зростає, коли: 1) збільшується держави і врешті-решт несе загрозу національним контроль внутрішньої та зовнішньої політики інтересам держави. Достатньо звернути увагу на іноземною державою; 2) зростає несамостійність у принципи формування виконавчих структур у прийнятті політичних та соціально-економічних державницьких інституціях України сьогодні, щоб рішень; 3) іззовні контролюється затвердження зрозуміти витоки корупційних дій окремих чиновників і певних осіб на ключові державні посади; 4) у структурі загрози, які вони становлять для існування самого експорту продукції домінує сировина; 5) збільшується суспільства. Говорити про компетентність таких зовнішній тиск під час підписання угод і договорів; 6) чиновників взагалі марно. У демократичних системах створюються невигідні умови для розвитку власної зростає суспільна вага (а разом з тим і влада) економіки; 7) збільшується контроль і залежність особистостей, які представляють державу і можуть фінансової системи держави від іноземних банків і таким чином контролювати витрати різноманітних фінансових установ; 8) продовжується нав’язування інституцій та незаконні прибутки, отримані чиновниками населенню постколоніальної держави чужої культури на свій розсуд. Це «боси державних послуг», яких на й мови; 9) відбувається фальсифікація історичних державні посади призначили партії. Ієрархія посад подій; 10) продовжується «відплив мізків» за кордон чиновників, задіяних у корупційних схемах вельми та нівелюється й знищується людський потенціал. широка, ними можуть бути міністри, керівники Більшості з цих деструктивних проявів можна підприємств, архітектори, бухгалтери, менеджери та ін. І позбутись відносно швидко при наявності певних тоді корупція починає бути відчутною на кожному кроці, зусиль і професіонально підготовлених кадрів. Саме стає тотальною. Працівники чи менеджери в державній тому питання підготовки кадрів, які були б патріотично структурі, які лояльно ставляться до своїх політичних налаштованими, компетентними і вихованими на патронів стають функціональною складовою морально-етичних засадах, стає одним із основних. організованих корупційних схем через налагодження Вирішення цього питання може зайняти від 15 до 25 необхідних контактів, сприяння проведенню переговорів років! Підготовка кадрів стає головним питанням між двома чи декількома сторонами, зацікавленими в виживання України у жорсткій постколоніальній корупційній акції. Їхніми основними ресурсами є особисті боротьбі за свою незалежність. зв’язки та «конфіденційна» інформація, яку можна Саме тому галузеві реформи, а, відповідно, й збирати і обмінювати на тіньових ринках. Влада таких підняття рівня життя українського народу, стабільність політичних посередників зростає зі зменшенням розвитку держави приречені на поразку, якщо прозорості та впевненості у веденні адміністративних належна підготовка і виховання власних кадрів процедур. відсутня або знаходиться на низькому рівні. Світових Окрім інституційних і політичних передумов для прикладів цьому достатньо. З цього починали розвитку корупції існують ще і нормативні. Корупція відновлювати країну влада і народ Сінгапуру, Китаю. поширюється там, де соціальні стосунки проникають в Проблема полягає не тільки у пошуці й підготовці інші сфери, де стосунки базуються на різних видах фахівців високого рівня, які відповідають сучасним соціальної взаємодії і допомоги. Особливо це стає вимогам збалансованого розвитку. Ще більшою небезпечним, коли під виглядом соціальних турбот для проблемою стає питання їх збереження. окремих незахищених верств населення владні, або У 2000 році в Лісабоні глави європейських наближені до окремих політичних сил структури держав і урядів поставили перед собою завдання вибірково і на свій розсуд надають пільги, вирішуючи при створити в ЄС найбільш конкурентоздатну і динамічну цьому, в першу чергу, свої фінансові й політичні економіку, яка повинна базуватися на знаннях. До інтереси. Бідні стають ще біднішими, а багаті – кінця ХХ століття коло питань і проблем, що виникли в збільшують свої статки за рахунок бідних, попередньо Європі та й у всьому світі, зійшовся на розподілі сфер забезпечивши собі надходження коштів і збільшення впливу держав і звівся до питання можливості особистих прибутків через лобіювання прийняття контролювати й ефективно управляти цими сферами. необхідних законів. Яскравим прикладом у сучасній І в цій ситуації кадрове питання, наявність Україні стало призначення владою субсидій на сплату професіоналів, висококваліфікованих фахівців і комунальних послуг для окремої частини населення та управлінців, стратегічно мислячих керівників, почав виплата завищених надбавок і премій державним відігравати первинну роль. Останні десятиліття службовцям. Конфлікт цінностей без вирішення світова спільнота (у частині створення єдиного загально-державних проблем для більшої і збіднілої європейського освітнього простору) приділяє пильну 33 Українознавчий альманах. Випуск 20 увагу питанням освіти, використанню досягнень але і як рушійна сила соціально-економічного сучасної науки й техніки, а також п’яти розвитку країн. фундаментальним свободам ринку європейської Український народ вистояв і визначився у спільноти. Саме тому потрібна віртуальна напрямку свого руху до Європи у 2013 році на «відкритість кордонів» між різними освітніми Майданах Гідності по всій Україні. Не завадила цьому системами європейських держав, у цьому полягає рухові й гібридна війна, нав’язана нам Росією. прагматизм ідеї створення такого освітнього простору. Активізувавши процес деколонізації України, наш До створення єдиного освітнього простору залучають народ не повинен втратити свій суверенітет і знову кращих фахівців. І за 26 років незалежності України ставати залежним від будь-яких потенційно існуючих значна частина з них – це наші науковці, серед яких є метрополій. молоді й перспективні. І в цьому для нас на сьогоднішній день виникає проблема, яка лежить в Література: соціокультурній, економічній і геополітичній площині. 1. Бухарин С.Н., Малков С.Ю. Эволюция элиты. – М.: Освітньою моделлю ХIХ століття класичних Академический проект, Гаудеамус, 2014. – 281 с. європейських університетів стала модель Вільгельма 2. Десять лет внешней политики России : Материалы фон Гумбольдта, і базувалася вона на двох основних Первого Конвента Российской ассоциации свободах – свободі викладати і свободі навчатися. международных исследований / Под ред. А.В. Більшою мірою вона була орієнтована на Торкунова. – М.: РОССПЭН, 2003. – 784 с. фундаментальні дослідження в науці. Ідеальною 3. Донатела дела Порта, Альберто Вануччі. Брудні метою цієї освітньої філософії було отримання знань, оборудки: учасники, ресурси та механізми де знання були вищою метою і розглядалися як політичної корупції / Пер. з англійської. – К.: самоціль. У кінці ХХ століття ця класична модель «К.І.С», 2006. – 302 с. зіткнулася з певними труднощами соціального і 4. Дроботенко М.М. Проблема зміни еліт, або чи економічного характеру. Разом із причинами, працюють «соціальні ліфти» для молоді? // викликаними переходом до постіндустріального Українознавчий альманах. Випуск 14. – К., 2013. – суспільства, це було пов’язано і з поголовною 284 с. – С.103 – 106. комерціалізацією системи освіти і, як наслідок, References: збільшенням кількості вищих учбових закладів. До 1. BUKHARYN, S.N., MALKOV, S.YU. (2014). недавнього часу наша країна у цьому випереджала Evolyutsiia elity [Evolution of the elite]. багато європейських країн і мала більше 800 ВНЗ. Akademycheskiy proekt; Haudeamus. Moscow. 281 Внаслідок стали відчутними «інфляція» освітніх pр. [in Rus.]. послуг і зниження якості освіти. Не менш тривожним 2. Desyat’ let vneshney politiki Rossii: Materialy Pervogo (а в європейському просторі особливо відчутним) Konventa Rossijskoj assotsiatsii mezhdunarodnykh наслідком стає той факт, що високий рівень громадян issledovanij [Ten Years of Russian Foreign Policy: з вищою освітою не може позитивно впливати на Proceedings of the First Convention of the Russian рівень безробіття. Таким чином, засоби громадян, Association for International Studies] (2003). вкладені в здобуття вищої освіти іноді можуть Torkunov, A.V. (ed.). ROSSPEN, Moscow. 784 pp. [in виявитися «замороженими», або й гірше – Rus.]. витраченими даремно. У цьому випадку ринкові 3. DELA PORTA, DONATELA, VANUCHCHI, AL’BERTO механізми, закладені в систему освіти, стають (2006). Brudni oboruddky: uchasnyky, resursy ta детонатором процесів безробіття і невпевненості mekhanizmy politychnoji koruptsiji [Dirty deals: молоді у завтрашньому дні. На порядку денному participants, resources and mechanisms of political виникло питання економічної і громадської corruption]. «K.I.S», Kyiv. 302 pp. [in Ukr.]. ефективності вищої освіти. Реалії ХХI століття 4. DROBOTENKO, M.M. (2013). Problema zminy elit, підтверджують той факт, що знання не можуть бути abo chi pratsyuyut’ «sotsial’ni lifty» dlya molody? “The лише самоціллю, а повинні допомагати суспільству в problem of change of elites or work or «social зменшенні соціальної напруги і сприяти його elevator» for young people?” In: Ukrayinoznvchyy економічному процвітанню. Згідно Лісабонської al’manakh, no. 14. Kyiv, pp. 103 – 106. [in Ukr.]. стратегії знання розглядаються не лише як свобода, УДК (172.13+323.233): 94(447)«1991/…» Олексій Ліончук Творення громадянського суспільства в незалежній Україні як ознака подолання постколоніального синдрому (на прикладі акцій громадянської непокори 1993-2010) Анотація. Статтю присвячено питанню розбудови громадянського суспільства в Україні у 1993-2010 рр. Щоб подолати залежність від колишньої метрополії, потрібно вибудувати або відродити власні суспільні інститути, засоби масової інформації (бажано, щоб вони виходили українською мовою), профспілковий рух, релігійні організації тощо. Після проголошення незалежності більшість міжнародних експертів скептично ставилися до незалежної України, вони навіть погано уявляли собі, де вона розташована і прогнозували їй швидкий розпад або ж нове поглинання Росією. Та страйки 34 Київський національний університет імені Тараса Шевченка гірників Донбасу в 1993 р. і мирне вирішення їхніх проблем засвідчили, що Україна йде іншим шляхом, ніж колишня метрополія. Це підтвердили і мирні протести українців на Майдані Незалежності в Києві у 2004-2005 рр., і поява різних громадських об’єднань “знизу” до, під час та після Помаранчевої революції. Російську Федерацію непокоїть сам факт існування незалежної держави Україна. Це занепокоєння збільшилося після відторгнення українськими громадянами російського шляху розвитку після 2004 року та відновлення діалогу щодо повноцінного членства в Європейському Союзі та НАТО. Ключові слова: Громадянське суспільство, суспільні протести, постколоніальний розвиток. Oleksiy Lionchuk Formation of Civil Society in Independent Ukraine as a Feature of Overcoming of Postcolonial Syndrome (on Example of Civil Protests in 1993–2010) Abstract. The article is devoted to the development of civil society in Ukraine in 1993-2010 years. To overcome the dependence from the former metropolis, we need to build or restore our social institutions, media (it is desirable that to publish in Ukrainian), the trade union movement, religious organizations and others. After the proclamation of independence, most of international experts were skeptical about the independent Ukraine, most dimly imagined where it is situated and predicted for her the rapid disintegration or new absorption by Russia. But the miner’s strikes in Donbass in 1993 and the peaceful solution of their problems showed that Ukraine is going by a different way than the former metropolis. This was confirmed by the peaceful protests of Ukrainians on Independence Square in Kiev in 2004-2005., and the emergence of various public organizations "from the bottom" before, during and after the Orange Revolution. Particularly the Russian Federation is troubling by the very existence of an independent state of Ukraine. This concern increased after the rejection by the Ukrainian citizens from the russian way of development after 2004 and the resumption of dialogue about full membership in the European Union and NATO. The economic problems significantly slowed the development of civil institutions and considerably influenced on the political activity of citizens. But the movement from the former metropolis at the community level occurred much faster than at the public one. Of course, the dominance in the informative and cultural space of the russian-speaking and russian by definition products were extremely aggressive, which influenced on the subsequent feeling of inferiority complex among the citizens of Ukraine. Russian strategists tried hard to deepen the division in Ukrainian society since the historical memory of Eastern and Western parts of Ukraine is different. But in the most difficult moments for the country the social forces of the East and the West of the country were like a united front in its support, thereby overcoming complexes, which imposed from the imperial centers by centuries. All actions of civil disobedience demonstrated that Ukrainian society is willing to defend their rights, in contrast to Russia, where leaders know better. This demonstration was primarily intended for the internal use, but it appeared that it gave the good information for thought by the international community. Keywords: Civil Society, Public Protests, Post-Colonial Development. Понад 25 років Україна de jure є незалежною, від держави, але взаємодіє з нею заради суспільного демократичною та суверенною державою. Та лише блага” [12, с.126]. після двох революцій і гібридної війни, розпочатої Інституційно постколоніальна держава – це російською стороною, українське суспільство поставило країна, що в минулому була колонією, котру перед собою низку питань: що означає бути детермінує чи співформує історія, її сучасність з незалежними, які це відкриває перспективи, які накладає огляду на колоніальний спадок. Тяглими залишаються обов’язки, що таке демократія та свобода? Саме ці зв’язки між цією державою та колишньою питання визначають актуальність цього дослідження, в метрополією. Характерними ознаками якому автор обґрунтовує певні етапи розвитку постколоніальних держав є: зовнішня та внутрішня громадянського суспільства в Україні на прикладі акцій слабкість, політична нестабільність, економічна громадянської непокори в 1993 – 2010 рр. недорозвиненість та нечітка самоідентифікація Необхідно констатувати, що успіх населення [2, с. 151]. На жаль, усі вище перераховані демократичних перетворень залежить від того, наскільки ознаки має і Україна. суспільство є згуртованим та ідентифікує себе Колоніалізм – це підкорення держав і народів громадянами країни, в якій вони проживають. Якщо ж більш сильними державами з подальшим поширенням країна є розділеною за релігійним чи національним на них дії власного суверенітету. Проявами колоніалізму принципами, реалізація демократичних стандартів є: політичне панування метрополії з домінуванням однієї відбувається значно повільніше й складніше. Україна нації, різний порядок у формуванні та функціонуванні довгий час була яскравим прикладом того, як працюють державних установ на територіях колонії та метрополії, технології роз’єднання на «Схід» і «Захід», таку обмеження прав населення колонії. Для колоніалізму недалекоглядну та небезпечну політику активно характерні економічна експлуатація периферії підтримували впродовж десятиліть певні політичні сили. метрополією, профанація релігійних та культурних Основними дефініціями для досліджуваної особливостей автохтонного населення, нав’язування проблеми є: громадянське суспільство, постколо-ніальна власної культури та ідеології, що виконують функцію держава, метрополія, колоніалізм, суспільні рухи. виправдання колоніального панування, а також Найбільш поширенішим на сьогодні зали- пропагування імперських стереотипів та міфів [2, с. 36]. шається визначення громадянського суспільства, яке Громадянське суспільство має таку ж подають у своєму підручнику „Політологія” О. Бабкіна структуру, як і суспільство в цілому. Її складають і В. Горбатенко: “Громадянське суспільство – це багатоманітні суспільні відносини – економічні, суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальні, політичні, соціокультурні тощо та їх соціальних, політичних, культурних і моральних рис, суб’єкти, за винятком держави [18, с. 315]. яке спільно утворює розвинені правові відносини, Окремою складовою громадянського суспільство рівноправних громадян, яке не залежить суспільства є позаінституційні об’єднання, наприклад, футбольні фанати, які є загалом поза політикою, але 35 Українознавчий альманах. Випуск 20 мають своє чітке бачення розвитку країни. Такі страйковий комітет і розповіли про ситуацію, що об’єднання, як правило, є антисистемними, але склалася. До шахтарів вийшов Голова ради і ефективними у протистоянні з державними силовими запропонував їм скласти список вимог. Прибув до стін структурами. райради Михайло Крилов, співголова Міського Так склалося історично, що сучасні українські страйкому, для того, аби розібратися в ситуації. Він землі понад 300 років перебували у складі інших пояснив шахтарям, що вони розпочали свій страйк державних утворень. Спочатку під владою Речі передчасно (загальний страйк гірників Донбасу був Посполитої та Московії, а з кінця ХVIII ст. – австрійської запланований на наступний тиждень). Крилов взяв на та російської монархій. Остання трансформувалася в себе керівництво мітингом, занотовував вимоги, котрі СРСР, зберігши авторитарно-тоталітарний стиль в вигукували протестувальники. Зачитавши всі пункти управлінні підконтрольними територіями, при цьому для схвалення їх мітингувальниками, передав їх до суттєво вдосконаливши репресивно-каральну систему, страйкому для того, аби видрукувати на машинці й яка з певними косметичними перетвореннями передати представникам влади [1]. проіснувала ще 70 років. Зі страйкового комітету телефонували усім Після доволі несподіваного розпаду шахтам області, а звідти приходили представники Радянського Союзу, Україна розпочала будувати з’ясувати, що відбувається. свою державність на досить дивній суміші Лише після того, як страйк на українському національних традицій та радянського спадку. У Донбасі став загальним і безстроковим, в уряді медійному просторі продовжувала домінувати усвідомили всю серйозність ситуації. У столиці почали російська мова, російські та російськомовні газети та шукати шляхи швидкого врегулювання ситуації. На російське державне ТБ “Останкіно” (останнє переговори із шахтарями відрядили Юхима транслювалося на українських частотах до 1993 р.). В Звягільського, колишнього директора шахти ім. умовах дії такого жорсткого російського Засядька та екс-мера Донецька. Він був призначений інформаційного поля значна частина громадян першим віце-прем’єром в уряді. Звягільський України продовжували вважати україномовний повернувся на малу батьківщину, щоб за допомогою продукт меншовартісним та другосортним. А на старих зв’язків і реноме чесної людини переконати міжнародній арені про існування держави Україна протестувальників повернутися до роботи та укласти знали нечисленні фахівці. Більшість світу й надалі угоду із страйковим комітетом. Робітники, нетхненні вважала, що це частина Росії. Суттєво ситуацію своєю політичною перемогою (було погоджено, що в змінили події як всередині самої РФ, так і в Україні. 1994 р. відбудуться парламентські та президентські 7 червня 1993 р. розпочався страйк шахтарів вибори), фактично повернулися на свої робочі місця в Донбасу, який підтримали інші галузі промисловості. очікуванні виконання економічної частини їхніх вимог. Страйкарі висунули не лише соціально-економічні, Остаточний варіант угоди між сторонами передбачав але й політичні вимоги: надати Донбасу регіональну підвищення заробітних плат шахтарям вдвічі. автономію, провести в країні референдум щодо Робітникам інших галузей пообіцяли приблизно те довіри Президентові, Верховній Раді та радам усіх саме. Але страйк набув таких значних масштабів рівнів. Страйк досяг свого апогею 14–15 червня 1993 через те, що протестувальники не бачили доцільності р. Безпосередньою підставою для початку страйку лише в економічних вимогах, бо як влучно сказали стало стрімке зростання цін на продовольчі товари, самі ж шахтарі: “Який сенс у збільшенні платні, якщо що контролювалися державою. Страйкарі відхили наступного тижня ціни знову піднімуть?” [1]. пропозицію зустрітися з урядовою комісією для Небезпека цієї ситуації полягала в тому, що обговорення економічних вимог. Страйком наполягав політична криза наклалася на економічну і виникла на тому, що спочатку мають бути виконані політичні загроза повернення від демократії до авторитарно- вимоги. У столиці влада спочатку намагалася тоталітарних методів у керівництві державою. До того ігнорувати страйк та його вимоги. Парламент зібрався ж, західні експерти прогнозували швидкий розпад або 14 червня для обговорення ситуації навколо страйку ж взагалі зникнення України як держави. Але гірників, як результат обговорень було відхилено більшість суспільства не підтримало вимог шахтарів з вимогу референдуму. Хоча Леоніду Кравчуку вдалося Донбасу, окрім того і Президент, і Парламент переконати депутатів у необхідності підтримати погодилися на дострокові вибори. Зокрема, проведення референдуму. 16 червня близько 20 президентські вибори 1994 р. засвідчили, що попри тисяч страйкуючих шахтарів оточили міську раду м. гостру боротьбу під час виборчої кампанії й Первомайськ із вимогою її розпуску, а місцевих фактичний поділ українського суспільства на дві депутатів заблокували у приміщенні, доки всі вони не приблизно рівні частини (прихильників Кравчука і напишуть заяви про відставку. Намагаючись з гідністю прихильників Кучми), передача владних повноважень вийти з ситуації вся Первомайська міська рада від одного президента до іншого відбулася в мирний подала у відставку “на знак протесту проти спосіб. Україна гідно витримала “іспит” на демократію антинародної політики президента Кравчука” [1]. і цілісність держави [4, с. 171]. Страйк розпочали працівники шахти ім. Засядька, Російська політична криза була розв’язана в гірники покинули територію шахти і вирішили йти до абсолютно протилежний спосіб. Протистояння між Кіровської районної ради. Проходячи повз редакцію Верховною Радою РФ і президентом Борисом місцевої газети, вони повідомили журналістам, що Єльциним досягло свого апогею 3-4 жовтня 1993 р., страйкують. Газетярі зателефонували у Міський що перейшло у збройне протистояння. З одного 36 Київський національний університет імені Тараса Шевченка боку, генерал Руцкой закликав військову авіацію українці, на її переконання – “молодші брати”, були бомбардувати Кремль, а з іншого – Єльцин здатні побудувати насправді суверенну державу. запровадив у Москві надзвичайний стан і було Кремлівська еліта постійно переконувала Білий Дім, введено до столиці війська та бронетехніку. що Україна – то не держава. Цікавою є теза Пікантність ситуації полягала в тому, що і російського політикуму на тему того, що немає сенсу парламент, і президент були обрані на перших підтримувати привабливість українського проекту, демократичних виборах 1990 р., а отже, були порівнюючи Україну зі штатом Техас. Техас є так само легітимними. Та все ж вони не змогли розділити американським, як Україна – російською [15, с. 173]. владні повноваження між собою. Окрім того, Проте неодноразовий спротив українських громадян більшість депутатів були переконаними неправомірним діям державної влади, переконував реваншистами, які прагнули відновити Захід у зворотному. СРСР/Російську імперію, а команда Єльцина їм у Засоби масової інформації почали подавати цьому, на їхню думку, заважала (хоча і там суспільству оперативну і об’єктивну інформацію. вистачало прихильників відродження імперської Одним з наймасовіших друкованих видань була газета величі). Власне, залучення військ, застосування “Сільські вісті”, яка довгий час асоціювалася з сили і зброї – це традиційні дії російської влади Соціалістичною партією України (СПУ) на чолі з проти будь-яких протестів. Ця криза не стала Олександром Морозом. На шпальтах газети гостро винятком. Під час сутичок загинуло, за офіційними критикувалася політика чинної влади. Однією з перших даними, близько 150 осіб. незалежних газет в Україні були “Київські відомості”, Дуже влучно порівняв українську та російську що позиціонували себе як об’єктивне видання, у кризи та їх розв’язання російський історик Дмітрій котрому зважено подавалася інформація. Це видання Фурман: “Україна витримала, якщо можна так – одне з перших, яке видавалося двома мовами, висловитися, екзамен на демократію, який ми в дійсності українською та російською. Однією з наймасовіших провалили в жовтні 1993 р., і все ще не ясно, коли ми російськомовних газет були “Факты и комментарии”, наважимося на перездачу. І те, що це відбулося на фоні редакційна політика яких характеризувалася як страшних економічних труднощів (великою мірою провладна. У 1993 р. з’явився перший недержавний породжених об’єктивними причинами, а не недалекістю телевізійний канал “Інтер”, що транслювався замість українського керівництва), лише збільшує українські російського Останкіна (пізніше ОРТ). Першим заслуги (екзамен здавався на “пустий шлунок”). У генеральним директором “Інтера” був Олександр політичному аспекті, аспекті перебудови демократії, Зінченко. Сам телеканал проводив лояльну до влади “молодший брат” виявився більш талановитим, аніж редакційну політику, оскільки Зінченко із 1992 до 2004 “старший” – факт, який, очевидно, ще не дійшов рр. був членом політичної партії СДПУ(о), яка активно повністю до свідомості “старшого”, бо це підриває ідею підтримувала політику урядів Президента Кучми, а її “старшинства” [16, с. 70]. багаторічний лідер Віктор Медведчук у 2002–2004 рр. Саме тому, за влучним висловом Л. був главою Адміністрації Президента. Регіональні ЗМІ Лук’яненка, основна відмінність між українцями та на початку незалежності, як і все суспільство, були у росіянами полягає у підходах до формування влади. жахливому стані. Більшість із них припинила своє “Росіяни стверджують, дайте нам твердого існування. Але, приміром, у Рівному місцевий осередок правителя, а українці – дайте нам твердий закон” [9]. Народного Руху України, який очолював Василь Та все ж перманентні спроби Кремля Червоній, відродив видавництво газети “Волинь”, яку у втримати Україну в сфері свого впливу не роки ІІ світової війни редагував письменник Улас припинялися від самого проголошення незалежності. Самчук. Газета розміщувала історичні матеріали про Так, наприклад, на Донбасі з 1991 р. діяли цілком минуле краю, про політичну ситуацію в області та легально відділи Донського та Кубанського козацтва, державі загалом. У Львові найпопулярнішою і, які склали присягу на вірність Росії. На відміну від відповідно, наймасовішою у 1990-х рр. була газета державних структур, що взагалі не реагували на таку “Високий замок”, яка на початку ХХІ ст. діяльність, реакція активних громадян, котрі розповсюджувалася не лише у Львові та Львівської об’єдналися в 1992 р. у Громадську організацію області, а й на теренах всієї Західної України, а також «Українське козацтво» була протилежною. Вони Києва. Оскільки в більшості осель звичайний звернулися з конструктивними пропозиціями до стаціонарний телефон і телевізор тоді був великою президента Кравчука, аби зліквідувати загрозу з боку розкішшю, то саме друковані газети були основним проросійських сил. Зокрема, пропонувалося джерелом інформації для громадян і, відповідно, вони заснувати козацькі поселення на прикордонній активно впливали на формування громадської думки території (особливу увагу звертали на Донбас та про події в країні та світі. південь України), створити при Національній гвардії У 1999 р. в Україні відбувалися чергові козацькі прикордонні підрозділи тощо [14, арк. 117- вибори Президента і, аби забезпечити другу каденцію 118]. На жаль, такі пропозиції залишилися не Леонідові Кучмі, ЗМІ, які підпорядковувалися почутими і не реалізованими. Чиновники як боялися, провладним партіям і олігархам, для суспільства так і бояться громадських ініціатив, вбачаючи в них зробили таку цікаву картинку: на шпальтах газет і в загрозу для своєї влади. І тим самим давали підстави телевізійних ефірах розповідали про досягнення для РФ переконувати Захід у тому, що Україна – то Президента та його команди, хоча в кишенях штучна держава. Для Москви було незбагненним, що пересічних громадян ті досягнення не відчувалися. До 37 Українознавчий альманах. Випуск 20 того ж, представників бюджетної сфери змушували Києвом. Спочатку це збурило практично всіх голосувати за чинного керівника держави під журналістів країни, які вимагали знайти їхнього загрозою звільнення. Аби принаймні мінімізувати цей колегу, а після знайдення його останків – покарати тиск на виборців було створено громадську убивць. Після оприлюднення записів, зроблених організацію Комітет виборців України, яка активно колишнім охоронцем Президента Кучми, майором почала моніторити виборчий процес в усіх регіонах Служби безпеки України Миколою Мельниченком, країни, оприлюднюючи факти порушення виборчого розпочалася перша акція громадянської непокори, яка законодавства. Це був перший пасивний опір активної згодом дістала назву “Україна без Кучми”. Акція частини суспільства незаконним діям влади. Також із тривала з 29 листопада 2000 р. до 9 березня 2001 р. великими труднощами вдалося надрукувати та Координаторами акцій були народний депутат розповсюдити книгу Д. Чобота “Свистун”, де України Юрій Луценко (фракція СПУ), громадський викривалися справжні “досягнення” Президента діяч Володимир Черемис, пізніше до Кучми під час першої каденції. Тобто влада чітко протестувальників долучилася лідерка усвідомила, яку силу та небезпеку має інформація. Це Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина” Юлія було однією з форм пасивного опору суспільства Тимошенко, а також члени праворадикальної партії щодо тодішньої влади. Крім того, було скопійовано УНА-УНСО. У Києві на Хрещатику було розбито російський сценарій президентських виборів: у РФ наметове містечко, яке кілька разів переносилося та 1996 р. головним суперником Єльцина став лідер неодноразово розганялося працівниками міліції. місцевих комуністів Зюганов, в Україні – у 1999 р. Столиці на підтримку акцій протесту намагалися головним конкурентом діючого президента Кучми став дістатись тисячі людей з регіонів (переважно західних 1-ий секретар ЦК КПУ Симоненко [17, с. 132]. Тому за і центральних). Дещо дивно виглядав на той період пасивної згоди суспільства результат був відомий часу альянс правих із лівими у боротьбі за владу. наперед. Вимоги політиків і суспільства зводилися до відставки Другий термін президенства Л. Кучми Л. Кучми з посади Президента – добровільного або розпочався із так званої “оксамитової революції” у шляхом імпічменту в з боку Парламенту, знайдення Верховній Раді, коли для створення пропрезидентської та покарання замовників і виконавців убивства більшості було змінено керівництво Парламенту. Так, журналістів Гонгадзе та Александрова (останнього замість Олександра Ткаченка головою Ради став Іван було жорстоко побито у місті Слов’янськ Донецької Плющ, а його першим заступником – Віктор Медведчук. області, від отриманих травм він і помер), відставки До нової більшості увійшли різні політичні сили від генерального прокурора України Олександрпа націонал-демократів до об’єднаних соціал-демократів Потебенька, та міністра МВС Юрія Кравченка. Медведчука та дрібніших політичних груп. Вони Суспільно-політична криза, що виникла після підтримали кандидатуру Віктора Ющенка, подану оприлюднених в українській пресі та міжнародній Президентом на посаду Прем’єр-міністра, команді якого спільноті аудіозаписів із президентського кабінету, вдалося погасити борги з виплати пенсій, перевести отримала назву “касетний скандал”. Криза засвідчила, розрахунки між державою та підприємствами в що суспільство прагне до якісних змін не лише в енергетичній сфері на готівковий розрахунок, економіці, а також у суспільному житті, насамперед, у забезпечити своєчасну виплату заробітних плат і його ціннісному вимірі. У Парламенті було створено стипендій. У пересічних громадян з’явилася надія на слідчу комісію щодо убивств журналістів, тоді як краще життя. З іншого боку, адміністрація Кучми активні громадяни самі утворили комітет “За правду”. розпочала утискати незалежні мас-медіа в «кращих» Влада під надуманими приводами намагалася радянських традиціях. Аби уникнути форс-мажорних розігнати наметове містечко протестувальників, а обставин, до редакцій газет, телевізійних каналів, міжнародна спільнота закликала українську владу радіостанцій надсилали інструкції як потрібно дотримуватися принципів демократії та свободи висвітлювати події, які події взагалі не висвітлювати, у слова. Саме після подій вересня 2000 – березня 2001 кого з політиків брати коментарі, а кого ігнорувати. Такі рр. українське суспільство довідалося про міжнародну інструкції сама журналістська спільнота назвала громадську організацію журналістів “Репортери без «темниками». Політику темників курували громадяни кордонів”, яка почала активно вести моніторинг РФ, зокрема Марат Гельман. Саме тому більшість ситуації зі станом свободи слова в Україні. відомих текстів темників написані російською мовою. Тих Ситуація в суспільстві та країні була журналістів, які наважувалися критикувати владу, напруженою. В обласних центрах протестувальники звільняли з роботи, погрожували, били і навіть убивали. публічно спалювали опудала з портретом Кучми, у Надзвичайно незручним особисто для Києві після протестних акцій почалися масові Президента Кучми був журналіст Георгій Гонгадзе, затримання громадян, правоохоронці навіть забирали котрий у 1999 р. літав до США з метою привернути людей із потягів, автобусів, особливо тих, хто увагу керівництва Білого дому до утисків свободи розмовляв українською мовою. Одну з лідерок слова в Україні. У 2000 р. він разом із однодумцями політичної опозиції, Ю. Тимошенко, помістили до заснував перше Інтернет-видання в Україні слідчого ізолятора, після чого 9 березня 2001 р. “Українська правда”, що успішно функціонує і протестувальники активно пікетували будівлю МВС у сьогодні, але вже без свого засновника. Гонгадзе зник Києві, дійшло до сутичок із міліцією. Це стало 16 вересня 2000 р. у Києві, згодом його понівечене і приводом, аби силовим способом розігнати наметове обезголовлене тіло знайшли у Таращанському лісі під містечко на київському Майдані. Але владі довелося 38 Київський національний університет імені Тараса Шевченка виконати частину вимог суспільства, у відставку з суспільство вдатися до мирних акцій громадянської посади міністра МВС подав Кравченко, а також непокори. Генеральний прокурор Потебенько. Ситуація із Нарикінці листопада 2004 р. сотні тисяч “справою Гонгадзе” була у підвішеному стані (такою людей вийшли на вулиці, вийшли на майдани, вона залишаєься і сьогодні), журналісти та головним із яких став майдан Незалежності у Києві. суспільство й надалі вимагали покарати убивць. Було Майже всі центральні площі країни заполонили зрозуміло, що цей протест був лише початком змін у учасники мирних акцій протесту проти існуючого суспільній активності та свідомості, більшість режиму. Особливістю київського Майдану стала громадян хотіли жити у правовій державі, вільно позитивна енергетика, якою було наповнено повітря висловлювати свої погляди. У цих прагненнях завдяки щирому, доброзичливому настрою людей. українців, поки що пасивно, підтримала міжнародна Як пояснити спалах громадянської спільнота. активності? Були моменти, коли на вулицях Києва Таким чином, у 2000 – 2001 рр. мала місце навколо майдану Незалежності стояло понад мільйон перша спроба розв’язання політичних питань шляхом людей. Люди різного віку і соціального стану стояли Майдану, спроба опозиційних політиків розбудити на морозі в сльоту, стояли 17 днів і стояли б ще суспільство, опертися на нього. Сильним об’єднуючим скільки потрібно. Знайшлася б достатня кількість тих, фактором була ненависть до діючої влади, особливо хто незважаючи ні на що, пішли б на ризик штурму [7, у регіонах. Але був і страх перед можливими с. 8]. Чого вони хотіли й чого не приймали, ризикуючи репресіями. Українська опозиція, особливо з посадами, здоров’ям і, можливо, життям? національно-демократичного табору, звернула увагу Люди відчули себе громадянами, всупереч на настрої в суспільстві. Проте саме політики усім очікуванням, проявивши неабияку мужність, злякалися повстання: лідери протестних акцій не мудрість, віру та терпіння. І це стосується не лише змогли повести людей за собою, тому не відбулися як прихильників опозиційного кандидата. “Біло-блакитні” вожді. Та все ж ці акції закинули в свідомість теж відстоювали свою позицію, свій вибір, свого суспільства ідею про масовий опір владній системі. кандидата. Цей факт видається дуже важливим у Чергові вибори Президента України, що масштабах країни, бо в ці дні Київ став уособленням проходили восени 2004 р. відбувалися в атмосфері суверенної, незалежної та єдиної України [13, с. 15]. суспільно-політичної напруги. Провладним Він, як ніколи раніше у новій історії України, зібрав кандидатом на посаду став В. Янукович, який був велику кількість людей із різних регіонів України, з діючим головою уряду. Від опозиції найреальнішим Півдня і Півночі, зі Сходу і Заходу, громадян із різними конкурентом був Віктор Ющенко, якого підтримали переконаннями, “помаранчевих” і “біло-блакитних”. національно-демократичні сили, а також ВО Кожен висловлював свою позицію. Співрозмовники Батьківщина разом із Юлією Тимошенко. Влада у обмінювались аргументами та фактами, деякі з них столиці та в регіонах чинила безпрецедентний тиск на були дійсно правдивими, але невідомими для виборців, особливо на працівників державних установ опонентів. і студентів. Тому суспільство чекало змін і в На відміну від протестувальників, лідери соціальній сфері, і в зовнішній політиці, і у відновленні опозиції у перші два дні акцій громадянської непокори верховенства права, тобто запити громадян були виглядали розгубленими. З’ясувалось, що, крім серйозними. Аби не допустити фальсифікацій загальних закликів до опору, опозиція не мала чіткого результатів голосування, в Україну приїхала плану дій на цей в цілому прогнозований випадок. безпрецедентно велика кількість міжнародних Лише на третій день, після неоднозначно спостерігачів. Перший тур пройшов відносно спокійно сприйнятої багатьма громадянами процедури у межах правового поля, мінімальну перевагу складання Ющенком президентської присяги на отримав опозиційний кандидат Ющенко. Проте у Острозькій Біблії у напівпорожній залі Верховної другому турі в східних областях відбулися масові Ради, дії опозиції стали осмисленими. Жорсткій фальсифікації результатів голосувань. Так, у блокаді було піддано всі урядові будинки. Одночасно Донецьку проголосувало 103% виборців і 100% з них десятки й сотні сесій місцевих рад спонтанно за В. Януковича. Один із міжнародних спостерігачів скликалися від столиці й до далеких регіонів, щоб Олексій Кинєв в інтерв’ю Інтернет-виданню проголосити: вибори сфальсифіковано, ЦВК має піти “Українська правда” заявив: “Відверто кажучи, на у відставку. А ради західних областей України відразу мене, який спостерігав виборчі кампанії по всій ж оголосили Ющенка президентом на своїй території. території Росії від Таймиру та Карелії до Калінінграда Важливо виокремити дві різні за своїм і бачив різні способи маніпуляції, донецькі вибори змістом функції Майдану, який став головним справили шокуюче враження. Зазвичай маніпуляції суб’єктом Помаранчевої революції, уособленням її здійснюють “тихо”, щоб ніхто нічого не побачив. Тут тріумфу. Одна з них мала суто інструментальну все було підкреслено безсоромно, безцеремонно, спрямованість: у взаємодії з іншими електоральними нахабно, так ніби нам (спостерігачам) всім виглядом і механізмами Майдан працював (і досить ефективно) діями давали зрозуміти: геть з дороги, ми ні перед на перемогу блоку “Сила народу” та його кандидата чим не зупинимося, чорне назвемо білим, а біле – на президентських виборах. чорним і знищимо будь-кого, хто захоче нам Проте набагато важливішою для суспільства завадити” [8, с. 149]. Такі брутальні дії влади змусили залишається інша функція Майдану. Вона має ірраціональний підтекст (характер) і не має 39 Українознавчий альманах. Випуск 20 безпосереднього зв’язку з результатами виборів. України. Очільники обласних державних адміністрацій Йдеться про вплив Майдану на процес духовного Харківщини та Донеччини назвали протести в столиці самоусвідомлення та самовиявлення нації. Незадовго спробою “помаранчевого перевороту” в державі. до подій осені 2004 р. аналітики змушені були Євген Кушнарьов під час виступу на провладній констатувати, що за роки незалежності українська маніфестації в Харкові зазначив, що галичани не нація не відтворила сповна духовні цінності, ідейно- будуть нав’язувати їм свої правила і погляди. моральне обличчя, віру в саму себе [3, с. 20]. На той Анатолій Близнюк (голова Донецької ОДА у 2002 – момент обличчя українського народу, велич йогo 2005 рр.) на аналогічному зібранні в Донецьку заявив: душі, глибоке коріння української духовної традиції, “Донбасс никто и никогда не поставит на колени” [19, найвищі ідейно-моральні цінності виявилися у пафосі с. 88]. Апогеєм таких дій і висловлювань став з’їзд Майдану. По суті, відбулось нове відкриття потужного депутатів всіх рівнів південно-східних областей духовного потенціалу українського народу. Події України у Сєвєродонецьку на Луганщині, де учасники Помаранчевої революції просто приголомшили цим закликали проголосити Південно-Східну Українську відкриттям не лише самих себе, а й світову спільноту. республіку за умови, якщо президентом не буде Занепокоєння у зв’язку з ситуацією в Україні проголошений Янукович. На захід прибув тодішній висловив верховний представник ЄС із зовнішньої мер Москви Юрій Лужков, що було промовистим політики та політики безпеки Хав’єр Солана, який 24 фактом – Російська Федерація визнає таку “державу”. листопада в інтерв’ю радіостанції “Німецька хвиля”, На той момент проукраїнські сили на тих теренах порівнюючи підхід ЄС до Білорусі та до України, перебували в зародковому стані, активістів брутально нагадав: “І Євросоюз, і НАТО мали кращі відносини з залякували. Та й комплекс “меншого брата” був ще Україною. Якщо ситуація у цій країні надто сильним. погіршуватиметься, нам доведеться змінити підхід”. Після програшу президентських виборів 25 листопада у виступі перед Комітетом закордонних проросійські сили були дещо розгубленими і справ Європейського парламенту Солана зазначив, спантеличеними, як і їхні кремлівські покровителі. Нова що найближчі дні та тижні будуть вирішальними як українська влада зробила спробу реформувати для розвитку України демократичним шляхом, так і міждержавне об’єднання Грузії, України, Азербайджану і для майбутніх відносин офіційного Києва з Молдови (ГУАМ) у більш тісний регіональний союз, аби Євросоюзом. Було підкреслено необхідність ефективніше протистояти впливам Росії. У серпні 2005 прозорого розслідування із залученням міжнародних р., попри серйозне невдоволення Владіміра Путіна, спостерігачів усіх скарг щодо проведення Віктор Ющенко та Міхеїл Саакашвілі (тодішній голосування, як і скарг щодо порушень у процесі Президент Грузії) зініціювали утворення Спільноти передвиборчої кампанії [10, с. 42]. Комітет Демократичного Вибору, як співдружність закордонних справ запропонував негайно послати демократичних держав на пограниччі з Росією [5, с. 320]. делегацію Європарламенту до України для На що РФ відповідала торгівельними санкціями, здійснення моніторингу. енергетичними війнами, а в 2008 р. – військовим Особливо посприяла таким неприємним вторгненням до Грузії. Така типова неоімперіальна тенденціям виборча кампанія провладного кандидата політика продовжується й сьогодні. Віктора Януковича, що спрямовувалася російськими Кожна нова команда, що спромоглася політтехнологами. Тому цей кандидат на посаду здобути перемогу на виборах і в їх результаті прийти Президента України на вирішальному етапі кампанії до влади, отримує складне випробування на єдність і наважився висунути гасла подвійного громадянства і здатність ефективно працювати. Так звані надання російській мові статусу другої державної. Не “помаранчеві” не змогли подолати тих розбіжностей, можна стверджувати, що характер виборчої кампанії що мали місце всередині правлячої коаліції. Януковича наперед визначив ставлення політичних Президент Ющенко виявився нездатним до керівників і громадян Росії до українських виборів розв’язання внутрішніх конфліктів у середовищі своїх Президента і Помаранчевої революції. Більш однодумців. Його слабкість як лідера ставала все справедливим буде твердження, що поява на більш помітною для суспільства загалом. Він надавав політичній авансцені Януковича з його кримінальними перевагу довгим промовам на загальні теми і справами у російських архівах, була наперед здавалося, що він є вкрай далеким від проблем прорахована у Москві. пересічних громадян. Але найгіршим було те, що нові Гасла провладного кандидата не чиновники, особливо на місцях, не менш цинічні та визначалися його інтелектуальною залежністю від корумповані, ніж їхні попередники. Це викликало російських фахівців. Він не вдавався до серйозне розчарування і апатію в суспільстві, чим дипломатичного замовчування та інших маневрів, вдало скористалися нові опозиціонери на чолі з щоб сподобатись усім українським виборцям, тому що Віктором Януковичем. точно знав: за нього голосуватимуть виключно у Парламентські вибори 2006 р. відбувалися у південних і східних регіонах. Тобто тільки там, де досить непростих політичних умовах. Відповідно до люди надавали особливо великого значення теплим конституційної реформи з грудня 2004 р. Верховна Рада відносинам із Росією. України отримувала ширші повноваження щодо питань Роздмухування сепаратистських настроїв у формування уряду коаліцією парламентських фракцій. південних і східних областях тривало впродовж всієї Нове виборче законодавство передбачало вибори лише виборчої дистанції у боротьбі за посаду Президента за партійними списками, які формувалися в абсолютно 40 Київський національний університет імені Тараса Шевченка непрозорий спосіб, тобто право бути обраним стало першу чергу, придушення здобутків громадянського привілеєм певного кола осіб. Особливістю цих виборів суспільства всередині країни. було також те, що такий підхід застосовувався також і на Економічна криза в країні тривала виборах місцевих рад та міських, селищних та сільських перманентно, від осені 2008 р. вона поглиблювалася, голів. Новий закон також знизив прохідний бар’єр з 4 до коштів у бюджеті хронічно не вистачало. Тому новий 3%, що додатково спровокувало участь у виборах уряд на чолі з Миколою Азаровим вирішив збільшити значної кількості політичних партій та виборчих блоків – податковий тиск на малий та середній бізнес в 45-ти. Пересічні громадяни були розгубленими і Україні, внісши відповідні законодавчі зміни до збайдужілими, тому агітацію сприймали мляво. А Податкового кодексу. Така урядова ініціатива ситуація була наступною: «Наша Україна» як серйозно насторожила малих і середніх підприємців пропрезидентська політична сила відбивала атаки по всій країні, але влада не зважала на зауваження та звідусіль, Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) критикував уряд пропозиції бізнесу. як корупціонерів і зрадників ідеалів Майдану, Партія 16 листопада розпочалися перші акції Регіонів на чолі з Януковичем вже традиційно виступала протесту проти прийняття нової редакції Податкового за тісну співпрацю та надання офіційного статусу кодексу України. Ці акції мали попереджувальну мету російській мові, Комуністична партія критикувала всіх як – змусити владу піти на поступки. Але ця влада агентів і маріонеток Заходу [5, с. 325]. розуміла поступки як прояв слабкості, тому нова Конституційна реформа 2004 р. парламентська більшість 21 листопада 2010 р. розбалансувала повноваження між виконавчою, прийняла в цілому урядовий проект Податкового законодавчою гілками влади та Президентом. Тому кодексу. Наступного дня розпочалися масові акції протистояння, яке призвело б до чергової політичної протесту в Києві на Майдані незалежності. Участь в кризи, було лише питанням часу. Уряд очолив акції взяли від 6 тисяч (за даними МВС) до декількох Янукович, який практично ігнорував розпорядження десятків тисяч підприємців з усієї України. Президента, одним із наслідків чого у зовнішній Протестувальники вимагали від президента політиці, стало гальмування євроатлантичної Януковича ветувати прийнятий депутатами закон. З інтеграції України. У стінах парламенту групи впливу, промовистими плакатами “Кодексу – ні!” та “Руки геть які підтримували Януковича та його команду, від наших грошей!” підприємці вирушили до стін вирішили всупереч законодавству та Конституції Адміністрації Президента. Протестувальники зібрати у межах коаліції конституційну більшість для заблокували вулиці Інститутську та Хрещатик і абсолютної монополізації влади. Президент зважився розпочали зводити намети на Майдані. Ситуація видати указ про розпуск Верховної Ради V скликання, ставала все напруженішою, вимоги підприємців що спровокувало проплачені “протести” як підтримала тодішня політична опозиція режиму коаліціантів, так і представників “помаранчевих” сил. Януковича. Пам’ятаючи 2004 р., влада розуміла всю Таким чином, мала місце профанація ідеалів Майдану складність ситуації, але й намагалася зберегти і відплата за непрозоре і нечітке законодавство, яке обличчя, щоб суспільство не помітило її слабкості. ухвалювали в стінах Парламенту. У суспільстві Цікаву назву отримав у суспільстві ухвалений зростала відраза до політики і політиків [6, с. 383]. Парламентом Кодекс – КАТ, від прізвищ авторів Висміювання Майдану тривало в таких шоу, “кодекс Азарова-Тігіпка”. як Майdаn’s, показуючи, що то все було на марне, Для ефективної координації своїх дій ніби якась розвага. Але найгірше, що таку програму підприємці створили Національну координаційну раду переглядали мільйони громадян України. підприємців як колективний орган різних галузей Профанацію ідеалів Майдану спричиняли малого та середнього бізнесу. До виконавчого штабу постійні публічні конфлікти між прем’єркою організації увійшли О. Продан, М. Волинець, С. Тимошенко та президентом Ющенком. Це не Доротич, Ю. Єременко, В. Рой, В. Попик, М. додавало їм авторитету ні в очах українського Свистович, А. Панаетов, М. Хоменко, Л. Кущенко, С. суспільства, ні міжнародної спільноти. Врешті ця Трошина [11]. 23 листопада було повідомлено, що ситуація мала позитивні наслідки лише для акція протесту має безстроковий характер. До акцій Януковича, його прихильників всередині країни та для протесту було долучено студентів київських вишів, а сусідньої Росії. Еліта останньої вкотре доводила також на підтримку вирушили підприємці з областей. західним партнерам, що незалежна українська Влада у відповідь спробувала знести намети на держава на політичній мапі світу – то велика помилка. Майдані силами міліції, проте спроба була невдалою. Новий президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв навіть Підприємці з регіонів приїздили на Майдан «вахтовим відмовився висилати нового посла до Києва, поки методом», змінюючи один одного через кілька днів. президентом України є Ющенко, що було кричущим Станом на 25 листопада на головній площі столиці порушенням дипломатичного протоколу. було 15 – 20 тисяч протестувальників. Поруч з Президентом України в 2010 р. став вимогами ветувати Кодекс та забезпечити захист демократично обраний Віктор Янукович, який одразу підприємницької діяльності на законодавчому рівні, розпочав повертати українську політику й економіку в додалися політичні – відставка уряду та дострокові проросійському напрямку. Маємо на увазі не лише вибори до Верховної Ради України в 2011 р. одіозні Харківські угоди, закріплення на Зважаючи на те, що єдність підприємців у той момент законодавчому рівні позаблокового статусу України та не вдалося похитнути, уряд та президент змушені інші реверанси у бік колишньої метрополії, але, в були піти на публічні переговори. 27 листопада до 41 Українознавчий альманах. Випуск 20 підприємців на Майдан прийшли президент Янукович яку підхопили і в інших містах – від Львова до та прем’єр-міністр Азаров, публічно пообіцявши Харкова. знайти компроміс і доопрацювати Податковий кодекс. Отже, українське суспільство, як і держава, Того ж дня зібралася спільна робоча група з пройшло не простий шлях еволюції. Попри всі представників уряду та Національної координаційної проблеми та негаразди, як внутрішні, так і зовнішні, ради під головуванням міністра фінансів Ярошенка. громадянський поступ йшов по висхідній траєкторії. Несприйняття присутності Януковича та Економічні проблеми суттєво сповільнили розвиток Азарова на Майдані проявилося в досить креативний громадянських інституцій і неабияк вплинули на спосіб: після того, як очільники держави залиши політичну активність громадян. Але рух від колишньої територію Майдану Незалежності, протестувальники метрополії на суспільному рівні відбувався набагато помили його водою з милом. Масові мітинги на швидше, ніж на державному. Звичайно, засилля в підтримку Податкового майдану проходили у Львові, інформаційному та культурному просторі Кіровограді (нині – Кропивницькому), Харкові, Івано- російськомовного і російського продукту було вкрай Франківську та Полтаві. 2 грудня чергова акція агресивним, що впливало на подальше побутування протесту зібрала близько 2 тисяч осіб, Верховна комплексу меншовартості серед громадян України. Рада, врахувавши президентські поправки, ухвалила Після Помаранчевої революції ситуація на короткий Податковий кодекс у цілому. Національна відрізок часу покращилася, хоча російськомовний координаційна рада більшістю голосів прийняла продукт з ефірів нікуди не зник. Російська пропаганда рішення про припинення акцій протесту, продовжувала агресивно працювати на території усвідомлюючи, що протестний потенціал себе України, особливо в питанні євроатлантичної вичерпує та й економічні вимоги влада частково інтеграції України (чого варті протести проти спільних виконала. Проте меншість не погодилася припиняти навчань українських ЗС із військами країн-членів протест. Та вже 3 грудня наметове містечко було НАТО). Російські стратеги всіляко намагалися знесене представниками комунальних служб столиці поглибити поділ в українському суспільстві, та під наглядом міліції, яка оточила Майдан по використовуючи різницю в історичній пам’яті Східної периметру. Прибирання відбувалося відносно та Західної частин України. Але в найважчі для спокійно, але в грубій формі: тих, хто спав у наметах, держави моменти суспільні сили і Сходу, і Заходу з них витягали, 6 осіб було затримано, але 5 одразу країни виступали єдиним фронтом на її підтримку, тим відпустили. Президент Янукович назвав дії самим долаючи комплекси, які нав’язувалися з комунальників і правоохоронців демократичними. імперських центрів століттями. Усі акції громадянської Формальною підставою для знесення наметів було непокори демонстрували, що українське суспільство рішення Окружного адміністративного суду м. Києва готове відстоювати свої права, на відміну від про заборону масових акцій у центрі міста у період з російського соціуму, у якому традиційно «правітєлям 27.11 по 03.12.2010 р. з посиланням на те, що на місці віднєє». Ця демонстрація перш за все була наметового містечка будуть встановлювати новорічну призначена «для внутрішнього вжитку», але виходило ялинку [11]. так, що вона давала добру інформацію для роздумів Найактивніших учасників Податкового також світовому співтовариству. майдану режим Януковича переслідував практично до початку Революції Гідності. Більшість представників Література: малого та середнього бізнесу активно підтримували 1. Борисов В., Кларк С. Реформа і революція в комуністичному заповіднику. [Електронний Євромайдан фінансово та матеріально, розцінюючи ресурс]. – Режим доступу: це як продовження незавершеної тоді, в 2010 р., http://uamoderna.com/shafka-dok/clarke-borisov- справи. Закономірним є питання: чому тоді решта miners-strike. суспільства не підтримала протест підприємців – 2. Gawrycki M. F., Szeptycki A. Podporządkowanie – цього фундамента громадянського суспільства? По- niedorozwój – wyobcowanie. Postkolonializm a перше, на той момент суспільство було ще stosunki międzynarodowe. Warszawa: WUW, 2011. – недостатньо консолідоване, а проблеми підприємців 284 s. для решти громадян не мали такого гострого 3. Гальчинський А. Помаранчева революція і нова значення. По-друге, підприємці у переважної влада / А. Гальчинський. – К.: Либідь, 2005. – 347 більшості пересічних громадян асоціювалися із с. 4. Грицак Я. Нарис історії України. Формування стереотипом ще радянського періоду як спекулянти. модерної української нації ХІХ – ХХ століття / Я. Ту саму проблему мали і протести ліквідаторів аварії Грицак. – К.: Генеза. 1996. – 175 с. на ЧАЕС та «афганців»: вони не мали широкої 5. Yekelchyk S. Ukraina. Narodziny nowoczesnego підтримки, позаяк підіймали ті проблеми, які зачіпали narodu. Kraków: WUJ, 2009. – 337 s. виключно їхні корпоративні інтереси. Та все ж вони 6. Касьянов Г. Україна 1991 – 2007: нариси новітньої демонстрували владі, що її становище насправді історії / Г. Касьянов. – К.: Наш час, 2008. – 432 с. дуже хитке та непевне, незважаючи на позірну міць і 7. Коцюбинська М. Ми на майдані і Майдан у наших монолітність. душах // Сучасність. – 2005. – № 2. – С. 5 – 9. Зрештою, суспільство чинило пасивний опір 8. Кульчицький В. Помаранчева революція / В. режиму Януковича від початку його каденції. Чого Кульчицький. – К.: Генеза, 2005. – 396 с. варта лише популярна кричалка футбольних фанатів київського “Динамо” – “Спасибо жителям Донбасса…”, 42 Київський національний університет імені Тараса Шевченка 9. Лук’яненко Л. Цивілізаційний вибір України 5. Yekelchyk S. Ukraina. Narodziny nowoczesnego [Електронний ресурс] // Режим доступу: narodu. Kraków: WUJ, 2009. – 337 s. http://www.personal-plus.net/276/3382.html 6. Kasianov H. Ukrajina 1991–2007: Narysy novitnioji 10. Малярчук В. Помаранчева революція і istorii / H. Кasianov. – Кyiv: Nash Chas, 2008. – 432 європейський фактор // Політика і час. – 2005. – p. [In Ukrainian]. №3. – С. 41 – 47. 7. Kotsioubynska М. Мy na Maidani і Маidan u nashykh 11. Податковий майдан [Електронний ресурс]. – dushakh // Suchasnist. – 2005. – № 2. – P. 5 – 9. [In Режим доступу: Ukrainian]. https://uk.wikipedia.org/wiki/Податковий_майдан 8. Kulchytskij V. Pomarancheva Revolutsija / V. 12. Політологія: Підручник для студентів вищих Кulcutskyj // Кyiv: Genesa, 2005. – 396 p. [In навчальних закладів / За ред. О. Бабкіної, В. Ukrainian]. Горбатенка. – К.: Видавничий центр “Академія”, 9. Lukianenko L. Tsyvivlisatsijnyj vybir Ukrajiny 2002. – 528 с. [Electronic Resource] // Access under: 13. Стріха М. Революція шукає переможця // Критика http://www.personal-plus.net/276/3382.html [In – 2004. – № 86. – С. 14 –16. Ukrainian]. 14. Центральний державний архів вищих органів 10. Maliuarchuk V. Pomaransheva Revoliutsija i влади та управління України (ЦДАВО України). Evropejskyj Faktor // Polityka i chas. – 2005. – № 3. – Ф.5233, оп. 1, спр. 62. P. 41– 47 [In Ukrainian]. 15. Chwalba A. Historia powszechna 1989 – 2011. 11. Podatkovyj Maidan [Electronic Resource]. – Access Warszawwa: Wydawnictwo naukowe PWN, 2011. – under: 400 s. https://uk.wikipedia.org/wiki/Податковий_майдан [In 16. Фурман Д. Украина и мы. Национальное Ukrainian]. самосознание и политическое развитие // 12. Politilogija: Pidruchnyk dlia studentiv vyshchykh Свободная мысль. – 1995. – № 1.– С. 68 – 74. navchalnych zakladiv / О. Babkina, V Horbatenko 17. Szeptycki A. Ukraina wobec Rosji. Studium (Eds.). – Кyiv: Vydavnychyj Tsentr “Аkademia”, 2002. zależności. Warszawa: WUW, 2013. – 506 s. – 528 p. [In Ukrainian]. 18. Шляхтун П. Політологія (теорія та історія 13. Strikha М. Revoliutsija shukaje peremozhtsia // політичної науки) / П. Шляхтун. – К.: Либідь, 2002. Krytyka – 2004. – № 86. – p. 14 – 16 [In Ukrainian]. – 458 с. 14. Tsentralnyj derzhavnyj arkhiv vyshchykh organiv 19. Яневський Д. Хроніка “Помаранчевої” революції / vlady ta upravlinnia Ukrainy (ЦДАВО України) / Д. Яневськийю – Харків: Фоліо, 2005. – 131 с. Central State Archive of Higher State Authorities of Ukraine. Fund 5233, Inv. 1, Act. 62. [In Ukrainian]. References: 15. Chwalba A. Historia powszechna 1989 – 2011. 