(PDF) Влада та управління: Збірник наукових праць. Вип. 7. Чернівці: «Букрек», 2020. 288 с.

Чернівецький регіональний центр Кафедра політології Представництво Фонду перепідготовки та підвищення кваліфікації та державного управління Ганса Зайделя в Україні, працівників органів державної влади, Чернівецького національного Республіці Молдова органів місцевого самоврядування, університету та Румунії державних підприємств, імені Юрія Федьковича установ та організацій Чернівецька міська рада ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ За матеріалами VІ Міжнародної наукової конференції «Муніципальні читання імені Антона Кохановського» Випуск 7 Чернівці «Букрек» 2020 УДК 32.019.5(06) В 57 Схвалено Навчально-методичною радою Чернівецького регіонального центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій (протокол № 1 від 28 жовтня 2020 р.) та Вченою радою Факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича (протокол № 5 від 2 грудня 2020 р.) Редколегія та автори висловлюють щиру вдячність Представництву Фонду Ганса Зайделя в Україні, Республіці Молдова та Румунії за сприяння у виданні цієї книги В 57 Влада та управління: Збірник наукових праць. Вип. 7. Чернівці: «Букрек», 2020. 288 с. : іл. ISBN 978-966-997-012-1 До збірника наукових праць увійшли наукові статті, написані на основі доповідей та повідомлень, виголошених на VІ Міжнародній науковій конференції «Муніципальні читання імені Антона Коханов- ського», організованій Чернівецьким регіональним центром перепідготовки та підвищення кваліфіка- ції працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій, кафедрою політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Пред- ставництвом Фонду Ганса Зайделя в Україні, Республіці Молдова та Румунії у партнерстві з Черні- вецькою міською радою (14–15 листопада 2019 року). Збірник висвітлює теоретичні й науково-практичні підходи, погляди та результати наукових до- сліджень з проблематики місцевого самоврядування, державного управління, державної служби, де- централізації влади, соціально-економічного розвитку громад і регіонів, етнонаціональних процесів. Подані матеріали зорієнтовані на працівників сфери державної служби, служби в органах міс- цевого самоврядування, керівників державних установ, громадських організацій, наукових і педаго- гічних кадрів, усіх, хто вивчає або досліджує наукові та прикладні проблеми державної регіональної політики, місцевого самоврядування, державної служби та державного управління. УДК 32.019.5(06) © Чернівецький регіональний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій, 2020 © ЧНУ, 2020 © Автори, 2020 ISBN 978-966-997-012-1 © Видавничий дім «Букрек», 2020 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ Круглашов Анатолій Миколайович – доктор політичних наук, про- фесор, завідувач кафедри політології та державного управління Черні- вецького національного університету імені Юрія Федьковича, співголова редколегії; Ярмистий Микола Васильович – кандидат наук з державного управ- ління, директор Чернівецького регіонального центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організа- цій, співголова редколегії; Гакман Сергій Михайлович – кандидат історичних наук, доцент, за- ступник директора Чернівецького регіонального центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів міс- цевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій, заступник голови редколегії; Войтович Радмила Василівна – доктор наук з державного управ- ління, професор, завідувач кафедри філософії, теорії та історії держав- ного управління Національної академії державного управління при Президентові України; Гонюкова Лілія Василівна – доктор наук з державного управління, до- цент кафедри політики та суспільного розвитку Національної академії дер- жавного управління при Президентові України; Іваницька Ольга Михайлівна – доктор наук з державного управління, завідувач кафедри управління навчальним закладом Інституту лідерства та соціальних наук університету ім. Б. Д. Грінченка; Кифяк Василь Федорович – доктор економічних наук, професор, за- ступник директора з наукової, науково-методичної роботи та міжнародних зв’язків Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського на- ціонального торговельно-економічного університету; Королюк Юрій Григорович – доктор наук з державного управління, професор кафедри маркетингу, цифрової економіки та підприємництва Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національ- ного торговельно-економічного університету; 3 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Малиновська Олена Анатоліївна – доктор наук з державного управ- ління, Радник при дирекції національного інституту стратегічних дослі- джень; Ротар Наталія Юріївна – доктор політичних наук, професор кафедри політології та державного управління Чернівецького національного уні- верситету імені Юрія Федьковича; Федуняк Сергій Георгійович – доктор політичних наук, професор ка- федри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; Фісанов Володимир Петрович – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародної інформації Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Рецензенти: Зелінський Сергій Едуардович – доктор наук з державного управління, доцент, директор регіонального центру підвищення кваліфікації Кіровоград- ської області; Малиновський Валентин Ярославович – доктор політичних наук, профе- сор кафедри соціального забезпечення та гуманітарних наук Луцького націо- нального технічного університету. Адреса редколегії: Чернівецький регіональний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій вул. О.Поповича 2, м. Чернівці, 58001, тел. / факс (0372)552903, E-mail:

,

Кафедра політології та державного управління, факультет історії політології та міжнародних відносин, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, вул. Коцюбинського 2, Чернівці, 58012, тел.: (0372)523053, факс: (0372)557182 E-mail:

4 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ЗМІСТ Вітальне слово ............................................................................................. 9 Передмова .................................................................................................... 11 РОЗДІЛ I МЕХАНІЗМИ ТА СУЧАСНИЙ СТАН ВЗАЄМОДІЇ МУНІЦИПАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Лілія ГОНЮКОВА Інституціоналізація взаємодії влади і громади в Україні. ............................. 13 Микола ЯРМИСТИЙ Партнерство в комунікативному просторі муніципального управління ...... 25 Сергій ГАКМАН, Наталія НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК Транскордонна різнорівнева взаємодія в етнополітичній царині: приклад України, Румунії та Республіки Молдова.......................................... 32 Тетяна ВАСИЛЕВСЬКА Етична кодифікація у сфері місцевого самоврядування: сучасні тренди..... 46 Володимир ПЕРЖУН Соціальні технології у процесі формування управлінської культури публічних службовців ............................................... 59 Магдалена ПОКШИНСЬКА Конкуренція чи співпраця? Регіональна і локальна культура у Західній Польщі як об'єкт державної політики і мета суспільних рухів (приклад Любуського регіону) ........................................................................... 71 Дмитро АНТОНЮК Легітимаційні аспекти антикорупційної діяльності неурядових організацій Польщі: досвід для України ..................................... 88 Марія ПІРЕН Діяльнісно-затребуваний підхід особистості фахівця щодо мотивації переосмислення знань і досвіду управлінської культури на рівні сьогодення .................................................... 99 Сергій БІЛОРУСОВ Аналіз потреб щодо професійного навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування в контексті розвитку людського капіталу Херсонської області в умовах реформ .............................................. 107 Інна ДУТЧАК Можливості врахування досвіду країн ЄС щодо реформування системи середньої освіти на теренах Чернівецької області ........................... 125 5 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Розділ ІІ СУЧАСНИЙ ЕТАП ЗДІЙСНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ РЕФОРМИ: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД І ВІТЧИЗНЯНІ ПОТРЕБИ ТА МОЖЛИВОСТІ Віра БУРДЯК Проблеми формування органів державного управління в посткомуністичній Центрально-Східній Європі. ........................................ 137 Тетяна БЕВЗ Регіональні особливості функціонування політичної системи України: нормативні засади............................................. 148 Валентин БАЛЮК Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року ............. 162 Людмила ГОЛОВАТАЯ Система управління економічною безпекою в інтересах держави ............... 183 Денуц УНГУРЯНУ Розвиток локальних гірських громад у Румунії: підтримка Національної агенції гірських територій, її вітчизняних та міжнародних партнерів......................................................... 193 Зіновій БРОЙДЕ Проблеми, можливості та завдання посткризового транскордонного співробітництва ..................................................................... 211 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області ........................... 234 Микола ГОРБАТЮК Утвердження європейських цінностей в українських регіонах: досвід Вінницької міської ради.......................................................................... 255 В’ячеслав ЯРЕМЧУК Процес формування політичної еліти України на сучасному етапі (на прикладі Івано-Франківської області) ........................................................ 271 6 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 CONTENT Opening remarks............................................................................................. 9 Foreword ......................................................................................................... 11 PA R T I MECHANISMS AND CONVENTIONAL STATUS OF CONVENTIONS OF MUNICIPAL AUTHORITIES AND INSTITUTIONS AND CIVIL SOCIETY Liliia HONIUKOVA Institutionalization of interaction between government and community in Ukraine.................................................................................. 13 Mykola YARMYSTYI Partnership in the communicative space of municipal government ................... 25 Serhii HAKMAN, Nataliia NECHAIEVA-YURIICHUK Cross-border multilevel interaction in the ethnopolitical field: the example of Ukraine, Romania and the Republic of Moldova....................... 32 Tetiana VASYLEVSKA Ethical codification in the sphere of local government: modern trends.............. 46 Voloymyr PERZHUN Social technologies in the process of forming the management culture of public officers ..................................................................................... 59 Magdalena POKSHINSKA Competition or cooperation? Local and regional culture in Western Poland as an object of state policy and the goal of social movements (example of the Lubuskie region) ..................................... 71 Dmytro ANTONIUK Legitimate aspects of anti-corruption activities of Polish non-governmental organizations: experience for Ukraine .................. 88 Mariia PIREN Activity-demand approach of the personality of the specialist regarding motivation for returning knowledge and experience management culture at the level of nowadays ........................... 99 Serhiy BILORUSOV Needs analisys of public officials’ vocational training of local government officials in the context of human capital development of the Kherson region in the reforms conditions ................................................ 107 7 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Inna DUTCHAK Opportunities to take into account the experience of EU countries regarding the reform of the secondary education system on the territory of Chernivtsi region....................................... 125 PA R T I I MODELED STEP OF ACTIVITIES OF ADMINISTRATIVE AND TERRITORIAL REFORM: OTHER OPERATIONS AND REGULARABILITIES AND OPPORTUNITIES Vira BURDIAK Problems of government bodies’ formation in post-communist Central and Eastern Europe.................................................. 137 Tetiana BEVZ Regional features of the functioning of the political system of Ukraine: normative principles .................................... 148 Valentyn BALUK Decentralization and the local self-government in Polish political parties’ programs during the elections of 2018 ..................................... 162 Ludmila GOLOVATAIA Economic security management system in the interests of the state .................. 183 Dănuţ UNGUREANU Development of the local mountain communities in Romania: support of the National Agency for Mountain Areas, and it's domestic and international partners ........................................................ 193 Zinoviy BROYDE Challenges, opportunities and objectives of post-crisis transfrontier cooperation ............................................................... 211 Anatoliy KRUGLASHOV, Natalia SABADASH Socio-humanitarian dimensions of newly formed amalgamated territorial communities of Chernivtsi region activity.......................................... 234 Mykola GORBATIUK Approval of European values in Ukrainian regions: experience of Vinnitsa city council ..................................................................... 255 Vyacheslav YAREMCHUK The formation process of the political elite of Ukraine at the present stage (example of Ivano-Frankivsk region) .................................. 271 8 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ВІТАЛЬНЕ СЛОВО Місцеве самоврядування є одним із головних елементів розвитку де- мократичного конституційного ладу. Сильне місцеве самоврядування є основним чинником демократизації суспільства, що веде до підвищення добробуту пересічних громадян. А сильним місцеве самоврядування є тоді, коли його здійснює вся громада. Сучасні процеси реформування сис- теми місцевих органів влади, передача державою деяких управлінських повноважень органам місцевого самоврядування в процесі децентраліза- ції передбачають формування нової моделі організації влади на місцях. Гарантією ефективного місцевого самоврядування та демократизації суспільства виступає співпраця між владою та представниками громадян- ського суспільства задля задоволення інтересів громадян в усіх сферах життєдіяльності, узгодження діяльності місцевих органів влади та запи- тів територіальних громад. У цьому контексті система муніципального управління є визначальною ланкою в реформаторських процесах України. Адже муніципальне управління є важливим рівнем управління, поклика- ного організовувати порядок і життєдіяльність місцевих спільнот. Для Чернівців зокрема його розвиток напряму пов'язаний з розвитком транскордонного співробітництва, особливо враховуючи невелику від- стань від міста до кодонів з Румунією та Республікою Молдова, а також відносини побратимства та партнерства Чернівців з муніципалітетами цих держав. До того ж прикордонні території відіграють особливу роль у формуванні спільного європейського простору. Саме тому законодавство ЄС може слугувати основою для подальшого розвитку транскордонного співробітництва на засадах партнерства, субсидіарності, синергії та солі- дарності. Одним із напрямів діяльності Представництва Фонду Ганса Зайделя в Україні, Республіці Молдова та Румунії є підтримка місцевих ініціатив щодо реалізації інноваційних підходів, сприяння процесу децентраліза- ції в Україні, підвищення стандартів професійної підготовки державних службовців і посадовців місцевого самоврядування з використанням єв- ропейського досвіду та за підтримки міжнародного співтовариства. 9 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Ми переконані, що проведення в Чернівцях щорічної Міжнародної на- укової конференції «Муніципальні читання імені Антона Кохановського» є важливим та необхідним заходом підтримки процесів децентралізації. На конференції обговорюються актуальні питання місцевого самовряду- вання та муніципального управління, розвитку служби в органах місце- вого самоврядування, шляхи налагодження ефективної взаємодії влади та громади. Особливо вагомим для конференції є вивчення досвіду сусідніх європейських держав у муніципальному управлінні, комунікація владних структур та інститутів громадянського суспільства, експертів і науковців по різні боки кордону, вивчення досвіду реалізації міжрегіональних та транскордонних проєктів. Ефективність участі науковців, експертів, громадських діячів, публіч- них посадовців у процесі публічного обговорення актуальних проблем державного, муніципального та місцевого управління, на нашу думку, підсилюється виданням збірника наукових праць «Влада та управління». У збірнику висвітлюються актуальні питання організації інститутів місце- вого самоврядування, взаємодії органів влади та інститутів громадянсько- го суспільства, узагальнюється досвід європейських держав, пропонують- ся шляхи його використання в Україні, що у свою чергу сприяє науковому обґрунтуванню розвитку муніципального управління в Чернівцях та об- ласті, поширенню ідей та успішного досвіду реформи децентралізації в Україні, подальшій науково-експертній дискусії з проблемних питань муніципального та місцевого самоуправління. Позитивним є те, що у на- уковому збірнику подані праці не тільки українських дослідників, але й науковців ряду європейських держав, у першу чергу, Румунії, Республіки Молдова та Республіки Польща. Тому хочемо побажати успіху усім авторам наукових праць «Влада та управління», посадовим особам місцевого самоврядування та усім, хто сприяє реформуванню місцевого самоврядування та розвитку територі- альних громад України та сусідніх з нею країн. Даніель Зайберлінг – директор Представництва Фонду Ганса Зайделя в Україні, Республіці Молдова та Румунії 10 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ПЕРЕДМОВА Процеси децентралізації ставлять нові завдання перед Українською державою та суспільством. Вони вимагають своєчасних і вичерпних від- повідей від її політиків, експертів і громадян. В умовах триваючої гібрид- ної війни проти нашої держави, розв’язаної Росією, яка виявила слабкості вітчизняної політичної та управлінської еліти, необхідні реформи, хоча і здійснюються, але не в повній мірі та з суттєвими затримками. Основою міцності держави та єдності суспільства значною мірою виступають тери- торіальні громади України, система місцевого самоврядування в цілому. Тому так необхідне вивчення її сучасного стану, передбачення та наукове моделювання перспектив розвитку з уважним урахуванням того, що до- сягнення стану стабільності в Україні та світі поки що є більш аніж сум- нівним. Ми змушені звикати до умов перманентних криз і загроз, щодо яких мінімальним нашим завданням є адаптація до них. Але значно кра- ще – діяти на випередження цих загроз і вчасно їм протидіяти. Виходячи з такого розуміння загальної ситуації, організатори вже тра- диційної науково-практичної конференції «Муніципальні читання ім. Ан- тона Кохановського» визначили її пріоритетні питання в 2019 році. Варто відначити, що науково-практична конференція «Муніципальні читання ім. Антона Кохановського» все більше і більше привертає увагу посадових осіб місцевого самоврядування, науковців із різних міст Укра- їни та європейських держав. Зокрема в 2019 році у роботі конференції брали участь представники Києва, Луцька, Житомира, Івано-Франків- ська, Харкова. Своїми науковими розвідками щодо ефективності управ- ління містом поділилися науковці Республіки Молдови, Румунії, Респуб- ліки Білорусь та Республіки Польща. За результатами їх зацікавленого та різнобічного обговорення учасни- ками конференції виходить друком уже сьомий випуск Збірника наукових праць «Влада та управління». У новому випуску широко висвітлюється та науково обґрунтовується два основних тематичних напрямки. Перший розділ Збірника присвячено аналізу механізмів та сучасному стану взаємодії місцевих рад, інститутів громадянського суспільства та територіальних громад. Цим питанням присвятили свої наукові пошуки 11 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 дослідники з України, Румунії та Молдови, чиї статті вміщені у цьому розділі видання. Другий розділ охоплює проблеми здійснення адміністративно-терито- ріальної реформи на сучасному етапі її реалізації. Ці питання обговорю- ються авторами з України та Польщі у досить широкій часовій та про- сторовій перспективі, беручи до уваги як вітчизняний, так і зарубіжний досвід їх здійснення. Приємно відзначити, що серед наших авторів є як досвідчені дослідники, так і ті, які розпочинають свою наукову кар’єру. Співредактори видання щиро дякують Фону імені Ганса Зайделя за його підтримку – як у проведенні конференції, так і здійсненні самого ви- дання. Дякуємо авторам, які надіслали свої статті. У цих роботах розгля- нуто широкий тематичний спектр теоретичних і прикладних досліджень. Видання адресоване посадовим особам місцевого самоврядування, буде корисним депутатам місцевих рад і державним службовцям. Збірник наукових праць, як показав досвід, викликає інтерес також у науковців, котрі досліджують проблеми публічного управління та адміністрування. Він використовується викладачами та магістрантами, які навчаються за освітнім напрямком «Публічне управління та адміністрування». Сподіва- ємось, що активні учасники і діячі політичних та громадських організацій також зможуть знайти в ньому відповіді на ті питання, які їх хвилюють. Від імені редакційної колегії співголови: Микола Ярмистий та Анатолій Круглашов 12 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 РОЗДІЛ І МЕХАНІЗМИ ТА СУЧАСНИЙ СТАН ВЗАЄМОДІЇ МУНІЦИПАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА ІНСТИТУТІВ ІГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Лілія ГОНЮКОВА ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДИ І ГРОМАДИ В УКРАЇНИ У сучасному українському суспільстві відбуваються зміни, що су- проводжуються глибокими кількісними і якісними перетвореннями в усіх сферах життя і проявляються у змінах владних структур та принципах взаємодії. Зміни сприяють формуванню нових інститутів і інституцій, використанню нових підходів до здійснення управління в державі. Сучасні зміни тісно пов’язаних із розвитком громадянсько- го суспільства. Розвинені соціальні мережі у сучасних демократичних державах об’єднані у громадянське суспільство з притаманними йому горизонтальними системами ухвалення рішень. Організації грома- дянського суспільства зараз набагато краще розуміють необхідність організаційного розвитку. Вони стали більш трендовими та ширше усвідомлюють наявні підходи та інструменти, які дозволяють їм по- силити контроль за органами влади. Ключові слова: громадянське суспільство, взаємодія влади і грома- ди, громадські ради, інституціоналізація. Cучасна успішна держава базується на розвиненій системі взаємо- пов’язаних соціальних інститутів. І це є певним парадоксом, бо така ор- ганізація руйнує традиційне ієрархічне державне управління. Ознакою сьогодення є боротьба між ієрархіями та мережами, між горизонталь- ною та вертикальною побудовою влади й управління. В умовах транс- формацій суспільство розвивається швидше, ніж державне управління. 13 Лілія ГОНЮКОВА. Механізми та сучасний стан взаємодії муніципальних органів влади та інститутів громадянського суспільства Неповоротка ієрархічна організація вже не встигає за зростанням науки, інновацій, економіки, змінами суспільства в цілому. На допомогу ієрархіч- ній вертикалі управління приходить мережева горизонталь громадських об’єднань, хоча співпраця не завжди налагоджується безконфліктно. Існуюча в Україні система публічного управління була в цілому не- ефективною. Вона еклектично поєднувала як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувались у період незалежності України. Ця система є внутрішньо суперечли- вою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого існуюче публічне управління стало гальмом у проведенні соціально- економічних і політичних реформ. Інституціональна слабкість держа- ви проявляється у неефективному захисті прав людини, зокрема права власності. Відбувається політизація, на перший погляд, далеких від по- літики соціальних та економічних проблем. Лише встановлення чітких правил гри на перетинах різних інтересів (а формуються ці інститути саме в політичному полі) здатне їх деполітизувати. І в цьому зацікавле- не громадянське суспільство України, яке за роки незалежності суттєво зміцнилось. З проголошенням незалежності України почали створюватись інсти- туціональні основи взаємодії влади та громади, зокрема і в Конституції держави. Були схвалені такі закони: «Про об’єднання громадян», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про звернення громадян», «Про місцеве самоврядування», «Про органи самоорганізації населення» Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері гос- подарської діяльності». Згодом був прийнятий Порядок проведення кон- сультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (затверджено постановою КМУ № 1378 від 15 жовтня 2004 р.). Громадянська активність українців, особливо після Помаранчевої рево- люції, сприяла появі Указу Президента «Про забезпечення участі громад- ськості у формуванні та реалізації державної політики» (№ 1276/2005). Потім була Постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976 «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади». А у 2007 році була прийнята Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку гро- 14 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 мадянського суспільства (схвалено розпорядженням КМУ 21 листопада 2007 р.), а також Розпорядження КМУ від 16 вересня 2009 р. № 1184-р «Про схвалення Концепції розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві». Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації держав- ної політики» була удосконалена формалізація громадських рад при органах влади. Україна на законодавчому рівні визнала важливість утвердження громадянського суспільства як гарантії демократичного розвитку дер- жави. Саме таку норму містить Закон України «Про засади внутріш- ньої та зовнішньої політики України», ухвалений у 2010 році. Також був прийнятий Закон України «Про доступ до публічної інформації». Після Революції Гідності саме організації громадянського суспіль- ства стали головним рушієм реформ. Частина їх лобістських кампаній завершилися успіхом. Ухвалений закон про судоустрій, багато зроблено для Виборчого кодексу. Запровадили закупівлю ліків через міжнародні організації. На місцях громадські організації успішно просувають гро- мадський бюджет (бюджет участі) та інструменти місцевої демократії, особливо на рівні об’єднаних територіальних громад. Тут експерти фік- сували значне пожвавлення, зазначаючи, що адвокація децентралізува- лася разом із владою». 2014 р. став і початком нового етапу адміністративної реформи, пов’язаного з внесенням змін до Конституції України шляхом прийнят- тя Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» і приведенням у відповідність до Основного Закону держави всієї нормативно-правової бази, насамперед тих законів і підзаконних актів, що стосуються організації системи органів виконавчої влади: За- кону України «Про Кабінет Міністрів України», внесення змін до Зако- ну України «Про центральні органи виконавчої влади», внесення змін до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» тощо. Адміні- стративна реформа здійснюється, коли чинна система виконавчої влади об’єктивно не забезпечує належної організації виконання законів, а не за бажанням окремих керівників чи на вимогу іноземних донорів. 