1. Borysov V., Klark S. Reforma i Revolutsiya v Warszawwa: Wydawnictwo naukowe PWN, 2011. – komunistychnomu zapovidnyku. [Electronical 400 s. Resource]. – Access under: 16. Furman D. Ukrayina i my. Natsionalnoye http://uamoderna.com/shafka-dok/clarke-borisov- samosoznaniye i politicheskoje razvitiye // miners-strike [In Ukrainian]. Svobodnaya Mysl’. – 1995. – № 1. – P. 68 – 74. [In 2. Gawrycki M. F., Szeptycki A. Podporządkowanie – Russian]. niedorozwój – wyobcowanie. Postkolonializm a 17. Szeptycki A. Ukraina wobec Rosji. Studium stosunki międzynarodowe. Warszawa: WUW, 2011. – zależności. Warszawa: WUW, 2013. – 506 s. 284 s. 18. Shliachtun P. Politologija (teorija ta istorija 3. Halchynskyj А. Pomarancheva Revoliutsiya i nova politychnoji dumky) / P. Shliachtun // Кyiv: Lybid, vlada / А. Halchynskyj. – Кyiv: Lybid, 2005. – 347 p. 2002. – 458 p. [In Ukrainian]. [In Ukrainian]. 19. Yanevskiy D. Khronika “Pomaranchevoja” revoliutsiji 4. Hrytsak Ya. Narys istorii Ukrajiny. Formuvannia / D. Yanevskyj. – Kharkiv: Folio, 2005. – 131 p. [In modenoji ukrainskoki natsii ХІХ–ХХ stolittia / Ya. Ukrainian]. Hrytsak. – Кyiv: Genesa, 1996. – 175 p. [In Ukrainian]. УДК 82–94;325.3„18/19” Олександр Музичко Колоніальний та антиколоніальний дискурси у південноукраїнській історіографії ХІХ – ХХ ст. та їхній вплив на сучасні реалії Анотація. Відомо, що колоніалізм є однією з центральних тем історичного дискурсу. Сучасний світ, який офіційно відокремився від колоніальної форми організації політичного простору, все ще зберігає колоніальні відносини в організаціях світової економіки. Проблема вивчення колоніальних відносин залишається актуальною. Постколоніальні дослідження є новим напрямком розвитку гуманітарного знання, де взаємодіють філософія, історія, література і політика. Раніше і зараз, масова свідомість населення формується під впливом істориків, які часто поєднують наукову діяльність із суспільно-політичною. Метою даної статті є аналіз підходів південноукраїнських істориків до національного питання, їхнє ставлення до проблем колоніалізму і постколоніалізму. Для представників російської імперської ідеології (А. Скальковського, Г. Перетятковича, І. Лінниченка, А. Флорівського, М. Родзевича та інших) найбільш важливими були російський-орієнтований вид слов’янської єдності, консерватизм, іноді монархізм, єдність спільноти великоросів, малоросів і білорусів. Українські історики (зокрема, Л. Смоленський, О. Маркевич, О. Андрієвський, П. Клепацький, І. Бондаренко, М. Слабченко, О. Грушевський, М. Аркас, Д. Яворницький) були прибічниками демократії, пом’якшеної версії панславізму тощо. Найбільший резонанс викликали праці М. Аркаса. Історики активно звернулися до мистецтва і поезії, а також до 43 Українознавчий альманах. Випуск 20 публіцистичного жанру для поширення своїх ідей. Херсонський поет Микола Чернявський написав багато віршів на історичну тему козацтва в історії України. У статті виокремлено два основних дискурси: колоніальний та антиколоніальний. Прибічники першого обстоювали відданість Російській імперії/СРСР, монархії/КПСС, були консерваторами. Прибічники антиколоніалізму шукали у минулому передусім національно-соціальної рівності, боротьби за ці права, підкреслювали колоніальний статус своїх народів. Зазначено, що ці дискурси в основних рисах панують у південноукраїнській історіографії і на сучасному етапі, впливаючи і на більш практичні явища, такі як, наприклад, процес декомунізації. Ключові слова: колонія, антиколоніальний рух, Південна Україна, історіографія, національне питання. Oleksandr Muzychko Colonial and Anti-colonial Discourses in South-Ukrainian Historiography of the 19th – 20th Centuries and their Influence on Modern Realities Abstract. Colonialism is one of the central themes of historical discourse. The modern world, formally parted from the colonial form of organization of political space, preserves the colonial relationship in the organization of world economy. The problem of studying colonial relationship remain relevant. Postcolonial studies or postcolonial theory are a new direction of the humanitarian knowledge development where interaction of philosophy, history, literature, and policy. Earlier and now, the consciousness of the population was influenced by historians, who often combined scientific activity with socio-political. The purpose of this article is to define the approaches of historians from southern Ukraine to the national question, their relationship to the problem of colonialism and anti-colonialism. For representatives of the Russian imperial ideology (A. Skalkovsky, G. Peretyatkovich, I. Linnychenko, E. Trifiliev, A. Florovsky, M. Rodzevich, G. Ge, A. Markevich and A. Berthier-Delagard, etc.) the most important were the Russian-centric view of Slavic unity, conservatism, sometimes monarchism, the unity of the community of Great Russians, Little Russians and Belarusians. Ukrainian historians (in particular, L. Smolensky, O. Markevich, O. Andrievsky, P. Klepatsky, I. Bondarenko, M., O. Hrushevsky, V. Goshkevych, M. Arkas, D. Yavornytsky) contrasted the colonial, Russian, discourse, democracy, relaxed versions of pan-Slavism in the case of Ukrainian and Poles. The greatest resonance among the historical books caused M. Arkas work. Historians actively turned to art and poetry, a publicistic genre for the dissemination of their ideas. There was also a reverse process. So, the Kherson poet Mykola Chernyavsky wrote many poems on the historical subject of the Cossacks of the history of Ukraine. Jewish historians Sh. Dubnov, I. Klausner, Georgians S. Avaliani and bishop Kirion, Poles A. Myodushevsky had a great influence on the formation of the national identity of their compatriots. Liberation, anti-colonial motives, the activities of a number of Bulgarian, Serbian and Greek historians were permeated, they lived in Odesa. Today, South Ukraine is a place of keen struggle for Ukrainian-centric historical identity. Authoritative sociological studies confirm this. Being in the process of establishment and development of postcolonial studies, the author submits his own point of view on the problem of learning and teaching the history of Southern Ukraine. This article is addressed first of all to those, who strive to find new research topics and methodological approaches in study of postcolonial problems. Keywords: colony, anti-colonial movement, southern Ukraine, historiography, the national question. Південноукраїнські землі (території сучасних були російськоцентричні уявлення про слов’янську Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської, єдність, консерватизм, іноді, монархізм, єдність «русского Запорізької, Дніпропетровської областей та Крим) мають народа» як спільноти великоросів, малоросів та білорусів. складну політичну долю, а також складний процес Лише один російський історик начебто пройшов заселення різнонаціональним та різноконфесійним еволюцію від російського фактично колоніального населенням. Ця різнорідність, тягар імперської російської світогляду та відповідного ставлення щодо національного спадщини, і досі відчуваються у цих землях і не менше, а питання до більш толерантного антиколоніального часто й більше впливають на сучасну ситуацію, аніж ставлення – професор Новоросійського університету та советське колоніальне минуле. В усі часи, включно з Одеських вищих жіночих курсів Євген Щепкін. Це було теперішніми, на свідомість населення досить помітно пов’язано з його наближенням до лівої ідеї. Проте, його впливали історики, які часто поєднували наукову еволюція аж до комунізму у 1919 – 1920 роках знову діяльність із громадсько-політичною. відкинула його на первинні позиції «боротьби проти Метою цієї статті є окреслення підходів українського націоналізму» [7, с. 29; 14]. південноукраїнських істориків до національного Українські історики (зокрема, Л. Смоленський, О. питання, загальної оцінки історії в розрізі їхнього Маркевич, О. Андрієвський, П. Клепацький, І. Бондаренко, ставлення до проблеми М. Слабченко, О. Грушевський, В. Гошкевич, М. Аркас, Д. колоніалізму/антиколоніалізму. Стаття ґрунтується на Яворницький) протиставляли колоніальному російському широкій базі наративних джерел. Історіографічну базу дискурсу націєцентризм, демократизм, пом’якшені статті складають праці, що охоплюють низку дотичних варіанти панславізму у випадку українців і поляків. аспектів до нашої теми, що сформульована таким Історики активно зверталися до мистецтва та чином вперше [6; 11]. поезії, публіцистичного жанру задля поширення своїх Зміни місцевого та загальноімперського ідей. Був і зворотній процес. Так, херсонський поет громадського життя зумовили складність і суперечливість Микола Чернявський написав багато віршів на історичну процесу формування національної свідомості населення тематику про козацьку добу історії України. Вірші Південної України. Для представників російсько- перейняті антиколоніальними, антиросійськими алюзіями. імперської ідеології (А. Скальковський, Г. Перетяткович, Яскравим прикладом популяризації І. Линниченко, Є. Тріфільєв, А. Флоровський, М. Родзевич антиколоніального, визвольного, дискурсу є (голова одеського «Союзу русских людей»), Г. Ге, інтелектуальна діяльність українського одеського історика А. Маркевич та О. Бертьє-Делагард та ін.) найвагомішими Івана Михайловича Бондаренка. Найрезонанснішим 44 Київський національний університет імені Тараса Шевченка вчинком І. Бондаренка в якості члена Одеської вим компонентом боїв за історію було питання «Просвіти» було написання популярної брошури, встановлення пам’ятників, меморіальних дощок, присвяченої століттю з дня народження Джузеппе називання вулиць, відзначення ювілеїв. Вивчаючи Гарібальді, що була видана одеською друкарнею Є. ці процеси, зустрічаєш дані, що аж ніяк не Фесенка у 1908 р. на кошти з фонду імені підтверджують розхожу тезу про, мовляв, якусь Л. Смоленського накладом у 2000 примірників [1]. фатальну «неукраїнськість» Українського Півдня. Наклад було швидко конфісковано і майже повністю Наприклад, у 1903 р. міські гласні Одеси знищено цензурою. Вочевидь, негативну реакцію обговорювали пропозицію міського голови цензорів викликав передусім загальний тон і стиль П.О. Зеленого про увічнення пам’яті поетів П.П. книги на кшталт популярних соціалістично- Котляревського та О.М. Плєщєєва, письменника народницьких видань для простолюду. Автор різко В.Г. Короленка. Гласний міської думи розділяв італійське суспільство на байдужі до І.О. Казаринов (не помічений як учасник інтересів народу панівні верстви та народ, схвалював українського національного руху) висловився лише народну боротьбу за національне визволення, за увічнення пам’яті про П.П. Котляревського, адже, використовував епітети на кшталт «Меттерних – на його думку, «Котляревский как малорусский держиморда всеєвропейський». У думці «італійці не поэт, имеет большое значение для всего могли рівно з іншими простувати шляхом Новороссийского края, и увековечивание его вселюдського прогресу туди, де ясніє свята зірка памяти в Одессе, где половина населения ідеалу людського» не важко було помітити малорусская, еще понятно. Есть еще другой соціалістичні алюзії, а у книзі загалом – заклик до малорусский поэт, Шевченко, память которого тоже пожвавлення українського національного руху. Суто з можно было бы увековечить» [6]. історіографічної точки зору історик не сказав нічого Апогею протистояння колоніального нового про постать видатного італійця, лише (проросійського) і визвольного (українського) дискурсів підтримавши глорифікаторську традицію української сягнуло у 1917 – 1920 рр., коли демократична революція суспільно-політичної думки, представники якої на певний час нівелювала значення пам’ятників та інших наголошували на всеосяжному патріотизмі та символів російським царям. Наголосимо, – не руками народності Д. Гарібальді. І. Бондаренко не намагався комуністів, що приєдналися до цього процесу вже пізніше, визначити передумови виникнення італійського а соціал- і націонал-демократів і лібералів, передусім, національного руху, обмежившись тезою «нові сили представників неросійських народів колишньої імперії стихійні, нові люди принесли нові пісні». Якщо у (українців, євреїв, поляків, грузинів та ін.). У подіях працях з історії англійських міст І. Бондаренко революції на півдні України як урядовці, публіцисти, демонстрував відданість ідеалам раціоналізму та просвітники відіграли історики В. Біднов, Д. Яворницький, соціологічного позитивізму, то у цій брошурі він став П. Клепацький. Революційна доба позначилася на шлях неоромантизму. лавиноподібним зростанням кількості преси, що на своїй Неабиякий вплив на формування національної шпальтах поширювала визвольний, антиколоніальний ідентичності своїх співвітчизників мали єврейські історики погляд на історію України загалом і Південної України, Ш. Дубнов, Й. Клаузнер, грузини С. Аваліані та єпископ зокрема [3]. Кіріон, поляк А. Міодушевський. Визвольними, У 1920-х роках попередня громадська енергія антиколоніальними мотивами, була перейнята діяльність південноукраїнських істориків була акумульована низки болгарських, сербських та грецьких істориків, що передусім у діяльності видатного одеського історика мешкали в Одесі. Щоправда, ці мотиви не суперечили М. Слабченка. Попри формальну приналежність до офіційній політиці Російської імперії, що використовувала радянської історіографії, фактично М. Слабченко разом з визвольні прагнення народів Балкан для просування своїх багатьма іншими істориками того часу був частиною імперіалістичних, отже, знову ж таки колоніальних державницької української історіографії. Проте, за інтересів. Найбільший резонанс серед історичних видань слушним спостереженням емігрантського історика В. викликала праця М. Аркаса. Про потенціал історії як Заїкіна, на відміну від В. Липинського і галичан, що різко засобу націєтворення свідчить те, що в історичних поривали з народництвом, М. Слабченко, Д. Дорошенко, дискусіях взяли участь й навіть не гуманітарії, – лікарі Р. Лащенко, В. Пархоменко були позбавлені крайнощів і І. Луценко та В. Піснячевський. «займали середню, примирливу позицію між Засобами формування історичної пам’яті народниками та консерваторами (державниками), але були доповіді у товариствах і публічні лекції, всіх їх як нових істориків єднав інтерес до історії наукові та газетні публікації. Лише частина з української державності та форм українського державного істориків мала можливість «проповідувати» з будівництва, оцінка історичних явищ (зокрема, університетської кафедри. Однак з огляду на революційних рухів) з точки зору культури та офіціозність одеського Новоросійського державності» [4, c. 241-242]. Не менш важливе університету виникли альтернативи – українська регіональне значення для подальшого зміцнення «Просвіта», єврейські та польські товариства і, української візії історії у південноукраїнському зрештою, у 1917 р. – Одеський Народний соціокультурному середовищі 1920-х рр. відгравала університет із курсами українознавства та іудаїки. діяльність інших одеських істориків М. Гордієвського, Першим закладом, в якому українська візія історії А. Музичка, миколаївця М. Лагути, херсонця отримала повноправне значення став заснований у В. Гошкевича, дніпропетровців Д. Яворницького, 1918 р. Катеринославський університет. Надважли- В. Пархоменка. 45 Українознавчий альманах. Випуск 20 Важливим у плані демонтажу російського і В. Кіпіані, дніпропетровці М. Ковальський, Ю. Мицик, Г. радянського колоніального дискурсу були часи Другої Швидько. світової війни, коли похідні групи ОУН активно діяли на Сьогодні Південна Україна, вже фактично без всій території Південної України, використовуючи у своїй Криму, що виключений з південноукраїнських пропагандистській роботі, зокрема, працю М. Аркаса [8, с. культурних, соціально-економічних і політичних 175; 12, с. 241]. процесів, а відтак і відповідних соцопитувань, Історичний бекграунд значною мірою розмився у залишається місцем гострої боротьби за другій половині ХХ ст. Проте не можна говорити, що україноцентричну історичну ідентичність. Це, зокрема, радянський офіціозний, тобто фактично колоніальний (як ілюструють авторитетні соціологічні дослідження [5, с. колись російсько-імперський офіціозний) дискурс повністю 11]. У регіоні внаслідок непослідовної та млявої запанував в історіографічному інтелектуальному полі політики центральної влади, що проводить згубну в Південної України. Серед південноукраїнських дисидентів умовах неподоланого постколоніалізму та війни, (самостійницьку, національну течію дисидентства краще децентралізацію, що віддає ці проблемні для іменувати учасниками українського визвольного руху, які українського націєтворення території на відкуп продовжували попередні традиції) були й ті, хто поділяв місцевим проросійським елітам, залишаються дуже антиколоніальний, визвольний погляд на історію України. репрезентативними носії українофобської, Василь Володимирович Барладяну у 1969 – 1974 російськоцентричної ідентичності, що відповідно роках завідував кабінетом мистецтвознавства в оцінюють і сприймають історичне минуле, як давнє, Одеському державному університеті імені І.І. так і нещодавнє. У містах Півдня історична пам’ять Мечникова, викладав історію світового й українського перебуває переважно в руках російськоцентричних мистецтв, класичну європейську літературу, етику й краєзнавців, що мріють про відродження Російської естетику в Одеському інституті інженерів морського імперії або СРСР, прагнуть до закріплення флоту. Під псевдонімом Ян Друбала у самвидаві російськоцентричного, російськомовно-культурно- публікувалися його статті з історії національного світоглядного, сприйняття історії південноукраїнського питання у Російській імперії та СРСР. У 1970-х – 1980- регіону (приклад – почесний громадянин міста Одеси, х роках був неодноразово репресований, сидів у активіст сумнозвісного Кулікового поля, Олег Губарь таборах [9, с. 58-62]. («Всемирный клуб одесситов»)). Адепти цих поглядів У 1969 р. у Новомосковську Дніпропетров- є членами топонімічних комісій, що дає їм можливість ської області каґебісти заарештували 22-річного формувати меморіальний ландшафт міст. Миколу Кульчинського, здібного юнака, який писав Представники українського та колоніального дискурсів вірші, цікавився історією України й узагалі використовують різну термінологію, що дозволяє національним питанням. У відповідь на такі та досить чітко ідентифікувати їхні позиції. Передусім, подібні дії кілька мешканців Дніпропетровська йдеться про використання, або ігнорування самого надіслали до органів влади «Лист творчої молоді поняття «Південна Україна» у часі та просторі. Дніпро-петровщини», де, зокрема, наголошували: Отже, можна виокремити два основних «Чому ж тоді в Дніпропетровському історичному дискурси: колоніальний і антиколоніальний. музеї серед багатьох речей експонується і карета, в Прибічники першого обстоювали відданість до якій придворні відомої україножерки імператриці Російської імперії/СРСР, монархії/КПСС, були Катерини ІІ супроводжували її скурвлену величність консерваторами. Прибічники антиколоніалізму шукали у подорожі остаточно приборканою Україною? Чому у минулому передусім національно-соціальної стіни музею «прикрашають» численні портрети рівності, боротьби за ці права, підкреслювали різної руки вельмож та завойовників катерининської колоніальний статус своїх народів. Ці дискурси в доби, а портретам, скажімо, Івана Сірка чи основних рисах панують у південноукраїнській останнього військового писаря Запорізької Січі, історіографії і на сучасному етапі, впливаючи і на засновника двох найбільших і найкрасивіших парків більш практичні явища, такі як, наприклад, процес нашого міста, м’яко кажучи, не знайшлося місця?» декомунізації. Історичні дискусії, природно, за провідної [13, с. 87-99]. участі істориків різних суспільно-політичних орієнтацій, Не бракувало і парадоксів. Так, єврейський передусім, української і проросійської, є одним з історик Саул Боровой, що світоглядно-культурно найпомітніших сегментів культурного ландшафту примикав до традицій нерадянської історіографії, мав Південної України, а «бої за історію» насправді є певні ліберальні переконання, був жертвою репресій у боротьбою за існування України. Попри спроби рамках антисемітських акцій влади, виступив проти абсолютно неупереджену та суспільно незабарвлену позиції українського київського історика Олени Лугової історіографію ще ніхто не вигадав. І навряд чи вигадає, про колоніальне становище України у складі що «прирікає» істориків і надалі бути учасниками Російської імперії, хоча і зробив це у коректній манері націєтворчих дискусій-боїв. без жорстких політичних звинувачень [2]. Наприкінці 1980-х – 1990-х років низка Література: південноукраїнських істориків особливо активно 1. Бондаренко І. Про Гарібальді, борця за волю включилися у процеси деструкції колоніального італійського народу. – Одеса, 1908. – 63 с. російсько-радянського дискурсу в історіографії та 2. Боровой С.Я. До питання про становище України в історичній пам’яті: одесити А. Бачинський, Г. Гончарук, період капіталізму // Український історичний О. Болдирев, миколаївці В. Шкварець, Ф. Турченко, журнал. – 1967. – № 8. – С. 115 – 121. 46 Київський національний університет імені Тараса Шевченка 3. Васковський Р.Ю. Джерела до історії literature of the last years 1919 – 1923”. In: Na Катеринослава доби Другої УНР // Історія торгівлі, chuzhoi storone. [On another's side]. Praga, pp. 236- податків та мита. – 2013. – № 2. – С. 26 – 30. 251. [in Rus.]. 4. Заикин В. Украинская историческая литература 5. Konsolidaciya ukrains'kogo suspil'stva: shlyaxi, последних лет 1919 – 1923 гг. // На чужой стороне. – vyklyki, perspektyvy. Informacijno-analitychni Прага, 1925. – С. 236 – 251. materialy do fahovoi diskusii (2016). [The 5. Консолідація українського суспільства: шляхи, consolidation of Ukrainian society, ways, challenges виклики, перспективи. Інформаційно-аналітичні and prospects. Information-analytical materials for матеріали до фахової дискусії 16 грудня 2016 р. – expert discussion]. Kyiv, December 16, 2016. 100 pp. К., 2016. – 100 с. [in Ukr.]. 6. Леонова О.В. Особливості історіографічного 6. LEONOVA, O.V. (2010) Osoblyvosti процесу в Катеринославі у другій половині ХІХ – istoriografichnogo procesu v Katerinoslavi u drugij на початку ХХ століття // Гуманітарний журнал. – polovini XIX – na pochatku XX stolittya. “Peculiarities № 3 – 4 (літо-осінь). – Дніпропетровськ, 2010. – С. of historiographical process at Yekaterynoslav in the 89 – 93. second half of XIX – early XX century” In: 7. Михайло Слабченко в епістолярній та мемуарній Gumanitarnyj zhurnal, no. 3 – 4 (lito-osin'). спадщині (1882–1952) / Упор. В. Заруба. – Dnipropetrovs'k, pp. 89-93. [in Ukr.]. Дніпропетровськ, 2004. – 352 c. 7. Myhajlo Slabchenko v epistolyarnij ta memuarnij 8. На зов Києва. Український націоналізм у ІІ Світовій spadshhini (1882 – 1952) (2004) [Michael війні. Зб. Статей, спогадів і документів. – К., 1993. Slabchenko in epistolary and memoir heritage (1882 – 540 с. – С. 175. – 1952)] in Zaruba, V. (ed.). Dnipropetrovs'k, 352 pp. 9. Овсієнко В. Барладяну-Бирладник Василь [in Ukr.]. Володимирович // Міжнародний біографічний 8. Na zov Kyiva. Ukrains'kij nacionalizm u II Svitovij vijni. словник дисидентів країн Центральної та Східної Zb. Statej, spogadiv i dokumentiv (1993) [On the The Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Ч. 1. – Call of Kyiv. Ukrainian nationalism in World War II. Харків. – 2006. – 516 с. Collection of articles, memoirs and documents]. Kyiv, 10. Одесский листок. – 1903. – 9 ноября. 540 pp. [in Ukr.]. 11. Попова Т.Н. Историография в лицах, проблемах, 9. OVSIIENKO, V. (2006) Barladyanu-Byrladnik Vasil' дисциплинах. Из истории Новороссийского Volodimirovich In: The International Biographical университета. – Одесса, 2007. – 536 с. Dictionary of dissidents of Central and Eastern 12. Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 Europe and the former Soviet Union. Vol. 1. Ukraine. року. Документи і матеріали / Упор. О. Дзюбан. – Part 1. Kharkiv, 516 pp. [in Ukr.]. Львів-Київ, 2001. – 556 с. 10. Odesskij listok (1903). November 9 [in Rus.]. 13. Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 3. («Український 11. POPOVA, T.N. (2007). Istoriografiia v litsakh, вісник», 1970-72) / Упоряд. В. Чорновіл. Передм. problemakh, distsiplinakh. Iz istorii Novorossiiskogo М. Косів. – К., 2006. – 976 с. universiteta [Historiography in faces, problems, 14. Щепкин Е. Игра в бирюльки // Южная мысль. – disciplines. From the history of Novorossiysk 1912. – 9 августа. University]. Odessa, 536 pр. [in Rus.]. 12. Ukrains'ke derzhavotvorennya. Akt 30 chervnya 1941 References: roku. Dokumenty i materialy (2001) [Ukrainian state 1. BONDARENKO, I. (1908) Pro Garibal'di, borcya za building. Act of June 30, 1941. Documents and volyu italijs'kogo narodu [About Garibaldi, a fighter for materials]. L'viv-Kyiv. 556 pр. [in Ukr.]. the freedom of the Italian people]. Odesa, 63 pр. [in 13. CHORNOVIL, V. (2006) Tvory. T. 3. (Ukrajinsjkyj Ukr.]. visnyk, 1970-72) [Writings. Vol. 3. (Ukrainian Journal 2. BOROVOJ, S.YА. (1967) Do pitannya pro 1970-72)]. Kyiv. 976 pр. [in Ukr.]. stanovyshhe Ukraini v period kapitalizmu. “On the 14. SCHEPKIN, E. (1912) Igra v biryul'ki. “The game of situation in Ukraine in the period of capitalism”. In: spillikins” In: South thought. August 9. [in Rus.]. Ukrains'kij istorichnij zhurnal, no. 8. Рр. 115-121. [in Ukr.]. 3. VASKOVS'KIJ, R.YU. (2013) Dzherela do istorii Katerinoslava dobi Drugoi UNR. “Sources of history Yekaterinoslav of era Second UNR”. In: Istoriya torgivli, podatkiv ta myta, no. 2. Рр. 26-30. [in Ukr.]. 4. ZAIKIN, V. (1925) Ukrainskaia istoricheskaia literatura poslednikh let 1919 – 1923 gg. “Ukrainian historical 47 Українознавчий альманах. Випуск 20 УДК 351.83.009.1:94(477) Наталія Пархоменко Міграційні процеси в постколоніальну добу Анотація. У статті розглядається явище постколоніальної міграції. Зокрема, на прикладі країн колишнього Радянського Союзу вивчаються особливості міграційних процесів у постколоніальну добу, характерні особливості постколоніальних мігрантів, їхні відмінності від інших груп мігрантів. Розпад Радянського Союзу викликав значні зміни у міграційній ситуації в цьому регіоні. Падіння «залізної завіси» навколо колишньої імперії дало громадянам нову можливість – відвідувати раніше недоступні країни далеко за межами колись найбільшої країни у світі. У той же час виникла нова реальність: у колишній Радянський Союз рухаються натовпи мігрантів, раніше класифікованих як внутрішні мігранти, тепер вони перетворюються на громадян різних країн і т.д. Потоки людей з колишньої імперської периферії до центру колишнього Радянського Союзу, спадкоємцем якого є сучасна Російська Федерація, вписуються в концепцію постімперської міграції. Ознаки та характеристики постімперських держав включають аномальні демографічні й етнічні конфлікти, напруженість, нескінченні потоки біженців, інтенсифікацію імміграційних процесів, що викликає серйозні економічні проблеми. Перебуваючи «на рейках» мирного і незалежного розвитку, нові держави традиційно намагаються уникати міжетнічних і міжнаціональних конфліктів. У той же час, колоністи в нових державах часто сприймаються не як представники національних меншин, а як іноземці. Вони часто перевантажені ностальгією за «великою імперією», за «країною, яку ми втратили». Постімперська ситуація в Росії, яка стала наступницею колишньої радянської імперії, ця «велика сила, яка зникла з політичної карти світу», перетворюється на новий неоімперський і неоколоніальний «проект», особливості якого виявляються і у зовнішній, і у внутрішній політиці. У статті обговорюється важливість питань міграції для постколоніального суспільства, основна увага приділяється важливості адекватних відповідей на історичні виклики постколоніальної доби. Ключові слова: постколоніалізм, постколоніальна міграція, постколоніальний мігрант, Радянський Союз. Nataliya Parkhomenko Migration Processes in Postcolonial Era Abstract. The article deals with the phenomenon of postcolonial migration. In particular, the example of the former Soviet Union studied specifics of migration processes in post-colonial days, prominent features of postcolonial migrants, their differences from other groups of workers. The collapse of the Soviet Union, causing significant changes in the migration situation in the region. The result was the destruction of artificially isolated system migration of the former USSR. The fall of the «iron curtain» around the former empire gave citizens a new opportunity – to visit previously inaccessible countries far outside once the largest country in the world. At the same time, a new reality: the former Soviet Union are moving crowds of migrants who previously classified as internal migrants, now transformed into citizens of different countries and so on migrant foreigners. However, states of the former empire seen on the first day of the new migrants fraternal republics, as for example, migrants from outside the region. Streams of people from the former imperial periphery to the center of the former Soviet Union period, which is the heir and successor of the metropolis, fits into the concept of post-imperial migration. This concept sees the origins of migration is in the disintegration of the former empire, and explains the high intensity of migration between the periphery and the center of existence in the past of old imperial relations between them. The signs and characteristics of post-imperial states include abnormal demographics, ethnic conflicts and tensions, endless streams of refugees; increase self-start the process of decolonization and re-emigration, intensification of integration processes, as well as intensification of immigration processes, which caused economic problems. Being on the rails peaceful and independent development of new state traditionally try to avoid ethnic conflict and ethnic conflicts. At the same time, the colonists in the new states is often perceived not as representatives of national minorities, but as a foreigner. They are often overwhelmed with nostalgia for the «great empire», «country that we lost», of which they are accustomed ourselves to believe and involvement which allowed pain to feel important element in world order. Citizens also perceive new states colonists as part of the former empire. Post-imperial situation in the country, which became the successor of the former empire, «a great power that has disappeared from the political map of the world» transformed into neoimperial, neokolonial foreign and domestic policies. The article discusses the importance of migration issues for postcolonial society, focuses on the importance of adequate responses to historic challenges of postcolonial era. Keywords: postcolonialism, postcolonial migration, postcolonial migrant, Soviet Union. З розпадом Радянського Союзу виникають колишньої імперії не сприймають з першого дня істотні зміни у міграційній ситуації в даному регіоні. мігрантів з нещодавно братських республік, як, Його результатом було руйнування штучно скажімо, мігрантів з-за меж регіону. ізольованої системи міграції колишнього СРСР. Потоки населення з колишньої периферії до Падіння «залізної стіни» навколо колишньої імперії колишнього імперського центру періоду Радянського дало громадянам нову можливість – відвідувати Союзу, котрий стає спадкоємцем та раніше недоступні країни далеко за межами колись правонаступником радянської метрополії, цілком найбільшої держави у світі. Водночас формується вписується у концепцію постімперської міграції. Ця нова реальність: теренами колишнього СРСР концепція вбачає витоки міграції саме у розпаді рухаються натовпи мігрантів, котрі раніше колишньої імперії, і пояснює високу інтенсивність класифікувалися як внутрішні мігранти, а тепер міграції між периферією і центром існуванням у перетворилися на громадян різних країн і, таким минулому давніх імперських зв’язків між ними. чином, на мігрантів-іноземців. Однак держави-частини Європейські дослідники постімперських міграційних 48 Київський національний університет імені Тараса Шевченка процесів (К. Беркі, А. Блейкелі, Р. Брубейкер та інші) рееміграції, активізація інтеграційних процесів, а зазначають, що на сьогоднішній день мало не у всіх також інтенсифікація імміграційних процесів, які галузях економіки країн Європейського Союзу викликані економічними проблемами. Ставши на відчувається брак кваліфікованих робітників, вищого і рейки мирного та самостійного розвитку, нові держави середнього технічного персоналу. Найближчим часом традиційно намагаються уникати етнічного (у перспективі 25 років), у ЄС бракуватиме 35 млн. протистояння та міжнаціональних конфліктів. працівників, і це відбуватиметься на тлі зниження Водночас, колоністи у нових державах найчастіше народжуваності та старіння населення європейських сприймаються не стільки як представники країн [5, с. 40]. Сучасні дослідники обмежуються національних меншин, скільки як іноземці. Їх періодом безпосередньо після падіння імперії і найчастіше переповнює ностальгія за «великою розглядають міграцію як частину процесу імперією», «країною, яку ми втратили», частиною якої деколонізації. Описані ними міграційні потоки в вони звикли себе вважати, і причетність до якої першій половині 90-х рр. ХХ століття, безсумнівно, дозволяла почуватися більш важливим елементом мали постколоніальний характер. світового порядку. Громадяни ж нових держав За чверть століття по розпаду радянської сприймають колоністів як частину колишньої імперії. імперії, в умовах зростаючої глобалізації варто Постімперська ситуація у країні, що стала замислитися, чи погляд на міграційні процеси на правонаступницею колишньої імперії, «великої пострадянських теренах через призму теорії держави, що зникла з політичної мапи світу», постколоніалізму виправданий, адже постколоніальний трансформується в неоімперіалістичну, чинник до цих пір грає ключову роль у формуванні неоколоніалістську зовнішню й внутрішню політику. міграційної ситуації в регіоні. У Західній Європі на Постколоніальних мігрантів варто розглядати початку 70-х років двадцятого століття саме колоніальні в якості окремої категорії мігрантів, що пояснюється зв’язки та географічна близькість стали вирішальними головним чином їхніми тісними зв’язками з факторами для росту і консолідації моделей міграції, метрополією (зокрема, знанням культури, мови, тоді як сьогодні ці чинники значно втратили своє правил поведінки, традицій та звичаїв тощо), завдяки значення. В умовах глобалізації та створення світового, чому їм надають перевагу перед іншими групами глобального ринку праці саме попит на робітників часто мігрантів, постколоніальні мігранти також отримують стає основним фактором, – можна почати міграцію в певні привілеї, наприклад, полегшений доступ до новому напрямку без наявності постколоніальних громадянства колишньої «великої батьківщини». зв’язків. Постколоніальна міграція в цілому характеризується Якщо говорити про СРСР, як втілення моделі майже повною орієнтацією міграційних потоків до «метрополія-колонія», то колонізаційна міграція колишньої метрополії На сьогоднішній день мало не у здійснювалася у цій країні у формі урядової всіх галузях економіки країн Європейського Союзу міграційної політики, котра сприяла впливам на відчувається брак кваліфікованих робітників, вищого і демографічну ситуацію, «насильницькій асиміляції середнього технічного персоналу. Найближчим націй, пригніченню національних культур, прихованій часом, у перспективі 25 років, у ЄС бракуватиме 35 етнічній ворожнечі» [4, с. 378]. Наслідком такої млн. працівників, і це відбуватиметься на тлі агресивної імперської міграційної політики цілі нації та зниження народжуваності та старіння населення народи було перетворено на політичних втікачів або європейських країн [1; 2; 3], пояснює вибір напрямку переселенців. Міграційна доктрина радянської доби міграції. спиралася на паспортну систему, трудове Визначаючи, хто такий «постколоніальний законодавство та житлову політику, і являла собою мігрант», ми стикаємося з певними проблемами. Адже керівний принцип та систему офіційних положень, що, не існує чіткого визначення «постколоніальний окрім іншого, мало забезпечувати радянську модель мігрант». Основна проблема пов’язана з тим, що саме індустріалізації, вирівнюючи господарський розвиток формулювання «постколоніальний» має багато союзних республік та забезпечуючи інтенсифікацію значень. Так, до категорії «постколоніальних мобільності робочої сили. Для забезпечення цих мігрантів» іноді включають, крім традиційних завдань було розроблено цілу низку державних представників периферії, що їдуть до колишнього програм (сільськогосподарське переселення сімей, імперського центру на заробітки, також власне організований набір робочої сили тощо), задля представників цього самого імперського центру, які залучення працівників у регіони, що потерпали від прибули в імперський період до периферії, а після нестачі робочої сили, було створено систему розпаду імперії повертаються до своєї країни професійної та регіональної диференціації оплати походження, до пострадянського простору. До праці. Однак провідним інструментом регулювання та категорії постколоніальних мігрантів включають як контролю міграційних потоків була не економічна представників титульних націй новостворених держав політика, не права й свободи людини та громадянина, на місці колишніх радянських республік, так і етнічних а саме паспорта система. росіян. Інші дослідники вважають, що До ознак та характеристик постімперських «постколоніальними мігрантами» слід називати тільки держав можна віднести ненормальну демографічну представників корінного населення колишніх колоній, ситуацію, етнічні конфлікти та напруженість, котрі приїжджають до екс-метрополії (не враховуючи нескінченні потоки біженців; зростання повернення колишніх поселенців і колоніальної еліти). самоуправління, запуск процесів деколонізації та 49 Українознавчий альманах. Випуск 20 Неоднозначність визначення ускладнює Радянського Союзу, і на сьогоднішньому етапі – як проведення чіткої межі поміж постімперською Російська Федерація. міграцією та іншими видами міграції. У зв’язку із цим Постколоніальний/постімперський характер виникає питання про те, як постімперський фактор проявів сучасної міграції в регіоні можна виявити, насправді впливає на вибір напрямку міграції, і якою аналізуючи напрямки міграційних потоків. Відповідно мірою він є важливим. До таких постколоніальних до теорії постколоніальної міграції можна спостерігати чинників можна віднести елементи, котрі, спираючись домінування Росії в структурі відтоку з інших країн в на досвід імперської минувшини, дарують привілеї, регіоні і значного зростання частки цих країн в якими користуються постімперські мігранти у країні- структурі імміграції в Росію. спадкоємиці давньої метрополії, в тому числі знання Не останню роль у цій ситуації відіграє про реальність приймаючої країни, наприклад, мовний розроблена в Росії державна програма сприяння фактор, культурні особливості та традиції, створені за добровільному переселенню до Російської Федерації імперської доби комунікаційні мережі. Прикладом співвітчизників, які проживають за кордоном. На таких постколоніальних систем міграції може служити державному рівні сформовано цілий соціальний британська, португальська чи французька, де жителі пакет, згідно з яким переселенцям було обіцяно колишніх колоній мігрують до далеких метрополій, роботу, оплату переїзду, а також надання житла. незважаючи на те, що вони можуть вибрати інший Насамперед мова йде про працездатне населення пункт призначення, розташований в тому ж регіоні або репродуктивного віку, оскільки за допомогою навіть на меншій відстані, з таким же або навіть більш програми «сприяння добровільному поверненню високим рівнем життя. (Португалія, звісно, тут є співвітчизників» Росія намагається у першу чергу найяскравішим прикладом, як країна з найнижчим розв’язати надзвичайно складні економічні та рівнем економічного розвитку із перерахованих). Так, демографічні проблеми. Уряд обрав для переселення потреба у швидкому та ефективному подоланні (на вибір) кілька регіонів, переважно землі повоєнної економічної кризи призвела до суттєвої прикордоння, в яких зафіксовано скорочення лібералізації умов в’їзду мігрантів до Об’єднаного чисельності населення, або регіони, в яких Королівства Великобританії та Північної Ірландії. відчувається нестача робочої сили на тлі розгортання Зрозуміло, що головною причиною такої «м’якої» великого виробництва. В намаганні привабити політики в галузі міграції було прагнення залучити до особливо високими виплатами виробничо-економічної сфери дешевої робочої сили з «співвітчизників»/постколоніальних мігрантів Росія колишніх колоній. Однак задум спрацював, і на розраховує поліпшити свій соціально-економічний територію Великої Британії одна за одною рушили розвиток та вирішити проблему демографічної кризи. чималенькі потоки мігрантів. Найбільше надій Російська Федерація покладає на Другий ключовий момент у вивченні українських мігрантів. Так, згідно з Концепцією постімперської/постколоніальної міграції демографічної політики Російської Федерації на визначається проблемою тривалості постімперської період до 2025 р., передбачено забезпечувати спадщини. Можна говорити про наявність певного щорічний міграційний приріст на рівні понад 300 тис. «позитивного соціального капіталу» у осіб з тим, щоб забезпечити поступове збільшення постколоніальних мігрантів, котрий виражається у чисельності населення до 145 млн. осіб [2]. Офіційні комплексі соціальної, історичної та культурної єдності дані про довгострокову міграцію, опубліковані з країною-метрополією. Однак ця перевага, котрою національними статистичними управліннями, постколоніальні мігранти мають, порівняно з іншими регулярно вказують на провідну роль Росії як країни мігрантами, носить тимчасовий характер. Вона «прийняття» мігрантів з країн колишнього послаблюється паралельно зі зникненням попередніх Радянського Союзу. поколінь, тісно пов’язаних з імперським минулим. Панування російського вектора над іншими Наступні, молодші покоління, зі слабшими зв’язками із напрямками міграції абсолютно очевидне у країнах метрополією колишньої імперії, вже не можуть Закавказзя, Центральної Азії та Білорусі. Для стовідсотково вважатися постколоніальними. громадян України і Молдови Росія також є важливою Повертаючись до міграційної ситуації з повоєнною країною призначення міграції, але її частка в загальній Великобританією, за плином чверті століття вже друге статистиці міграції з цих країн суттєво менша за покоління мігрантів стикається з проблемою пошуку аналогічні показники у Білорусі. Для України обмін своєї нової ідентичності, що традиційно призводить населенням між Україною та іншими республіками і до переосмислення взаємодії та співвідношення регіонами Союзу Радянських Соціалістичних векторів «Схід-Захід». Так чи інакше, в перспективі Республік, починаючи з 60-х років ХХ століття і до вивченні постколоніальної/постімпер-ської спадщини розпаду СРСР характеризувався міцністю і питання національності або самоідентифікації стануть незмінністю основних параметрів та перманентністю провідними у вивченні пов’язаних із міграцією географії міграційних зв’язків. Провідним партнером проблем. України з міграційного обміну незмінно залишалася Постколоніальна міграція на Російська Федеративна Соціалістична Радянська пострадянському просторі обумовлюється історич- республіка, переважно Центрально-Чорноземний, ними причинами: період російського панування над Північно-Кавказький та Східно-Сибірський райони. У іншими територіями протягом кількох сотень років, 1991 році з падінням «залізної завіси» Росію дещо спочатку у вигляді Російської імперії, потім – у формі потіснила Польща. Однак на сьогоднішній день, згідно 50 Київський національний університет імені Тараса Шевченка даних Державної міграційної служби, в Росії працює стала спадкоємицею колишньої метрополії. У світлі до 40% українських трудових мігрантів [3]. такого визначення постколоніальними мігрантами Велику і важливу роль у міграційних процесах можна сміливо називати мігрантів з країн, що між центром колишньої імперії (в першу чергу утворилися після розпаду колишнього Радянського Москвою) та периферією відіграють ті привілеї, котрі Союзу, і їдуть до Росії не з туристичною метою. Давні мають громадяни країн так званого СНД (тобто, історичні, політичні, культурні та соціально-економічні колишніх союзних республік СРСР), і котрі є спадком зв’язки визначали «російський» вектор міграцій у колишньої імперії, і першість серед яких тримає регіоні, котрий умовно називається СНД протягом безвізовий режим. Також не варто ігнорувати такий перших десятиліть після розпаду СРСР, наступницею чинник, як мовний, оскільки російською мовою тією чи якого і стала Росія. Однак у вимірі другого покоління іншою мірою володіє переважна більшість громадян мігрантів (20-25 років) відбувається переорієнтація на країн СНД. Також серед згаданих привілеїв варто інші напрямки міграції. Частково на це впливають згадати і про можливість застосування російського внутрішньо-російські чинники юридичного та громадянства у спрощеному режимі. соціально-гуманітарного характеру (нові вимоги до Водночас постколоніальний чинник щоразу мігрантів; прояви расизму, ксенофобії, зростання менше впливає на формування міграційної ситуації в градусу ненависті в суспільстві). Другим моментом є регіоні. Гравітаційні впливи колишньої метрополії пропозиція на західноєвропейських ринках праці, дещо зменшилися. Для країн Середньої котра дає потенційним мігрантам можливість обирати (Центральної) Азії зростає привабливість Казахстану країну призначення, виходячи не лише з мотивації та Азербайджану На сьогоднішній день мало не у всіх культурної близькості, але і з позиції комфортності. галузях економіки країн Європейського Союзу відчувається брак кваліфікованих робітників, вищого і Література: середнього технічного персоналу. Найближчим 1. Интолерантность и ксенофобия. Опрос Левада- часом, у перспективі 25 років, у ЄС бракуватиме 35 Центра – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: млн. працівників, і це відбуватиметься на тлі http://www.levada.ru/2016/10/11/intolerantnost-i- зниження народжуваності та старіння населення ksenofobiya/ європейських країн [3, с. 47]. Нарешті починає 2. Концепция демографической политики Российской відігравати свою роль географічний чинник, культурна Федерации на период до 2025 года (Утверждена близькість, значно менші фінансові витрати та Указом Президента от 9 октября 2007 г. – №1351) відсутність агресивних антимігрантських настроїв. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Соціологічне дослідження Левади-Центр демонструє http://base.garant.ru/191961 негативне ставлення до вихідців з країн Середньої 3. Міграційний профіль України (2011 – 2015 роки). – Азії 29% росіян. Це друге місце в рейтингу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: необхідності обмежити перебування в Росії (першість http://dmsu.gov.ua/images/files/MP2015.pdf і 34% належать вихідцям з Кавказу). Градус 4. Римаренко Ю. І. Міжнародне міграційне право : ксенофобії і бажання будувати «Росію для росіян» у підручник. – К., 2007. 38% російських громадян не маскує навіть додаток «в 5. Уткин А. И. Новый мировой порядок. – М.: розумних межах» [1]. Для України традиційний Алгоритм, Эксмо. – 2006. російський вектор поступово втрачає свою References: привабливість через політичний конфлікт на 1. The official site of Levada Center (2016), “Intolerance радикальні антиукраїнські настрої в Російській and xenophobia. The poll by the Levada Center”, Федерації. І загальне зростання рівня ксенофобії в available at. Росії сприяє процесу диверсифікації міграційних http://www.levada.ru/2016/10/11/intolerantnost-i- потоків у регіоні. На європейському ринку праці в цей ksenofobiya/ [in Rus.]. же час ситуація змінюється в позитивний для 2. Information Services (2007) Electronic Resources. мігрантів бік. На сьогоднішній день мало не у всіх “The Concept of the Demographic Policy of the галузях економіки країн Європейського Союзу Russian Federation for the Period Until 2025 відчувається брак кваліфікованих робітників, вищого і (Approved by the Decree of the President of October середнього технічного персоналу. Найближчим часом 9, 2007), no.1351”, [Online], available at: (у перспективі – 25 років) у ЄС бракуватиме 35 млн. http://base.garant.ru/191961 [in Rus.]. працівників, і це відбуватиметься на тлі зниження 3. Information Services (2015) Electronic Resources. народжуваності та старіння населення європейських “Migration profile of Ukraine (2011 – 2015 years)”, країн [5, с. 187]. Однак антиіммігрантські настрої, [Online], available at: багато в чому пов’язані зі страхом терористичної http://dmsu.gov.ua/images/files/MP2015.pdf [in Ukr.]. загрози, певним чином збільшують європейські 4. RYMARENKO, YU. (2007) Mizhnarodne migratsiyne перспективи українських потенційних мігрантів. Тож pravo: pidruchnyk [International migration law: a ринки праці і в країнах «Старої Європи», і в молодих textbook]. Kyiv. 840 pр. [in Ukr.]. європейських державах стають доступнішими для 5. UTKYN, A.Y. (2006) Novyy mіrovoy poryadok. [New громадян України, Молдови та Білорусі. world order]. Algorithm, Eksmo. Moscow. [in Rus.]. Отже, постколоніальною міграцією називають міграцію населення з держав, які в недалекому минулому були периферією імперії, до країни, що 51 Українознавчий альманах. Випуск 20 УДК 101:316 Михайло Цюрупа Соціально-філософський аналіз політико-правового статусу режиму окупації в контексті боротьби України за територіальну цілісність Анотація: стаття присвячена комплексному аналізові складного соціально-політичного та воєнно-правового статусу феномену окупації, який став актуалізований у зв’язку з фактичною окупацією Криму російськими військами з 2014 року та прихованою окупацією частини Донецької та Луганської областей. Термін «тимчасова окупація», який використовується у Воєнній доктрині України 2015 року не повинен вводити в оману відносно згубності та небезпечності для життя нації, цілісної країни захоплення частини території суверенної держави, знущання над свободою та духовним спадком її жителів. З часів французького Опору фашистській окупації Франції філософи, інтелектуали показали приклад «філософії героїзму», спрямованої за захист завоювань свободи і демократії всього суспільства, що актуально для сучасної України. Тільки консолідація всіх патріотичних сил, світських і релігійних, громадських та державних установ та інституцій під гаслом «Геть окупантів» може врятувати країну від розколу на частини. Ключові слова: політичний та духовний опір окупації, правовий статус режиму окупації, гуманітарний аспект, екзистенційні загрози окупації. Mykhailo Tsiurupa Social and Philosophical Analysis of Political and Legal Status of the Occupation Regime in the Context of Struggle for Ukraine's Territorial Integrity Abstract: the article is devoted to the complex analysis of complex socio-political and military-legal status of the occupation phenomenon that has become actualized in connection with the actual occupation of Crimea by Russian troops in 2014 and hidden occupation of Donetsk and Lugansk regions. The term "temporary occupation" used in Military Doctrine of Ukraine in 2015 should not be administered in confusion about the disastrous and danger to the life of the nation, the country capture integral part of the territory of a sovereign state, abuse of freedom and spiritual heritage of its inhabitants. The experience of history, ending the occupation is only possible through the action of support - spiritual and practical and effective when the occupant feels intolerance stay in a foreign land for him. Since the French Resistance Nazi occupation of France, philosophers, intellectuals showed an example of the "philosophy of heroism", aimed to protect the gains of freedom and democracy of society, which is important for Ukraine. Based on complex political, legal and philosophical and humanitarian analysis we are trying to uncover a dangerous existential nature of the occupation, which is that the foreign government not only captures the area of wealth, destroys cultural archetypes thinking and "crippling" language, but also poses an existential threat the indigenous population of the territory, leads to partition the country and occupied oblivion. From a political and legal point of view of military occupation is a temporary phenomenon under international law and in accordance with modern international law must not lead to the annexation of territory. Thus, the political and legal terms as occupation exacerbates the challenge of humanity in the territory temporarily occupied - like the minimum required level of cooperation to ensure that essential needs. However, the spiritual dimension of occupation more difficult - it encourages collaboration, splitting the unity of the nation, artificially nasadzhaye alien cultural stereotypes. Only the consolidation of all patriotic forces, secular and religious, civic and government agencies and institutions under the slogan "Down with the occupiers" can save the country from splitting apart. Key words: political and spiritual resistance to the occupation, the legal status of occupation regime, the humanitarian aspect of the existential threat of occupation. Постановка проблеми. Агресія Росії проти полягала не в комплексі неповноцінності людини, яка за демократичної України, яка розпочалась з лютого гнівним зауваженням Фр. Ніцше виростила з себе 2014 року, ще не завершена, однак тривожні загрози «одомашнену тварину», а «у її здатності чинити опір екзистенційного характеру вже зримо постали перед тортурам і смерті». Тоді перед лицем пригноблювачів суспільством - окупація АР Крим та міста кожен стає сам собою [8]. Севастополь, підтримка сепаратистів у створенні Мета роботи полягає у тому, щоб на основі псевдо республік на території окремих районів комплексного політично-правового та філософсько- Донецької на Луганської областей, які по суті є також гуманітарного аналізу розкрити небезпечну окупованими, хіба що збройними бандитськими екзистенційну сутність окупації, яка полягає у тому, формуваннями, а не регулярними військами, десятки що чужоземна влада не тільки захоплює територію, тисяч загиблих, мільйони біженців. Серед останніх матеріальні блага, руйнує культурні архетипи більше ніж 880 тисяч пенсіонерів, 200 тисяч дітей – мислення та «калічить» мову, а й становить загрозу найнезахищеніших верств суспільства. Майже 2,5 існуванню автохтонного населення території, тисячі загиблих українських вояків та 9 тисяч спонукає до розділу країни та забуття окупованих. Не поранених доповнюють скорботний список менш гірка доля тих, хто опинився на окупованих постраждалих у боротьбі за суверенітет нашої країни, територіях під примусовою працею, примусовою проти окупації рідної землі. Отже, наукова думка не мобілізацією, у підвалах КДБ, таборах для полонених. повинна бути відстороненою від суворої Виклад основного матеріалу. Постає невідворотної реальності, адже ще французький питання: чи можна вважати філософські роздуми, мислитель новітнього часу Жиль Дельоз казав, що він розвідки, ідеї оборони Батьківщини включеними у не сприймає філософію, яка сторониться політики. контекст визвольної боротьби проти окупантів? Адже Одна з найбільш глибоких таємниць життя, як Й.Г. Фіхте під час окупації Німеччини наполеонів- висловився Ж.-П. Сартр у знаменитій статті «Республіка ськими військами на початку XIX століття казав, що мовчання», написаній під час фашистської окупації, він як вчений буде воювати з ворогом силою розуму, 52 Київський національний університет імені Тараса Шевченка науки, ідеями патріотизму. Історичні приклади всіляко підкреслював власну пацифістську позицію. європейських народів та культур також позитивно Лише пізніше, коли він побував у полоні, хоча й відповідають на цей заклик. відносно «гуманному», за його спогадами, в житті його Одним із уроків, даних нам зі сторони найглибшою «прикордонною ситуацією» стала Друга французьких філософів періоду Другої світової війни, світова війна. є їх інтелектуальна та збройна боротьба проти Отже, історія філософії свідчить про те, що окупації країни німецькими військами. начебто найбільш віддалені від реалій життя Спочатку дамо характеристику загального інтелектуали сприймали окупацію рідної країни як інтелектуального «ландшафту» з 30-х років ХХ виклик єкзистенційного характеру: існуванню народу, століття Франції, на тлі якого виростала свободи, надбань демократії. інтелектуальна сила спротиву фашистській окупації. Звернемось тепер до реалій окупації, як Мішель Фуко зазначав, що сучасна думка у його країні політико-правового феномену, з тим, щоб поєднати поділилась на дві принципові течії: філософія почуття вище згадану суб’єктивну сторону опору та фактичну та суб’єктів (Сартр, Камю, Мерло-Понті) та більш сторону буття людини, яка зіштовхнулась із спекулятивна інша течія, кажучи сучасною мовою, жорстокою реальністю збройної боротьби, незалежно філософія науки. Вважається, що він віддавав данину від сприйняття цих реалій нею самою. Так, саме під своєму вчителеві, який був героєм руху Опору, та час проведення нашої конференції (квітень 2017 р.) у входив до плеяди філософів концепту. Причому сам Києві вшановували патріота з окупованої Горлівки М. Фуко у подальшому став не тільки істориком науки, Донецької області, замученого окупантами, який але й затятим борцем проти ще більш тонких форм життєвою філософією обрав «філософію героїзму». утиску людей, ніж фашизм, що повною мірою «Окупація» - у міжнародному воєнному відповідає реаліям сьогоденної боротьби України конфлікті є тимчасове заняття збройними силами проти російської агресії. Потрібні додаткові розвідки, воюючої сторони території противника у період щоб осмислити згубний масштаб війни, яка розпочата бойових дій, якими можуть бути рейди, висадки путінським режимом проти демократичного руху та десанту та інші насильницькі збройні дії [6, с. 197 - проєвропейської орієнтації більшості країн на 198]. пострадянському просторі – Грузії, Молдови, України Згідно із положеннями IV-ї Гаазької конвенції та інших. 1907 р., IV Женевської конвенції 1949 р., I Історики науки, які розкривають філософський Додаткового протоколу 1977 р. територія вважається дискурс цих «ліній» історично-філософського процесу, окупованою, якщо вона фактично знаходиться під а саме філософії суб’єкту та науки, роблять дещо владою збройних сил противника, навіть коли останні несподіваний висновок, як пише дослідниця не зустрічають збройного опору (ст. 2 IV Г.К.(П); ст.2 I- французької філософії другої половини XX століття Є. IV Ж.К.) [2, с. 54]. Рудинеско, що більш рішуче патріотично Гірка іронія долі для деяких громадян України налаштованими на боротьбу були не філософи у 2014 році була у тому, що міжнародні угоди начебто єкзистенційного напрямку – Ж.-П. Сартр, А. Камю та зазирнули на десятиріччя вперед стосовно інші, а навпаки, мислителі логіко-раціонального стилю «безкровного» захоплення Криму. Ми не вдаємося у мислення [7, с. 20 ]. Ми можемо пояснити цей факт дискусії, наскільки правомірним чи мудрим (а У. тим, що універсальна логіка мислення швидше, ніж Черчілль казав, що слід прислухатись до інших, аж моральні вагання, може привести до визнання доки це не суперечить здоровому глузду) було необхідності боротьби проти агресора-окупанта. політичне рішення не починати збройного захисту Представник філософії розуму, концепту наших територій на Півдні та Сході України, бо Жорж Кангієм позитивно відповідав на екзистенційні начебто не вистачало сил для оборони всієї країни, загрози рідній країні разом з іншими інтелектуалами, але на ствердження деяких авторитетів, що в які брали участь у боротьбі Франції з 1939 року не розпорядженні командування на півострові було тільки від рабства і воєнної поразки, але й від всього 400 морських піхотинців Збройних Сил безчестя та приниження. За це заплатили життям України, мусимо нагадати – армії Дарія протистояли Марк Блок, Альбер Лотман, Борис Вільде, Жорж 300 спартанців. Щоправда, на чолі їхнього війська був Політцер. Передчуваючи трагедію для Франції, а цар Леонід (подібний леву з грецької), тому їх також у подальшому для більшості країн Європи, він героїчний опір, як і військове мистецтво, увійшли в рішуче відмовляється від пацифістського ідеалу своєї історію назавжди. молодості: «Пацифізм, схоже, недооцінює такий факт: Влада, яка встановлюється на період те, що досі було названо миром – не відсутність чи окупації, по суті є фактичною, реальною знищення міжнародних конфліктів, а певна форма цих адміністративною владою. Вона повинна, наскільки це конфліктів, іншою формою яких є війна» [3, с. 29] можливо, поновити суспільний порядок, регулювати Кангієм, редагуючи надмогильну промову вже життєдіяльність спільноти на зайнятій території, у 1976 році Жану Каває, вбитому фашистами, поважати існуючі в країні закони, якщо цьому не визначив, що логіка науки привела того до логіки перешкоджають непоборні обставини (військова опору як достойного завершення життя борця. необхідність) [9]. Можливо, що захист рідної країни як Право війни потребує забезпечення громадянська позиція, визначається не тільки необхідного мінімуму співробітництва між державою, особистісними чинниками, адже Сартр до війни яка окупувала територію, та жителями окупованої 53 Українознавчий альманах. Випуск 20 території. Збройні сили окупантів відповідають за слова ми спеціально процитували з перших же виконання положень права війни (ст.86, 87 Д.П. I), а строчок тексту Воєнної доктрини України 2015 року [1, жителі утримуються від дій ворожого характеру, с. 125]. спрямованих проти безпеки країни, яка окупувала їх Тим самим, нормальне функціонування територію (ст.5 IV Ж.К.). суспільних інститутів за часів окупації не має бути Загальні та спеціальні положення щодо «нормою». Звичайною позицією населення країни, яке режиму окупації вказують на необхідність підтримки опинилось під час окупації під владою чужої держави, існуючої правової системи, крім випадків, коли закон є опір. Філософи-інтелектуали заплати у Франції за це не відповідає загальноприйнятим принципам. життям. Окупантам забороняється захоплення Історія післявоєнної Європи показала нам заручників з мирного населення, позбавлення його активно-бойовий спротив населення Угорщини засобів для існування. Положення IV Ж.К. та I Д.П. 1956 року проти радянської окупації, який знаний щодо поводження з населенням на окупованій мислитель марксистської парадигми філософського території повинні виконуватись окупаційними мислення Дьердь Лукач охарактеризував у межах військами без будь-якої дискримінації. категоріальної сітки марксистської термінології, З політично-правової точки зору військова поглибленим трактуванням терміну «відчуження», окупація є тимчасовим міжнародно-правовим явищем тоді як більш мирний спротив чехословацьких і, згідно з сучасним міжнародним правом, не повинна громадян у духовній сфері виразив Вацлав Гавел. У вести до анексії території. Таким чином, у політично- подальшому він боротьбу у секторі Газа за правовому відношенні окупація не так загострює визволення назвав випробовуванням совісті виклик людськості на території, яка тимчасово людства. окупована – мовляв, зберігається необхідний Ми намагаємось осмислити не стільки мінімальний рівень співпраці, щоб забезпечити матеріальний аспект окупації, який полягає у життєво необхідні потреби. Однак духовний вимір захопленні, використанні для підсилення власної окупації складніший – вона заохочує колабораціонізм, потуги ворожої країни, а духовний аспект. розколює єдність нації, штучно насаджає чужі Негативність останнього полягає у моральному культурні стереотипи. пригніченні населення окупованої території, Проте, серйозні порушення норм спонуканні до прояву особливого феномену міжнародного гуманітарного права щодо поведінки колабораціонізму. Повертаючись до українських окупаційних військ Японії та Німеччини у другій реалій 2014 - 2017 рр. відмітимо деякі особливості світовій війні були кваліфіковані тогочасним боротьби проти окупації. міжнародним правом як злочини міжнародні, що і По-перше, непримиренну активну боротьбу стало підставою для відповідних вироків проти російської окупації на засадах «філософії Нюрнберзького та Токійського воєнного трибуналів та героїзму» продемонструвала інтелектуальна та наступних кримінальних покарань міжнародних політична еліта кримськотатарського народу, злочинців. починаючи з відмови від участі у псевдо референдумі Перекладаючи історичні традиції та паралелі 16 березня 2014 р., і продовжуючи боротьбу через у площину українських реалій відмітимо значні роботу Меджлісу, нині забороненого РФ, через складнощі з кваліфікацією захоплення Криму засобами виступи у світовій пресі тощо. За твердженням Р. окупації та анексії, адже нам не вдалось завадити Чубарова, на псевдо референдум, який вирішував псевдо референдуму та «бліц» рішенню Думи РФ щодо долю Криму, прийшло не більше 40% виборців, серед входження окупованих територій до складу Росії, яких майже не були представлені кримськотатарські причому без права виходу. Цей аспект слід враховувати групи населення. при очікуванні позитивної реакції світової, здебільшого Безумовно, перебільшуючи власні європейської спільноти на окупацію Криму. Населення можливості та сподіваючись на фантастичні проекти багатьох країн знаходиться піл впливом російського блокування будівництва Керченського мосту, що є пропаганди через традиційні (телебачення та радіо) та природним проявом прагнення духу спротиву до новітні канали впливу (мережа «Інтернет» з «фабриками більших висот, ця частина українського соціуму тролів»). кореспондується з віковічним прагненням до волі, Політично-правовий аспект аналізу окупації свободи. Їх діяльність надихала добровольчі та не дає змоги проявити усю глибину, якщо не велич волонтерські рухи до більш активних дій по людського духу. По-перше, той правовий режим, який відношенню до Криму та ОРДЛО, зокрема блокади встановлюють окупаційні сили (війська) згідно названих територій мирними шляхами, без Гаазької конвенції 1907 р. «Про закони і звичаї кровопролиття. Головне, що продемонстровано сухопутної війни», основні положення якого увійшли у ефективність спротиву та його перспективність. Женевські конвенції 1949 р., вимагає певної покори По-друге, державні структури та населення, а сама влада зворотно повинна державницька стратегічна думка помітно відставали забезпечувати «громадський порядок» [7 ]. На наш від духовно-практичної діяльності добровольців, які погляд, така правова позиція складала і моральне висловлювали справедливі нарікання на відсутність право, підґрунтя діяльності активістів блокади Криму з Стратегії з великої літери повернення Криму та метою перекрити лінії постачання з України на звільнення Сходу України від окупантів. Держава «окуповану АР Крим та місто Севастополь». Останні почала діяльність щодо деокупації у міжнародно- 54 Київський національний університет імені Тараса Шевченка правовій сфері із цілком зрозумілим з огляду на нем. [Текст]. – М.: Логос, 1997. – 448 c. формальні процедури запізненням через позови до 5. Мулинен Фр. Право войны. Руководство для судів та Гаазького трибуналу. Перші позитивні вооруженных сил. Пер. с франц. / Фредерик де моменти ми вже побачили, однак ця лінія боротьби Мулинен [Текст]. - М., 1993.- С. 224 - 238. може тривати десятиріччями. 6. Оккупация // Международное право. Словарь- По-третє, у сфері боротьби ідей та концепцій справочник [Текст]. - М.: Инфра-М, 1998. – 368 с. сучасного світо устрою ми не можемо визнати 7. Рудинеско Е. Філософи в обіймах бурі / Елізабет задовільним критику агресивно-експансіоністських Рудинеско. Пер. з франц. [Текст] – К.: Ніка-Центр, устремлінь «русского мира», бо недостатньо показані 2007. – 207 с. його негативні, загрозливі наслідки для країн, які 8. Сартр Ж.-П. Республіка мовчання / Жан-Поль «внесені» у зону впливу «русского мира», до речі, Сартр [Текст] // [Електронний ресурс]- Режим також інтелектуалами – російськими геополітиками. А доступу: https://avtonom.org/news/zhan-pol-sartr- новітні посягання РФ вже на зону Північного respublika-molchaniya. льодовитого океану демонструють марність надії 9. Сборник Гаагских конвенций и иных соглашенй частини людства на самообмеження експансії. Ще у [Текст]. – М.: МККК, 1995. – 223 c. позаминулому столітті німецький мислитель Карл 10. Тузкос Ж. Міжнародне право / Жан Тускоз. - Клаузевіц зауважував, що марно сподіватись на Будапешт - Київ, 1998.- 373 c. обмеження «майже не помітні», які сама на себе накладає війна [4 , с. 31]. References: Висновки. Окупація у політично-правовому 1. Voyenna doktryna Ukrayiny` 2015 roku // Tsyurupa розрізі – відносно молодий феномен міжнародного M.V., Marcenkivsky`j V. T. Osnovy pravovyh i життя, який актуалізувався у 21 столітті у зв’язку зі politychnyh znan / Myhajlo Tsyurupa, Vadym слабкістю міжнародно-правових важелів регуляції Marcenkivskyj [Tekst]. - K.: NUOU, 2016. агресивних намірів сильних країн, вадами в діяльності 2. Dyachenko V.I., Tsyurupa M.V. Mizhnarodne ОООН, коли країна-агресор і окупант має право вето. gumanitarne pravo yak filosofsko-pravova doktryna: Окупація у духовному відношенні – це гніт корінного slovnyk-dovidnyk / Valerij Dyachenko, Myhajlo населення аж до знищення через висилки та тиски, це Tsyurupa [Tekst]. – K.: Sfera, 1999. екзистенцій ні загрози існуванню духовної культури, а, 3. Zhorzh Kangiyem: filosofiya geroyizmu [Tekst] // можливо, і матеріальної. Filosofy v obijmax buri. Per. z francz. – K., 2007. - S. У боротьбі проти окупації мають 19-56. координуватись всі духовні сили країни – релігійно- 4. Klauzevy`cz K. O vojne / Karl Klauzevycz. Per. s національні, інтелектуальні, громадські рухи, nem. [Tekst]. -M, 1997.- S.304-307. добровольці та ті, хто зобов’язаний боротись з 5. Mulynen Fr. Pravo vojny. Rukovodstvo dlya окупацією. vooruzhennyh syl. Per. s francz. / Frederyk de Mulynen [Tekst]. - M., 1993. - S. 224-238. Література: 6. Okkupacya // Mezhdunarodnoe pravo. Slovar- 1. Воєнна доктрина України 2015 року // Цюрупа spravochnyk [Tekst]. - M.: Ynfra-M, 1998. – 368 s. М.В., Марценківський В. Т. Основи правових і 7. Rudynesko E. Filosofy v obijmax buri / Elizabet політичних знань / Михайло Цюрупа, Вадим Rudy`nesko. Per. z francz. [Tekst] – K.: Nika-Centr, Марценківський [Текст]. - К.: НУОУ, 2016. – 148 c. 2007. – 207 s. 2. Дяченко В.І., Цюрупа М.В. Міжнародне гуманітарне 8. Sartr Zh.-P. Respublika movchannya / Zhan-Pol` право як філософсько-правова доктрина: словник- Sartr [Tekst] // [Elektronnyj resurs]- Rezhym dostupu: довідник / Валерій Дяченко, Михайло Цюрупа https://avtonom.org/news/zhan-pol-sartr-respublika- [Текст]. – К.: Сфера, 1999. - 133 c. molchaniya. 3. Жорж Кангієм: філософія героїзму [Текст] // 9. Sbornyk Gaagskyh konvencij y drugyh soglashenyj Філософи в обіймах бурі. Пер. з франц. – К., 2007. [Tekst]. – M., 1993. – 487 s. - С. 19 - 56. 10.Tuzkos Zh. Mizhnarodne pravo / Zhan Tuskoz. - 4. Клаузевиц К. О войне / Карл Клаузевиц. Пер. с Budapesht - Kyiv, 1998.- 373 s. УДК 7.011:316.3(477) УДК 008:316.42 Тетяна Талько Проблема трансформації релігійної свідомості українців у контексті постколоніальних студій Анотація: У статті розглядаються трансформаційні процеси у сфері вітчизняної релігійності, що активізувалися з 70-90 рр. минулого століття, в контексті вітчизняних постколоніальних студій. Вказано, що ці процеси обумовлені як загальними соціальними і економічними змінами, які переживає українське суспільство, так і наполегливим проникненням і поширенням на наших теренах східних і західних неорелігійних духовних практик і вчень. З’ясовано, що серед факторів, які нині стоять на заваді суспільним перетворенням, особливе місце займає незжитий нашою культурою феномен постколоніалізму, який виявляє себе у різних сферах суспільного буття, у тому числі і у сфері релігійності. Оскільки саме постколоніальний синдром продовжує залишатись значною перепоною на шляху долучення українців до 55 Українознавчий альманах. Випуск 20 західноєвропейського способу життя, то дослідження різних аспектів його вияву у просторі суспільного і особистого буття українців, у сфері їх духовності і релігійності є актуальною науковою проблемою. Зазначено, що трансформація православної церкви йде вкрай незадовільними темпами і зберігається основна тенденція поєднання православ’я з політичними інституціями. В умовах гібридної війни, розв’язаної Росією на наших східних землях, політика УПЦ МП заважає формуванню української ідентичності. Діяльність УПЦ МП, яка ніколи не зводилася до суто релігійної, сприяла розбудові «руского мира» на наших теренах і стала внутрішнім чинником, який сприяв конфлікту на Сході країни, а також воєнній агресії з боку Росії. Держава врешті повинна регулювати діяльність вказаних структур. У висновках зазначено, що трансформаційні процеси у сфері вітчизняної релігійності свідчать про тісну взаємодію релігійного і національного чинників. Підкреслено, що кричущі конфесійні диспропорції, які зберігаються в релігійному житті нашої держави, треба нагально вирішувати. Процес звільнення релігійної сфери життя українського суспільства від проявів постколоніалізму сприятиме звільненню суспільної свідомості від впливу імперських політичних практик. Ключові слова: постколоніальні студії, постколоніальний синдром, деколонізація, політика церкви, неорелігійні вчення, ньюеджівський рух. Тetiana Тalko Problems of Transformation of Ukrainian Religious Consciousness in the Context of Postcolonial Studies Abstract. The article deals with the transformation processes in the national religion, that were intensified from the 70-90's. of the last century, in the context of national postcolonial studies. It is indicated that these processes are caused by general social and economic changes, that are being experienced by the Ukrainian society and persistent penetration and extension in our country the neoreligious Eastern and Western spiritual practices and teachings. It was found that among the factors that currently hinder the social transformations, a special place occupies the phenomenon of post-colonialism that was not vanished because of our culture, which manifests in various spheres of public life, including the sphere of religion. As far as exactly the postcolonial syndrome remains a major obstacle on the way of the Ukrainian additions to the Western lifestyles, so the study of various aspects of its manifestation in the space of social and personal life of the Ukrainians in the sphere of spirituality and religiosity is an actual scientific problem. The conceptual provisions of heritage of the founders of the postcolonial problematics in our culture by M. Riabchuk, T. Hundorova O. Zabuzhko were analyzed. The attention is focused on the research scientists’ research, in their analytics features of the current state of national postcolonial studies of Nikolaev T. Grabowski S., J. Grabowski, Kagamlyk St., Kobchenko K. and others are outlined. The consideration of topics of national postcolonial studies shows that within their limits there is insufficient attention to the features of decolonization processes in the sphere of national religion. It is noted that the transformation of the Orthodox Church is on the very dissatisfactory way and keeps the main trend of the combination of Orthodox and political institutions. In terms of the hybrid war, set up by Russia in our eastern states, the politics of the Ukrainian Orthodox Church of Moscow Patriarchate prevents the formation of Ukrainian identity. The activity of the Ukrainian Orthodox Church of Moscow Patriarchate, which is never reduced to purely religious, helped to build «russian world» in our country and become an internal factor that contributed to the conflict in the east of the country, and military aggression by Russia. The state should finally regulate the activity of the pointed structures. Also the influence of the Western features of new religious movements and New Age religions in the process of cultural decolonization of the Ukrainian community was considered. It was revealed that the new religious practices and movements are one of the factors in the formation of civil society in our country. In particular it appears in volunteer activities, carried out by non-traditional religious organizations, helping the needy and the suffering. It was pointed out on the controversial role of transformations in the religious sphere, which, on the one hand, bring out the existence of the colonial mentality of the typical stereotypes of secondary importance and insignificance, and on the other, show features of the national religion, with its anthropomorphism and democracy, a mixture of Eastern God inspiration and Western rationalism, humanization of Divinity and demonstrate the formation of responsible attitude to the personal and social existence. The conclusions indicate that the transformation processes in the national religiosity suggest a close cooperation between religious and national factors. It is emphasized that religious glaring inequalities that are stored in the religious life of our country, should be urgently solved. The process of liberation in the religious sphere of the Ukrainian society from the manifestations of postcolonialism will encourage the liberation of public awareness from the impact of the imperial political practices. Keywords: postcolonial studies, postcolonial criticism, postcolonial syndrome, decolonization, church politics, new religious doctrines, new age movement. Трансформаційні процеси у сфері української західноєвропейського культурного простору. Нині релігійності значно активізувалися починаючи з 70-90 серед факторів, які стоять на заваді суспільним – х років минулого століття, що обумовлено як перетворенням, особливе місце займає незжитий загальними соціальними і економічними змінами, які нашою культурою синдром постколоніалізму, що переживає українське суспільство, так і наполегливим виявляє себе у різних сферах суспільного буття, у проникненням і поширенням на наших теренах тому числі і у сфері релігійності. Оскільки прояви східних і західних неорелігійних духовних практик і постколоніалізму продовжують залишатись значною вчень. Поширення новітніх релігійних вірувань і, перепоною на шляху долучення українців до особливо, їх усталення у суспільному просторі є західноєвропейського способу життя, а також є одним із показових свідчень того, яким важким і фактором розмивання української ідентичності, то неоднозначним є процес трансформації вітчизняної дослідження різних аспектів феномену культури, і скільки неординарних і суперечливих постколоніалізму у просторі суспільного буття рішень треба прийняти, долучаючись до 56 Київський національний університет імені Тараса Шевченка українців, у сфері їх духовності і релігійності є колоніальною ментальністю. І. Грабовська актуальною науковою проблемою. підкреслює, що саме особливості постколоніального Дослідженню феномену постколоніалізму в періоду не дозволили Україні перетворитися на дійсно українській культурі присвячують нині свої аналітики незалежну, самостійну, демократичну державу, якою провідні вітчизняні науковці, зокрема зазначаючи, що вона була проголошена у 1991 р. [3, с.16]. постколоніальні явища – це реальність, яка виникла Катерина Кобченко досліджує процес після Другої світової війни у другій половині ХХ ст. декомунізації в Україні як важливу частину Популярності постколоніальні студії набули у 1980- протистояння української спільноти гібридним середині 1990-х рр. Підкреслюється, що вітчизняні формам війни, що точиться на сході країни і, по суті, постколоніальні дослідження, являючи собою має на меті «остаточний розрив ідейного зв’язку з міждисциплінарне відгалуження європейської та радянським минулим, у т.ч. у його символічних світової соціогуманітаристики, спрямовані на всебічне формах – у топоніміці та місцях пам’яті, та вихід з-під осмислення імперсько-колоніальної складової у його впливу» [9, с. 66]. життєдіяльності нашого соціуму [2, с. 12]. М. Рябчук Олег Романчук розглядає загрози зауважує, що постколоніальне українське суспільство «культурного колоніалізму Московії» в Україні, вказує потребує певної психотерапії, яка допоможе на «двомовну шизофренію» на радіо і телебаченні, позбавитись важкої колоніальної спадщини, але поки- яка «вбиває українську ідентичність» [13]. що послідовної і усебічної програми деколонізації Слід зазначити, що сьогодні існує достатньо українською державою не вироблено [13, с. 13]. Слід велика кількість наукових розвідок, присвячених зазначити, що постколоніальні студії в Україні дослідженню релігійного фактора гібридної війни. започаткувалися перш за все як теоретична течія і Наприклад, Оксана Сморжевська на основі аналізу мали характер постколоніальної критики, що яскраво діяльності Об’єднання рідновірів України доводить, виявила свої національні особливості у доробку Т. що релігійний фактор став складовою частиною війни, Гундорової, О. Забужко та інш. Особливості і робить висновок, що «вивчення цієї проблеми сьогоднішнього стану розвитку вітчизняних набуває ще більшої актуальності в умовах стрімкої постколоніальних студій вияскравлюються у зміни інформаційних потоків та масованої аналітиках Авер’янової Н., Воропаєвої Т., пропагандистської навали з боку країни-агресора» Грабовського С., Грабовської І., Кагамлик С., [16, с. 178]. Дослідниця цілком слушно зауважує, що Кобченко К., Обушного М. та інш. Наприклад, Сергій релігійний чинник в умовах гібридної війни може Грабовський у своєму науковому і публіцистичному виступати як інтегруючим, так і дезінтегруючим доробку докладно проаналізував причини і істотні складником впливу на маси [16, с. 180]. риси України як «колонії європейського типу» у складі Зазначимо, що у контексті вітчизняних СРСР. Зокрема, дослідник розвінчав міф про постколоніальних студій проблема трансформації абсолютний порядок за часів Сталіна [4, с. 56-62], і, релігійної свідомості українців окремо не вказуючи на суттєві виміри колоніального статусу досліджувалася. Відтак, метою цієї розвідки є УСРР-УРСР у складі СРСР, широко використовуючи виявлення характеру впливу процесу деколонізації на статистичний матеріал, довів, що Україна знов, після трансформацію релігійної свідомості українців. падіння Російської імперії, набула колоніального Свого часу Є. Маланюк говорив про наше статусу саме за часів сталінізму. Спростовуючи ідеї національне каліцтво в умовах колоніального деяких істориків про те, що Україна була активним існування [11, с.12]. Це «каліцтво» виявляло себе і у співзасновником тоталітарного СРСР, відтак, сфері релігійності, яка викривлялася під впливом відповідальність за тоталітарні злочини також повною імперських політичних практик. Роздумуючи про мірою мають нести українці, С. Грабовський особливості національної релігійності, Є. Маланюк переконує, що створена соціальна міфологія про наголошував на «олюдненості Божества» в уявленнях українців як повноправних співтворців Радянського українців, «майже еллінському» антропоморфізмі, Союзу та комуністичної тоталітарної системи, не притаманному нашій релігійності: «В області релігії відповідає дійсності [5, с. 25-29]. Ставлячи питання українській душі властивий – майже еллінський про наявність «совєтської спадщини» в сучасній антропоморфізм. У нас фактично немає українській культурі, науковець зауважує, що «візантійського Саваофа» (згірдливий вираз «совєтська спадщина, де квазіісторичні міфи Шевченка) ані тим більш, жидівського Єгови чи заміщали собою справжню історичну пам’ять», ще й московського «Царя Нєбєснаво», гнівного й караючого досі не подолана [6, с. 9]. Бога. У нас, власне, цілком освоєна, майже земна Про актуальність дослідження консолі- (античні «домашні лари») родина: Христос - за даційних процесів українства постколоніальної доби плугом, Марія – поганяє, а св. Йосиф (здається) – сіє, пише Ірина Грабовська, акцентуючи увагу на тому, що як співається в одній нашій колядці» [11, с.14]. Є. аналіз означених процесів зазвичай не вписується у Маланюк також зауважував своєрідність українського специфіку постколоніальних студій. Дослідниця християнства як результату суміші «східного зазначає, що постколоніальна доба в Україні богонадхнення й західного раціоналізму на грунті характеризується утворенням олігархічно-кланової майже «політеїстичного еллінізму»», що відрізняє держави; наявністю компрадорського капіталу; нашу релігійність від російського «православного існуванням креольських еліт; наявністю частини язичества» [11, с.14]. Цікавою видається і заувага населення, назавжди ураженого комплексом «совка»; щодо появи «штунди», яку автор пов’язує з 57 Українознавчий альманах. Випуск 20 олюдненням Божества, раціоналізмом, з відсутністю на наших теренах, що стало одним із вагомих «активізуючого жаху перед Богом», характерного для внутрішніх чинників, які спровокували конфлікт на російського православ’я [11, с.13]. сході країни, а також воєнну агресію з боку Росії. Акцентуючи увагу на Православній Церкві як Зважаючи на все вищенаведене, слід погодитись з вагомому чиннику соціально-політичного й думкою П. Кралюка стосовно того, що держава врешті національного життя, слід зазначити, що протягом повинна регулювати діяльність церковних структур. останніх століть вона перебувала у стані колоніальної У своєму інтерв’ю радіо Свобода проректор залежності від РПЦ. Власне незалежною Українська Острозької Академії, доктор філософії наголошував, Православна Церква була від часу її заснування у 889 що УПЦ (МП), яка нині воліє називати себе помісною р. і до 1686 р. Втрата автокефалії нашою Церквою православною церквою, є наслідком нашої відбулася всупереч канонам, проти волі духівництва й колоніальної залежності від Росії, і «насправді, є народу, була обумовлена насильницькими діями філією Російської православної церкви (РПЦ), московської й турецької світських влад, а також керованої Московським патріархатом» [10]. На думку рішеннями влади Московської Церкви. Б. Андрусишин науковця ця конфесія є агентом держави, яка зазначає: «Українська Церква ще довго трималася окупувала в нас територію й веде проти нас війну. своєї релігійної національної ідеології, боронила її й «Після того, як Росія окупувала Крим й розв’язала лише у XYIII ст. стала швидко втрачати її під тиском війну на Донбасі, УПЦ (МП) не приховує своєї російського уряду через Священний Синод» [1, с.41]. проросійської позиції, а окремі її священнослужителі Цілком слушним є висновок багатьох дослідників відверто підтримують проросійських сепаратистів» історії нашої Церкви, що протягом усього історичного [10], - наголошує П. Кралюк. Не випадково, шляху Православна Церква в Україні «не була підкреслює науковець, що патріотично налаштовані самодостатньою одиницею, стабільно зазнаючи віряни виявляють бажання перейти з УПЦ (МП) в УПЦ впливу світських структур різних держав». «Упродовж КП, що зафіксовано на території Рівненської області, майже 200 років перед революційними подіями а також в інших районах великої Волині. початку ХХ ст., - пише В. Ульяновський, - вона, як і Нині влада у питаннях релігійного життя вся Російська Православна Церква (РПЦ), українців переважно намагається зберігати перебувала в стані підлеглості світській державній нейтралітет. Наприклад, було знято з порядку денного владі й очолювалася Св. Синодом. Держава обговорення законопроекту №4511 «Про особливий вирішувала головні проблеми церковного життя: статус релігійних організацій, керівні центри яких матеріального забезпечення, кадрової політики, знаходяться в державі, яка визнана Верховною радою системи освіти, становища різних категорій України державою-агресором», поданого на духовенства тощо. Внутрішнє життя Церкви обговорення 22 квітня 2017 р. Один із ініціаторів цього обмежувалося церковним судом, догматично- законопроекту Богдан Матківський наголошує: «… те, богословською діяльністю й розв’язанням конкретних що українці змушені миритись з присутністю життєвих проблем у річищі розпоряджень і Московського патріархату в нашій країні, є ганебним законодавства влади та Св. Синоду. Таким чином, та недопустимим. Особливо в час, коли Росія виробилася чітка модель державної регламентації проявляє агресію по відношенню до нас. Московська церковного життя й церковної інституції як церква свою позицію з цього приводу також складової частини загальнодержавного апарату» неодноразово демонструвала, благословляючи своїх [18, с. 3]. вояків на війну з Україною та звинувачуючи українців 1 січня 1919 р. Декретом уряду УНР було у всьому. Багато антидержавних настроїв щоденно проголошено автокефалію Української Церкви. Але сіють представники московської церкви по всій опір московського єпископату в Україні та помилки у Україні. Звісно, що не можна ставити всіх в один ряд, церковній політиці української влади унеможливили адже й серед священнослужителів Московського досягнення дійсної незалежності, а церковно- патріархату є глибоко віруючі та чесні люди» [7]. національна ідея зазнала вагомих втрат. Між тим Очевидно, що вказаний законопроект міг би стати активно продовжувалася українізація Церкви. платформою для суспільного обговорення болючих Зазначу, що ці історичні факти наведено не проблем релігійного життя, які потребують нагального випадково, бо досвід трансформацій у релігійній вирішення. сфері в Україні впродовж 1917-1920 рр. нині є Розглядаючи особливості впливу західних актуальним. Слушними є слова В. Ульяновського, неорелігійних рухів та релігій нью ейдж на процес який зауважує, що у різних сферах життя української культурної деколонізації української спільноти, слід спільноти відбулися суттєві зміни, але «в Церкві як зазначити, що вони є одним із чинників формування найконсервативнішій інституції вони мінімальні» [18, громадянського суспільства на наших теренах. с. 4]. Дійсно, трансформація православної церкви йде Зокрема це виявляється у волонтерській діяльності, вкрай незадовільними темпами і зберігається основна яку здійснюють нетрадиційні релігійні організації, тенденція поєднання православ’я з політичними надаючи допомогу нужденним і стражденним. інституціями. В умовах гібридної війни, розв’язаної Відомо, що поява цілого спектру нью- Росією на наших східних землях, політика УПЦ (МП) ейджівських ідей підливає масло у вогонь заважає формуванню української ідентичності, бо протистояння традиційного християнського діяльність УПЦ (МП) ніколи не зводилася до суто світобачення і новітніх уявлень про сутність релігійної. Вона сприяла розбудові «русского мира» людського буття і принципів світобудови. Звичайно, 58 Київський національний університет імені Тараса Шевченка формування толерантності українців у що виникнення теорії гендеру і поширення гендерної міжконфесійних відносинах на сучасному етапі проблематики в європейському суспільстві – це розвитку суспільства залежить від багатьох факторів, результат поширення нью- ейджівських ідей. Зокрема, і нетрадиційні релігійні пошуки, які викликають багато О. Четверикова, звинувачуючи представників нью- нападок з боку захисників християнства, - це ще один ейджу у виникненні квір-теорій, пропаганді содомії і із подразників, що провокують конфліктні ситуації в інших збочень, стверджує, що цей рух являє собою українському суспільстві. Поява нового, особливо у добре організовану лібертаріанську революцію, що такій дражливій сфері, як духовний релігійний пошук, здійснюється «співтовариством нелюдів, які підняли очевидно, і повинна породжувати несприйняття з боку бунт проти Творця» [19]. На її думку, ця релігія носіїв традиційної релігійності і викликати нарікання і спрямована на зміну самої сутності людини, дискусії, тим більше, що багато хто з послідовників переслідує мету позбавити її духовних основ, неорелігій заявляє про своє свідоме протистояння по природних біологічних коренів, сприяє знищенню сім’ї, відношенню до християнства. Відтак, є два можливі традиційних суспільних зв’язків [19]. Іронія полягає у шляхи виходу із ситуації: або війна, для якої, як тому, що представники нью ейджу своїх відомо, достатньо і одного, або ж мир, який потребує християнських опонентів звинувачують у подібних обопільних зусиль у налагоджені діалогу і гріхах. Наприклад, Сва Святослав Миколайович, порозуміння [17]. засновник «Ведичного православ’я», вчення, що Активна асиміляція вітчизняною культурою розповсюджується на теренах Дніпропетровщини, ідей західного нью-ейджу призвела до спроб звинувачує християнське віровчення у настанові до переосмислення світоглядно-релігійних засад одностатевої любові. Автор тлумачить християнську національного буття у контексті взаємозв’язку з заповідь братерської любові у аспекті новітніми явищами західної культури і сприяло гомосексуальності, тобто переводить її у площину відродженню прадавніх релігійних уявлень і статевих відносин, не маючи на те жодної підстави, розповсюдженню вірувань, які стали основою таких крім свого нетолерантного відношення до неорелігійних практик і вчень, як Рідновірство, християнства [14, c. 49]. Рунвіризм, Ведичне православ’я, вайшнавізм, карма- Слід визнати, що зацікавлення релігійністю нью кагью, сахаджа-йога, фалуньгунь-Дафа тощо. ейдж нині демонструють також і греко-католики, і Екзотичні практики і культи, подібні до вудуїзму, протестанти. Стрімко збільшується число прибічників кроуліанства, сатанізму, люциферіанства викликають змішування християнства і нью ейджу. Християнські певну зацікавленість українського студентства, яке духовні пастирі намагаються пояснити захоплення намагається віднайти своє місце у сучасному світі [16, ньюейджівськими ідеями з боку своїх вірних с. 77 - 83]. недостатнім розумінням важливості духовного виміру Інтегруючи ідеї західного нью-ейджу у контекст людини, нездатністю інтегруватися у сучасне життя, української культури, вітчизняні нью-ейджери загостренням проблеми сенсу життя, прагненням до відтворюють сутнісні риси цього феномену. До особистих та соціальних змін тощо. Діячі церкви основоположних ідей, на яких базується культура зазначають, що нью ейдж у багатьох аспектах є нью-ейджу, відносяться уявлення про безособового дитиною сучасної західної культури. Греко-католицькі бога і можливість набуття людиною божественних теологи наголошують: «Важливо зауважити, що Бога якостей. Характерними ознаками мислення у певних практиках Нью-Ейджу применшено лише до представників вчення «Нової Ери» є також містичне чергової сходинки в прогресі кожного окремого сприйняття дійсності, поєднання східного і західного індивідуума» [8]. містицизму зі сцієнтистськими ідеями і підходами, У висновках зазначу, що трансформаційні неоязичницький окультизм, цілительство, ченнелінг, процеси у сфері вітчизняної релігійності свідчать про віра в реальність контактів із позаземними тісну взаємодію релігійного і національного чинників. цивілізаціями тощо. Для послідовників нью-ейджу Трансформації у релігійній сфері відіграють також характерна віра у реінкарнацію, існування неоднозначну роль у житті української спільноти. З особливого світу духів, з якими можливо налагодити одного боку, вони вияскравлюють існування спілкування. Зазвичай нью-ейджери називають духів колоніальної ментальності з характерними майстрами, Махатмами, духами світла, духами- стереотипами другорядності і меншовартості, а, з провідниками тощо. До духовного світу у процесі іншого, виявляють особливості національної багатьох перевтілень може піднятися душа людини, релігійності, з її антропоморфізмом і демократизмом, яка пробуджує у собі сховані сили світу. Наполягаючи сумішшю східного богонадхнення й західного на тотожності людини і Бога, нью-ейджери раціоналізму, олюдненням Божества, а також відроджують і оновлюють окультні знання, вітають демонструють формування відповідального вегетаріанство, холістичні практики у сфері здоров’я. відношення до особистого і суспільного буття. Однією з парадигм нью-ейдж є синкретизм, Сьогодні є очевидним, що кричущі конфесійні заснований на ідеї єдності усіх релігій. диспропорції і болючі проблеми, характерні для Те, що «New Age» позиціонує себе в якості нової релігійного життя української спільноти, треба світової синтетичної релігії, яка замінить нагально вирішувати. Процес звільнення релігійної християнство, дуже тривожить апологетів сфери життя українського суспільства від проявів християнства, які звинувачують представників нью- постколоніалізму сприятиме звільненню суспільної ейджу у різних збоченнях. Наприклад, стверджується, свідомості від впливу імперських політичних практик. 59 Українознавчий альманах. Випуск 20 Література: Вип. 19, 2016. – К.: «Міленіум+», 2016. – с. 178- 1. Андрусишин Б. І. Церква в Українській Державі 181. 1917-1920 рр. (доба Директорії УНР): Навч. 16. Талько Тетяна, Бунакова Ірина. Вплив посібник / Б.І. Андрусишин . – К.: Либідь, 1997. – неорелігійних культів на формування національної 176 с. ідентичності українського студентства / Тетяна 2. Воропаєва Тетяна. Теоретико-методологічні Талько, Ірина Бунакова // Versus: наукво- засади дослідження консолідації українства у теоретичний часопис 1 (7)’2016. – Мелітополь: постколоніальну добу / Тетяна Воропаєва // МДПУ, 2016. - C. 77 – 83. Українознавчий альманах. Вип. 19, 2016. – К.: 17. Талько Т. М. Проблема формування «Міленіум+», 2016. – с. 11-16. постколоніальної релігійної свідомості українців / 3. Грабовська Ірина. Актуальність дослідження Т. М. Талько // Міжнародна наукова конференція консолідації українства в постколоніальну добу / «Дні науки філософського факультету – 2017», 25- Ірина Грабовська // Українознавчий альманах. Вип. 26 квіт. 2017 р.: [матеріали доповідей та виступів] / 19, 2016. – К.: «Міленіум+», 2016. – С. 16-21. редкол.: А. Є. Конверський [та ін.]. – К.: Видавничо- 4. Грабовський Сергій. Бардак Йосифа Сталіна / поліграфічний центр «Київський університет», Сергій Грабовський. – Ніжин: Видавець ПП 2017. – Ч. 5 . – с.170-171. Лисенко М. М., 2015. – 60 с. 18. Ульяновський В. І. Церква в Українській Державі 5. Грабовський Сергій. До проблеми колоніального 1917-1920 рр. (доба Української Центральної статусу України в СРСР / Сергій Грабовський // Ради): Навч. посібник / В.І.Ульяновський. – К.: Українознавчий альманах. Вип. 19, 2016. – К.: Либідь, 1997. – 200 с. «Міленіум +», 2016. – С. 21-25. 19. Четверикова Ольга. «Новый мир» извращенцев 6. Грабовський Сергій. Україна today: під прапором как вселенская содомская церковь /Ольга сталінізму. Соціальна міфологія «найкращого Четверикова. – [Електронний ресурс]. - [Режим друга фізкультурників» і його послідовників / доступу]: communitarian. ru|publikacii| Сергій Грабовський. – Ніжин: Видавець ПП novyy_mirovoy_poryadok_metody| Лисенко М.М., 2013. –230 с. 7. Експерт: Законопроект про заборону Московського References: патріархату подано! – [Електронний ресурс]. - 1. Andrusyshyn B. I. Tserkva v Ukrainskii Derzhavi 1917- [Режим доступу]: uaexpert.blogspot.com 1920 rr. (doba Dyrektorii UNR): Navch. posibnyk. – 8. Ісус Христос джерело води живої. Християнські K.: Lybid, 1997. – 176 s. роздуми про «Нью-Ейдж». - [Режим доступу]: 2. Voropaieva Tetiana. Teoretyko-metodolohichni catholicnews.org.ua/kl zasady doslidzhennia konsolidatsii ukrainstva u 9. Кобченко Катерина. Декомунізація в Україні: postkolonialnu dobu / Tetiana Voropaieva // постколоніальний контекст / Катерина Кобченко // Ukrainoznavchyi almanakh. Vyp. 19, 2016. – K.: Українознавчий альманах. Вип. 19, 2016. – К.: «Milenium+», 2016. – s. 11-16. «Міленіум+», 2016. – С. 66-70. 3. Hrabovska Iryna. Aktualnist doslidzhennia 10. Кралюк Петро. Чи втратить Московський konsolidatsii ukrainstva v postkolonialnu dobu / Iryna патріархат в Україні свої парафії? Українська Hrabovska // Ukrainoznavchyi almanakh. Vyp. 19, православна церква (Московського патріархату) 2016. – K.: «Milenium+», 2016. – S. 16-21. фактично є агентом іншої держави / Петро 4. Hrabovskyi Serhii. Bardak Yosyfa Stalina / Serhii Кралюк. – Радіо Свобода, 03.01.2016 – Hrabovskyi. – Nizhyn: Vydavets PP Lysenko M. M., [Електронний ресурс]. - [Режим доступу]: 2015. – 60 s. https//www.radiosvoboda.org/…/ 5. Hrabovskyi Serhii. Do problemy kolonialnoho statusu 11. Маланюк Є. Книга спостережень / Євген Маланюк. Ukrainy v SRSR / Serhii Hrabovskyi // – К.: «Атіка», 1995. – 236 с. Ukrainoznavchyi almanakh. Vyp. 19, 2016. – K.: 12. Романчук Олег. Ризики для України. Порошенко, «Milenium+», 2016. – S. 21-25. мова і Московський патріархат. Чому не щезає 6. Hrabovskyi Serhii. Ukraina today: pid praporom культурний колоніалізм Московії? Російська мова, stalinizmu. Sotsialna mifolohiia «naikrashchoho druha зокрема двомовна шизофренія на радіо і fizkulturnykiv» i yoho poslidovnykiv / Serhii телебаченні вбиває українську ідентичність / Олег Hrabovskyi. – Nizhyn: Vydavets PP Lysenko M.M., Романчук. – Радіо Свобода, 02.01.2016. - 2013. – 230 s. [Електронний ресурс]. - [Режим доступу]: 7. Ekspert: Zakonoproekt pro zaboronu Moskovskoho https//www.radiosvoboda.org/…/ patriarkhatu podano! – [Elektronnyj resurs]- [Rezhym 13. Рябчук М. Постколоніальний синдром. dostupu]: uaexpert.blogspot.com Спостереження / Микола Рябчук. – К:«К.І.С.», 8. Isus Khrystos dzherelo vody zhyvoi. Khrystyianski 2011. – 240 с. rozdumy pro «Niu-Eidzh». – [Elektronnyj resurs]- 14. Сва Святослав Николаевич. Православные веды / [Rezhym dostupu]: catholicnews.org.ua/kl Святослав Николаевич Сва. – К.: «Київська 9. Kobchenko Kateryna. Dekomunizatsiia v Ukraini: правда», 2010. – 24 c. postkolonialnyi kontekst / Kateryna Kobchenko // 15. Cморжевська Оксана. Діяльність Об’єднання Ukrainoznavchyi almanakh. Vyp. 19, 2016. – K.: Рідновірів України в умовах гібридної війни / «Milenium+», 2016. – S. 66 - 70. Оксана Сморжевська // Українознавчий альманах. 60 Київський національний університет імені Тараса Шевченка 10. Kraliuk Petro. Chy vtratyt Moskovskyi patriarkhat v 16. Talko Tetiana, Bunakova Iryna. Vplyv neorelihiinykh Ukraini svoi parafii? Ukrainska pravoslavna tserkva kultiv na formuvannia natsionalnoi identychnosti (Moskovskoho patriarkhatu) faktychno ie ahentom ukrainskoho studentstva / Tetiana Talko, Iryna inshoi derzhavy / Petro Kraliuk. – Radio Svoboda, Bunakova // Versus: naukvo-teoretychnyi chasopys 1 03.01.2016 –– [Elektronnyj resurs] - Rezhym dostupu: (7)’2016. – Melitopol: MDPU, 2016. – P. 77 – 83. https//www.radiosvoboda.org/…/ 17. Talko T. M. Problema formuvannia postkolonialnoi 11. Malaniuk Ie. Knyha sposterezhen / Yevhen Malaniuk. relihiinoi svidomosti ukraintsiv / T. M. Talko // – K.: «Atika», 1995. – 236 s. Mizhnarodna naukova konferentsiia «Dni nauky 12. Romanchuk Oleh. Ryzyky dlia Ukrainy. Poroshenko, filosofskoho fakultetu – 2017», 25 - 26 kvit. 2017 r.: mova i Moskovskyi patriarkhat. Chomu ne shchezaie [materialy dopovidei ta vystupiv] / redkol.: A. Ie. kulturnyi kolonializm Moskovii? Rosiiska mova, Konverskyi [ta in.]. – K.: Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr zokrema dvomovna shyzofreniia na radio i «Kyivskyi universytet», 2017. – Ch. 5 . – s.170 - 171. telebachenni vbyvaie ukrainsku identychnist / Oleh 18. Ulianovskyi V.I. Tserkva v Ukrainskii Derzhavi 1917- Romanchuk. – Radio Svoboda, 02.01.2016. - – 1920 rr. (doba Ukrainskoi Tsentralnoi Rady): Navch. [Elektronnyj resurs] - [Rezhym dostupu]: posibnyk / V.I. Ulianovskyi. – K.: Lybid, 1997. – 200 s. https//www.radiosvoboda.org/…/ 19. CHetverikova Ol'ga. «Novyj mir» izvrashchencev kak 13. Riabchuk M. Postkolonialnyi syndrom. vselenskaya sodomskaya cerkov' /Ol'ga Sposterezhennia / Mykola Riabchuk. – K:«K.I.S.», CHetverikova. – [Elektronnyj resurs] – [Rezhym 2011. – 240 s. dostupu]: communitarian. ru|publikacii| 14. Sva Svyatoslav Nikolaevich. Pravoslavnye vedy / novyy_mirovoy_poryadok_metody| Svyatoslav Nikolaevich Sva. – K.: «Kiїvs'ka pravda», 2010. – 24 p. 15. Cmorzhevska Oksana. Diialnist Ob’iednannia Ridnoviriv Ukrainy v umovakh hibrydnoi viiny / Ok Oksana Smorzhevska // Ukrainoznavchyi almanakh. Vyp. 19, 2016. – K.: «Milenium+», 2016. – s. 178-181. 61 Українознавчий альманах. Випуск 20 ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІЄ- ТА ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ УДК 316.334.56 Людмила Афанасьєва Міжкультурна компетентність як стратегема демократичного розвитку поліетнічної міської громади Анотація. У статті розглянуті теоретичні й праксеологічні аспекти формування міжкультурної компетентності в інституціях українського соціуму в контексті суперечливих і кризових процесів, що супроводжують становлення громадянського суспільства. Робиться акцент на переформатуванні розвитку царини людських взаємин, адже «зміни» можливі лише унаслідок продуктивного діалогу «різноманіття» в сенсі напруженого обміну ідеями, що породжуються як суспільним життям, так і культурними потребами його учасників. Сформульовано концепт міжкультурної комунікації як послідовну реалізацію ідей співставлення, співдружності, співучасті. Висвітлюються онтологічні та аксіологічні засади формування інтеркультурної компетентності як необхідної умови поширення новітніх демократичних стандартів соціальності, раціональності та ідентичності сучасного соціуму та чинника плідного громадянського діалогу в умовах наростання глобальної взаємозалежності культур. За результатами культуролого-соціологічних регіональних практик обґрунтовується потреба залучення соціологічного супроводу формування інтеркультурної компетентності як засобу виявлення релевантності європейських принципів громадського самоуправління щодо сучасних українських міських громад та демократичного спрямування їхнього розвитку. Ключові слова: громадянське суспільство, поліетнічна спільнота, інтеркультурна компетентність, міська громада, культурна політика. Liudmyla Afanasieva Intercultural Competence as a Stratagem of Democratic Development of Multi- Ethnic Urban Community Abstract. Cultural heterogeneity is the defining feature of modern civilization. Under these circumstances, the essentialism has its own background effect including racism, particularism, sexism, nationalism, colonialism and xenophobia for people from cultures other than our own, identifying them as alien or enemy. Theoretical and praxeological aspects of intercultural competence in social institutions, considered in the thesis, allow to specify main formation and development principles for new standards of social democracy, rationality and identity in modern society. Intercultural competence, in the context of the selected topic, is considered primarily as a set of analytical and strategic abilities. One of the most important functions of this complex is the individual interpretative development range in the process of interpersonal interaction with representatives of other cultures. This thesis considers interdisciplinary approaches are available today to form intercultural competence. Approach to intercultural competence is based on the understanding of appropriate behavior models, specific knowledge and skills according to particular social groups area. Acquired knowledge is the basis for functioning in social and cultural system of the city, organizations or professional groups to have an effective work in cross-cultural situations. It’s equally important to understand the need of full access for all persons to use all socio- cultural resources. It’s found that intercultural competence is a dynamic, long process throughout life, which requires the efficiency, desire to develop and learn from all people who involved in this process. However, many European and Ukrainian cities hitherto, can not take full advantage of this diversity. Model of intercultural city is a good example of ethno-cultural diversity as the norm and opportunity for all citizens to show their creative expression. Our thesis considers main development options for intercultural strategies with positive management, benefits of ethnic and cultural diversity and their implementation through the example of Council of Europe Programme "Intercultural Cities" in Melitopol. The thesis analyzes different approaches on how to involve civils and heads of administrative structures to use the proposed programme of analytical and practical tools to help local actors in their progress estimation at different stages of the process. The analysis helps to conclude that intercultural competence (and its acquirement) becomes an essential condition for relevant European principles of public selector with its identification in modern European communities and it turns to Effective cultural tool. Keywords: civil society, multi - ethnic community, intercultural competence, urban commune, cultural politics. Постановка проблеми. Визначальною та ключових функцій органів місцевої влади. Це рисою сучасної цивілізації є культурна неоднорідність дозволяє стверджувати, що міжкультурна комунікація суспільств. Однак і в масштабах міжнародних, сьогодні є одним з рушійних культуротворчих засад міждержавних, міжнаціональних, і в житті таких сучасної цивілізації. утворень, як поліетнічне місто, нам ще далеко до За вказаних умов, набуті й закріплені на такого рівня культури міжнаціональних взаємин, в якій практиці соціально-особистісні навички міжкультурної довіра, суспільна злагода і солідарність є головними компетентності дозволять в процесі міжкультурного компонентами спільного життя. Глибинні зрушення у спілкування вибирати потрібні засоби, відповідні до суспільстві, відкритість кордонів та інформаційного соціокультурних контекстів, створювати дискурси, простору, значні міграційні процеси та зростання ролі обирати стратегії і тактики спілкування, прийнятні для національного чинника, в умовах українського та досягнення поставлених цілей, що підвищує європейського сьогодення – коли українські міста в ефективність міжкультурної взаємодії. З іншого боку, нинішніх, надзвичайно складних обставинах життя, в збагачення компонентного складу набутої умовах зовнішньої агресії та окупації її територій, комунікативної компетенції такою складовою, як переживають наплив внутрішніх переселенців, а міжкультурна, – породжує якісно нову психологічну європейські муніципалітети отримують наплив характеристику як особливу здатність особистості біженців – професійне та свідоме управління здійснювати продуктивне інтеркультурне спілкування етнокультурним розмаїттям стає однією з необхідних 62 Київський національний університет імені Тараса Шевченка та готовність на практиці дієво сприймати культурне адаптивним мисленням також і міжкультурну різноманіття. компетентність. І хоча саме значення українського Метою нашого дослідження є висвітлення слова місто (від міст і місце) має відтінок міжнародності засад формування інтеркультурної компетентності як і міжкультурності – без яких сьогодні неможливо уявити чинника реалізації європейських принципів більш-менш розвинене місто, не в останню чергу, за громадського самоуправління українських міських висловом Кшиштофа Чижевського, сьогоднішні стіни громад в сучасних умовах. відчуження часто виростають всередині культурно Виклад основного матеріалу. Дослідження розмаїтих міських спільнот і складаються з широкого кола питань міжкультурних компе-тентностей конфронтаційних відмінностей в культурній сьогодні є предметом уваги учених різних галузей ідентичності, тобто – свідома чи несвідома неувага до соціальної науки. Проблема взаємодії культур на культурних відмінностей завжди «викликає певний персоналізованому рівні піднята ще давніми греками та взаємний антагонізм в суспільстві, який Леонідас Фомою Аквінським, стала в постмодерністському її Донскіс назвав недружнім, «несуспільним варіанті (Л. Вітгенштейн, Ж. Дерріда, Ж. Ліотар, Р. спілкуванням» [8, с. 11]. Тому не дивно, що сьогодні в Рорті, М. Фуко) ключовою для розуміння свідомості та центрі уваги соціальної теорії і практики перебуває як буття. Слід визнати, що мова йде не лише про зв'язок між теорією і практикою, так і активізація «бажання все узгоджувати лише зі своїм розумінням», сталого культурного розвитку, сконцентрованого на чи «очікування опору звідусіль», оскільки «людина знає діалозі. цю власну схильність опиратися впливам інших», за Саме тому на передній план виходить висловом І. Канта [5], а й про те, що в умовах етнічного подальший розвиток – від політичного принципу різноманіття громади існує не лише зазначена Кантом «культура для всіх» до гасла на засадах партисипації певна «двоїстість самоідентифікації» – насправді існує «культура всіх». Дедалі більш широко втілювана як багатоманітність чинників і форм її розщеплення, так вимога спонукати по можливості всі групи громадян і і чинників та форм становлення розвиненої культури всі соціальні верстви до того, щоб стати активними й усвідомлення й цілісного сприйняття особистістю такими, що самі активізують, партнерами культурного даного нам різноманіття людської ідентичності. Понад і творчого життя у міському середовищі переростає у 250 років тому наш знаменитий співвітчизник лейтмотив сьогоденної культурної політики. Такий Г.Сковорода подивував багатьох знаних європейських підхід, орієнтований на участь і активізацію, водночас мислителів епохи Просвітництва своїми сприяє й тому, що на культуру дедалі більше неординарними і прогресивними думками. Всім відома дивляться як на важливу точку перетину і взаємодії з його ідея «Спорідненої праці» – запоруки успіху та іншими секторами суспільного життя, а практика щастя, спільної користі і процвітання суспільства. розуміння інокультурності навколо нас стає Давно стали крилатим виразом в Україні його рядки: практикою, насамперед, міжкультурної «Всякому городу нрав і права, Всяка імієт свой ум компетентності, як противага зазначеному І. Кантом голова…» [9]. Утім, цілком справедливий і зрозумілий [5] розщепленню міжкультурної комунікативної пафос рядків, в яких метафорично відбилось здібності людини. Тим більш значимим чинником у прагнення до свободи й самовизначення людини вищезгаданих контекстах виглядає необхідність багато років тому, й сьогодні потребує серйозного і умови досягнення достатньої інтеркультурної вдумливого ставлення. Очевидно, що показник компетентності відповідальних за управління свободи розвитку людини всередині будь-якої системи соціальним і культурним середовищем тієї чи іншої соціальних зв’язків стає і ознакою високої внутрішньої спільноти. Ця умова є необхідною для досягнення культури, оскільки означає не тільки змогу самостійно суспільної гармонії і співпраці на рівних, що давати раду життєвим викликам і проблемам, але і передбачає прозорий і демократичний, в певному вміння спрямовувати життя в оптимальне для сенсі «природний самовідбір» активу учасників саморозвитку русло. У вказаному контексті ідея соціальних процесів (і як процедура покладання досягнення реальної полікультурності є надзвичайно певних повноважень на окремих індивідів членами важливою, і означає насамперед, що жодна культура громади, і як процедура самоусвідомлення міри як суб’єкт соціального діалогу може розглядатись, за власної компетентності і спроможності такого індивіда висловом А. Перотті, як “зайва”: “Жодна культура, – у вирішенні певного завдання). пише А. Перотті, – не є зайдою по відношенню до Бути інтеркультурно компетентним сьогодні історії людської думки, спадщина якої становить означає володіти набором моделей відповідної частину європейської цивілізації. Тому жоден індивід не поведінки, знань, навичок, а також мати розвинену повинен розглядатись як “культурний зайда” в Європі. чутливість у ставленні до усіх груп населення, Знання про внесок цивілізацій до інтелектуальної обізнаність, що забезпечує можливості для спадщини людства, до раціоналізму є відправною функціонування системи, організації або групи точкою для полікультурності” [7, с. 35]. І геть фахівців для ефективної роботи в крос-культурних недаремно Інститут майбутнього в США, який ситуаціях [2]. Така компетентність сьогодні означає не упродовж понад 46 років своєї діяльності в дослідженні лише здатність людей взаємодіяти між собою з й моделюванні майбутнього, до найважливіших обумов гідністю, повагою до вірувань, мов, світогляду і успішної самореалізації індивіда найближчого міжособистісних стилів поведінки окремих осіб і сімей, майбутнього відносить поряд з такими навичками, як а і розуміння потреби забезпечення їх повного розумінням смислів, соціальним інтелектом та доступу до користування всіма соціокультурними 63 Українознавчий альманах. Випуск 20 ресурсами. Тому «ми більше не можемо дозволити завдання будуть ставити перед собою спільноти – собі ставитися до етнокультурного розмаїття зі відкритого діалогу зі світом чи самоізоляції, що веде зневагою або ігнорувати його. На часі процеси до культурної стагнації. розбудови нового ставлення і до невеликих культур, Очевидно, що планомірний розвиток що зазнавали історично культурної дискримінації і до інтеркультурного міста передбачає його питомою міжкультурних взаємин всередині кожної спільноти» ознакою і слідування певним, цілком прозорим і [3, с. 13]. Однак дослідження стверджують, що відстежуваним громадськістю критеріям, що громади поліетнічних українських міст не в змозі дозволяють виявити, наскільки свідомо громада повноцінно скористатися перевагами такого приймає рішення вишукувати, виявляти і визнавати розмаїття, оскільки ситуація ускладнюється приклади інтеркультурності. Адже настільки успішно відсутністю належної інтеграційної політики [4]. реалізується політична мета консолідації громади на Розроблені соціальні адаптаційні програми, засновані таких прикладах, наскільки вдалою є розроблена на традиційних моделях толерантності, не завжди стратегія розвитку та забезпечення ресурсами для її убезпечують від кроскультурних конфліктів, побутової втілення, наскільки широкою є програма залучення ксенофобії та дефіциту згуртованості громад. Відтак мешканців до участі в Проекті. Від цього, насамперед, очевидно, що мінімізація негативних наслідків цих залежить і результативність дій зі створення явищ потребує як терплячої, зваженої і продуманої можливостей для новоприбулих, переселенців, чи політики, так і активної участі громадянського людей з міграційними коренями. суспільства. Відтак зростає значення аналізу практик Таким індикатором успішного просування культурно-інтеграційних пілотних суспільних проектів Проекту є розроблений в рамках Стратегії розвитку останнього часу. Інтеркультурних міст Індекс інтеркультурної Прикладом активного нового позиціонування компетентності – свого роду інструмент, який української спільноти стала участь українських міст у допомагає контролювати процес інтеркультурного Програмі Ради Європи «Інтеркультурні міста» [6]. Ця розвитку міста, реалізації його стратегії, оцінку програма підтримує втілення нової моделі управління відповідної політики і процесів міста. В основі системи культурним різноманіттям, моделі інтеркультурної індексації – запитальник із більш ніж 70-ма інтеграції. Ця модель заснована на усвідомленні питаннями, згрупованими в 14 показників: поняття переваги різноманітності – сприйняття інтеркультурне зобов’язання, система освіти, житлові вимушено переселених осіб і мігрантів як ресурсу, а райони, громадські послуги, бізнес і роботодавство, не як уразливої групи, що лише потребує підтримки. культурна та політика громадського життя, міський На даний час більше 80-ти міст світу простір, посередництво та вирішення конфліктів, застосовують урбаністичну модель інтеркультурної мови, ЗМІ, міжнародні перспективи, інтеркультурні інтеграціі, включаючи такі міста як Мехіко, Монреаль, інтелект/компетентність, привітання новоприбулих, та міста Японії і Південної Кореї, виявляють управління цими процесами. зацікавленість нею й представники міст Сполучених Обрана методологія такого оцінювання Штатів Америки. Однак не всі українські міста, які вказує на те, що існує стійкий взаємозв'язок і були залучені до мережі цієї Програми (у 2011-му їх взаємозалежність між станом інтеркультурної було одинадцять, які навіть утворивши розгалужену компетентності (відповідності критерію) та загальною національну мережу), виявились спроможними вийти структурою якостей її суб'єктів, оскільки, з одного за межі виключно різних мистецько-культурних форм боку, підвищення інтеркультурної компетентності демонстрації своєї культурної ідентичності. Однією з сприяє посиленню інтересу кожного суб'єкта до причин такого стану речей було те, що у культури партнерів і до своєї власної культури, а, з представників місцевої влади різних рівнів не було іншого – процес пізнання культур сприяє формування системного підходу до проблеми розуміння і розвитку її інтеркультурної компетентності. У цих комплексних шляхів її вирішення. Недалекосяжним умовах розвинута інтеркультурна компетентність виявився підхід до справи у тих містах, де розробку виконує завдання не тільки обміну інформацією в заходів покладали виключно на відділи культури, що процесі взаємодії людей, які є носіями відмінних один й спричинилося до зазначеного нами вище від одного цінностей і типів поведінки, але вона також «поверхневого, фестивального» бачення детермінує і формує міжкультурну толерантність інтеркультурного розвитку міста. Це означає, що партнерів по міжкультурній комунікації у місті, відсутність комунікативної інтеркультурної адаптуючи тим самим представників різних етнічних компетентності стає однією з проблем сучасного та релігійних культур один до одного. Іншою управління, що не дозволяє сучасній громаді важливою складовою становлення інтеркультурності максимально «монетизувати» ні успішну на практиці, на нашу думку, є те, що тільки комунікаційну крос-культурну політику, ні досягнутий планомірний розвиток інтеркультурного міста традиційними субкультурами рівень самореалізації передбачає його питому ознаку і слідування певним, всередині багатокультурної спільноти. Значні цілком прозорим і відстежуваним громадськістю переваги оволодіння безліччю інтеркультурних критеріям, які дозволяють виявити, наскільки свідомо компетенцій управлінцями, очевидні на прикладах громада приймає рішення вишукувати, виявляти і успішного масового співробітництва, вказують, що визнавати приклади інтеркультурності. Тому план подальший розвиток моделей соціального розвитку в залучення мешканців міста до участі в Програмі рамках гуманістичних принципів залежить від того, які мусить бути неодмінною складовою розробки 64 Київський національний університет імені Тараса Шевченка стратегії розвитку та забезпечення ресурсами для її культурної політики в мультикультурних і поліетнічних втілення. Саме від цього насамперед залежить і міських спільнотах, що грунтується готовності суб'єкта результативність дій зі створення можливостей для до взаємодії з іншими системами орієнтації і на повазі новоприбулих, переселенців, етнічних меншин чи до різних культурних цінностей, тим самим стаючи людей з міграційними коренями. необхідною умовою виявлення релевантності Тому, на нашу думку, на часі таке важливе європейських принципів громадського самоуправління більш інтенсивне використання нових підходів та щодо сучасних українських міських громад, їх методик, що мають чіткі критерії успішності громадянського активу та очільників управлінських просування і успішно апробовані в імплементації структур в нинішній ситуації. Тому так доречно вказує задекларованих ними принципів Програми нам вектор розвитку діалогу культур у майбутньому «Інтеркультурних міст», в тому числі – актуальну на меседж Г. Сковороди про «споріднену працю», як про сьогодні комплексну стратегію розвитку запоруку добробуту громади і реалізації творчого інтеркультурних компетентностей найактивніших потенціалу всіх жителів міста. суб’єктів модернізації культурного життя поліетнічних громад. Власне й з-за цього розпочато перегляд Література: ефективності роботи національних мереж 1. ICC-UA Annual Report [Електронний ресурс]. – інтеркультурних міст з розвитку їхньої інтеркультурної Режим доступу: стратегії та політики, участі ключових осіб на https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServic відповідному рівні, залучення представників різних es/DisplayDCTMContent?documentId=09000016806 відомств, секторів та організацій міста, залучення ed69c електорату, громадськості та посадових осіб [1]. 