15 Лілія ГОНЮКОВА. Механізми та сучасний стан взаємодії муніципальних органів влади та інститутів громадянського суспільства Сьогодні реалізується третя державна страдегія сприяння розвитку громадянського суспільства. Особливість її полягає у тому, що впродовж 2017–2018 рр. паралельно з такими традиційними механізмами громад- сько-владної взаємодії у формуванні та реалізації місцевої політики як створення консультативно-дорадчих структур на місцевому рівні, місце- ві ініціативи, громадські слухання, консультації з громадськістю тощо, подальший розвиток отримали більш сучасні інструменти електронної місцевої демократії. У 2017 році на безкоштовній платформі ФЕНДОМ почала роботу ві- кі-енциклопедія «Громадянське суспільство в Україні» (http://uk.prostir. wikia.com). На цій платформі кожен може створювати та редагувати сто- рінки про громадських діячів, інституції, проєкти, події, публікації тощо. На початок 2019 р. в цій енциклопедії створено 718 статей, 1918 сто- рінок, зроблено 6260 редагувань, завантажено 334 файли. За спостеженням громадянської мережі «ОПОРА», протягом остан- ніх п’яти років відбувається повільне зростання рівня прозорості, від- критості та підзвітності українських муніципалітетів. Дослідження «Ін- декс публічності місцевого самоврядування» засвідчило, що порівняно з 2013 р. середній показник публічності міських рад в обласних центрах України зріс у 2017 р. на 13 % (з 51 до 64 %). За сукупністю всіх показни- ків муніципалітети Івано-Франківська та Києва очолили рейтинг публіч- ності міст за результатами 2017 р. з показниками 78 і 73 % відповідно. У цьому дослідженні публічність розцінюється як збірне поняття, що включає в себе три взаємопов’язаних принципи належного врядування – прозорість, відкритість та підзвітність (див.: https://publicityindex.org/ metodologiya/). Найменш повільно впроваджують практики публічно- сті та належного врядування муніципалітети Ужгорода, Одеси, Черкас, Дніпра, Запоріжжя та Житомира. Дослідники виокремлюють наявність спільних проблем у реаліза- ції права доступу громадян до публічної інформації, а саме: • неврегульованість практик звітування посадовців і депутатів ор- ганів місцевого самоврядування (ОМС). Відсутність зрозумілого та уніфікованого порядку звітування депутатів призводить до ігноруван- ня або довільного трактування депутатами відповідної норми закону; 16 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 • невиконання норми закону про регулярне звітування міського голови та виконавчих органів (управлінь) перед територіальною гро- мадою. • відсутність повної інформації про комунальне майно та землю муніципалітету, зокрема у форматі відкритих даних. Так, майже половина міських рад узагалі не оприлюднює інфор- мацію про результати земельних торгів на веб-сайті міської ради та в місцевих ЗМІ. Інформація про перелік незадіяних земельних ділянок і майнових об’єктів (приміщень) комунальної форми власності, які можуть бути передані в користування, та перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови, також не публікуються у повному обсязі. Оцінювали рівень залучення громадян до управління містом й громадські експерти Одеської обласної організації Комітету вибор- ців України. У межах проєкту вони досліджували практики і мож- ливості залучення до процесу прийняття рішень в обласних центрах України: Одесі, Луцьку, Чернігові та Сєвєродонецьку. З’ясувалося, що в усіх чотирьох містах високі показники зафіксовано у викори- станні практик інформування громадян – односторонньої взаємодії з ініціативи ОМС, яка не передбачає отримання зворотного зв’язку від громадян. Органи місцевої влади, усвідомлюючи визначальну роль грома- дянського суспільства в умовах децентралізації, шукають нові май- данчики, де відбуватиметься постійний діалог із громадою. Серед них можна зазначити організацію та проведення Асоціацією міст Украї- ни щорічних форумів з місцевого самоврядування – «Дні діалогу з владою»; проведення органами місцевого самоврядування (ОМС) щорічних ярмарок громадських та благодійних організацій до днів міста, співпрацю органів місцевої влади з громадськими експертни- ми організаціями щодо розробки та впровадження програм реформу- вання громад, здійснення публічних консультацій з громадськістю. Необхідно відзначити й перший український досвід співпраці гро- мадських організацій та місцевої влади у налагодженні публічного простору – створений у Вінниці 2017 року Центр підтримки інституцій 17 Лілія ГОНЮКОВА. Механізми та сучасний стан взаємодії муніципальних органів влади та інститутів громадянського суспільства громадянського суспільства «Соціохаб». Раніше аналогічні інституції з’являлися в Україні за сприяння винятково неурядових організацій або бізнесових структур. Набули поширення проведення за ініціати- ви ОМС громадських слухань з актуальних питань розвитку громади, опитування громадської думки з актуальних питань розвитку громади через веб-сайт ОМС. Різні підходи до розвитку місцевої демократії органи місцево- го самоврядування демонструють і в процесі створення локальної нормативно-правової бази. Так, у Києві було схвалено Положення про проведення загальних зборів членів територіальної громади за місцем їхнього проживання, у Львові затверджено Статут тери- торіальної громади, який урегулював порядок подання та розгляду електронних петицій, проведення громадських слухань, подання місцевих ініціатив тощо. Водночас нова редакція рішення про за- твердження Статуту територіальної громади м. Херсона (рішення Херсонської міської ради від 30 березня 2018 р. № 1353, прийняте на XX сесії міської ради VІІ скликання) суттєво ускладнила внесен- ня місцевих ініціатив, проведення громадських слухань і загальних зборів членів громади. Кожного року в Україні кількість позитивних прикладів викори- стання потенціалу громадських рад для налагодження постійного громадського контролю за діяльністю місцевих органів виконавчої та муніципальної влади зростає. Показовим прикладом, що підтверджує цю тезу, є принципова позиція Громадської ради при міському голові м. Херсона, що завадила спробі необґрунтованого підвищення тари- фу на проїзд у міському транспорті та демонструє високопрофесійний підхід при вирішенні інших суспільно важливих питань. Важливим індикатором проблем розвитку територіальних громад є місцеві електронні петиції. У 2018 р. до єдиної системи місцевих пе- тицій приєдналося більше 140 громад (https://www.e-dem.in.ua/). Пока- зовим прикладом дієвості петицій у відстоюванні інтересів громади м. Києва можна вважати повернення у комунальну власність земельної ділянки під сквером Небесної сотні та рішення Київської міської ради про відмову міста від послуг компанії «Київенерго». 18 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Стрімко зростає популярність бюджету участі. У 2018 р. бюджет участі активно використовується у більше ніж 45 містах України. Наявність таких обов’язкових параметрів партисипаторного бюд- жетування, як орієнтовний кошторис проєкту та календарний план етапів його здійснення протягом року, створюють умови для перехо- ду взаємовідносин між громадськістю та місцевою владою на рівень партнерства. За допомогою громадських бюджетів громадяни та місцева влада здійснюють проєкти спортивно-оздоровчого напряму (розвиток велосипедної інфраструктури міста, зокрема в Полтаві); культурно-освітнього спрямування (створення культурно-просвіт- ницького центру для внутрішньо переміщених осіб «Наша сила – в єдності» у Чернігові; безкоштовне навчання англійської мови у рам- ках реалізації проєкту «Київ заговорить англійською»; проведення навчання у сфері інформаційних технологій для різних верств на- селення в рамках проєкту «Розвиток інноваційного потенціалу в м. Чернівці»). Водночас імплементація електронної демократії супроводжується низкою проблем. Насамперед це стосується практики застосування місцевих електронних петицій. Важливою перешкодою в реалізації місцевих електронних петицій є відсутність чіткої та прозорої проце- дури реагування влади на такі петиції громадян. Серед міст, які вико- ристовують цей інструмент, лише в Києві налагоджено систематичне публічне звітування органів влади щодо етапів реалізації місцевих петицій. «Київська Громадська Платформа» активно співпрацює з Де- партаментом суспільних комунікацій КМДА. Так, впродовж 2018 року вони разом створювали Центр публічних комунікацій, а зараз продов- жують співпрацю для реалізації публічних консультацій. У Київській міській раді громадська платформа співпрацює з профільними комі- тетами. Організовують спільні заходи, навчання, форуми, круглі сто- ли, інформаційні кампанії. На сайтах інших місцевих рад інформація щодо виконання петицій є неповною. Важливо вдосконалювати і розвивати ті форми співпраці влади і громади, що вже маємо – наприклад, петиції, звернення та місцеві ініціативи. У них потрібно обов’язково враховувати те, чого не було 19 Лілія ГОНЮКОВА. Механізми та сучасний стан взаємодії муніципальних органів влади та інститутів громадянського суспільства досі: це і гендерний аспект, і залучення вразливих категорій насе- лення. Адже люди з інвалідністю, на жаль, не можуть взяти участь у зборі підписів на вулиці. А люди похилого віку часто не мають інтернету, щоб проголосувати за громадський бюджет чи підписати електронну петицію. Кожен громадянин повинен мати рівні права і можливості доступу до всіх інструментів для того, щоб його думка була врахована. Важливо також формувати нову державну політику взаємин гро- мадян з центральними органами виконавчої влади «Всеукраїнський громадський бюджет». Це такий національний інструмент участі, завдяки якому кожен громадянин може розподіляти частку держав- ного фінансування. ГО «Форум розвитку громадянського суспіль- ства», представник СКМР (Артем Стельмашов), ГО «SocialBoost», «Київська Громадська Платформа», Фундація польсько-української співпраці PAUCI, Democracy Reporting International проадвокатува- ли цю тему і в бюджеті України 2019 року було виділено 500 млн. грн. для впровадження інструменту налагодження взаємодії влади і громади. Але постало питання підвищення компетенцій як представ- ників громадських організацій, так і публічної влади. За останні два роки в Україні виникла певна форма самоорганізації активних громадян – сворення громадської ініціативи «Координацій- ний комітет громадських рад України». Це об’єднання голів громадсь- ких рад при Міністерствах, інших ЦОВВ та обласних адміністраціях з метою координації спільних дій для формування і реалізації публічної політики та захисту спільних інтересів. З 2018 року Координаційний комітет ініціював відновлення робо- ти Ради голів громадських рад, засідання якої відбувається за керів- ництвом представників Кабінету міністрів України. Ця Рада на най- вищому рівні вирішує питання комунікації та взаємодії громадських рад з органами виконавчої влади. У 2012 році відбулось перше та єди- не, окрім організаційного, засідання Ради голів. Був прийнятий ряд необхідних рішень для налагодження співпраці між органами влади та громадськими радами але вони, на жаль, не були реалізовані, а діяльність Ради – заблокована. І лише самоорганізація громадян та 20 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 їх об'єднання в Координаційний комітет Громадських рад України, змогла відновити у 2019 році роботу Ради голів громадських рад при органах виконавчої влади та утворили робочу групу з вдосконалення законодавства діяльності громадських рад. До складу робочої групи увійшли як голови громадських рад, так і незалежні експерти для ро- боти над: • вдосконаленням Регламенту роботи Ради голів громадських рад; • розробкою та затвердженням Проекту Закону України «Про гро- мадські ради», адже досі їх діяльність обмежувалась тальки Положен- ням № 996 від 03 листопада 2010 року; • ЗУ «Про участь громадян у процесі формування та реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення»; • ЗУ «Про громадський контроль»; • ЗУ «Про публічні консультації»; • ЗУ «Про національний фонд розвитку громадянського суспіль- ства»; • Постанови № 996 від 03 листопада 2010 р. «Про забезпечен- ня участі громадськості у формуванні та реалізації державної полі- тики»; • Постанову «Про громадські експертизи діяльності органів вико- навчої влади» та інші. Висновки Рівновага між громадянським суспільством і державою є найваж- ливішим фактором сталого демократичного розвитку, а її порушення веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості і політичного без- силля народу. Отже, актуальними завданнями подальшої інституціо- налізації взаємодії влади і громади залишаються: • забезпечення прозорості та відкритості публічної адміністра- ції, що сприятиме поліпшенню спроможного місцевого самовряду- вання; • гарантування підконтрольності публічної адміністрації, що не- можливо без співпраці з громадськістю. 21 Лілія ГОНЮКОВА. Механізми та сучасний стан взаємодії муніципальних органів влади та інститутів громадянського суспільства Liliia HONIUKOVA INSTITUTIONALIZATION OF INTERACTION BETWEEN GOVERNMENT AND COMMUNITY IN UKRAINE In modern Ukrainian society, there are changes that are accompanied by profound quantitative and qualitative transformations in all spheres of life and are manifested in changes in power structures and principles of relations. Changes contribute to the formation of new institutes and institutions, the use of new approaches to governance in the state. Modern changes are closely related to the development of civil society. Developed social net- works in modern democracies are integrated into civil society with its in- herent horizontal decision-making systems. Civil society organizations now have a much better understanding of the need for organizational develop- ment. They have become more trendy and more aware of the approaches and tools that allow them to monitor government control. Key words: civil society, interaction of government and community, pub- lic councils, institutionalization. Лилия ГОНЮКОВА ИНСТИТУЦИОНАЛИЗАЦИЯ ВЗАИМОДЕЙСТВИЙ ВЛАСТИ И ОБЩЕСТВА В УКРАИНЕ В современном украинском обществе происходят изменения, кото- рые сопровождаются глубокими количественными и качественными превращениями во всех сферах жизни и проявляются в изменениях властных структур и принципов отношений. Изменения благопри- ятствуют формированию новых институтов и институций, исполь- зованию новых подходов к реализации управления государством. Со- временные изменения тесно связаны с развитием гражданского общества. Развитые социальные сети в современных демократиче- ских государствах обьеденины в гражданское общетво с присущими 22 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ему горизонтальными системами принятия решений. Организации гражданского общества сейчас лучше понимают необходимость ор- ганизационного развытия. Они стали более трендовыми, используют более широкий арсенал подходов и инструментов сотрудничества, ко- торые позволят им усилить контроль над органами власти. Ключевые слова: гражданское общество, взаимодействие власти и общества, общественные советы, институционализация. Микола ЯРМИСТИЙ ПАРТНЕРСТВО В КОМУНІКАТИВНОМУ ПРОСТОРІ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ У статті розглядаються питання комунікативної взаємодії як основа розвитку місцевого самоврядування та формування нової моде- лі муніципального управління в Україні. Увага акцентується на тому, що партнерство як один із рівнів комунікативної взаємодії є найбільш ефективним засобом вирішення місцевих проблем шляхом залучен- ня громадськості до прийняття та реалізації управлінських рішень. Завдання муніципальних служб полягає у створені необхідних умов (організаційних, інформаційних, фінансових, соціально-психологічних) для залучення громадськості у вирішенні місцевих проблем. Одночас- но назріла проблема систематичного використання форм і методів комунікативної взаємодії та зокрема щодо надання громадськості ре- альних повноважень з питань формування та реалізації муніципальної політики на засадах партнерства. Ключові слова: комунікативна взаємодія, комунікативне партнер- ство, комунікативний простір, інститути громадянського суспіль- ства. Сучасні засади функціонування системи муніципального управлін- ня базуються на ефективній комунікації, взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськістю. Поширення процесів щодо залучен- 23 Микола ЯРМИСТИЙ. Партнерство в комунікативному просторі муніципального управління ня представників громадськості та територіальної громади у вирішені місцевих проблем зміцнює демократичний розвиток громадянського суспільства на засадах партнерства. Запровадження різноманітних форм взаємодії з використанням інформаційно-комунікаційних тех- нологій формує комунікативний простір та визначає особливості му- ніципального управління. У сучасних умовах змінюється парадигма муніципального управління. Діяльність муніципальних служб на заса- дах комунікативної взаємодії з громадськістю формує концептуальну модель управління місцевими справами. Основою політико-адміні- стративного розвитку міст України (як на обласному, так і районному рівнях) має стати система муніципального управління, заснована на механізмах публічного узгодження інтересів органів влади та пред- ставників громадянського суспільства, а також спрямована на вирі- шення суспільно важливих завдань. Значення муніципального управ- ління пов’язане з тим, що більшість населення в Україні проживають у містах обласного та районного підпорядкування. Це потужний потен- ціал, який за умови залучення його до вирішення місцевих проблем може суттєво змінити соціальну, економічну, культурологічну ситуа- цію на краще. Використання різноманітних форм співпраці муніци- пальних органів з інститутами місцевої демократії та територіальною громадою повинно створити концептуально нову модель муніципаль- ного управління та сформувати систему публічного управління як ос- нову місцевого самоврядування. Консолідація взаємних зусиль потребує застосування різноманіт- них форм і методів співпраці органів місцевого самоврядування з ін- ститутами громадянського суспільства. Концепція доброго врядування та її дванадцять принципів, розроблені Радою Європи, стверджують, що тільки в поєднанні зусиль влади, бізнесу та громадськості можли- во отримати найбільш ефективні результати в часи реформ і швидких змін1. Агрегація інтересів соціальних груп та формування дієвої місце- вої політики в різних сферах розвитку територіальної громади спрямо- 1 Бенчмаркінг доброго врядування (12 приницпів). – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.slg-coe.org.ua/wp-content/uploads/2018/11/Book_BenchmarkingDV- 2_148x210_web.pdf 24 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 вані на взаємодію та співпрацю керівників, працівників, депутатів ради з територіальною громадою, представниками громадських об’єднань, ЗМІ, експертами тощо. Комунікативне поле взаємодії органів влади з громадськістю нормативно врегульоване та передбачає консультації з громадськістю щодо розробки проєктів нормативно-правових актів по- рядку ініціювання та проведення місцевих референдумів; проведення загальних зборів (конференцій) членів територіальної громади; органі- зації громадських слухань, внесення місцевої ініціативи та реалізації інших форм демократії участі; сприяння запровадженню обов'язкових публічних консультацій у процесі підготовки проєктів Державного бю- джету України та місцевих бюджетів; здійснення громадської експер- тизи діяльності з надання адміністративних послуг, а також діяльності бюджетних установ, які надають соціальні послуги та інше2. Системний діалог муніципальних служб із громадськістю, ураху- вання суспільної думки для підготовки рішень, створення умов для участі громадян у розробленні проєктів таких рішень – це підготовчий етап, який повинен сформувати систему муніципального управлін- ня на нових засадах взаємодії та народовладдя. За результатами екс- пертного опитування з питань ефективної комунікації між органами публічної влади та інститутами громадянського суспільства, яке про- водилося в Чернівецькій області, найбільш ефективним формами вза- ємодії є проведення спільних заходів (конференції, слухання, зібрання та ін.) (67 %); спільна участь у підготовці проєктів (36 %), зустрічі ор- ганів влади з представниками громадських об’єднань (19 %) і зустрічі органів влади з представниками ЗМІ (11 %)3. Очевидно, що основою комунікативної взаємодії є спільна участь органів публічної влади та громадськості у вирішені місцевих проблем. У цьому переліку го- ловним напрямком комунікативної взаємодії є партнерство, яке пе- редбачає надання деяких управлінських повноважень представникам 2 Указ Президента України від 26 лютого 2016 р. № 68/2016 «Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні». [Електронний ресурс]. Режим доступу: https:// www.president.gov.ua/documents/682016-19805 3 Ефективна комунікація органів публічного управління та інститутів громадянсь- кого суспільства: механізми, кращі практики та досвід імплементації: інформаційний збірник / уклад. Ярмистий М. В., Грищенко А. В. Чернівці: «Букрек», 2018. 180 с. 25 Микола ЯРМИСТИЙ. Партнерство в комунікативному просторі муніципального управління громадськості. Мова йде про те, що комунікативна взаємодія повин- на базуватися на партнерських засадах із широким залученням пред- ставників громадянського суспільства до управління місцевими спра- вами. Партнерство є найбільш дієвим рівнем взаємодії між владою і громадою. Воно передбачає делегування повноважень та фінансових ресурсів для вирішення окремих проблем у різних сферах розвитку територіальної громади. Як зазначають міжнародні експерти, «Парт- нерство – це як двосторонні договірні відносини з чітко визначеними обов’язками сторін, відповідальністю, строками. Поки що в Україні ми на початковому етапі утвердження таких взаємовідносин. Влада має навчитися довіряти та делегувати, громадськість – реалізовувати та нести відповідальність. І це взаємний рух назустріч один одному»4. За своєю сутністю комунікативне партнерство є різновидом раціональної соціальної взаємодії, заснованої на довірі та взаємоповазі учасників процесу комунікації і спрямованої на забезпечення рівноправного діа- логу і/або спільної діяльності5. Процес залучення широкого кола учасників до формування та функціонування відповідних управлінських систем актуальний для ба- гатьох європейських держав. Зокрема в 2018 році група українських експертів і науковців Чернівецької області провели ряд заходів щодо вивчення досвіду з питань ефективної комунікації між органами влади та інститутами громадянського суспільства Румунії. Був вивчений дос- від комунікативної взаємодії муніципальних служб міст Ясси, Гура- Гуморулуй та Сучавської повітової ради. Для прикладу, важливим моментом в роботі міської ради Ясс є систематичне планування кому- нікативних заходів на календарний рік, що дозволяє більш ефективно використовувати фінансові та людські ресурси з питань взаємодії вла- ди та громадськості. За рішенням місцевої ради в Яссах фінансується 4 Взаємодія з громадськістю. Збірник звітів за результатами оцінки діяльності ор- ганів виконавчої влади за напрямком «взаємодія з громадськістю»: Збірка / Упоряд.: Любов Паливода. К.: [БФ «Творчий центр ТЦК»] . Режим доступу: file:///C:/Users/user/ Downloads/Report_Inet_1%20(2).pdf с. 60 5 Рачинська О. А. Комунікативне партнерство як механізм оптимізації комуніка- тивної взаємодії у сфері публічного управління. Режим доступу: file:///C:/Users/user/ Downloads/371-Article%20Text-564-1-10-20200723.pdf 26 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 більше 70 проєктів, які реалізовуються неурядовими організаціями. Ці проєкти націлені на розвиток молоді, культури, соціального захисту, довкілля та ін. Кожен проєкт реалізується представниками громад- ськості з відповідним фінансуванням. Тільки для проведення неурядо- вими організаціями фестивалю освіти, який збирає біля ста проєктів, щороку виділяється до одного мільйона лей. Координацію цих про- єктів покладено на Департамент освіти і науки муніципалітету, який безпосередньо співпрацює з представниками громадськості. Окремо існують проєкти, спрямовані на покращення інфраструктури міста, збереження історичної культурної спадщини, розвиток молодіжної по- літики та спорту. Подібні проєкти реалізуються в Сучавському повіті. Повітова рада визначила головні напрями співпраці з громадськістю у та- ких сферах як розвиток інфраструктури, залучення коштів ЄС, збереження культурної спадщини, розвиток туризму, прозорість у процесі прийняття рішень і діяльності ради та ряд інших. Зокрема, в селах активно функціонують інформаційні центри, сайт «Істо- рії успіхів», які реалізовані завдяки проєктам, що відбувалися на конкурсній основі та з відповідним фінансуванням. Особливо ак- туальним у роботі Сучавської повітової ради є залучення представ- ників сільських громад до вирішення місцевих проблем. У цьому контексті важливим напрямком роботи повітової ради є навчання мешканців сіл того, як раціонально використовувати європейські гроші, ефективно розпоряджатися своїми землями, готувати й реа- лізовувати власні проєкти, самостійно вирішувати питання місце- вого значення. Досвід зарубіжних держав засвідчує, що для налагодження ефек- тивної співпраці муніципальних служб з представниками громади потрібна системна робота, визначення пріоритетів, принципів, форм і методів взаємодії на засадах партнерства. У цьому контексті важ- ливим у діяльності муніципальних служб є інноваційно-аналітична діяльність, яка буде спрямована на виявлення пріоритетних напря- мів розвитку громади та потреб різних соціальних верств населен- ня, творче осмислення локальних і загальнодержавних процесів, 27 Микола ЯРМИСТИЙ. Партнерство в комунікативному просторі муніципального управління вироблення інноваційних підходів у вирішенні суспільно значи- мих проблем. Важливим питанням щодо ефективної взаємодії на засадах партнерства є фінансове забезпечення спільних проєктів. Практика реалізації проєктів засвідчує, що фінансова підтримка зі сторони муніципальних органів є обов’язковою умовою ефективної співпраці. Аналіз схем фінансування організацій громадянського суспільства в європейських країнах показав високий рівень залу- чення громадськими організаціями коштів у країнах стабільної де- мократії. При чому це характерно як для країн з низьким показни- ком частки державного фінансування (Великобританія), так і для тих, де фінансова участь держави є найвпливовішою (Німеччина, Данія)6. Як зазначають українські дослідники, комунікативна взаємо- дія на засадах партнерства ґрунтується на принципах досягнення балансу державних і приватних інтересів, економічної ефектив- ності проєктів, вивільнення частини бюджетних коштів та залу- чення адресних соціально орієнтованих інвестицій, взаємної від- повідальності сторін за прийняті зобов’язання7. Загалом принципи державного партнерства задекларовані в Законі України «Про дер- жавно-приватне партнерство»: рівність перед законом та заборона будь-якої дискримінації прав, узгодження інтересів державних та приватних партнерів з метою отримання взаємної вигоди, визнання прав і обов'язків між партнерами, справедливий розподіл ризиків, пов'язаних з виконанням договорів, та інші8. Разом з тим, перелік принципів комунікативної взаємодії буде не повним, якщо не вра- хувати морально-етичні принципи (дотримання етичних норм у ді- яльності партнерів, забезпечення високого рівня взаємної довіри та 6 Мельник Л. А. Європейський досвід ефективної взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства. Інвестиції: практика та досвід. 2019. № 4. С. 119–124. http:// www.investplan.com.ua/pdf/4_2019/20.pdf 7 Крутій О. М., Радченко О. В. Основи партнерської взаємодії держави і приватного сектору. Ефективність державного управління. 