2. Intercultural competence for all [Електронний Мелітополь, як пілотне місто, що ресурс]. – Режим доступу: презентувало Україну в цій Програмі, передаючи http://www.coe.int/t/dg4/education/pestalozzi/Source/ власні напрцювання і переймаючи досвід інших Documentation/Pestalozzi2_EN.pdf європейських інтеркультурних міст активно включився 3. Афанасьєва Л., Рубікондо-Хованова К. у втілення урбаністичної інтеркультурної моделі на Інтеркультурне місто як модель інтеграції території свого міста та розробку «Плану українських спільнот у сучасний європейський інтеркультурної інтеграції міста на 2015-2020 рр.» [10]. простір / Л. Афанасьєва, К. Рубікондо-Хованова // План по суті документує стратегічний вибір та Українознавчий альманах. Випуск 18. – К., 2015. напрямки політики міста у сфері інтеркультурної с.13-17. інтеграції. З цього часу міське життя концептуально і 4. Зубов В. О. Кроскультурний пастиш в умовах змістовно виступає невід’ємною й органічною глобалізації: світоглядний аспект / В. О. Зубов. – К. складовою процесу творення спільного : Ін-т вищої освіти НАПН України, 2014 . – 278с. інтеркультурного європейського міського простору. Як 5. Кант І. Критика чистого розуму / І. Кант – М.: показало життя, ґрунтуючись на наукових підходах до Думка, 1994 - 591с. розробки і подальшому ретельному моніторингу 6. Межкультурные города: К модели межкультурной продуктивності втілених заходів, завдяки координації интеграции (Результаты совместной программы зусиль та злагодженій системній роботі представників Совета Европы и Европейской Комиссии мерії, депутатського корпусу, громадських організацій, «Межкультурные города») Совет Европы: ТОВ національно-культурних товариств, науковців, «Мастер книг», Киев. -161 с. підприємців, журналістів, студентської молоді, 7. Перотті А. Виступ на захист полікультурності / А. обраний містом вектор розвитку дав міській громаді Перотті – Львів: Кальварія, 2001. – С. 35. змогу творчо осмислити перспективи конструктивного 8. Руководство по діалогу. Доверие и вирішення багатьох проблем. Сьогодні можна идентичность.Под редакцией Кшиштофа стверджувати, що інтеркультурність стала соціальним Чижевського, Иоанні Куляс, Миколая приорітетом міста Мелітополь не в останню чергу Голюбевского. Сейні, 2015 – 605 с. завдяки тому, що «співучасть» усіх зазначених вище 9. Сковорода Г. Твори: У 2 т. – Т.1.- К., 1994. – 530 с. суб’єктів міської культурної політики в навчанні 10. У мелитополя есть план межкультурной практичних інтеркультурних компетенцій стала дієвим интеграции [Електронний ресурс]. – Режим і потужним інструментом в процесі розвитку міського доступу: http://mlt.gov.ua/index.php?option=com культурного простору [2]. Наразі, за результатами _content&task=view&id=8626&Itemid=1 міжнародного аналізу індексу інтеркультурності місто References: посідає 18-те місце й знаходиться в першій двадцятці 1. ICC-UA Annual Report [Electronic Resource]. – серед 85 проіндексованих міст міжнародної мережі Access under: Інтеркультурних міст. https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServic Таким чином, ми маємо всі підстави es/DisplayDCTMContent?documentId=09000016806 стверджувати, що інтеркультурна компетентність – ed69c необхідна умова створення середовища, в якому 2. Intercultural competence for all [Electronic Resource]. може в принципі реалізовуватися суб'єктивна – Access under: ініціатива населення або кожного з учасників міської http://www.coe.int/t/dg4/education/pestalozzi/ політики. Разом з тим, вона є елементарним /Source/Documentation/Pestalozzi2_EN.pdf практичним тестом на прийнятність тієї чи іншої 65 Українознавчий альманах. Випуск 20 3. Afanas'yeva L., Rubikondo-Khovanova K. goroda») Sovet Evropy: TOV «Master knig», Kiev. – Interkul'turne misto yak model' intehratsiyi 161 s. [In Russsian]. ukrayins'kykh spil'not u suchasnyy yevropeys'kyy 7. Perotti A. Vystup na zakhyst polikul'turnosti / A. prostir / L. Afanas'yeva, K. Rubikondo-Khovanova // Perotti – L'viv: Kal'variya, 2001. – S. 35[In Ukrainian]. Ukrayinoznavchyy al'manakh. Vypusk 18. – K., 2015. 8. Rukovodstvo po dialohu. Doverye y s.13-17 [In Ukrainian]. ydentychnost'.Pod redaktsyey Kshyshtofa 4. Zubov V. O. Kroskul'turnyy pastish v umovakh Chyzhevs'koho, Yoanni Kulyas, Mykolaya hlobalizatsiyi: svitohlyadnyy aspekt / V. O. Zubov. – Holyubevskoho. Seyni, 2015 – 605 s. [In Russian]. K. : In-t vyshchoyi osvity NAPN Ukrayiny, 2014 . – 9. Skovoroda H. Tvory: U 2 t. – T.1.- K., 1994. – 530 s. 278s. [In Ukrainian]. [In Ukrainian]. 5. Kant I. Krytyka chystoho rozumu / I. Kant – M.: 10. U melitopolja est' plan mezhkul'turnoj integracii Dumka, 1994 - 591s. [In Ukrainian]. [Elektronic Resource]. – Access under: 6. Mezhkul'turnye goroda: K modeli mezhkul'turnoj http://mlt.gov.ua/index.php?option=com_content&task integracii (Rezul'taty sovmestnoj programmy Soveta =view&id=8626&Itemid=1 [In Russian]. Evropy i Evropejskoj Komissii «Mezhkul'turnye УДК 101:316 Сергій Грабовський Українська нація: висліди ХХ століття і подолання «глухих кутів» історії Анотація. Автор розглядає у статті основні характеристики сучасної України як постколоніальної, посттоталітарної та постгеноцидної країни. Українська реальність ХХ століття вимагає для свого описання залучення понятійного апарату колоніальних студій. Специфіка України (як і низки інших країн) у належності до «колоній європейського типу», побудованих не на расових чинниках, а на комплексі інших факторів. Короткий етап незалежності, а потім напівпротекторату України у складі СССР на початку 1930-х змінився на відверто колоніальне становище території, керованої безпосередньо з Кремля. Автор доводить, що ідеократична імперія, якою був СССР до Другої світової війни, з кінця 1940-х років перетворилася на державу «совєтського русоцентризму». Після розпаду СССР почали спроби відновлення імперії під новими гаслами та прапорами. Один із лідерів російських лібералів Анатолій Чубайс на початку правління Путіна запропонував проект «ліберальної імперії», до якої мали б увійти нинішня Російська Федерація та інші постсовєтські держави. Сучасна кремлівська ідеологія і практика побудови «русского мира» стали логічним завершенням процесу перетворення концепту Росії з ідеократичної на етнополітичну імперію, яка не може існувати без колоній. Автор вважає, що проблема російсько-совєтського імперіалізму та специфіки колоніального і постколоніального статусу України досліджені недостатньо, в силу чого відбувається ідеологічна і практична дезорієнтація певної частини української політичної й інтелектуальної еліти. Совєтський тоталітаризм та Голодомор-геноцид вивчені краще, проте потрібно їх розглядати у сукупності з колоніальною політикою Кремля. Автор наголошує, що головним практичним еквівалентом теоретичних досліджень у зазначених вище напрямах буде повне подолання «національної травми» і самоствердження українців як повноцінної європейської нації. Ключові слова: колоніалізм, тоталітаризм, геноцид, імперія, «колонія європейського типу», «русский мир», національна травма. Sergiy Hrabovskyj Ukrainian Nation: Balance of the 20th Century and Overcoming of the “Deadlocks” of History Abstract. The author considers in the article the basic characteristics of modern Ukraine as a post-colonial, post-totalitarian and post-genocidal country. Ukrainian reality of the twentieth century requires for its description of the involvement of the conceptual apparatus of Colonial Studies. The specific of Ukraine (as well as a number of other countries) is to belong to the "colonies of European type" based not on racial factors, while complex to other factors. A short stage of independence and then half-protectorate Ukraine as a part of the USSR in the early 1930s changed to outright colonial status of the territory, controlled directly from the Kremlin. The author argues that Ideocratic Empire, which was USSR before the Second World War from the late 1940s, turned into the state of "Soviet Russian-centrism". After the USSR break Moscow began attempts to restore the empire under new slogans and banners. One of the leaders of Russian liberals Anatoly Chubais at the beginning of Putin proposed a "liberal empire", which would enter the current Russian Federation and other post-Soviet states. Modern Kremlin ideology and practice of building "Russian World" became the logical conclusion of the process of transformation of the concept of Ideocratic empire to Ethnopolitical Empire that can not exist without colonies. Author believes that the problem of Russian-Soviet imperialism and specificity of colonial and postcolonial status of Ukraine studied insufficient whereby there is a practical and ideological disorientation of some Ukrainian political and intellectual elite. Soviet totalitarianism and the Holodomor-genocide studied better, but they need to be considered in conjunction with the colonial policy of the Kremlin. Author notes that the main practical equivalent of theoretical research in the above areas will be fully overcoming of "national trauma" and Ukrainians assertion itself as a full-fledged European nation. Keywords: colonialism, totalitarianism, genocide, empire, "colony of European type", "Russian World", national trauma. Якщо спробувати у найстислішому вигляді то слід назвати КОЛОНІАЛІЗМ, ТОТАЛІТАРИЗМ і окреслити головні чинники, які визначали буття ГЕНОЦИД. Усі ці чинники були пов’язані з української нації в ХХ столітті та набутий нею досвід, функціонуванням на теренах України державних 66 Київський національний університет імені Тараса Шевченка структур Совєтської, а перед тим (у вимірі всього загалу, що витворює нову історичну спільноту колоніалізму) – Російської імперії. Деякі регіони країни – «велику арійську расу», «великий совєтський (Волинь, Закарпаття, Буковина) певний час народ», «велику югословенску націю» тощо. Реально перебували у колоніальному володінні другої Речі ж як «старший брат» у «новій історичній спільноті» Посполитої, Угорського королівства та Королівства виступав чи то германський, чи то російський, чи Румунія. До цього слід додати ще й чинник ОКУПАЦІЇ, сербський народи, які грали роль оплоту звершень пов‘язаний як з часами Першої та Другої світових ідеократичної імперії; натомість їм було дозволено (у воєн, так і польського владарювання на Галичині у виставлених чинною ідеологією межах) пишатися перші роки після збройного загарбання Західно- власним національним «я» і відчувати зверхність Української Народної Республіки. Всі ці чинники, щодо інших підданих тоталітарної імперської накладаючись один на одного і переплітаючись один з держави. одним, мають наслідком строкату й об’єктивно При цьому реальна політична і культурна надзвичайно складну для теоретичного осягнення та практика керівництва СССР ще до Другої світової практичної зміни сьогоднішню українську ситуацію. війни почала, а після війни завершила рух до Україна у складі СССР об’єктивно посідала «совєтського русоцентризму». Особливо це далося становище колонії. Навіть вироблена у совєтські часи взнаки в 1970-80 роки, коли російські імперські розшифровка поняття «колонія» характеризує саме соціокультурні настанови у населення метрополії та ситуацію, в якій опинилася УССР/УРСР у межах колоній створювалися спільними зусиллями значного Совєтського Союзу з початку 1930-х, коли разом із числа чинників влади та різного ґатунку політикою українізації були крок за кроком ліквідовані інтелектуально-опозиційних і навіть дисидентських кіл номінальні ознаки обмеженого суверенітету Росії. Не випадково ідея секретаря ЦК КПСС з (республіканська система освіти, українізовані ідеології Михаїла Суслова про перетворення союзних територіальні військові з’єднання, кооперація на чолі з республік на автономії у складі Російської Федерації, іще УНР-івськими кадрами, власна система нагород запропонована ним 1979 року (це було повторенням у тощо). За «Советским энциклопедическим словарем», новий історичний час сталінської ідеї «автономізації»), колонія – це країна чи територія, що перебуває під була відхилена лише як «невчасна», а не як «ворожа владою іноземної держави (метрополії), позбавлена марксистсько-ленінському вченню». Так само не політичної та економічної самостійності й керована на випадково через десять років один із «виконробів основі спеціального режиму [5, с. 603]. Відповідна перебудови» Гавриїл Попов запропонував інший стаття англомовної Вікіпедії в основному суголосна з варіант перетворення Совєтського Союзу на цим визначенням і додає важливу деталь: «На відміну етнократичну імперію: так званої «де федералізації», від маріонеткової держави або держави-сателіта, тобто знищення національних республік з їхніми, колонія не має незалежного міжнародного бодай і куцими, правами шляхом постання на їхньому представництва, і її адміністрація верхнього рівня місці системи звичайних областей («штатів») при перебуває під прямим контролем метрополії» [12]. тотальному пануванні російської мови та культури. Специфіка цього режиму образно висловлена Через 15 років після того один із лідерів російських приказкою, авторство якої приписують турецькому лібералів Анатолій Чубайс запропонував проект поетові Назиму Хікмету, який чималий час прожив в «ліберальної імперії», до якої мали б увійти нинішня СССР і мав можливість вивчити багато які риси Російська Федерація та інші постсовєтські держави (і тодішнього режиму: коли у Москві стрижуть нігті, у не лише вони, а і низка інших країн Європи та Азії). І, Києві рубають пальці. Відомо, що колонії й метрополії нарешті, ідеологія і практика побудови «русского можуть бути навіть етнічно однорідними, але це не мира» стали логічним завершенням процесу зупиняє прагнення колоніальних країн до перетворення концепту Росії з ідеократичної на незалежності (класичний приклад – колонії Англії у етнополітичну імперію. Північній Америці, на основі яких утворилися США). На жаль, усі ці процеси недостатньо І дореволюційна Росія, і пореволюційний досліджені українськими політичними аналітиками та СССР мали імперський характер; імперія – це велика філософами, тому й стають можливими заяви такого держава, що виникла шляхом включення до свого штибу, як у Віктора Козловського: «Все, що складу територій інших держав, колоніальних відбувається на наших східних теренах, виглядає як володінь й утримувала їх під жорсткою щось не реальне, не очікуване, ці трагічні події централізованою владою [8, с.142]. При цьому захопили нас зненацька» [4, с.39]. Ба більше: В. совєтська система більшу частину свого історичного Козловський, як і ряд інших дослідників, вважає часу реалізувалася в імперії не стільки національно- принципово неможливим з’ясування об’єктивної логіки етнічного, скільки ідеологічного типу, себто розвитку «великих» державно-політичних систем, у ідеократичної. На відміну від імперій першого типу даному разі Росії, і наукове передбачення можливих у (Британська, Іспанська, Німецька (Другий Райх), майбутньому ситуацій, на основі або сценарного, або Російська до 1917 року), ідеократична імперія інших підходів, відтак, на його думку, «лише post factum напряму не передбачає етнічне домінування однієї ми здатні оцінити певні інтелектуальні здобутки, якщо нації над іншими. Вона наполягає – у випадку нас до цього підштовхне сама дійсність, її нові смислові Совєтського Союзу – на «інтернаціональній дружбі контексти» [4, с.51]. Але чи має такий підхід щось народів», в інших випадках – на схожих мотиваціях, спільне з наукою (прогностично-пояснювальна функція які нібито базуються на єдності корінних інтересів якої є чимось апріорним) і кого має на увазі філософ 67 Українознавчий альманах. Випуск 20 під узагальнюючим словом «ми»? В Україні вже понад Чіоні Мур 2001 року опублікував статтю «Чи префікс 120 років існує потужна інтелектуальна традиція “пост-” у слові “посткомунізм” є тим самим, що й у вивчення російського колоніалізму й імперіалізму – від слові “постколоніалізм”?». У ній, хоча і відзначено, що Юліана Бачинського до Миколи Рябчука, і робити все ж СССР проводив більш чи менш жорстку вигляд, наче вона відсутня – щонайменше колоніальну політику, сказано, що ті, хто вважає нерозважливо. Так само, як і робити вигляд, наче, совєтський експеримент неколоніальним, скажімо, численні статті Ігоря Лосєва, присвячені «небезпідставно вказують на прагнення комуністів новітньому російському експансіонізму (цей автор, визволити трудящі маси, ліквідацію багатьох зокрема, зумів точно визначити послідовність привілеїв для етнічних росіян на півдні і сході анексіоністських дій Росії: Севастополь-Крим-Донбас), колишньої імперії, підтримку багатьох союзних мов, описували лише один з варіантів розвитку подій, не побудову заводів, лікарень, шкіл, звільнення жінок від більше, тож теоретичний концепт «може стати гарему і паранджі, підтримку антиколоніальної актуальним лише за умови, що сама дійсність боротьби у третьому світі, а також той факт, що зміниться, радикально наблизиться до аналізу». Проте чимало неросіян у совєтській сфері впливу чи змінилася так радикально російська дійсність, підтримувало більшовицький режим» [13, р.123]. Але принаймні, за останні два десятиліття, коли після хіба можна не зважати на те, що «прагнення нетривалої паузи, викликаної розпадом СССР, Росія визволити трудящі маси» реально втілилося у ҐУЛАҐ, знову стала на традиційний імперський шлях? безпаспортне рабство колгоспників, злиденне життя Видається, що ні. Просто слід добре знати цей робітництва, повну залежність від воади інтелігенції? предмет. Тому, скажімо, опублікована улітку 2000 року А «побудова заводів, лікарень, шкіл» була стаття Ігоря Лосєва, присвячена феномену підпорядкована військовим потребам (з середини «постваймарської Росії» (нагадаю, постваймарська 1930-х за типовим проектом у містах СССР будували Німеччина – це держава, в якій до влади за підтримки так звані «школи-шпиталі», які впродовж доби більшості населення прийшов Адольф Гітлер) [6], перетворювалися на військово-медичні заклади)? І містила аналіз актуальної ситуації і не була звільнення жінок-мусульманок від гаремів і паранджі абстрактним розумуванням – на відміну від текстів тих, мало на меті не в останню чергу (а може й передусім) хто волів жити в полоні історіософських і мобілізацію величезних ресурсів дешевої робочої культурологічних міфів. сили? Ну, а що стосується «підтримки багатьох Статус СССР як імперії спершу союзних мов», то про це ще у середині 1930-х ідеократичної, потім «русоцентричної», але з певним блискуче написав Лев Троцький: «Сталінська ідеологічним «інтернаціоналістським» серпанком, не бюрократія, щоправда, зводить пам’ятники скасовує наявності в цій імперії колоній. Зауваження Шевченкові, але для того, щоб міцніше придушити нинішніх російських лібералів, що, мовляв, царська цими пам’ятниками український народ і змусити його Росія, затим Совєтський Союз були «не мовою Кобзаря славити кремлівську кліку колоніальною, а континентальною імперією», не ґвалтівників» [11]. Іншими словами, навіть витримують критики, адже тут сплутані поняття найпоступовіші західні дослідники майже всі досі не «заморських територій» і «колоній». Дивна річ: ще у спромоглися на наукове вивчення феномену 1928 році Михайло Волобуєв писав: «Тепер не совєтського колоніалізму. доводиться вже переконувати в неправильності Але за всіх обставин колонія, визволена з-під визначення колонії – як «заморської землі» [1]. І про панування ідеократичної імперії, має повний те, що «українське господарство було не звичайна «джентльменський обладунок» постколоніальної провінція царської Росії, а країна, що знаходилась на доби, як-от: домінування компрадорського капіталу, колоніяльному становищі». Нарешті, про Україну як неповну структуру суспільства (певні верстви, «колонію європейського типу», в якій не діє расовий головним чином пов‘язані зі стратегічним політичним чинник, а «суть наслідків колоніяльної залежности для й економічним менеджментом, відсутні), недовершену колонії «европейського типу» полягає передусім у і нецілісну національну культуру. Щодо України відхиленні розвитку продукційних сил на користь остання було описано й проаналізовано ще наприкінці економіки метрополії». При цьому покликаний 1980-х Іваном Дзюбою, який констатував: «сьогодні зруйнувати цілісність певної країни характер українська національна культура – це культура з соціально-економічного визиску поєднується з неповною структурою. […] Ряд її ланок послаблено, а етнокультурним тиском. А ще М. Волобуєв писав про деяких взагалі немає [2, с.96]. І, можливо, головне тут намагання союзних органів (ще до ствердження – це бачення й оцінювання підколоніальним народом сталінського великодержавництва) продовжити в себе самого не власними очима («очима своєї нових умовах лінію «колоніяльної політики щодо культури»), а очима колонізатора, тобто неадекватне України» [1]. національне світовідношення, з відповідною Утім, те, що колоніальні імперії ґрунтуються «сліпотою» щодо вибору своїх перспектив розвитку. не завжди на расовій основі і не обов’язково Останнє означає, що та частина українського загалу, розташовані на інших континентах, досі вповні не яка дивиться на себе очима колонізатора, нездатна визнано західною лівою та ліберальною суспільною адекватно орієнтуватися у складному сучасному світі думкою. Це тим більш дивно, що в першій третині ХХ й ефективно відповідати на виклики доби. Як століття ці положення були аксіоматичні для зазначає дослідниця постколоніальних культур Ева «автентичного марксизму» тих часів. Скажімо, Дейвід Томпсон, Україна ще не має належної суми тих 68 Київський національний університет імені Тараса Шевченка історичних міфів-оповідей, на яких ґрунтується життя сформулював у 1953 році польсько-американський кожної сучасної нації. «Український набір міфів дуже дослідник Рафал (Рафаель) Лемкін. Він, зокрема, відрізняється від тих, які переважають в країнах зазначав, що в разі успіху більшовицького геноциду першого світу. Для України він ще тільки формується, (який не передбачав знищення всіх етнічних тому що українці відновлюють своє самоствердження, українців) «Україна загинула б так само, якби було якого їх намагалися позбавити їхні російські (а до того вбито кожного українця, бо вона втратила б ту польські) колонізатори» [10, с.32]. частину народу, що зберігала й розвивала її Тепер про інший вимір українського культуру, її вірування, її спільні ідеї, які керували національного буття. Здається, не потребує нею і дали їй душу, що, коротко кажучи, зробило її доведення, що в Радянському Союзі панувала нацією, радше ніж масою людей». Адже через тоталітарна ідеологія. Тоталітаризм за історичні обставини українська нація в цей період визначенням – це державний лад, що прагне до була дуже уразлива, тому Лемкін писав: «…її здійснення абсолютного контролю над усіма релігійне, інтелектуальне та політичне керівництво, сферами суспільного життя. Тоталітаризм її вибрані й вирішальні частини доволі малі, тому їх характерний намаганнями повного одержавлення легко ліквідувати» – для того, щоб українці суспільства, зрощенням панівної партії, перестали бути собою, злившись у якійсь новій державного-управлінського й карально- спільноті з іншими, «бо совєтська національна репресивного апарату, ідеологічним контролем за єдність твориться не об’єднанням ідей і культур, а поведінкою усіх членів суспільства, фізичним та цілковитим знищенням усіх культур і всіх ідей, за моральним терором, використанням пенітенціарної винятком однієї – совєтської», яку Лемкін вважав системи як одного із головних рушіїв економіки, різновидом російської [14]. уніфікацією та примітивізацією культури. На Змістовну розшифровку впливу геноциду на перший погляд, при тоталітарному ладі існує українське буття дав у 1990-х американсько- можливість «сховатися» від ока держави під український професор Джеймс Мейс, котрий останні патронат численних громадських організацій, але 15 років свого життя працював в Україні. Голодомор це лише ілюзія. «Громадські організації (молодіжні, 1932-33 років мав наслідком такий злам буття жіночі, спортивні, профспілки тощо) за тоталітарних українців, що він дається взнаки і зараз, оскільки режимів різко відрізняються від аналогічних йдеться про чи не єдину у Європі (крім хіба що утворень у демократичних країнах: всі ці організації кримських татар) постгеноцидну націю. одержавлені, перебувають під контролем партії та Постгеноцидний статус України означає, за таємної поліції, їхнє керівництво призначається Мейсом, по-перше, «вбивство розуму нації», тобто партійними органами, самі організації будуються – упослідженість і не авторитетність її як і партія – на основі бюрократичного інтелектуальної еліти; по-друге, люмпенізацію села централізму» [9, с.226]. Іншими словами, на Східній Україні, що відчутно гальмує аграрну тоталітарний лад всіма засобами та за допомогою реформу, по-третє, спотворення світосприйняття та всіх структур нищив в УРСР громадянську ініціативу власної історії, оскільки «масовий наступ на і привчав маси населення до повсякденного людський розум» не міг не призвести до бачення беззаконня як до норми життя. Колоніальний режим речей у світлі, що «не мало нічого спільного з ламав національну самосвідомість і культуру, реальним життя» [7, с.154]; по-четверте, слабку у деформував структуру економіки України в порівнянні з іншими народами національну інтересах метрополії, не переймався захистом солідарність різних суспільних класів. А це, довкілля від будованих за вказівкою Кремля зокрема, тягне за собою найбільше в Європі індустріальних монстрів, зрештою, формував майнове розшарування. Та головне в іншому. Не рабськи залежну від себе квазіеліту, нездатну на можна забувати, що Голодомор означав масштабну захист українських інтересів. Ця квазіеліта не тільки антропологічну катастрофу і масовий перехід перейшла у спадщину незалежній Українській населення до настанови на виживання замість державі, а й зросла та ствердилася в ній. Її повноцінного життя, що закарбувалося у соціальній представникам, за словами Івана Дзюби, пам‘яті та передається з покоління у покоління на притаманна майже демонстративна національна підсвідомому рівні, у вигляді тяжкої національної знекоріненість. «Саме їхня “свіжість”, якщо вжити травми. вираз Салтикова-Щедріна, тобто щаслива Постгеноцидна нація – це нація, яку здатен потойбічність щодо історичного буття і культури вилікувати від її страху жити повнокровним свого народу, забезпечила їм фантастичну національним життям тільки масовий героїчний чин, винахідливість у методах пограбування бодай у ненасильницькій формі. Свого часу співвітчизників, методах лобіювання чужих єврейська спільнота подолала травму Голокосту інтересів, методах саботування тих проектів, які під час героїчної боротьби з деспотичними могли б зменшити енергетичну, інформаційну, арабськими режимами і політичними силами за культурну та іншу залежність від небезкорисливих створення та виживання Ізраїлю. В Україні цим сусідів» [3, с.127]. подоланням стали три етапи новітньої національно- Третій вимір – Голодомор-геноцид. Вперше демократичної революції – Революція на граніті науково обґрунтовану панораму складових і (1990), Помаранчева революція (2004), Революція вислідів цього явища у тезовому вигляді Гідності (2013-14) і збройний опір колоніально- 69 Українознавчий альманах. Випуск 20 імперській російській агресії (з 2014). Ці ж етапи http://www.uccla.ca/SOVIET_GENOCIDE_IN_THE_U знаменують і подолання колоніальної та KRAINE.pdf тоталітарної спадщини. Та вони далеко не References: завершені, як і сама національно-демократична 1. Volobuyev M. Do problemy ukrayinsʹkoyi ekonomiky / революція, яка поки що може бути віднесена до M. Volobuyev. - [Elektronnyy resurs] // Rezhym типових «недовершених революцій» (А. Ґрамші). dostupu: https://vpered.wordpress.com/2013/02/04/volobuev- Література: ukrainian-economy/ 1. Волобуєв М. До проблеми української економіки / 2. Dzyuba I. Chy usvidomlyuyemo natsionalʹnu kulʹturu М. Волобуєв. - [Електронний ресурс] // Режим yak tsilisnistʹ? / I. Dzyuba // Suchasnistʹ. - 1988. - доступу: ch.9. - s.92-109. https://vpered.wordpress.com/2013/02/04/volobuev- 3. Dzyuba I.M. Pastka. Trydtsyatʹ rokiv zi Stalinym. ukrainian-economy/ P'yatdesyat rokiv bez Stalina / I.M. Dzyuba - Kyyiv: 2. Дзюба І. Чи усвідомлюємо національну культуру як Krynytsya, 2003. - 144 c. цілісність? / І. Дзюба // Сучасність. – 1988. – Ч. 9. – 4. Kozlovsʹkyy Viktor. Chy rukhaye resentiment Istoriyu? / С. 92 - 109. Viktor Kozlovsʹkyy // Filosofsʹka dumka. - №4, 2015 - 3. Дзюба І.М. Пастка. Тридцять років зі Сталіним. s.38-51. П’ятдесят років без Сталіна / І. Дзюба - Київ: 5. Koloniya//Sovetskiy entsiklopedicheskiy slovar', M., Криниця, 2003. - 144 c. Sovetskaya entsiklopediya, 1987, - 1600s., s.603. 4. Козловський Віктор. Чи рухає ресентимент історію? / Віктор Козловський // Філософська думка. – № 4, 6. Losyev, I. Fenomen "postvaymarsʹkoyi" Rossyy: 2015 – С. 38 - 51. kulʹturno-istorychne Khybne kolo [Tekst] / I. Losyev // 5. Колония // Советский энциклопедический словар. - Suchasnistʹ. - 2000. - N: 6. - s. 36-42. М.: Советская энциклопедия, 1987, - 1600 с. - С. 7. Meys Dzheyms E. Vysnovky ta perspektyvy 603. doslidzhennya holod 1933 roku / Dzheyms E. Meys // 6. Лосєв, І. Феномен "постваймарської" Росії: Suchasnistʹ. - 1993. - №4. - s.150-154. культурно-історичне хибне коло [Текст] / І. Лосєв // 8. Politolohichniy entsyklopedychnyy slovnyk: Navch. Сучасність. - 2000. - № 6. - С. 36 - 42. posibnyk dlya studentiv vyshch. navch. zakladiv / Za 7. Мейс Джеймс Е. Висновки та перспективи redaktsiyeyu Shemshuchenka YU.S., Babkina V.D. K дослідження голоду 1933 року / Джеймс Мейс // .: Heneza, 1997. - 400 s. Сучасність. – 1993. – №4. – С. 150 - 154. 9. Rabotyazhev N. V, Solov'yev E. G. Fenomen 8. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. totalitarizma: politicheskaya teoriya i istoricheskiye посібник для студентів вищ. навч. закладів / За metamorfozy / N. V. Rabotyazhev, E. G. Solov'yev. - редакцією Шемшученка Ю.С., Бабкіна В.Д. К.: M., Nauka – 2005. – 328s. Генеза, 1997. – 400 с. 10. Tompson Eva M., trubadury imperiyi. Rosiysʹka 9. Работяжев Н. В, Соловьев Э. Г. Феномен literatura y kolonializm / Eva M. Tompson. - K., тоталитаризма: политическая теория и vydavnytstvo Solomiyi Pavlychko "Osnovy", 2006. - исторические метаморфозы / Н. В. Работяжев, Э. 368s. Г. Соловьев. - М., Наука – 2005. – 328 с. 11. Trotskiy L. Ob ukrainskom voprose. - [Еlektronniy 10. Томпсон Ева М. Трубадури імперії. Російська resurs] // Rezhim dostupu: література і колоніалізм / Ева М. Томпсон. – К.: http://www.magister.msk.ru/library/trotsky/trotm465.ht Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2006. – m 368 с. 12. Colony. - [Еlektronniy resurs] // Режим доступу: 11. Троцкий Л. Об украинском вопросе / Лев Троцкий. https://en.wikipedia.org/wiki/Colony - [Электронный ресурс] // Режим доступа: 13. David Chioni Moore, Is the Post- in Postcolonial the http://www.magister.msk.ru/library/trotsky/trotm465.ht Post- in Post-Soviet? Toward a Global Postcolonial m Critique. PMLA, vol. 116, no. 1. pp. 111–128. 12. Colony. - [Електронний ресурс] // Режим доступу: 14. Raphael Lemkin Soviet Genocide in the Ukrsine https://en.wikipedia.org/wiki/Colony [Еlektronniy resurs] // Режим доступу: 13. David Chioni Moore, Is the Post- in Postcolonial the http://www.uccla.ca/SOVIET_GENOCIDE_IN_THE_U Post- in Post-Soviet? Toward a Global Postcolonial KRAINE.pdf Critique. PMLA, vol. 116, no. 1. pp. 111–128. . 14. Raphael Lemkin Soviet Genocide in the Ukrsine. - // Режим доступу: 70 Київський національний університет імені Тараса Шевченка УДК 930.2:323.25(71)(=161.2)”1932/1933” Віктор Гудзь Роман Сербин у боротьбі проти сучасних фальсифікацій історії Голодомору Aнотація. З’ясовано, що Роман Сербин першим серед науковців спростував вигадки фальсифікаторів історії голоду 1932-1933 рр. в Україні, які з’явилися на Заході у 80-х роках ХХ ст. і в Росії в постколоніальну добу. Історик вніс значний вклад у розробку «геноцидної» версії Голодомору. Р. Сербину належить трактування Конвенції ООН про геноцид стосовно подій 30-х років як серії злочинних дій сталінського режиму в Україні. Дискутуючи з опонентами, Р. Сербин нагадав про думку Рафаеля Лемкіна, автора Конвенції ООН про геноцид 1948 року. Лемкін розглядав українську катастрофу в рамках Конвенції ООН і визначив геноцид в радянській Україні за чотирма напрямками атаки на етнічну українську націю, з яких навмисно влаштований Голодомор сільського населення був найбільш смертоносною частиною. Іншими були паралізація української нації проріджуванням її інтелектуальної еліти, знищенням власного церковного життя і спрямованого етнічного змішування населення України. Простежено, що вчений веде різнобічну просвітницьку та громадську роботу з донесення світу правди про трагедію українського народу. Встановлено, що сукупний вклад вченого у розробку історії Голодомору, та відстоювання в сучасних наукових і політичних колах його геноцидного характеру є найбільш вагомим серед українських науковців зарубіжжя. Ключові слова: історіографія, українська діаспора, Роман Сербин, Голодомор, геноцид. Victor Gudz Roman Serbyn’s Fight against Modern Falsifications of the History of Holodomor Abstract. It is found out that Roman Serbyn proved himself as a consistent researcher problem of the Holodomor, which showed a qualified methodological approach and objective scientific position. The scientist was first among scholars who refuted fabrications of history of the famine 1932-1933 on Ukraine, which appeared in the West in the 80s of the twentieth century and contemporary Russia. The historian hypothesized the systematic application communist regime of the tool famine in 1921-1923 and 1932-1933 for suppress of the resistance "unreliable" Ukrainians layers. R. Serbyn interpretated the events of 30 years of XX century aggordingly to of the Convention on genocide as a series of criminal actions of the Stalin's regime. Consectvently, the soviet rule combined the famine in Ukraine with other elements of the communist genocide, its destruction of the Church, intellectuals and the ruling elite, the estrangement of children and so on. The scientiest concentrated his attention on the Ukrainian genocide and mainly comment on John-Paul Himka's evasive methodology in debating that subject. R. Serbyn remembered about opinion by Rafael Lemkin, who was author of the 1948 UN Genocide Convention. Lemkin examined the Ukrainian catastrophe within the framework of the UN Convention and defined the genocide in Soviet Ukraine as a four-pronged attack on the ethnic Ukrainian nation, of which the deliberate starvation of the farming population was the most lethal part. The others were the crippling of the Ukrainian nation by the decimation of its intellectual elites, the destruction of its church life, and the forced ethnic mixing of Ukraine's population. The study tested all the way of Serbyn’s life - an example of coherent and courageous struggle of the individual for the truth about the famine, an example of tireless research and educational work on the revival of the historical memory of the Ukrainian people and the strengthening of Ukraine in the world. It is ascertained that the total R. Serbyn’s contribution to the development history of the Holodomor and substantiation evidence genocidal nature of this tragedy is the most important among Ukrainian researchers abroad. He lectures, speaking at conferences, giving interviews, trying bring up to the world terrible and instructive truth about one of the greatest tragedies in the history of the Ukrainian people. Keywords: historiography, Ukrainian diaspora, Roman Serbyn, Holodomor, genocide. Історія Голодомору в постколоніальну х років та з’ясувати позицію вченого в сучасній добу стала не лише однією з провідних боротьбі за правду про Великий голод. наукових тем, а й елементом інформаційної Протистояння навколо історії війни міжнародного масштабу. Увага науковців Голодомору загострилося під час відзначення світу зосереджена переважно на сучасному 50-х роковин трагедії, яке розгорнула українська історичному дискурсі навколо причин, характеру діаспора. Англійський історик Роберт Конквест у і масштабів трагедії голоду 1932-1933 років в книзі Жнива скорботи» (1986), яка мала Україні. Політики та ідеологи, передусім в широкий резонанс в наукових колах і політикумі, Україні та Російській Федерації, зосередилися охарактеризував голод 1932-1933 рр. в Україні головним чином на визнанні або запереченні як сталінський геноцид. У відповідь на концепції геноцидної версії Голодомору. підтриманих українською діаспорою Ті дослідники, які розглядали наукову та радянологів-«тоталітаристів» з’явилися організаційну діяльність української діаспори (Ф. публікації «ревізіоністського» напряму вивчення Сисин, 1997; В. Марочко, 2003; В. Гудзь, 2004; М. історії СРСР та прямі ідеологічні інсинуації. Так, Шитюк і К. Назарова, 2012 та ін.) спеціального у 1988 р. в Нью-Йорку вийшла друком стаття завдання охарактеризувати вклад Романа Джефа Коплона [11]. Цей журналіст Сербина у боротьбу за правду про голод-геноцид стверджував, що «галас» довкола голоду в Україні не ставили. Певний виняток становить зумовлений намаганням відволікти суспільство публікація В. Гудзя про визначення істориком від пошуків військових злочинців серед характеру Голодомору [1]. української еміграції та заперечити нацистський Тому мета цієї розвідки – Голокост. Канадський профспілковий діяч проаналізувати науковий доробок Романа Дуглас Тоттл, спромігся на замовну книжку Сербина в історіографії Голодомору, його «Обман, голод і фашизм: міф про український характеристику подій в Україні на початку 1930- геноцид від Гітлера до Гарварда». Зневаживши 71 Українознавчий альманах. Випуск 20 свідків голоду як колабораціоністів, Тоттл суспільної уваги і визнання українського пояснив причини голоду не умислом влади, а геноциду, як це зроблено у випадку з перегинами колективізації, саботажем селян, єврейською та іншими людськими посухою [23, р. 92-96]. катастрофами. Найбільш послідовним критиком Професор Сербин виділив два «міти», спекуляцій на тему Голодомору став уродженець які обурили І. Химку: твердження, що голод в Івано-Франківщини, редактор часопису «Студії Україні 1933 року був геноцидом і заперечення Голодомору» (Монреаль), професор Квебекського участі ОУН і УПА у Голокості. Насправді І. університету Роман Сербин. По-перше, вчений Химка «…хибно обмежує поняття геноциду до виправдав використання у фільмі «Жнива голоду українського селянства, а отже, має з скорботи» світлин періоду голоду 1921–1923 Голодомором концептуальні проблеми». Він не років, вказавши на їх доречність для ілюстрації бачить того, що юрист Р. Лемкін зрозумів 68 системної геноцидної політики влади. По-друге, років тому: «…він трактував селян як частину історик спростував інсинуації Д. Тоттла про етнічної та національної групи, а не як соціяльну начебто заперечення штучного голоду М. категорію» [3]. Грушевським. По-третє, засудив спробу пов’язати Продовжуючи критику едмонтонського прихильників версії голоду-геноциду з фашизмом професора, монреальський вчений навів слова і колабораціонізмом [19, р.7-10]. Як зазначав Р. Снайдера: «Рафаль Лемкін, міжнародний Сербин, автор опусу, не знаючи історії голоду, адвокат, який пізніше винайшов термін геноцид, відвів йому один розділ, а «шахрайству» і назвав би український випадок «класичним «фашизму» – дев'ять. Тоттл та його однодумці прикладом радянського геноциду» [18; 22]. «…мають нахабство осквернити пам'ять мільйонів Аналізуючи книгу «Чорна книга невинних людей свідомо виморених голодом комунізму», що вийшла у Франції [15], історик злочинцями, які ніколи не були покарані за їх схвалив висновок Н. Верта про те, що голод був диявольський вчинок» [19, р.11]. навмисно організований Кремлем для покари Професор Р. Сербин давав відсіч селян і погубив в Україні 4 млн. людей. Проте Р. фальсифікаторам історії голоду 1932-1933 рр. і Сербин вважав хибним ототожнення С. Куртва у наступні роки. Показовою є його полеміка з єврейського Голокосту з українським професором Альбертського університету в Голодомором, бо «…цей геноцид є не Едмонтоні Іваном-Павлом Химкою. Цей «українським» а “класовим”» [4, с. 96], дослідник Голокосту в 2006 р. оприлюднив свої спрямованим проти селянства України. роздуми про найбільші трагедії євреїв і В іншій статті Р. Сербин дорікає українців [13], навіяні читанням монографій українцям Заходу за недостатню активність. українського історика С. Кульчицького і його «Жидівська діяспора стала частиною проводу шведського колеги Й. Дитча. І. Химка західного світу, і її Голокост увійшов у стурбувався тим, що з 1983 р. почастішали колективну пам'ять і свідомість людства, – пише спроби трактувати Голодомор як акт геноциду, історик. – Українська діяспора залишилась на порівняльний з Голокостом. Його непокоїло периферії, і світ не цікавиться її Голодоморами, звинувачення у причетності до голоду Л. хоч вони такі самі доречні для аналізи сучасних Кагановича, євреїв НКВС, а також те, що в політичних злочинів (якщо не більше), як підручниках історії України страждання жидівський Голокост» [7, с.103]. Голокосту «затьмарені українськими боротьбою Р. Сербин вніс власний вагомий вклад у і стражданнями» [13]. І. Химка звинувачує в розвиток геноцидної версії трагедії Голодомору. тенденційності С. Кульчицького, котрий заявив Його стаття в рамках програми «Уроки історії» про свій моральний обов’язок перед пам'яттю Фонду «Україна 3000» була опублікована у мільйонів жертв голоду. Проте, як зауважив Р. спеціальному збірнику [6]. На думку історика, Р. Сербин, І. Химка сам виявив подвійну мораль: Лемкін «…справедливо розширює обговорення не визнав Голодомору як геноциду лише тому, українського геноциду за межі селян, що пам'ять про нього використовується як голодуючих в 1932–1933 роках, і каже про «національний міф» поряд з героїзацією знищення інтелігенції та Церкви, «мозку» і національно-визвольної боротьби ОУН-УПА [3, «душі» нації» [6; 17, р. 123]. с. 15-18]. Найбільш чітко своє трактування подій Інша публікація І. Химки у журналі 1932–1933 рр. в Україні Р. Сербин виклав у «Критика» присвячена аналізу монографії статті «Осмислення Голодомору у світлі Тимоті Снайдера «Криваві землі» [22]. І. Химка конвенції ООН про геноцид» – україномовній резюмував, що Снайдер характеризує події інтерпретації його поглядів, викладених в 1932–1933 рр. в Україні як «політичний голод», «Українському квартальнику» 2006 р. [20]. «масове вбивство», але не Голодомор. Власні Спершу вчений проаналізував докази автора погляди І. Химка виклав в університетській терміну «геноцид» Р. Лемкіна, який промові 28 березня 2011 року, перекладеній наголошував, що це явище «не обов'язково для часопису «Критика» [9]. І. Химку непокоїло, означає нагальне знищення нації», а, скоріше, що до «геноцидної» кампанії «приплітають … передбачає «намір зображувати ним увесь гнів, спрямований на росіян та євреїв», скоординований плян різних дій, скерованих на що завищується кількість жертв голоду. Проте знищення суттєвих основ національних груп з Р. Сербин наголосив, що українці, на відміну від ціллю анігіляції самих груп» [16, р. 80]. Р. прихильників унікальності Голокосту, не Сербин погоджується, що «уряди зазвичай не претендують на особливий статус Голодомору, проголошують і не документують геноцидні а лише прагнуть співчуття до жертв голоду, плани за прикладом нацистів» (Лео Купер) [14, 72 Київський національний університет імені Тараса Шевченка , р. 35], але впевнений: «…архіви зберегли ним цікавиться й українське суспільство. численні закони, директиви та виступи високих Генерація, яка пережила голод, уже майже радянських службовців, які яскраво свідчать про вповні відійшла, а на її місце прийшли люди, зло¬чинні інтенції сталінської верхівки» [2, с. для яких визначаючі моменти їхньої 55]. На доказ свого твердження автор назвав самоідентифікації й національної свідомости зафіксовані в документах закон «про 5 колосків» уже не Голодомор та незалежна Україна, а так від 7 серпня 1932 p., «чорні дошки», блокаду звана «Велика вітчизняна війна»» [5]. Професор УСРР і Кубані, хатні обшуки і конфіскацію усіх Сербин звинувачував владу України у харчів, виступи багатьох партійних діячів тощо. бездіяльності щодо донесення правди про Крім того, пише Р. Сербин, Конвенція не Голодомор у республіці і на міжнародному рівні вимагає інтенції тотального знищення групи та та пропонував координацію зусиль політичних визначення мотивів геноциду щодо вчинення та наукових кіл у цій справі на Батьківщині та в злочину, чого вимагають критики концепції діаспорі. Таке завдання залишається нагальним геноциду. Достатньо самого злочину. Іншим і сьогодні, коли офіційна Росія веде гібридну ключовим елементом для визнання геноциду Р. війну в Україні, заперечує геноцид українського Сербин визначає наявні в Конвенції означення народу 1932–1933 рр. і перешкоджає його груп жертв: національні, етнічні, релігійні і визнанню в світі. расові, з яких перших дві характерні для Отже, Р. Сербин виявив себе одним із України. Геноцид не зводився лише до перших історіографів проблеми Голодомору, Голодомору: «Нищення голодом українських продемонструвавши кваліфікований селян було лише частиною геноциду; геноцид методологічний підхід, об’єктивну наукову був нищенням українців як національної та позицію і спростувавши вигадки етнічної групи» [2, с. 57]. Елементами такого фальсифікаторів історії голоду 1932–1933 рр. в етноциду були асиміляція українських сиріт, Україні. скасування українізації [2, с. 60]. Історик вніс значний вклад у розробку Щодо дефініцій, то Р. Сербин «геноцидної» версії Голодомору в Дж. Мейса і переконаний: «Правильний термін є Голодомор, Р. Конквеста і висунув гіпотезу про системне який треба вживати не лише в сенсі «морення застосування комуністичним режимом засобу голодом», але як синонім «геноциду проти голоду у 1921–1923 рр. і 1932–1933 рр. з метою українців». В українській мові це слово треба придушення опору владі «неблагонадійних» писати з великої букви…» [2, с. 61]. За верств українства. Р. Сербину належить також Сербиним, термін «Голодомор» придатний і для розвиток ідей Р. Лемкіна та трактування всього періоду нищення українців у першій Конвенції ООН про геноцид стосовно подій половині ХХ-го століття, як добре продуманої, 1930-х років як серії злочинів сталінського організованої і надзвичайно жорстокої щодо режиму, які поєднували Голодомор з іншими методів втілення акції [8]. Вважаємо, що у елементами комуністичного геноциду України: такому разі варто розрізняти прийняте нищенням її Церкви, інтелігенції, керівної вживання цього терміну у вузькому сенсі та в верхівки, відчуженням дітей тощо. широкому – крізь «тоталітарну» призму бачення Дослідження показує, що професійна і Р. Сербина, – на яке теж треба зважати, громадянська позиція професора Сербина – враховуючи штучний характер голодувань приклад боротьби цілісної і мужньої особистості 1921–1923 і 1946–1947 рр. за правду про голод, приклад невтомної Виходячи із системної оцінки наукової та просвітницької роботи з радянського режиму, історик вперше провів відродження історичної пам’яті народу та паралелі між радянськими людоморами, утвердження України в світі. Сукупний вклад назвавши голод 1920-х рр. «генеральною ученого в розробку історії голоду 1932-1933 рр. репетицією» Великого голоду початку 1930-х в Україні та обґрунтування геноцидного років. «Людина – не природа – була причиною характеру цієї трагедії виглядає найбільш першого масового голоду в радянській Україні. вагомим серед українських дослідників У зв'язку з цим, український голод 1921–1923 зарубіжжя. дуже відрізнявся від одночасного російського Подвижницька і багатогранна діяльність голоду, але був цілком подібним до українського Романа Сербина в науковій, громадській та голоду 1932–1933 рр.» [12, р. 15]. просвітницькій царині, як і сама особистість Канадійський історик, крім наукової праці, видатного вченого, бійця «ідеологічного проводить велику організаційну і просвітницьку фронту» не може бути вичерпана однією роботу. Зокрема, він опублікував фотографії подій статтею, а потребує монографічного голоду в Україні 1921–1923 рр., що зберігаються у комплексного і всебічного наукового кантональному архіві Женеви, та свої коментарі дослідження із залученням методів до них (газета «Кримська Свiтлиця», 12. 03. 2004). історіографії, герменевтики, біографістики, Вчений, який вважає, що знання про Голодомор – просопографії та інших. обов’язок кожної свідомої людини, він читає Література: лекції, виступає на конференціях, дає інтерв’ю, скрізь намагаючись догукатися до світу із 1. Гудзь Віктор. Роман Сербин як представник страшною і повчальною правдою про найбільшу тоталітарної школи історіографії Голодомору // трагедію в історії українського народу. Емінак: науковий щоквартальник. – 2016. – № 3 Пройшло десятиліття незалежності, (15) (липень-вересень). – Т. 2. – С. 86-91. коли історик Роман Сербин констатував: 2. Сербин Р. Осмислення Голодомору у світлі «Українська влада нехтує Голодомором. Мало конвенції ООН про геноцид / Роман Сербин // 73 Українознавчий альманах. Випуск 20 Архіви України. – № 3-4 (261), травень-серпень. – Journal of International Criminal Justice. – №7. – 2008. – С. 53-62. Oxford University Press, 2009. – Рр. 123-130. 3. Сербин Роман. Боротьба Івана Химки з 18. Serbyn Roman. On the Ukrainian Genocide, Lemkin, «українськими мітами»: хибні методи / Роман and Himkian Dialecticshttp [Електронний ресурс] / Сербин // Критика. – Червень 2012. – № 6. – С. 15- Roman Serbyn. – Режим доступу]: 18. //www.academia.edu/1233026/ 4. Сербин Роман. Голодомор 1932-1933: проблема 19. Serbyn Roman. The last stand of the ukrainian колективної пам’яті / Роман Сербин // За яку famine-genocide deniers [Електронний ресурс] / спадщину? / Роман Сербин. – К.: [б. в.], 2002. – С. Roman Serbyn. –Режим доступу: 89-96. http://www.infoukes.com/ history/famine/serbyn/. – 5. Сербин Роман. За яку спадщину? Голодомор (Reprinted from «The Ukrainian Canadian». – 1932-1933: проблема колективної пам'яті – Montreal: Kobzar Publishing Company Limited, 1989. [Електронний ресурс] / Роман Сербин. – Режим – February). доступу: http://ukrlife.org/main/evshan/serbyn7.htm 20. Serbyn Roman. The Ukrainian Famine of 1932-1933 6. Сербин Роман. Концепція злочину геноциду as Genocide in the light of the UN Convention of 1948 Рафаеля Лемкіна та його аналіз українського / Roman Serbyn // The Ukrainian Quarterly. – Vol. геноциду» // Рафаель Лемкін: радянський геноцид LXII. – №. 2. – 2006. – Pp. 181-204. в Україні» [редактор Роман Сербин; упорядник 21. Snyder Timothy. Bloodlands: Europe Between Hitler Олеся Стасюк]. – К.: Майстерня книги, 2009. – 208 and Stalin / Timothy Snyder. – New York: Basic с. Books, 2010. – 448 р. 7. Сербин Роман. Українська діяспора й Україна: за 22. Tottle D. Fraud, Famine and Fascism: The Ukrainian партнерські засади співпраці / Роман Сербин // За Genocide Myth from Hitler to Harvard / D. Tottle. – яку спадщину? / Роман Сербин. – К.: [б. в.], 2002. – Toronto, 1987. – P. 92-96. С. 100-106. References: 8. Соколик Оксана. Питання досліджень української 1. Hudz' Viktor. Roman Serbyn yak predstavnyk історичної правди: Науково-популярна конференція …у Торонто 6 квітня 2013 р. totalitarnoyi shkoly istoriohrafiyi Holodomoru // [Електронний ресурс] / Оксана Соколик. – Режим Eminak: naukovyy shchokvartal'nyk. – 2016. – доступу: http://ukrpohliad. org/ukrayintsi-v-sviti/py- # 3 (15) (lypen'-veresen'). – T. 2. – S.86-91 [In tannya-doslidzhen-ukrayins-koyi-istory-chnoyi- UKrainian]. pravdy.html 2. Serbyn R. Osmyslennya Holodomoru u svitli 9. Химка Іван. Втручання: підважуючи міти konventsiyi OON pro henotsyd / Roman Serbyn української історії XX століття [Електронний // Arkhivy Ukrayiny. – # 3-4 (261), traven'- ресурс] / Іван Химка // Критика. – Число 5 (175) serpen'. – 2008. – S. 53-62 [In UKrainian]. травень 2012. – [Режим доступу]: 3. Serbyn Roman. Borot'ba Ivana Khymky z http://m.krytyka.com/ua/articles/vtruchannya- «ukrayins'kymy mitamy»: khybni metody / pidvazhuyuchy-mity-ukrayinskoyi-istoriyi-xx-stolittya Roman Serbyn // Krytyka. – Cherven' 2012. – # 10. Химка Іван. Історія Кривавщини та ліки від 6. – S. 15-18 [In UKrainian]. «пам'яті» [Електронний ресурс] / Іван Химка // 4. Serbyn Roman. Holodomor 1932-1933: Критика. – Число 5–6 (163–164). – Травень 2011. – problema kolektyvnoyi pam"yati / Roman [Режим доступу]: http://m.krytyka. Serbyn // Za yaku spadshchynu? / Roman com/ua/articles/istoriya-kryvavshchyny-ta-liky-vid- Serbyn. – K.: [b. v.], 2002. – S. 89-96 [In pamyati UKrainian]. 11. Сорlоn Jeff. Іп Search of a Soviet Holocaust. A 55- 5. Serbyn Roman. Za yaku spadshchynu? Year-Old Famine Feeds the Right / Jeff Сорlоn // Holodomor 1932-1933: problema kolektyvnoyi Village Voice. – 1988. – January 12. pam"yati – [Elektronnyy resurs] / Roman 12. Famine in Ukraine 1932-1933 [eds.Serbyn Roman & Serbyn. – Rezhym dostupu: Bohdan Krawchenko]. – Edmonton: Canadian http://ukrlife.org/main/evshan/serbyn7.htm [In Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta, UKrainian]. 1986. – 192 p. 6. Serbyn Roman. Kontseptsiya zlochynu 13. Himka John-Paul. Holocaust and Holodomor henotsydu Rafaelya Lemkina ta yoho analiz [Електронний ресурс] / John Paul Himka. – Режим ukrayins'koho henotsydu» // Rafael' Lemkin: доступу: http: //pandia. ru/user/publ/17244- radyans'kyy henotsyd v Ukrayini» [redaktor Holocaust_ and_Holodomor_ John_Paul_Himka Roman Serbyn; uporyadnyk Olesya Stasyuk]. – 14. Kuper Leo. Genocide. Its Political Use in the K.: Maysternya knyhy, 2009. – 208 s. [In Twentieth Century / Leo Kuper. – New York: Penguin UKrainian]. Paperbacks, 1981. – 256 р. 7. Serbyn Roman. Ukrayins'ka diyaspora i 15. Le Livre Noir Du Communisme: Crimes, Terreur et Ukrayina: za partners'ki zasady spivpratsi / Repression / S.Courtois, N.Werth, J.-L.Panne, Roman Serbyn // Za yaku spadshchynu? / A.Paczkowski, K.Bartosek, J.-L.Margolin. – Paris: Roman Serbyn. – K.: [b. v.], 2002. – S. 100-106 еditions R. Laffont, 1997. – 848 p. [In UKrainian]. 16. Lemkin Raphael. Axis Rule in Occupied Europe: 8. Sokolyk Oksana. Pytannya doslidzhen' Laws of Occupation-Analysis of Government - ukrayins'koyi istorychnoyi pravdy: Naukovo- Proposals for Redress Raphael Lemkin. – populyarna konferentsiya …u Toronto 6 kvitnya Washington: Carnegie Endowment for International 2013 r. [Elektronnyy resurs] / Oksana Sokolyk. Peace, 1944. – 674 p. – Rezhym dostupu: http://ukrpohliad. 17. Serbyn Roman. Lemkin on the Ukrainian Genocide org/ukrayintsi-v-sviti/py-tannya-doslidzhen- [Lemkin on Genocide of Nations] / Roman Serbyn // ukrayins-koyi-istory-chnoyi-pravdy.html [In UKrainian]. 74 Київський національний університет імені Тараса Шевченка 9. Khymka Ivan. Vtruchannya: pidvazhuyuchy mity Government - Proposals for Redress Raphael ukrayins'koyi istoriyi XX stolittya [Elektronnyy Lemkin. – Washington: Carnegie Endowment resurs] / Ivan Khymka // Krytyka. – Chyslo 5 for International Peace, 1944. – 674 p. (175) traven' 2012. – [Rezhym dostupu]: 17. Serbyn Roman. Lemkin on the Ukrainian http://m.krytyka.com/ua/articles/vtruchannya- Genocide [Lemkin on Genocide of Nations] / pidvazhuyuchy-mity-ukrayinskoyi-istoriyi-xx-stolittya Roman Serbyn // Journal of International [In UKrainian]. Criminal Justice. – №7. – Oxford University 10. Khymka Ivan. Istoriya Kryvavshchyny ta liky vid Press, 2009. – Рр. 123-130. «pam’yati» [Elektronnyy resurs] / Ivan Khymka 18. Serbyn Roman. On the Ukrainian Genocide, // Krytyka. – Chyslo 5–6 (163–164). – Traven' Lemkin, and Himkian Dialecticshttp 2011. – [Rezhym dostupu]: http://m.krytyka. [Електронний ресурс] / Roman Serbyn. – com/ua/articles/istoriya-kryvavshchyny-ta-liky- Режим доступу]: vid-pamyati [In UKrainian]. //www.academia.edu/1233026/ 11. Сорlоn Jeff. Іп Search of a Soviet Holocaust. A 19. Serbyn Roman. The last stand of the ukrainian 55-Year-Old Famine Feeds the Right / Jeff famine-genocide deniers [Електронний ресурс] Сорlоn // Village Voice. – 1988. – January 12. / Roman Serbyn. –Режим доступу: 12. Famine in Ukraine 1932-1933 [eds.Serbyn http://www.infoukes.com/ Roman & Bohdan Krawchenko]. – Edmonton: history/famine/serbyn/. – (Reprinted from «The Canadian Institute of Ukrainian Studies, Ukrainian Canadian». – Montreal: Kobzar University of Alberta, 1986. – 192 p. Publishing Company Limited, 1989. – 13. Himka John-Paul. Holocaust and Holodomor February). [Електронний ресурс] / John Paul Himka. – 20. Serbyn Roman. The Ukrainian Famine of 1932- Режим доступу: http: //pandia. 1933 as Genocide in the light of the UN ru/user/publ/17244-Holocaust_ Convention of 1948 / Roman Serbyn // The and_Holodomor_ John_Paul_Himka Ukrainian Quarterly. – Vol. LXII. – №. 2. – 2006. 14. Kuper Leo. Genocide. Its Political Use in the – Pp. 181-204. Twentieth Century / Leo Kuper. – New York: 21. Snyder Timothy. Bloodlands: Europe Between Penguin Paperbacks, 1981. – 256 р. Hitler and Stalin / Timothy Snyder. – New York: 15. Le Livre Noir Du Communisme: Crimes, Terreur Basic Books, 2010. – 448 р. et Repression / S.Courtois, N.Werth, J.- 22. Tottle D. Fraud, Famine and Fascism: The L.Panne, A.Paczkowski, K.Bartosek, J.- Ukrainian Genocide Myth from Hitler to Harvard L.Margolin. – Paris: еditions R. Laffont, 1997. – / D. Tottle. – Toronto, 1987. – P. 92-96. 