2018. Вип. 1. С. 72–79. URL: http:// nbuv. gov.ua/UJRN/efdu_2018_1_10 8 Про державно-приватне партнерство. Закон України. – Режим доступу: https://zak on.rada. gov.ua/laws/show/2404-17#Text 28 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 злагоди); соціально-психологічні принципи (уміння слухати і при- ймати спільні рішення, запобігати конфліктним ситуаціям тощо) та інформаційно-аналітичні принципи (відкритість і прозорість, ана- ліз та моніторинг тощо). Комунікативна взаємодія на рівні партнерства передбачає спів- працю органів влади з громадськістю за визначеними правилами і принципами, які передбачають широкий спектр узгоджених інте- ресів, людських і фінансових ресурсів. Реалізація комунікативних програм на рівні партнерства вимагає наявності нормативно-пра- вових, організаційних, інформаційних та фінансових умов співпра- ці. Насамперед це стосується нормативно-правового забезпечення комунікативної взаємодії, без якого сам процес комунікацій у кон- тексті співпраці органів публічної влади та громадськості втратить свою результативність.9 Правове поле визначає загальноприйняті критерії для ефективної комунікації, зокрема й у рамках партнер- ства. Завдяки цьому організаційні, інформаційні та фінансові умо- ви передбачають загальні правила співпраці та відповідальності партнерів. Для забезпечення повноцінної ефективності взаємодії на рів- ні партнерства необхідно удосконалити та зробити більш дієвою нормативно-правову базу комунікативного партнерства між ор- ганами публічної влади та громадських організацій, системати- зувати роботу щодо організаційного й інформаційного забезпе- чення співробітництва, визначити дольову участь та підвищити рівень фінансової підтримки, що надається державою громад- ським організаціям. Таким чином, якісне комунікативне партнер- ство повинно будуватися шляхом спільної взаємодії у вирішенні локальних, соціально важливих питань в межах визначеної нор- мативно-правової бази, організаційних, інформаційних і фінан- сових зобов’язань. 9 Ярмистий М. В. Нормативно-правові засади ефективної комунікації в системі пу- блічного управління. Ефективна комунікація органів публічного управління та інсти- тутів громадянського суспільства: механізми, кращі практики та досвід імплементації: інформаційний збірник / уклад. Ярмистий М. В., Грищенко А. В. Чернівці: «Букрек», 2018. С.8–15. 29 Микола ЯРМИСТИЙ. Партнерство в комунікативному просторі муніципального управління Висновки Виходячи із концептуальних засад взаємодії та співпраці муніци- пальних служб з громадськістю, комунікативне партнерство активізує участь громадян у вирішені місцевих проблем та передбачає низку пе- реваг в системі муніципального управління: • вирішення саме тих проблем, які мають суспільне значення на місцевому рівні; • ефективне використання бюджетних коштів та залучення додат- кового фінансування для реалізації відповідних програм; • підвищення рівня конкурентоспроможності між учасниками ко- мунікативного партнерства; • чіткий розподіл відповідальності за реалізацію відповідних про- єктів; • запровадження контролю за реалізацією управлінських рішень. Комунікативно партнерство може стати платформою або дієвим інструментом у формуванні нової моделі муніципального управлін- ня здатного інтенсифікувати різноманітні механізми взаємодії з гро- мадськістю з метою більш ефективного вирішення місцевих проблем. У цьому контексті муніципальне управління набуває якісно нових ха- рактеристик, що відповідає очікуванням громадськості та принципам демократичного розвитку. Mykola YARMYSTYI PARTNERSHIP IN THE COMMUNICATIVE SPACE OF MUNICIPAL GOVERNMENT The article considers the issues of communicative interaction as a basis for the development of local self-government and the formation of a new model of municipal governance in Ukraine. Emphasis is placed on the fact that partnership, as one of the levels of interaction, is the most effective means of solving local problems by involving the public in making and implementing management decisions. The task of municipal services is to 30 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 create the necessary conditions (organizational, financial, socio-psycholog- ical) to involve the public in solving local problems. At the same time, the problem of systematic use of forms and methods of communicative interac- tion and partnership, in particular to provide the public with real powers on the formation and implementation of municipal policy on the basis of partnership, is ripe. Key words: communicative interaction, communicative partnership, communicative space, civil society institutions. Николай ЯРМИСТЫЙ ПАРТНЕРСТВО В КОММУНИКАТИВНОМ ПРОСТРАНСТВЕ МУНИЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛЕНИЯ В статье рассматриваются вопросы коммуникативного взаи- модействия как основа развития местного самоуправления и фор- мирования новой модели муниципального управления в Украине. Внимание акцентируется на том, что партнерство как один из уровней взаимодействия, является наиболее эффективным сред- ством решения местных проблем путем привлечения обществен- ности к принятию и реализации управленческих решений. Задача муниципальных служб заключается в создании необходимых усло- вий (организационных, финансовых, социально-психологических) для привлечения общественности в решении местных проблем. Одновременно назрела проблема систематического использования форм и методов коммуникативного взаимодействия и партнер- ства в частности о предоставлении общественности реальных полномочий по вопросам формирования и реализации муниципаль- ной политики на принципах партнерства. Ключевые слова: коммуникативное взаимодействие, коммуника- тивное партнерство, коммуникативное пространство, институты гражданского общества. 31 Сергій ГАКМАН, Наталія НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК. Транскордонна різнорівнева взаємодія в етнополітичній царині: приклад України, Румунії та Республіки Молдова Сергій ГАКМАН, Наталія НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК ТРАНСКОРДОННА РІЗНОРІВНЕВА ВЗАЄМОДІЯ В ЕТНОПОЛІТИЧНІЙ ЦАРИНІ: ПРИКЛАД УКРАЇНИ, РУМУНІЇ ТА РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА Розпад соціалістичної системи та СРСР став відправною точ- кою для кардинальних змін у системі міжнародних відносин. Більше того, від кінця 1990-х років і до сьогодні спостерігаємо своєрідний дуалізм світового розвитку: з одного боку, глобалізація, одним із виявів якої є пандемія, а з іншого – регіоналізація, яка знайшла свій інституційний вияв у транскордонному співробітництві, зокрема у системі єврорегіонів. Від кінця 1990-х років українські прикордонні території, у т.ч. Чернівецька область, стали членами ряду євроре- гіонів, метою яких є налагодження конструктивної транскордон- ної співпраці у різних сферах. Особливе місце у цій співпраці нале- жить етнополітичній царині. Автори звертають увагу на основні кроки транскордонної співпраці у цій сфері, визначають конфлік- тогенні фактори у міжнаціональних відносинах та пропонують шляхи подолання міжетнічних стереотипів і зниження міжетніч- ної напруги. Ключові слова: транскордонне співробітництво, Єврорегіон «Верх- ній Прут», Європейський Інструмент Сусідства та Партнерства, міжетнічні відносини, інститути громадянського суспільства. Трансформаційні процеси в країнах Європи, що розпочалися в ос- танній декаді ХХ століття, спричинили кардинальні зміни у світовій та регіональній політиці. Політика розширення Європейського Союзу, активізація транскордонної співпраці не лише в межах ЄС, але й з при- кордонними до нього державами, з одного боку, розвиток євроскепти- цизму та Brexit, з іншого, стали тим суспільно-політичним та соціаль- но-економічним контекстом, в якому Україна перебуває від 1991 р. і до 32 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 сьогодні. У результатi розширення Євросоюзу на схід наша держава безпосередньо межує з ЄС, що створює принципово нову геополiтич- ну ситуацiю. Водночас варто наголосити, що пандемія Covid-19 стала не лише випробуванням для систем охорони здоров’я всіх держав сві- ту, але й для існуючої системи міжнародних відносин та транскордон- ного співробітництва. Незважаючи на усі виклики сьогодення, у сучасних міжнародних відносинах регіональне співробітництво залишається надзвичайно важливим напрямком міждержавної взаємодії. У всій багатоманітності форм прояву транскордонна співпраця служить як європейській інте- грації в цілому, так і економічному розвитку окремих регіонів країни, в т. ч., депресивних в силу географічного розташування територій. Це особливо важливо для України, в якій 19 адміністративно-територіаль- них одиниць є прикордонними, з яких дві сьогодні стали жертвами вій- ськової агресії, а третя – АР Крим – анексована РФ. І хоча пандемія Covid-19 внесла радикальні корективи у зміст і форми транскордонної співпраці, прикордонні території як Украї- ни так і Республіки Молдова та Румунії продовжують взаємодію на регіональному рівні, зокрема, у гуманітарній та соціально-еконо- мічній сферах. Особливу роль у транскордонному співробітництві покликані відігравати єврорегіони, що мають найвищий рівень інституціоналізації серед усіх форм подібної співпраці. На нашу думку, можна припустити, що місце та роль єврорегіонів у здійс- ненні транскордонної співпраці, особливо в умовах глобальної пандемії, повинні бути і будуть переглянуті, оскільки відповідно до правового статусу та уже встановлених зв’язків вони надають широкі можливості для посилення регіонального співробітництва та спільного подолання викликів сьогодення. Відповідно до Євро- пейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (Мадрид, 21 травня 1980 р.) транскордонним співробітництвом є «будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення сусідських відносин між територіальними общинами або властями, які перебувають у юрис- дикції двох або кількох Договірних Сторін, та на укладання з цією 33 Сергій ГАКМАН, Наталія НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК. Транскордонна різнорівнева взаємодія в етнополітичній царині: приклад України, Румунії та Республіки Молдова метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей» (стаття 2)1. У лютому 1994 р. прикордонні адміністративно-територіальні оди- ниці п’яти держав – Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та Укра- їни (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька облас- ті) – стали членами Карпатського Єврорегіону – першого, до складу якого увійшли адміністративно-територіальні одиниці України2. Наступним єврорегіоном, до складу якого увійшли українські, молдовські та румунські території, став єврорегіон «Нижній Дунай». 14 серпня 1998 р., після річної роботи сторін щодо вивчення націо- нального законодавства трьох країн та визначення основних напрямків співробітництва, у румунському місті Галац була підписана угода про формування єврорегіону, до складу якого увійшли Одеська область України, райони Вулканешть, Кагул і Кантемир Республіки Молдова та повіти Бреїла, Галаць і Тульча Румунії. Через певні адміністративні реформи у Республіці Молдова адміністративно-територіальні одини- ці цієї держави, що здійснювали її представництво у структурах євро- регіону, відповідно змінювалися3. 22 вересня 2000 року, після досить складного переговорного процесу, що тривав майже три роки, був утворений Єврорегіон «Верхній Прут», членами якого стали Чернівецька область Укра- їни, Белцький і Єдинецький повіти Республіки Молдова, а також Ботошанський і Сучавський повіти Румунії4. Восени 2003 р. замість зазначених двох молдовських повітів після проведення у сусід- ній державі чергової адміністративно-територіальної реформи до 1 Convenţia-cadru europeană privind cooperarea transfrontalieră a colectivităţilor sau autorităţilor teritoriale // Manual de cooperare transfrontalieră. – Bucureşti, 2000.– С. 197–198. 2 Лендьел М. Досвід Карпатського Єврорегіону: повштовх до переосмислення мо- делі транскордонного співробітництва // На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів: Проект Київського центру Ін-ту Схід-Захід / за ред. С. Максименка та І. Студеннікова. – Київ: Логос, 2000. – С. 52–53. 3 Студенніков І., Ткаченко В. Єврорегіон «Нижній Дунай» як чинник стабільності, добросусідства і розвитку // На шляху до Європи. – С. 101–102 4 Угода про утворення Єврорегіону «Верхній Прут» // Поточний архів Секретаріату Ради Єврорегіону «Верхній Прут» (далі-ПАСРЄВП). 34 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Єврорегіону приєдналися шість новостворених районів і муніципій Белць. Також до його складу увійшла Івано-Франківська область України, а за кілька років – ще один район Республіки Молдова – Синджерейський. Слід зазначити, що Чернівецька область, Бото- шанський та Сучавський повіти одночасно є членами Карпатського єврорегіону. Варто наголосити, що єврорегіони за участю адміністративно-те- риторіальних одиниць України та їх західних сусідів створювалися за ініціативою центральних органів влади. Останнє, на нашу дум- ку, певною мірою вплинуло на розуміння ролі єврорегіонів у між- державному співробітництві. Так, зокрема, румунські дипломати, виходячи з факту існування в Україні значної румунської етнічної групи, вирішили використати інститут єврорегіонів як інструмент захисту прав представників румунської меншини. Румунія ініцію- вала включення у текст українсько-румунського базового політич- ного договору пункту про створення двох єврорегіонів «Верхній Прут» та «Нижній Дунай». «Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією», підписаний 2 червня 1997 р., створив таким чином важливий інструмент регіонального транскордонного співробітництва. Ініціюючи створення єврорегіо- нів, базовий політичний договір між Україною та Румунією заклав юридичні основи єврорегіонального транскордонного співробітни- цтва; конкретні ж, специфічні елементи встановлювалися на рівні місцевих громад і властей, але за підтримки і допомоги централь- них органів влади5. У посткомуністичних країнах, зокрема, і в Україні, метою євроре- гіонів є налагодження широкого економічного, екологічного, націо- нально-культурного та іншого співробітництва. Єврорегіони за участю адміністративно-територіальних одиниць України мають ряд переваг: вони націлені не лише на співпрацю економічного характеру, але й на 5 Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією // Урядовий кур’єр. – 1997. – 5 червня.; Угода про утворення Єврорегіону «Верхній Прут» від 22.09.2000 р. // ПАСРЄВП; Студенніков І., Ткаченко В. Єврорегіон «Нижній Дунай» як чинник стабільності, добросусідства і розвитку // На шляху до Європи. – С. 101. 35 Сергій ГАКМАН, Наталія НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК. Транскордонна різнорівнева взаємодія в етнополітичній царині: приклад України, Румунії та Республіки Молдова збереження етнічної, культурної, історичної та мовної самобутності діаспори.6 Останнє є важливим для єврорегіонів, членами яких є українські прикордонні території, які за своїми характеристиками можуть бути віднесені до етнорегіонів, що їх сучасний український дослідник П. Надолішній визначає як відповідні території, які «за сукупністю взаємозв’язаних етнічних елементів, характером та інтенсивністю ет- нічних процесів» відрізняються «від інших територій» і можуть «ви- ступати як окремий (самостійний) об’єкт державної етнонаціональної політики»7. Якщо уважно поглянути на західне прикордоння України, то не можемо не звернути увагу на етнокультурні особливості її регіо- нів, включаючи етно-конфесійну приналежність населення цих регіо- нів, історико-політичний контекст їхнього розвитку, суміжність з кор- донами країн Європейського Союзу (на сучасному етапі) тощо. Водночас, і сучасна Західна Європа характеризується не лише куль- турним розмаїттям, але й великою кількістю кордонів, які розділяють ре- гіони, етнічні групи, і досить часто – спільну ідентичність (що є темою окремого наукового дослідження). Члени Єврорегіону «Верхній Прут» можуть бути віднесені саме до тих територій, на яких і відбувається цей поділ. Тут, наподіб іншим європейським прикордонням, проживають етнічні групи, які мають за лінією кордону «історичну Батьківщину», де основна частина їх етносу виступає в якості титульної нації8. Спіль- ним для цих суб’єктів є те, що тут проживають, причому компактно, національні спільноти, які в основному є не діаспорним, а автохтонним населенням. На певних ділянках вони становлять єдиний етнічний ма- сив по обидва боки державного кордону: з одного боку – як національна меншина, з іншого – як титульна нація. 6 Європейська хартія регіональних мов або мов меншин // Права національних меншин в Європі: Документи, звіти, коментарі. Севастополь: ПП «Стрижак», 2002. С. 91; Угода про утворення Єврорегіону «Верхній Прут» // ПАСРЄВП. 7 Див.: Гакман С. Регіональна етнополітика та етнорегіони на українсько- молдовсько-румунському прикордонні. URL: http://buk-visnyk.cv.ua/naukova-dumka/195/ 8 Мошняга В. Молдово-румыно-украинскиееврорегионы: реальность и ожидания // Регіони Східної Європи: інтеграційні очікування та конфронтаційні небезпеки. Ма- теріали Міжнародної наукової конференції, Чернівці, 18–19 вересня 2000. Чернівці: Букрек, 2000. С.160. 36 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Названі українсько-молдовсько-румунські єврорегіони характе- ризуються також продовженням на їх території складного процесу етнокультурної самоідентифікації і етнічного розмежування мол- довської та румунської націй, що особливо активізувався після роз- паду СРСР. У цьому контексті вважаємо за доцільне звернути увагу на специфіку Чернівецької області, яка є членом двох єврорегіонів і відіграє вагому роль у просуванні та реалізації ідеї транскордон- ної співпраці. Засадничі принципи взаємодії представників різних етнічних спільнот краю сформувалися у добу середньовіччя, новий та новітній час. Минуле області пов’язане з перебуванням або пов- ністю, або окремими землями у складі різних держав. Найбільш драматичним для області стало ХХ століття, впродовж якого лише її північна частина кілька разів змінювала свою державну прина- лежність. У 1940 році було прийнято рішення про створення Черні- вецької області у складі УРСР. Територіально до її складу увійшли історичні землі північної частини Буковини (південна частина вхо- дить до складу Румунії), північної частини Бессарабії (Хотинщина) та Герцаївського цинуту. Спільним для усіх історичних регіонів, що увійшли до складу Чер- нівецької області, є те, що впродовж століть вони були населені різ- ними етносами, відносини між якими характеризувалися відносною стабільністю й ґрунтувалися значною мірою на принципах взаємної поваги. Останнє так само може бути віднесено і до інших територій – членів єврорегіону «Верхній Прут», наприклад. У цьому контексті ві- домий український дослідник Ігор Буркут наголошує: у зв’язку з тим, що предки слов’яномовного та румуномовного населення краю спові- дували православ’я, між ними не iснувало мiжконфесiйних суперечно- стей, якi нерідко провокують етнонацiональнi конфлікти9. Буковина (що сьогодні входить до складу України та Румунії) здавна славилася традиціями толерантності, які особливо яскраво 9 Буркут І. Регіональні традиції міжетнічного спілкування і перспективи подолан- ня негативних етностереотипів// Етнічні взаємини на території Єврорегіону «Верхній Прут»: матеріали Міжнародної наукової конференції / Буковинський політологічний центр та Карінтійський інститут національних меншин. Під ред. А. Круглашова, К. Ан- дервальда, Г. Валентина. Чернівці: Букрек, 2004. С. 333. 37 Сергій ГАКМАН, Наталія НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК. Транскордонна різнорівнева взаємодія в етнополітичній царині: приклад України, Румунії та Республіки Молдова проявилися за часів входження регіону до складу Австрійської, а зго- дом – Австро-Угорської імперій. Однак порушення рівноваги в умо- вах війн, перш за все, світових, призводило до зникнення традицій- ного «буковинiзму», відродження якого відбувалося у дещо іншому форматі. Велика кількість українського населення на території румунського прикордоння та румунського на території українського стали поштов- хом до своєрідної ревізії міжнаціональної комунікації на міждержавно- му рівні після 1991 р. – після остаточного розпаду соціалістичної сис- теми та СРСР. Активність історичних батьківщин у захисті прав своїх співвітчизників, що проживають на території регіону, часом сприйма- ється як додаткове джерело політичного та національного конфлікту, що найбільш яскраво проявилося у взаємовідносинах між Україною, Румунією та Республікою Молдова, особливо на межі двох століть. Після вступу Румунії до ЄС напруження дещо спало, однак і сьогодні радикальні політичні сили по обидва боки кордону намагаються ско- ристатися національним фактором для реалізації власних політичних амбіцій. Зазначена тенденція особливо яскраво проявляється під час електоральних кампаній. Від самого початку транскордонне співробітництво, зокре- ма, єврорегіональне, стало своєрідним інструментом гармонізації міжетнічних відносин в рамках єврорегіонів. Останнє відповідає взятим на себе зобов’язанням щодо реалізації положень рамкової Конвенції про захист національних меншин та Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин. Це стосується, зокрема, поло- жень Конвенції, які передбачають, що сторони не перешкоджати- муть здійсненню прав осіб, які належать до національних меншин, встановлювати та підтримувати вільні транскордонні контакти з особами, з якими їх об’єднують спільні етнічні, культурні, мовні або релігійні ознаки чи спільна культурна спадщина, не перешкод- жатимуть участі цієї категорії осіб у діяльності неурядових органі- зацій як на національному так і на міжнародному рівнях (стаття 17). Більше того, передбачають навіть, у разі необхідності, укладання сторонами відповідних угод з сусідніми державами з метою захисту 38 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 меншин та вжиття заходів щодо заохочення транскордонного спів- робітництва (стаття 18)10. Останнє також стосується положень Хартії, цілями та принци- пами якої передбачено забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративний розподіл не створював перешкод розвиткові від- повідної регіональної мови або мови меншини (стаття 7), а серед заходів, спрямованих на заохочення використання регіональних мов або мов меншин у суспільному житті, – застосування міждер- жавних угод з метою сприяння контактам між особами, які вжива- ють ту саму мову в різних галузях суспільного життя та сприяння транскордонному співробітництву між органами регіонального, або місцевого самоврядування, на території яких вживаються відповід- ні мови (стаття 14)11. Міжетнічні взаємини – надзвичайно складна сфера, що потре- бує делікатного підходу до вирішення будь-яких конфліктних ситу- ацій чи запобігання новим. Історія доводить, що ця сфера наймен- ше піддається прямому, директивному регулюванню. Тут потрібен комплексний підхід і врахування впливів різних факторів та чинників на етнополітичну стабільність у державах, які переживають болісний процес змін та пошуку власного шляху до європейських цінностей, особливо в умовах трансформації від авторитаризму до демократії. І діалог науковців, представників влади та інститутів громадянського суспільства є необхідною складовою не лише на шляху до подолан- ня стереотипів взаємного сприйняття, але й на шляху до формуван- ня гармонійних міжетнічних відносин у регіонах. Однією з перших таких ініціатив стала міжнародна наукова конференція «Етнічні взаємини на території єврорегіону «Верхній Прут», яка відбулась у червні 2001 р. у Чернівцях. Її натхненником та організатором був Буковинський політологічний центр, що об’єднав небайдужих до проблем історико-політичного розвитку краю науковців. 10 Рамкова конвенція про захист національних меншин. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/995_055; Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_014#Text 11 Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/994_014#Text 39 Сергій ГАКМАН, Наталія НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК. Транскордонна різнорівнева взаємодія в етнополітичній царині: приклад України, Румунії та Республіки Молдова Логічним продовженням цього форуму стала організована знов у Чернівцях у квітні 2003 р. міжнародна науково-практична конферен- ція «Єврорегіони України як новий засіб формування демократично- го поліетнічного суспільства». Поряд з іншим, науковці виявили, що сторонами використовуються різні підходи аналізу стану міжетнічних відносин за відсутності спільних критеріїв оцінки цього явища. Ста- ла очевидною актуальність розробки спільних критеріїв оцінки і мо- ніторингу стану міжнаціональних відносин, дотримання сторонами основних прав і свобод осіб, що належать до національних меншин. Незважаючи на те, що конференція відбулася вже майже два де- сятиліття тому, можемо говорити про відсутність таких критеріїв, що ускладнює можливість спільного моніторингу етнополітичної ситуації на прикордонні в цілому та в окремих адміністративно-територіаль- них одиницях – членах Єврорегіону «Верхній Прут» чи Карпатського єврорегіону. Наявність таких критеріїв та їх використання сторонами сприяли б нейтралізації спекуляцій у цьому питанні. Критерії оцінки, інстру- ментарій і механізм моніторингу могли б розроблятися на території зазначеного Єврорегіону «Верхній Прут» (що має статус пілотного) спільними зусиллями науковців України, Республіки Молдова та Ру- мунії. Необхідними умовами для цього є організаційна та фінансова підтримка з боку Змішаної міжурядової українсько-румунської комі- сії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, Ради Єврорегіону «Верхній Прут». Вироблений у прикор- донному регіоні оптимальний механізм реалізації прав національних меншин міг бути надалі застосований і в інших регіонах трьох країн, де ця проблема є менш актуальною в контексті міждержавних взає- мин, але не менш актуальною з точки зору дотримання основних прав і свобод людини. Виклики сьогодення, зокрема, пандемія Covid-19, змушують усі сторони бути уважнішими до потреб громадян неза- лежно від їхньої національної приналежності. І в поданому контексті вироблення спільних критеріїв оцінки становища етнонаціональних спільнот є, на нашу думку, лише питанням часу. Відмінністю демо- кратичних держав є правова захищеність людини, її базових прав і 40 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 потреб, що знайшло свій вияв у міжнародному праві і підтверджено відповідними рішеннями національних держав, зокрема, України, Республіки Молдова та Румунії. На думку авторів, на території Єврорегіону «Верхній Прут» відбу- вається достатньо складний процес національної самоідентифікації та етнічного розмежування між румунською та молдавською групами, який може стати потенційним джерелом конфлікту. Говорячи про цей складний і водночас болісний процес, варто зазначити, що румуни та молдовани мають спільні літературну мову, літературних класиків, іс- торію, традиції тощо, проте внаслідок складних геополітичних змін XVIII–XX ст. вони розвивалися у різних геополітичних просторах, що суттєво вплинуло на їхню подальшу самоідентифікацію. У контексті самовизначення румунів і молдован можна навіть припустити, що мова може йти про дві політичні нації, які створилися на базі спільного ет- носу (безумовно, це можна вважати робочою гіпотезою для фундамен- тального дослідження) і процес самоідентифікації та розмежування між ними ще не завершився. Дискусія щодо спільності/відмінності ру- мунської та молдавської мови, румунської та молдавської нації триває вже не один рік, однак для нашого дослідження важливим є факт зміни ідентичності, що у перспективі може не тільки вплинути на національ- ний склад населення області, але й на формування взаємовідносин між українцями, молдованами та румунами на території області, а також між Україною, Республікою Молдова й Румунією на міждержавному рівні. У цьому контексті зазначимо, що проблема меншин та ставлення до самоназв румун/молдованин упродовж усього посткомуністичного періоду залишається постійним предметом дискусій і навіть суперечок у порядку денному двосторонніх відносин Румунія – Україна, Руму- нія – Республіка Молдова, Україна – Республіка Молдова, причому на- уковці та політичні діячі трьох країн часом мають зовсім різні підходи до вирішення цієї проблеми12. 