848 p. 16. Lemkin Raphael. Axis Rule in Occupied Europe: Laws of Occupation-Analysis of УДК 343.91-055.2:159.947.213:17.021.2-058.6]:305-055.2(477) Оксана Кісь (Не)втрачена жіночність: зусилля українок-політв’язнів зі збереження гендерної ідентичності у таборах ГУЛАГу Анотація. У 1940-1950-х роках десятки тисяч українських жінок були засуджені за політичними звинуваченнями та ув’язнені на тривалі терміни в ГУЛАГу. Дієвим способом упокорення противників радянського режиму в таборах і в’язницях стало руйнування їхніх соціальних ідентичностей (національної, релігійної, політичної, та ін.). Виявлено, що нівелювання гендерної ідентичності жінок відбувалося, в тому числі, через позбавлення їх основних атрибутів жіночності у зовнішньому вигляді. У цій статті, на основі аналізу особистих спогадів колишніх невільниць, а також офіційних документів ГУЛАГу, оцінено роль одягу як важливого маркера жіночності, та розглянуто ті прийоми, які застосовували українки, щоб залишатися і почуватися жінками: перешивали, ремонтували, шили і оздоблювали одяг, дбали про зачіски, тощо. Встановлено, що турбота про зовнішній вигляд дозволяла жінкам протидіяти дегуманізуючому впливу режиму ГУЛАГу, тому подібні практики підтримання фемінності у таборах слід розуміти як пасивний (ненасильницький) спротив тоталітарному ладові. Ключові слова: українки-політв’язні, Гулаг, повсякденне життя, гендерна ідентичність, маркери жіночності, жіноча історія Oksana Kis (Un)lost Femininity: Efforts by the Ukrainian Women Political Prisoners aimed to Preserve their Gender Identity in the GULAG Abstract. In the 1940-1950s tens of thousands of Ukrainian women have been charged for political accusations and sentenced for long-term imprisonment in the GULAG. Their daily lives and gendered experiences in the Soviet detainment have not been studied yet. Historians of the GULAG claimed that to efficiently suppress the opponents of the communist regime in prisons and camps, their major social identities (national, religious, political etc.) had to be destroyed. Women’s gender identities have been washed out, among others, through elimination of some major attributes of femininity from their appearance. This article is based on the analysis of women’s personal testimonies (written memoirs, oral interviews, letter etc.) as well as some official documents of the GULAG (rules and regulations of confinement, administration reports, etc.). The former GULAG prisoners unanimously complain about being deprived of regular women’s cloth in confinement and being forced to wear ugly uniform (dark, shabby, baggy, oversized, etc.) in the camps. The author examines a special role of clothing as an important marker of femininity and explores a variety of methods applied by the Ukrainian women remain women, to look and to feel like women (namely, sewing, refurbishment, altering and 75 Українознавчий альманах. Випуск 20 decorating cloths, making hairdress etc.). The former female detainees’ testimonies reveal that Ukrainian women have demonstrated impressive resourcefulness and enormous persistence in maintaining their feminine look, they showed a mother wit and applied gendered knowledge and skills to furnish their appearance with recognizable markers of femininity. Certain softening of the camp regime after Stalin’s death in the mid 1950-s made it possible for imprisoned women to purchase some fabric and to sew dresses, blouses and skirts, and they have used this opportunity to restore their femininity to the fullest extent. The author claims that taking care of appearance allowed women to preserve some elements of their gender identity and thus more efficiently resist the dehumanizing effects of the GULAG regime. That is why these practices of femininity maintenance in camps should be understood as a form of passive (non-violent) resistance to the totalitarian order. Key words: Ukrainian female political prisoners, Gulag, everyday life, gender identity, markers of femininity, women’s history У 1940-1950-х роках десятки тисяч одязі: на спині, на грудях, внизу на спідниці та на українських жінок і дівчат були засуджені за шапці” [15, c. 144]. Як і у в’язнів нацистських політичними звинуваченнями та ув’язнені на тривалі концентраційних таборів, цей номер вкарбувався терміни у таборах системи ГУЛАГу. Попри те, що якщо не в тіло, то у пам’ять невільниць, переслідуючи серед невільників ГУЛАГу українці незмінно їх усе життя: “Нас фотографують, замість прізвища на становили другу за чисельністю етнічну групу (у 1951 бушлат змушені пришити номери. Пришиваю шматок р. – близько 20%), а у повоєнні роки частка жінок білого полотна з великими чорними цифрами – мій серед в’язнів стрімко зросла (на початку 1945 р. – номер П-104. Вже на волі, ще довго чула уві сні: близько 30%), невільницький досвід українських “номер П-104 руки за спину”, “номер П-104 шагом жінок-політв’язнів залишається практично марш” [4, c. 43]. невивченим. Доступні нині джерела (як офіційні Одним із головних завдань радянської документи ГУЛАГу – накази, регламенти, звіти, репресивної машини було нівелювання статистичні та демографічні дані, так і особисті індивідуальності в’язнів та перетворення невільників свідчення – спогади, мемуари, листи) дозволяють на однорідну сіру людську масу. Позбавлення в’язнів доволі повно реконструювати різні сторони практично усіх особистих речей, і зокрема вилучення повсякденного життя жінок-політв’язнів [10]. Іноземні будь-яких атрибутів чи маркерів їхніх соціальних дослідники, які досліджували особливості жіночого ідентичностей (гендерних, національних, класових, досвіду ГУЛАГу, аналізували насамперед свідчення релігійних тощо) було частиною цього механізму. Чи росіянок та зосереджували свою увагу в першу чергу не у кожній жіночій історії про перебування в ГУЛАГу на нелюдських умовах утримання і праці невільниць, знайдемо свідчення того, що жінки усвідомлювали: а також висвітлювали проблеми сексуального їхня жіноча ідентичність тут є підваженою чи навіть насильства над жінками і питання материнства [10]. загроженою – одна за одною вони втрачали те, що Водночас повсякденні практики українок-політв’язнів, маркувало їх як жінок. що сприяли виживанню у нелюдських умовах в’язниць Той факт, що у спогадах про арешт, допити, і таборів, залишаються недослідженими. У цій статті суди і табори жінки вважають за потрібне згадувати буде розглянуто ті прийоми, що їх застосовували зміни у своєму зовнішньому вигляді й практиках українські жінки, щоб зберегти власну гендерну одягання, вказує на значущість для них цієї сторони ідентичність від руйнівного впливу табірного режиму. жіночого повсякдення. Знана дисидентка Оксана Зокрема, буде показано, яких зусиль докладали жінки, Мешко, наприклад, описуючи свій перший допит, щоб навіть у неволі зберігати певні атрибути зазначала: “Розхристана, без гум-держателів усіх жіночності у своєму зовнішньому вигляді: деталей жіночого реквізиту, залізних застібок, перешивали, шили і оздоблювали одяг, дбали про шпильок до волосся – такою мене привели в зачіски тощо. супроводі конвоїра в кабінет до слідчого” [13, c. 28]. Одяг як інструмент знеособлення та Надія Суровцова також пригадувала причини свого атрибут жіночності хвилювання на допиті: “Спочатку я збивалась – і от Репресивна система (втіленням якої був чому: вдягаючись я спохвату вдягнула різні панчохи, ГУЛАГ) була покликана покарати і перевиховати тих, спідниці в ті часи носили куці, і ноги було видно від хто насмілився протистояти радянському режиму. черевиків до колін. І от мій співбесідник, незважаючи Дієвим інструментом дегуманізації і руйнування на сивину, дуже часто зупиняв свій погляд на цих особистості в’язня було знеособлення: у таборах нещасних ногах, і мені здавалось, на різних панчохах. невільниць фактично позбавляли їхніх власних імен І це мені жахливо заважало. Я надто ще недавно та прізвищ, наділяючи натомість номерами. Чи не в відірвалась від життя і почувала себе ще жінкою” [21, кожному описі свого невільницького вигляду жінки з c. 216]. відразою згадують про ті номери, що їх примусово Жінки твердо засвоїли гендерні норми нашивали чи надписували на їхньому одязі: культури, в якій до зовнішнього вигляду жінки завжди “Жалюгідні валянки, ватні полатані штани, на правому є підвищена увага і вимоги, тож неможливість коліні казенної роби номер, і на шапці-вушанці. Мій належно виглядати викликала у них дискомфорт та був Л-316. На плечах бушлата вирізаний клаптик і на зніяковіння. Фактично момент позбавлення їх звичних цій дірі пришитий номер” [19, c. 135]. При цьому жінки атрибутів жіночого вбрання позначав для жінок той усвідомлювали й прямий зв’язок поміж наданням переломний момент, відколи їхнє життя змінилося номера і втратою статусу людини для в’язня: “Людини назавжди, коли система почала свою методичну не існувало, був номер, випалений вапном на одязі: роботу з позбавлення/стирання їхньої гендерної на спині, на грудях, внизу на спідниці та на шапці. ідентичності. Вони з сумом згадують про те, як крок за Чотири номери” [2, c. 144]; “До нас ставилися не як до кроком втрачали ознаки жіночності та описують свої людей. Ніхто не звертався до нас по імені чи відчайдушні зусилля, спрямовані за збереження прізвищу, а тільки називали номер” [18, c. 126]; “Ми бодай якихось атрибутів, які позначали їх як жінок і числились для тої великої жорстокої системи дозволяли почуватися жінками. номерами, людей не існувало” [5, c. 72]; “Людини не Навіть у в’язницях жінки намагалися існувало, був номер, випалений вапном номер на залишатися жінками у тому, що стосувалося 76 Київський національний університет імені Тараса Шевченка зовнішнього вигляду. Зберегти основні атрибути розміру, то мале, то велике. Обмінювалися між жіночності було надскладним завданням, якщо зважити собою, що кому більше підходило. Штани ватні грубі, на умови утримання в’язнів. Одним з маркерів незручно ходити” [16, c. 58]. жіночності було волосся/зачіска. І хоча згадки про нього Багатьом пощастило ще менше: чимало трапляються не дуже часто, однак його значення не невільниць пригадують, що змушені були носити речі, варто применшувати. Жінки згадують, що перебуваючи вочевидь зняті з убитих чи поранених у в’язниці під час слідства, розчісували та заплітали червоноармійців: “Нас обмундирували в брудні, рвані коси одна одній, робили зачіски перед судом. Анна військові бушлати і тілогрійки, зі слідами від куль і Карванська-Байляк у своїх мемуарах писала: “Ми плямами крові, в такі ж брудні ватяні штани, шапки- відповідно підготовилися, причепурилися, зробили вушанки, а на ноги видали великі “чуні”, зроблені з гарні зачіски (...) Жіноча природа все ж таки спонукала рукавів тілогрійок, і “калоші” – з кусків автомобільних нас подбати про зовнішність. Хотіли виглядати шин, скріплені кусками дроту”, – писала Галина якнайкраще, якнайсимпатичніше. Понакручували Коханська [11, c. 242]. Марія Танасійчук повідомляла: волосся, у супутниць недолі позичили дещо з одягу” [9, “Одягали в недоноски з фронту. На військовій одежі c. 120, 198]. були дірки від куль та осколків, засохла кров (...) “На У спогадах про перебування у таборах жінки нас страшно було дивитися” [2, c. 209]. Те саме рідко звертаються до теми свого волосся і зачісок. розповідала й Текля Довгошия: “Через два дні дали Утім, з огляду на хронічну нестачу миючих засобів та нам одяг – все було старе, напевне, з фронтовиків, бо критичний стан гігієни в’язнів (відвідування лазні було було ще навіть з кров’ю” [18, c. 125]. передбачене лише 2-3 рази на місяць), нескладно Надійність офіційної статистичної інформації уявити, наскільки проблематичним ставав догляд за про рівень забезпечення невільників предметами волоссям у таких умовах. До того ж в умовах одягу відповідно до сезону, клімату та видів хронічного недоїдання і навіть голоду серед в’язнів, виконуваних робіт вкрай сумнівна, оскільки, як що спричиняли їхнє фізичне виснаження, жінкам визнавало само керівництво ГУЛАГу, адміністрації вкрай непросто було зберегти свої коси. У такому таборів надавали суперечливі й неповні дані про стан контексті особливо вражають світлини жінок- справ у відповідних підрозділах [7, c. 243-244]. політв’язнів, зроблені у середині 1950-х років (в Загалом, у таборах відчувався постійний брак одягу контексті пом’якшення табірного режиму чи одразу та взуття, про що свідчать як офіційні документи [12], після звільнення), на яких чи не всі невільниці так і численні спогади колишніх політв’язнів. Зокрема, постають із складними зачісками і загалом мають у 1948 р. коштів, призначених на матеріальне доволі жіночний вигляд. забезпечення ув’язнених, було виділено стільки, що Проте чи не найбільш болісним було для вони покрили лише 32,5% їхніх реальних потреб в жінок позбавлення їх особистого одягу в обмін на одязі та білизні та 44% потреб у взутті [6, c. 239]. тюремну уніформу: її чорно-сірий колір, безформність Через це добротний теплий одяг та міцне взуття були крою, жорсткість тканин, невідповідність розміру великою цінністю, якою могли похвалитися хіба що перетворювали жінок на однорідну юрбу безстатевих в’язні, які посідали верхні щаблі у таборовій ієрархії постатей. Найчастіше одяг, який видавали (так звані “придурки” переважно з числа кримінальних невільницям, був далеко не новим, часто геть не злочинців). Типовим для ув’язнених ґатунком взуття відповідав суворим природно-кліматичним умовам. були так звані “чуні”. Анастасія Закидальська писала у Марія Макогон згадувала про табір на Колимі: своїх спогадах: “Комісія дала мені ватяні “чуні” та з “Уніформа”, яку нам видали у таборі, складалася з грубої гуми (здається, з коліс від машини) так звані полотняних спідниці та блузки чорного кольору, “корди”, які треба було одіти поверх чунів, щоб вони ватяних штанів, тілогрійки, бушлата, шапки-вушанки і не промокали. Ще й досі згадую, як добре, що вкрали валянків, підшитих гумою з автомобільних скатів. у мене чоботи, а то б ноги були відморожені Валянки були важкі, часто не того розміру, в них обов’язково, тому що мої чоботи не були розраховані важко було ходити, вони деформували ноги (...) на такі морози (...) Тепер ходила в чунях і жартували з Навесну стало ще гірше. Валянки в нас забрали, а мене, що виглядаю як куропатка” [4, c. 29, 35]. видали черевики, старі, латані-перелатані (...) з Практично усі колишні невільниці незмінно черевиків через дірки били фонтанчики води” [15, c. наголошують на двох особливостях невільницького 133-134]. Анастасія Закидальська описала одяг, який одягу – його безбарвності і однаковості (чорно-сірий, отримала, прибувши до табору: “Нам видають однотипний) та наявності великого номера в’язня зеківське обмундирування: шапку-вушанку, великі (нашитого чи написаного фарбою на спині та інших полатані рукавиці, чорну з мішковини сукенку, бушлат, видних місцях): “Одягнені в однакові чорні бавовняні ватяні штани, онучі, більші на кілька розмірів валянки, суконки з великим білими, витравленими хлорним все старе, вживане, брудне” [4, c. 43]. вапном, номерами на плечах. Чорні панчохи і У такому одязі в невільницях годі було величезні – 42 номер – кирзові чоботи, бушлати- розпізнати жінок: “В шинелях простріляних і шапках- куфайки з такими ж білими номерами” [15, c. 124]. вушанках та галіфе ми були подібні на опудала, щоб Система ідентифікації в’язнів за номерами була ворон страшити, а не на дівчат”, – описує свій вигляд настільки дошкульною для невільниць, що інколи під час етапу до Воркути Віра Корпан. “На нас вони готові були терпіти покарання та обмеження, але чоловіча одежа, черевики більшого, ніж потрібно, все ж відмовлялися їх носити: “Старший лейтенант розміру...” [16, c. 96]. Віра Дрозд, описуючи свій Подуст оголосила, що вона не спиниться ні перед вигляд, прямо каже: “Я не була дівчина – я була чим, аби змусити нас їх носити. – Згадувала Раїса ворона чорна. Чорна шапка, чорне лице від вітру, від Руденко. – І своєї обіцянки дотрималась. Цілий рік морозу, чорний бушлат, номер на спині...” [8]. вона позбавляла нас абсолютно всього: побачень, Вочевидь, одяг, який отримували жінки в таборах, аж посилок, отоварок, найактивніших відправляла до ніяк не добирали за розміром і статурою невільниць, ШІЗО [штрафний ізолятор]” [17, c. 5]. Поза сумнівом, що створювало додаткові проблеми: “Нам видали уніформа та номери слугували тій самій меті, що й зимову одежу (...) Почали ми одягатися, і все не по уся система ГУЛАГу – позбавлення особи її 77 Українознавчий альманах. Випуск 20 індивідуальності, руйнування і нівелювання чорному одязі сидить, наче грудка чорної землі, особистості. Окремі чудом збережені зразки табірного дивиться і не бачить нічого...” [3, c. 108-109]. одягу, що їх деякі в’язні привели з собою на Підтримання жіночності: ремонт, декору- батьківщину після звільнення і згодом передали до вання і пошиття одягу місцевих музеїв, дозволяють скласти уявлення про Навіть тоді, коли жінкам вдавалося зберегти 6 типовий зовнішній вигляд невільниць. Таке цивільний одяг (у тих таборах, де до певного часу знеособлення, однотипність, безбарвність, в’язнична уніформа не була обов’язковою або її безформність, невиразність одягу величезної кількості бракувало), то він фактично протягом доволі жінок створювали враження їхньої соціальної короткого часу зношувався та потребував ремонту. У гомогенізації. Оксана Мешко дуже точно передає це в’язницях, де в’язням було заборонено мати при собі відчуття у своїх спогадах: “Зона (...) не вкладається в голки, жінки виготовляли їх з риб’ячих кісток та інших жодне існуюче поняття цивілізованого суспільства, підручних матеріалів. Необхідні для шиття та ремонту таке як наприклад поселення, громада, комуна, одягу нитки обережно висмикували з ганчір’я [15, c. колектив, група, родина тощо. Це своєрідна масова 119]. Під час етапування невільниць, на пересилках їх людська одиниця жіночої статі (...) Ми попри все також періодично обшукували, щоб виявити і лишалися людьми жіночої статі” [13, c. 41]. вилучити заборонені речі: “Процедура трусу не тільки Невільниці відчували справжню радість і зневажлива сама по собі, але й обтяжлива. полегшення, коли мали нагоду не носити казенний Викидаєш, витрушуєш усе на підлогу, всі свої убогі одяг, до якого відчували відразу. У своєму пожитки, по них топчеться перебирає наглядач, таборовому щоденнику Ольга Мацелюх описує такий перемацує, а ти потім знов укладаєш в мішок, випадок взимку 1952 р. та свої почуття з цього ув’язуєш вдруге, чи втретє, чи вдесяте. Шукають приводу: “Пробудили мене радісні оклики, що сьогодні ножа, голку, дзеркальце” [13, c. 37]. Тож звичайна вихідний день. (...) Відпочити – це не лише не сталева голка була справжнім скарбом у неволі. працювати фізично, а це далеко більше означає. По- У таборах відповідальність за дрібний ремонт перше, не одягати того важкого ватованого вбрання, одягу покладали на самих невільниць. У “Правилах бо крім трикотової футболки і штанів, суконки внутрішнього розпорядку для ув’язнених в таборах і казенної та власного светера, якого нам дозволено колоніях ГУЛАГ” (які набули чинності 16 травня 1954 носити взимку, треба вбирати ще поверх ватовані р.) у переліку прав і обов’язків в’язнів, серед іншого, штани, фуфайку, а зверху – бушлат; на голову було вказано, що вони мають “особисто здійснювати фланелеву хустку, зроблену з онуч до валянок, дрібний ремонт одягу і білизни” [7, c. 263]. Трохи шапку-вушанку, а поверх ще велику теплу домашню раніше (8 березня 1945 р.) начальникам таборів та хустку. У такому вбранні важко зробити кожний колоній ГУЛАГу було розіслано вказівки щодо найменший рух” [15, c. 181]. впорядкування житлово-побутових умов утримання Міліца Стефанська, невільниця Карлагу, у в’язнів, де, серед іншого, передбачалося “видавати своїх спогадах описує відчуття щастя в той день, коли днювальним бараків необхідну кількість клаптиків, вона отримала посилку з дому із цивільним одягом голок та ниток для здійснення в’язнями ремонту одягу (сукнями, спідницями і чобітками) та дозвіл його та постільної білизни [7, c. 259]. Однак на практиці носити: вбрана як вільна жінка, вона відчувала, що її потреба в одязі та його ремонті практично повсюдно життя у таборі стало значно кращим [21, c. 32]. перевищувала доступні для цього ресурси. Наскільки велике символічне значення мав Ув’язнені жінки не отримували суто жіночих для невільниць їхній звичайний цивільний жіночий елементів білизни. Оксана Мешко згадує: “Усе одяг, що зберігся ще з часів до арешту, можемо жіноцтво (...) звільнилися зовсім від обтяжливих зрозуміти з пронизливого спогаду Анни Гошко-Кіт. деталей жіночого туалету – бюстгалтерів. Про них Жінка описує справжній ритуал зустрічі з минулим, кожна дбала самотужки, бо не були передбачені коли раз на рік невільницям дозволяли дістати і куцим переліком “обмундирования казенного провітрити свої особисті речі, які відібрали у них по образца”, затвердженого ГУЛАГом” [13, c. 40]. Спідню прибутті до табору та зберігали у недоступній для них білизну невільниці виготовляли самі з підручних коморі. матеріалів. Анна Карванська-Байляк згадує свою “Вранці наша бригада встала в чергу і з подругу, яка “шила кожній з нас не що інше, як биттям серця очікувала, щоб скоріше дістати до рук ліфчики, себто бюстоноші. Потреби в жіночому свій мішок, ті наймиліші речі, які нагадували про секторі тюрми були великі, а Анна виявилася в цьому минуле (...) Тремтячими руками кожна з нас витягала ремеслі справжньою мисткинею” [9, c. 267]. Оскільки ту суконку, в якій прощалася з волею (...) Сусідка на практиці жінки не отримували жодних матеріалів тримає в руках мешти на високому обцасі, такі для виготовлення цього необхідного елементу жіночої маленькі, аж – на диво – смішні. Висить зімнена білизни, то жінкам доводилося покладатися на власну рожева дівоча суконка. Я глянула на жінку, власницю винахідливість та прагматизм. Надія Суровцева тої суконки, а вона сива, жовта, стара... “Скільки років розповідає про кмітливість жінок, які скористались вам тоді було?” показую на суконку. – “Двадцять. А доступом до текстильного ганчір’я, призначеного для сьогодні понад тридцять” (...) Висить на шнурі латання мішків, щоб поповнити свій гардероб і брак смішний зім’ятий капелюшок колись, мабуть, предметів побуту: елегантної дами. А вона, власниця того капелюшка, в “Це дрантя було одним з істотних мотивів, що змушувало йти працювати (...) Голі, обірвані ми з захватом накинулися на латковий фонд. Грубе брудне 6 Зразки жіночого невільницького одягу представлені, ганчір’я, якого раніше ніхто з нас не підняв би на зокрема, в експозиціях таких музеїв: Тернопільський дорозі, як воно виручало нас у ту тяжку пору! Шмаття меморіальний музей політичних в'язнів, Музей політв’язнів сортувалося, по-братськи розподілялося, пралося, м. Бучач (Тернопільська обл.), Теребовлянський історико- вибілювалось, кроїлося ножем, що був у нас для краєзнавчий музей, Музей визвольної боротьби України (м. різання латок, і перетворювалось на всі мислимі і Львів) та ін. 78 Київський національний університет імені Тараса Шевченка немислимі “предмети побуту”. Простирадла, Про потребу зберігати жіночність навіть у наволочки, рушники, серветочки, сукні, прекрасно нелюдських умовах табору свідчить і те захоплення, з вишиті насмиканими з майок різнобарвними нитками. яким в’язні пригадують своїх посестер, яким дивом Навіть ліфчики примудрялися шити” [21, c. 277]. вдавалося підтримувати елегантність. Саме так Анна Прагнення зберегти бодай основні маркери Гошко-Кіт згадує про Наталію Барвінську в таборі у жіночності змушувало жінок чимало часу, сил та Мордовії: “У нашому бараці була старенька пані винахідливості докладати для того, щоб перетворити Барвінська, дружина композитора Барвінського. табірне лахміття на те, що бодай віддалено Маленька, згорблена, сива, одягнена так, як і ми всі. нагадувало жіночий одяг. Ганна Позняк згадує: Але і тюремній одежі вона вміла надати якоїсь “Прийшла весна, ми скинули свої шинелі. Зі штанів ми “елегантності”, зав’язуючи кокардою на шию м’який почали шити спіднички, а з гімнастьорок – блузочки, і ясний шалик. Попав їй великий вибляклий жовтий знову стали дівчатами. Тільки черевики не дуже бушлат третього строку, то значить, що двоє підходили до такого костюма” [16, c. 45]. В іншому попередників уже носили той бушлат” [15, c. 124]. випадку, коли обікрали Анастасію Закидальську, інші Виснажені важкою працею, голодом і холодом, жінки негайно подбали про одяг для неї: “Старша пані українки-невільниці у Воркуті все ж дбали про свою швиденько розпорола свої ще нові ватяні штани, і зовнішність: “В неділю старалися усі причепуритись. майстерно шиє з верхнього покриття штанів Спочатку нам вільно було носити тільки таборовий спідничку, а з підкладки – блузочку. Я вже одягнена, одяг, але кожна старалася причесатись краще, нема слів передати мою вдячність” [4, c. 40]. Дарина припрасувати пом’яте вбрання. Коли ж уже можна Масюк-Полюга звертає особливу увагу на вміння було нам одягатись у своє – о, тоді вже неділю українських жінок зберегти жіночний вигляд: “Треба витягали найкраще” [22, c. 6]. Марія Тесля-Павлик сказати, що українки відрізнялись від дівчат інших пригадувала свій час у слідчій в’язниці: “Найчастіше національностей. Ми зуміли пристосуватись і навіть вишивали комірці, тобто білий комірець вишитий цьому страшному одягу надати кращого вигляду. вузеньким узором. Коли ми виходили на прогулянку, Щоправда, невдовзі наші спини прикрасив і особистий припинали його до тюремного одягу, підкреслюючи номер. Я числилась № О-012, зберігаю його й досі” цим свою акуратність і те, що ми українки” [2, c. 137]. [14, c. 161]. Ольга Адамова-Сліозберг також пригадує жінку, яка Галина Коханська, яка у кращий період свого “щоранку заклопотано прала, сушила та пришивала ув’язнення працювала на таборовій кухні, згадувала: до блюзки білий комірець” [1, c. 8-9]. “Мій гардероб був більше, ніж скромний (...) у мене Однією зі звичних повсякденних практик була лише одна гранатова спідничка, яку мені жіночності є уживання парфумерних засобів. подарувала на пересилці Дарка Федора, і дві Вочевидь, у в’язницях і таборах такого права чи блузочки від дівчат з КПУ. [Мені порадили] обміняти можливості жінки не мали: спиртові розчини були свій хліб, цукор і талони на щось з одягу (…) Мені суворо заборонені у неволі. Тим більше показовим є було дуже соромно міняти у дівчат хліб і цукор на епізод зі спогадів Галини Коханської, де вона із речі, які вони з голоду змушені були віддавати (…) Так вдячністю розповідає, як прихильний до неї я виміняла ще одну спідничку і дві блузки. Із [старого] охоронець потайки повернув їй вилучений з посилки в’язаного костюма дівчата зв’язали мені светер, а одеколон [11, c. 271-272, 266]. Надія Суровцова, яка бязеві портянки, що нам видавали, відбілили в хлорці провела чимало годин в одиночній камері в’язниці і та пошили мені блузочку” [11, c. 255]. Багато жінок з виборола собі право за свої мізерні кошти купувати особливим трепетом пишуть про одинокі речі, які їм одеколон у тюремній крамничці, пояснює те особливе вдавалося правдами і неправдами зберегти та значення, якого набули парфуми: “В тюрмі таки дуже пронести через табори. Часом така річ ставала прикро од специфічного запаху парашної карболки. рятівною, коли жінка опинялася в скрутній ситуації – її Так хотілося, щоб хоч у камері позбутися його! Але можна було виміняти на послугу, дрібний привілей, тут начальник був безсилий. Одеколон – алкоголь. Я прихильність впливових осіб тощо. “Маючи ще дещо з образилася на нього і написала в Москву. У СПO домашнього одягу, я виміняла його на кухні на хліб і дозволили, і з тих пір начальник, на мою приємність, сало з “морзвіра”, тобто моржа. Сало це було не дозволяв мені купувати одеколон. Я відмовляла собі особливо смачним, тхнуло рибою, смалець з нього не в необхіднішому, коли стало прикро з грішми, але застигав (...) Це було зовсім не смачно, зате поживно найдовше я тратила на одеколон. Асоціації запахів (...) Смальцем з моржа я трохи підкріпила своє були в мене найсильнішими (...) і безжальні грубі здоров’я, адже так хотілося жити, повернутися до стіни відступали перед ароматами волі. Всі ці дрібниці рідного краю” [15, c. 134]. Цей спогад, як і інші подібні, були б смішні, якби вони не допомагали жити” [21, c. засвідчує, що одяг у таборах мав не лише номінальну 244-245]. Парфумерні аромати, як і інші атрибути цінність, але й – виміняний на хліб чи інші продукти – традиційної жіночності, дозволяли жінкам міг допомогти жінці вижити, врятувати її від голоду. пригадувати, хто вони є і до якого світу належать, На початку 1950-х рр. відбулося певне зберігати тонку нитку зв’язку з суспільством, з якого їх пом’якшення таборового режиму і невільниці було вилучено, і не втратити життєвих орієнтирів. отримали змогу (напів)легально купувати тканини та Висновки шити собі одяг: “Купила білого в темно-синю смужку Репресивна машина ГУЛАГу була спрямо- штапелю на блузку і ґранатового рипсу на сарафан. вана на нівелювання особистості засуджених, Люба пошила гарно. Зверху я нашила номер, але руйнування їхніх соціальних ідентичностей вдягати боялась…” [11, c. 306]. В останні місяці перед (національних, класових, релігійних, гендерних та ін.). звільненням (особливо в середині 1950-х рр.) жінки і Одним із дієвих механізмів розмивання гендерної дівчата з особливим ентузіазмом бралися за ідентичності жінок-політв’язнів було позбавлення їх розширення і покращення свого гардеробу. “Вони будь-яких звичних атрибутів і маркерів жіночності готувалися до виходу на волю – в вільний час собі (зокрема, одягу, волосся, аксесуарів, тощо). Однак у шили, вишивали, в’язали, робили різні гарні речі нелюдських умовах таборів та в’язниць жінки майже з нічого, з кусочків матерії та марлі” [16, c. 95]. докладали зусиль та демонстрували чималу 79 Українознавчий альманах. Випуск 20 винахідливість, щоб навіть у неволі зберігати певні 14. Непохитні : Зб. спогадів / ред. Б. Гордасевич; упор. прикмети жіночності у своєму зовнішньому вигляді: С.Волощак. – Львів: Рідна школа, 2005. – 180 с. перешивали, ремонтували, шили і оздоблювали одяг, 15. Нескорена Берегиня: Жертви московсько- дбали про зачіски тощо. Важливо те, що усе це жінки комуністичного терору ХХ століття / Світова робили не для того, аби бути привабливими для федерація українських жіночих організацій чоловіків (спілкування з якими було вкрай обмежене). (СФУЖО) / упоряд. Б.О. Гордасевич; ред. Г.Л. Підтримання жіночого вигляду слугувало іншій меті: Гордасевич, Ю. Зайцев. — Торонто; Львів: це було одним з елементів того знайомого Піраміда, 2002. — 280 с. “нормального” трибу життя, яке вони втратили, ще 16. Позняк (Скрипюк) Г. Мені було 19: Автобіографічна однією точкою опори, яка дозволяла жінкам розповідь / Ганна Позняк (Скрипюк). — Київ: пам’ятати, хто вони, щоб не розчинитися у Видвничий Дім “Києво-Могилянська Академія”, дегуманізуючому плавильному котлі ГУЛАГу. Тому ці 2001. — 124 с. практики підтримання нормативної фемінності слід 17. Руденко Р. Згадуючи пережите / Раїса Руденко // розуміти як пасивний (ненасильницький) спротив Наше життя – Our Life. – 1988. – № 2. – С. 3-6. тоталітарному режимові. 18. Савка Б. “А смерть їх безсмертям зустріла”. Нариси, спогади, документи про участь жіноцтва Література: трьох районів Тернопілля... в національно- 1. Адамова-Слиозберг О. Путь / Ольга Адамова- визвольній боротьбі ОУН—УПА / Богдан Савка. — Слиозберг. – M.: 1993. – C. 8-9. Тернопіль: Джура, 2003. — 332 с. 2. В намисті з колючого дроту. Спогади жінок, в’язнів 19. Слободян-Ковалюк О. За Україну! За її волю! / ГУЛАГу, учасниць норильського повстання 1953 Олександра Слободян-Ковалюк. – Коломия: Вік, року / упоряд. Кривуцький І. та ін. — Львів: 2010. – 144 с. Манускрипт, 2009. — 276 с. 20. Стефанская М. Черное и белое / М. Стефанская. – 3. Гошко-Кіт А. Жертви за незалежність / Анна М.: Суздалев, 1994. – 71 с. Гошко-Кіт. — Львів: НВФ “Українські технології”, 21. Суровцова Н. Спогади / Надія Суровцова. — Київ: 2009. — 324 с. Вид-во ім. Олени Теліги, 1996. — 431 с. 4. Закидальська А. Інтинські сніговії [Текст]: докум. 22. Шліс В. Неділя у Воркуті / Валлі Шліс // Наше повість, публіц. / Анастасія Закидальська. — життя – Our Life. – 1956. – № 9. – С. 6-9. Луцьк: ПП Іванюк В.П., 2014. — 244 с. 5. Заячківська-Михальчук Г. Заручниця імперії References: (спогади політв’язня) / Ганна Заячківська- 1. Adamova-Sliozberg О. Put’ / Olga Adamova- Михальчук. — Львів: ПП Сорока, 2009. — 204 с. Sliozberg. – Moscow: 1993. – P. 8-9 [In Russian]. 6. Иванова Г.М. ГУЛАГ: государство в государстве / 2. V namysti z koliuchogo drotu. Spogady zhinok, Г.М. Иванова // Советское общество: viazniv GULAGu, uchasnyts norylskogo povstannia возникновение: развитие: исторический финал / 1953 roku / Kryvutskyj І. a.o. (Eds.) — Lviv: Под общей ред. Ю.Н. Афанасьева. – Т. 2. – Manuskrypt, 2009. — 276 p. [In Ukrainian]. Москва: РГУ, 1997. – C. 209-272. 3. Hoshko-Кіt А. Zhertvy za nezalezhnist / Аnnа 7. История сталинского ГУЛАГа. Конец 1920-х – Hoshko-Кіt. — Lviv: NVF “Ukrainiski Technologii ”, первая половина 1950-х годов: Собр. док. в 7-ми 2009. — 324 p. [In Ukrainian]. томах. – Т. 4. – Население ГУЛАГа: численность и 4. Zakydalska А. Intynski Snigovii [Text]: Dokum. Story / условия содержания / Отв. ред И. В. Безбородов, Аnastasiya Zakydalska. — Lutsk: PP Іvaniuk V.P., В. М. Хрусталев. – М.: РОССПЭН, 2004. – 624 с. 2014. — 244 p. [In Ukrainian]. 8. Інтерв’ю з Вірою Дрозд, 1929 р.н. – Відеоархів 5. Zayachkivska-Мykhalchuk H. Zaruchnytsia imperii Музею “територія терору” [Електронний ресурс]. – (spohady politviaznia) / Hanna Zayachkivska- Режим доступу: Мykhalchuk. — Lviv: PP Soroka, 2009. — 204 p. [In http://territoryterror.org.ua/uk/archive/video- Ukrainian]. archive/video/?vd_movieid=365 6. Ivanova G.М. GULAG: gosudarstvo v gosudarstve / 9. Карванська-Байляк А. Во ім’я Твоє (Мережане G.М. Ivanova // Sovetskoje Obshestvo: життям) / Анна Карванська-Байляк. — Варшава: vozniknovenije: razvitije: istoricheskij final / Yu.N. Видавництво “Український Архів”, 2000. — 440 c. Afanasiev (Ed.). – Vol. 2. – Мoscow: PGU, 1997. – P. 10. Кісь О. Жіночий досвід ГУЛАГу: стан досліджень та 209-272 [In Russian]. джерельні ресурси в українському контексті / 7. Istorija Stalinskogo GULAGa. Konets 1920 – pervaja Оксана Кісь // Український історичний журнал. — polovina1950 godov: Sobr. dok. v 7 tomakh. – 2016. — № 3. — С. 125—138. Tom/Vol. 4. – Naselenije GULAGa: chislennost i 11. Коханська Г. З Україною в серці: спогади / Галина uslovija soderzhanija / I. V. Bezborodov, V. М. Коханська // Літопис УПА. — Т. 9. — Львів; Khrustalev (Eds.). – Мoscow: ROSSPEN, 2004. – Торонто: Літопис УПА, 2008. — 402 с. 624 p. [In Russian]. 12. Лагерная повседневность. Условия 8. Interview z Viroyu Drozd, 1929 r. n. – Videoarchiv существования заключенных на объектах museyu “terytorija teroru” [Electronic Resource]. – электроэнергетики // Заключенные на стройках Access under: коммунизма. ГУЛАГ и объекты энергетики СССР. http://territoryterror.org.ua/uk/archive/video- Собрание документов и фотографий. — M.: archive/video/?vd_movieid=365 [In Ukrainian] РОССПЭН, 2008. – C. 279-373. 9. Karvanska-Bayliak А. Vo imia Tvoye (Merezhane 13. Мешко О. Не відступлюся! : До 100-річчя Оксани zhyttiam) / Аnnа Karvanska-Bayliak. — Warsaw: Яківни Мешко / Оксана Мешко / Харківська Vydavnytstvo “Ukrainskij Archiv”, 2000. — 440 p. [In правозахисна група; Упоряд. В.В.Овсієнко, Ukrainian]. О.Ф.Сергієнко. — Харків: Права людини, 2005. — 10. Kis О. Zinochyj dosvid GULAGu: stan doslidzhen ta 344 с. dzherelni resursy v ukrainskomu konteksti / Oksana 80 Київський національний університет імені Тараса Шевченка Kis // Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. — 2016. — № 3. Hordasevych, Yu. Zaitsev (Eds.). — Toronto; Lviv: — P. 125—138. [In Ukrainian]. Piramida, 2002. — 280 p. [In Ukrainian]. 11. Kochanska H. Z Ukrainoyu v sertsi: spohady / Halyna 16. Pozniak (Skrypiuk) H. Meni bulo 19: Avtobiografichna Коchanska // Litopus UPA. — Tom/Vol. 9. — Lviv; rozpovid / Hanna Pozniak (Skrypiuk). — Kyiv: Toronto: Litopus UPA, 2008. — 402 p. [In Ukrainian]. Vydavnychyj Dim “Kyievo-Mohylianska Akademija”, 12. Lagernaya povsednievnost. Usloviya sushestvovanija 2001. — 124 p. [In Ukrainian]. zakliuchionykh na objektakh elektroenergetiki // 17. Rudenko R. Zhaduyuchy perezhyte / Rayisa Rudenko Zakliuchonnyje na strojkakh kommunizma. HULAG i // Nashe Zhyttia – Our Life. – 1988. – № 2. – P. 3-6 objekty energetiki SSSR. Sobranije dokumentov i [In Ukrainian]. fotografij. — M.: ROSSPEN, 2008. – P. 279-373 [In 18. Savka B. “А smert’ jikh bezsmertiam zustrila”. Narysy, Russian]. spohady, dokumenty pro uchast zhinotstva triokh 13. Meshko О. Ne vidstupliusia! : Do 100-richcha Оksany rajoniv Ternopillia… v nationalno-vyzvolnij borotbi Yakivny Meshko / Oksana Meshko / Kharkivska OUN-UPA / Bogdan Savka. Ternopil: Dzhura, 2003. Pravozakhysna Grupa; V.V.Оvsienko, — 332 p. [In Ukrainian]. О.F.Sergiyenko (Eds.). — Kharkiv: Prava liudyny, 19. Slobodian-Коvaliuk О. Zа Ukrayinu! Zа jiji voliu! / 2005. — 344 p. [In Ukrainian]. Оleksandrа Slobodian-Kovaliuk. – Kolomyia: Vik, 14. Nepokhytni : Zbirnyk spohadiv / B. Hordasevych, S. 2010. – 144 p. [In Ukrainian]. Voloshchak (Eds.). – Lviv: Ridna shkola, 2005. – 180 20. Stefanskaja М. Chornoje i beloje / М. Stefanskaja. – p. [In Ukrainian]. М.: Suzdalev, 1994. – 71 p. [In Russian]. 15. Neskorena Berehynia: Zhertvy Moskovsko- 21. Surovtsova N. Spohady / Nadija Surovtsova. — Kyiv: komunistychnogo terory ХХ stolittia / Svitova Vydavnytstvo imeni Oleny Telihy, 1996. — 431 p. [In federatsija zhinochych organizatsij Ukrainian]. (SFUZhO/WFUWO) / B.О. Hordasevych, H.L. 22. Shlis V. Nedilia u Vorkuti / Valli Shlis // Nashe Zhyttia – Our Life. – 1956. – № 9. – P. 6-9 [In Ukrainian].). УДК 101:316 Павло Терновий Соціально-філософський аналіз ідейних засад діяльності сучасних гуманітарних рухів Анотація: Статтю присвячено дослідженню ідейно-теоретичних засад та методологічних основ, закладених у фундамент діяльності сучасних гуманітарних рухів, які опікуються проблемами захисту людей, що страждають у вирі збройного насильства. Феномен організованої гуманітарної допомоги воюючим, цивільним, пораненим і хворим утворився, завдячуючи самовідданій роботи сестер милосердя на чолі з Флоренс Найтінгель, з середини XIX століття та перетворився у сукупність десятків гуманітарних товариств, розкиданих по світу, але не об’єднаних у систему допомоги людям внаслідок суперечливих ідейно-теоретичних засад, що знижує їх духовний потенціал. В статті на основі компаративного аналізу проводиться порівняння мети та засобів захисту людини релігійно-гуманітарними та громадськими (не державними) інституціями з розбором ідейних суперечок щодо інтелектуального лідерства та морально-виховного потенціалу в цій благородній сфері життєстверджуючого гуманізму. Робиться висновок, що парадигма людяності, нейтралітету та боротьби зі злом війн має бути об’єднуючим духовним стрижнем гуманітарних товариств. Як і передбачав Френсіс Фукуяма, інститути громадянського суспільства, до яких належать гуманітарні товариства, перебувають в обернено пропорційному співвідношенні із потугою держав, міцніючи в міру їх послаблення, стають вагоміші за держави, які не можуть протегувати своїх громадян, що страждають у вирі насильства. Ключові слова: гуманізм, морально-філософські засади гуманітарної діяльності, Гуманістичні маніфести, громадянські інститути захисту людини у війнах. Pavlo Ternovyj Social and Philosophical Analysis of Ideological Foundations of Modern Humanitarian Movement Abstract: The article is devoted the study of ideological and theoretical positions and methodological foundations laid in the foundation of the work of the humanitarian movements, which are concerned by problems of protection of people suffering from armed violence. The idea of humanitarian action in support of humane a person, who are involved in the war and suffered from it, has gone the evolution of the first abstract reasoning, great ideas, moral, philosophical poems of the Renaissance to the holistic doctrine, which became the doctrine of Henry Dunant, Jean Pictet, other founding rights of humanity. In the area of practical realization of noble thoughts humanitarian doctrine passed thanks to the activities nurses led by Florence Nightingale from the mid 19th century and continues in disinterested labor delegates dozen reputable as "ICRC", "Doctors without Borders", but are not united the system of care for people as a result of various ideological and theoretical basis, which reduces their spiritual potential. The article is based on comparative analysis compares the goals and means of protecting religious rights and humanitarian NGOs (non-government) institutions, ideological disputes regarding intellectual and moral leadership capabilities in this noble field of affirming humanity. The modern humanitarian movements, despite the differences in the forms of activity, are equally eclectic mix of ideological principles on neutrality and concrete assistance to the victims, humanity while ignoring fundamental assessment, carrier’s evil. They are inherent internal contradictions with competition for "humanity" between secular and religious, politicized and "neutral" institutions scattered efforts in protecting the community suffering from organized armed violence. The conclusion is that the paradigm of humanity, neutrality and combat the scourge of war should be unifying spiritual core humanitarian societies. The institutions of civil society, which include the Humanitarian Society, an inverse correlation of power states, growing stronger as the weakening of the latter, are weighty for the state, which cannot patronize its citizens suffering in the maelstrom of violence. There is a new spirituality for people who have chosen a humanitarian sense, active life, they are real "Coddle fate" because managed to give meaning of life, which is absurd in the face of death. According to an interesting phenomenon Kropotkin mutual humanitarian 81 Українознавчий альманах. Випуск 20 floats from "excess emotional forces of mind and will" is the third principle of self-sacrifice in “world help law”, which opposes the law of natural selection. This outlook delegates Humanities spiritual movement creates conditions for "transcendences humanism", also known as the Society of spiritual service to people. Keywords: humanism, moral and philosophical foundations of humanitarian work, human protection, Humanitarian manifestation XX century. Постановка проблеми. Війни та збройні необхідність надавати допомогу всім страждаючим у конфлікти є не супутником людства, як вважали збройній боротьбі країн та народів, незважаючи на мислителі минулих століть, а наслідком відсутності ідейно-політичні розбіжності. культури миру та антилюдяної політики держав – Виклад основного матеріалу. Не всі справжніх «Левіафанів», для яких абстрактні цілі благородні починання людства мали логічне заміщують цінність життя реальної людини. продовження та довге життя: так трапилось, до речі, із Реальне буття у «гарячих точках» планети, «Товариствами миру», яких на кінець XIX століття або, за висловом Жака Дерриди у доповіді «Цілі було декілька десятків у всіх європейських країнах людини», фактична «людино-реальність», роздуми (між іншим, окрім Росії), а от Гуманітарні інституції щодо організації захисту тих, хто знаходяться у успішно еволюціонували, відтепер існує Міжнародний епіцентрі збройної боротьби, зокрема в зоні АТО, етичний і гуманістичний союз (МЕГС), який об'єднує продовжують потерпати від неї у шпиталях, таборах понад 5 мільйонів членів із 90 громадських організацій для переміщених чи полонених, показують, що крізь з більш ніж 30 країн. В Україні діє декілька протидію ЗЛА благотворно «діє» інституційно гуманістичних організацій, державних, громадянських, оформлений, гуманістично спрямований фактор. світських та релігійних, частина яких співпрацює з Його початки сягають жахливих подій МЕГС. Кримської війни 1853-1856 рр., коли пораненим не Благотворний фактор захисту людини в надавали належної допомоги, вважали «браком», умовах війн та збройних конфліктів, прийнято «ломом», і тільки благородна і людяна справа сестер позначати низкою термінів: гуманітарна діяльність, милосердя на чолі з Флоренс Найтінгель гуманітарна допомога, гуманітарна етика, гуманітарна продемонстрували силу дієвого гуманізму [12, с. 86]. стратегія та дипломатія, гуманітарна криза чи навіть Доволі критичну оцінку щодо його потужної гуманітарна катастрофа, а також гуманітарне сили виразив А. Камю у розділі «Прометей у пеклі»: втручання. Ці різні прояви людського духу мають на «людині наших днів – тій, що надміру страждає на цій меті повернути людськість до людини. Справедливо тісній землі…йдеться тільки про те, що страждати їй стверджував А. Бадью в інтерв’ю 7 червня 2007 року у доведеться ще трохи більше» [4, с. 581], проте ми Вищій нормальній школі Парижу: «Я переконаний, що виражаємо надію, що детальний, неупереджений будь-яка філософія, що усуває категорію суб’єкта, аналіз ідейних основ діяльності гуманітарних рухів стає нездатною прислужитись політичному сприятиме консолідації життєстверджуючих сил в процесові» [2, с. 200]. нашу епоху «завершеної антигуманності». Неминучі при збройному насильстві Однак вийшло так, що різні ідейні платформи страждання конкретних людей намагається майже дві та моральні засади філософсько-світоглядного рівня сотні років мінімізувати своєю безкорисливою складають підґрунтя для певної конкуренції, вірніше роботою інституційно оформлений гуманітарний рух у «змагання за лідерство», тому ми ставимо завдання вигляді Товариств, Організацій, Орденів. Необхідність виявити філософсько-гуманітарну основу цих ідейних їх діяльності афористично висловив французький баталій на основі неупередженого компаративного філософ і есеїст Жан Бодрійяр, аналізуючи дії аналізу. Актуальність поставленої проблеми миротворців ООН у Боснії 1992 року: «Військовий загострюється тим, що деякі із гуманітарних параліч не викликає подиву, оскільки він пов'язаний з інституцій, що діяли на окупованій частині Донбасу, інтелектуальним паралічем сучасного світу». мали явно заполітизований, якщо не провокаційний Мислитель мав на увазі нездатність наддержавних характер. воєнно-політичних структур ЄС та ООН приборкати Аналіз досліджень і публікацій. Тема, геноцид боснійських мусульман у 1992-1993 рр. сформульована у заголовку, ще не ставала об’єктом Гуманітарні інституції, як би парадоксально спеціального соціально-філософського дослідження, не звучало, складають другу, світлу половину тоді як міжнародно-гуманітарні та моральні аспекти соціальних, вірніше державних, установ, які на іншій поставленої проблеми піднімались у статтях половині діють у вигляді інструментів «бездушної функціонерів Міжнародного Комітету Червоного машинерії насильства». Хреста - Франсуа Біньйона, Маріон Хафеля, Жака Остання функціонує у мирний і воєнний час. Мерана. Виняток становлять роботи Л. Феррі Представники громадських, добровольчих «Людинобог або смисл життя», А. Фінкельраута гуманітарних інституцій в Україні справедливо «Втрачена гуманність», ідеї яких перегукуються з нарікають на бюрократичні бездушні перепони міркуваннями А. Камю, Ортеги-і-Гасета, А. Бадью, Ж. державних структур. Один з учасників бойових дій на Бодріяйра стосовно пошуків «компенсації» необхідних Сході України в інтерв’ю «Громадському радіо» 18 гуманітарних втрат людства. березня 2017 року стверджував: «Я знаю лише дві Мета дослідження. Мета дослідження організації, котрі пояснюють ветерану, що з ним полягає у тому, щоб проаналізувати ідейно- відбувається («Побратими» і «Серце воїна»). І обидві теоретичні, релігійні, моральні засади діяльності вони є громадськими, вони не державні. На щастя, сучасних гуманітарних товариств, які лягають в напевно»[3] . основу практичної діяльності та впливають на Ідея гуманітарного руху підтримки людяного в ефективність соціально-гуманітарної роботи, людині пройшла певний шлях еволюції, починаючи спробувати синтезувати їх у парадигму людяності, яка від перших абстрактних міркувань, великих ідей на противагу Гуманістичним маніфестам XX століття морально-філософських поезій епохи Відродження (всього їх було 4) зверне увагу світової спільноти на Данте Альєгері, Петрарки, Боєція до доктринальних 82 Київський національний університет імені Тараса Шевченка настанов Анрі Дюнана, Жана Пікте, діяльності сестер Р.Х. Джексон вживає вислів «антилюдяна милосердя на чолі з Ф. Найтінгель, до сьогоденних філософія», підкреслюючи особливу згубність десятків авторитетних і впливових організацій типу поєднання цієї доктрини («філософії») з соціальними «Міжнародного комітету Червоного Хреста», «Лікарів силами нацистів, які її реалізовували через діяльність без кордонів», “Human right watch” та інших. Це головних фашистських злочинців. Мовиться також про підтверджував великий гуманіст сучасності Альберт те, що у Німеччині була створена «машина знищення Швейцер, вказуючи у статті «Гуманність»: «Людство людськості» із бюрократичним апаратом, який у цьому не володіє ідеалом гуманності із вічності. Вона випадку певним чином «відчужував» виконавців від їх прийшла до нього лише з плином часу» [13, с. 508]. антилюдяної справи, що не позбавляло їх Феномен гуманітарного руху набув ознак відповідальності (принцип Нюрнбергу). У цьому, на «масовидності» з середини 19 століття та існує думку Ханни Аренд, була банальність зла – воно було відтепер у розвинених інституційних формах звичайним, повсякденним, що не торкалося духовних Товариств, Організацій, Рухів, на противагу сил учасників «системи, здатної знищити свою жертву гуманістичним Маніфестам, які не здійснюють ще до того, як та зійде на шибеницю. Що може бути помітний дієвий вплив у справі допомоги жахливішим, ніж бачити людей, які ідуть на смерть, постраждалим від наслідків воєн. Останніх у XX немов маріонетки» [11, с. 38]. столітті було чотири, а «Гуманістичний маніфест Отже, протистояти силам зла має 2000» виглядає вже цілим розлогим твором. Їх ідейно- гуманістична філософія, поєднана з гуманітарною теоретичні засади ми розглянемо у контексті діяльністю. Проте перша залишається ідейним компаративного аналізу існуючих теоретичних спадком, а діяльність гуманітарних установ має конструктів та платформ. невиразні ідейні засади. Крізь призму парадигми гуманізму у збройних Ми намагаємось показати на полі битви за змаганнях держав діяльність гуманітарних рухів може людяність зіткнення «машини» знищення та бути позначена ідеєю «Міфу про Сизифа», що долати соціальних інститутів захисту людини, з якого абсурд життя, до якого ми не безпідставно відносимо випливає, що гуманітарні інституції несуть на собі антилюдяність війн, потрібно буде знов і знов, не відбиток бюрократичних вад, за висловом Макса зважаючи на поразки, боротись за «людяність» в Вебера, замкнених на собі. Якщо спробувати людині. Ця справа часто-густо виглядала навіть для проаналізувати штатний склад Міжнародного Комітету видатних мислителів-гуманістів майже безнадійною. Червоного Хреста із штаб-квартирою у Женеві, то Так, П. Кропоткін посилається на визнання побачимо, що 12 тисяч функціонерів, представлених у Лева Толстого у «Сповіді», що життя без мети з його 80 країнах, стурбовані також і засадами власного невідворотними стражданнями є непереносним існування, а не тільки захистом постраждалих в тягарем, таким, що «навіть пізнати істину я не міг усьому світі. бажати. Істина була у тому, що життя є Як динамічне явище, яке поступово набувало безсмисленість» [5, с.13]. Проте була висловлена й інституційних форм, ідейно-теоретична основа більш оптимістична думка Альбером Камю у «Листі гуманітарної діяльності викликала дебати, спочатку у німецькому другові» 1944 р., що людяність переможе, лоні католицької церкви, занепокоєної питаннями «великою є заслуга людей, які воюють, при цьому світоглядного ґатунку: чи не замінять гуманітарні зневажаючи війну, згідні все втратити, при цьому концепції заповідей традиційних віросповідань, чи не дорожачи щастям, застосовуючи насильство, вони мають вони намір витіснити релігійні гуманні приписи плекають ідею цивілізації вищого порядку». та оголосити «новий закон всесвітньої любові»? Чи не Необхідність та важливість аналізу перетворюється концепція гуманізму у засіб, єдино доктринальних засад гуманітарних інституцій можливий в умовах збройної боротьби, наповнення випливає як із доволі тривалої практики діяльності – життя окремих осіб та організацій смислом, тоді як це десятки або ж сотні років гуманітарної діяльності, так є функцією церкви, зокрема військових капеланів? [9, й із осмислення праць делегатів Товариств, які самі с. 253 - 254]. намагаються підвести підсумки та виявити як Зокрема, у «Гуманістичному маніфесті 2000» перспективи, так і недоліки гуманітарного руху на тих П. Куртца вказується щодо неправомірності посягань ідейних засадах, що були закладені їх ініціаторами. церкви на справу гуманітарної моралі. З протилежної Недоліки та хиби, зокрема, полягають у зниженні позиції, висловленої Генрі М. Морісом, вважається, ефективності діяльності та падінні авторитету цих що навпаки, гуманістичні маніфести «волають у інституцій, що визнано і на прикладі їх діяльності в запереченні Бога та безсмертя душі», це світогляд, Україні 2015-2016 рр. заснований на вірі, що Бога немає, «тому їх гуманізм Один із важливих висновків полягає у тому, приречений на крах» [1]. Наш аналіз показує, що що гуманітарна діяльність не зменшує масштаби еволюціонують основні теоретичні основи насильства та посягань на людяність, бо насильство Гуманістичних маніфестів, розроблених над людяністю постійно відроджується, що американськими філософами, а не базові положення позначається терміном «палігенезис». гуманізму, як помилково вважає Генрі М. Моріс, Така думка у Альбера Камю з’явилась не засновник Інституту креаційних досліджень. випадково, вона була сформульована мислителем у На ці складні питання намагався відповісти з романі «Чума», де стверджується щодо постійного більш глибокої, філософської точки зору Люк Феррі у відродження («палігенезиса») жорстокої антилюдяної книзі «Людинобог або смисл життя», яка вийшла навали фашизму (чуми). Практично у ті ж самі роки у друком ще у 1996 році. Він висловлює слушну думку, Вступній промові Головного обвинувачувача від США що людина не може жити без трансцендентного, Р.Х. Джексона на судовому засіданні Нюрнберзького тобто виходу за межі існуючого, якщо шукає смислу у трибуналу було сказано, що злочини фашистів бутті, пов’язаному зі стражданнями, смертю, настільки свідомо злісні та руйнівні, що цивілізація боротьбою зла та добра. Камю у річищі таких загине, якщо після їх ігнорування вони знову міркувань писав, що він «продовжує вірити і в умовах повторяться [7, с. 390 ]. 83 Українознавчий альманах. Випуск 20 війни, що світ не має смислу, але в світі є те, що має справедливо підкреслюють, що гуманітарна смисл – це людина». діяльність підсилює інтенцію людини творити добро, Отже, трансцендентне може виходити також спробувати використати шанс «гуманізувати» зло, із природи самої людини, а не тільки з Божественного розуміючи його невичерпність. Абсолюту, на чому постійно наголошують теологи, Проблема, як вчиняти стосовно зла війни, тому сучасний гуманізм відкриває ще один шлях до доволі давня і була конкретизована І. Кантом у духовності, яка притаманна людині природно. риторичному запитанні: чи варто облагороджувати Духовність, її зміст та форми реалізації рідко насильство? Слід, мовляв, унеможливити, постають предметом соціально-філософського елімінувати війни через утворення всесвітнього союзу аналізу, або здійснюється у відриві від проблеми народів. Ця позиція була розвінчана Г. Гегелем, який подолання жорстокості збройної боротьби чи вказував, що «вічний мир» буває тільки на кладовищі, боротьби зі злом, соціальним та персоніфікованим. бо війна є суттєвий елемент історії та засіб вирішення Нова духовність виникає у людей, які суперечки між державами, а Ж.-П. Сартр, смислом свого життя обрали гуманітарну діяльність, зіштовхнувшись на власному життєвому шляху з вони є справжні «пестуни (балувані) долі», бо їм війною, у 1940 р. відзначив, що вона і є не тільки вдалось наповнити смислом своє життя, яке виглядає смерть, а й життя. абсурдом перед лицем смерті. Цікаву думку висловив Проте, цю болючу проблему гуманітарно П. Кропоткін, що гуманітарна взаємодопомога налаштована частина людства вирішує повсякденно випливає із «надлишку душевних сил, розуму та на користь зменшення зла та страждань людей, волі», це у нього третій принцип самопожертви у зазнаючи при цьому критики «зліва» та «справа». сформульованому ним законі милосердя, який «Життя делегата гуманітарної інституції (руху) простоїть закону природного відбору [5, с.16-17]. сповнене мужності, її висвітлює світ радості, коли Така світоглядна позиція створює духовні гуманітарна акція приносить плоди, вона сповнена передумови для «трансцендентального гуманізму» болі, коли все слід починати заново», - мовилось в або формує так звану світську духовність служіння промові в соборі святого Петра в Женеві при людини. вшануванні загибелі у Чечні шістьох делегатів, Є, однак, більш скептична думка, яка полягає холоднокровно вбитих у шпиталі [6, с. 152]. Ця у тому, що представники (делегати) гуманітарних трагедія нагадала про те, що мовчання та інституцій не особливо цікавляться тим, хто є бездіяльність тих, хто може зіграти певну роль у поранений, хворий, страждаючий, з точки зору гуманітарній справі, схожі на оборудку із совістю. соціальності, бо головне – рятувати життя як таке, Можна погодитись із ствердженням французького абстрактну цінність, і тим самим стверджувати себе в мислителя Левінаса «Виправдання болі мого житті. Так, герой п’єси «Диявол та Господь Бог» Ж.-П. ближнього є джерело усякої аморальності». Сартра Гёц розлючений, коли прості люди не Вищезгаданий нами герой п’єси Сартра Гёц приймають його добро, тому насильно хоче зробити справедливо «радить»: «Якщо хочеш заслужити їх ощасливленими. Він кричить: « Я хворий Добром і пекло, достатньо не вилізати із свого ліжка. Світ хочу, щоб ця хвороба стала заразною» [8, с. 309]. несправедливий, якщо ти його приймаєш, ти стаєш У такому випадку гуманітарна діяльність пособником» [8, с. 301]. набуває характеру наддержавної материнської опіки, Гуманітарні інститути, які, на думку Ф. вона повністю відсторонена від потрясінь, надломів, Фукуями є одним із важливих рівнів демократичних екзистенційних викликів людству, які криються у кризі устроїв світу [10], мають обрати іншу націленість: від соціуму. Навряд чи людина є від природи схильної до себе, озброєного мужністю та співчуттям, до іншого, війни, вказували П. Кропоткін, Й. Гейзінга та інші, як самого себе, подібно тому, як Міжнародний інакше збройна боротьба були би явищем Комітет Червоного Хреста був створений близько 150 індивідуального, партикулярного порядку. років тому для того, щоб «зберегти хоча б якусь долю Гуманітарна діяльність без спрямованості на гуманності на війні». боротьбу зі злом, нехай навіть у формі імперативної Висновки. Таким чином, у боротьбі за вимоги людяності приречена бути відстороненою від людяність у мілітарній соціальній практиці, найбільш «людино-реальності». небезпечними формами якої є війни та збройні Гуманітарна діяльність міжнародних конфлікти, «зливаються» діяльність гуманітарних наддержавних інституцій, як правило, намагається рухів, організацій, Товариств із власними ідейно- бути абсолютно нейтральною, навіть аполітичною. теоретичними засадами. Попри розбіжності між ними Так, організатори однієї із гуманітарних інституцій, політичного штибу, моральних засад, світських та створених для допомоги жертвам 1-ї та 2-ї чеченської теологічних поглядів, всі вони виконують незамінну війн в Росії, яка розташована у Німеччині, зробили функцію – захисту конкретної, живої, цілісної людини. знакове зауваження стосовно ідейних засад своєї Важливо повернутись до тези засновниці діяльності: ми не патріоти, ми милосердні (гуманісти). гуманітарних організацій Ф. Найтінгель: не політичні Критики аналогічних ідейних засад образно вказують, амбіції та ідейні розбіжності, а турбота про те, щоб що «гуманітарний рух живиться людським нещастям», повернути людяність людству, яке знаходиться на він знімає з агресивної мілітарної політики держав, з порозі настання епохи «завершеної антигуманності». якої випливають війни та збройні конфлікти, відповідальність за той несправедливий світовий Література: порядок, за жорстокий спосіб життя – нав’язувати 1. The evolving humanist manifestos by Henry M. свою волю іншим - через війни та збройні конфлікти. Morris. Назад к Книге Бытия», (выпуск 178), Їх за 17 років нового століття вже нараховано понад Перевод Д. Маркова [Текст] / Генри Моррис.- 50, тобто по три збройні конфлікти в рік. Симферополь, Христианский научно- Ми визнаємо, що захисники гуманітарної апологетический центр, 2005. Буклет 3 107.- 23 с. позиції добровольців, такі як «ідеаліст» Люк Феррі, 2. Бадью А. Концепт моделі - сорок років потому: інтерв’ю з Аленом Бадью [Текст] / Ален Бадью // 84 Київський національний університет імені Тараса Шевченка Концепт моделі. – К.: Дух і літера, 2007. - С. 191- 1. The evolving humanist manifestos by Henry M. 216. Morris. Nazad k Knyge Bыtyya», (vыpusk 178), 3. Ветеран АТО своїм побратимам: інтерв’ю Perevod D. Markova [Tekst] / Genri Morris.- Громадському радіо [Електронний ресурс]. - Symferopol`, Xrystyanskyj nauchno-apologetycheskyj Режим доступу: centr, 2005. Buklet 3 107.- 23 s. https://hromadskeradio.org/programs/tochky- 2. Bad`yu A.. Koncept modeli – sorok rokiv potomu: opory/muzhyky-ne-nado-boyatsya-menyatsya-my- interv'yu z Alenom Bad`yu [Tekst] / Alen Bad`yu. // uzhe-pomenyalys-veteran-ato-svoym-pobratymam Koncept modeli. – K.: Duh i litera, 2007. - S. 191-216. 4. Камю А. Прометей у пеклі. З книги «Літо». Пер. з 3. Veteran ATO his fellow: Public Radio interview франц. Д. Наливайка [Текст] / Альбер Камю // [Elektronnyj resurs]. - Rezhy`m dostupu: Вибрані твори. К.: Дніпро, 1989. – 342 с. https://hromadskeradio.org/programs/tochky- 5. Кропоткин П. Этика [Текст ] / Петр Кропоткин. – М.: opory/muzhyky-ne-nado-boyatsya-menyatsya-my- Политиздат, 1991.- 496 с. uzhe-pomenyalys-veteran-ato-svoym-pobratymam 6. Марион Харроф-Тавель. Речь, произнесенная в 4. Kamyu A.. Prometej u pekli. Z knygy` «Lito» [Tekst] / соборе св.. Петра в Женеве 20 декабря 1996 г. Alber Kamyu // Vybrani tvory. K.: Dnipro, 1989. – 342 s. [Текст] / М. Харроф-Тавель // Журнал МККК. – 5. Kropotkyn P. Etyka [Tekst ] / Petr Kropotkyn. – 1996. № 15. M.:Polityzdat, 1991.- 496 s. 7. Нюрнбергский процесс. Сборник материалов. 6. Maryon Xarrof-Tavel. Rech, proyznesennaya v sobore [Текст] В 8 т. Т.1. - М.: Юрид. Лит., 1987. – 688 с. sv.. Petra v Zheneve 20 dekabrya 1996 g. [Tekst ] / 8. Сартр Ж.- П. Дьявол и Господь Бог. Пер. с франц. Mary`on Xarrof-Tavel // Zhurnal MKKK. – 1996. # 15. [Текст] // Стена: Избранные произведения. – М.: 7. Nyurnbergskyj process. Sbornyk materyalov. [Tekst ] Политиздат, 1992. – 518 с. V 8 t. T.1.- M.: Yuryd. Lyt., 1987. – 688 s. 9. Философское и религиозное измерение 8. Sartr Zh.-P. D`yavol y Gospod` Bog [Tekst] // Stena: гуманитарного движения. Обзор публикаций Yzbrannye proyzvedenyya. – M.: Polytyzdat, 1992. – [Текст ] // Международний журнал Красного 518 s. Креста. -1997. - № 15. 9. Fylosofskoe y relygyoznoe yzmerenye gumanytarnogo 10. Фукуяма Ф. Примат культури [Текст] / Френсіс dvyzhenyya [Tekst ] // Mezhdunarodnyj zhurnal Фукуяма. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Krasnogo Kresta. -1997. - # 15. http://www.azh.com.ua/lib/prymat-kultury 10. Fukuyama F. Prymat kultury [Tekst] / Frensis 11. Ханна Аренд. Банальність зла. Суд над Айхманом Fukuyama.- [Elektronny`j resurs]. - Rezhy`m dostupu: в Єрусалимі. Передмова Амоса. Пер. з англ. А. http://www.azh.com.ua/lib/prymat-kultury. Котенко. [Текст ] / Арендт Х. - К.: Дух і літера. - 11. Hanna Arend. Banalnist zla. Sud nad Ajxmanom v 2013. - 367с. Yerusaly`mi. Peredmova Amosa. Per. z angl. A. 12. Цюрупа М.В., Дяченко В.І. Міжнародне гуманітарне Kotenko. [Tekst ] - K.: Duh i litera. - 2013. - 367s. право [Текст ] / Михайло Цюрупа. – К.: Кондор, 12. Cyurupa M.V., Dyachenko V.I. Mizhnarodne 2008. – С.361 с. gumanitarne pravo [Tekst ] / Myhajlo Cyurupa . – K.: 13. Швейцер А. Гуманность [Текст ] / Альберт Kondor, 2008. – 361 s. Швейцер // Благоговение перед жизнью: Пер. с 13. Shvejcer A. Gumannost [Tekst ] / Albert Shvejcer // нем / Сост. и посл. А.А. Гусейнова. – М.: Прогресс, Blagogovenye pered zhyznyu: Per. s nem / Sost. y 1992. - С. 508. posl. A.A. Gusejnova. – M.: Progress, 1992. - S. 508. . References: УДК 37.012: [39(=161.2):165 Тамара Усатенко Державна мова – чинник національної безпеки Анотація. У статті обґрунтовується важливість та актуальність процесів поширення державної мови в умовах консолідації української спільноти, формування національної ідентичності, національної безпеки. Аналізується стан функціонування державної мови крізь призму компетентностей; глобалізаційних процесів полікультурності та «етнічного ренесансу», національної ідентичності тощо. Розкриваються взаємовідносини етнонації – мови–колоніалізму, особливості україно-російських відносин у постколоніальну добу. Характеризуються способи і методи асиміляції українців. Наголошується на праві кожної людини на збереження рідної мови та передачу її наступним поколінням. Обґрунтовано, що конфлікт між українською і російською мовами, який існував багато століть було перенесено з зовнішньої, позамовної сфери до самої мови, яка зазнавала руйнівних здебільшого змін. Проаналізовано, що експансія була спрямована на створення нової офіційної мови, переважно у містах, що відбувалося шляхом звуження лексики української мови у словниках, формування почуття вторинності української мови тощо. Російська мова при цьому просувалася не як явище культури, а засіб нової ідеології, як мова «нової історичної спільноти». Таким чином, сучасному українському суспільству як ніколи потрібні зміни у сфері застосування української мови на державному рівні у повному об’ємі, поряд з гарантованим розвитком на рівні держави мов національних меншин Ключові слова: держава, мова, компетентності, асиміляція, постколоніальна доба, полікультурність. Tamara Usatenko Official Language as a Factor of National Security Abstract. Ukrainian society needs the wide using of Ukrainian language at the national level in full volume both with developing a qualitative laws about native languages of national minorities, which is duty of the state. The study tested the current researches about the role of Ukrainian language as official language. It is known that the official language is a sign of sovereignty along with state symbols such as borders, emblem and anthem. Official language is a language of 85 Українознавчий альманах. Випуск 20 citizenship, it is mandatory to use it according to the law in the work of state and local governments. At the state level, communication should be clear for all on Ukrainian language. The law about state language is not extended to private communication, in religious life etc. The adoption of the new law about official language provides not for imposing the Ukrainian language, but exist to ensure the rights of native speakers. The state must guarantee the rights of every person, every native speaker to use Ukrainian language, to preserve their language and pass it on to future generations. In the article the situation and development of the state Ukrainian language , current problems with the language in Ukraine, which connected with the deformations inherited by the colonial past analyzed. In the struggle for freedom and independence of peoples subdued by Russia the problems with Ukrainian language played and plays an important role. Resistance to imposition in Ukraine the Russian language as the dominant, ousting Ukrainian language from education, school, administration, army continued throughout the all period of enslavement. In the study the scope and depth of legitimizing of colonial language policies which was implemented in the Russian Empire, the Soviet Union were characterized. Russian language for centuries had supplanted Ukrainian language in majority of social areas. The Ukrainian language was dysfuncted as a mean of communication. This article provides an overview of existing legal documents about Official language in Ukraine, which were submitted by Ukrainian Parliament. Special attention is accentuate to the Concept of "New Ukrainian school," noting among the key competences, one of the leading among them is "communication state (and mother when differences). The study noted the importance and urgency of the problems of consolidation in postcolonial era as for Ukrainian society and for the world social and humanitarian studies in general. Globalization, world social and humanitarian studies actualize the current needs of mordern society in the sphere of language policy and its implementation. The study proved that under the influence of global orientations the foundations of traditional culture, leading to ethnic national mobilization cultural solidarity can change . Key words: state, language competence, assimilation, post-colonial era, multiculturalism. «Спілкування державною (і рідною у разі Економічна версія глобалізації як перехід від відмінності) мовами» – одне із провідних положень індустріальної до постіндустріальної стадії розвитку Концепції «Нової української школи». Відомо, що знаходиться на етапі вивчення, базується на серед базових компетентностей «Нової української твердженнях, що глобальним на рівні школи», які запропоновані авторами Концепції постіндустріального суспільства є економіка як така, (спілкування державною (і рідною у разі відмінності) що існує самостійно. Однак, слід враховувати, що мовами; спілкування іноземними мовами; знання та сучасна інформація, її комунікативна математична компетентність; інформаційно-цифрова складова не існують поза мовним середовищем і компетентність; уміння вчитися упродовж життя; мовними засобами. Наукові дослідження акцентують ініціативність і підприємливість; соціальні та увагу на тому, що починаючи з другої половини ХХ громадянські компетентності; обізнаність та ст., у світі відбувається «етнічний ренесанс» у вигляді самовираження у культурі; екологічна грамотність, зростання інтересу до етнічної самобутності, заходів з здоровий образ життя) саме мовні компетентності її відродження та зміцнення, однак, світове людини відіграють особливу роль у формуванні інформаційне співтовариство майже не лишає у собі способів мислення, поглядів, цінностей, багатьох місця для етнічності [7, с.60]. особистих якостей, що здатні забезпечити успіх у Дослідники впливу глобалізації на мову, різних сферах життя у подальшому [6]. лінгвістичну практику, мовну політику, зокрема, Компетенції державної мови охоплюють: А.Гальчинський, Е.Заграва, О. Майборода, Л. уміння усно і письмово висловлюватися й тлумачити Нагорна, Я. Радкевич-Винницький, І.Лопушинський та поняття, думки, почуття, факти та погляди (через ін. вказують на полікультурність процесів в умовах слухання, говоріння, читання, письмо, застосування глобалізації: подібність способів життя, стандартів мультимедійних засобів); здатність реагувати поведінки, глобальної ментальності, мовних, ціннісних мовними засобами на повний спектр соціальних і уподобань. Одночасно і паралельно інтенсифікується культурних явищ – у навчанні, на роботі, вдома, у процес утвердження народами етнічної, вільний час; усвідомлення ролі ефективного територіальної, групової ідентичності [3]. спілкування. Дані компетенції спрямовані на розвиток Світова масова комунікація – інтернет, української мови, успішну взаємодію із суспільством, телебачення, відео, персональні комп’ютери, радіо та повагу до прав людини, демократії, українську под. посилюють міжетнічні контакти, етнічну національну ідентичність; консолідацію українства як самоідентифікацію, етнічну мобілізацію. соціуму, нації, спільноти, держави, етносу тощо. Всеохоплююча технізація дає можливість етнічним, На думку авторів, консолідація українства мовним спільнотам розвивати власні комунікативні постколоніальної доби має збагатити мережі, удосконалювати та більш широко загальнолюдську гуманітаристику унікальним використовувати власну наукову, літературно- досвідом європейської спільноти, яка увійшла у ХХІ мистецьку мову, мову повсякденного вжитку тощо. Під ст. у стані перехідного (постколоніального) соціуму та дією глобальних ціннісних орієнтацій змінюються конкурентної (постколоніальної, такої, що підвалини традиційної культури, які ведуть до розвивається) держави [2, с.20]. Усе це визначає етнонаціональної мобілізації, до зміцнення важливість та актуальність дослідження етнонаціокультурної солідарності. консолідаційних процесів постколоніальної доби як На тлі і під впливом нинішнього стану в для окремо взятого (українського) соціуму, так і для Україні актуалізується проблематика національної світової соціогуманітаристики загалом [2, с.20]. ідентичності, зокрема, націокультурної та Глобалізація та світова соціогуманітаристика націомовної. За таких умов ідентичність сама по собі, актуалізують вплив суперечливих потреб сьогодення її етнонаціокультурні і мовні виміри потрапляють у на розвиток мови і здійснення мовної політики. У певний трикутник взаємовідносин етнонація-мова- сучасному суспільстві ми можемо відзначати з однієї колоніалізм. Е. Заграва зазначає, що якщо раніше сторони взаємопорозуміння між культурами, активне одні нації завойовувалися, придушувалися іншими, то застосування комунікативних функцій мови і в умовах сьогодення глобальний безликий відповідних векторів полікультурності, а з іншої – технократичний світ загрожує існуванню самих націй, етнокультурне самовираження народів, національних як окремих спільнот людей, що мають свої духовно- спільнот, збереження і розвиток їх самобутності. 86 Київський національний університет імені Тараса Шевченка культурні ознаки та прикмети, відмінні від інших в періоди «розстріляного відродження», Голодомору, націй… [3, c.5]. Другої світової війни, післявоєнних репресій. На Сьогодні ми перебуваємо в одному із початку свого існування Радянська Росія нібито найбільш тривожних, напружених, найвідпо- пом’якшувала політику стосовно української мови. У відальніших часів новітньої історії держави України, 1923 році виходить декрет, який затверджує коли постає необхідність термінової, невідкладної партійний курс у національній політиці, відомий як зміни системи творення життя, господарювання, «українізація». Одночасно російська мова посіла управління тощо. Нині не лише корупція, підвищення місце першої й основної (мова верхівки партії, мова рівня злочинності посилюють тривогу, розгубленість і з’їздів, міжнародного спілкування народів колишньої сум’яття у думках пересічних людей. Анексія Криму імперії), обґрунтовуючи те тим, що російська мова Росією, неоголошена збройна війна проти України, що мала розвинену термінологію, була придатна у будь- вже покалічила і забрала життя тисяч українців, яких сферах застосування. понівечила міста і села Донбасу, остаточно розвіяли Хоча у 1929 р. надруковано і впроваджено міфи про непорушну російсько-українську дружбу новий правопис української мови, проте усе змінилося України і «старшого брата». Варто відмітити, що у 1930 р.: раптово закрито курси української мови; російській владі за всіх часів притаманне особливе розформована Всеукраїнська історична секція ставлення до українських земель, здобуття яких в академії наук, припинено видання всіх словників, офіційній історіографії не розглядалося як переглянуто термінологію, уніфікувавши її із «завоювання, а просто як повернення давно загальновживаною у Радянському Союзі. На втрачених земель»[14, с. 240]. «мовному фронті» терміни переглянуто, вилучено з У такому контексті може виникнути питання: мов «буржуазно-націоналістичні елементи». «Урядове чи доцільно в нинішньому часі використовувати втручання у внутрішні закони мови було радянським постколоніальні студії стосовно України? Адже тоді винаходом і новизною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до доведеться визнати постколоніальне становище цього не вдавалися, як не вдавалася й царська України, а Росію колонізатором? Як засвідчують адміністрація дореволюційної Росії… конфлікт між класичні дослідження, всі великі європейські держави українською і російською мовами перенесено з у попередні століття встигли вступити у велику зовнішньої, позамовної сфери в середину самої мови. гонитву за колоніями. Імперські зазіхання на заморські Боротьба відбувалася не тільки в людській психіці, а й колонії у Росії, Німеччині проявилися в інший спосіб; а у самій мові» [9, с.34]. саме, у формі так званих «панрухів» (панславізму, Новий виток експансії був спрямований на пангерманізму), які були спрямовані не на далекі створення нової офіційної мови, що відбувався землі, а на прилеглі території, які в тлумаченні Росії шляхом звуження лексики української мови у добровільно просилися приєднати їх до імперії. Доля словниках (русизми подавалися як синоніми до слів), «приєднаних» земель Сибіру, Кавказу та ін. була, по посилення всевладного панування російської мови в суті, долею тих самих колоній. Датою, від якої містах, виникнення почуття вторинності української прийнято відраховувати історію непростих українсько- мови. Російська мова просувала не явище культури, а російських відносин, вважається сумнозвісна засіб нової ідеології, що засвідчувала культурна Переяслівська рада [11, с.62,63]. революція у 30-х роках ХХ століття. За підрахунками істориків, Московське У 60-х роках шістдесятники порушили питання царство, Російська імперія, Радянський Союз і про спланований режим обмеження лексичного складу нинішня Російська Федерація провели понад 300 української мови у словниках, що з’явилися в ті часи. загарбницьких воєн, колонізувавши сотні народів і Крім того, відзначалися втручання у внутрішню анексувавши їхні території. Серед цих воєн були і структуру мови, слова, фонетичного складу. війни проти власних народів, які вели національно- Офіційне введення у радянську політичну визвольну боротьбу за свою незалежність [10,с.13]. мову поняття «нової історичної спільноти» У боротьбі за свободу, незалежність зумовлювало поширення однієї мови на всій території упокорених Росією народів важливу роль відігравала і країни. Російська мова забезпечувала мовну та відіграє проблема мови. Супротив нав’язуванню в ідеологічну уніфікацію. Україні російської мови, як панівної, витіснення Компанія боротьби з «українським української мови з освіти, шкільництва, сфер буржуазним націоналізмом» 70-х років активізувала управління, армії тощо, був неперервний впродовж витіснення української мови з вищої освіти, зі сфери всього періоду поневолення. З особливим розмахом і наукового спілкування. Поширювалася практика глибиною здійснювалася легітимація мовної двомовності. Різко скорочувалася система колоніальної політики у ХХ ст. україномовних загальноосвітніх шкіл. Стимулювалася У вступному слові на установчій конференції відмова учнів, студентів вивчати українську мову. Товариства української мови імені Тараса Шевченка Мовні та світоглядні проблеми не зникли Олесь Гончар наголошував: «ХХ сторіччя принесло впродовж останніх десятиліть. Нинішня мовна нашій мові й культурі високі злети і найскладніші проблема держави Україна «коріниться в випробування. Ми знали український Ренесанс 20-х деформаціях її мовної ситуації, успадкованих від років, але ж потім знали й терор сталінського колоніального минулого, - зауважує Л. Масенко. - «великого перелому», коли українська мова в нещадні Російській мові вдалося витіснити і замінити ті зими пакувалася в спецпереселенські вагони разом українську на значній території її поширення у із тужливим воланням мільйонів людей, відірваних зі головній функції, яку виконує мова — функції засобу своїми сім’ями від рідної землі, від рідних вод і від спілкування між людьми... Викривлена мовна ситуація ясних українських світанків. Почуло цю мову країни блокує реалізацію іншої надзвичайно важливої Заполярʼя, крайсвіття, топили її в океанських баржах, ролі національної мови — об’єднавчої»[10, с.5]. заганяли слово Тарасове в тундру й тайгу» [13, с.8]. Стаття 10 Конституції України передбачає: У радянські часи утискам піддавалася «Державною мовою в Україні є українська мова. українська мова на території самої України, особливо Держава забезпечує всебічний розвиток і 87 Українознавчий альманах. Випуск 20 функціонування української мови в усіх сферах 2. Грабовська І. Актуальність дослідження суспільного життя на всій території України. В Україні консолідаційних процесів українства гарантується вільний розвиток…інших мов постколоніальної доби / Ірина Грабовська // національних меншин України» [5, c. 5-6]. Проте, в Українознавчий альманах. – 2016. - Вип. 19. - с.16 Україні мовна дійсність нині не менш складна ніж у - 21 попередні періоди і роки. Не дотримуються 3. Заграва Е. Глобалізація і нація / Е. Заграва — К.: конституційних вимог телерадіоорганізації, Фенікс, 2002. – 64 с. рекламодавці та ін. 4. Закон України «Про засади державної мовної Прикладом неоднозначної ситуації з політики» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, поширенням державної мови є освіта. Кількість шкіл з № 23, ст.218).- Документ 5029-17, чинний, поточна українською мовою навчання зросла за роки редакція, редакція від 08.11.2016, підстава 1421- розбудови самостійної держави. Проте, згідно чинного 19. Закону «Про засади державної мовної політики», у 5. Конституція України: Прийнята на 5 сесії великих містах на Півдні і Сході України часто в Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: українських школах предмети ведуться російською Преса України, 1997. – 90 с. мовою, українська мова звучить лише на уроках 6. Концепція Нової Української школи. Документ української мови та літератури. У школах з пройшов громадські обговорення і ухвалений українською мовою викладання вчителі дозволяють рішенням Колегії МОН 27/10/2016.-40 c. собі, хоч і зрідка, читати предмети російською мовою, http://mon.gov.ua/activity/ education/zagalna- не кажучи вже про позакласну роботу [4]. serednya/ ua-sch-2016/ konczepcziya.html. У школах естетичного виховання у списках 7. Майборода О. Майбутнє національної рекомендованої літератури, музичних творів державності: оптимізм переважає. Якого кольору українських авторів і донині незначна частина. ХХІ століття /Олександр Майборода// Філософська Переважають радянські за змістом музичні твори. Є думка. - №4, 2015, - с.57-62 значні проблеми з використанням на роботі 8. Малко Р. Сплутані карти/ Роман Малко// української мови чиновниками, держслужбовцями, Український тиждень. - №8(494)5 — 11.05.2017. - працівниками обслуговування тощо. с. 20-22. Сьогодні українському суспільству як ніколи 9. Масенко Л. Мова і суспільство. Постколоніальний потрібні зміни у сфері застосування української мови вимір/ Лариса Масенко. - К.: Києво-Могилянська на державному рівні в повному об’ємі, розробивши академія, 2004.- 164 с. паралельно якісний закон про національні меншини, 10. Масенко Л. Мова і політика/ Лариса Масенко. - К.: яким державні гарантії будуть забезпечені, бо це Соняшник, 1999. – 100 с. обов’язок держави. У парламенті, суспільстві думки з 11. Никифорук О. Українська мова в аспекті приводу мовних законопроектів дещо різняться. легітимізації влади: радянська доба і Пропонуються різні бачення, але більшість сходиться постколоніальне становище/ Орест Никифорук// на тому, що «говорити про невчасність державної Вісник Прикарпатського університету: Філософські мови — це все одно що говорити про невчасність і психологічні науки. Вип. ХІІІ. - Івано-Франківськ, держави. Абсурд. Ще ніколи мова не була такою 2010. - с. 62-67. важливою для майбутнього України, як сьогодні, бо це 12. Омельченко Г. Нехай зникне правитель, а зброя» [8, с.22]. Твердження автора підтримує і цивілізація уціліє / Григорій Омельченко// Україна В.Василенко: «Зв’язок російської агресії із мовним молода. - п’ятниця — субота, 5-6 травня 2017 р. - питанням полягає у тому, що Росії вдалося окупувати №54(5215), - с. 13 ті частини нашої території, де відбулася тотальна 13. Саморозквіт. Вступне Слово Олеся Гончара на зачистка всього українського, включно з українською установчій конференції товариства української мовою»[1, с.23]. мови імені Тараса Шевченка/ Рідна школа. - New Державна мова є ознакою суверенітету York.- травень 1989. - Рік ХХV, ч. 2(9) — с.8-11. держави нарівні з такими державними символами, як 14. Томпсон Е. Трубадури імперії. Російська кордони, герб, гімн. Державна мова — мова література і колоніалізм/ Е. Томпсон. - К.: Основи, громадянства, обов’язковим є її застосування 2006. – 368 с. відповідно до законодавства в роботі органів державного та місцевого самоврядування. На References: державному рівні спілкування має здійснюватися 1. Vasy`lenko V. Zvolikannya destabilizuye. зрозумілою для всіх мовою — українською. Дія закону Ukrayins`ky`j ty`zhden`. 2017; 8(494)5; 23 [In про державну мову не поширюється на сферу Ukrainian]. приватного спілкування, на релігійне життя. 2. Grabovs`ka I. Aktual`nist` doslidzhennya Ухвалення нового закону передбачає не нав’язування konsolidacijny`x procesiv ukrayinstva української мови, а забезпечення прав уже наявних postkolonial`noyi doby. Ukrayinoznavchy`j al`manax. носіїв мови. Держава має гарантувати права кожної 2016; N 19: 16–21[In Ukrainian]. людини, носія української мови, зберегти свою мову 3. Zagrava E. Globalizaciya i naciya. K.: Feniks, 2002; та передати її наступним поколінням. 64 p. [In Ukrainian]. Лише дотримання цих наріжних принципів 4. Zakon Ukrayiny` «Pro zasady` derzhavnoyi movnoyi зможе зберегти та утвердити незалежність України як polity`ky`» (Vidomosti Verxovnoyi Rady` (VVR), 2013, держави, забезпечити її економічний та культурний N 23, st.218).- Dokument 5029-17, chy`nny`j, розвиток. potochna redakciya, redakciya vid 08.11.2016, pidstava 1421-19. [In Ukrainian]. Література: 5. Konsty`tuciya Ukrayiny`: Pry`jnyata na 5 sesiyi 1. Василенко В. Зволікання дестабілізує / Володимир Verxovnoyi Rady` Ukrayiny` 28 chervnya 1996 r; K.: Василенко // Український тиждень. - №8(494)5 — Presa Ukrayiny`, 1997; 90 p. [In Ukrainian] 11.05.2017 — с.23 88 Київський національний університет імені Тараса Шевченка 6. Koncepciya Novoyi Ukrayins`koyi shkoly`. Dokument 11. Ny`ky`foruk O. Ukrayins`ka mova v aspekti projshov gromads`ki obgovorennya i uxvaleny`j legity`mizaciyi vlady`: radyans`ka doba i rishennyam Kolegiyi MON 27/10/2016; 40 p. postkolonial`ne stanovy`shhe. Visny`k http://mon.gov.ua/activity/ education/zagalna- Pry`karpats`kogo universy`tetu: Filosofs`ki i serednya/ ua-sch-2016/ konczepcziya.html [In psy`xologichni nauky`. Ivano-Frankivs`k, 2010, Vol. Ukrainian]. XIII: 62-67. [In Ukrainian] 7. Majboroda O. Majbutnye nacional`noyi derzhavnosti: 12. Omel`chenko G. Nexaj zny`kne pravy`tel`, a opty`mizm perevazhaye. Yakogo kol`oru XXI stolittya. cy`vilizaciya uciliye. Ukrayina moloda. 5-6 travnya Filosofs`ka dumka. 2015, N 4, 2015: 57-62. [In 2017; N 54(5215): 13 [In Ukrainian]. Ukrainian] 13. Samorozkvit. Vstupne Slovo Olesya Gonchara na 8. Malko R. Splutani karty`. Ukrayins`ky`j ty`zhden`. ustanovchij konferenciyi tovary`stva ukrayins`koyi 2017, N 8(494)5: 20-22. [In Ukrainian] movy` imeni Tarasa Shevchenka. Ridna shkola. New 9. Masenko L. Mova i suspil`stvo. Postkolonial`ny`j York.; 1989, Vol. XXV, N 2(9) : 8-11. [In Ukrainian] vy`mir. K.: Ky`yevo-Mogy`lyans`ka akademiya, 2004: 14. Tompson E. Trubadury` imperiyi. Rosijs`ka literatura i 164 p. [In Ukrainian] kolonializm. K.: Osnovy`, 2006: 368 p. [In Ukrainian] 10. Masenko L. Mova i polity`ka. K.: Sonyashny`k, 1999: 100 p. [In Ukrainian] 89 Українознавчий альманах. Випуск 20 УКРАЇНСЬКЕ КУЛЬТУРОТВОРЕННЯ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ ТА ПЕРСПЕКТИВІ УДК 316.32+159.9 Тетяна Власова «Українство» у дискурсах і наративах західноєвропейської літератури постмодерну Анотація. Мова, будучи тим єдиним засобом, за допомогою якого ми можемо проникнути в приховану від нас сферу ментальності, визначає текст як основний компонент комунікації. У зв’язку з цим концептуально необхідним є аналіз дискурсів, що віддзеркалюють ідеологію певної епохи, і наративів-історій, у вигляді яких дискурси існують. Художня література постмодерну, не заперечуючи існування «дослідного світу», кидає виклик його доступності для нас: ми пізнаємо дійсність лише через тексти-наративи. Твердження Р. Барта про «народження читача», який по-іншому означує текст, відкриває необмежені можливості для герменевтичної інтерпретації тексту. З іншого боку, заява про те, що історія й суспільство можуть бути прочитані як текст, привели до сприйняття культури як єдиного «інтертексту». Хоча інтерпретація не дотримується приписів, у ній немає нічого ірраціонального, оскільки тлумачення завжди відбувається в певному контексті. Це повною мірою стосується й британського роману М. Левицької «Коротка історія тракторів по-українськи» (2013). Положення наратора в рамках дискурсивної будови роману свідчить про те, що конструюючи дискурси, автор стає конструктором певних ідеологем, які вже є гегемонними в західній масовій культурі (стареча пристрасть, «рокова жінка», консюмеризм тощо). Комбінація цих дискурсів включає в комічну тканину роману наративи, що вводять складну проблематику «Свого» і «Чужого». Інтертекст не служить у цьому випадку меті гармонізації основних наративів роману, розмиваючи його головне «послання» й блокуючи доступ до гуманістичних дискурсів і наративів, наративу старості в тому числі. Ключові слова: постмодерн, українство, роман М. Левицької, західноєвропейський дискурс, Дерріда, наратив. Tetiana Vlasova "The Ukrainianess" in the Discourses and Narratives of the Western Postmordern Literature Abstract. Late postmodernity, “the time of sign”, is described by postmodern theorists as an epoch when discourses and narratives have become extremely influential; moreover, it is the time when media images, “regimes of signification” and the aestheticization of everyday life have become the significant feature of modern experience, exposing some definite modes of postmodern communication. Literature, being closely linked to knowledge in M. Foucault’s view of history, is loaded with ideology, penetrating postmodern discourses and narratives, intertexts included. Hence the significance of the text in postmodern studies, its relation to human beings who are its creators and addressees. The latter is connected with R. Barth’s proclaiming “the death of the author” and “the birth of the reader”, which is meant to assert that readers create their own meanings, and texts therefore are unstable and open to interpretation. Since history and society can be “read” as the text, in hermeneutics the idea of culture being the common intertext is widespread and influential. As for the importance of context, it is represented as one of the most significant issues of the postmodern theory. Although the interpretation does not follow rules, there is nothing “irrational” in it since it is always taking place in the definite context. All mentioned above is taken into consideration while analysing M. Levitska’s novel “A short history of tractors in Ukrainian”. The novel by M. Levitska which won the Wodehouse prise as the best piece of prosaic comical fiction in 2015, is, in fact, a “family saga” with a certain autobiographical narrative – the author’s parents were refugees from Ukraine after the Second World War, and her father, indeed, had written the “history of tractor-building in Ukraine”. Still the most influential narrative is a kind of “viagra”- saga: the former engineer from Ukraine being 84 years old fell in love with a 30-years old blond with the gorgeous bust whom he had met at the Ukrainian club in his small town near London. He spends his pension on Valentina’s whims, her cosmetological operations included, and believes that Valentina is pregnant with his own child. Trying to “save” her father from the “femme fatale”, the narrator – Nadezhda, goes deeper and deeper into the history of her parents in Ukraine, hence the dramatic change in the narrative, the tragic overtones began to sound in the narration though it is "by definition" a farce. The combination of dramatic “histories”, the narrative of the “old years” among them, introduces the problem of “Self” and the “Other” in the narrative. The intertext, changing the “overtones” of the narration, does not serve the aim of harmonizing the main themes of the novel and makes the main message of the novel vague and ambiguous; the latter blockades the humanistic narratives of the novel, – the narrative of the “old years” included. Keywords: postmodern, Ukrainians, Roman M. Levitsky, Western discourse Derrida, narrative. постмодерну одним з найвідоміших вважається Постановка проблеми. Постмодерн як визначення Ж. Бодрійяра, який парадоксально епоха, що об'єднує характерні явища останніх заявив, що характерною рисою постмодерну є саме десятиліть ХХ століття, і сьогодні, на початку XXI відсутність визначень: це «…характеристика всесвіту, століття залишається в центрі уваги дослідників – де більше неможливі дефініції» [2, с. 116]. філософів, літературознавців, лінгвістів, Важливо також те, що історія постмодерну, як культурологів, психоаналітиків, які роблять спроби стверджується, не підлягає аналізу, оскільки це було аналізу «...певного менталітету, специфічного способу б викликом його «нелінійній природі» [3, с. 114]. Проте світосприйняття, світовідчуття й оцінки як як аксіома сприймається сьогодні думка, що мова є пізнавальних можливостей людини, так і її місця та тим єдиним засобом, за допомогою якого ми можемо ролі в навколишньому світі» [1, c. 324] (переклад тут і проникнути в приховану від нас сферу ментальності, далі наш. – Т. В.). Серед численних визначень оскільки саме мова визначає спосіб розчленовування 90 Київський національний університет імені Тараса Шевченка світу. Семантикоцентричні концепції, ідеї про частинами тексту, словами й реченнями, оскільки в панування змістовної сторони мови, розширюючи процесі філософствування початкове слово об'єкт семантики, сприяють впровадженню принципу переходить в інші слова, перетворюючись на свій текстоцентризму. Останнє пояснюється тим, що власний слід з огляду на незліченну багатозначність основним компонентом комунікації як головної функції перспектив і поглядів. мови є текст. У свою чергу, текст неможливо вивчати Критики Дерріда, у тому числі Б. Еггер, поза людиною, яка є його творцем і адресатом. У стверджують, що деконструктивізм не лише допускає зв'язку з цим концептуально необхідним є аналіз існування власної політичної основи в дискурсів як сукупності вербальних маніфестацій, перспективному плані, але й «шанує» цю основу як усних або письмових, які віддзеркалюють ідеологію можливість будь-яких соціальних і культурних змін. певної епохи, і наративів-історій, у вигляді яких Сама претензія на об'єктивний інтерес до тексту дискурси існують. Оскільки вся наша особова відводить деконструктивістів убік від реальних організація за формою є наративом, він як намірів: вони намагаються змінити культуру за самодостатній текст має особливе значення. Завдяки допомогою читання й письма про неї. У цьому сенсі ефекту емоційної дії художній твір як наратив будь-яка деконструкція виконує «захист» того чи відтворює певний погляд на світ, не лише іншого «стану справ». Проте Дерріда наполягає на привертаючи до себе увагу широкого кола читачів, деякій «не-ідентичності» і набуває її. Він відкидає але й становлячи значний науковий потенціал для ретельне об'єктивістське читання, оскільки не хоче аналізу міфів і перформативних суджень стосовно бути прочитаним таким чином; він пише за допомогою формування ідентичності людини в тій чи іншій певного способу, який припускає, що він відчуває себе культурі. в положенні незнання всіх відповідей цілком Аналіз досліджень і публікацій. комфортно, відхиляючи тим самим закони Розглядаючи мову не як нейтрального посередника інтерпретації для вирішення проблем «непрозорості», між реальністю й мисленням, а як утворення, з якими він стикається в працях інших авторів, і іманентне реальності, Ж. Дерріда йде шляхом відмовляючись від власної гучної заяви про те, що в текстуалізації, яка «заволодіває онтологією»: весь тексту немає «зовнішньої сторони» [8, с. 163–164]. світ, за Дерріда, «текстуалізований» [4, с. 376]. Це, як Деконструкція, як стверджують теоретики доводять учені-постмодерністи, безпосередньо постмодерну, наративно пов'язана з пов'язано з концептами наратива й інтертекстуальністю – поняттям, уведеним Ю. інтертекстуальності. Наратив у широкому значенні Крістєвою, яке стало одним з основних в аналізі розглядається постмодерністами як проблема художніх творів постмодерністів. Заява про те, що взаємозв’язку між розповіддю, або історією історія й суспільство є тим, що може бути «прочитано (наративом), і життям. За Р. Бартом, це дискурс, який як текст», привела до сприйняття людської культури може бути розглянутий інакше. Це підкріплюється й як єдиного «інтертексту», який, у свою чергу, є ніби твердженням Р. Барта про «народження читача», «передтекстом» будь-якого нового тексту, який який інакше означує текст, що має принципову з’являється [1, с. 164]. Наративи створюють і відкритість для тлумачень [5, с. 373]. На думку М. підтримують реальність: з одного боку, ми живемо в Фуко, в історичному полі людина стикається з історіях, які розповідаємо, з іншого – ми пізнаємо світ, особливим феноменом – дискурсом, «мовою, живучи в текстах історій. Художня література зануреною в життя», текстом, що розглядається в постмодерну, не заперечуючи існування «дослідного єдності з психологічними, прагматичними, світу», кидає виклик його доступності для нас: ми соціальними й культурними факторами його пізнаємо світ тільки за допомогою текстів – наративів створення й функціонування [6, с. 416]. [9, с. 154]. Зрештою, пишуть теоретики, наша «self»- У Ж. Дерріда є поняття «не-договореного». І це не організація за формою є оповіддю, яка є основною протилежність сказаному, це момент, що виникає структурою відповідного «ґрунту» знань про себе і про після сказаного, це точка «відкритості» після світ. Користуючись поняттям Канта, можна сказати, сказаного. Стверджуючи, що в будь-якій історії що історія (наратив) є основною категорією нашого міститься немало слідів («traces»), двозначностей, розуму, оскільки «ми не здатні доторкнутися руками незрозумілостей, Дерріда ставить питання, чи до таких відносних понять, як простір, час, кількість, виправдана інтерпретація, під якою він розуміє число, порівняння, причинність або наслідок» [10, с. перехід «певного семантичного взаємозв’язку між 423]. Таким чином, сама культура є оповіддю, тим, що сказав мислитель, і тим, що вважається, що безумовно, вміщеною в певний контекст. він сказав або хотів сказати». Проте Дерріда визнає, Теоретичне осмислення «діалогу культур», що не можна просто відкинути метафізику: коли все здійснене деконструктивістами й розширене за стає текстуальністю й інтертекстуальністю, реальний допомогою ідей Ю. Крістєвої про інтертекстуальності світ людської практики зникає. Ж. Дерріда приходить літератур та історій, неможливо розглядати поза до висновку (який розділяють й інші постмодерністи), теоретичною базою, закладеною М. М. Бахтіним, що оскільки ніщо не означає конкретно «щось», то зокрема його поняттями поліфонії, діалогізму, зрештою ніщо нічого не означає [7, с. 24]. гетероглосії – у цілому, поза герменевтикою тексту й «Проблемне поле невизначеності» Ж. Дерріда контексту. Герменевтика пов'язана і з деконструкцією, опановує за допомогою деконструкції. За Дерріда, і з інтертекстуальністю передусім з огляду на деконструювання передусім передбачає роботу з багатозначності тексту. Як пише П. Рікер, це означає, 91 Українознавчий альманах. Випуск 20 що якщо текст може мати декілька сенсів, наприклад дійсно написав історію тракторобудування в Україні, і історичний і духовний, то потрібно звернутися до за сюжетом роману це робить батько Надії – набагато складнішого поняття значення, ніж поняття наратора роману. З іншого боку, це класична про однозначні знаки, яких вимагає логіка доказів. «віагра»–комедія, дійові особи якої Надія – професор «Нарешті, – продовжує Рікер, – сама робота середнього віку, яка замислюється про старість, що інтерпретацій виявляє глибокий задум – здолати наближається, її сестра, з якою Надія не дуже ладить, культурну дистанцію, відстань, що відділяє читача від і їх батько-вдівець, який у свої 84 роки оголошує про чужого йому тексту» [11, с. 40]. намір одружитися з 30-річною білявкою з вражаючими Виклад основного матеріалу. Оскільки грудьми, яку він зустрів у місцевому українському інтерпретація як робота мислення полягає в клубі у своєму невеликому містечку на північ від розшифруванні сенсу, який прихований за очевидним Лондона. Для Надії та її сестри Віри абсолютно сенсом, то її основні аналітичні проблеми пов'язані з очевидно, що «рокова жінка» Валентина шукає планом рефлексії: явно або неявно будь-яка розкіш, але ніяк не щире кохання. Проте їх батько, герменевтика – це розуміння самого себе («self») буквально втративши голову від кохання, допомагає через розуміння життя. Останнє безпосередньо Валентині влаштуватися в Англії, витрачає свої виводить на центральну проблему постмодерну – невеликі заощадження на купівлю вінтажного авто проблему «Іншого», «Інакшого», «Чужого», що для коханої й навіть фінансує її косметологічні розглядається як у філософії, так і в психоаналізі, операції. Більше того, коли стає відомо, що етиці, літературній критиці й так далі. У теорії Валентина вагітна, він щиро вірить у своє батьківство. постмодернізму «Інший» завжди неминуче Сюжет розгортається, як і очікується, за законами включений у бінарну опозицію, де «Я» є домінантним фарсу, але несподівано автор змінює тон. Це компонентом. Сьогодні «Інший» («Інакший», «Чужий») відбувається, коли Надія занурюється в історію життя часто репрезентує форму зміни усередині структури, своїх батьків в Україні й історію їхньої еміграції: у її рамках, і ці зміни радикальніші, ніж можна було б звучать трагічні ноти, які зачіпають і «femme fatale» запропонувати ще десять років тому. Хоча Валентину. Відбувається різкий поворот, свого роду інтерпретація, за визначенням, не дотримується «момент біфуркації»: потенційно той матеріал, на правил і приписів, у ній немає нічого ірраціонального, якому будується фабула роману, похмурий і вона є свого роду способом тлумачення, проте трагічний. Минуле відіграє важливу роль у романі, важливо, що об'єкт тлумачення завжди проте лише побічно, оскільки сестри вважають за репрезентується в певному контексті [12, с. 22]. краще не заглиблюватися в нього: деякі сімейні Репрезентація «проривається» з текстів таємниці краще не знати. Дотримання такої позиції, наративів, входячи в практику щоденного життя, де проте, призводить до того, що «message» роману вона моделює нормативну суб'єктивацію та втрачений, створюється враження, що «послання» в інтерсуб'єктивацію, наприклад, у традиційній сім'ї, де романі просто немає. індивіди розігрують свої соціальні ролі в певних «Голос» оповідача-наратора у творі зовсім не соціальних сценаріях. анонімний, це не «створена фігура», яка належить Теоретики доводять, що репрезентація є усьому літературному твору. Дискурс наратора в політичною у двох сенсах. По-перше, вона припускає жодному разі не імперсональний, швидше, навпаки, стандарт нормативності, що передбачає індивідуально автобіографічний, що, можливо, і універсальність. По-друге, вона вимагає погодження з заважає розвитку ідеї «великого послання». Що цими нормами, нехай навіть імпліцитно вираженого стосується інтертексту роману, то в ньому виразно «угодовства». Культура коммодифікує репрезентації з простежується наратив соціалістичної дійсності в метою продажу культурного продукту й посилення СРСР, наратив протиставлення соціалізму й певного конформізму. Ці репрезентації містяться в капіталізму, який, що важливо, лежить в основі кодованих текстах поп-культури, дія яких не конфлікту сестер – Надії і Віри; наратив витягається з дискурсів, а швидше «розкидана» в дисфункціональної сім'ї тощо. І все ж, як бачимо, щоденному житті, у тому, що феноменологія називає головною «історією» роману є наратив старості – це, «природним ставленням. У такому відношенні люди швидше, роман не про дисфункціональність сім'ї, а приймають «зовнішні» сторони безпроблемно, про дисфункціональність старості. Саме тут комічний відмовляючись проводити відмінності між жанр роману, його фарсовий характер викладу ніяк не соціальними й природними об'єктами, що повною узгоджується з трагікою і драмою (хіба тільки в жанрі мірою стосується дискурсів і наративів книги М. «чорної комедії»). Проблема, можливо, у самій Левицької «Коротка історія тракторів по-українськи» наративній формі: «Я» як свідок, який більш-менш [13, с. 325]. залучений до дії, більш-менш добре знає головних Роман М. Левицької був визнаний персонажів, і, незважаючи на те що ці знання «найсмішнішою книгою року» (2015), за що обмежені, саме його/її «позиція» служить для читача удостоєний премії Вудхаус (Wodehouse) у жанрі фіксованим центром орієнтації. У цьому випадку комічної прози. «Історія тракторів» – це свого роду «комічна» орієнтація роману, діючи на вибір і «сімейна сага» з чітким автобіографічним наративом: організацію матеріалу, опинилася в конфлікті з батьки М. Левицької – біженці з України, сама вона драматичним модусом оповіді, як наслідок – народилася в таборі біженців у кінці Другої світової драматизація стану «душ» головних персонажів у війни. Більше того, батько М. Левицької, інженер, романі відсутня. 92 Київський національний університет імені Тараса Шевченка Висновки. Аналіз дискурсів, наочно 9. Hutcheon L. А Poetics of Postmodernism. History, зафіксованих у тексті роману «Коротка історія Theory. Fiction / L. А. Hutcheon. – New York and тракторів по-українськи», положення наратора в London : Routledge, 2002. – 268 p. рамках дискурсивної будови роману свідчать про те, 10. Уилер Г. Гештальттерапия постмодерна /Г. Уилер. що комунікативне посилання твору ґрунтується на – Москва : Смысл, 2011. – 423 с. дискурсах, висловлених самим наратором, останнє 11. Рикер П. Конфликт интерпретаций / П. Рикер. – стосується й міфообразів старості й сексу, що Москва : Академический Проект, 2008. – 695 с. репрезентуються в тексті роману. Конструюючи 12. Пшинько А. Н. Познание и рациональность в дискурси, автор стає конструктором певної ідеології, культуре постмодерна / А. Н. Пшинько, Т. И. певних ідеологем, які вже є гегемонними в західній Власова. – Днепропетровск : Изд-во масовій культурі: зображення старечої любові й «Маковецкий», 2012. – 152 с. відповідного предмета цієї любові («femme fatale») 13. Lewycka M. A Short History of Tractors in Ukrainian / M. пропонує певні гендерні стосунки й відповідну Lewycka. – London : Penguin Books, 2005. – 325 p. фарсову репрезентацію. Комбінація цих дискурсів включає в комічну References: тканину роману наративи, що вводять складну 1. Yl’yn Y.P. Postmodernysm / Y.P. Yl’yn // Zapadnoe драматичну проблематику «Свого» і «Чужого». lyteraturovedenye XX veka. Entsyklopedyya. – Репрезентація подібних мас-дискурсів і наративів, Moskva : Intrada, 2004. – 560 s. блокуючи виробництво й прийняття дійсних 2. Kellner D. Jean Baudrillard: From Marxism to відмінностей, асимілює плюральність положень Postmodernism and Beyond / D. Kellner. – суб'єкта до стереотипної моделі суб’єктивації, що, як Cambridge : Polity Press, 1989. – P. 166. правило, спостерігається в мейнстрімі масової 3. Appignanesi R. Introducing Postmodernism / R. культури. Інтертекст, змінюючи обертони оповіді, не Appignanesi, C. Garratt. – London : Icon Books Ltd., служить у цьому випадку цілям гармонізації головних 2007. – 189 p. тем роману й розмиває головне «послання» твору, 4. Derrida J. Marges de la philosophie. – Editions de блокуючи доступ до гуманістично насичених Minuit, 1972. – 391. наративів, наративу старості в тому числі. 5. Barthes R. S/Z: An Essay. – N.Y.: Hill and Wang, 1975. – 271 p. Література: 6. Fuko M. Arkheolohyya znanyya / M. Fuko. – Sankt- 1. Ильин И. П. Постмодернизм / И. П. Ильин // Peterburh : YTS “Humanytarnaya akademyya”, Западное литературоведение ХХ века. Universytetskaya knuha, 2004. – 416 s. Энциклопедия. – Москва : Intrada, 2004. – 560 с. 7. Madison G. B. The Politics of Postmodernity. Essays in 2. Kellner D. Jean Baudrillard: From Marxism to Applied Hermeneutics / G. B. Madison. – Kluwer Postmodernism and Beyond / D. Kellner. – Academic Publishers, 2001. – 210 p. Cambridge : Polity Press, 1989. – P. 166. 8. Agger B. Cultural Studies as Critical Theory / B. Agger 3. Appignanesi R. Introducing Postmodernism / R. – London : The Flamer Press, 1998. – 217 p. Appignanesi, C. Garratt. – London : Icon Books Ltd., 9. Hutcheon L. А Poetics of Postmodernism. History, 2007. – 189 p. Theory. Fiction / L. А. Hutcheon. – New York and 4. Деррида Ж. Поля философии / Ж. Деррида. – London : Routledge, 2002. – 268 p. Москва : Академический Проект, 2012. – 376 с. 10. Uyler H. Heshtal’tterapyya postmoderna /H. Uyler. – 5. Барт Р. S/Z / Р. Барт. – Москва : Академический Moskva : Smysl, 2011. – 423 s. Проект, 2009. – 373 с. 11. Ryker P. Konflykt ynterpretatsyy / P. Ryker. – Moskva 6. Фуко М. Археология знания / М. Фуко. – Санкт- : Akademycheskyy Proekt, 2008. – 695 s. Петербург : ИЦ «Гуманитарная академия», 12. Pshyn’ko A. N. Poznanye y ratsyonal’nost’ v kul’ture Университетская книга, 2004. – 416 с. postmoderna / A.N. Pshyn’ko, T. Y. Vlasova. – 7. Madison G. B. The Politics of Postmodernity. Essays in Dnepropetrovsk : Yzd-vo “Makovetskyy”, 2012. – 152 Applied Hermeneutics / G. B. Madison. – Kluwer s. Academic Publishers, 2001. – 210 p. 13. Lewycka M. A Short History of Tractors in Ukrainian / M. 8. Agger B. Cultural Studies as Critical Theory / B. Agger Lewycka. – London : Penguin Books, 2005. – 325 p. – London : The Flamer Press, 1998. – 217 p. УДК 821.161.2 : 159.923-027.542 Віра Вовк Лідія Дворніцька Фітоніми й зооніми у збірці «Майдан» Віри Вовк як засіб формування національної самосвідомості молодого покоління Анотація. У статті йдеться про те, що вглиб «національної душі» здатні проникати лише певні слова-символи, які споконвіку побутують у колективному несвідомому нації. Саме такі етнічні маркери (зокрема, фітоніми й зооніми) присутні у віршах Віри Вовк, присвячених подіям Революції Гідності. Виявлено, що у збірці Віри Вовк «Майдан» образи рослин і тварин виступають не лише елементом фону, а й персоніфікованими та вельми емоційними учасниками подій, що відбувалися на Євромайдані. 93 Українознавчий альманах. Випуск 20 Встановлено, що синкретизм фольклорної та християнської символіки у збірці має на меті посилити вплив на реципієнта і якнайяскравіше змалювати буремні події Революції Гідності та образ тернистого шляху індивіда й цілої нації до самовизначення і самовдосконалення. З’ясовано, що з метою посилення впливу на реципієнта поетеса використовує певні слова-символи, що споконвіку побутують у колективному несвідомому української нації. Також охарактеризовано певні закономірності поєднання символів і використання концептів-мінімум та концептів-максимум для зображення позитивних або негативних персонажів. Слід зазначити, що поєднання символів у віршах Віри Вовк є характерним для народнопоетичної творчості й відображає особливості світосприйняття наших предків. Ознайомлення учнів загальноосвітніх навчальних закладів із творчістю Віри Вовк, зокрема зі збіркою «Майдан», сприятиме відновленню єдиного загальнонаціонального культурного потоку і формуванню національної картини світу учнів, оскільки творчий доробок мисткині сповнений численних етносимволів, у яких закарбовано досвід минулих поколінь. Ключові слова: архетипи, етнічні маркери, зооніми, фітоніми, колективне несвідоме, Революція Гідності, Євромайдан, самовизначення нації. Lidiуa Dvornitska Phytonyms and Zoonyms in the Collected Stories «Majdan» of Vira Vovk as a Means of Formation of National Consciousness by Young Generation Abstract. Every nation strives for national identity and wants to build equal relations with other states. In our view, a significant role in strengthening the sense of national dignity and awakening will explore played Ukrainian historical chronicles and folklore, as well as the desire for consolidation. After many figures of Ukrainian culture, which at various times had to travel outside the homeland, do not lose the spiritual unity of the people and families have made great efforts to preserve the achievements of Ukrainian art, culture and the greatest wealth - language. Nowadays Ukrainian nation defends its primordial right to independence and freedom. Therefore, the main objective of educational institutions is to educate patriot conscious citizen who knows the history of the state, customs and traditions of their people. In the educational process to use the achievements of traditional pedagogy, which attaches great importance to enrich the child's speech and phraseology etnosimvols. After deep "national soul" can penetrate only certain words, symbols has always been prevalent in the collective unconscious of a nation. Such ethnic markers present in the poems of Wira Wowk devoted to the events of the Revolution of Gidnost. The book "Majdan" images of plants and animals serve not only part of the background and silent witnesses, but also emotional participants in the events that took place on Euromajdan. In order to gain exposure to the recipient and achieve the maximum possible contact with the "national soul" Faith in a collection Wira Wovk " Majdan" is using certain words, symbols (including phytonyms and zoonyms), which are expressed in the works of Ukrainian folklore. It should be noted that her poetry is dominated by ethno-cultural concepts-up (well-known Ukrainian plant or animal, horse, swallow, oak, aspen, wheat, poppy and so on). The combination of characters in the poems of Wira Wovk is not arbitrary, but characteristic of folk creativity and outlook reflects the peculiarities of our ancestors. The creative works of the poet observed the indissoluble unity of folk and Christian symbols. This syncretism is intended to strengthen the impact on the recipient and the most striking describe the turbulent events of Revolution of Gidnost and image of the thorny path of the individual and of a nation to self-determination and self-improvement. We believe that introducing students of secondary schools with the work of Wira Wovk (particularly with a collection of "Majdan") will help restore the single national cultural flow and the formation of a national world view of students as creative heritage of the artist is full of numerous etnosimvols, which imprinted the experience of past generations. It is the use of words and symbols (such phytonyms and zoonyms ) contributes to the consolidation of the nation and the new generations rooted in the soil of spirituality. Keywords: archetypes, ethnic markers, zoonyms, phytomies, collective irresponsible, Revolution of Gidnost, Evromajdan, self-determination of nation. Кожному народові властиве прагнення до Нині, коли українська нація відстоює своє якнайглибшого осягнення власного національного споконвічне право на незалежність і свободу, коріння, а також бажання вибудовувати взаємини з надзвичайно важливо включати у навчально- іншими державами на засадах рівноправ’я та виховний процес твори, що долучають читача до взаємоповаги. Шлях українців до державотворення й невичерпної криниці народної мудрості (подеколи самовизначення як нації був нелегким і тернистим. Як закодованої у певному наборі етнічних маркерів), зазначає А. М. Льовочкіна, «досить драматичною сприяють формуванню патріотичних почуттів та була доля українського народу — його землі національної свідомості, осмисленню моральних і грабували та відбирали, його мову забороняли, культурних цінностей. Тож саме зараз, на нашу думку, знищували його культуру та національну еліту, але актуальною є поставлена проблема: який виховний народ вистояв, зберігся» [10, с. 3]. потенціал мають фітоніми та зооніми у творах Віри На нашу думку, значну роль у зміцненні Вовк (Віри Остапівни Селянської, учасниці Нью- почуття національної гідності й пробудженні волі нації Йоркської літературної групи), присвячених подіям зіграло, по-перше, прилучення громадян до Революції Гідності. невичерпних криниць народної мудрості, по-друге – Об’єктом дослідження є збірка Віри Вовк споконвічно властиве українцям прагнення до «Майдан», а також праці українознавців, істориків, консолідації. Адже чимало діячів української культури, літературних критиків, що досліджували роль що в різний час змушені були виїхати за межі фольклорної символіки у творчості письменників- Батьківщини, не втрачали духовної єдності з рідним емігрантів, присвяченій подіям 2013-2014 рр. в народом, докладаючи зусиль для збереження Україні. набутків українського мистецтва, культури і Предметом дослідження є виявлення найбільшого багатства – материнської мови. виховного потенціалу рослинної та тваринної 94 Київський національний університет імені Тараса Шевченка символіки у поетичних творах Віри Вовк про з’явилися у фольклорних творах в одну з найдавніших Євромайдан. міфологічних епох – у період мезоліту, оскільки саме Мета нашої роботи – визначити, який виховний тоді сформувалася «...перша відносно оформлена потенціал мають фітоніми й зооніми у поетичній система культів тварин, рослин, природних стихій» [7, творчості Віри Вовк, присвяченій Революції Гідності. с. 20]) присутні у віршах Віри Вовк, присвячених Для досягнення поставленої мети в нашій подіям Революції Гідності. роботі передбачено такі завдання: На думку багатьох учених, існує колективне - розглянувши творчий доробок мисткині, несвідоме, що, за твердженням Юнга, «ідентичне у виявити, які фольклорні символи та етнічні всіх людей і тому утворює загальну основу душевного маркери (зокрема, фітоніми й зооніми) вона життя кожної людини» [14]. І колективне несвідоме, і використовує у віршах про Євромайдан; набір певних патернів поведінки та мислення, - дослідити, якого смислового наповнення притаманний тій чи іншій нації, неодноразово ставали набувають у творах Віри Вовк українські об’єктом уваги багатьох дослідників. Зокрема, міфологеми й етносимволи; Ю.І. Липа відзначав в українців «...велику силу їх - визначити, з якою метою мисткиня підсвідомих, расових первнів. Первні ці є триваліші, використовує у своїй творчості рослинну та ніж усі зовнішні обставини. Вони є щось найповніше в тваринну символіку; душі українця» [8, с. 15]. М.Й. Варій стверджував, що - виявити виховний потенціал фітонімів та «...ментально-психічна підструктура особистості зоонімів у творчості Віри Вовк про Євромайдан. утримує сукупність понять, установок, значень, Наукова новизна дослідження полягає в тому, смислів, духовних цінностей, стереотипів, вірувань, що вперше вивчається виховний потенціал рослинних почуттів, зразків і форм поведінки, які сформувалися і тваринних символів, використовуваних Вірою Вовк у протягом розвитку людства й конкретного етносу творах, присвячених Революції Гідності, а також (нації), перебувають на несвідомому рівні психіки зіставляється смислове наповнення певних індивіда та опосередковано впливають на його міфологем, наявних у творчості поетеси. світовідчуття, світосприйняття й світорозуміння, а У наш буремний час головним завданням отже, поведінку й діяльність» [2, с.17]. закладів освіти є виховання патріота, свідомого На думку Юнга, змістом колективного громадянина, обізнаного з історією державотворення, несвідомого є архетипи (загальнолюдські та звичаями і традиціями рідного народу, а також національні) – споконвічні, гіпотетичні, недоступні для становлення особистості, налаштованої на споглядання образи, що знаходять своє відображення осмислення моральних та культурних цінностей. У у містеріях, міфах, легендах, казках, символах, які, виховному процесі слід використовувати здобутки своєю чергою, використовуються письменниками й народної педагогіки, що споконвіку мала на меті художниками у творах для поглиблення впливу на виховати свідомого, високоморального, реципієнта. Слід зазначити, що українські міфологеми працелюбного члена громади. Велике значення при та етносимволи зустрічаються не лише у творчому цьому надавалося збагаченню мовлення дитини доробку митців, що мешкають на території нашої колоритними фразеологізмами та словами- держави, а й у поезії та прозі багатьох представників символами, що є основою мовної культури. Як діаспори. Пристосовуючись до життя в тій чи іншій зазначає Л.І. Йовенко, «...