12 Див.: Гакман С., Нечаєва-Юрійчук Н. Конфліктний потенціал Чернівецької об- ласті в умовах українсько-російського протистояння // Стратегії трансформації і превенції прикордонних конфліктів в Україні. Збірка аналітичних матеріалів. Львів: Галицька видавнича спілка. 2015. С. 263–285. 41 Сергій ГАКМАН, Наталія НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК. Транскордонна різнорівнева взаємодія в етнополітичній царині: приклад України, Румунії та Республіки Молдова Саме тому, на нашу думку, подальший розвиток транскордонної співпраці на різних рівнях, від наукового до інституційного, є важли- вою складовою побудови гармонійного поліетнічного суспільства як у рамках єврорегіонів, так і на Європейському континенті в цілому. Транскордонне співробітництво максимально ефективне там, де місце- ві й регіональні актори виявляють ініціативу і беруть на себе відпові- дальність відповідно до принципу «знизу – вгору». Дотримання цього принципу, а також урахування правил гри партнерства по вертикалі та по горизонталі дають можливість застосування субсидіарності. У цьо- му контексті субсидіарність означає консолідацію місцевих і регіо- нальних органів влади трьох країн, що стає найбільш адекватним ад- міністративним рівнем для транскордонного співробітництва завдяки їхній готовності до необхідної гнучкості у подоланні існуючої різниці між структурами і повноваженнями з однієї й іншої сторони кордону. Вважаємо, що транскордонне співробітництво, зокрема, єврорегіони, тільки тоді можуть стати дієвими, якщо цю ідею підтримують не тільки державні структури, а й інститути громадянського суспільства, населен- ня в цілому, тобто відбудеться активізація ролі громадянського суспіль- ства у налагодженні нових форм діалогу. У цьому сенсі важливою та пер- спективною є ідея щодо створення платформи неурядових організацій Єврорегіону «Верхній Прут». Окрім того, що створення самої платфор- ми неурядових організацій відповідає розвитку принципу субсидіарності і націлене на децентралізацію влади і демократизацію, названа платфор- ма могла б відігравати істотну роль також в обговорюваному вище пи- танні міжетнічних взаємин, використовуючи при цьому транскордонні механізми. Національно-культурні товариства, які разом з політичними партіями, відповідно до результатів окремих соціологічних досліджень, відіграють вагому роль і безпосередньо впливають на стан міжнаці- ональних взаємин, випереджаючи у цьому такі соціальні інститути як місцеві органи влади, урядові структури і засоби масової інформації13. 13 Результаты социологического исследования по теме «Состояние межнациональ- ных отношений в Черновицкой области» (ноябрь-декабрь 1992 г.) / Черновицкий соци- ологический центр. Гакман С. М., Горбачевский В. Н., Дятлов В. Н., Турченков Д. И., Хоменко Ю. К., Шапаренко П. И. Черновцы, 1992. С. 31. 42 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Будучи неурядовими організаціями, вони поєднують у своїх рядах, в ос- новному, найбільш активних членів суспільства. При позитивному роз- витку діяльності платформи їхні учасники могли б отримати відповідну допомогу від представників національно-культурних товариств того са- мого з ними етносу, які відрізняються тим, що одні є представниками титульної нації, інші – представниками національної меншини. Можли- вий також обмін досвідом між представниками національно-культурних товариств різних країн у реалізації своїх специфічних культурно-освітніх потреб. При цьому регіональне керівництво має сприяти участі неурядо- вих організацій у діяльності єврорегіону та забезпечити їх участь у його робочих органах. Таким чином, єврорегіони виникають не лише з метою нала- годження економічного співробітництва, встановлення взаємови- гідних торговельних віносин, подолання екологічних проблем тощо. Значною мірою їх поява стимульована необхідністю надан- ня додаткового імпульсу співпраці між посткомуністичними дер- жавами у вирішенні соціально-культурних проблем прикордон- ня. Проте гостро відчувається потреба постійного, узгодженого, вивіреного аналізу і моніторингу етнополітичного розвитку при- кордонних територій держав. Вважаємо, що Єврорегіон «Верхній Прут» може стати дієздатною лабораторією з напрацювання таких підходів до моніторингу і наукового аналізу етнокультурного роз- витку прикордонних територій і регіонів. Його здійснення повин- но бути виключно на основі спільної концептуалізації наукових критеріїв, погодженого дослідницького інструментарію та верифі- кації результатів спостережень. Спільний розгляд питання забез- печення прав осіб, які належать до національних меншин не тіль- ки в науково-теоретичному а й у прикладному аспекті сприятиме взаємній та європейській інтеграції України, Республіки Молдова і Румунії. З метою подальшої гармонізації міжетнічних відносин на при- кордонні та транскордонної співпраці у галузі етнополітики, на наш погляд, необхідно ініціювати створення та сприяти (зокре- ма, фінансово) діяльності спільного науково-творчого колективу з 43 Сергій ГАКМАН, Наталія НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК. Транскордонна різнорівнева взаємодія в етнополітичній царині: приклад України, Румунії та Республіки Молдова напрацювання спільних підходів до моніторингу і наукового аналі- зу етнокультурного розвитку відповідних територій і регіонів. Крім того, необхідно звернути увагу на можливості народної ди- пломатії. У цьому контексті, сприймаючи представників національних меншин як партнера у політичному діалозі не тільки для консолідації внутрішньої демократії держави, а й як фактор європейської та євроат- лантичної інтеграції, відповідні центральні органи влади та місцеві ад- міністрації трьох країн мають, на нашу думку, організувати підготовку кадрів для цієї діяльності, для чого створити спільні курси керівників національно-культурних товариств з питань вивчення мов, культури, традицій, дипломатичного етикету тощо. Serhii HAKMAN, Nataliia NECHAIEVA-YURIICHUK CROSS-BORDER MULTILEVEL INTERACTION IN THE ETHNOPOLITICAL FIELD: THE EXAMPLE OF UKRAINE, ROMANIA AND THE REPUBLIC OF MOLDOVA The collapse of the socialist system and the USSR became the starting point for radical changes in the system of international relations. Moreover, from the end of the 1990s until today we observe a kind of dualism of world development: on the one hand, globalization, a kind of manifestation of which is a modern pandemic, and on the other – regionalization, which has found its institutional expression in cross-border cooperation, especially in the system of Euroregions. Since the end of the 1990s, Ukrainian border areas, in particular, Chernivtsi region, have become members of a num- ber of Euroregions, the purpose of which are to establish the constructive cross-border cooperation in a various fields. A special place in this cooper- ation belongs to the ethno-political sphere. The authors draw attention to the main steps of cross-border cooperation in this area, identify conflict factors in interethnic relations and suggest ways to overcome interethnic stereotypes and reduce interethnic tensions. 44 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Key words: cross-border cooperation, "Upper Prut" Euroregion, Euro- pean Neighborhood and Partnership Instrument, inter-ethnic relations, civil society institutions. Сергей ГАКМАН, Наталья НЕЧАЕВА-ЮРИЙЧУК ТРАНСГРАНИЧНОЕ РАЗНОУРОВНЕВОЕ ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ В ЭТНОПОЛИТИЧЕСКОЙ ОБЛАСТИ: ПРИМЕР УКРАИНЫ, РУМЫНИИ И РЕСПУБЛИКИ МОЛДОВА Распад социалистической системы и СССР стал отправной точ- кой для кардинальных изменений в системе международных отноше- ний. Более того, с конца 1990-х годов и до сих пор наблюдаем свое- образный дуализм мирового развития: с одной стороны, глобализация, своеобразным проявлением которой является современная пандемия, а с другой – регионализация, которая нашла свое институциональное проявление в трансграничном сотрудничестве, в частности, в си- стеме еврорегионов. С конца 1990-х годов украинские приграничные территории, в частности, Черновицкая область, стали членами ряда еврорегионов, целью которых является налаживание конструктивно- го трансграничного сотрудничества в различных сферах. Особое ме- сто в этом сотрудничестве принадлежит этнополитической сфере. Авторы обращают внимание на основные шаги трансграничного со- трудничества в данной сфере, определяют конфликтогенные факто- ры в межнациональных отношениях и предлагают пути преодоления межэтнических стереотипов и снижения межэтнической напряжен- ности. Ключевые слова: трансграничное сотрудничество, Еврорегион «Верхний Прут», Европейский Инструмент Соседства и Партнер- ства, межэтнические отношения, институты гражданского обще- ства. 45 Тетяна ВАСИЛЕВСЬКА. Етична кодифікація у сфері місцевого самоврядування:сучасні тренди Тетяна ВАСИЛЕВСЬКА ЕТИЧНА КОДИФІКАЦІЯ У СФЕРІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: СУЧАСНІ ТРЕНДИ Етичні кодекси у сфері місцевого самоврядування стають важли- вими засобами зміцнення довіри громадян, забезпечення ефективної діяльності, удосконалення відносин в органах місцевого самоврядуван- ня та уніфікації вимог до його представників. Етичні кодекси орієн- товані на забезпечення поваги до органів місцевого самоврядування з боку громадян, на встановлення продуктивної та здорової атмосфе- ри у професійних колективах, на обмеження свавілля у відносинах із громадянами та у внутрішньо-професійних відносинах. Визначення єдиних етичних стандартів поведінки окреслює рамки дозволеного й може стати мірилом, дієвим фактором оцінки діяльності депутатів та посадових осіб місцевого самоврядування. В етичних кодексах у сфері місцевого самоврядування обов’язково фіксуються місія, цінності, принципи та норми і стандарти етики представників місцевого самоврядування. В основі етики представ- ників місцевого самоврядування лежить суспільна місія їхньої діяль- ності: служіння інтересам суспільства, територіальної громади. Зафіксовані в етичних кодексах норми, стандарти діяльності депу- татського корпусу та посадових осіб місцевого самоврядування ма- ють свою специфіку, що визначається особливостями діяльності цих суб’єктів місцевого самоврядування. Необхідними умовами для ефективного функціонування етичних кодексів у сфері місцевого самоврядування є розробка та прийнят- тя етичного кодексу; широкомасштабне його визнання; широке оп- рилюднення етичного кодексу та його доступність; демонстрація можливого його використання в практиці діяльності органу місце- вого самоврядування; укладання Карт етики; набуття управлінця- ми навичок етичної поведінки та формування відповідних відносин; пропагування позитивних зразків поведінки; установлення внутріш- 46 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ніх процедур контролю за дотриманням професійно-етичних вимог; створення умов для громадського контролю за виконанням норм етичного кодексу; заохочення за етичну поведінку; застосування санкцій проти порушників етичного кодексу та звіти щодо його до- тримання. Ключові слова: місцеве самоврядування, етичні кодекси у сфері місцевого самоврядування, місія, цінності, принципи, норми й стан- дарти етики представників місцевого самоврядування. Етичні кодекси зорієнтовані на забезпечення поваги до органів міс- цевого самоврядування з боку громадян, на встановлення продуктив- ної та здорової атмосфери у професійних колективах, на обмеження свавілля у відносинах із громадянами та у внутрішньо-професійних відносинах. Крім того, різноманітність завдань, які виконуються су- часною місцевою владою (членами якої є особи з різним вихованням та походженням) підвищує необхідність кодифікації правил поведінки порівняно з попередніми періодами, коли більш гомогенний персонал виконував схожі функції та поділяв подібні цінності. Етичні кодекси у сфері публічного врядування вважаються також важливим засобом боротьби з корупцією та закритістю публічного управління. Така сукупність моральних приписів необхідна для вияву чітких орієнтирів службової поведінки та створення певних її шаблонів, для підвищення рівня раціональності та моральності у діяльності пред- ставників місцевого самоврядування. Визначення єдиних етичних стандартів поведінки окреслює рамки дозволеного й може стати міри- лом, дієвим фактором оцінки діяльності як депутатів та посадових осіб місцевого самоврядування1. Тому етична кодифікація у сфері місцево- го самоврядування стає сучасним трендом у світі та в Україні. Мета етичних кодексів у сфері місцевого самоврядування – підви- щити повноцінне функціонування місцевого самоврядування на осно- ві етично чутливої поведінки його представників. 1 Василевська Т. Е. Особистісні виміри етики державного службовця: моногра- фія. К.: НАДУ, 2008. 336 с. 47 Тетяна ВАСИЛЕВСЬКА. Етична кодифікація у сфері місцевого самоврядування:сучасні тренди Згідно з Європейським кодексом поведінки для всіх осіб, які залу- чені до місцевого та регіонального врядування, подібний кодекс може виконувати кілька функцій: • інструктувати всіх суб’єктів, залучених до місцевого та регіо- нального врядування, щодо професійної етики під час щоденного ви- конання службових обов’язків; • інформувати громадськість про поведінку, якої вони мають право очікувати від усіх суб’єктів, залучених до місцевого та регіо- нального врядування, а також про засоби, що дозволять досягти такої поведінки; • допомагати формувати атмосферу довіри до всіх суб’єктів, залу- чених до місцевого та регіонального врядування, а також зміцнити від- носини між громадськістю та місцевими і регіональними посадовцями; • консультувати осіб, на яких покладено обов’язки щодо забезпе- чення поваги до цих принципів; • покращувати етичні стандарти2. В Україні створена певна законодавча база для впровадження етич- них цінностей і норм місцевого самоврядування. Суттєві положення щодо етики поведінки містяться в Законах України «Про запобігання корупції» (Розділ VI. Правила етичної поведінки), «Про місцеве са- моврядування», «Про службу в органах місцевого самоврядування», в Загальних правилах етичної поведінки державних службовців та поса- дових осіб місцевого самоврядування. Сукупність етичних приписів необхідна для підвищення рівня ра- ціональності й моральності у діяльності представників місцевого са- моврядування, окреслення рамок дозволеного, вияву чітких орієнтирів службової поведінки, створення певних шаблонів, які її роз’яснюють, прийняття етично обґрунтованих управлінських рішень. Закріплені ззовні норми відкривають можливості для достатньо вільного орієн- тування в стандартних, повсякденних ситуаціях, позбавляючи пред- ставників місцевого самоврядування необхідності постійно здійсню- вати моральний вибір. У кодексах прописуються настанови для дії в 2 Європейський кодекс поведінки для всіх осіб, які залучені до місцевого та регіо- нального врядування. Київ, 2019. С.5–6. 48 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ситуаціях конфлікту між загальноморальними і професійно-етичними нормами та права представників місцевого самоврядування. Етич- ні кодекси спроможні бути основою для формування соціальної від- повідальності влади та кожного із її представників і підставою для їх- ньої суспільної оцінки, адже розрахунок лише на неписані правила не дає можливості громадськості контролювати владу. Єдині етичні стан- дарти поводження також мають стати інструментом кадрової політи- ки, мірилом професійно-етичних якостей і норм поведінки під час прийому, проходження та кар’єрного просування на публічній службі. В етичних кодексах в сфері місцевого самоврядування обов’язково фіксуються місія, цінності, принципи та норми й стандарти етики. В основі етики представників місцевого самоврядування – су- спільна місія їхньої діяльності: служіння інтересам суспільства, тери- торіальної громади. В основній частині етичного кодексу описуються цінності, головні принципи поведінки, а також стандарти, норми дозволеної та заборо- неної поведінки. До цінностей належать такі як життя, свобода, спільнота, безпека, єдність, сталість, творчість тощо. Принципи діяльності представників місцевого самоврядування – це законність, доброчесність, об'єктивність, підзвітність, прозорість, повага, чесність, лідерство, відповідальність, відкритість, справед- ливість, незалежність, неупередженість посадових осіб місцевого са- моврядування, ініціативність, ефективність та ін. В Європейському кодексі поведінки для всіх осіб, які залучені до міс- цевого та регіонального врядування, виділяються принципи верховен- ства закону, підзвітності, прозорості, поваги й недискримінації, заслуг і професіоналізму, безсторонності, уникнення конфлікту інтересів3. У Законі України «Про місцеве самоврядування» зафіксовано, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: на- родовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місце- вих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та 3 Європейський кодекс поведінки для всіх осіб, які залучені до місцевого та регіо- нального врядування. – Київ, 2019. – с.14–16. 49 Тетяна ВАСИЛЕВСЬКА. Етична кодифікація у сфері місцевого самоврядування:сучасні тренди матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначе- них цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування4. Зафіксовані в етичних кодексах норми, стандарти діяльності депу- татського корпусу та посадових осіб місцевого самоврядування ма- ють свою специфіку, що визначається особливостями діяльності цих суб’єктів місцевого самоврядування. Так, норми діяльності місцевих депутатів стосуються виконання ними своїх обов’язків, їхньої публічної поведінки, поводження на за- сіданнях ради, при роботі в комітетах і комісіях, взаємин із виборця- ми та ЗМІ, проблеми імунітету, стосунків депутатів з їх політичними партіями, антикорупційних заходів, міжфракційних відносин, сто- сунків з органами, що представляють інші гілки влади, поведінки під час перебування в іноземних державах, зустрічей з іноземними грома- дянами, організації роботи та повноважень комітетів з питань депутат- ської етики тощо. Норми поведінки посадових осіб місцевого самовря- дування фіксують вимоги до взаємодії та спілкування з громадянами, представниками приватного сектору (зокрема доступу до інформації та адміністративних послуг); ставлення до професійних обов’язків; внутрішньо-службової поведінки; ділових відносин з депутатами, представниками органів державної влади, членами іноземних делега- цій; участі в об’єднаннях, політичної або іншої неупередженості; вико- ристання ресурсів органу місцевого самоврядування; антикорупційної поведінки, управління конфліктом інтересів; поводження з конфіден- ційною, службовою інформацією; прав співробітників; стандарти про- ведення службових викриттів тощо. Етичні кодекси задають орієнтири для самовдосконалення пред- ставників публічної влади та спроможні справляти значний виховний вплив. Однак якщо кодекс «змальовує» лише ідеального публічного управлінця, то стає відірваним від життя і його неможливо впровади- 4 Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. С. 170. 50 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ти. Тому правила поведінки мають орієнтуватися на образ «належно- го публічного управлінця» – такого, яким він має бути сьогодні, зараз, а не колись у гіпотетичному майбутньому. Важливо, щоб положення документа не були важко досяжними та відірваними від реального життя – штучно створений кодекс приречений на нереалізованість. Ідеал публічного управлінця фіксується в кодексі в ціннісних наста- новах та принципах, нормативна ж складова кодексів має бути тісно пов’язаною із сьогоденням та закладати засади належної поведінки управлінця. Такий підхід дає змогу: 1) зафіксувати в кодексі не ефе- мерні, а дійсні критерії, на основі яких можливо оцінювати етичні складові індивідуальної діяльності управлінця; 2) налаштовує їх на вдосконалення та реалізацію належної (тобто відповідної, необхід- ної, гідної поведінки). Кодекси можуть відрізнятися між собою і щодо санкцій за їх не- дотримання (адміністративні санкції, дисциплінарні заходи). Санкції за порушення кодексу зазвичай прописують у заключних положен- нях. Залежно від тяжкості порушення вони можуть мати як м’який характер, так і бути жорсткими. Наприклад, до депутатів у світі за- стосовують такі санкції: осуд, попередження, догана, обговорення на сесійному засіданні поведінки, позбавлення слова, відсторонення від участі в дебатах, позбавлення права брати участь у засіданні ради, штраф, тимчасове скорочення зарплати, оприлюднення інформації про проступок депутата, зобов’язання публічно вибачитися, звіль- нення з посади (наприклад, голови комітету), тимчасове відсторонен- ня від виконання депутатських обов’язків, позбавлення депутатсько- го мандату, судове переслідування тощо5. Хоча вважається, що ефективність кодексу може значною мірою за- лежати від передбачених санкцій, деякі кодекси можуть не передбача- ти ніяких санкцій, а просто робити посилання на існуючі кримінальні кодекси у питаннях, що стосуються й корупції6. 5 Василевська Т. Депутатська етика: цінності, стандарти та виклики // Влада та управління : збірник наукових праць. Вип. 5. Чернівці: «Букрек», 2018. С. 198–210. 6 Європейський кодекс поведінки для всіх осіб, які залучені до місцевого та регіо- нального врядування. Київ, 2019. 66 с. 51 Тетяна ВАСИЛЕВСЬКА. Етична кодифікація у сфері місцевого самоврядування:сучасні тренди Розробка алгоритму етичної кодифікації в сфері місцевого самовря- дування надасть змогу громадам, органам місцевого самоврядування мати чіткий орієнтир для створення кодексів для депутатів та посадо- вих осіб місцевого самоврядування. Необхідними умовами для ефек- тивного функціонування етичних кодексів у сфері місцевого самовря- дування є перелічені нижче. 1. Розробка та прийняття етичного кодексу. На цьому етапі до- цільно враховувати позитивну, конструктивну (а не каральну) соціаль- ну роль кодексу. Для того, щоб уникнути формалізму та зробити кодекс адекватним суспільній і професійній ситуації, важливо якомога ширше залучати депутатів та посадових осіб місцевого самоврядуванням до його роз- робки. Це зменшить вірогідність того, що він буде надто специфічним або надто загальним, нездійсненним, невідомим, схематичним або не буде реалізуватися на практиці. До остаточного вироблення його по- ложень важливо долучати і громадськість. Широке обговорення поло- жень кодексу на перших етапах його розробки може стати більш ре- зультативним, ніж висловлення зауважень до готового проєкту. Важливим моментом укладання кодексу є форма подання ос- новних його вимог. Аналіз існуючих кодексів демонструє, що вони можуть подаватися в повчальній, напутній, наставницькій формі, де більшою мірою виражені негативні нотки, або в товариській, дружній формі, де акцент зроблений на взаємодії та співробітництві. Однак складовою успішності такого документа є особистісний і по- зитивний його тон. 2. Широкомасштабне визнання етичного кодексу. Положення кодексу мають позитивно сприйматися громадськістю, депутатами та публічними службовцями. Усвідомленню управлінцями необхідності дотримуватися етичних професійних вимог сприятиме відчуття того, що документ є не «нав’язаним згори», а прийнятим професійним се- редовищем. Внутрішньо легалізований кодекс спроможний задіяти механізми самоконтролю та особистої відповідальності працівника за дотриман- ня зафіксованих у ньому настанов. 52 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 3. Широке оприлюднення етичного кодексу та його доступність. Для створення атмосфери довіри між владою і громадянами етич- ні стандарти поведінки мають бути широко оприлюднені, що дасть змогу: • громадськості знати моральні й професійно-етичні вимоги до представників влади та контролювати їх виконання; • депутатам і посадовим особам місцевого самоврядуванням мати доступ до кодексу для того, щоб у разі необхідності вони могли б звернутися до цього документа для уточнення позиції у конфліктній, складній ситуації тощо. Кодекс необхідно опублікувати в пресі, розповсюджувати у вигляді брошур; кодекс має бути в бібліотечному фонді державних і недержав- них установ. Доступ до кодексу може забезпечуватися через комп’ю- терну мережу, а його популяризація здійснюватися через соціальну рекламу, спеціальні акції тощо. 4. Демонстрація можливого використання етичного кодексу в практиці діяльності органу місцевого самоврядування. Для дієвого функціонування кодексу його тези потребують свого тлумачення та вивчення можливостей застосовувати їх у різних ситуаціях, під час розв’язання складних проблем певної діяльності. Положення кодексів зазвичай пояснюються в коментарях, у яких звертається увага і на виняток з правил, якщо вони існують. Демон- страція можливого використання кодексу може йти через проведен- ня лекцій, консультування, систему пояснювальних записок тощо. Пропонується ціла низка засобів ознайомлення зі змістом докумен- та: регулярне обговорення кодексу на зборах, включення уривків з нього до інформаційних бюлетенів, представлення кодексу на відео з уведенням деяких сценаріїв виходу із можливих етичних дилем тощо. 5. Укладання Карт етики, у яких прописаний зведений набір етичних правил і рекомендацій, що конкретизують вимоги кодексу для того чи іншого представника місцевого самоврядуванням залежно від його позиції. 53 Тетяна ВАСИЛЕВСЬКА. Етична кодифікація у сфері місцевого самоврядування:сучасні тренди Карти етики задають алгоритм належної поведінки, виконують роль нагадування представникам депутатського корпусу та посадовим особам місцевого самоврядуванням як їм поводитися в тій чи іншій ситуації. У картах етики можуть міститися імена та телефони людей, які: є представниками комітету з етики, можуть здійснити консультування з етичних питань. 6. Набуття управлінцями навичок етичної поведінки та форму- вання відповідних відносин. Представник публічної влади має не тіль- ки знати положення кодексу, а й уміти їх реалізовувати у практичній щоденній діяльності. Важливим є вироблення практичних навичок етично коректної вза- ємодії з громадянами, колегами, публічними управлінцями, представ- никами ЗМІ. Це допоможе в реалізації принципів етики на практиці. Представники місцевого самоврядуванням повинні володіти навичка- ми коректного спілкування, виходу з конфліктних ситуацій, реалізації етикетних вимог. Формувати ці навички можна на семінарах, тренін- гах, ділових іграх тощо. У процесі такого навчання задаються та від- працьовуються алгоритми поведінки в типових ситуаціях. 7. Пропагування позитивних зразків поведінки. Будь-яка правиль- на дія завжди є водночас зразком цієї дії. Однак кращі зразки поведінки необхідно популяризувати. З огляду на спеціальну популяризацію зразків поведінки необхідно враховувати те, що: • приклади мають бути вивіреними за змістом, тобто мають бути зразками справді достойної поведінки; • пропагувати доцільно поведінку, яка потребувала надзусиль; • варто показувати діяльність людей, які авторитетні не лише за посадою, а й користуються повагою громадян і колег; • важливо, щоб форма подання таких прикладів була коректною, професійною, не деформувала позитивний зміст вчинків. 8. Установлення внутрішніх процедур контролю за дотри- манням професійно-етичних вимог. Будь-який контроль повинен 54 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 мати свої процедури та механізми проведення розслідування дій депутатів. Для контролю за дотриманням етичних кодексів необхідно виро- бити алгоритми розгляду пропозицій і скарг, механізми вирішення конфліктних ситуацій, виявити або створити орган, який здійснюва- тиме цей контроль. Відсутність розроблених механізмів контролю за реалізацією положень кодексу призведе до того, що вони залишати- муться на папері й набуватимуть лише характеру закликів. 