важливою складовою країні, з якою зв’язала їх доля, митці-емігранти розумового виховання є народний золотослів – вивчають українську мову, історію, культуру, звичаї й джерело народної моралі, культури, мудрості, який традиції землі батьків, а також уважно спостерігають став законом поведінки...» [6, с. 17]. за подіями, що відбуваються в Україні. У сучасній школі педагоги відмічають велику Революція Гідності викликала у серцях роль впливу етнічних маркерів на свідомість дитини й представників діаспори широкий спектр емоцій – від активно використовують у навчально-виховному радості й сподівань на краще, що ними були оповиті процесі етносимволіку. У «Методичних рекомендаціях перші дні протистояння, до суму, горя й гніву після щодо національно-патріотичного виховання у загибелі «Небесної сотні». Прагнучи бодай чимось загальноосвітніх навчальних закладах» зазначено: допомогти рідному народові в тяжкий час, митці- «Важливим складником національного виховання є емігранти вдалися до своєї наймогутнішої зброї – культивація таких важливих концептів, як «Україна», слова. Не стали винятком і члени Нью-Йоркської «мати», «хата», «лелека», «вишиваний рушник» і под. групи, хоча, зазвичай, у своїх творах вони свідомо Саме вони міцною ниткою духовності прив’язують уникали суспільно-політичних тем. Зокрема, Віра Вовк людину до свого дому, стежки, до близької чи рідної (яку Б. Бойчук характеризує як письменницю людини, саме на них тримається сучасний світ із його «автохтонно західню», яка «творить в системі західніх труднощами й викликами, саме вони цементують поетичних моделів і настанов...» [13, с. 4]) у віршах, свідому особистість з багатим духовним світом» [11]. присвячених подіям Революції Гідності, досить часто Силу впливу слова на людину важко використовує етнічні маркери й усталені вирази, переоцінити, але слід пам’ятати, що вглиб характерні для українського фольклору. «національної душі» [10, с. 3] здатні проникати лише Творчий доробок Віри Вовк (Віри Остапівни певні слова-символи, що споконвіку побутують у Селянської) – поетеси, прозаїка, драматурга, колективному несвідомому певної нації. Саме такі перекладачки, літературознавця, став об’єктом уваги етнічні маркери (зокрема, фітоніми й зооніми, що багатьох дослідників, таких як Антонюк Т.О., 95 Українознавчий альманах. Випуск 20 Астаф’єв О.Г., Григорчук Ю.М., Грицик Н.В., світ (Предки)» [9]. У вірші «Червоні маки» Жодані І.М., Рубчак Б., Остапчук Т.П., вищезгадана міфологема, відповідно до авторського Ожарівська С.П., Смольницька О.О. та ін. Але задуму, виступає символом майбутнього щасливого й виховний потенціал рослинної та тваринної символіки вільного життя України: «Коли все наврочене горе/ у творах мисткині про Євромайдан, на нашу думку, Пропаде в безвість,/ І над тобою розквітне/ Рай- вимагає більш ґрунтовного дослідження. дерево?» [3, с. 27] У збірці Віри Вовк «Майдан» серед художніх Одним із уособлень Світового дерева у засобів, використаних авторкою для змалювання фольклорі є символ коня, який «...служив засобом почуттів та переживань, викликаних подіями пересування не тільки людей по землі, але й Богів у Революції Гідності, фітоніми й зооніми займають небі. /.../ Він — символ руху взагалі: як земного, так і одне з чільних місць. Образи рослин і тварин, що небесного» [9]. Саме цей образ крилатої міфічної зазвичай є перцептивним засобом пізнання краси істоти, здатної «розігнати обморок» і досягти природи, у віршах поетеси виступають не лише «золоторубих облаків» («справжнього» або елементом фону, німими свідками й спостерігачами «імперейського» неба, яке, на думку наших предків, життя людей, а й персоніфікованими та вельми «таке ясне, як сонце». Адже «...справедливе небо не емоційними учасниками подій, що відбувалися на синє, а червоне; як воно коли й розкривається, так Євромайдані. тільки на якусь оказію: на війну, або на мор, або на Досить часто у творах мисткині рослинна й голод» [12]) присутній у вірші «Крилаті коні»: «Крилаті тваринна символіка утворює нерозривну єдність з коні/ Гребуть копитами,/ Щоб розігнати обморок./ біблійними образами. Наприклад, у вірші «Темінь» у Спожили коливо,/ І об’явилися/ Золоторубі облаки...» безмовному благанні «до неба зводять гилля [3, с. 8]. каштани» [3, с.30], яким несила споглядати «стихар У вірші «Довгий день» крилаті коні – втілення зими/ Кров’ю заплямований...» [3, с.30]. У даному вищих сил, на допомогу яких сподівається ліричний випадку каштани – і символічна вказівка на місце герой. Оскільки конкретний образ божества у творі подій (Київ), і уособлення природи, що, знаходячись із відсутній, можемо зробити припущення, що поетеса людьми в нерозривному зв’язку, всіма можливими звертається до «національної душі», предковічної способами висловлює їм своє співчуття. Доповнює сили етносу: «...Веди нас переніжками/ З цього картину біблійний образ – стихар (богослужебне склепу,/ Де жде на нас/ Твоя кінва/ Голубокрила...» [3, вбрання православних священників, білий одяг с. 31]. спасіння), заплямований кров’ю, що є і метафоричною Основою рослинного й тваринного паралелізму вказівкою на час подій (зима), і символом високої письменниці є принцип вільних поетичних асоціацій. У ціни, заплаченої нашим народом за свободу, деяких випадках сакральну символіку заступає незалежність і духовне спасіння. реальна побутова дійсність, що є відображенням У вірші «Вавилонська вежа» також наявна єдності буття і взаємодії індивіда та Всесвіту. нерозривна єдність християнської й фольклорної Звернімо увагу на етносимвол «зерно», що виступає у символіки. На цей раз дерева – символ біблійних тісному зв’язку з міфологемами «сонце» й «поле, «вогняних стовпів», що вказують праведний шлях земля, нива, лан». Така єдність характерна для шукачам істини й свободи, а «небо в багряниці» - народнопоетичної творчості й відображає особливості передвісник негоди й випробувань: «Стовбури дерев/ світосприйняття наших предків. Як зазначав М. Вогненними стовпами/ Підпирають небо в Лановик, «...з культами землі та сонця тісно багряниці...» [3, с. 4]. пов'язувався культ зерна й хліба. Вважалось, що Змальовуючи вибір подальшого шляху зерно та хліб вбирають в себе сонячну енергію та українського народу, поетеса знову вдається до силу землі» [7, с. 5]. рослинної символіки, зображуючи метафоричний У вірші Віри Вовк «Шерешень» рослинні образ саду, який, незважаючи на старання символи колосся, зерна (вочевидь, йдеться про «огородника» перетягнути «весь сад до заходу», хліборобські культури, але конкретизація відсутня) чинить активний спротив: «Сад починає хилитись до разом з образом землі-годувальниці є уособленням сходу,/ Крутитися стовбурами,/ Грозить повиривати надій на краще майбутнє: «...І досвіту проснеться коріння/ Й повалити дерева...» [3, с. 2]. переліг;/ Хай сиплеться зерно в голодні скиби/ І В останніх рядках вірша мисткиня висловлює забуяє колосистий лан!» [3, с. 34]. надію на майбутню самостійність і повну незалежність Той же символ набуває протилежного значення Української держави: «Коли він урешті/ Навчиться у творі «Вавилонська вежа». Буремні події Революції рости/ Прямо, як вежі?» [3, с. 2]. Гідності призвели до певних змін у державі Присутній у віршах Віри Вовк, присвячених («хитається вежа»). Та зміни ці (хоча й, вочевидь, на подіям Євромайдану, й один із центральних символів краще) – тимчасові, й відбуватимуться лише доти, української міфології – образ рай-дерева. Як зазначає «...доки долоня/ Не посадить у землю знов/ Зерно Г. Лозко, «Світове Дерево - відображення цілісної покори...» [3, с. 4]. картини будови Всесвіту, яка була характерна не Відповідно до авторського задуму, в деяких тільки для світогляду всіх слов'ян, але й усіх віршах абстрактний символ «зерно» конкретизується, індоєвропейських народів. /.../Світове Дерево — подеколи виступаючи в нерозривній єдності з іншими модель триєдиної вертикальної структури Всесвіту — фітонімами та зоонімами. Наприклад, у вірші «Свят- три царства: небо (Боги), земля (люди), підземний вечір» ластівка 96 Київський національний університет імені Тараса Шевченка («чиста» пташка, провісниця весни, пробудження, українські й бразильські етнічні маркери, але у збірці відродження [5, с. 329]) приносить мітингувальникам «Майдан» поетеса в основному використовує зерна пшениці й маку: «Розкажи мені, ластівко/ Із етносимволіку рідного народу та біблійні образи, крильцями в інею,/ Чи христосуються мої люди/ На намагаючись встановити якнайповніший та Майдані,/ Чи скинула ти їм по пір’ячку,/ Щоб якнайглибший контакт з реципієнтом-українцем. загрілися,/ Чи принесла їм по зернятку/ Пшениці й З усього вищесказаного можна зробити маку?» [3, с. 20] висновок, що з метою посилення впливу на Від абстрактного образу зерна взагалі (як реципієнта і досягнення максимально можливого символу відродження й перемоги життя над смертю) контакту з «національною душею» Віра Вовк у збірці поетеса переходить до конкретних фітонімів: ластівка «Майдан» використовує певні слова-символи приносить «зернятка пшениці й маку», що є (зокрема, фітоніми й зооніми), що споконвіку основними складниками ритуальної страви – куті. побутують у колективному несвідомому української Щодо змістового наповнення символу зерен маку, нації і знаходять своє відображення у фольклорних О. Братко-Кутинський зазначає: «...Найяскравіше творах. Причому слід зазначити, що в її поезіях /.../значення символу виявляється у різдвяному переважають етнокультурні концепти-максимум. обряді приготування ритуальної страви - куті, де Для творчого доробку поетеси характерна макові зернята символізують безконечну множинність нерозривна єдність фольклорної та християнської зірок Всесвіту» [1, с. 39]. символіки. Вищезгаданий синкретизм має одну мету: Завдяки використанню нерозривної єдності посилити вплив на реципієнта і якнайяскравіше фітонімів та зоонімів, характерної для змалювати буремні події Революції Гідності та образ народнопісенної творчості, вірш «Свят-вечір» вельми тернистого шляху індивіда й цілої нації до нагадує колядку (збагачену елементами народної самовизначення і самовдосконалення. казки й українських звичаїв) і, в той же час, є На нашу думку, ознайомлення учнів загально- алегоричним відображенням політичних подій в освітніх навчальних закладів із творчістю Віри Вовк Україні. (зокрема, зі збіркою «Майдан») сприятиме Бажаючи підкреслити кількісні характеристики відновленню єдиного загальнонаціонального того чи іншого об’єкта або суб’єкта, Віра Вовк культурного потоку і формуванню національної застосовує вищезгаданий фітонім «макові зернятка», картини світу учнів, оскільки творчий доробок мисткині наголошуючи на множинності, притаманній даному сповнений численних етносимволів, у яких етносимволи, як-от у вірші «Зернини маку»: «Як довго закарбовано досвід минулих поколінь. Адже саме твої діти будуть/ Підметцями чужих земель,/ Розсіяні використання таких слів-символів (зокрема, фітонімів зернами маку/ По всій планеті?» [3, с. 28]. та зоонімів) сприяє консолідації нації та закоріненню Інша характеристика рослини – колірна – нових поколінь у ґрунт духовності. використовується поетесою для змалювання однієї з Література: найтрагічніших сторінок Революції Гідності (розстрілу 1. Братко-Кутинський О. Символіка світобудови / О. «Небесної сотні») у вірші «Червоні маки»: «Чи на Братко-Кутинський // Людина і світ. – 1991.– №11. Майдані пластовець,/ Чи перламутр, чи іній?/ Там – С. 39. виросли за ніч/ Червоні маки...» [3, с. 27]. 2. Варій М. Й. Загальна психологія: Навчальний Весь спектр негативних емоцій (жаль, посібник. 2-ге видан., випр. і доп. / М. Й. Варій. – співчуття, сердечний біль, викликаний відсутністю К.: «Центр учбової літератури», 2007.– 968 c. можливості чимось допомогти рідному народові в час Режим доступу: http://www.info- випробувань) у вірші «Чайка» виражений шляхом library.com.ua/books-book-113.html. застосування широковідомого фольклорного 3. Вовк Віра. Майдан. / Віра Вовк. – Ріо-де-Жанейро – метафоричного образу чайки: «Кому потрібне/ Ячіння Київ – Львів, 2014. Режим доступу: чайки за небосхилом?/ Кого купають/ Глибокі ріки, http://barvyste.com/library/Wira-Wowk/Wira-Wowk далекі болі?/.../ Душа не визнає кордонів:/ Спрагла _book. php?book=Majdan. любови / Чайкою об дорогу б’ється...» [3, с. 45]. 4. Войтович В.М. Українська міфологія / В.М. Слід відзначити, що для збірки «Майдан» Войтович. — К.: Либідь, 2002. — 664 с. серед розмаїття фітонімів та зоонімів на ролі 5. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: позитивних персонажів поетеса обирає виключно Словник-довідник / В.В. Жайворонок. – К.: Довіра, етнокультурні концепти-максимум (це добре відомі 2006. Режим доступу: українцям рослини чи тварини: кінь, ластівка, горлиця, http://ukrlit.org/slovnyk/zhaivoronok _ чайка, рай-дерево, дуб, осика, пшениця, бузок, мак, znaky_ukrainskoi_etnokultury. півонії і т. ін.). А от серед негативних персонажів 6. Йовенко Л.І., Терешко І.Г. Традиційне родинне зустрічаються не лише традиційні для українського виховання українців: Навчальний посібник для фольклору передвісники лиха, метафоричні образи студентів вищих навчальних закладів / Л.І. об’єктів глузування чи характерні для занедбаної Йовенко, І.Г. Терешко. – Умань: РВЦ «Софія», садиби тварини, комахи й рослини (ворон, салисті 2010. – 239 с. кабани, глушець, кажани-опирі, саранча, гнилі гриби, 7. Лановик М. Б. Українська усна народна творчість : морухи, івилга, черва, гусениці-ненажери і т. ін.), а й підручник для студ. вищих навч. закладів / М. Б. концепти-мінімум для українців (носороги, онагр). Лановик, З. Б. Лановик. – Київ : Знання-Прес, 2001. Зазвичай у творах Віри Вовк органічно співіснують – 591 с. Режим доступу: http://www.e- 97 Українознавчий альманах. Випуск 20 reading.club/bookreader.php /1006554/Lanovik- 5. Zhayvoronok V. V. Znaky ukrayins'koyi etnokul'tury: Ukrainska_usna_narodna_tvorchist .html Slovnyk-dovidnyk / Zhayvoronok V. V. – K.: Dovira, 8. Липа Ю. Призначення України / Юрій Липа. – Львів: 2006. Rezhym dostupu: Просвіта, 1992. – 272 с. Режим доступу: http://ukrlit.org/slovnyk/zhaivoronok _ http://www.ukrlit.vn.ua/lib/lipa_yuriy/1.html. znaky_ukrainskoi_etnokultury. 9. Лозко Г. Українське народознавство / Галина Лозко. 6. Yovenko L.I., Tereshko I.H. Tradytsiyne rodynne – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368 с. Режим доступу: vykhovannya ukrayintsiv: Navchal'nyy posibnyk dlya http://pidruchniki.com/kulturologiya/tvarini_ptahi. studentiv vyshchykh navchal'nykh zakladiv / L.I. 10. Льовочкіна А. М. Етнопсихологія: Навчальний Yovenko, I. H. Tereshko. – Uman': RVTs «Sofiya», посібник / А.М. Льовочкіна. — К.: МАУП, 2002. — 2010. – 239 s. 144 с. Режим доступу: 7. Lanovyk M. B. Ukrayins'ka usna narodna tvorchist' : http://subject.com.ua/pdf/180.pdf. pidruchnyk dlya stud. vyshchykh navch. zakladiv / M. 11. Методичні рекомендації щодо національно- B. Lanovyk, Z. B. Lanovyk. – Kyiv : Znannya-Pres, патріотичного виховання у загальноосвітніх 2001. – 591 s. Rezhym dostupu: http://www.e- навчальних закладах. Режим доступу: reading.club/bookreader.php /1006554/Lanovik- http://mon.gov. ua/usi- Ukrainska_usna_narodna_tvorchist .html novivni/novini/2015/06/16/naczionalno-patriotichne- 8. Lypa Yu. Pryznachennya Ukrayiny / Yuriy Lypa. – vixovannya. L'viv: Prosvita, 1992. – 272s. Rezhym dostupu: 12. Міфи України: За книгою Георгія Булашева http://www.ukrlit.vn.ua/lib/lipa_yuriy/1.html. «Український народ у своїх легендах». – К.: Довіра, 9. Lozko H. Ukrayins'ke narodoznavstvo / Halyna Lozko. 2003. – 383 с. Режим доступу: http://mreadz. – K.: Zodiak-EKO, 1995. – 368 s. Rezhym dostupu: com/read-220532/p80. http://pidruchniki.com/kulturologiya/tvarini_ptahi. 13. Поза традиції: Антологія української модерної 10. L'ovochkina A. M. Etnopsykholohiya: Navch. Posib, / поезії в діаспорі/ Упоряд. Б. Бойчук.– Київ – A.M. L'ovochkina. — K.: MAUP, 2002. — 144 s. Rezhym Торонто – Едмонтон – Оттава,1993. – 475 с. dostupu: http://subject.com.ua/pdf/180.pdf. Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/wp- 11. Metodychni rekomendatsiyi shchodo natsional'no- content/uploads/books/ 10081/file.pdf. patriotychnoho vykhovannya u zahal'noosvitnikh 14. Юнг К. Г. Архетипы и символы / К.Г. Юнг. – М. : navchal'nykh zakladakh. Rezhym dostupu: Ренессанс, 1991. – 292 с. http://mon.gov. ua/usi- novivni/novini/2015/06/16/naczionalno-patriotichne- References: vixovannya. 1. Bratko-Kutyns'kyy O. Symvolika svitobudovy / О. 12. Mify Ukrayiny. : Za knyhoyu Heorhiya Bulasheva Bratko-Kutyns'kyy // Lyudyna i svit. – 1991.– № 11. – «Ukrayins'kyy narod u svoyikh lehendakh». – K.: Dovira, S.39. 2003. – 383 s. Rezhym dostupu: http://mreadz. 2. Variy M. Y. Zahal'na psykholohiya. Navchal'nyy com/read-220532/p80. posibnyk. 2-he vydan., vypr. i dop / M. Y. Variy. – K.: 13. Poza tradytsiyi: Antolohiya ukrayins'koyi modernoyi «Tsentr uchbovoyi literatury», 2007. – 968 c. Rezhym poeziyi v diaspori/ Uporyad. B. Boychuk.– Kyiv – Toronto dostupu: http://www.info-library.com.ua/books-book- – Edmonton – Ottava,1993. – 475 s. Rezhym dostupu: 113.html. http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/ 3. Vovk Vira. Maydan. / Vira Vovk. – Rio-de-Zhaneyro – 10081/file.pdf. Kyiv – L'viv, 2014. Rezhym dostupu: 14. Yunh K. H. Arkhetypy i symvoly / K.H. Yunh. – M. : http://barvyste.com/library/Wira-Wowk/Wira-Wowk Renessans, 1991. – 292 s. _book. php?book=Majdan. 4. Voitovich V.M. Ukrayins'ka myphologia / V.M. Voitovich. — К.:Lybid, 2002. — 664 с. УДК 39 (478) УДК [177.9:141]:305(477) Юлія Решетньова Теорія справедливості у концептосфері гендерних досліджень: українські реалії та сучасність Анотація. Епоха постмодерну як стадія руйнування форм декларує перехід з ери заздалегідь заданих референтних груп в еру «універсального порівняння», і в цій новій перспективі розуміння значення справедливості значно ускладнюється. Саме динаміка розвитку сучасного світу в умовах загроз ХХІ століття вимагає ретельного аналізу процесів здійснення принципів справедливості, оскільки «сталий розвиток» передбачає поліпшення якості життя всіх людей, що неможливо поза контексту поняття справедливості. Однак однією з найскладніших проблем у філософських дослідженнях, у цілому, і в гендерній теорії, зокрема, залишається проблема визначення таких категорій, як «чоловік» і «жінка», рівноправність, справедливість, соціальний і приватний досвід. Більшість дослідників сходяться на думці, що сукупність характеристик, що дозволяють виділити чоловіків і жінок в дві незалежні соціальні групи, не збігається з індивідуальним досвідом чоловіків і жінок, і тому мова йде про якусь штучність даних понять. При цьому сам концепт «справедливість» репрезентується складним і неоднозначним через множинність його складових, які абстрагують його як від нормативного змісту, так і кінцевих ідеалів. Певні 98 Київський національний університет імені Тараса Шевченка набори норм і правил, що застосовуються до різних груп людей, будуються, як правило, на основі бінарних опозицій, і гендерний поділ суспільства – один з найбільш яскравих прикладів. Як наслідок сьогодні формальний інститут гендерної рівноправності в Україні та відповідні нормативні документи жодним чином не узгоджуються з неформальними правилами поведінки всіх трьох гілок влади в Україні. Оскільки, як пише Джон Ролз, «справедливість – це перша чеснота соціальних інститутів», пріоритетність досліджень філософських і політичних текстів з акцентом на такій найважливішій категорії, як справедливість. Безсумнівно, «Теорія справедливості» Джона Ролза – один з найавторитетніших соціофілософських тез ХХ століття по політичній проблематиці справедливості. Джон Ролз на самому початку своєї роботи заявляє, що сім'я є частиною предмета розгляду соціальної справедливості, однак у всій «Теорії справедливості», по суті, немає вказівок на те, що ліберальне суспільство гендерно структуроване на всіх рівнях. «Теорія справедливості» Джона Ролза піддається критиці вченими-феміністами головним чином за те, що він не бачить необхідним у застосуванні ліберальних принципів справедливості по відношенню до приватної сфери і, отже, жінок, проте необхідно відзначити, що висновки Ролза містять у собі значний потенціал для розвитку феміністської теорії, що дозволяє реконцептуалізувати традиційні підходи до феномену справедливості як до концепту і відповідним практикам. Подальші дослідження в цьому напрямку припускають досить глибоке оновлення і філософської, і політичної теорії. Ключові слова: постмодерн, концепт, культура, зміст, публічна сфера, ліберальне суспільство, універсальність. Yiliia Reshetniova Theory of Justice in Conception’s Sphere of Gender Studies: Ukrainian Realities and Modernity Abstract. The postmodern era, as the stage of form destruction announces moving from the stage of predetermined reference groups to the era of «universal comparison». According to this new perspective, the meaning of justice has become more complicated. It is the dynamics of modern world development under the threats of the 21st century that requires an accurate analysis of the justice principles, since «the sustainable development» implies that the quality of life is improving for all people, which is impossible outside the context of the principles of justice. At the same time, one of the most difficult problems in philosophical research in general, and in gender theory in particular, is the problem of defining such categories as man and woman, equality, justice, social and private experiences. Most researchers agree that the sum of descriptions that allows to separate men and women into two independent social groups, does not coincide with the individual experience of men and women, and therefore, the artificiality of these concepts is presumed. At the same time, the concept of "justice" itself is complex and ambiguous due to the multiplicity of its components, which abstract this concept from both normative content and final ideals. The certain sets of norms and rules that are applied to different groups of people are constructed usually on the basis of the binary oppositions. The gender division of society is one of the most striking examples. As a result, today the formal institution of gender equality in Ukraine and the relevant normative documents are by no means consistent with the informal rules of conduct of all three power branches. As far as John Rawls writes, "justice is the first virtue of social institutions," it is necessary to examine the content of philosophical and political texts with an emphasis on one of the most important categories, the category of justice. Undoubtedly, John Rawls' «A Theory of Justice» is one of the most influential social and philosophical books of the twentieth century on the political issues of justice. John Rawls, at the very beginning of his work, states that the family is a part of the subject of his investigation of the social justice, however there are no indications in Rawls' book that the liberal society is gender structured on all its levels. The "justice theory" of John Rawls is criticized by feminist scientists mainly for the fact that he does not see it necessary to apply the liberal principles of justice to the private sphere and, consequently, to women, but it should be noted that Rawls' conclusions contain significant potential for Development of feminist theory, which allows us to reconceptualize traditional approaches to the phenomenon of justice and to the corresponding practices. Further studies in this direction suggest a fairly profound renewal of both philosophical and political theory. Keywords: postmodern, concept, culture, sense, public sphere, liberal society, universality. Постановка проблеми. Культура Грабовська, паритетна демократія в Україні – це постмодерну, стадія «фрагментації» і «революція згори», оскільки при загальних «диференціації», дає безпрецедентну можливість егалітарних настроях українське суспільство своїм акторам, – вільним індивідам, знайти відповідну залишається виражено патріархальним із відповідним соціальну нішу і влаштуватися там, дотримуючись ставленням до жінок та чоловіків при суспільно- правил поведінки, які визначені як справедливі та рольовому розподілі функцій [3, с. 24]. належні. Однак «ера модернізації сучасності», Слід зазначити, що однією з найскладніших зламавши старі філософські, соціальні, культурні, проблем у гендерних дослідженнях, як і раніше, гендерні моделі, не запропонувала такі кодекси і залишається проблема визначення таких категорій, як правила, які актори могли б обрати як стійкі орієнтири «чоловік», «жінка», «справедливість», релевантних і якими надалі з упевненістю могли б керуватися. концептосфері філософії. Безперечно, всі великі Останнє означає, що тепер ми переходимо з ери філософи згодні з тим, що людська природа чоловіків заздалегідь заданих референтних груп в епоху і жінок різна, фемінінність і маскулінність не мають «універсального порівняння» [1, с.13]. однакових значень у культурі і соціумі, але тут і У цій новій перспективі розуміння значень виникає ключове питання: у чому саме полягає влади і домінування, справедливості і рівності значно значення відмінностей між мужністю і жіночністю? ускладнюється. Особливо важливим є оновлення як Проблема ускладнюється тією важливою обставиною, базових політичних понять, таких, як публічна сфера, що важко визначити, який «набір досвіду» є справедливість і демократія, так і відповідних практик встановлюючим для визначення модусу у проблемному полі гендеру. Дослідники гендеру справедливості. При цьому необхідно зазначити, що підкреслюють: потреба у фундаментальних актуальність проблематики, пов'язаної з концептом гуманітарних наукових розробках сьогодні як ніколи справедливості, обґрунтовується не тільки актуальна для України. На жаль, як констатує І.М. гендерними протиріччями, але і новою парадигмою 99 Українознавчий альманах. Випуск 20 суспільного розвитку яка склалася в кінці ХХ століття, відчуженням жінок від публічної сфери владних виходить з пріоритету людського життя, принципово відносин [2]. по-новому визначає співвідношення економічного Таким чином, головною проблемою сучасних зростання і людського розвитку. Життя цінне саме по суспільств є знаходження таких форм собі зовсім не тому, що людина має здатність соціокультурних відносин, які дали б можливість виробляти споживчі блага. Динаміка розвитку знайти соціальну справедливість представникам сучасного світу в умовах загроз ХХІ століття вимагає різних статей і соціальних груп, навчитися жити, не ретельного аналізу процесів глобалізації, оскільки пригнічуючи один одного. Виходячи з поставленого «сталий розвиток» передбачає поліпшення якості завдання багато дослідників пропонують варіант життя всіх людей, що неможливо поза контекстом розвитку такого типу культури, в якому будуть вільно принципів справедливості. Подальші наукові розробки виявлятися особливості чоловічого і жіночого побуту, і в цьому напрямку припускають досить глибоке проект соціальної справедливості не буде оновлення філософської, соціальної та політичної оцінюватися в термінах бінарних опозицій. теорії. Мета дослідження – розкрити специфіку Аналіз досліджень і публікацій. Як гендерної рефлексії концепту справедливості в відзначають вчені, пошук, фіксація та утримання контексті українських реалій наших днів. сенсів для легітимації людського існування – Виклад основного матеріалу. На початку завдання філософської діяльності [4, с. 7]. У свою 90-х років минулого століття Україна в силу відомих чергу «сенс» з неминучістю вводить дослідника в обставин опинилася в ситуації історичної проблемне поле концептів, оскільки ще Г. Фреге у невизначеності вибору шляху розвитку, коли звичний своїй відомій праці «Сенс і денотат» вказав на те, що гендерний порядок потенційно міг бути оскаржений. «... сенс можна розглядати сам по собі, тобто можна На той час у власне політичній сфері його можна говорити про сенс узагалі, в той час як кажучи про визначити як імітаційну політику рівноправності та уявлення, необхідно уточнювати, кому саме воно приховану дискримінацію жінок. На початку 90-х років, належить і до якого часу відноситься» [5, с. 28]. Таким приступивши до створення нових основ своєї чином, концепт є сенс знаку, а не його зміст. Оскільки держави, Україна проголосила ідеали демократії, в тлумаченні терміну «концепт» до теперішнього часу матеріалізму і вільного ринку, що супроводжувалося в сформувалося кілька підходів, необхідно відзначити, той момент поширенням дискурсу прав жінок, рівності що міждисциплінарний характер гендерних статей і гендерної справедливості. Український досліджень обумовлює використання політикум, зробивши свій вибір згідно логіки західного культурологічного та філософського підходів. лібералізму, визначив гендерну рівність у якості Культурологічний підхід дозволяє розглядати концепт обов'язкової умови успішного функціонування України як «згусток культури» в свідомості людини, тим, у як сучасної демократичної держави. Все вигляді чого культура входить в ментальний світ вищевикладене є станом речей де-юре, а де-факто людини. З іншого боку, концепт – це те, за допомогою протягом останніх десяти років відбувається чого людина, звичайна людина, – сама входить в негласний, але явний поворот у державній політиці, культуру, а в деяких сферах і впливає на неї [6, с. 43]. спрямований на профанацію норм гендерної рівності Зі свого боку, філософ – «друг концепту»; філософія – або замовчувань існуючого порядку речей. І сьогодні «дисципліна, що складається з творчості концептів», – формальні інститути гендерного рівноправ'я в Україні пишуть Ж. Делез і Ф. Гваттарі [7, с. 9]. Філософи ніяк не узгоджуються з неформальними правилами підкреслюють: не існує простих концептів, у концепті поведінки всіх трьох гілок державної влади і, завжди є складові, концепт – це множинність, не безумовно, діяльність багатьох ідеологів буває концепту з однією лише складовою [7, с. 21]. патріархальних підвалин спрямована сьогодні на те, «Справедливість», як зазначають вчені, має три щоб зберегти той гендерний порядок, який будується аспекти – міжособистісні судження, закони, що на маргіналізації жінок – і прихованої, і явної. Як базуються на концепті провини, і процедурні відомо, кожна культура має певний набір механізмів, особливості. Емфаза першого аспекту – це права і що підтримують і відтворюють існуючий інституційний обов'язки окремої людини, і ліберальний концепт порядок. В результаті немає нічого дивного в тому, справедливості ґрунтується саме на цьому «стовпі» що проблема рівності / нерівності індивідів являє [8]. У результаті, концепт справедливості собою цілий спектр різних практик, детермінованих визначається таким чином, щоб охопити якості та різними ідеологіями і теоретичними побудовами. В властивості всіх видів справедливості. Як пише А. Оксфордському філософському словнику стаття Келлер, він абстрагується не лише від всілякого «Рівність» починається так: «На сьогоднішній день – нормативного змісту, але і від кінцевих ідеалів [9]. це найбільш суперечливий з усіх найбільших Бути народженим у певному суспільстві або в соціальних ідеалів. В абстрактному широкому певній соціальній групі означає, що члени цього розумінні воно означає, що люди, що знаходяться в товариства чи групи повинні знати деякі норми однаковій ситуації, у морально релевантному сенсі властиві даному суспільству або даній соціальній повинні отримувати однакове ставлення; але все групі [10]. Як відомо, цей процес являє собою залежить від того, що ми будемо вважати соціалізацію, в якій різні набори норм і правил релевантним і що означає релевантне відношення» застосовуються до різних груп людей, і тут [11, с. 249]. найяскравішим прикладом є гендерний поділ Необхідно зауважити, що вже Аристотель суспільства. Дослідивши в рамках різних культур розділяє поняття «соціальна рівність» і «соціальна домінанти, які визначаються як соціальний ідеал, справедливість», доводячи, що вони не є тотожними, і вчені стверджують, що історично ідеал мужності тому не всяка рівність є благом, і не всяка соціальна заснований на ідеї влади, при цьому віднесення нерівність – проявом соціальної несправедливості. З феминінності до категорії, яка має якість вторинності часів Аристотеля політичний простір розуміється в патріархальних суспільствах, визначається через категорію вчинку. Але, як справедливо пише О. 100 Київський національний університет імені Тараса Шевченка Поспєлова, чи може політичний Логос обійтися без «mankind» (чоловіча половина людства / людство) Пафосу, без ідеалів, які задавали би орієнтири і перемежовуються з такими гендерно нейтральними надавали сили? Критична теорія, якщо вона термінами, як «індивід» і «особистість». Подібний натхненна ідеєю справедливості, має генетичні сексизм, можливо, не мав би великого значення, якби зв'язки зі сферою пафосу. Спонукальним мотивом до Ролз свідомо не вважав себе прихильником традиції дії буде не розмірковування над «ідеєю філософії, яка відходить у минуле, в дискурсі якої справедливого», а обурення від зіткнення з завжди вживалися такі (нібито нейтральні) родові несправедливістю, почуття несправедливого [12, с. терміни чоловічого роду. Хороший приклад тому – 23]. Критично налаштований мислитель не може бути Кант, пише Оукін [14, с. 78-82]. вільним від «духу справедливості», і цей момент є Ролз звертається згідно загальності та особливо значущим для фемінізму. Коріння гендерної універсальності кантової етики і порівнює принципи нерівності заглиблюються у сферу, яка традиційно обраної ним позиції з регулятивними принципами знаходиться в тіні громадянського суспільства, – в кантіанського царства цілей. Однак Ролз не згадує міжособистісні стосунки та інтимність. У той же час при цьому, – продовжує Оукін, – що до категорії підкреслюється, що в гендерних дослідженнях «вільних і рівних індивідів», про яку Кант веде мову в представлений особливий ракурс демократії, своїй етиці, жінки не включені. Подібним же чином у пов'язаний зі свободою вираження групових інтересів, короткому огляді фрейдівського розуміння – як на національному, так і на міжнаціональному морального розвитку, звертаючись до теорії рівнях. Реалізація гендерного фактору в умовах формування чоловічого супер-его, Ролз в основному глобалізації означає бачення нових, нетрадиційних, використовує гендерно нейтральні терміни, не більш «м'яких» аспектів демократії, пов'язаних з згадуючи при цьому, що Фрейд вважав моральний громадськими інститутами та спільнотами. І хоча розвиток жінок збитковим на підставі того, що в гендерна асиметрія в тій чи іншій мірі характерна для розвитку жінок не завершено рішення Едіпового будь-якої країни світу, реалізація принципу гендерної комплексу. Таким чином, у міркуваннях Ролза рівності стала сьогодні неодмінним атрибутом відчувається сексизм, властивий тій традиції, до якої державної політики всіх розвинених країн. Слід також він себе зараховує. В результаті читач з зазначити, що усвідомлення прав людини як цінності феміністськими поглядами задає питання: «Чи давно вже стало елементом ціннісного базису не відноситься ця теорія справедливості до жінок чи тільки західних країн, а й усієї світової спільноти. ні?». Вчені підкреслюють: зміст прав людини в Два принципи справедливості, які виводяться різних культурних контекстах може виявити власні і відстоюються в першій частині – принцип рівної інтерпретації і обертони, про які можна сперечатися і (базової) свободи і принцип відмінності в поєднанні з які можуть бути навіть переглянуті. Проте ядро цих вимогою чесної рівності – повинні, очевидно, уявлень універсальне і етично релевантне для всяких застосовуватися до базової структури суспільства. культур, оскільки обґрунтоване апріорно і остаточно. Вони повинні визначати права і обов'язки та У цьому ядрі, безсумнівно, знаходиться і поняття регулювати розподіл соціальних і економічних благ. У справедливості. Теорії справедливості по своїй суті другій частині Ролз докладно розглядає застосування вирішують питання, чи можна ставитися до людей по- своїх принципів справедливості майже по всім різному, і, якщо так, то як і чому. Зокрема, яким чином суспільним інститутам, які перелічені на початку вихідні умови повинні визначати результати? Однак книги. Він відстоює правовий захист свободи слова і відмінність між людьми за ознакою статі, те, що совісті так само, як і демократичні конституційні називається гендерною системою, дуже рідко інститути та процедури. В обговоренні справедливого піддається «аналізу на справедливість», хоча поділ розподілу прибутку він відводить важливе місце людства на дві статі робить абсолютно очевидним ринковій конкуренції, але проблема приватної або предмет таких досліджень. «Теорія справедливості» державної власності щодо засобів виробництва явно Джона Ролза, опублікована в 1971р., має репутацію залишається відкритою, так як Ролз заявляє, що його найважливішої роботи по політичній філософії принципи справедливості сумісні з певними нашого часу. Продовжуючи традицію теорії варіантами і тієї, й іншої моделі. суспільного договору, Ролз, на думку коментаторів, Важливо відзначити, що за весь час своїх пішов далі Канта і Руссо, довівши, що систематична міркувань Ролз так і не піднімає питання про те, чи політична і моральна філософія не загинула, як справедлива моногамна сім'я у своїй традиційній або здавалося деяким. Джон Ролз починає свою першу в будь-якій іншій формі. Так, говорячи про дітей, Ролз главу твердженням: «Справедливість – це перша керується принципом патерналізму, переконливо чеснота соціальних інститутів, як правда – розумової показуючи справедливість їх тимчасової нерівності, системи [13, с. 3]. але дружини в початковому положенні зовсім не Аналізуючи роботу Джона Ролза, відомий представлені. Якщо сімейний устрій справедливий, – дослідник гендеру С.М. Оукін пише, що у всій «Теорії як це передбачається, – то він повинен бути справедливості» майже немає вказівок на те, що справедливим трохи інакшим (не уточненим Ролзом) сучасне ліберальне суспільство, до якого і слід засобом, відмінним від інших інститутів, оскільки застосовувати обговорювані принципи неможливо зрозуміти, як можуть бути почуті голоси справедливості, гендерно структуровані на всіх рівнях інших (менш успішних і значущих) членів сім'ї. і у всіх сферах. Згідно Оукін, основна причина такої Стверджуючи, що в теорії справедливості ситуації в тому, що протягом практично всього Ролза імпліцитно присутня можливість критики процесу аргументації вважається само собою гендерно структурованих соціальних інститутів, С. зрозумілим, що маються на увазі не всі члени Оукін показує, що засіб мислення і висновки Ролза суспільства, а лише глави сімей. Більш того, Ролз, як і містять у собі значний потенціал для розвитку більшість теоретиків недалекого минулого, вживає феміністської теорії [15, с. 270]. Оукін критикує Ролза «родові» терміни чоловічого роду для позначення осіб головним чином за те, що він не бачить необхідності в обох статей. Слова «men» (чоловіки / люди), застосуванні ліберальних принципів справедливості 101 Українознавчий альманах. Випуск 20 до приватної сфери і, отже, не продумує до кінця 10. The Rule of Law: a Comparative Perspective. – Eds. питання про те, що, погоджуючись з традиційним Y.Wang, F. Yang. – City University of Hong Kong поділом праці між статями, він виключає жінок з участі Press, 2013. – 376 p. в публічному житті суспільства. 11. The Oxford Companion to Philosophy. – Oxford Висновки. У постмодерністській перспективі University Press, 1995. – 249 р. переходу зі стадії «руйнування форм» в еру 12. Поспелова О.В. Политика, утопическое мышление «універсального порівняння» розуміння значення и феминизм // Новые направления политической справедливості значно ускладнюється. Сама динаміка науки. – М.: РАПН, РОССПЭН, 2007. – C. 13 – 25. трансформацій глобалізованого світу вимагає 13. Rawls J. A Theory of Justice – Cambridge, Mass.: ретельного аналізу «сталого розвитку»; його погроз і Harvard University Press, 1996. – 560 p. викликів, що не є можливим поза контекстом 14. Okin J. M. Women and the Making of Sentimental феномена справедливості. При цьому концепт Family // Philosophy and Public Affairs. – 1982. – № «справедливість» розглядається як складний і 11 (1). – P. 65 – 88. непрозорий у силу множинності його складових. 15. Оукин С.М. Джон Ролз: Справедливость как Останнє абстрагує його як від різноманітності честность – для кого?// Феминистская критика и формального змісту, так і кінцевих ідеалів: гендерний революция истории политической философии. – поділ суспільства – одне з найяскравіших прикладів М.: РОССПЭН, 2005. – C. 249 – 273. цього. Як наслідок, формальний інститут гендерної рівноправності в Україні та відповідні нормативні References: документи не узгоджуються з неформальними 1. Bauman Z. Tekuchaja sovremennost. – SPB.: Piter, правилами поведінки українського політичного 2008. – 240 s. бомонду. Оскільки «справедливість – це перша 2. Vlasova T.I. Formirovanie gendernyh stereotipov v чеснота соціальних інститутів (Джон Ролз), zapadnoevropejskoj filosofii. – K.: Geneza, 2007. – дослідження філософських і політичних текстів з 296 s. акцентом на концепті справедливості набуває 3. Grabovs'ka І.M. Perspektivi gendernoї antropologії jak пріоритетного значення. При цьому «Теорія skladovoї gumanіtarnoї osvіti v Ukraїnі: fіlosofs'ko- справедливості» Джона Ролза піддається критиці, svіtogljadnij analіz // Postmetodika, 2006. – № 7 (71). головним чином, за те, що він відмовляється – S.19 – 26. застосовувати ліберальний принцип справедливості 4.Krasikov V.I. Koncept v funkcii filosofskih по відношенню до приватної сфери і, отже, жінок. osnovopolozhnostej // Jazyk.Jetnos. Kartina mira. Однак висновки Джона Ролза містять у собі значний Sbornik nauchnyh trudov. – Kemerovo: «Grafika», потенціал для розвитку феміністської теорії, що 2003. – S. 7 – 16. дозволяє реконцептуалізувати традиційні підходи до 5.Frege G. Smysl i denotat // Mezhkul'turnaja феномену справедливості, як і до концепту, і kommunikacija. Ot sistemnogo podhoda k відповідним практикам. Подальші дослідження в sinergeticheskoj paradigme.– M.: «Flinta», «Nauka», цьому напрямку припускають досить серйозні 2008. – S. 28 – 31. оновлення і філософської, і політичної теорії. 6. Stepanov Ju.S. Konstanty: Slovar' russkoj kul'tury. – M.: Akademicheskij Proekt, 2001. Література: 7. Delez Zh., Gvattari F. Chto takoe filosofija? – M.: 1. Бауман З. Текучая современность. – СПБ.: Питер, Akademicheskij Proekt, 2009. – 261s. 2008. – 240 с. 8. Jen A. The Idea of Justice. – Allen Lane and Harward 2. Власова Т.И. Формирование гендерных University Press, 2009. – 304 p. стереотипов в западноевропейской философии. – 9. Heller A. Beyond Justice. – Oxford: Basil Blackwell, К.: Генеза, 2007. – 296 с. 1987. – 346 p. 3. Грабовська І.М. Перспективи гендерної 10. The Rule of Law: a Comparative Perspective. – Eds. антропології як складової гуманітарної освіти в Y.Wang, F. Yang. – City University of Hong Kong Україні: філософсько-світоглядний аналіз // Press, 2013. – 376 p. Постметодика, 2006. – № 7 (71). – С. 19 – 26. 11. The Oxford Companion to Philosophy. – Oxford 4. Красиков В.И. Концепт в функции философских University Press, 1995. – 249 р. основоположностей // Язык. Этнос. Картина мира. 12. Pospelova O.V. Politika, utopicheskoe myshlenie i Сборник научных трудов. – Кемерово: «Графика», feminism // Novye napravlenija politicheskoj nauki. – 2003. – С. 7 – 16. M.: RAPN, ROSSPJeN, 2007. – C.13 – 25. 5. Фреге Г. Смысл и денотат // Межкультурная 13. Rawls J. A Theory of Justice – Cambridge, Mass.: коммуникация. От системного подхода к Harvard University Press, 1996. – 560 p. синергетической парадигме. – М.: «Флинта», 14. Okin J. M. Women and the Making of Sentimental «Наука», 2008. – С. 28 – 31. Family // Philosophy and Public Affairs. – 1982. – № 6. Степанов Ю.С. Константы: Словарь русской 11 (1). – P. 65 – 88. культуры. – М.: Академический Проект, 2001. 15. Oukin S.M. Dzhon Rolz: Spravedlivost' kak chestnost' 7. Делез Ж., Гваттари Ф. Что такое философия? – М.: – dlja kogo? // Feministskaja kritika i revoljucija istorii Академический Проект, 2009. – 261с. politicheskoj filosofii. – M.: ROSSPJeN, 2005. – C. 8. Jen A. The Idea of Justice. – Allen Lane and Harward 249 – 273. University Press, 2009. – 304 p. 9. Heller A. Beyond Justice. – Oxford: Basil Blackwell, 1987. – 346 p. 102 Київський національний університет імені Тараса Шевченка УДК 305:140.8(477) Юлія Стребкова Інтерсекційна стигматизація: феномен квір-духовності в Україні Анотація. У статті розглянуто розвиток у сучасному українському суспільстві феномену квір-духовності. Наразі можна стверджувати: квір-духовність у світі проходить шлях від змін у свідомості до вибудови інфраструктури. Квір, у найширшому розумінні, це – все що виходить за межі прийнятної суспільної норми. Сучасна ґендерна теорія спрямована до питань взаємозв’язку ідеології та науки у соціальній нормативності та має багато спільних із квір- дослідженнями методологічних підходів. Для соціально-філософського аналізу та прогнозування було застосовано інтерсекційний підхід. Широкий спектр характеристик, за якими розрізняють людей, спонукає досліджувати перетини векторів інтерсекційності, враховуючи історичний контекст та геополітичне становище. Зокрема, інтрерсекційний перетин векторів сексуальності та релігійної (не)терпимості в сучасному українському суспільстві. Зроблено висновки про вплив цього перетину на становище українських жінок. Так, в Україні можна констатувати бурхливий розвиток квір- духовності у геополітичному форматі. Сама поява квір-духовності нерозривно пов’язана із дихотомією «свої–чужі» і спричиняє перерозподіл у таборах союзників та противників гарантування людських прав жінок. Можна прогнозувати подальше ігнорування ґендерних досліджень і наукової аналітики у врегулюванні біополітичних питань; посилення репродуктивного тиску; утиски жінок-політикинь, експерток і правозахисниць; порушення сексуальних та репродуктивних прав жінок в Україні. Ключові слова: ґендер, ґендерні дослідження, інтерсекційність, квір-духовність, біополітика, сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність. Yuliia Strebkova Intersectional Stigmatization: the Phenomenon of Queer Spirituality in Ukraine Abstract. Development of phenomena of the Queer spirituality in modern Ukrainian society is reviewed in article. For social- philosophical analysis and forecasting has been applied Intersective approach. Particularly, intersective crossing of vectors of sexual and religion (un)tolerance in modern Ukrainian society is investigated. Crossings of vectors of intersectivity is studying considering historical context and geopolitical situation. It is alleged that queer spirituality in the world is on the way from the changes in consciousness to creating infrastructure. In Ukraine, despite the church separate from the state, development and implementation of anti-discrimination legislation is in the focus of religious figures. However, the process of removing problems associated with SOGI beyond scientific approach: hounding of genderologists, substitution of concepts in terminology and legislation, the deterioration of education, formation of the transfer of value-regulatory system of social and philosophical problems to promote religion. It does not contribute to solving urgent problems in the social sphere and naturally lead to the deepening social and political crisis. Now, some important sources of influence on Ukrainian gender policy is outside the country. The main target of proreligion forces, including the Russian Orthodox Church – biopolitics, it is in the concept of "Russian world" and "spiritual tenets". There are studies of set of different vectors ideology of "Russian world", which is the division into "us" and "them." This list is fairly stable over the past 15 years and must include ethno-national vector (combination rashism and Ukrainophobia), religious (orthodoxy) and vector SOGI. The ratio of these vectors varies, but is in dynamic, there has been increasing of religious pressure. The biggest danger, in our opinion, is not spread of religion, but its output outside their own religion: other forms of social consciousness - Science, Philosophy, Politics and Law thus can not perform their functions, while religion monopolizes outlook and enables creation so-called religious states. This in turn, not only creates the grounds for all sorts of speculation, but runs counter to the development of effective social policy and complicates forecasting of the consequences of socially important decisions. The conclusions about the impact of this crossing on situation of the Ukrainian women had been done. Keywords: gender, gender research, Intersectivity, queer spirituality, biopolitics, sexual orientation and gender identity. На теренах України під егідою російського поправок, які приводять його положення у православ’я з 2010 року реалізується масштабний відповідність до норм європейського проект анти-ґендер, функціонують об’єднання законодавства» [8]. Проте, немає підстав ЛҐБТ-християн, а після візиту Патріарха Кирила до стверджувати, що Кодекс буде прийнятий із Папи Римського президент України отримав понад забороною дискримінації за ознакою сексуальної 100 тисяч (!) листів з вимогою не допустити появи в орієнтації і ґендерної ідентичності (СОҐІ). Конституції України дефініцій: «сексуальна Така активність свідчить про неабияку орієнтація» та «ґендерна ідентичність» [4]. У 2015 актуальність для сучасного українського суспільства році Конституційна комісія ініціювала конференцію взаємозв’язку соціального та природного, що «Статус меншин і корінних народів в законодавстві виходить за межі політології, релігієзнавства чи України в контексті підготовки проекту змін і соціальної психології. Зазначаючи доповнень до Конституції України», де міждисциплінарність ґендерних досліджень, обговорювались перспективи включення до зауважимо, що аналіз закономірностей вибудови, законодавства антидискримінаційних норм для функціонування й саморозвитку суспільства потребує захисту меншин. Нещодавно Комітет з питань соціально-філософської рефлексії. соціальної політики, зайнятості та пенсійного Релігійні організації в Україні упродовж забезпечення Верховної Ради України розглядав тривалого часу демонстрували неоднозначне питання про підготовку проекту Трудового кодексу ставлення до меншин. З одного боку, ініціювали ряд України до другого читання. Після засідання дискримінаційних законопроектів, переслідували комітету, яке було по різному оцінене у світських та ЛҐБТ-активістів і право захисників [8; 9; 12], з іншого, релігійних ЗМІ, проект Трудового кодексу України – декларували певну толерантність. Всеукраїнська надійде до другого читання «з урахуванням Рада Церков і релігійних організацій (ВЦІРО) у 103 Українознавчий альманах. Випуск 20 2007 році задекларувала: «Віруючі не мають спрямована до питань взаємозв’язку ідеології та ненависті або упередженого ставлення до осіб, які науки у соціальній нормативності і має багато мають гомосексуальні схильності. Ми не виступаємо спільних із квір-дослідженнями методологічних за дискримінацію осіб, які вважають себе підходів. гомосексуалістами» [3]. Зауважимо, що Патріарх Соціально-культурні відмінності людей: клас, Московський і всієї Русі Кирило на зустрічі з фах, релігійні та політичні переконання, хоча і є генеральним секретарем Ради Європи Турбйорном набутими, але можуть виступати важливими соціо- Яґландом у 2009 році запевнив: «Ми приймаємо будь- диференційними ознаками. Ці характеристики є який вибір людини, у тому числі й у сфері сексуальної штучно створеними і не можуть бути визначені у орієнтації. Це особиста справа людини. Ми завжди лабораторіях за допомогою аналізів чи вимірів, виступали категорично проти будь-яких репресій і можуть бути приховані, а у разі необхідності, відносно дискримінації людей іншої сексуальної орієнтації» легко набуті чи змінені за допомогою певного ритуалу. [14, 16]. Разом з тим у спеціальному Висновку Належність до певної статі є біологічною ознакою, Богословсько-канонічної комісії при Священному змінити її навіть на рівні анатомо-фізіологічних ознак Синоді Української Православної Церкви, значно складніше, а на генетичному рівні на сьогодні оприлюдненому 21 січня 2010 року стверджується, що не можливо. «Православна Церква сприймає вибір кожної людини, Сексуальність тісно пов'язана як зі статтю в тому числі і в питаннях статевої самоідентифікації» людини, так і з ґендером, тож важливо визначити ці [1]. Проте таке декларування суперечить поняття. Стать – це комплекс об'єктивно існуючих законотворчим ініціативам українських прорелігійних біологічних ознак репродуктивного характеру, що політичних сил. поділяє особин виду Homo Sapiens на самиць та Сукупність знань про гомосексуальність самців – жінок та чоловіків, відповідно. Ґендер постає розчленованою поміж наукою та релігійною можна розглядати як штучно сформований набір мораллю. До того ж досить часто соціальні науки соціально-культурних характеристик, що представлені дослідженнями та концепціями вважаються нормативними для тієї чи іншої статі. спрямованими на підтримку розхитаних позицій Звісно ґендер відсутній у природі і формується у патріархату, а не на з’ясування об’єктивних причинно- людини в процесі соціалізації. Фактично, ґендер є наслідкових зв’язків. З'ясування такого роду соціально-рольовим статусом тієї чи іншої статі у закономірностей та встановлення об’єктивних певному суспільстві чи групі людей. Ґендерні причинно-наслідкових зв'язків входить до кола розбіжності не лише різняться у різних народів та завдань соціальної філософії. Завжди актуальні для соціально-культурних груп, але й змінюються з феміністичної філософії питання інакшості традиційно плином часу як у ході історії, так і у житті конкретної вирішуються у площині приватного та публічного. людини. Подібною є ситуація із прийняттям та Наразі можна стверджувати: квір-духовність у світі належністю до певної релігії. Незважаючи на свою проходить шлях від змін у свідомості до вибудови штучність та мінливість, саме ґендер та інші інфраструктури. У законодавстві України можна соціокультурні статуси вирішують долю сучасної виділити більше двадцяти експліцитних, названих людини. Цікавою у цьому контексті є роботи прямим чином, антидискримінаційних ознак. Серед О. Муллоканової із дослідження релігієзнавчо- них є стать, сексуальна орієнтація і ґендерна правових аспектів шлюбно-сімейних відносин у ідентичність, віросповідання, світогляд, релігія, тощо. міжрелігійних та міжконфесійних сім’ях в Такі ознаки заторукають зв'язок і супідрядність авраамічних релігіях. Ідеологічний контекст, що соціального й природного, тож розглянемо їх присутній у позначенні сексуальної орієнтації в докладніше. сучасному українському академічному просторі, У найбільш узагальненому вигляді будь-яка докладно розглянутий у роботі М. Мостяєва [10]. проблема біополітики полягає у взаємозв’язку Зазначимо, що не лише ставлення до природного та культурно-нормативного. сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності є Культурологічні, релігійні і натуралістичні предметом маніпуляцій і призводить до серйозних трактування феномену сексуальності є принципово соціальних деформацій. Якщо акцентувати увагу на відмінними. Розробники квір-треорії (Л. Аусландер, розбіжностях людей за віком – виникає ейджизм, на Д. Батлер, А. Джагоз, Р. Рейд-Фарр, М. Фуко) СОҐІ – сексизм, за національністю – нацизм та ін. стояли на соціоцентрованих дослідницьких Ознака, покладена у основу розподілу людей та позиціях стосовно походження сексуальної належності їх до певної групи може бути загалом орієнтації та ґендерної ідентичності. Сучасні квір- міфічною, синтетичною. Наприклад, фашизм Третього дослідниці роблять акцент на літературознавстві та рейху використовував концепт «Арійської раси». рідко виходять за межі філософської антропології Зауважимо, що сучасна світова релігія квір-суб’єкта. Зокрема, Е. Кософські Седжвік може «перекривати» всі інші відмінності. Всі, окрім піддавала критиці генетичну визначеність статевих та ґендерних. Стать та ґендер – є сексуальної орієнтації. Загалом, термін квір (queer) базовими у будь-якому розподілі людей, що походить з ненормативної лексики, має аналог у відповідно впливає на визначення нормативної та російській лайці і позначає людей, чия сексуальна девіантної сексуальності. Складається враження, орієнтація чи ґендерна ідентичність відмінна від що саме існування гомосексуальності викликає нормативної. Квір-теологи працюють у релігійній нетолерантне ставлення представників більшості царині, зокрема зосереджуються на пошуку сучасних релігій до грішників та є необхідною біблейських шляхів вивільнення ЛҐБТ-віруючих від складовою закликів до агресії. Біблейські символи стигматизації та дискримінації (М. Альтхаус-Рейд, гріха: міста Содом і Гоморра нерозривно Р. Госс, Д. Туту та ін.) Квір, у найширшому пов’язують із гомосексуальністю. Наукове розумінні, це – все що виходить за межі прийнятної підтвердження природності існування суспільної норми. Сучасна ґендерна теорія гомосексуальних особин, з’ясування закономірності 104 Київський національний університет імені Тараса Шевченка наслідування та поширення цієї ознаки суперечить намагаються звільнити європейців від європейських ідеї, що гомосексуальність це всього лише спосіб цінностей: «шло-бежало время и в начале ХХІ життя – вибір грішної людини. Апологетів світових столетия пришлось нашей, – временно порушенной, – релігій значно більше, ніж представників та стране спасти Западную Европу от Пиндосии в захисників ЛҐБТ-спільноти, тож у масовій четвертый (!) раз» [13]. свідомості поширилась та усталилась думка про те, Сучасні соціально-культурні процеси значно що сексуальна орієнтація і є просто способом складніші за простий розподіл на своїх і чужих. Через життя. Разом з тим, релігійні організації, секти та принципи, критерії поділу і ставлення до «інших» так зване духовенство являють собою, також, групи нормативна титульна група проявляє справжні, а не зі специфічним, не притаманним сучасній задекларовані інтереси. Набір різних векторів у більшості, способом життя. Отже, розробка та ідеології «Русского мира», за якими відбувається впровадження антидискримінаційного зако- розподіл на «своїх» та «чужих», доволі стабільний нодавства для релігійних діячів перебуває у центрі протягом останніх 15 років і обов’язково включає уваги, навіть зважаючи, що церква в Україні етно-національний вектор (поєднання рашизму та відділена від держави. українофобії), релігійний (ортодоксальність) і вектор У міжнародних нормативних документах, СОҐІ. Вороги Росії обов’язково пов’язані за цими також є ряд антидискримінаційних ознак, серед яких векторами: «появилась переписка российского є стать, ґендер, СОҐІ, релігія та переконання. активиста ЛГБТ-движения Николая Алексеева с Радикально змінити ситуацію на користь одного з представителями Госдепартамента США, которые векторів інтерсекційної взаємодії можна лише отметили его вклад в организацию митинга в встановивши диктатуру однієї з «дискримінованих поддержку прекращения российской агрессии против груп», наприклад у релігійній державі. Тож для Украины» [18]. відволікання від дискримінації та порушення Співвідношення цих векторів змінюється, принципів соціальної справедливості створюється проте має певну динаміку: спостерігається інверсія об’єкта та суб’єкта дискримінації: посилення релігійного тиску. Принцип розподілу на поширюється міф про «гомодиктатуру». «своїх» та «інших» як ворогів прийшов до нас саме Цікаві процеси відбуваються наразі і у з релігії: «хто не з нами – той проти нас» стверджує самій ЛҐБТ-спільноті [9; 10; 12]. Кількість тих, хто Євангеліє від Матвія. За ортодоксальними практикує гомосексуальні зв'язки як спосіб життя релігійними уявленнями, гомосексуальна та будь- (ЧСЧ), зросла у рази, а гомосексуалів з’являється яка відмінна від цисґендеру ідентичність є лише все більше у релігійних організаціях. «Свої» за небажаним способом життя, але водночас релігійною ознакою (причому міжконфесійні становить неабияку небезпеку «духовным розбіжності не відіграють тут значної ролі) скрепам». Саме з Росії походить сучасний змішуються зі «своїми» як квір. Статева належність Хейтріотизм (Hatriotism) як ненависть до людей та у ЛГБТ-спільноті, теж впливає на розподіл ресурсів явищ за вказівкою влади – ненависть до ворогів і доступ до прийняття рішень. Застосовуючи теорію православ’я: «Никому не удастся остаться в інтерсекційності, можна з’ясувати чому серед груп, стороне. Потому что, бездействуя, вы що перебувають під впливом множинної пособничаете врагу» [17]. дискримінації, саме чоловіки-геї знаходяться у Можливість того, що «Русский мир» стане центрі уваги політикуму. На особистісному рівні просто частиною світової культури є, на нашу людина, з відмінною від більшості СОҐІ, має думку, малоймовірною тому, що за суттю цей конфлікт, але можна стати «своїм» і «особливим» концепт є нетерпимим до проявів будь-якої за новим переліком ознак, наприклад ЛҐБТ- «несвоєї» культури. Фанатично релігійний «Русский християнином. Християнська світова релігія мир» схожий з радикальним ісламським ІДІЛом у втрачає свої позиції у конкуренції з ісламом і стає знищенні культури, до якої торкається. Популярні більш толерантною у ставленні до особливих нині в Україні комісії по захисту традиційних характеристик своїх прихожан. Проте таке цінностей та моралі є доказами цьому. Зауважимо, розмаїття розмиває моноліт певної релігії, що що розробники цих ініціатив, як правило, важливо для процесу клерикалізації і залучення знаходяться поза межами нашої країни [5, 14]. послідовників з різних країн та народів. Відсутність соціальної справедливості у Широкий спектр характеристик, за якими суспільстві релігія «компенсує» своїм прихильникам розрізняють людей, спонукає досліджувати перетини нагородами у потойбічному житті. Монопольне право векторів інтерсекційності, враховуючи історичний на істину, недосяжність для критики і відсутність контекст та геополітичне становище. Зауважимо, що у суспільного контролю поширюється не лише на сучасних умовах наслідки локальних конфліктів не божество, а й на релігійну структуру. На практиці це віддалені у часі і можуть мати глобальний характер. означає безкарну дискримінацію представниками 7 Наразі «Русский мир» об’єднує ліві і праві політичні релігійної спільноти інших людей за будь-якою сили проти всього, що не входить, на думку ознакою. Отже, становище геїв-християн буде значно російських ідеологів, до поняття традиційні цінності та безпечнішим ніж, наприклад, становище жінок- духовні скрепи Православ’я. Вживання образливих правозахисниць. назв у мові ненависті: «Толерасты», «Пиндосия» та Варто зауважити, що виведення проблем «Гейропа», які почали з’являтися у ЗМІ, пов’язаних із СОҐІ за межі наукового підходу: підтримуваних режимом Януковича публіцистів та травля сексологів, підміна понять у термінології та політтехнологів, досягло свого апогею у 2013 році. законодавстві, перенос формування ціннісно- Цікаво, що апологети «Русского мира» повсякчас нормативної системи з філософської проблеми до ідеології духовних скреп не сприятиме розв’язанню актуальних завдань у соціальній сфері. Це 7 Тут та надалі матеріали з російських джерел закономірно призведе до поглиблення соціально- цитуються мовою оригіналу зі збереженням лексики. політичної кризи. Найбільшою небезпекою, на нашу 105 Українознавчий альманах. Випуск 20 думку, є не поширення релігії, а вихід її за межі християн України підписують листи-звернення з власне релігії: інші форми суспільної свідомості – вимогою обмежити права всіх жінок. На початку наука, філософія, політика та право при цьому не 2017 року ВЦІРО відкрито виступило проти можуть виконувати свої функції, у той час як релігія ратифікації Україною Стамбульської конвенції. монополізує світогляд і уможливлює створення так Причина: ЛҐБТ-загрози традиційним цінностям, що званих релігійних держав. Це у свою чергу, не лише нібито міститься у змісті терміну ґендер. Варто створює підстави для різного роду спекуляцій, а й наголосити, що українське духовенство офіційно чинить перепони для розробки ефективної виступає проти міжнародної конвенції, яка соціальної політики і ускладнює прогнозування спрямована на попередження насильства стосовно наслідків прийняття суспільно важливих рішень. жінок та домашнього насильства. Одразу ж після Духовні скрепи «Русского мира» не роз’яснень щодо надуманості цієї «причини» [5, оригінальні і шукають підтримки у релігійних с. 8], релігійна верхівка, більшість якої становлять ортодоксів всього світу. У 2012 році, на 21-ій сесії чоловіки, що не лише не вагітніють, а й загалом не Ради з прав людини Генеральної асамблеї ООН, беруть участь у репродукції, виступає з вимогою Росія ініціювала прийняття резолюції про захист заборонити жінкам переривати свою вагітність. традиційних сімейних цінностей, яка фактично Поданий до Верховної Ради 27 березня 2017 року заперечує концепцію різних форм сім’ї. Під тиском антиабортний законопроект №6239, як і попередні опинилися не лише ЛҐБТ-сім’ї, а й матері- подібні ініціативи, звісно ж не має прямого стосунку одиначки, шлюби чайлдфрі, подружжя, які до дискримінації сексуальних меншин, проте звертаються до репродуктивних послуг суттєво обмежує репродуктивні права більшості – допоміжного материнства та ін. Православ’я в жінок України. Україні як будь-яка правовірна (ортодоксальна) Відволікаючи населення згадками про СОҐІ у течія прагне вивищитись за рахунок нетерпимості трудовому кодексі, гальмується відміна до будь-яких відхилень від «догми нормальності». дискримінаційних обмежень щодо жінок на ринку праці: Як і католицьке керівництво, Московський досі існує майже півсотні робіт, які за законом не патріархат перебуває поза межами нашої держави доступні для жінок України. Цілком можливо, що зі статі та українського законодавства, тож насторожує Кодексу Законів про Працю може бути прибрана той факт, що захист традиційних цінностей гарантія недискримінації на ринку праці за ознакою статі. входить до воєнної доктрини Росії [2, 14]. Висновки та перспективи дослідження. В Відповідно, ненормативна духовність може Україні можна констатувати бурхливий розвиток квір- становити «загрозу» Росії та належить до сфери духовності у геополітичному форматі. Сама поява безпеки і захисту російських інтересів. «Достигла квір-духовності нерозривно пов’язана із дихотомією ли былая предосудительность той степени «свої–чужі» і спричиняє перерозподіл у таборах толерантности, за которой – точка невозврата? союзників та противників гарантування людських прав Вопрос не праздный. Это угроза национальной жінок. Легітимація квір-християнства офіційною безопасности» [11]. Наголосимо, що розподіл за православною церквою у поєднанні зі стигматизацією статтю та ґендером є базовим розподілом на геїв-християн породить нову розстановку сил на «своїх» та «чужих». Група людей, що планує ідеологічному фронті. Такі зміни можуть торкнутись агресивне вторгнення, як то бойовики ІДІЛу, найбільших соціальних груп, посилити політичну Талібану або Русского мира буде всіляко нестабільність, змінити конфігурацію більшості та посилювати ґендерну ієрархію всередині своєї меншості в Україні і загалом стати підґрунтям для спільноти. Саме вивищуючись і розпоряджаючись створення релігійної держави. «своїми жінками», чоловіки певної соціально- Можна прогнозувати подальше ігнорування культурної спільноти відчувають правильність ґендерних досліджень і наукової аналітики у ставлення до «чужих». Примітно, що згідно врегулюванні біополітичних питань; посилення біблейської легенди, коли содоміти підступили до репродуктивного тиску; утиски жінок-політикинь, Лота, щоб пізнати мужів, які прийшли до нього, – експерток і правозахисниць; порушення сексуальних праведник пропонує віддати їм на наругу своїх та репродуктивних прав жінок в Україні. Конфесія, що незайманих доньок. (Біблія, пер. І. Огієнка, не підтримає пряму відкриту дискримінацію жінок, Буття:19 5-8). зможе зібрати під свої покрови більше прихожанок, У Катехизмі Католицької Церкви, що має але загалом це не сприятиме покращенню ставлення силу і для греко-католиків України, подибуємо церковних еліт до віруючих жінок. У цьому контексті, настанову про ставлення до чоловіків і жінок, які перспективним, на нашу думку, може бути мають глибоко закорінені гомосексуальні нахили: дослідження ґендерних чинників формування довіри «У ставленні до них слід уникати будь-яких ознак населення до церкви. несправедливої дискримінації» [7]. Зацікавлення Література: викликає як саме формулювання, що передбачає 1. Висновок Богословсько-канонічної комісії при можливість існування справедливої дискримінації, Священному Синоді Української Православної так і група, до якої її має бути застосовано. У Церкви з питання абортів та визнання п. 2433 компендіуму католицького вчення одностатевих шлюбів // Сумы Православные / стверджується, що доступ до праці і до фаху Украинская Православная Церковь [сайт]. – [21 повинен бути відкритий для всіх, без січня 2010 р.]