9. Створення умов для громадського контролю. Для реалізації громадського контролю за дотриманням депутатами та посадовими особами місцевого самоврядування положень кодексу необхідно ство- рити умови для здійснення зворотного зв’язку. Зворотний зв’язок із громадськістю може здійснюватися через громадські ради, громадські слухання, звернення громадян, гарячі лі- нії телефонного зв’язку, скриньки для скарг і побажань, електронну пошту, спеціальний портал в Інтернеті, опитування громадян тощо. 10. Заохочення за етичну поведінку. Заохочення здатне пози- тивно мотивувати їх у подальшому й стати підтримкою належної поведінки. У процесі заохочення важливо особливо виділяти поведінку тих, хто достойно вийшов із скрутної, морально непростої ситуації, розв’я- зуючи неоднозначну проблему, знайшов найоптимальніший з мораль- ної та професійно-етичної точки зору вихід. 11. Застосування санкцій проти порушників етичного кодексу. Уже на етапі формування кодексів у самій їх назві закладалося те, які засоби впливу будуть застосовувати до їх порушників. 12. Звіти щодо дотримання етичного кодексу. Місцеві ради ма- ють демонструвати громадянам, яким чином кодекси впроваджуються в життя через: • реагування на етичні порушення, недоліки в роботі, звітування перед громадськістю про покарання цих порушень та засоби запобі- гання їх у подальшому; • пропагування досягнень щодо впровадження етичних стандартів у діяльності. 55 Тетяна ВАСИЛЕВСЬКА. Етична кодифікація у сфері місцевого самоврядування:сучасні тренди Висновки Етичні кодекси у сфері місцевого самоврядування нині стають важливими засобами зміцнення довіри громадян, забезпечення ефек- тивної діяльності місцевого самоврядування, удосконалення відно- син в органах влади та уніфікації вимог до публічних управлінців. Етичні кодекси містять у собі опис достойної і суспільно значущої поведінки людини в межах її професійної діяльності, фіксують цін- ності, принципи та професійно-етичні норми поводження у профе- сійній сфері, значною мірою регулюють особисту поведінку пред- ставників місцевого самоврядування. Отже, в етичних кодексах зазвичай розглядають питання, які за задумом розробників будуть сприяти професіоналам гідно виконувати їхню професійну місію та допоможуть запобігати, навчать протистояти та примусять уберег- тися від корупційних дій. Розробка алгоритму етичної кодифікації у сфері місцевого самоврядування надасть змогу громадам, органам місцевого самоврядування мати чіткий орієнтир для створення ко- дексів для депутатів та посадових осіб місцевого самоврядування з орієнтацією на загальні професійно-етичні вимоги та враховуючи регіональні, місцеві соціо-політичні та культурні особливості й ефек- тивно їх впроваджувати. Tetiana VASYLEVSKA ETHICAL CODIFICATION IN THE SPHERE OF LOCAL GOVERNMENT: MODERN TRENDS Codes of ethics in the field of local self-government are becoming im- portant means of strengthening citizens' confidence, ensuring effective ac- tivities, improving relations in local self-government bodies and unifying the requirements for its representatives. Codes of ethics are aimed at en- suring respect for local self-government bodies by citizens, at establishing a productive and healthy atmosphere in professional collectives, at limiting arbitrariness in relations with citizens and in internal professional rela- 56 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 tions. Determination of uniform ethical standards of conduct determines the framework of what is permissible, and can become a yardstick, an effective factor in assessing the activities of deputies and local government officials. The ethical codes in the field of local self-government necessarily fix the mission, values, principles, norms and standards of ethics of its represent- atives. The ethics of representatives of local self-government is based on the public mission of their activities: serving the interests of society, the territorial community. The norms and standards of activity of the deputies and local government officials fixed in the ethical codes have their own spe- cifics, which is determined by the peculiarities of the activities of these local government entities. The necessary conditions for the effective functioning of ethical codes in the field of local self-government is the development and adoption of a code of ethics; its widespread recognition; wide dissemination of the code of eth- ics and its availability; demonstration of its possible use in the practice of the local government; creation of Ethics Maps; the acquisition by managers of the skills of ethical behavior and the formation of appropriate relation- ships; promoting positive behavior patterns; establishment of internal pro- cedures for monitoring compliance with professional and ethical require- ments; creating conditions for public control over the implementation of the code of ethics; incentives for ethical behavior; application of sanctions against violators of the ethical code and reports on its compliance. Key words: local self-government, ethical codes in the field of local self-government, mission, values, principles, norms and standards of ethics of representatives of local self-government. Татьяна ВАСИЛЕВСКАЯ ЭТИЧЕСКАЯ КОДИФИКАЦИЯ В СФЕРЕ МЕСТНОГО САМОУПРАВЛЕНИЯ: СОВРЕМЕННЫЕ ТРЕНДЫ Этические кодексы в сфере местного самоуправления стано- вятся важными средствами укрепления доверия граждан, обеспе- 57 Тетяна ВАСИЛЕВСЬКА. Етична кодифікація у сфері місцевого самоврядування:сучасні тренди чения эффективной деятельности, совершенствование отношений в органах местного самоуправления и унификации требований к его представителям. Этические кодексы ориентированы на обеспе- чения уважения к органам местного самоуправления со стороны граждан, на установление продуктивного и здоровой атмосферы в профессиональных коллективах, на ограничение произвола в отно- шениях с гражданами и во внутренних профессиональных отноше- ниях. Определение единых этических стандартов поведения опре- деляет рамки дозволенного и может стать мерилом, действенным фактором оценки деятельности депутатов и должностных лиц местного самоуправления. В этических кодексах в сфере местно- го самоуправления обязательно фиксируются миссия, ценности, принципы, нормы и стандарты этики его представителей. В осно- ве этики представителей местного самоуправления лежит обще- ственная миссия их деятельности: служение интересам общества, территориальной общины. Зафиксированные в этических кодексах нормы, стандарты деятельности депутатского корпуса и долж- ностных лиц местного самоуправления имеют свою специфику, ко- торая определяется особенностями деятельности этих субъектов местного самоуправления. Необходимыми условиями для эффективного функционирова- ния этических кодексов в сфере местного самоуправления являет- ся разработка и принятие этического кодекса; широкомасштаб- ное его признание; широкое обнародование этического кодекса и его доступность; демонстрация возможного его использования в практике деятельности органа местного самоуправления; созда- ние Карт этики; приобретение управленцами навыков этичного поведения и формирования соответствующих отношений; пропа- ганда положительных образцов поведения; установление внутрен- них процедур контроля за соблюдением профессионально-этиче- ских требований; создание условий для общественного контроля за выполнением норм этического кодекса; поощрения за этическое поведение; применение санкций против нарушителей этического кодекса и отчеты о его соблюдения. 58 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Ключевые слова: местное самоуправление, этические кодексы в сфере местного самоуправления, миссия, ценности, принципы, нормы и стандарты этики представителей местного самоуправ- ления. Володимир ПЕРЖУН СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ Формування управлінської культури публічних службовців передба- чає використання соціальних технологій, які своїми ознаками і мож- ливостями сприяють результативності цьому процесові. Також вони допомагають вирішувати непрості управлінські, соціокультурні, полі- тичні, етичні тощо проблеми формування управлінської культури. За- стосування соціальних технологій у процесі формування управлінської культури публічних службовців – це своєрідний спосіб упроваджен- ня освіти, виховання, наукових досліджень, емпіричних даних, знань, умінь, навиків, що можуть бути використані у практичній управлін- ській діяльності. Крім цього – це певний спосіб управлінського мислен- ня, що використовується для виявлення суб’єктів формування управ- лінської культури як соціально-політичного феномену суспільства і держави, з одного боку, а з іншого – самого процесу утвердження управлінської культури публічних службовців на практиці. Ключові слова: управлінська культура, соціальні технології, публіч- ні службовці, управління, управлінська наука, знання, досвід, вміння, цінності. Термін «культура» в усі періоди людської цивілізації досить часто використовується як на індивідуальному, так і колективному рівнях свідомості. До прикладу, політична культура – у політиці; культура ведення бізнесу – в соціально-економічній галузі; духовна культура – 59 Володимир ПЕРЖУН. Соціальні технології у процесі формування управлінської культури публічних службовців у релігійних організаціях; культура державотворення – у державному будівництві; екологічна культура – ставлення до довкілля тощо. Ок- рім цього, науковці виділяють також індивідуальну культуру, суспіль- ну культуру, світову культуру, масову культуру, правову культуру, елітарну культуру, різноманітні субкультури, національну культуру, матеріальну культуру, фізичну культуру і т.д. Ми будемо говорити про управлінську культуру як соціально-по- літичний і управлінський феномен державного будівництва, який впливає на роботу владних інституцій держави і суспільства, а також є необхідним структурним елементом управлінської діяльності пу- блічних службовців. Складовою загальної культури є управлінська культура, яка фор- мувалася й розвивалася протягом століть. У зв’язку з цим будуть до- речними слова авторів колективної монографії: «Культура є істинним багатством людини й людства. Вона виступає організованим досвідом всієї попередньої історії, який містить програми реалізації людських здібностей, можливостей, основу, передумову і результати творчості, рефлексії людей, а, відповідно, і здатність критики цих програм»1. У науковій літературі з даної проблематики до сьогодні немає єди- ного підходу щодо визначення поняття «управлінська культура». Це говорить про два важливих факти. Перший – міждисциплінарний характер визначення категоріального апарату поняття «управлінська культура». Другий – складність, глибина і універсальність поняття «управлінська культура». Щодо першого, то управлінську культуру як соціально-політичний і державно-управлінський феномен вивчають представники управ- лінської науки, політології, соціології. Педагоги, психологи, культу- рологи досліджують індивідуальну управлінську культуру керівника галузі, його особисті психологічні якості тощо. Представники філо- софської думки розглядають управлінську культуру як невід’ємну складову філософських знань. Вони першими запропонували певну теоретико-методологічну базу дослідження управлінської культури. 1 Україна найдавнішого часу – ХVІІІ століття: цивілізаційний контекст пізнання . Тернопіль: Астон, 2012. Кн. І. С. 39. 60 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Звідси можна стверджувати, що зазначене поняття – багатоаспек- тне й дати характеристику йому досить непросто, оскільки управ- лінська культура – це окомір управлінської діяльності в усіх сферах функціонування суспільства і держави. Виходячи з цього, варто констатувати, що поняття «управлінська культура» вбирає у себе й охоплює науку, знання, соціальні техноло- гії формування, практичні надбання про способи впливу на людей, а також – особисті якості управлінця, його вміння, досвід, галузевий професіоналізм, освіту, лідерські риси, вміння спілкуватися з людьми й доносити до них свої думки та ідеї; зрештою, належний зовнішній вигляд, вільне володіння аудиторією тощо2. М. Пірен та І. Пержун справедливо пишуть, що протягом певно- го історичного періоду складалися домінуючі ознаки управлінської культури: формування і розвиток характеристик управлінської куль- тури, динамічність управлінської діяльності, цілеспрямованість, компетентність, системність і плановість, колегіальність, демокра- тичність, певна управлінська ієрархія, порядок і т.д.3. Названі озна- ки здебільшого визначають зовнішній, технічний характер, якісно структурують, організовують і визначають механізми управління й діяльності управлінських організацій, установ, колективів і т. ін. Сьогодні також необхідно говорити про моральні, етичні, духовні цінності, які мають бути присутні у процесі формування управлін- ської культури. Звідси ми пропонуємо до усталених ознак і харак- теристик управлінської культури привнести нові, які відповідали б сучасним вимогам, а саме: моральні принципи і поведінка керівника, управлінця, публічних службовців, що не виходять за дозволені межі суспільної свідомості; відповідальність за себе і своїх підлеглих; все- бічний індивідуальний розвиток; здоровий світогляд, цінності, есте- тичні вподобання; повага до людей; добропорядність, справедливість 2 Пержун В. В. Управлінська культура публічних службовців: нові принципи фор- мування та їх науково-теоретичне обґрунтування. Навчання публічних службовців: нові тенденції та технології: Матеріали щоріч. наук.-практ. конфер. за міжнар. участю / за ред. А. П. Совкова, І. О. Дегтярьової. Київ: НАДУ, 2019. Т. 2. С. 125–128. 3 Пірен М. І., Пержун І. В. Людський фактор в управлінській культурі та державній службі України. Вісник НАДУ. 2015. № 1. С. 77–78. 61 Володимир ПЕРЖУН. Соціальні технології у процесі формування управлінської культури публічних службовців у вирішенні соціальних проблем як окремої людини, так і колективу людей, соціальних груп, різноманітних організацій; творчий, креа- тивний підхід до вирішення управлінських завдань; самореалізація себе і працівників; самокритичність і критичність; принциповість у роботі; професійний підхід до управлінської кадрової політики, коли «на управлінські посади призначаються не за принципом «знайом- ства, кумівства і повної відданості», а мають переважати такі риси як досвід, порядність, освіта і знання, успішність у попередніх справах тощо»4. Отже, справедливо говорити, що управлінська культура вбирає в себе як теоретичні, так й практичні положення, принципи і норми, котрі актуалізують різноманітні аспекти людського життя. Сформо- вана управлінська культура своїми дієвими засобами впливає на сві- домість, поведінку, вчинки публічних службовців, вона постає чи не одним з найважливіших факторів успішності управлінської діяльно- сті на рівнях держави та місцевого самоврядування. У процесі розвитку і накопичення управлінської думки сформу- вався особливий напрямок сучасної управлінської науки, пов’язаний з пошуком, визначенням і виділенням соціально-управлінських регу- ляторів формування управлінської культури. Завданням таких регу- ляторів є зміна змісту і діяльності соціальних об’єктів, формування необхідних зв’язків і відносин між ними. Почнемо з того, що технології загалом властиві діяльності людей. Вони зародилися й утверджувалися разом з людиною як розумною істотою. У першу чергу технології були зорієнтовані на виробництво предметів споживання, надалі технологічні принципи поширили- ся на інші галузі людської діяльності: виробництво і застосування знань, відтворення самої людини (прикладом такої технології може служити освіта та виховання). Сьогодні постало нове завдання: тех- нологізувати відтворення суспільства та окремих його складових частин. 4 Пержун В. В. Управлінська культура публічних службовців: нові принципи фор- мування та їх науково-теоретичне обґрунтування. Навчання публічних службовців: нові тенденції та технології: Матеріали щоріч. наук.-практ. конфер. за міжнар. участю / за ред. А. П. Совкова, І. О. Дегтярьової. Київ: НАДУ, 2019. Т. 2. С. 127. 62 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 У своєму багатовіковому розвитку людство нагромадило широкий арсенал різноманітних технологій. Особливе місце серед них займають соціальні технології. Головним завданням застосування соціальних технологій є власне перетворення суспільства, соціальних, політич- них, економічних, культурних зв’язків і відносин, соціально-політич- них процесів, подальше дослідження та вдосконалення регуляторів взаємодії різних організацій, колективів, спільнот і груп, зрештою со- ціокультурне удосконалення самої людини. Така постановка проблеми обумовлена тим, що управлінська наука, як й інші науки, у своєму роз- витку звертається не тільки до наукових і теоретико-методологічних питань, але й до практичних прикладних завдань. У витоках вивчення й впровадження соціальних технологій у суспільне життя стояли відомі представники різних галузей науки: філософ Г. Гегель, економіст і філософ К. Маркс, менеджер-практик Ф. Тейлор, соціолог і представник управлінської думки М. Вебер, со- ціальна філософиня й управлінець М. Фоллет, соціальний психолог Е. Фромм, представник управлінської науки і державний діяч В. Віль- сон, історик Р. Козеллек, політологи Ф. Паретто і Г. Моска, соціолог Е. Гіденс та ін. Сьогодні технології формування управлінської культу- ри набувають дещо інших ознак, оскільки й українські дослідники все частіше починають звертатися до новітніх теоретико-методологічних напрацювань, зокрема: феноменології М. Гайдеггера, теорії декон- струкції Ж. Дерріда та Р. Рорті, соціального конструктивізму П. Берге- ра і Т. Лукмана, соціології інтеракціонізму Дж. Міда й Г. Блумера та ін. Сам термін «соціальна технологія» з’явився тоді, коли людина по- чала розуміти й засвоювати соціальне середовище, соціальне оточен- ня. Важливу роль у впровадженні технологічності в соціальне життя зіграло також розуміння сталості, циклічності процесів відтворення людини і суспільства. Таким чином, застосування соціально-технологічного підходу, у нашому випадку до формування управлінської культури публічних службовців, являє собою спеціалізований спосіб впровадження нау- кових досліджень, емпіричних даних, знань, умінь, навиків і уявлень тощо, котрі можуть бути використані у практичній управлінській 63 Володимир ПЕРЖУН. Соціальні технології у процесі формування управлінської культури публічних службовців діяльності. Важливо сказати більше, що це певний спосіб управлін- ського мислення, який використовується для виявлення суб’єктів формування управлінської культури як соціально-політичного фено- мену суспільства і держави, з одного боку, а з іншого – самого про- цесу утвердження управлінської культури публічних службовців на практиці. Сучасне застосування соціальних технологій у формуванні управ- лінської культури публічних службовців, які «являють собою новий міждисциплінарний спосіб використання наявних знань і уявлень у практичній соціальній дійсності»5, має певний набір ознак, що від- межовують технологічну діяльність від будь-якої іншої. Ці ознаки властиві технологіям як матеріальним, так і соціальним: 1. Наявність перетворюючої діяльності, що передбачає саме пере- творення, а не тільки пізнання об’єкта і, крім цього, відмежовує тех- нологію від наукової діяльності. Таке відмежування перетворювальної діяльності від діяльності пізнавальної служить орієнтацією на той чи інший об’єкт. У випадку науково-пізнавальної діяльності її об’єктом завжди є система знань, уявлень про механізми функціонування тих чи інших явищ (зокрема, управлінської культури як соціально-політично- го і державного управлінського феномену. – Авт.). 2. Визначення мети – технологія виступає як доцільна система дій. Ціль – це один з елементів поводження і свідомої діяльності людини, яка характеризується передбаченням у мисленні результату діяльності та шляхів його досягнення за допомогою певних засобів (формування управлінської культури публічних службовців як мета; досягнення по- зитивних результатів у цьому процесі як ціль. – Авт.). 3. Системність: діяльність орієнтується не тільки на мету, але й на зовнішні умови, при цьому має властивості самоідентифікації та орга- нізованості (інколи процеси формування управлінської культури мо- жуть носити стихійний характер – це вплив ЗМІ від газет і телебачення до сучасних соціальних мереж, що важко регулюються; організовані 5 Саппа М. М. Соціальні технології в структурі соціологічного знання. Молодіжна політика: проблеми і перспективи. Збірник тез Міжнар. наук.-практ. конф. Дрогобич: Вид-во ДДПУ, 2009. С. 51. 64 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 процеси формування управлінської культури як об’єкта державного управління. – Авт.). 4. Існування деякої сукупності методів, оскільки діяльність для перетворення в технологію має базуватися на використанні певних методів доступних для відтворення і таких, що дозволяють досягати передбаченого результату. Виходячи з цього, можна констатувати, що соціальні технології – це «системна сукупність методів зміни стану і властивостей соціальних об’єктів чи зміни соціальної ситуації для до- сягнення заздалегідь визначеної цілі». Так зауважує один із дослідни- ків цієї проблематики М. Саппа6. Наведені вище ознаки, що властиві соціальним технологіям, мо- жуть використовуватись у практичній управлінській діяльності, освіті й управлінській науці, перепідготовці державних службовців центральних органів влади та місцевого самоврядування як важли- вих просторів формування управлінської культури, що впроваджу- ються при викладанні різних управлінських, політичних, соціологіч- них, культурологічних, філософських, історичних тощо дисциплін. До прикладу, ефективним регулятором або каталізатором процесу формування у публічних службовців національної ідентичності, на- ціональної самосвідомості може виступати відчуття гідності за своє історичне минуле, почуття поваги до свого народу, усвідомлення себе українцем, переживання за свою державу й активна громадянська по- зиція. Можливі й інші чинники – прагнення до знань з питань витоків й становлення управлінської думки світу й України, вдосконалення управлінських навиків у практичній роботі, вивчення позитивного іноземного досвіду управління, використання якостей управлінської культури для ефективної управлінської діяльності, застосування но- вітніх технологій і т. д. Найбільш ефективним соціально-технологічним регулятором фор- мування управлінської культури публічних службовців є глибоке ви- вчення курсу управлінської думки, починаючи від Стародавньої Греції і закінчуючи сучасними здобутками управлінської науки. Прикладами 6 Саппа М. М. Соціальні технології в структурі соціологічного знання. Молодіжна політика: проблеми і перспективи. Збірник тез Міжнар. наук.-практ. конф. Дрогобич: Вид-во ДДПУ, 2009. С. 51. 65 Володимир ПЕРЖУН. Соціальні технології у процесі формування управлінської культури публічних службовців можуть слугувати: вчення про «міру в усьому» правителя Афін і дер- жавного діяча Солона; «мистецтво управління» Сократа і Ксенофон- та; «системність в управлінні» Платона; «не зловживання владою» Аристотеля та ін. Пізніше в епоху Середньовіччя: політико-правова форма – «народ законодавець» італійського мислителя М. Падуан- ського; ставлення і вердикт народу до управлінців теоретика політи- ко-управлінської думки Н. Макіавеллі; «свобода думок» в управлінні нідерландського філософа Б. Спінози та ін. Далі вчення про управ- ління І. Канта – управління не має бути примусом, оскільки людина не засіб для досягнення мети, а сама є такою метою; думка Г. Геге- ля, що культура управління – це діяльність з виконання законів тощо; дещо пізніше: концепція «людського фактору в управлінні» Н. Вітке; принципи наукового менеджменту Ф. Тейлора; адміністративна тео- рія управління А. Файоля; концепція цільового управління П. Друкера; теорія ідеальної бюрократії М. Вебера; наука державного управління В. Вільсона; теорія людських відносин Е Мейо та ін. І нарешті, сучас- ні теорії середини ХХ – початку ХХІ століття: системна теорія управ- ління Г. Саймона; концепція управлінських впливів А. Танненбаума; принципи ефективного управління Т. Петерса; глобальні зміни та їх вплив на управління Д. Хелда; новітня теорія управління Г. Кунца та ін. Сьогодні також актуальні управлінські ідеї українських вчених та громадсько-політичних діячів: М. Драгоманова (виступав за пріоритет особи перед державою, відстоював європейський геополітичний вибір України, самоврядування громад); М. Грушевського (децентралізація влади, концептуальне обґрунтування походження української нації, а також політичних і духовних засад українського державотворення й ролі у цих процесах управлінської культури); В. Липинського (управ- ління має здійснювати національна аристократія, яка сама себе тво- рить, внутрішня політична єдність); Д. Донцова (ідея повної політичної самостійності й незалежності України, у творенні нації та управлінні вирішальна роль належить еліті, яка має спонукати народ до рішучості у боротьбі за українську державність); О. Шульгина (роль і значення міжнародної управлінської діяльності, домагання від Ліги Націй ви- знання українців як самостійної нації) тощо. У плані читання окремих тем і спецкурсів, присвячених українським представникам управлін- 66 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ської науки, політології, соціології, філософії, історії та їх працям, які тим чи іншим чином сприяли розвиткові управлінської, політологіч- ної, соціологічної та соціально-філософської думки в Україні, окрім вище названих науковців видається згадати І. Франка, М. Шаповала, Б. Кістяковського, В. Вернадського, О. Бочковського, С. Подолинсько- го, М. Міхновського, Є. Петрушевича та ін. При навчанні публічних службовців варто також приділяти увагу доробкам у галузі управлінських знань незалежної України, провідні дослідники якої працювали і плідно працюють: О. Петроє, В. Баку- менко, Е. Афонін, А. Совков, М. Білинська, Б. Гаєвський, Т. Василев- ська, А. Ребкало, Л. Гонюкова, М. Пірен, Н. Гончарук, Н. Нижник, Ю. Сурмін, А. Пашко та ін. Вагомий технологічний простір для формування управлінської культури публічних службовців має знання державної мови. Серед основних завдань викладання української мови як державної є «фор- мування культурознавчої компетенції слухачів, що складаються із усвідомлення мови як форми вираження національної культури, вза- ємозв’язку мови та історії народу, національно-культурної специфіки української мови»7. Без мови не існує свідомості, оскільки саме через мову проходять процеси усвідомлення свого соціально-історичного минулого, коли осмислюються як здобутки, так і прорахунки націо- нального і державного будівництва. Отже, ефективність формування управлінської культури публічних службовців у першу чергу пов’язана як з вибором необхідних для до- сягнення мети і цілі соціальних регуляторів, так і з якістю конструю- вання необхідних для цього технологій впливу. Для досягнення зада- них мети і цілей може бути використаний соціально-технологічний підхід до проблеми, який є новим міждисциплінарним способом вико- ристання наявних знань і уявлень у практичній управлінській діяльно- сті. Це є, свого роду, новий спосіб управлінського мислення, який на- правлений упорядкувати, змінити чи сформувати систему суспільних і державних відносин, тобто розв’язати практично наявну проблему, виявити діючі соціальні регулятори стосовно певної ситуації та відпо- 7 Саппа М. Формування у навчальному процесі державницької ідентичності сту- дентів (соціально-технологічний підхід). Вісник НУВС. 2002. Вип. 46. С. 261. 67 Володимир ПЕРЖУН. Соціальні технології у процесі формування управлінської культури публічних службовців відних прийомів оперування ними, якими можуть бути: послідовність, інтенсивність, ефективність, чіткість, глибина, розуміння, авторитет- ність тощо. У своїй реалізації соціальні технології мають «опиратися на алгоритмізоване бачення вирішення проблеми (у нашому випадку – формування управлінської культури публічних службовців), при якому кожен технологічний крок, будучи розвитком результату попередньо- го кроку і, вирішуючи визначене завдання, системно спрямований на досягнення поставленої мети»8. Успішне формування управлінської культури публічних службовців можливе при активній підтримці су- спільних і державних інститутів та вироблення дієвих регуляторів цьо- го процесу. Такими регуляторами, на наш погляд, є: • вищі навчальні заклади, громадсько-політичні організації, націо- нально спрямовані товариства, інститути підвищення кадрів держав- ної служби, організаційні структури публічного управління та адміні- стрування, виконавча влада різних рівнів тощо як інституції, що мають вплив на формування управлінської культури; • вироблення і впровадження ціннісно-нормативного механізму соціальної регуляції і становлення нової системи державного управ- ління; • упорядкування організаційних і можливе регулювання стихійних процесів формування управлінської культури публічних службовців; • введення у навчальний процес для слухачів нових курсів і спецкурсів з історії управлінської думки, соціології управління, су- часних політичних процесів, управлінської думки в Україні, сучасних теорій менеджменту, нових ідей у державному управлінні, культури управління в органах місцевого самоврядування тощо. Висновки Упровадження і застосування соціальних технологій формуван- ня управлінської культури, соціальне регулювання проявів культури управління як об’єкта державного управління, соціально-історичний досвід поколінь у галузі управлінської думки, його передача і правиль- 8 Саппа М. Формування у навчальному процесі державницької ідентичності сту- дентів (соціально-технологічний підхід). Вісник НУВС. 2002. Вип. 46. С. 260. 68 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 не використання у моделях формування управлінської культури спри- яють головній меті і завданням для публічних службовців – активне соціальне включення в життєдіяльність українського суспільства й держави через ефективне виконання своїх управлінських функцій. Знання, отримані у вищих навчальних закладах та інститутах підви- щення кваліфікації, сприйняття важливості в управлінській діяльності новітніх соціальних технологій, що надають змогу використовувати соціальне уміння та навички, – все це є важливим етапом формування управлінської культури публічних службовців. Загалом, підбиваючи підсумки з проблем соціально-технологічних підходів формування управлінської культури необхідно зазначити, що сучасність з її конфліктними ситуаціями і протиріччями зобов’язує зна- ходити і утверджувати нові соціальні технології та методи, теоретичні напрацювання і практичні кроки з питань управлінської діяльності на всіх рівнях державного будівництва й активного функціонування гро- мадянського суспільства. Проблема залишається відкритою і потребує подальшого вивчення. Потенційні можливості для цього є, адже життя не стоїть на місці, воно змінюється, а разом з ним міняються соціальні технології, підходи, методи, принципи, духовно-моральні засади фор- мування управлінської культури публічних службовців. Volodymyr PERZHUN SOCIAL TECHNOLOGIES IN THE PROCESS OF FORMING THE MANAGEMENT CULTURE OF PUBLIC OFFICERS The formation of the management culture of public servants involves the use of social technologies, which by their characteristics and capabil- ities contribute to the effectiveness of this process. They also help to solve difficult managerial, socio-cultural, political, ethical, etc. problems of form- ing a management culture. The use of social technologies in the process of forming the management culture of public servants is, in a way, a way to implement education, upbringing, research, empirical data, knowledge, 69 Володимир ПЕРЖУН. Соціальні технології у процесі формування управлінської культури публічних службовців skills, abilities that can be used in practical management activities. In addi- tion, it is a certain way of managerial thinking used to identify the subjects of management culture as a socio-political phenomenon of society and the state, on the one hand, and on the other − the process of establishing the management culture of public servants in practice. Key words: managerial culture, social technologies, public servants, management, management science, knowledge, experience, skills, values. Владимир ПЕРЖУН СОЦИАЛЬНЫЕ ТЕХНОЛОГИИ В ПРОЦЕССЕ ФОРМИРОВАНИЯ УПРАВЛЕНЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ ПУБЛИЧНЫХ СЛУЖАЩИХ Формирование управленческой культуры публичных служащих предусматривает использование социальных технологий, которые своими качествами и возможностями способствуют эффективно- сти этого процесса. Также они помогают решать непростые управ- ленческие, социокультурные, политические, этические и т. д. пробле- мы формирования управленческой культуры. Применение социальных технологий в процессе формирования управленческой культуры пу- бличных служащих − это, своего рода, способ внедрения образования, воспитания, научных исследований, эмпирических данных, знаний, умений, навыков, которые могут быть использованы в практической управленческой деятельности. Это спецефический способ управлен- ческого мышления, который используется для выявления субъектов формирования управленческой культуры как социально-политического феномена общества и государства, с одной стороны, а с другой − са- мого процесса утверждения управленческой культуры публичных слу- жащих на практике. Ключевые слова: управленческая культура, социальные техноло- гии, публичные служащие, управление, управленческая наука, знания, опыт, умения, ценности. 70 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Маґдалена ПОКШИНСЬКА КОНКУРЕНЦІЯ ЧИ СПІВПРАЦЯ? РЕГІОНАЛЬНА І ЛОКАЛЬНА КУЛЬТУРА У ЗАХІДНІЙ ПОЛЬЩІ ЯК ОБ'ЄКТ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ І МЕТА СУСПІЛЬНИХ РУХІВ (ПРИКЛАД ЛЮБУСЬКОГО РЕГІОНУ) Сьогодні ми маємо змогу бути свідками (і учасниками) соціо- культурних процесів та явищ, які, на перший погляд, здаються несумісними, але насправді взаємно перетинаються та обумовлю- ються. З одного боку, прогресує глобалізація, розвиток популярної та масової культури, міграція та детериторіалізація культур, ур- банізація, анонімізація життя у великих містах, розвиток індиві- дуалізму тощо. Як другий полюс цих явищ розвивається захоплення «малою батьківщиною», регіоналізмом та локальністю, що постає з ініціативи менших суб'єктів суспільного життя1. Емпіричним вираженням цього «обличчя сьогодення» є, окрім іншого, «повер- нення в культуру», тобто ревіталізація, відновлення блиску давніх культурних форм, зразків життя, надання знайомим артефактам статусу пам’ятки локальної культури, свідоме формування спе- цифіки місця, створення регіону як форми суспільного життя з властивою лише йому культурою (а непросто одиниці державного управління). До цієї тенденції належить також нове прочитання історії крізь призму долі членів родини, мешканців певного регіону тощо, генеалогічні пошуки (знання минулого своєї родини як вира- ження бажання «мати коріння»). Така діяльність виникає внаслі- док розпаду традиційних соціокультурних світів та пошуку «себе» у глобалізованій реальності, пошуку власної ідентичності, голоду до автентичності, прагнення до спільноти та тісних стосунків з іншими людьми. 1 Kocój E., Kosiek T.,Szulborska-Łukaszewicz J., Dziedzictwo kulturowe w regionach eu- ropejskich. Odkrywanie, ochrona i (re)interpretacja. Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2019 p. 71 Маґдалена ПОКШИНСЬКА. Конкуренція чи співпраця? Регіональна і локальна культура у Західній Польщі як об'єкт державної політики і мета суспільних рухів (приклад Любуського регіону) Локальна / регіональна культура є однією з категорій, котрі дистри- бутивним шляхом вирізняють загальнолюдську культуру2. Це субкуль- тура, віднесена до певної соціальної групи, яка називається локальною або регіональною групою / громадою з відповідною територією; є еле- ментом суспільного ладу, реалізованого націй території. Формування локальних і регіональних культур у постміграційних громадах набуває особливого характеру. Зокрема, так відбувається у Західній Польщі, на теренах із т. зв. «розірваною безперервністю» соціокультурного життя. Окрім явища постміграційності з усіма його наслідками йдеться також про інші підпорядковані сучасності процеси. До них належать вплив системних змін, державної і наддержавної політики, а також значення технічного розвитку та культурних перетворень. Проблема, сформульована у темі публікації, стосується шляхів і принципів творення суспільного ладу. Він може бути результатом соціальних рухів «знизу вгору» або твореного «згори вниз» порядку через інституції, які належать до суспільної макроструктури. Ця про- блема пов'язана зі встановленням суб'єктності і є частиною запитання «хто є суб'єктом, котрий впливає на суспільну реальність (і змінює чи консервує деякі її риси)?». Це запитання стосується істотного аспекту функціонування локальних і регіональних громад у Західній Польщі. Але чи є вони результатом рішень «згори вниз», чи радше виникли в результаті суб'єктивних процесів розвитку (самоперетворень), спри- чинених самими мешканцями цих земель (наприклад, організованими суспільними групами, представники яких є авторитетами та лідерами регіонального руху)? Суб'єктивний розвиток локальної / регіональної спільноти треба розуміти як зміни у громаді з точки зору соціальних зв'язків та струк- тури (у локальному чи регіональному вимірі), що становлять результат суб'єктивної діяльності (у значенні діяльності суб'єктів). Такий ендо- генний керований процес полягає у зростанні й інтенсифікації у межах окремого локального чи регіонального середовища явищ формування чи розбудови загальногрупових цінностей, комунікативно-інтерактив- ної системи і організаційної тканини групи. Твердження, котрі окрес- 2 Golka M., Socjologia kultury, Warszawa: Scholar, 2007 r. S. 39. 72 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 люють власне місце в межах спільноти, належать у структурному кон- тексті до ідеального виміру3 суспільної структури. Почуття спільноти становить потенціал для кристалізації інших її вимірів. Основним фактором змін є творчі люди та суспільні групи, котрі діють за певних успадкованих умов. Формування локальної / регіо- нальної спільноти суб'єктивним чином не означає посилання лише на існуючі конструкції та копіювання їх більшою чи меншою мірою сві- домо. Йдеться про активне ставлення до цих зразків, їх інтерпретації, надання їм значення як стосовно сучасності, так і минулого. На цій основі будується суспільна діяльність, тоді як активний індивід / група стає суб’єктом суспільних змін. Одним із факторів, що обумовлюють напрям і форму таких змін, є культурне надбання попередніх поко- лінь – культурна спадщина. Становище регіональної культури та регіоналізму в Західній Поль- щі презентувалося по-різному в різний історичний час розвитку дер- жави. Щоб показати цю відмінність, умовно поділимо повоєнну істо- рію на три основні періоди: • перший охоплює післявоєнні роки (приблизно 40–50-ті рр. ХХ ст.); • другий: кінець 50-их – 70-ті рр. ХХ ст.; • третій: кінець 1980-их – сьогодення 4. У кожному з окреслених періодів можна спостерігати різні тенден- ції у сфері творення суспільного ладу (значення, яке надається малим та середнім структурам – сім’ям, сусідству, локальним та регіональним громадам); різнилося сприйняття проблематики регіоналізму та фор- мування основ відмінної на цих теренах культурної спадщини. Ці періоди мають відмінності з точки зору: а) діяльності з метою надання форми (значення) регіонам Західної Польщі (включаючи спосіб дефініювання регіону, тобто формування регіональної спільноти і регіональної культури, питання регіоналізму як регіонального руху); 3 Від: ідея, ментальне впорядкування світу. 4 Для визначення меж періодів можна використати символічні умовні дати – 1945 р., 1956 р., 1989 р. Зміна тенденцій розвитку соціокультурного життя та т. зв. «тканини ідентичності» жителів західних земель не мала «стрибкового характеру». Враховуючи досліджувані явища, межі цих часових поділів більш гнучкі. 73 Маґдалена ПОКШИНСЬКА. Конкуренція чи співпраця? Регіональна і локальна культура у Західній Польщі як об'єкт державної політики і мета суспільних рухів (приклад Любуського регіону) б) місця традицій / культурної спадщини у вищезгаданих процесах; в) питання суспільної ідентичності мешканців Західної Польщі (важливої у контексті визнання регіону регіональною спільнотою з урахуванням постулату гуманістичного співчинника5). До найважливіших чинників, котрі впливають на стан і функціону- вання окремих культурних зразків, можна віднести плин часу і зміну поколінь, а також системні зміни у державі. Усе це визначало харак- тер творення суспільного ладу («згори вниз» чи «знизу вгору»), у тому числі розвиток культури і регіону (різний рівень суб’єктності населен- ня), ситуацію регіоналізму (слід розуміти як регіональний рух), мож- ливість офіційного вказування на обраний мешканцями зміст культури (спадщини), котрі мали б становити основи регіональної культури у Західній Польщі, ставлення мешканців до окремих культурних зразків, які виступають одночасно в локальній і надлокальній дійсності (у тому числі спадщина, яка належить до «сентиментального регіону» і «біхе- віорального регіону»6, нові культурні форми, що претендують назива- тись регіональною традицією тощо). Території, що становлять сучасний Любуський регіон, у минуло- му належали до багатьох різних держав. Назва «Любуський регіон» сьогодні охоплює простір історичного прикордоння, де проходили (маючи плинний характер і зазнаючи частих змін) межі таких історич- них регіонів, як східна частина Бранденбурга (німецька Нова Мархія 5 Це поняття як методологічний постулат запровадив Ф. Знанєцький. Дослідження з гуманістичним співфактором полягає у наближенні до іміджу та способу отримання досвіду (переживання) / інтерпретації даного факту досліджуваною особою. Таким чи- ном, соціологічний опис є не стільки зовнішньою перспективою дослідника, скільки відображенням внутрішніх переживань досліджуваної особи. У контексті обговорюва- ної проблематики йдеться про те, чи регіон існує як соціальна цілісність, члени якої пов'язані між собою у регіональному вимірі, і чи цей вимір міститься у самоідентифі- кації мешканців. 6 Поділ на біхевіоральний і сентиментальний регіони, запропонований З. Риклем, є корисним аналітичним інструментом у контексті досліджень у постміграційних грома- дах. Їхні члени зазвичай посилаються на щонайменше два кола регіональної культури: регіон, в якому вони зараз живуть, часто будучи його активними мешканцями (біхеві- оральний регіон), але також і «доміграційний» регіон, який зберігається у їх пам’яті, а його спадщина для окремих родин і локальних спільнот залишається важливим групо- вим символом (сентиментальний регіон). 74 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 (Ноймарк)), Нижня Сілезія, Західна Велика Польща, Нижня Лужиця та Помор’я7. Після Другої світової війни відбувся обмін населенням. Серед повоєнних жителів Західної Польщі зазвичай виділяють різні категорії населення: 1) місцеве населення (тут, серед інших, мешканці Хваліму з околиць Бабімосту); 2) переселенці з Центральної Польщі; 3) т. зв. репатріанти та реемігранти; 4) національні меншини (напри- клад, українці, лемки)8. Саме тому питання традицій на цих теренах мають ряд своїх особ- ливостей. У зв'язку з прикордонним характером згаданих просторів німецька культурна спадщина території, визначеної після війни Лю- буською землею, була неоднорідною. Внутрішнє різноманіття також характеризувало культуру післявоєнних переселенців (окремі катего- рії переселенців представляли різні регіональні та етнічні культури)9. Тому ці землі становили простір, де траплялися «зіткнення культур» і відбувались більшою чи меншою мірою спонтанні процеси соціокуль- турної інтеграції, названі післявоєнними дослідниками акомодацією, адаптацією, автохтонізацією10. Характерна риса культури (а тому і традиції) повоєнної Польщі – це її політизація. Головним суб’єктом суспільного життя була держава. Водночас локальна / регіональна культура (у своїх різних вимірах)по- винна була бути «під опікою» макроструктури. У перші повоєнні роки традиція, яку культивували на заході Польщі, полягала у наданні від- повіді та підтримці ідеології, окрім іншого, спрямованої на обґрунту- вання права польської держави на інкорпоровані терени. Згідно з цим 7 Rutowska M., Tomczak M., Ziemia Lubuska jako region kulturowy – Poznań: Instytut Zachodni, 2003 r. S.7. 8 Burszta J., Kategorie ludności i ich typ kulturowy // Markiewicz W., Rybicki P. (ред. кол. Монографії), Przemiany społeczne na Ziemiach Zachodnich. Poznań: Instytut Zachodni, 1967 r. 9 див. Kołodziejska B., Przemiany kultury ludowej w Zielonogórskiem, Zielona Góra: Lubuskie Towarzystwo Naukowe, 1996 r. S. 147–148. 10 Burszta J., Ziemia Lubuska – spojrzenie etnograficzne // Zeszyty Lubuskie: Lubuskie Towarzystwo Naukowe. 1970 r. № 10. Dulczewski Z., Mój dom nad Odrą. Procesy autochtonizacji, Poznań: Agencja Reklamo- wo-Promocyjna "Promocja 21", 2001 r. Markiewicz W., Rybicki P. (ред. кол. Монографії), Przemiany społeczne na Ziemiach Zachodnich, Poznań: Instytut Zachodni, 1967 r. 75 Маґдалена ПОКШИНСЬКА. Конкуренція чи співпраця? Регіональна і локальна культура у Західній Польщі як об'єкт державної політики і мета суспільних рухів (приклад Любуського регіону) підходом західні регіони післявоєнної Польщі були в той час окреслені як ziemie odzyskane (повернені з-під німецького панування історично польські території). У публічній сфері всіляко наголошувалося на їхній історичній єдності з польською королівською династією П'ястів (апе- люючи до тих моментів історії, коли йшлося про зв’язок цих земель з «польськістю» і до тих елементів культурної спадщини, котрі такий зв’язок символічно «засвідчували»). Крім того, саме в цей період було відновлено назву «Любуська земля»11. Обґрунтування повернення на- зви середньовічного єпископства і охоплення нею територій середньої течії Одри мало політичний і прагматичний характер12. Водночас вагоме значення приділялось археологічним відкриттям, здійсненим на інкорпорованих землях. Археологічні пам’ятки були використані як підтвердження слов’янської і польської ідентичності цих теренів. Тому знання з цієї тематики одразу швидко вносились до публічного обігу інформації. Ситуація на землях сучасного Любусь- кого регіону завдяки його розташуванню та історії була складнішою, ніж на інших теренах т. зв. «повернених земель» (ziemie odzyskane). У зв'язку з цим археологічні дослідження розпочалися тут лише в 1954 році13. Історики, котрі описують післявоєнну діяльність влади стосовно інкорпорованих теренів, окреслюють її як «політику пам’яті». Під нею розумілись заходи, пов’язані з новою традицією відзначення «визволення», «відновлення» та «повернення до Батьківщини» разом із відомим гаслом «Були, є і будемо»14 (щодо нині можна зустріти на 11 М. Рутовська і М. Томчак пов’язують це з однією з течій західної політики, згідно якої підкреслювалось прагнення Польщі отримати землі на лівому березі річки Одри (зокрема, Любуш) (Rutowska M., Tomczak M., Ziemia Lubuska jako region kulturowy, Poznań: Instytut Zachodni, 2003 r. S. 33). 12 Rutowska M., Tomczak M., Ziemia Lubuska jako region kulturowy, Poznań: Instytut Zachodni, 2003 r. S. 33–36. 13 Rutowska M., Tomczak M., Вказ. Праця, c. 45. 14 Linek B., Mit Ziem Odzyskanych w powojennej Polsce na przykładzie Górnego Śląska (wybrane aspekty) // Linek B., Struve K. (ред. кол. Монографії), Nacjonalizm a tożsamość narodowa w Europie Środkowo-Wschodniej w XIX i XX wieku, Opole-Marburg, 2000 r. Zaremba M., Komunizm, legitymizacja, nacjonalizm. Nacjonalistyczna legitymizacja wła- dzy komunistycznej w Polsce, Warszawa: Wydawnictwo Trio : Instytut Studiów Politycznych Polskiej Akademii Nauk, 2001 r. 76 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 багатьох пам’ятниках того періоду). Під цю політику підпадає також творення постаті «західного кресов'янина», що є відповідником міфу про поляків зі східних кресів. У світлі міфу про «відновлені землі» нові мешканці зображувались як «переможці» та «піонери», які, ви- конуючи місію відновлення польського характеру цих територій, вод- ночас повинні були охороняти кордони Польщі, польської держави та польської культури. У цьому контексті згадувався силует поляка зі знаку «родло» – довоєнного символу поляків у Німеччині, поляка, який не піддався ярму германізації. Така діяльність націлювалась на формування традиційного ставлення мешканців з теренів над Одрою. Тож загальною метою таких заходів було здобуття ефекту наступності і продовжуваності. Досліджуючи проблематику локальної і регіональної культури у Західній Польщі, не можна оминути увагою питання сучаснос- ті у середовищі й щоденному досвіді мешканців – носіїв німецької культурної спадщини, що охоплюють предмети, які й донині жи- телі західних воєводств Польщі називають «по німецькими». Було прийнято ряд так званих «поглядів-ставлень» – від прагматичних (використання більшою чи меншою мірою творчо визнаних в яко- сті корисних елементів існуючої культурного інвентарю) до вкрай негативних (цілеспрямоване нищення всього, що асоціювалось з німецькістю, особливо тих елементів спадщини, які мали вели- ке символічне навантаження). Ці погляди виявились у діяльності, провадженій як державними органами влади, так і «пересічними» учасниками суспільного життя. У другій половині 1950-х років політика щодо західних теренів Польщі зазнала незначних модифікацій – у суспільній реальності з'явилися якісно нові явища. Хоча суспільне життя (включаючи офі- ційні прояви локальної культури та регіоналістичної думки) залиша- лося залежним від держави, однак воно поступово почало відходити Strauchold G., Myśl zachodnia i jej realizacja w Polsce Ludowej w latach 1945–1957, Toruń: Wydaw. Adam Marszałek, 2003 r. S. 94–96, 161–167. Mazur Z. (ред. кол. Монографії), Wspólne dziedzictwo? Ze studiów nad stosunkiem do spuścizny kulturowej na Ziemiach Zachodnich i Północnych. Poznań : Instytut Zachodni, 2000 r. 77 Маґдалена ПОКШИНСЬКА. Конкуренція чи співпраця? Регіональна і локальна культура у Західній Польщі як об'єкт державної політики і мета суспільних рухів (приклад Любуського регіону) від міфу про «відновлені землі» і пов'язаної з ним політики. Симво- лічним вираженням послаблення колишньої політики може вважатись, наприклад, перейменування офіційно використовуваної назви інкорпо- рованих теренів («ziemie odzyskane» / «відновлені землі») на західні та зівнічні землі (скорочено – «західні землі»). Аналізуючи літературу на цю тему, можна зауважити, що, по- чинаючи з кінця 1950-х і протягом наступних двох десятиліть (60– 70-ті рр. ХХ ст.), тривала діяльність щодо створення Любуського ре- гіону. Будувався він, опираючись на ідею «регіоналізму нового типу». «Одним із факторів, що активізували суспільство, мав бути регіона- лізм у сучасному розумінні. Регіоналізм як «мала ідеологія» (...) не мав багато спільного зі старим регіоналізмом. Старий регіоналізм, пиль- нуючи те, що було найближчим, домашнім і народним, досить міцно закривався перед тим, що було загально польським. Регіональний рух на Любуських землях (...) проблематику свого регіону зводив до за- гально польської культури. (...) Ідеєю регіоналізму, носієм якого також став любуський регіональних рух, було перетворення того, що раніше вважалося регіональним, у загально польське»15. Протягом описуваного періоду регіоналізм і регіон розуміли спе- цифічним чином. Утягнуті в державну політику й ідеологію регіо- налістичні теми постійно залишалися під впливом держави. У ми- нулому регіон формувався шляхом стихійної діяльності та низового регіонального руху. Пізніше ж «регіон нового типу» (разом з «новою регіональною спільнотою») мав створюватися свідомо і раціонально формуватись. «На прикладі Зеленогурського воєводства можна легко простежити основні техніки, застосовані при формуванні нової регіо- нальної спільноти. До таких технік варто зарахувати: а) послуговуван- ня єдиною регіональною назвою; б) використання елементів народної культури корінного населення; в) організацію регіонального соціаль- но-культурного руху»16. 15 Koniusz J., O początkach regionalnej działalności kulturalnej i naukowej na Środkowym Nadodrzu // Rocznik Lubuski. 1978 r. № 10. S. 212-213. 16 Dulczewski Z., Tworzenie się nowych społeczności regionalnych na Ziemiach Zachod- nich// Markiewicz W., Rybicki P. (ред. кол. Монографії), Przemiany społeczne na Ziemiach Zachodnich, Poznań: Instytut Zachodni, 1967 r. S. 325. 78 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Отже, треба зауважити, що вже сама назва «Любуська земля» вважалася елементом регіональної традиції, котра використову- ється в рамках соціотехнічної діяльності з метою формування ре- гіону (у тому числі регіональної спільноти і характерної для неї культури). Наприкінці 1950-х років у публічному просторі з'яви- лися регіоналістичні мотиви у вигляді регіонального маркуван- ня установ, державних підприємств та організацій (наприклад, Аероклуб Любуської землі, Любуське агентство мистецьких по- дій, Державний театр Любуської землі, Любуське культурне то- вариство, Любуська фабрика з виготовлення машин для очистки і розчісування бавовни, Любуський винний завод, Любуський за- вод смакових горілок). Однією з осей, довкола якої концентрувалась регіональна діяль- ність, була культурна спадщина автохтонного населення17. Оскільки представників цієї категорії було не багато на теренах, охоплених наз- вою Любуської землі, і тим паче, що вони не становили єдиного ком- пактного комплексу, з'явилася проблема спадщини – що саме можна було б вважати регіональною культурою. Йшлося про те, що вона мала б мати не тільки «тутешність» як однозначну перевагу, а й походила б з минулого, зберігаючи відчуття тривалості й автентичності. У підсумку послуговувались також зразками традиційної народної культури Захід- ної Великопольщі. Стрій з округу Бабімост-Мєндзижеч у «Атласі польських народ- них» строїв був окреслений як любуський стрій18. Натомість т.зв. «сюїта любуська», презентована створеним у 1953 році «Ансамблем пісні і танцю землі Любуської»19, представляє фольклор з околиць 17 Автохтонами тоді називали корінне польське населення, яке проживало на інкор- порованих територіях (Dulczewski Z., Problematyka badań socjograficznych na Ziemiach Zachodnich// Przegląd Zachodni. 1959 r. № 1. S. 8–13.) 18 Glapa A., Strój babimojsko-międzyrzecki (lubuski), Wrocław: Polskie Towarzstwo Lu- doznawcze,1956 p. Kutrzebianka A., Lud i jego zwyczaje// Szczaniecki M., Zajchowska S. (ред. кол. Моно- графії), Ziemia Lubuska.1950 r., Poznań: Instytut Zachodni. S. 175–181. 19 Сучасна назва – Любуський ансамбль пісні і танцю. 