. – [Електронний ресурс]. – Режим несправедливої дискримінації: чоловікам і жінкам. доступу: http://orthodoxy.sumy.ua/?p=2079. Апологети клерикалізму повсякчас залякують так 2. Військова доктрина Російської федерації [текст]. – званою «гомодиктатурою», наголошуючи при [10 Січня 2015 р.] – [Електронний ресурс]. – Режим цьому, що меншість не може диктувати свої умови доступу: http://www.rg.ru/2014/12/30/doktrina- більшості українців. Разом з цим навіть найменш dok.html. численні прорелігійні організації та конфесії 106 Київський національний університет імені Тараса Шевченка 3. Декларація Всеукраїнської Ради Церков і 17. Послесловие // Проект Россия – 3. Третья книга. релігійних організацій «Про негативне ставлення Третье тысячелетие. Без автора. Москва, 2009 до явища гомосексуалізму та спроб легалізації так [текст]. – [12 Грудня 2011 р.]. – [Електронний званих одностатевих шлюбів (реєстрації ресурс]. – Режим доступу: http://www.x- одностатевих партнерств)» від 15 травня 2007 р. // libri.ru/elib/none_002/00000206.htm. ІРС – Інститут релігійної свободи, м. Київ [сайт]. – 18. США разочаровались в российской оппозиции и [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ставят на ЛГБТ-движения // Севастопольский http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&v новостной портал ForPost [сайт]. – [17 Листопада iew=article&id=328&catid=50&itemid=78&lang=uk. 2015 р.]. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 4. Загальноукраїнський католицький суспільно- http://sevastopol.su/world.php?id=81730. релігійний часопис (CREDO) [сайт]. – [19 Лютого References: 2016 р.]. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 1. Vysnovok Bohoslovsko-kanonichnoi komisii pry http://www.credo-ua.org/2016/02/152429. Sviashchennomu Synodi Ukrainskoi Pravoslavnoi 5. Зустріч із Всеукраїнською радою церков // Вісник Tserkvy z pytannia abortiv ta vyznannia Міжфракційного депутатського об'єднання «Рівні odnostatevykh shliubiv // Sumы Pravoslavnыe / можливості». – 2017. – № 13. – 13 с. Ukraynskaia Pravoslavnaia Tserkov [sait]. – [21 6. Именем традиции: попытки заставить замолчать sichnia 2010 r.]. – Rezhym dostupu: представителей сообщества ЛГБТ. – ARTICLE 19. http://orthodoxy.sumy.ua/?p=2079. – 2013. – 40 с. 2. Viiskova doktryna Rosiiskoi federatsii [tekst]. – [10 7. Катехизм Католицької Церкви / Оприлюднений Sichnia 2015 r.]. – Rezhym dostupu: Папою Іваном-Павлом II 11 жовтня 1992 р. // http://www.rg.ru/2014/12/30/doktrina-dok.html. Катехизм Католицької Церкви [сайт]. – 3. Deklaratsiia Vseukrainskoi Rady Tserkov i relihiinykh [Електронний ресурс]. – Режим доступу: orhanizatsii «Pro nehatyvne stavlennia do yavyshcha http://catechismus.org.ua/index.php?option=com_con homoseksualizmu ta sprob lehalizatsii tak zvanykh tent&task=view&id=101&Itemid=42. odnostatevykh shliubiv (reiestratsii odnostatevykh 8. Комітет з питань соціальної політики, зайнятості та partnerstv)» vid 15 travnia 2007 r. // IRS. – Instytut пенсійного забезпечення Верховної Ради України relihiinoi svobody, m. Kyiv [sait]. – Rezhym dostupu: [офіційний сайт]. – [12 квітня 2017 р.]. – http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&v [Електронний ресурс]. – Режим доступу: iew=article&id=328&catid=50&itemid=78&lang=uk. http://komspip.rada.gov.ua/news/main_news/73521.ht 4. Zahalnoukrainskyi katolytskyi suspilno-relihiinyi ml. chasopys (CREDO) [sait]. – [19 Liutoho 2016 r.]. – 9. Крига скресла. Становище ЛҐБТ в Україні у 2015 р. Rezhym dostupu: http://www.credo- / Центр «Наш світ». – К.: Центр «Наш світ», 2016. ua.org/2016/02/152429. – 32 с. 5. Zustrich iz Vseukrainskoiu radoiu tserkov // Visnyk 10. Мостяєв Олександр. «Гомосексуалізм» чи Mizhfraktsiinoho deputatskoho obiednannia «Rivni «гомосексуальність»: проблема вживання терміна mozhlyvosti». – 2017. – № 13. – 13 s. в українській мові // Українознавчий альманах. – 6. Ymenem tradytsyy: popыtky zastavyt zamolchat 2012. – № 9. – С. 61 – 65. predstavytelei soobshchestva LHBT. – ARTICLE 19. 11. Народний Собор [Официальный сайт движения]. – 2013. – 40 s. – [11 Травня 2015 р.]. – [Електронний ресурс]. – 7. Katekhyzm Katolytskoi Tserkvy / opryliudnenyi Papoiu Режим доступу: Ivanom-Pavlom II 11 zhovtnia 1992 r. // Katekhyzm http://www.narodsobor.ru/events/demography/25477- Katolytskoi Tserkvy [sait]. – Rezhym dostupu: krizis-semi--groznyj-priznak-koncza- http://catechismus.org.ua/index.php?option=com_con vremyon#.VreZ6D_DhC0. tent&task=view&id=101&Itemid=42. 12. Новий початок. Становище ЛҐБТІ в Україні у 2016 8. Komitet z pytan sotsialnoi polityky, zainiatosti ta р. / Центр «Наш світ». – К.: Центр «Наш світ», pensiinoho zabezpechennia Verkhovnoi Rady 2017. – 56 с. Ukrainy [ofitsiinyi sait]. – [12 kvitnia 2017 r.]. – 13. Новиков Б.В. Евроинтеграция или еврооккупация? Rezhym dostupu: http://komspip.rada.gov.ua/ [відео]. – [16 Січня 2010 р.]. – [Електронний /news/main_news/73521.html. ресурс]. – Режим доступу: http://kpu- 9. Kryha skresla. Stanovyshche LGBT v Ukraini u 2015 r. putivl.at.ua/news/b_novikov_evrointegracija_ili_evroo / Tsentr «Nash svit ». – K.: Tsentr «Nash svit», 2016. kkupacija/2013-01-16-606. – 32 s. 14. Основи Соціальної концепції Руської Православної 10. Mostiaiev Oleksandr. «Homoseksualizm» chy Церкви // Офіційний сайт Московського «homoseksualnist»: problema vzhyvannia termina v патріархату – [19 Лютого 2009 р.]. – [Електронний ukrainskii movi // Ukrainoznavchyi almanakh. – 2012. ресурс]. – Режим доступу: – № 9. – S. 61 – 65. http://www.patriarchia.ru/ua/db/text/1207692.html. 11. Narodnyi Sobor [Ofytsyalnыi sait dvyzhenyia]. – [11 15. Патриарх Кирилл считает гомосексуализм грехом, Travnia 2015 r.]. – Rezhym dostupu: но критикует репрессии в адрес геев // Интерфакс http://www.narodsobor.ru/events/demography/25477- [сайт]. – 23 грудня 2009 р. – [Електронний ресурс]. krizis-semi--groznyj-priznak-koncza- – Режим доступу: vremyon#.VreZ6D_DhC0. http://www.interfax.ru/society/news.asp?id=116219. – 12. Novyi pochatok. Stanovyshche LGBTI v Ukraini u Пер. з рос. 2016 r. / Tsentr «Nash svit». – K.: Tsentr «Nash svit», 16. Перше інформаційне агентство «Волинські 2017. – 56 s. новини» [сайт]. – [23 Грудня 2009 р.]. – 13. Novykov B.V. Evroyntehratsyia yly evrookkupatsyia? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: [video]. – [16 Sichnia 2010 r.]. – Rezhym dostupu: https://www.volynnews.com/news/rest/patriarkh_kyryl http://kpu- _zastupyvsya_za_heyiv/. 107 Українознавчий альманах. Випуск 20 putivl.at.ua/news/b_novikov_evrointegracija_ili_evroo https://www.volynnews.com/news/rest/patriarkh_kyryl kkupacija/2013-01-16-606. _zastupyvsya_za_heyiv/. 14. Osnovy Sotsialnoi kontseptsii Ruskoi Pravoslavnoi 17. Posleslovye // Proekt Rossyia – 3. Tretia knyha. Tserkvy // Ofitsiinyi sait Moskovskoho patriarkhatu. Trete tыsiacheletye. Bez avtora. Moskva, 2009 [tekst]. – [19 Liutoho 2009 r.]. – Rezhym dostupu: [tekst]. – [12 Hrudnia 2011 r.]. – Rezhym dostupu: http://www.patriarchia.ru/ua/db/text/1207692.html. http://www.x-libri.ru/elib/none_002/00000206.htm. 15. Patryarkh Kyryll schytaet homoseksualyzm hrekhom, 18. SShA razocharovalys v rossyiskoi oppozytsyy y no krytykuet repressyy v adres heev // Ynterfaks staviat na LHBT-dvyzhenyia // Sevastopolskyi [sait]. – 23 hrudnia 2009 r. – Rezhym dostupu: novostnoi portal ForPost [sait]. – [17 Lystopada 2015 http://www.interfax.ru/society/news.asp?id=116219. – r.]. – Rezhym dostupu: Per. z ros. http://sevastopol.su/world.php?id=81730. 16. Pershe informatsiine ahentstvo «Volynski novyny» [sait]. – [23 Hrudnia 2009 r.]. – Rezhym dostupu: УДК:[356.15+364-22](477)"36" Тетяна Тесленко Феномен волонтерства в історії та культурі України Анотація. Сьогодні феномен волонтерства в сучасній Україні перебуває в полі соціополітичного дискурсу громадянського суспільства, викликаючи науковий інтерес до нових напрямів досліджень української науки. Він є об’єктом досліджень не тільки філософів, істориків, психологів, політологів і фахівців у сфері соціальної роботи, але й економістів, оскільки сфера патронованих владою суспільних відносин і сфера міжнародних відносин, тісно пов’язані з цілою низкою суто економічних питань. У зв’язку з цим актуалізується завдання поглибленого, адекватного нинішнім умовам реалізації практики волонтерства з урахуванням сучасних підходів, аналізу його соціокультурних трансформацій, дискурсів та наративів. Порівняно із західноєвропейськими державами становлення волонтерства в Україні має певні відмінності щодо його одночасного прояву у всіх сферах життя суспільства. Україна також має могутні історичні й культурні передумови щодо існування волонтерства в контексті благодійності, які, своєю чергою, є джерелом для розвитку системи духовних і моральних цінностей в наш час. Аналізуючи феномен волонтерства, авторка вважає доцільним у межах цієї праці дати ретроспективу участі козацтва в благодійності. В умовах сьогодення волонтерство – це той громадянський «капітал», що компенсує недоліки діяльності державних структур і одночасно є рушійною силою консолідації громадянського суспільства. Tеtyana Teslenko The Phenomenon of Volunteering in Ukrainian History and Culture Abstract. Nowadays the phenomenon of volunteering in Ukraine is represent in the discourses of the civil communities and social politics being of potential scientific interest for many research spheres which are new in Ukraine. The Imporetance of its deep analyses is undisputable taking into consideration the interdisciplinary mode of the reseach and possibilities of the contemporary approaches to ils analyses. In comparison with volunteering in Western Europe, there are certain differences in our country concerning socio-cultural practices, their actors and beneficiates. However, post-colonial reality in Ukraine has placed more emphasis. The priority factor in national consolidating towards its transformation into a political nation was civil society. Of great significance is the fact that the phenomenon of volunteering in Ukraine is taking place on the solid foundation of Ukrainian history and culture beginning with the Ancient Rus and Zaporozhskaia Sich where the relations of interdependence, assistance and other social values were formed. Compared the liberal theories of Western Europe volunteering in Ukraine is characterized the collective treating of the autonomous individual connected with the Christian feelings of lave others and sympathy for suffering. This is that civil «capital» that can compensate the deficiency of the state bodies in practices of volunteering as a form of the social integration of people separated by their private interest but who are, fact the decisive force of consolidation of the Ukrainian society. The gender factor is taken into account, in particular, to overcome social injustice and a policy of non-discrimination in Ukraine. Keywords: discourse, concept, charity, social and culture transformations, war conflicts. Постановка проблеми. У сучасній Україні передумов з позицій історії та культури. волонтерство як соціокультурний феномен є об’єктом Соціальні процеси, пов’язані з діяльністю досліджень не тільки філософів, істориків, психологів, волонтерів, із самим концептом «волонтер», маючи політологів і фахівців у сфері соціальної роботи, але й тенденції до зростання, практично не аналізуються. економістів, оскільки сфера патронованих владою Водночас ця проблематика охоплює достатньо суспільних відносин і сфера міжнародних відносин, широке коло питань, що стосуються як діяльності тісно пов’язані з цілою низкою суто економічних волонтерів у зоні військових конфліктів, так і питань. добродійної роботи з інвалідами, безробітними, Науковий інтерес до інституційної політичної людьми, які потрапили в складну життєву ситуацію. науки, і у зв’язку з інституційною економічною теорією, Тим часом гостра дискусійність, пряма залежність зокрема, сприяє появі нових напрямків теорії в розв’язання соціальних проблем від волі політичної цілому. При цьому соціокультурні трансформації еліти вимагають фокусування уваги вчених на останніх років змушують учених зосередити увагу на дослідженні вказаних вище невідрефлексованих відносинах держави і громадянського суспільства, на проблем. наявності або відсутності цивільних традицій, Аналіз досліджень і публікацій. правових структур, соціокультурних підстав і Дослідженням людської поведінки, включаючи 108 Київський національний університет імені Тараса Шевченка вивчення намірів, цінностей, переконань і думок, Західної Європи протягом XVII – XX століть модус займалися видатні європейські філософи, соціологи, волонтерства пройшов складний, але послідовний економісти й історики. Окремі її аспекти, зокрема, шлях – від прояву у винятково військових і бойових пов’язані з проблематикою управління, починають діях до найважливішого елементу культури західного привертати увагу дослідників лише з другої половини суспільства. У нашій країні багато динамічно ХХ століття. Проте такі наукові проблеми, як розподіл трансформованих понять зазнають дуже істотних змін праці, солідарність, групова взаємодія, праця, і волонтерство, зокрема. Кардинальні зміни в бутті й професійне покликання, які розроблялися в XIX – на свідомості громадян України ставлять перед початку XX ст. М. Вебером, Э. Дюркгеймом, Р. науковою думкою завдання поглибленого й Зіммелем, О. Контом, К. Марксом, Р. Спенсером, Ф. адекватного нинішнім умовам аналізу теорії і практики Тенісом, можуть розглядатися як фундаментальні волонтерства. засади соціологічного дослідження волонтерства, Сьогодні волонтерська діяльності його методологічні орієнтири, що задають пріоритетні регламентується відповідним Законом України «Про вектори вивчення цього феномена як діяльності й волонтерську діяльність» [5], який був прийнятий спільності [9]. напередодні ЄВРО – 2012. Цим законом не Так, французький філософ, один з передбачена діяльність волонтерів у контексті подій, основоположників позитивізму й соціології, автор теорії які розгорнулися в наший країні починаючи з грудня трьох стадій інтелектуальної еволюції людства 2013 року. Відповідно до вказаного закону діяльність (теологічної, метафізичної і позитивної або наукової) волонтерів і волонтерських організацій передбачала Огюст Конт вперше ввів поняття «альтруїзм», яке стало лише соціально-культурні форми, такі як: сутнісною характеристикою і цінністю феномена  надання волонтерської допомоги з метою волонтера. Учений підносив суспільні інтереси над підтримки малозабезпечених, безробітних, особистими, стверджуючи, що «життя для інших» є багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, які вищим щастям, припускаючи при цьому прояв таких потребують соціальної реабілітації; духовних якостей, як щедрість і співчуття [1].  здійснення догляду за хворими, інвалідами, Його послідовник Герберт Спенсер вважав, самотніми, людьми похилого віку й іншими особами, що альтруїзм завжди вторинний стосовно егоїзму. які через свої фізичні, матеріальні або інші Більше того, саме здорова турбота про себе дозволяє особливості потребують підтримки й допомоги; зберігати достатньо сил для допомоги ближнім: у  надання допомоги громадянам, які спільнотах, що складаються із здорових і сильних постраждали в результаті стихійного лиха, людей, загальний рівень щастя буде набагато вищим, екологічних, техногенних та інших катастроф, ніж у товариствах, де люди нехтують своїми соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також інтересами (що за Спенсером, є шляхом до депресії і жертвам злочинів, біженцям; нещастя). Надмірний альтруїст, який забуває про  надання допомоги особам, які через свої власні потреби й задоволення, по-перше, своїм фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав плачевним духовним і фізичним станом створює і законних інтересів; проблеми для оточуючих, а по-друге, стає  впровадження заходів, пов'язаних з неспроможним до продуктивної альтруїстичної охороною навколишнього природного середовища, поведінки [2, с. 166]. Класики соціології Г. Спенсер і П. збереження культурної спадщини, історико- Сорокін розглядали альтруїзм як чинник соціального культурного середовища, визначних пам'яток історії і розвитку й подолання кризи в суспільстві, а Т. культури, місць поховання; сприяння проведенню Парсонс вважав його ознакою прогресивної заходів національного і міжнародного значення, соціальної системи [9]. пов’язаних з організацією масових спортивних, Мета дослідження. Основна мета статті культурних та інших видовищних і суспільних заходів; полягає в аналізі історичних і культурних витоків  надання волонтерської допомоги з ліквідації феномена волонтерства в Україні у полі наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або соціополітичного дискурсу громадянського природного характеру. суспільства в цілому і концептів добродійності, Волонтерська діяльність в Україні визначена зокрема. законом як добровільна, безкорислива, соціально Виклад основного матеріалу. Звертаючись спрямована, неприбуткова діяльність, яка до етимології слова «волонтер», слід зазначити, що в здійснюється волонтерами і волонтерськими XVII столітті французьке «volontaire», італійське організаціями шляхом надання волонтерській «volontario», німецьке «volontair», англійське допомоги. У свою чергу, волонтерською допомогою є «volunteer» з'являються майже одночасно, через що в роботи і послуги, які безоплатно виконуються і українській і російській мовах упродовж XVIII – XIX надаються волонтерами і волонтерськими століть воно тривалий час використовувалося в організаціями. Волонтерська діяльність також є різному написанні: волентир, волонтир, волунтир, формою добродійності [8]. Визнання волонтерської валентир, волонтер, залежно від того, якій іноземній діяльності ресурсом добродійності й цивільною мові віддавав перевагу дворянин, що добровільно практикою на законодавчому рівні не тільки в Україні, вступив на військову службу [3]. але й в багатьох європейських державах дозволяє На основі аналізу низки словникових статей зробити висновок про те, що в інформаційному, [4, с. 234; 8] виявлено, що терміни «волонтерство» і глобалізованому суспільстві XXІ століття «добровільність» мають загальні характеристики: у волонтерство є проявом духовності, затребуваною їхній основі лежить діяльність, якою людина репродукцією загальноприйнятої системи духовних займається добровільно, за своїм бажанням, власним цінностей. вибором; люди, що реалізовують такого роду Подальше внесення доповнень до чинного діяльність, займаються цим безоплатно; ця діяльність законодавства України про включення таких напрямів має ознаки інституційно закріпленої діяльності [9]. волонтерської роботи, як надання допомоги Слід також підкреслити, що в державах 109 Українознавчий альманах. Випуск 20 громадянам, постраждалим у результаті надзвичайної злидарелюбство. Виходячи з таких міркувань, ситуації техногенного або природного характеру, дії благодійність була не стільки допоміжним засобом особливого періоду, правових режимів надзвичайного суспільного благоустрою, скільки необхідною умовою або військового стану, проведення антитерористичної особистого морального здоров’я: вона більше була операції, у результаті соціальних конфліктів, потрібна самому злидарелюбцю, ніж злидарю. Давній нещасних випадків, а також жертвам злочинів, благодійник, «христолюбець» менше думав про те, біженцям, внутрішньо переміщеним особам; надання щоб доброю справою підняти рівень суспільного волонтерської допомоги Збройним Силам України, благополуччя, скільки про те, щоб підняти рівень іншим військовим формуванням, правоохоронним власної духовної досконалості. При такому погляді на органам, органам державної влади під час дії благодійність допомога бідним була справою окремих особливого періоду, правових режимів надзвичайного осіб, проникнутих ідеями християнської моральності, або військового стану, проведення антитерористичної а не включалась в коло державних обов’язків [10, с. операції [6], добродійної діяльності [7] тільки укріпило 59 – 60]. світову історичну практику, що склалася, пов'язану з Крім князя Володимира історія згадує про виникненням волонтерства. У 2014 році Україна деяких інших христолюбних і злидарелюбних князів. вразила світ небаченим за розмахом волонтерським Особливо відзначають літописи синів Володимира – рухом, в основі якого у цілому – все та ж система Ярослава Володимировича і його брата Мстислава. духовних цінностей – співчуття, співпереживання, Так, при Ярославі було відкрито перше в Новгороді причетність, доброта, справедливість. Можна з училище на триста юнаків-сиріт. Він видав Статут упевненістю стверджувати, що історичний крок у церковний і земський, за яким благодійність, тобто декілька століть, який зробила Європа в питаннях турбота про злидарів і убогих, залишалась у віданні становлення волонтерства й закріплення його священиків у парафіях та єпископів у єпархіях. інституційних дискурсів, Україна реалізувала за Але найбільшої слави Ярослав Мудрий зажив декілька років. складанням першого письмового руського зведення Безумовно, що нова парадигма волонтерства законів «Руська Правда». Воно складалося з 37 у контексті добродійності як взаємодії суспільства і розділів і, крім статей кримінального характеру, мало держави, має своє глибоке історичне коріння, до статті соціального спрямування, що було незвичним аналізу якого й необхідно, на наш погляд, звернутися. для тогочасних європейських держав. Із 37 його Слід зауважити, що християнізація статей 8 повністю присвячено проблемам захисту слов’янського світу справила вирішальний вплив на дітей [10, с. 60]. всі сфери життя суспільства, на суспільні відносини, Прославився своїм злидарелюбством також що позначилося на характері, формах допомоги та великий князь Володимир Мономах, який за підтримки людини. З часу запровадження релігії свідченням сучасників, роздавав гроші й предмети починає формуватися християнська концепція першої необхідності «обома руками». Опіка над допомоги, в основі якої є філософія любові до бідними і страждальцями стала одним з найбільших ближнього. «Полюби ближнього твого, як самого його обов’язків, і яскравим свідченням цього служить себе» – ця формула стала моральним закликом, що його «Повчання дітям». У ньому Володимир Мономах визначає сутність вчинку індивіда. Основними створює образ справедливого захисника слабких і об’єктами допомоги історично були визначені хворі, убогих. Заповіт великого князя виконували і жебраки, вдови, сироти. З’явилися законодавчі акти, сучасники, і нащадки. Так, сестра його, Ганна що регулювали відносини щодо опіки над різними Всеволодівна, заснувала в Києві училище для дівчат, категоріями населення. До найдавніших джерел яких не тільки утримувала за свій рахунок, але й права належать статути князів Володимира Великого вчила їх читати, писати і ремеслам. Тут ідея допомоги та його сина Ярослава Мудрого. Виникали й нові вже не зводиться тільки до харчування і надання суб’єкти допомоги: князь, церква, парафія, монастирі. притулку [10, с. 61]. В історії соціальної допомоги Київської Русі слід Протягом багатьох століть церква і монастирі розрізняти два періоди. Перший пов’язаний з залишались осередками соціальної допомоги вбогим поширенням християнства в Київській Русі. Він та хворим. Наприклад, перші в державі лікарні, у яких умовно визначається з часу хрещення Володимира бідні отримували опіку й користувались безкоштовним Великого до ІІ пол. ХІІ ст., періоду утворення князівств лікуванням, були запроваджені Переяславським і поширення християнства на околицях єпископом Охрімом в 1091 р. При всіх монастирях, що східнослов’янських земель. Другий етап відповідно мали кошти, здійснювалося харчування злидарів і виділяється з другої половини ХІІ ст. до ХІІІ ст. убогих. Для них влаштовувалися навіть окремі включно, коли благодійницькі функції князя поступово приміщення, які потім отримали назву богаділень. злилися з церковно-монастирськими формами опіки Зміцнівши економічно, монастирі стали центрами [10, с. 58]. благодійної соціальної діяльності. Вони виконували Найпростіші види благодійності полягали чотири основні функції: лікування, забезпечення спочатку майже виключно в харчуванні злидарів. незаможних, навчання, контроль. Відповідно до Практикувались вони, як свідчать літописи, окремими кожної з функцій при монастирях створюються «злидарелюбцями», серед яких виділялися князі, особливі форми підтримки [10, с. 61]. духовенство та впливові люди держави. Всі вони, Можна з впевненістю сказати, що ніколи перебуваючи під свіжим і здоровим впливом щойно згодом, упродовж всієї нашої історії, на справи сприйнятого християнського віровчення, охоче благодійності не виділялось такої значної частини навчалися важливим релігійним заповідям, головні з загальних доходів, як у найдавніший період княжої яких закликали любити Бога і ближнього, як самого влади, який за увагою суспільства до справ себе. Практично це означало нагодувати голодного, благодійності й за пожертвами на неї повинен бути напоїти спраглого, відвідати ув’язненого, і взагалі так поставлений в тисячолітньому житті держави на чи інакше проявити своє милосердя і перше місце. Відмітною рисою благодійності цього 110 Київський національний університет імені Тараса Шевченка періоду була «сліпа» роздача милостині, за якої будь- старостою. Своє свідоме життя присвятив боротьбі які дослідження про злидарів та їхні потреби не тільки з Кримським ханством і турецькими загарбниками. не проводились, але прямо заперечувалися вченнями Усю надію покладав на українське козацтво, з яким святих отців. Найбільше роздавалося життєво не раз громив татар і турків. У Молдавії Байда необхідних продуктів, оскільки грошовий обіг у той час потрапив у полон і турки замордували його. Народ був ще дуже слабким. Тому, незважаючи на у піснях і думах увіковічив відважного отамана. відсутність будь-яких досліджень потреби того, хто Протест українського народу проти національного, просить, милостиня нерідко поза волею благодійника релігійного та соціального гніту вилився в особливе досягала своєї мети: голодний не брав будівельні військове, державне, політичне, культурно- матеріали, а погорілець – хліба, якщо не хотів їсти. історичне та педагогічне явище – козацький рух. Допомога була різноманітна й часто відповідала Запорозька вільна республіка започаткувала дійсній потребі. Вона виражалась у побудові житла, у самобутні зразки благодійних установ та прояви викупі полонених, у навчанні ремеслам [10, с. 62]. соціальної опіки [11]. У Х–ХІІІ ст. церковна практика допомоги Козацький рух викликав до життя унікальне розвивалася не тільки через монастирі, але й через для всієї світової культури явище – козацьку парафії. На відміну від монастирської допомоги, педагогіку, основними завданнями якої стали: парафіяльна була більш відкритою. У ній підготовка фізично-загартованих з міцним здоров'ям зосереджувалось все общинне, громадське й мужніх воїнів-захисників рідного народу, виховання в церковне життя. Діяльність парафій не молоді українських національних рис характеру та обмежувалась тільки наданням допомоги калікам, світогляду, формування високих лицарських якостей, злидарям, вони здійснювали найрізноманітнішу пошани до старших людей, прагнення бути підтримку: від матеріальної допомоги до виховання милосердними. Головним учителем січової школи був і перевиховання,тобто мала не лише релігійні цілі монах-уставник, який крім своїх прямих обов’язків порятунку душі парафіян, але й соціальної наставника виконував і другорядні: дбав про здоров’я підтримки та допомоги потребуючим. Парафія хлопчиків, виводив їх при пошестях «на свіжу воду» в також була територіальною, адміністративною луки, сповідав і причащав хворих, ховав померлих і одиницею. Пам’ятки древньої писемності свідчать про всі випадки в школі детально доповідав кошовому про те, що майже в кожній з парафій існували отаману. Монастирська школа існувала при богадільні [10, с. 63]. Самарсько-Миколаївському монастирі. Вона виникла Аналізуючи феномен волонтерства, автор разом з його першою церквою близько 1576 р. Тут вважає доцільним у межах цієї праці дати також навчалися малі й дорослі хлопці та юнаки під ретроспективу участі козацтва в благодійності. керівництвом монахів. Навчальними предметами Запорозька Січ – це феномен світової цивілізації навіть були грамота, молитви, закон божий й письмо. Дуже з висоти сьогодення, не кажучи вже про часи її шкода, що виховний потенціал козацтва не завжди існування. Своїм суспільним укладом, структурою, використовується належним чином через прохолодне військовою організацією, писаними й неписаними ставлення заполітизованих «керманичів законами, побутом і звичаями Січ не мала аналогів. промосковського світу», яким ще й досі зрозумілі Вона була рятівницею і рідною домівкою для козака й категорії лакейства та грошових відносин. гречкосія, і всіх, кому потрібний був її захист. Січ була У поселеннях запорожців типовим явищем зразком поєднання демократизму зі строгістю порядків була церква, з одного боку якої розміщувався і самодисципліни. Січ була колискою української шпиталь, а з іншого – школа. Це була традиція, яка державності, контролюючи значні території, утримуючи відображала спосіб і характер козацького життя. багатотисячну армію та адміністративний апарат. Спілкування з козаками-інвалідами, престарілими Січовики мали символіку: прапори, гімн, герб. виховувало в дітях доброту, милосердя, співчуття до Столицею Запорозької Січі була могутня фортеця, чужого болю. У життя ж хворих і старих запорожців оточена частоколом, у заборолах якого виставлено такі контакти вносили радість [12]. гармати. На центральній площі стояли церква, Висновки. Таким чином, громадянське скарбниця, військовий арсенал, майстерні. Навколо суспільство як сфера універсалізації громадянської них – курені-казарми, у яких жили запорожці. Козаки солідарності сучасної України має у своїй основі вибирали свою старшину – гетьмана, кошового могутній фундамент історії і культури – це і отамана, курінних отаманів вільним, демократичним Стародавня Русь, і Запорозька Січ, де формувалися голосуванням. Збройні сили складалися з таких родів відносини взаємозалежності один від одного, військ: піхоти, кінноти, артилерії та морського флоту. допомоги й добродійності. Від пізніших ліберальних На Запорозькій Січі існувала постійна школа трактувань ці підходи відрізняє колективістське лицарського та військового мистецтва, при січовій розуміння ідеї автономності особи, пов’язане з церкві діяла загальноосвітня школа. Командний склад глибокими християнськими почуттями любові до низового війська, як правило, був високоосвічений: ближнього і співчуття до оточуючих. Це і є той полковники, сотники, чимало рядових козаків громадянський «капітал», який покликаний закінчували Києво-Могилянську академію або інші компенсувати недостатність діяльності державного навчальні заклади [11]. апарату в цих сферах, зокрема, у волонтерстві як На Запорожжі існувало суворе формі соціальної інтеграції людей, розділених законодавство, що не допускало будь-яких приватними інтересами, але за своєю суттю тих, хто є аморальних вчинків. Нещадно викорінювалося сьогодні рушійною силою консолідації громадянського злодійство, розбій, конокрадство. Не було місця в суспільства. цьому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству. Виникнення Січі, як відомо, пов’язане з Література: іменем Дмитра Вишневецького (Байди) з містечка 1. Альтруизм // Википедия [Электронный ресурс]. – Вишневець. Д. Вишневецький належав до Режим доступу: неспольщених українських магнатів, був канівським 111 Українознавчий альманах. Випуск 20 https://ru.wikipedia.org/wiki/Альтруизм. Дата References: звернення 28.03.2017. 1. Altruizm // Vikipedija [Jelektronnyj resurs]. – Rezhim 2. Быков А. В. Понятие «альтруизм» в социологии: от dostupa: https://ru.wikipedia.org/wiki/Al'truizm. Data классических концепций к практическому zvernennja 28.03.2017. забвению / А. В. Быков // Вестник Рос.ун-та 2. Bykov A. V. Ponjatie «altruizm» v sociologii: ot дружбы народов. Серия: Социология. – 2015. – klassicheskih koncepcij k prakticheskomu zabveniju / Вып. 1. A. V. Bykov // Vestnik Rossijskogo universiteta 3. Волонтер // Википедия [Электронный ресурс]. – druzhby narodov. Serija: Sociologija. – 2015.– Vyp. 1. Режим доступу: 3. Volonte r// Vikipedija [Jelektronnyjresurs] – Rezhim https://ru.wikipedia.org/wiki/Волонтёр. Дата dostupu: https://ru.wikipedia.org/wiki/Volontjor. Data звернення 31.03.2017. zvernennja 31.03.2017. 4. Даль Владимир. Толковый словарь живого 4. Dal' Vladimir. Tolkovy jslovar' zhivogo velikorusskogo великоруського языка: Т. 1–4. – Москва: Русский jazyka: T. 1–4. – Moskva: Russkij jazyk, 1978 – T. 1 язык, 1978. – Т. 1 А – З. – 699 с. A – Z. – 699 s. 5. Закон України «Про волонтерську діяльність» від 19 5. Zakon Ukrainy «Pro volontersku diialnist» vid 19 квітня 2011 року № 3236-VI // Відомості Верховної kvitnia 2011 roku № 3236-VI // Vidomosti Verkhovnoi Ради України (ВРР). – 2011. – № 42. Rady Ukrainy (VRR). – 2011. – № 42 6. Закон України «Про внесення змін до деяких 6. ZakonUkrainy «Pro vnesennia zmin do deiakykh законів України щодо волонтерської діяльності» zakoniv Ukrainy shchodo volonterskoi diialnosti» vid 5 від 5 березня 2015 року № 246-VIII // Відомості bereznia 2015 roku № 246-VIII // Vidomosti Верховної Ради України (ВРР). – 2015. – № 22. Verkhovnoi Rady Ukrainy (VRR). – 2015. – № 22. 7. Закон України «Про благодійну діяльність та 7. Zakon Ukrainy «Pro blahodiinu diialnist ta blahodiini благодійні організації» від 05.07.2012 року № 5073- orhanizatsii» vid 05.07.2012 roku № 5073-VI // VI // Відомості Верховн ї Ради України (ВРР). – Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VRR). – 2013. – 2013. – № 25. № 25. 8. Ожегов С.И. Толковый словар руського языка: 80 8. Ozhegov S.I. Tolkovyj slovar' russkogo jazyka: 80 000 000 слов и фразеологических выражений / С.И. slov i frazeologicheskih vyrazhenij / S.I. Ozhegov, Ожегов, Н.Ю. Шведова. – 4-е изд., доп. – Москва: N.Ju. Shvedova. – 4-e izd., dopolnennoe. – Moskva: ООО «ИТИ ТЕХНОЛОГИИ», 2003. – 944 с. OOO «ITI TEHNOLOGII», 2003. – 944 s. 9. Певная М. В. Волонтерство как социальный 9. Pevnaja M. V. Volonterstvo kak social'nyj fenomen: феномен: управленческий подход: Дис. ... д-ра upravlencheskij podhod: Dis. ... d-rasoc. nauk: соц. наук: 22.00.08 / Певная Марина 22.00.08 / Pevnaja Marina Vladimirovna. – Владимировна. – Екатеринбург, 2016. – 368 с. Ekaterinburg, 2016. – 368 s. 10. Пінчук О. П. Передумови розвитку геріатричних 10. Pinchuk O. P. Peredumovy rozvytku heriatrychnykht центрів України в умовах глобалізації світової sentriv Ukrainy v umovakh hlobalizatsii svitovoi економіки : монографія / О. П. Пінчук, Т. В. ekonomiky : monohrafiia / O. P. Pinchuk, T. V. Тесленко. – Дніпропетровськ : Вид-во Teslenko. – Dnipropetrovsk : Vyd-vo Makovetskyi, Маковецький, 2013. – 136 с. 2013. – 136 s. 11. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Том 11. Yavornytskyi D. I. Istoriia zaporizkykh kozakiv. Tom 1. 1 / Д. І. Яворницький. – Львів : Вид-во «Світ», 1990. / D. I Yavornytskyi. – Lviv : Vyd-vo «Svit», 1990. – – 319 с. 319 s. 12. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Том 12.Yavornytskyi D. I. Istoriia zaporizkykh kozakiv. Tom 2. / 2. / Д. І. Яворницький. – Львів : Вид-во «Світ», D. I Yavornytskyi. – Lviv :Vyd-vo «Svit». 1991. – 457 s. 1991. – 457 с. 112 Київський національний університет імені Тараса Шевченка РЕЦЕНЗІЇ Микола Обушний Національне самовизначення у контексті українського державотворення (Рецензія на монографію: Рафальський І.О. Національно-державне самовизначення: [монографія] / І.О. Рафальський. – К.: ІПІЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2016. – 480 с.) Монографія І.О. Рафальського "Національно- зокрема, складом Народного Руху України, його державне самовизначення України: внутрішні чинники стурбованість мовним питанням, яке ставало та зовнішні впливи" присвячена аналізу взаємодії маркером самостійності, підтримка рухом релігійного двох взаємопов’язаних процесів – національного відродження тощо (С. 32 – 133). На думку автора, самовизна-чення та державного будівництва в Україні національний демократичний рух, який був в умовах незалежності. інституйований у Народному Русі України, який і Одним із важливих теоретичних здобутків очолював процес суверенізації України на першому автора монографії є трактування сутності етапі, від другої половини 1990-х рр. зазнав національно-державного самовизначення як процесу, маргіналізації. Це певною мірою справедливо, але із який "включає не лише акт проголошення застереженням, оскільки НРУ від самого початку був незалежності чи автономного статусу, а тривалий плюралістичним і ніколи не зміг би зберегти історичний процес, що має складну природу монолітність. Однак націонал-демократія як комплекс формування національної свідомості, становлення і ідеологічних уявлень ніколи не зникала і тільки розвитку національної культури, громадський і набувала інших організаційних форм. політичний рух за незалежність", який становить І.О. Рафальський адекватно оцінює рівень тодішньої "основу суспільства, нації, політичної системи, що політичної активності суспільства, якому належало закріплює за народом… виключне право вибору згуртуватися в єдину націю. Тому уповні власного місця на внутрішньополітичній і обґрунтованим є і його висновок про те, що геополітичній картах, ким він є в політичній структурі проголошення незалежності було насамперед суспільства і яким мають бути його права" (С. 120). результатом компромісу між націонал-демократичним У монографії І.О. Рафальського активом та радянською партійно-господарською проаналізована широка панорама націєтворчих і номенклатурою (С. 140–163). державотворчих подій на території України протягом У цьому контексті слід погодитися з автором 30-річного періоду, тобто майже третини століття. щодо його сумнівів стосовно універсальності Автор запропонував періодизацію застосування у теорії та на практиці націєтворчих та державотворчих процесів. Перший примордіалістської концепції та «традиційного період – спроба перебудови СРСР і суверенізації тлумачення взаємозв’язку нація – держава» в епоху України (1985–1991), другий – національно- Постмодерну. З цього приводу автор пише: державного становлення (1992–1996), третій – «Додатковою і необхідною складовою національно- усталення олігархату (1996–2004), четвертий – державного самовизначення в умовах Постмодерну є поляризація ідентичностей (2005–2014) і, нарешті, конструювання комплексного за своєю сучасний післяреволюційний період (С. 34). цілеспрямованістю проекту національно державного Автор дав сутнісне визначення кожного буття, що уможливлює: по-перше, національно- періоду, визначивши при цьому специфічні риси, які громадянську консолідацію; по-друге, функціонування були їм притаманні. демократичного політичного режиму; по-третє, У роботі містяться відомості, які наочно міжнародно-політичну актуалізацію національно- ілюструють ті економічні і соціально-політичні хвороби державного проекту». України, з якими вона підійшла до перебудовчої Оцінюючи масову політичну участь громадян кампанії другої половини 1980-х років і які стали у грудневих 1991 р., виборах І.О. Рафальський вірно домінантними факторами, що визначали, за словами вказує на той факт, що політична культура, якою автора, "вірогідність векторів і динаміку розвитку, визначався характер цієї участі, формувалася згори, пов’язуючи в органічну цілісність майбутнє та минуле чим був зумовлений її в цілому підданський характер через сьогодення" (С. 116) і, які, на жаль, (С. 173), що ілюструється картиною масової супроводжують українську незалежність і сьогодні. політичної інертності практично протягом усіх перших Автором доведено, що переможна хода ідеї чотирьох періодів націє-державотворення, за національної державної незалежності була не тільки винятком окремих протестних спалахів. реакцією на соціально-економічну кризу, свідченням Питанню формування і розвитку державних якої став розпад радянської імперії, а й підсумком інститутів присвячено окремий розділ 3.1 монографії самостійницьких прагнень не одного покоління (С. 168 – 198). У полі авторської уваги знаходяться і українців, які вийшли назовні із латентного стану у такі інститути національного державного добу перебудови та гласності. У роботі визначені самовизначення як українське громадянство, основні ідеологеми національно-державницького національна безпека, зовнішньополітичне руху, що знайшли відгук серед населення – самовизначення, державне управління, соціальний ідеологічна плюралістичність, яка уособлювалася, захист тощо. 113 Українознавчий альманах. Випуск 20 Чільне місце у монографії відведено аналізу монографії – 3.3. (С. 215–236), 4.2. (С. 276–303), 5.3 впливу внутрішнього економічного чинника на (С. 385–411). До зовнішньополітичних аспектів характер національно-держаного самовизначення в І.О. Рафальський звертається і в інших розділах. Україні у першій половині 1990-х рр. (С. 198–215). Найчастіше автор торкається відносин з Росією, Автор цілком обґрунтовано доводить, що виникнення розкриває стратегію «русского міра», яку РФ та поступове домінування олігархічного класу, по- використовує для розколу України, перешкоджання перше, внесло у суспільство соціальний розкол, по- національній консолідації її громадян (С. 290–293, друге, спричинило зростання його симпатій до лівого 373–377). Паралельно розкривається зсув масової популізму, який, у свою чергу, гальмує соціальну і свідомості українців у бік європейської цивілізації, політичну активність, без якої населення втрачає доведено, що культурна привабливість європейського внутрішню комунікацію. простору почала перевищувати в очах українців У монографії окремо розглянуто питання про соціально-економічні інтереси (С. 301, 404–405). місце і роль лідерства у процесі національно- Підсумовуючи вище викладене автор державного самовизначення. монографії пише: "Характерними й системотворчими Автором монографії ретельно, з огляду на ознаками національно-державного самовизначення як заявлену тему, проаналізовано перипетії масового процесу та результату реакції на внутрішньо- і протесту кінця 2004 р. Авторську деталізацію все ж зовнішньополітичні виклики та загрози є його можна виправдати тим, що нею проілюстровано суб’єктність і конструювання образу-проекту підтримку Помаранчевої революції різними групами майбутнього. Їх наявність уможливлює, з одного боку, населення, а також показано появу нових засобів національну консолідацію та розбудову мобілізації та солідаризації народу України. демократичного політичного режиму, з другого – Принципово важливою є теза монографії про те, що позиціювання країни на міжнародно-політичній арені Помаранчева революція здійснила помітний вплив на за умов сучасного цивілізаційного розвитку. національно-демократичну самоідентифікацію Обмеження ж процесу національно-державного великого сегменту українського суспільства (С. 323). самовизначення лише реагуванням на внутрішньо- та У монографії всебічно проаналізовані зовнішньополітичні виклики спричиняє автаркію найдраматичніші події, що відбулися у 2005–2016 рр., політичних еліт і може мати наслідком встановлення і охоплюють четвертий та п’ятий етапи національно- недемократичних політичних режимів" (С. 422). державного самовизначення України. Монографія добре структурована. До кожного Найхарактернішою рисою цих етапів, на думку автора розділу є вступ, у кінці розділу висновки. На нашу монографії, є поляризація ідентичностей, яка стала думку, слід було б приділити більше уваги аналізу наслідком Помаранчевої революції, а потім і періоду від 60-х років ХХ ст., а саме українському Революції гідності. Автор слушно поляризацію дисидентському рухові. Думаю, що не зайвим було б ідентичностей пов’язує з ідеологічним згадати і боротьбу ОУН-УПА за національно- розмежуванням між протиборчими політичними державне самовизначення. Хоча вказана тематика силами в Україні. Вкрай деструктивний вплив на виходила б за межі задекларованого автором нинішню суспільно-політичну ситуацію в Україні дослідження, але такого роду матеріал не був би справляє Російська Федерація, яка намагається зайвим, тим більше, що радянський період боротьби використати проросійські ідентифікаційні преференції українського народу (включно і західний регіон українських громадян Сходу та Півдня України з України) за національне самовизначення все ще метою їх утримання у сфері власного геополітичного недостатньо презентований у наукових дослідженнях. впливу. «Революційні події в Україні (Помаранчева Однією із найвагоміших причин недостатньої революція та Революція Гідності), – підкреслює автор, дослідженості процесу національно-державного – засвідчили наявність істотних суперечностей у самовизначення була ідеологічна зашореність суспільно-політичній системі України, а також кризу радянської суспільнознавчої науки, яка уникала демократичних інститутів і процесів… Нерозв’язані визнання принципу самовизначення націй. Згадаймо, суспільно-політичні суперечності, а також економічний В. Ленін у 1914 р. писав: «Державна самостійність, і політичний тиск РФ – це ті фактори, що зумовили утвердження національної держави. Іншого значення втрату українським суспільством довіри до політики цей принцип не має». Відомо, що В. Ленін намагався В. Ющенка ... встановленням політичного режиму розкрити цей принцип ще до жовтневого перевороту В. Януковича» (С. 413). 1917 р. Проте з приходом більшовиків до влади Автор переконує, що саме революційна В. Ленін вкупі зі своїми соратниками його боротьба проти режиму Януковича і опір агресії «удосконалив», додавши тезу про «доцільність чи путінської Росії закладає підвалини для подолання недіяльність відокремлення», потім принцип поляризації ідентичностей і консолідацію української «самовизначення націй» в СРСР трансформувався у нації на основі проєвропейських суспільно-політичних «самовизначення трудящих», потім «самовизначення цінностей. народу», а на рубежі 80-х років ХХ ст. Обґрунтованими слід вважати також і сюжети «самоуправління в галузі національних відносин». щодо національно-державного самовизначення, Є й інші недостатньо досліджені аспекти пов’язані зі стосунками України з найбільш вагомими цього принципу та його запровадження, зокрема у світовими акторами – США та Європейським Союзом. практиці міжнародних відносин. Відомо, що у 1960 р. Названим сюжетам присвячено окремі розділи ООН прийняла «Декларацію про надання 114 Київський національний університет імені Тараса Шевченка незалежності колоніальним країнам і народам», у якій територіально імперія була цільною. Нині ж, було зроблено посилання на право націй на окупувавши Крим, Росія порушила цей принцип. самовизначення. Наразі у Декларації зазначалося, що Думаю, що на ці і ряд інших мало право на відокремлення колишніх колоній від досліджених аспектів принципу самовизначення націй європейських метрополій діє переважно лише у тих слід звернути увагу тим дослідникам, котрі будуть випадках, коли колонії були відокремлені від аналізувати цей за своєю суттю компромісний, але аж метрополії морем чи океаном. Звісно ж, що це було надто важливий принцип у міжнаціональних та вибіркове застосування права націй на міждержавних стосунках. самовизначення, детерміноване інтересами Переконаний, що монографія зацікавить усіх, національних держав – членів ООН, оскільки хто шукає відповіді на питання національно- більшість із них були багатоетнічними. Тому уряди державного будівництва України, прагне з’ясувати, відмовлялися визнати принцип самовизначення націй яким є український шлях національного як абсолютний, а, відтак, і відповідне положення самовизначення, з’ясувати місце і роль українства у міжнародного права. цивілізаційному поступі людства. «Водне розмежування» (море і океан) було корисним і для СРСР, а відтак і проголошення Декларації не могло бути до неї застосовано, оскільки 115 Українознавчий альманах. Випуск 20 ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ Авер’янова Ніна (Україна, м. Київ) – кандидат Кісь Оксана (Україна, м. Львів) – кандидат історичних філософських наук, науковий співробітник наук, старший науковий співробітник, Центру українознавства філософського докторантка Інституту народознавства НАН факультету Київського національного України університету імені Тараса Шевченка Ліончук Олексій (Республіка Польща, м. Краків) – Афанасьєва Людмила (Україна, м. Мелітополь) – Ягеллонський Університет, докторант Інституту кандидат філософських наук, доцент кафедри Історії соціології Мелітопольського державного Музичко Олександр (Україна, м. Одеса) – кандидат педагогічного університету імені Богдана історичних наук, доцент кафедри історії Хмельницького України Одеського національного університету Бродецька Юлія (Україна, м. Дніпро) – кандидат імені І. І. Мечникова соціологічних наук, доцент, докторантка Обушний Микола (Україна, м. Київ) – доктор кафедри філософії Дніпровського політичних наук, професор, директор Центру національного університету імені Олеся українознавства філософського факультету Гончара Київського національного університету імені Власова Тетяна (Україна, м. Дніпро) – доктор Тараса Шевченка філософських наук, професор, завідувачка Пархоменко Наталія (Україна, м. Київ) – старший кафедри філології та перекладу викладач кафедри філософії, політології та Дніпропетровського національного українознавства Київського національного університету залізничного транспорту імені університету технологій та дизайну академіка В. Лазаряна Решетньова Юлія (Україна, м. Дніпро) – викладач Воропаєва Тетяна (Україна, м. Київ) – кандидат кафедри філології та перекладу, аспірантка психологічних наук, доцент, науковий Дніпропетровського національного співробітник Центру українознавства університету залізничного транспорту імені філософського факультету Київського академіка В. Лазаряна національного університету імені Тараса Шевченка Стребкова Юлія (Україна, м. Київ) – кандидат філософських наук, доцент Національного Гардашук Тетяна (Україна, м. Київ) – доктор технічного університету України «КПІ ім. Ігоря філософських наук, професор Інституту Сікорського» філософії НАН України ім. Г. С. Сковороди Талько Тетяна (Україна, м. Дніпро) – кандидат Грабовська Ірина (Україна, м. Київ) – кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії філософських наук, старший науковий Дніпровського національного університету імені співробітник Центру українознавства Олеся Гончара філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Терновий Павло (Україна, м. Київ) – аспірант Шевченка Київського університету туризму, економіки та права Грабовський Сергій (Україна, м. Київ) – кандидат філософських наук, старший науковий Тесленко Тетяна (Україна, м. Дніпро) – кандидат співробітник Інституту філософії НАН України економічних наук, доцент кафедри економіки і ім. Г. С. Сковороди менеджменту Дніпропетровського національного університету залізничного Гудзь Віктор (Україна, м. Мелітополь) – кандидат транспорту імені академіка В. Лазаряна історичних наук, доцент, Заслужений працівник освіти України, доцент кафедри історії Усатенко Тамара (Україна, м. Київ) – доктор Мелітопольського державного педагогічного педагогічних наук, старший науковий університету імені Богдана Хмельницького співробітник, науковий кореспондент відділу змісту та технологій навчання дорослих Дворніцька Лідія (Україна, м. Київ) – науковий Інституту педагогічної освіти дорослих НАПН співробітник відділу освітніх технологій та України популяризації українознавства Науково- дослідного інституту українознавства Цюрупа Михайло (Україна, м. Київ) – доктор філософських наук, професор кафедри Дроботенко Микола (Україна, м. Київ) – Президент суспільних дисциплін Державного університету Міжнародної благодійної організації «Фонд інфраструктури транспорту сприяння розвитку здібної та обдарованої молоді» 116 Наукове видання УКРАЇНОЗНАВЧИЙ АЛЬМАНАХ Випуск 20 Друкується за авторською редакцією Автори опублікованих матеріалів несуть повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, власних імен та інших відомостей. Редколегія залишає за собою право скорочувати та редагувати подані матеріали. Передрук статей та розміщення їх в Інтернеті може бути здійснено тільки з дозволу автора та відповідального редактора Українознавчого альманаху. Підписано до друку 10.04.2017 р. Формат 60×84⅛. Папір офсетний. Гарнітура Arial. Ум. друк. арк. 15,25. Обл.-вид. арк. 14,48. Замовлення № 56 Наклад 300 прим. Видавництво «МІЛЕНІУМ» (Київ) Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 535 від 19.07.2001 р. _____________________________________________ Видавництво «МІЛЕНІУМ» м. Київ, вул. Фрунзе, 60 Тел.: +38 (067) 849-34-60 +38 (044) 222-50-84 E-mail: milenium_ofis @ukr.net