79 Маґдалена ПОКШИНСЬКА. Конкуренція чи співпраця? Регіональна і локальна культура у Західній Польщі як об'єкт державної політики і мета суспільних рухів (приклад Любуського регіону) Домбрувки Великопольської (Dąbrówka Wielkopolska)20. «Минуле ко- рінного населення Любуської землі стало частиною історії Любусько- го регіону, карткою в польській історії»21. У 50-х роках на західних землях постали перші регіональні органі- зації і культурні товариства (наприклад, утворене у 1957 році Любусь- ке культурне товариство, яке, крім іншого, у рамках своєї діяльності видавало «Любуський щорічник» і суспільно-культурне видання «На- додже»). Ці інституції, залишаючись під контролем держави, вписува- лись у програму формування «регіону нового типу»22. Варто також згадати ситуацію з культурною спадщиною «осад- ників» – переселенців. У початковий період формування польського життя на інкорпорованих теренах, у тому числі в рамках т. зв. регіону любуського, ця культурна спадщина не бралася до уваги як можливий компонент локальної / регіональної культури23. Особливо підозріло розглядалась спадщина переселенців зі східних теренів, втрачених польською державою після Другої світової війни (дисфункціональний аспект спадщини). Посилання на привезені зраз- ки інтерпретувалося зазвичай як вияв ревізіоністського ставлення24. Традиції, привнесені т. зв. репатріантами, продовжувались перед- усім як складова частина родинного життя25, з плином часу поступо- во виходячи до публічного простору. Прикладом можуть бути фольк- лорні колективи переселенців з Буковини. Хоча перший колектив, котрий представляв культуру цієї категорії переселенців, у Любусь- кому регіоні було засновано у 1969 році у Бжезніці, більшість схожих фольклорних колективів з’явилась вже у 80–90-х роках ХХ століття 20 Dulczewski Z., Вказ. праця, 1967 p. C. 329–330; порівняй: Dokowicz M., Sidło A. A., Nowak G., Lubuski Zespół Pieśni i Tańca. Zielona Góra: Regionalne Centrum Animacji Kultury, 1998 r. S. 26. 21 Koniusz J., Вказ. праця. – C. 214. 22 порівняй Koniusz J., Вказ. праця. – C. 212. 23 Kołodziejska B., Вказ. праця. – C. 9. 24 Rutowska M., Tomczak M., Вказ. праця. – C. 46. 25 Аспект спадщини виявився дисфункціональним не лише в політичному контексті (підозра у ревізіонізмі), але і в ситуації зіткнення з новою технологічно-економічною (переселенці знаходили на нових землях відмінні природні умови й інший – часто ви- щий, ніж був їм відомий – цивілізаційний рівень) та соціальною (коли відмінність тра- диційних підходів ставала основою локальних конфліктів) реальністю. 80 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 (іноді ці колективи «перекваліфіковувалися» з формацій, котрі по- чатково презентували позбавлений виразної регіональної специфіки репертуар). У 80-х і 90-х роках ХХ ст. утворилась нова суспільна ситуація, ко- тра принесла з собою нові соціокультурні явища. Це пов’язано з та- ким вагомим фактором як становлення третього покоління після мі- грації26. Появою реальних можливостей колективних дій, спрямованих на суспільну інтеграцію в горизонтальному вимірі, слід завдячувати системній трансформації і наданні територіальним громадам суб’єкт- ності у цьому процесі27. Ці зміни стали відчутними також у сфері регі- ональної традиції у широкому розумінні. Істотному перетворенню піддалось ставлення до німецької спадщи- ни. Бачення її у новому світлі З. Мазур окреслює як «зріле ставлення», що виражається у готовності до встановлення діалогу з Німеччиною та спробі емоційного й інтелектуального засвоєння їхньої спадщини28. Водночас елементи німецької спадщини починають включатись до ре- гіональної культури і культурної спадщини локальних спільнот29. Підлягало зміні також ставлення до спадщини переселенців («осад- ників»). Сьогодні ж мають місце спроби пошуку своєї родинної тради- ції. Тим часом традиції окремих переселенських категорій включені до офіційної символіки і спадщини західних регіонів Польщі, становлячи вагомий елемент діяльності у напрямі окреслення культурної специфі- ки регіону. 26 порівняй Łukowski W., Społeczne tworzenie ojczyzn. Studium tożsamości mieszkańców Mazur, Warszawa: Scholar, 2002 r. S.227–231. 27 Niedźwiedzki D., Odzyskiwanie miasta. Władza i tożsamość społeczna, Kraków: Universitas, 2000 r. S. 249–280; порівняй Makarowicz R. G., Stowarzyszenie na Rzecz Promocji i Powołania Województwa Lubuskiego // Toczewski A. (ред. кол. Монографії), Ziemia Lubuska. Studia nad tożsamością regionu – 2004: Muzeum Ziemi Lubuskiej, Zielona Góra. 28 Mazur Z. Wstęp //Mazur Z. (ред. кол. Монографії), Wokół niemieckiego dziedzictwa kulturowego na Ziemiach Zachodnich i Północnych. – 1997 r., Poznań: Instytut Zachodni – S. XXIII–XXVI. 29 Mazur Z. (ред. кол. Монографії), Wokół niemieckiego dziedzictwa kulturowego na Ziemiach Zachodnich i Północnych. – 1997 r., Poznań: Instytut Zachodni. Kraszewski P., Rutowska M., Funkcjonowanie poniemieckiego zabytku w świadomości mieszkańców Ziem Zachodnich i Północnych (na przykładzie wsi Broniszów w woj. zielono- górskim), Poznań: Instytut Zachodni, 1998 r. 81 Маґдалена ПОКШИНСЬКА. Конкуренція чи співпраця? Регіональна і локальна культура у Західній Польщі як об'єкт державної політики і мета суспільних рухів (приклад Любуського регіону) Зовнішнім проявом цих змін окрім іншого є регіоналістичний рух, котрий виник протягом останніх трьох десятиліть. У його межах ство- рюються об’єднання, покликані пам’ятати втрачені малі батьківщини і культивувати традиції та пам’ять про минуле. Вони належать до спад- щини різного характеру та походження. Прикладом може слугувати ряд організацій, що діють у Любуському воєводстві, як-от Товариство шанувальників Вільнюса і Віленської землі, Кресове туристично-кра- єзнавче товариство імені Львівських орлят у Жарах (при ньому утворе- но «Коло тернополян»), Товариство польсько-грецької дружби, Об’єд- нання сибіряків, Товариство «Гута П'єнєцька», народний спортивний колектив «Лужичанка», Суспільно-культурне товариство німецької меншини, Товариство «Буковинська спільнота», Товариство творців і друзів циганської культури, Товариство друзів землі Тожимської. У цьому контексті варто згадати також фольклорні колективи, ді- яльність яких опирається на різного типу «привезені» традиції (напри- клад, «Ватра» і «Долина Нового Солонця» – Буковина, «Мичелинян- ки» – Полісся, «Калина», «Окмель», «Файна Ферайна» – Лемківщина) або ґрунтується на творенні цілком нової культурної якості (наприклад, «Гошчешанки», «Бронішов'янки» – для потреб колективів сконструйо- вано «нові народні строї», виконувані твори мають характер фолькло- ру, знаного у всій Польщі – традиційна сільська культура, але також з’являються абсолютно нові твори). Ці організації разом з інституціями місцевого самоврядування є ос- новними суб’єктами, котрі формують локальну і регіональну культуру. Слід також згадати про спроби низового («знизу вгору») творення міфу місця і локальної традиції: окрім будівництва локальної / регіональної специфіки, що ґрунтується на спадщині переселенців і німецькій спад- щині, формуються нові явища, які завдяки мешканцям вписуються у місцеві зразки культури (на теренах Любуського воєводства, напри- клад, «Свято вареника» у Будахові, «Перегляд нової народної пісні» у Кросні Оджанському, «Вєжбінки» в Маженціні, «Пейзаж, мальо- ваний музикою» в Гошчешовіцах), а також змагання з мотокросу чи фестиваль рок-музики (колишня «Зупинка Вудсток», що два останні роки відбувається під назвою Pol’and’RockFestival), названі жителями 82 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 регіону елементами любуської традиції. Вони можуть розглядатися як екземпліфікація явища так званої «винайденої традиції», при чому ос- новною їх функцією є надання символів для ідентифікації та суспіль- ної ідентичності. Події такого типу також доводять, що у сільських се- редовищах та середовищах маленьких міст Західної Польщі проживає чимало осіб, котрі прагнуть бути не лише реципієнтами культури, але водночас активно брати участь у її творенні, характеризуючись твор- чим потенціалом і силою експресії. Дослідження й аналіз емпіричного матеріалу30 вказують на кілька важливих висновків, які наближують до відповіді на поставлене запи- тання. Передусім слід вказати на зміну, яка настала у сфері локалізації суб’єктності. Новації після 1989 року полягали більшою мірою у на- данні суспільству статусу суб’єктності. Окрім іншого це означає, що 30 наприклад: Bartkowski J., Tradycja i polityka. Wpływy tradycji kulturowych polskich regionów na współczesne zachowania społeczne i polityczne, Warszawa: Wydawnictwo Aka- demickie Żak, 2003 r.; Bukraba-Rylska I., Burszta W. J. (ред. кол. Монографії), Stan i zróżni- cowanie kultury wsi i małych miast w Polsce, Warszawa: Narodowe Centrum Kultury, 2011 r.; Leoński J. (ред. кол. Монографії), Społeczności Ziemi Lubuskiej. Studia i materiały z badań socjologicznych, Opole: Wydawnictwo Instytut Śląski Sp. z o. o., 1993 r.; Mach Z., Niechcia- ne miasta, Kraków: Universitas, 1998 r.; Mazur Z. (ред. кол. Монографії), Wspólne dziedzic- two? Ze studiów nad stosunkiem do spuścizny kulturowej na Ziemiach Zachodnich i Północ- nych, Poznań: Instytut Zachodni, 2000 r.; Niedźwiedzki D., Odzyskiwanie miasta. Władza i tożsamość społeczna, Kraków: Universitas, 2000 r.; Pokrzyńska M., Rola zespołu folklory- stycznego w kształtowaniu tożsamości regionalnej // Kołodziejska B. (ред. кол. Монографії), Z badań nad kulturą ludową województwa lubuskiego, Rocznik Lubuski, № XXVI/I, Zielona Góra, 2000 r.; Pokrzyńska M. Wrastanie. Socjokulturowe aspekty migracji górali czadeckich z Bukowiny na Ziemie Zachodnie Polski po drugiej wojnie światowej // Relacje polsko-rumuń- skie. Materiały z sympozjum, Relaţii polono-române. Materialele simpozionului, Suceava: Związek Polaków w Rumunii, 2004 r.; Pokrzyńska M., Instrumentalna praktyka muzyczna w środowisku muzycznym w Polsce Zachodniej (okolice Brzeźnicy)// Bliżej siebie. W kręgu relacji polsko-rumuńskich. Materiały z sympozjum, Mai aproape unii de alţii. In lumea re- laţiilor polono-române. Materialele simpozionului, Suceava: Związek Polaków w Rumunii, 2005 r.; Pokrzyńska M., Bukowińczycy w Polsce. Socjologiczne studium rozwoju wspólnoty regionalnej, Zielona Góra: Wydawnictwo Uniwersytetu Zielonogórskiego, 2010 r.; Pokrzyń- ska M., Problemy kształtowania się tradycji w zachodniej Polsce. Przypadek ziemi lubuskiej/ Styk J., Dziekanowska M. (ред. кол. Монографії), Tradycja w kontekstach społecznych, № 3, Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2011 r.; Pokrzyńska M., Zielonogórskie winiarstwo w XXI wieku – rewitalizacja dziedzictwa, // Angutek D. Kinal A., Leszkowicz-Baczyński J., Pokrzyńska M., Urbaniak A., Winiarska i bachiczna tradycja Zielo- nej Góry, Bydgoszcz: Epigram, 2019 r.; Zielińska A., Mowa pogranicza. Studium o językach i tożsamościach w regionie lubuskim, Warszawa: Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy, 2013 r. 83 Маґдалена ПОКШИНСЬКА. Конкуренція чи співпраця? Регіональна і локальна культура у Західній Польщі як об'єкт державної політики і мета суспільних рухів (приклад Любуського регіону) суб’єктом, котрий формує суспільну реальність на локальному і регі- ональному рівні, може бути не держава, а мешканці (репрезентанти, громадські рухи й організації тощо). У підсумку відбулася зміна також у сфері розуміння характеру ре- гіону. Популяризовані на західних територіях у 60–70-х роках ХХ ст. «нові регіональні громади», які мали бути результатом заходів соціо- технічної інженерії з боку інституцій макроструктури, були замінені ідеєю регіонів, що базуються на місцевих громадах. Сучасний регіон має становити структуру, що ґрунтується на суб’єктному зв’язку між мешканцями. Основою такого функціонування мають бути регіональні рухи, що сприймаються як головний чинник змін. Дослідження доводять, що суб’єктність територіальних громад у Західній Польщі зумовлена структурними чинниками двох типів. Один з них пов’язаний зі структурними особливостями сучасної Поль- щі, інший – із рисами соціокультурної структури спільноти, вигаданої чи уявної (ідеальна модель, виражена мовою цінностей і норм). Прикладом може слугувати постміграційна буковинська спільнота. У ході реального соціального життя цієї спільноти у першій зі згаданих структур буковинці, що мешкають у Західній Польщі, шукають мож- ливості суб’єктних дій (ідеться тут в основному про здобуття поль- ським суспільством суб’єктності й макроструктурні культурні тренди, що додають валоризації локальній і регіональній специфіці відповід- но до гасла «маленьке – красиве»). Другий же тип означає наявність соціально-культурного капіталу для своїх дій у якості повноправних суб’єктів (функцією капіталу наділяють буковинську традицію у ши- рокому розумінні цього формулювання). «Зіткнення» цих можливостей і капіталу призвела до «вивільнен- ня» суб'єктності буковинців, що своєю чергою спричинила низку подій (до них, перш за все, належать колективні пробуковинські заходи, що здійснюються в межах постміграційної громади) і загалом створення буковинського соціального руху. Наслідком колективних дій буковин- ців, що посилаються на традицію, є соціальні зміни, а процеси транс- формації набувають форми суб'єктного розвитку їхньої регіональної спільноти. У символічному центрі досліджуваної спільноти, що ви- 84 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 конує інтеграційну функцію, перебуває Буковина та споріднена з нею категорія «буковинськості». Таким чином, після більш ніж півстоліття від міграції за межі регіону Буковини, слід говорити про стійкість і тривалість буковинських традицій. Результатом колективних дій бу- ковинців окрім іншого є включення буковинської традиції до офіцій- ного культурного іміджу у загальному пейзажі Любуського регіону (до окремих локальних культур і до регіональної любуської культури). Крім того, в останні десятиліття відбулася значна зміна щодо ва- лоризації культурної спадщини в Західній Польщі в контексті змісту того, що саме слід зараховувати до локальних традицій і регіональної культури, способів їх трансмісії та покладених на них функцій. Дослі- дження, проведені у Любуському воєводстві, вказують на те, що зібран- ня зразків культури у баченні місцевої регіональної традиції є досить різноманітним і становить поєднання таких головних компонентів, як спадщина переселенців-«осадників» (різних категорій), спадщина польських автохтонів, німецька спадщина і спадщина Польської На- родної Республіки. До цього треба додати процес формування сучас- них культурних явищ, котрі відходять від будь-якого з чотирьох вище згаданих видів спадщини, стаючи цілковито новою ознакою (і водно- час сприймаються як регіональна традиція, хоча помітною рисою є її сильна комерціалізація та тяжіння до консумпційного стилю життя). Інтерпретація окремих елементів спадщини (переселенців, німців, по- ляків під уже згадуваним знаком «родло», а також сучасної традиції) змінювалася залежно від політичного та соціального становища краї- ни. У цьому контексті становить інтерес і заслуговує на окреме артику- лювання й дослідження явище поєднання у локальній та регіональній традиції елементів різної провенієнції. Одним із прикладів може слугувати любуська кухня, де «любусь- кість» поєднується з кресовістю; «любуськими» вважаються рецепту- ри, привезені повоєнними переселенцями31. Інший приклад – інтенсив- не відродження традицій виноградарства та виноробства в околицях 31 Див. наприклад: "Produkty tradycyjne Województwa Lubuskiego" («Традиційні про- дукти Любуського воєводства»): http://wrotalubuskie.eu/PL/552/Produkty_Tradycyjne/#– доступ 18.08.2015. 85 Маґдалена ПОКШИНСЬКА. Конкуренція чи співпраця? Регіональна і локальна культура у Західній Польщі як об'єкт державної політики і мета суспільних рухів (приклад Любуського регіону) Зеленої Гури. Вони є результатом поєднання місцевої німецької спад- щини з польською спадщиною, привезеною переселенцями з Покуття і Поділля32. Таким чином, післявоєнний процес конструювання регіональної культури і локальних культур у Любуському регіоні був доволі склад- ним. Комплікація полягала також у презентації локалізації суб’єктно- сті, що знаходило своє вираження у процесах формування регіональної культури з точки зору її змісту, функцій, шляхів і напрямів трансмісії. Підсумовуючи і повертаючись до теми наукової розвідки, варто за- уважити, що історія взаємовідносин між мікроструктурами і структу- рами середнього масштабу, з одного боку, і макроструктурою, з іншо- го, полягала у переході від конкурування до кооперації. Magdalena POKSHINSKA COMPETITION OR COOPERATION? LOCAL AND REGIONAL CULTURE IN WESTERN POLAND AS AN OBJECT OF STATE POLICY AND THE GOAL OF SOCIAL MOVEMENTS (EXAMPLE OF THE LUBUSKIE REGION) The problem contained in the title relates to roads, principles of creat- ing social order. It can be the result of bottom-up (social) movements or a top-down order (by institutions belonging to the social macrostructure). This issue is related to the placement of subjectivity and is included in the question: who is the entity that influences social reality (changing or preserving some of its features)? This is a question about an important aspect of the functioning of local and regional communities in western 32 Karwowski P., Grzegorz Zarugiewicz – pionier winiarstwa dwój Rzeczypospolitych// Karwowski P. (ред. кол. Монографії), Winiarstwo Kresów Wschodnich II Rzeczypospoli- tej. Katalog wystawy, Zielona Góra: Zielonogórskie Stowarzyszenie Winiarskie, 2010 r.; Po- krzyńska M., Zielonogórskie winiarstwo w XXI wieku – rewitalizacja dziedzictwa, // Angutek D. Kinal A., Leszkowicz-Baczyński J., Pokrzyńska M., Urbaniak A., Winiarska i bachiczna tradycja Zielonej Góry, Bydgoszcz: Epigram, 2019 r. 86 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Poland. Are they the result of top-down decisions, or rather they arose as a result of subjective development processes (self-transformation), the perpetrator of which were the inhabitants of these lands themselves (e.g. organized social groups, representatives who are authorities and leaders of the regional movement)? Using the perspective outlined by the concepts of subjectivity, social community and regional culture, the author follows the processes and phe- nomena that took place in the Lubuskie region in the scope of the research issues outlined above. The post-war history of constructing regional and local cultures in the Lubusz region was complex. Placement of subjectivity was different, which was reflected in the processes of formulating regional culture in terms of its content, functions as well as transmission paths and directions. The history of mutual relations between microstructures and me- dium-order structures and macrostructure has been based on the transition from competing to cooperation. Магдалена ПОКШИНСКАЯ КОНКУРЕНЦИЯ ИЛИ СОТРУДНИЧЕСТВО? РЕГИОНАЛЬНАЯ И ЛОКАЛЬНАЯ КУЛЬТУРА В ЗАПАДНОЙ ПОЛЬШЕ КАК ОБЪЕКТ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПОЛИТИКИ И ЦЕЛЬ ОБЩЕСТВЕННЫХ ДВИЖЕНИЙ (ПРИМЕР ЛЮБУСКОГО РЕГИОНА) Проблема, сформулированная в теме публикации, касается путей и принципов создания общественного строя. Он может быть резуль- татом социальных движений «снизу вверх» или творимого «свер- ху вниз» порядка через учреждения, которые относятся к обще- ственной макроструктуре. Эта проблема связана с установлением субъектности и является частью вопроса «кто является субъектом, который влияет на общественную реальность (и меняя консерви- рует некоторые ее черты)?» Данный вопрос касается существен- ного аспекта функционирования локальных и региональных общин в 87 Дмитро АНТОНЮК. Легітимаційні аспекти антикорупційної діяльності неурядових організацій Польщі: досвід для України Западной Польше. Но являются ли они результатом решений «свер- ху вниз», или скорее возникли в результате субъективных процессов развития (самопреображений), вызванных самими жителями этих земель (например, организованными общественными группами, пред- ставители которых являются авторитетами и лидерами региональ- ного движения)? Используя перспективу, созданную концепциями субъектности, со- общества и региональной культуры, автор прослеживает процессы и явления, произошедшие в Любуском регионе, в пределах вышеупомя- нутых проблем исследования. Послевоенный процесс конструирования региональной культуры и локальных культур в Любуском регионе был достаточно слож- ным. Компликация заключалась также в презентации локализации субъектности, что находило свое выражение в процессах формиро- вания региональной культуры с точки зрения ее содержания, функций, путей и направлений трансмиссии. История взаимоотношений меж- ду микроструктурами и структурами среднего масштаба, с одной стороны, и макроструктурой, с другой, заключалась в переходе от конкурирования к кооперации. Дмитро АНТОНЮК ЛЕГІТИМАЦІЙНІ АСПЕКТИ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПОЛЬЩІ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ У статті розглянуто історичні передумови розвитку та станов- лення польських неурядових організацій як важливих інститутів за- побігання та протидії корупції. Визначено типологію польських не- урядових організацій, що займаються протидією корупції, їх цілі та завдання. Досліджено варіанти взаємодії польських неурядових орга- нізацій із органами влади на місцевому та державному рівнях у кон- тексті здійснення антикорупційної діяльності. 88 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Ключові слова: легітимація, антикорупційна діяльність, неурядові організації, громадянське суспільство, корупція, Польща, громадський контроль. На теренах постсоціалістичної Європи виявлення випадків масш- табної корупції в державних органах влади стало звичною практикою. Не стали винятком держави Варшавського договору, після розпаду яко- го зіштовхнулися з проблемою ефективного впровадження реформ та налагодження ринкової економіки. Польща свого часу зіштовхнулася з проблемою масштабної корупції в органах влади, але змогла її успішно подолати і стати одним з лідерів Центрально-Східної Європи, хоча до вступу в ЄС Румунії та Болгарії вона вважалася найкорумпованішою країною Європейського Союзу. У 2007 році Польща займала 61 місце у світі за рівнем сприйняття корупції1 і менш ніж за 12 років змогла майже вдвічі покращити свій результат – переміститися на 36 місце у рейтингу міжнародної органі- зації Transparency International, що став одним з найкращих показників серед країн Європи2. І хоча станом на 2020 рік позиції Польщі у Все- світньому рейтингу сприйняття корупції дещо знизилися3, розвиток антикорупційної діяльності не зупинився завдяки активній діяльності неурядових організацій та їх співпраці з представниками влади, чого наразі бракує українським реаліям. Мета дослідження полягає у визначенні ключових особливостей розвитку, становлення й функціонування польських неурядових ор- ганізацій як ефективних інструментів антикорупційної діяльності, з можливістю їх застосування в Україні в сучасних умовах. Усередині 90-х років минулого століття майже кожен громадянин Польщі був переконаний, що його країна повністю погрузла у корупції. Корупція серед політичної еліти викликала у поляків непослідовний 1 Corruption Perception Index 2007. URL: https://www.transparency.org/research/cpi/ cpi_2007/0 (дата звернення: 2.06.2020). 2 Corruption Perception Index 2018. URL: https://www.transparency.org/files/content/ pages/2018_CPI_Executive_Summary.pdf (дата звернення: 2.06.2020). 3 Corruption Perception Index 2019. URL: https://images.transparencycdn.org/images /2019_CPI_Report_EN_200331_141425.pdf (дата звернення: 2.06.2020). 89 Дмитро АНТОНЮК. Легітимаційні аспекти антикорупційної діяльності неурядових організацій Польщі: досвід для України моральний осуд і неприховане обурення. Значна кількість респонден- тів (83 %), які взяли участь в опитуванні громадської думки стосовно оцінки ефективності польського уряду, визнали корупцію аморальним явищем, якому не місце на рівні влади. Натомість, 55 % респондентів вважали, що за певних обставин хабар є виправданим засобом вирі- шення проблемних питань. Як бачимо, моральне несприйняття співіс- нувало з толерантністю до хабаря у випадках, коли до нього можливо було вдатися. Такий дисонанс можна пояснити слабкістю тогочасних демократичних інституцій та неефективністю управлінського апарату. Тому в період трансформації політичної системи урядові Польщі, яка тільки-но розпочала свій демократичний шлях, важко було розрахову- вати на підтримку з боку суспільства4. Негативну роль також відігравало радянське минуле Польщі, що характеризувалося потужною бюрократизацією органів влади та тотальним економічним дефіцитом. Після краху соціалістичного табору значна частина поляків, яким був притаманний пострадян- ський менталітет, виявилася не готовою до економічної кризи 90-х років, а тому через брак фінансування державних установ дача хаба- ря сприймалася ними як свого роду гарантія виконання державними службовцями своїх зобов’язань. Відсутність політичної стабільності породжувала у людей страх перед майбутнім, а тому надії на мо- лодих та незаплямованих політиків, що прийшли до влади в перші роки незалежності, швидко випарувалися через відсутність значи- мих і помітних результатів. Брак знань у населення про економічну та політичну ситуацію в державі також ставив під сумнів чесність високопосадовців. Складний економічний стан країни, а також упевненість у суціль- ній корумпованості політичної еліти зумовили падіння довіри до дер- жавних інституцій, зростання цинізму всередині суспільства та його відчуження від участі у громадському житті країни. Ситуація потребу- вала негайного врегулювання, а також активної участі громадянського суспільства у цьому процесі. Тому перші антикорупційні проєкти, що 4 Липсет С. Размышления о легитимности. URL: http://pavroz.ru/lipset-legitimacy. 90 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 були організовані Гельсінським фондом з прав людини та Фондом Сте- фана Баторія, спрямовувалися переважно на підвищення обізнаності громадян щодо сутності корупції та чинників її виникнення. Тренінги із громадського контролю для локальних лідерів, які проводилися вка- заними вище фондами в усій країні, в першу чергу акцентували увагу на визначальній ролі громадянського суспільства в контексті протидії корупції. Однак на той час польські громадяни не дуже були зацікавле- ні у контролі за діяльністю державних органів через брак знань про ін- струменти запобігання корупційним правопорушенням та побоювання бути переслідуваними владою5. За сприяння міжнародних партнерів наприкінці 90-х років ХХ століття в Польщі активно створювалися неурядові громад- ські організації з контролю за діяльністю органів влади. Проте на початку своєї роботи майже всі вони були малоефективними через брак досвіду і бажання «тягнути ковдру на себе» з метою отриман- ня якомога більше грантів від закордонних донорів. Через короткий проміжок часу антикорупційні організації зрозуміли, що без об’єд- нання зусиль неможливо досягти позитивного результату, тож на- передодні виборів до польського Сейму 2003 року була створена Антикорупційна коаліція неурядових організацій (Antykorupcyjna Koalicja Organizacji Pozarządowych, AKOP), до складу якої увійш- ли Фонд Стефана Баторія, Гельсінський фонд з прав людини, Фонд соціальних комунікацій, Центр громадянської освіти та Асоціація лідерів місцевих громадських груп. Утворення єдиної Коаліції доз- волило громадським активістам активніше та рішучіше здійснювати моніторинг використання державних коштів, проводити незалежні розслідування, аналізувати ефективність діяльності політиків тощо. Найпомітнішою акцією Коаліції стало опитування представників політичних сил щодо їх майбутньої роботи в контексті подолання корупції. Для цього учасники Коаліції розробили спеціальний бланк, де політичним партіям, чиї кандидати балотувалися до польського 5 Kalikh A. The Role of Civil Society in fighting Corruption in Russia and Poland. – P. 14. URL: https://www.isp.org.pl/uploads/drive/oldfiles/05KalikhFINAL.pdf. 91 Дмитро АНТОНЮК. Легітимаційні аспекти антикорупційної діяльності неурядових організацій Польщі: досвід для України Сейму, пропонувалося детально розписати своє бачення подолання корупційних ризиків, а також відповісти на низку запитань: • Що ви будете робити для подолання корупції, якщо перебувати- мете при владі? • Що ви будете робити для подолання корупції, якщо перебувати- мете в опозиції? • Як ви будете діяти у випадку порушення одним із членів вашої партії антикорупційного законодавства? • Як ви будете діяти у випадку виявлення в одного з членів вашої партії конфлікту інтересів6? Отримані результати дозволили чітко визначити позиції кожної політсили щодо проблеми корупції, а також дали підґрунтя для по- дальших досліджень ефективності роботи парламенту. Окрім цього, результати опитування були опубліковані в спеціальних брошурах і поширені серед громадськості. Це дало змогу виборцям та анти- корупційним організаціям з плином часу порівняти передвиборні обіцянки кандидатів з їх реальними результатами. Така практика по- казала хороший результат, і Коаліція з того часу щороку після обран- ня складу Сейму здійснює подібний детальний аналіз. Ця ситуація змушує політичні партії приділяти особливу увагу розробці власних стратегій з подолання корупції, що створює своєрідну конкуренцію між партіями в контексті якості вироблення антикорупційної політи- ки. Введення так званої конкуренції антикорупційних програм підви- щило обізнаність та зацікавленість населення у виборчому процесі, а самі вибори стали більш якісними, прозорими та конкурентоспро- можними7. Незважаючи на те, що у 2010 році в Польщі діяло трохи більше 50 тисяч громадських об’єднань та 7 тисяч фондів, рівень громадської активності був досить низьким – 9 з 10 поляків не належали до жодних громадських утворень, а 70 % тих, хто все-таки був членом громадсь- 6 Kalikh A. The Role of Civil Society in fighting Corruption in Russia and Poland. P. 15–16. URL: https://www.isp.org.pl/uploads/drive/oldfiles/05KalikhFINAL.pdf. 7 Kalikh A. The Role of Civil Society in fighting Corruption in Russia and Poland. – P. 16. URL: https://www.isp.org.pl/uploads/drive/oldfiles/05KalikhFINAL.pdf. 92 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ких об’єднань, займали переважно пасивну позицію в їх діяльності. Дзеркально ідентичну ситуацію ми можемо спостерігати у нашій дер- жаві, де станом на жовтень 2019 року 90 % громадян України не нале- жали до жодної з організацій, об’єднань чи партій8. Однак відсутність широкої громадської підтримки польські антико- рупційні інститути компенсували наполегливістю та чіткою координа- цією дій. Свого часу зміцненню позицій антикорупційних неурядових організацій також послужили часті зміни складів органів законодавчої і виконавчої влади, оскільки колишні політики та державні службовці зазвичай працевлаштовувалися в НУО та вносили свій вклад у розробку рекомендацій щодо протидії корупції, спираючись на власний досвід9. Сьогодні антикорупційні організації в Польщі прийнято поділяти на два типи. До першого належать великі антикорупційні організації, що працюють на національному та міжнародному рівнях, до сфери завдань яких належать розробка та організація масштабних антикоруп- ційних кампаній; налагодження співпраці з іноземними партнерами; підтримка та координація місцевих осередків тощо. Найбільш помітну роль серед польських неурядових організацій першого типу відігра- ють Фонд Стефана Баторія, Гельсінський фонд з прав людини, Фонд соціальних комунікацій, Фонд підтримки місцевої демократії. До дру- гого типу відносять організації регіонального та місцевого значення, які, незважаючи на свій скромний статус, відіграють потужну роль у вдосконаленні державної політичної системи. Саме завдяки діяльності місцевих та регіональних антикорупційних організацій центральні не- урядові інституції отримують детальну інформацію про стан коруп- ції на місцях, і на її основі формують напрямок своєї антикорупційної діяльності, а центральні й місцеві органи влади використовують їх рекомендації для налагодження власної робочої ефективності. Окрім 8 Громадянське суспільство в Україні: погляд громадян. Загальнонаціональне до- слідження громадської думки населення України проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціоло- гії з 8 по 20 серпня 2019 року. URL: https://dif.org.ua/uploads/doc/18907222945d9bb23519 3e08.05692373.docx (дата звернення: 5.06.2020). 9 Wolszczak G. (Anti-)Corruption in Poland since Early 2000 to 2010 // ERCAS Working Papers. № 11, 2010. P. 13. URL: https://www.againstcorruption.eu/wp-content/uploads/ 2012/09/WP-11-Anti-Corruption-in-Poland-new.pdf (дата звернення: 5.06.2020). 93 Дмитро АНТОНЮК. Легітимаційні аспекти антикорупційної діяльності неурядових організацій Польщі: досвід для України цього місцеві та регіональні громадські утворення покликані проводи- ти інформаційні кампанії, спрямовані на підвищення рівня обізнаності громадськості щодо боротьби з корупцією; здійснювати заходи щодо підвищення прозорості діяльності місцевих та регіональних органів влади; підтримувати громадські антикорупційні ініціативи; надавати юридичну консультацію для місцевих активістів і «викривачів»; спри- яти активізації участі громадян у громадському житті країни та свого регіону10. Найбільш потужними організаціями місцевого та регіональ- ного значення є неурядова організація «Нормальний стан», що відома чисельними кампаніями протидії хабарництву; Центр громадянської освіти та Інститут зв’язків з громадськістю11. На підставі Закону Республіки Польща «Про діяльність у громадсь- ких інтересах та волонтерство»12 місцеві громадянські організації мо- жуть набувати спеціального статусу та співпрацювати з місцевою вла- дою в рамках виконання спільних проєктів, що спрямовані на розвиток місцевих громад, зокрема для попередження корупції в державному та приватному секторах. Основна мета закону – підвищити якість місце- вої політики та виконавчу спроможність місцевої влади шляхом залу- чення представників громадськості до процесів розробки й реалізації політичних рішень, що є суспільно корисними. Неурядові організації спільно з місцевою владою здійснюють аналіз стану тієї чи іншої сфе- ри життєдіяльності громади та на його основі обговорюють можливі заходи удосконалення. На додачу, участь громадськості у політичних процесах місцевих громад робить їх відкритими та прозорими, що справляє позитивний ефект на функціонування антикорупційного кон- тролю. Подібна практика не тільки спрощує роботу місцевій владі, але й легітимізує її в очах населення, так як широке залучення громадсь- ких асоціацій у місцевий політичний процес створює стійку довіру до 10 Ibidem. – P. 14. URL: https://www.againstcorruption.eu/wp-content/uploads/2012/09/ WP-11-Anti-Corruption-in-Poland-new.pdf (дата звернення: 5.06.2020). 11 Kalikh A. The Role of Civil Society in fighting Corruption in Russia and Poland. – P. 13. URL: https://www.isp.org.pl/uploads/drive/oldfiles/05KalikhFINAL.pdf (дата звернення: 4.06.2020). 12 O działalności pożytku publicznego i o wolontariacie: Ustawa z dnia 24 kwietnia 2003 r. Nr 96 poz. 873. URL: http://prawo.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/WDU20030960873/U/ D20030873Lj.pdf 94 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 прийнятих рішень. Найбільш яскраво співпраця між місцевою владою та НУО спостерігається у місті Краків, де щороку виконується Про- грама співпраці Краківської міської комуни з неурядовими організація- ми. Така Програма добре зарекомендувала себе, тому на початку січня 2019 року Краківською міською радою було затверджено Довгостро- кову програму співпраці Краківської міської комуни з неурядовими організаціями на 2019–2022 роки13. Характерною ознакою співпраці є значна увага до питання забезпечення якісної комунікації, зокрема цілісного й рівноцінного обміну інформацією, про що свідчить від- повідне розпорядження міського голови від 21 червня 2019 року14 та низка правових актів, які регулюють принципи і порядок проведення консультацій з неурядовими організаціями та жителями Краківської міської комуни15, 16, 17. 13 W sprawie przyjęcia ''Wieloletniego Programu Współpracy Gminy Miejskiej Kraków z organizacjami pozarządowymi na lata 2019-2022'': Uchwała Rady Miasta Krakowa z dnia 9 stycznia 2019 r. Nr IV/79/19. URL: https://www.bip.krakow.pl/_inc/rada/uchwaly/show_ pdf.php?id=103787 (дата звернення: 12.06.2020). 14 W sprawie koordynacji współpracy Gminy Miejskiej Kraków z organizacjami pozarzą- dowymi i mieszkańcami w zakresie wzmacniania społeczeństwa obywatelskiego oraz uspraw- nienia przepływu informacji zewnętrznej i wewnętrznej dotyczącej tej współpracy: Zarządzenie Prezydenta Miasta Krakowa z dnia 21.06.2019 r. Nr 1500/2019. URL: https://www.bip.kra- kow.pl/?dok_id=112423&_ga=2.2352880.110330492.1591179879-905780594.1591179879 (дата звернення: 12.06.2020). 15 W sprawie określenia szczegółowego sposobu konsultowania z Krakowską Radą Dzia- łalności Pożytku Publicznego lub organizacjami pozarządowymi i podmiotami, o których mowa w art. 3 ust. 3 ustawy z dnia 24 kwietnia 2003 r. o działalności pożytku publicznego i o wolontariacie projektów aktów prawa miejscowego w dziedzinach dotyczących działalno- ści statutowej tych organizacji: Uchwała Rady Miasta Krakowa z dnia 13 kwietnia 2011 r. Nr XII/135/11. URL: https://www.bip.krakow.pl/_inc/rada/uchwaly/show_pdf.php?id=56788 (дата звернення: 12.06.2020). 16 W sprawie zasad i trybu przeprowadzania konsultacji z mieszkańcami Gminy Miejskiej Kraków oraz z Krakowską Radą Działalności Pożytku Publicznego lub organizacjami poza- rządowymi i podmiotami, o których mowa w art. 3 ust. 3 ustawy z dnia 24 kwietnia 2003 r. o działalności pożytku publicznego i o wolontariacie projektów aktów prawa miejscowego w dziedzinach dotyczących działalności statutowej tych organizacji: Uchwała Rady Miasta Krakowa z dnia 26 września 2018 r. Nr CXI/2904/18. URL: https://www.bip.krakow.pl/_inc/ rada/uchwaly/show_pdf.php?id=102069 (дата звернення: 12.06.2020). 17 W sprawie przeprowadzenia konsultacji społecznych dotyczących poszerzenia stre- fy płatnego parkowania: Uchwała Rady Miasta Krakowa z dnia 25 września 2019 r. Nr XXV/569/19. URL: https://www.bip.krakow.pl/_inc/rada/uchwaly/show_pdf.php?id=108788 (дата звернення: 12.06.2020). 95 Дмитро АНТОНЮК. Легітимаційні аспекти антикорупційної діяльності неурядових організацій Польщі: досвід для України Наразі спостерігається позитивна динаміка розвитку антико- рупційного руху на місцевому рівні, що проявляється в активному використанні публікацій та аналітичних напрацювань громадсь- ких організацій для розробки та впровадження загальнодержавних антикорупційних програм або здійснення оцінки антикорупційної діяльності в публічній сфері органами влади18. Зокрема, Міністер- ство внутрішніх справ та управління Польщі при розробці власного антикорупційного посібника переважно опиралося на рекомендації громадських організацій щодо запобігання хабарництва у взаємовід- носинах «влада-громадянин». Про високий рівень довіри до антико- рупційних НУО з боку влади говорить й те, що в посібнику Міністер- ства внутрішніх справ та управління Республіки Польща неурядові громадські організації визнаються як ефективні актори захисту «ви- кривачів» корупції та одні з потужних учасників запобігання корупції загалом19. Серйозний вплив НУО на формування польської антикорупційної політики також визначено в Урядовій програмі запобігання корупції на 2014-2019 роки, у розробці якої взяла участь, окрім Центрального ан- тикорупційного бюро (Centralne Biuro Antykorupcyjne, СВА) та низки польських міністерств, Антикорупційна коаліція неурядових органі- зацій (АКОР). Програма визначає НУО важливим фактором протидії корупції, а тому оцінка її виконання здійснюватиметься також зусилля- ми Коаліції20. В Польщі тривалий час зберігалася проблема нівелюван- ня громадської думки при розробці антикорупційних законопроєктів. Представникам НУО доводилося боротися за право внесення власних рекомендацій у той чи інший законопроєкт під час слухань в парла- 18 Wolszczak G. (Anti-)Corruption in Poland since Early 2000 to 2010 // ERCAS Working Papers – № 11, 2010. URL: https://www.againstcorruption.eu/wp-content/uploads/2012/09/ WP-11-Anti-Corruption-in-Poland-new.pdf (дата звернення: 5.06.2020). 19 Poradnik antykorupcyjny. URL: https://www.antykorupcja.gov.pl/ak/archiwum-mswia/ poradnik-antykorupcyjn/27,PORADNIK-ANTYKORUPCYJNY-MSWiA.html (дата звер- нення: 2.06.2020). 20 W sprawie Rządowego Programu Przeciwdziałania Korupcji na lata 2014–2019: Uchwała Rady Ministrów z dnia 1 kwietnia 2014 r. Nr 37. URL: https://www.chemikalia.gov. pl/download.html?id=680 (дата звернення: 3.06.2020). 96 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ментських комітетах21. В Урядовій програмі запобігання корупції на 2014–2019 роки, зважаючи на внесок неурядових організацій у розви- ток польського громадянського суспільства та державної сфери, було враховано згадану вище проблему та запропоновано деякі положення, що чітко визначають місце й роль НУО у здійсненні експертної оцінки нормативно-правових актів на предмет корупційних ризиків22. Висновки Як показує польський досвід, представникам українського суспіль- ства, включно з владою, бракує уміння співпрацювати одне з одним. Вітчизняним антикорупційним організаціям треба забути про так зване «грантоїдство» та об’єднати зусилля, якщо вони дійсно хочуть поборо- ти корупцію в Україні. У свою чергу, представникам влади доцільніше дослухатися до громадських вимог, аніж нехтувати ними, тим самим підкреслюючи власну зверхність. Активізувати громадськість на бо- ротьбу з корупцією, зважаючи на досвід авторитетних польських гро- мадських об’єднань, може впровадження ефективної та максимально доступної для населення антикорупційної освіти. Згідно з даними со- ціологічних опитувань показник активності й належності громадян до неурядових об’єднань в Польщі та Україні на початку зародження ан- тикорупційного руху є приблизно однаковим, а тому допоки українське суспільство не захоче взяти питання поширення корупції на вирішення у власні руки, не варто розраховувати на позитивний чи швидкий ре- зультат. Тому, враховуючи географічне положення, спільне історичне минуле та дружні стосунки між Україною та Польщею, нашій державі треба взяти до уваги досвід західного сусіда в контексті подолання корупції на всіх рівнях влади. Особливу увагу необхідно звернути на діяльність неурядових організацій, роль яких досі залишається визна- чальною у виробленні польської антикорупційної політики. 21 Wolszczak G. (Anti-)Corruption in Poland since Early 2000 to 2010 // ERCAS Working Papers – № 11, 2010. URL: https://www.againstcorruption.eu/wp-content/uploads/2012/09/ WP-11-Anti-Corruption-in-Poland-new.pdf (дата звернення: 5.06.2020). 22 W sprawie Rządowego Programu Przeciwdziałania Korupcji na lata 2014–2019: Uchwała Rady Ministrów z dnia 1 kwietnia 2014 r. Nr 37. URL: https://www.chemikalia.gov. pl/download.html?id=680 (дата звернення: 12.06.2020). 97 Дмитро АНТОНЮК. Легітимаційні аспекти антикорупційної діяльності неурядових організацій Польщі: досвід для України Dmytro ANTONIUK LEGITIMATE ASPECTS OF ANTI-CORRUPTION ACTIVITIES OF POLISH NON-GOVERNMENTAL ORGANIZATIONS: EXPERIENCE FOR UKRAINE The article considers the historical preconditions for the development and formation of Polish non-governmental organizations as important in- stitutions for preventing and combating corruption. The typology of Polish non-governmental organizations, which are fighting against corruption, their goals and objectives are defined. The interaction of Polish non-go- vernmental organizations with the authorities at the local and state levels in the context of anti-corruption activities has been studied. Key words: legitimation, anti-corruption activities, non-governmental organizations, civil society, corruption, Poland, civil control. Дмитрий АНТОНЮК ЛЕГИТИМАЦИОННЫЕ АСПЕКТЫ АНТИКОРРУПЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ НЕПРАВИТЕЛЬСТВЕННЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ ПОЛЬШИ: ОПЫТ ДЛЯ УКРАИНЫ В статье рассмотрены исторические предпосылки развития и становления польских неправительственных организаций как важных институтов предотвращения и противодействия коррупции. Опреде- лена типология польских неправительственных организаций, занима- ющихся противодействием коррупции, их цели и задачи. Исследованы варианты взаимодействия польских неправительственных организа- ций с органами власти на местном и государственном уровнях в кон- тексте осуществления антикоррупционной деятельности. Ключевые слова: легитимация, антикоррупционная деятель- ность, неправительственные организации, гражданское общество, коррупция, Польша, гражданский контроль. 98 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Марія ПІРЕН ДІЯЛЬНІСНО-ЗАТРЕБУВАНИЙ ПІДХІД ОСОБИСТОСТІ ФАХІВЦЯ ЩОДО МОТИВАЦІЇ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ЗНАНЬ І ДОСВІДУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА РІВНІ СЬОГОДЕННЯ У статті осмислено об’єктивну необхідність для особистості фахівця шодо проблем мотивації переосмислення знань і досвіду управлінської культури на рівні вимог подолання кризових станів та утвердження нових, інноваційних принципів управлінської куль- тури, розвитку управлінського лідерства на предмет ефективності й результативності. Процес децентралізації управління, перехід до ринкової економіки змінюють загальні вимоги до мотивації творчої особистості для того, щоб у суспільстві, територіальних грома- дах змінити систему вимог до проблем адміністративної моралі й управлінської культури. Ключові слова: модернізація, мотивація, управлінська культура, компетентність, відповідальність, духовність, дієвість, людино- центризм, права, цінності, переосмислення, нові технології. Боже, будь щедрий до нас, світлом Лиця Твого осяй нас і помилуй нас. Пс. 66, 1-2 Глобалізація, кризові стани суспільно-політичного розвитку, пан- демія коронавірусу обумовлюють мотивацію особистості фахівця щодо переосмислення знань та досвіду управлінської культури. Так формуються потреби в нових моделях і принципах управління: де- централізованих, поліцентричних, мобільних, інноваційних, загалом таких, які поєднують принципи державного і ринкового регулювання, індивідуальної свободи і нових форм колективної та особистої 99 Марія ПІРЕН. Діяльнісно-затребуваний підхід особистості фахівця щодо мотивації переосмислення знань і досвіду управлінської культури на рівні сьогодення відповідальності, розвиток управлінського лідерства на всіх рівнях професійної компетентності. Відзначимо, що у процесі децентралізації та створення територі- альних громад відбувається зміна пріоритетів у діяльності відповідних органів держави і суспільства, форм взаємодії між владою і громадяна- ми у контексті «людина, її права, свободи, обов’язки, мораль, духовна відповідальність за вчинки, дії, працю, мотивацію на зміни власною думкою та дієвістю». Такою є установка щодо подолання проблем у розвинутих країнах Європейського Союзу, таким шляхом також по- винні йти українці, гуртуючись у злагоді, взаємній підтримці та вод- ночас усвідомлюючи особисту відповідальність кожного громадянина за його внесок у процеси демократизації суспільства. Для України, як і сусідніх країн, така система є абсолютно новою, адже до недавнього часу ні уряд, ні громадяни не мали чіткого уявлення про способи впли- ву на розробку державної політики1. На сучасному етапі посилюється увага до обґрунтування ідей ін- новаційного характеру щодо удосконалення чинного законодавства про державну службу, освіту, систему управлінської культури. Саме з останньою, уникаючи конфліктних і суперечливих моментів різного характеру, освітянам слід ознайомлювати громадян шляхом професій- но-просвітницької роботи2. Будь-які думки та дії повинні бути продумані та подані об’єк- тивно, зважено, професійно. Людське життя модифікується по- міркованими, науково осмисленими вчинками, спрямованими на служіння прогресу людства. Щодо цього свого часу досить влучно висловився Луцій Анней Сенека: «Якби мені подарували мудрість, але з однією умовою: щоб я тримав її при собі і не ділився нею – я б відмовився. Будь-яке благо нам не на радість, якщо ми володіє- мо ним наодинці». 1 Гакман С. Ефективне партнерство органів влади та інститутів громадянського суспільства у транскордонній взаємодії. Влада та управління: Збірник наукових праць. Вип. 6. Чернівці : «Букрек», 2019. С. 213. 2 Пірен М. І. Сучасна освітянська парадигма підготовки особистості фахівця задля сталого розвитку України. Чернівці : Технодрук, 2020. С. 82. 100 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Це научіння дає нам нові смисли пізнання світу і реалій нашого життя. Кожен із нас має властивість думати. Водночас ми бачимо речі такими, якими вони є та якими хочемо їх бачити, зважаючи лише на свої інтереси, хоч насправді таке бачення може дуже від- різнятися від реальності. Коли інші люди не згодні з нами, ми часто починаємо сприймати їх вороже. Зазначені чинники потребують осмислення з позицій духовності і толерантності. Світ, створений Богом у гармонії, – для всього живого, в ньому є місце кожній людині, хоча дехто вважає лише себе гідним Божої благо- даті. Тому потрібно бути готовим шляхом самомотивації на позитивне мислення змінювати у цьому напрямку особисту парадигму сприйнят- тя світу, спрямовуючи управлінську культуру не на минулі, зокрема прорадянські, стереотипи суспільних дій, а на пошук інноваційних ідей сьогодення. Щоб зберегти єдність суспільства, незалежність, са- мостійність держави Україна, необхідно за неї боротися – гідною пра- цею, єдністю та мудрістю пізнання світу, спрямованою на вдячність людям, які служать новим технологіям, миру та суспільній злагоді. Децентралізація управління, перехід до ринкової економіки змі- нюють загальні вимоги до мотивації творчої особистості щоб змі- нити у суспільстві саму систему вимог до проблем адміністратив- ної моралі та управлінської культури. Виходячи із вимог сучасності щодо управлінських кадрів, слід наголосити на таких рисах: поряд- ність, скромність, самокритичність, вимогливість до себе і відпові- дальність за справу. Життєві зміни на сучасному етапі потребують обирання на керівні посади тільки професійно-ділових, з високими морально-етичними характеристиками працівників, а не політиканів, які прагнуть влади для реалізації власних інтересів. Видатна журналістка К. П. Ґудзик виголошувала у згаданому кон- тексті таку ідею: «Моя пропозиція: задля того, щоб у країні запану- вали економічний підйом і заможність, радикально скоротити [...] терміни, на які обираються наші президенти, парламентарії, місцеві ради»3. 3 Апокрифи Клари Ґудзик : Видання перше. К. : «Українська прес-група», 2005. С. 423. 101 Марія ПІРЕН. Діяльнісно-затребуваний підхід особистості фахівця щодо мотивації переосмислення знань і досвіду управлінської культури на рівні сьогодення Ключовою проблемою сучасною української політики є проблема безвідповідальності владно-управлінських органів перед народом за невиконання функцій управління в державі та результати прийнятих рішень. До прикладу: розтрата фінансів та переведення їх з однієї сфе- ри в іншу, зарплати лікарям, освітянам… На жаль, ми стикаємося з тим, що це переважно тільки обіцянки, а результатів немає. Відповідальність представників владно-управлінської еліти усіх рівнів – це насамперед рівень відповідності їх професійних, мо- ральних, культурних рис і результатів діяльності умовам та завдан- ням, що постали перед Україною як виклик складного часу, над ви- рішенням якого необхідно працювати і кожному громадянину, не тільки представникам політико-владної еліти. Цей виклик треба сприймати як обов’язок, що ставить завдання виконати його бездо- ганно, бо інакше – постраждають усі. Прикладом цього є пандемія коронавірусу. Це стосується і суспільно-політичних проблем, що з’явилися у порядку денному багатьох країнах (військові дії, праг- нення до смерті займати пост президента, керівника, підкорювати інші народи тощо). Такий підхід не відповідає вимогам сьогодення, принципам інноваційно-інформаційного суспільства знань. Світ створений у контексті динаміки і змін, тому мудрість життя впливає на управлінську культури усіх рівнів. Вона підлягає змінам, які породжують наукові відкриття, які своє чергою завдяки динамічно- сті вимагають нових персоналій, з якісно новим мисленням – як від- повідь суспільно-політичній динаміці й навколишньому світові. Саме тому кожна людина, керівник, партійний лідер мають бути свідомі власної готовності до викликів сучасності й особистих змін4. Дуже мудрим научінням для кожного є пізнання світу і серйозне осмислення своє місце в ньому, тобто людиноцентризм як феномен ХХІ ст., коли наука, освіта набули такого динамічно-інноваційного стану, що без освітянської ідеї навчатися впродовж життя ,людина пе- ретворюється у «живе ніщо». Це дає сигнал освітянам різного рівня, 4 Пірен М. І. Стратегія управлінської в соціальній роботі територіальних громад: навч. посібник-практикум. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2017. С. 87. 102 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 особливо шкільним педагогам активізувати процес виховного впливу з мотивацією себе, осмислювати свої дії, бажання – на кшталт того, як краще залишати після своїх дій позитив не тільки для себе, але й суспільству, «бо без нього особистого щастя немає». Великі мислителі світу століттями розвивали ідеї про те, як голов- ний суб’єкт і джерело влади має реалізувати себе на благо суспіль- ства, про шляхи і засоби реалізації влади фахівцями спільно з наро- дом. Вони обгрунтовували право народу усувати й судити тиранічну владу, яка зневажає його інтереси, зловживає своїми повноваження- ми. Ці ідеї закладено і в Конституцію України (1996 р.). Детальніше зазначені конституційні положення розкрито у Законі України «Про зверненння громадян» (1996 р.). Звернення громадян можна зараху- вати до розряду масових технологій участі населення у реформуванні державної політики5. Декларація про права і свободи людини теж визначає право на- родів скидати владу, що здійснює геноцид. Свідчення цього є в істо- ричному минулому України. Ідеться, зокрема, про факт голодомору 1932–1933 років, від якого загинуло більше 10 мільйонів людей). Ось якою була «управлінська культура» на той час. Тому у ХХІ столітті історична реальність навчає нас намагатися не допускати до влади людей, які не мають фахово-гуманістичної управлінської культури. На сучасному етапі громадяни, фахівці з освітянської просвітниць- кої роботи повинні бути мотивовані у напрямку переосмислення знань та досвіду управлінської культури у контексті сьогодення. Саме це пе- реосмислення повинно мотивувати їх докладати зусиль, спрямованих на демократизацію сучасного українського суспільства у суспільство з європейськими цінностями, де рівень управлінської культури реалізу- ють чесні професіонали, а не ті, хто прагне влади в інтересах власного збагачення. Не випадково на порядок денний життя громадянського суспільства поставлено проблему, що народ повинен сам навчитися 5 Ефективна комунікація органів публічного управління та інститутів громадянсько- го суспільства: інформаційний збірник. Чернівці «Букрек», 2018. 180 с. 103 Марія ПІРЕН. Діяльнісно-затребуваний підхід особистості фахівця щодо мотивації переосмислення знань і досвіду управлінської культури на рівні сьогодення мислити по-державницьки і, звісно ж, обдумано обирати керівників та державних службовців різного рівня. У свій час К. Поттер визначав відкрите суспільство як таке, в якому громадяни свідомо залучені до соціальної активності, що у більшості випадків відповідає за усе, що діється у суспільстві, таким чином зумовлюючи їх недопустимість не- гативу. Такому підходу до справ в умовах інформаційного суспільства сприятиме просвітницька освіта у територіальних громадах з метою формування у громадян психології державництва, національної само- ідентифікації. Це є необхідною передумовою формування цінностей високого рівня управлінської культури та відповідальності. Ціннісний принцип відповідальності за якість управлінської куль- тури у процесі переосмислення її вагомості на сучасному етапі змін повинен включати: • комплекс політико-юридичних норм, вимог, установок, що визна- чають відповідальність за якість політики, рішення, що приймаються, дії та поведінку; • державні й суспільно-громадські інститути, які забезпечують і спонукають усі гілки влади виконувати встановлені для них вимоги (у тому числі здійснюючи суд і покарання від місцевого рівня (тери- торіальних громад) до найвищих посадових осіб; • здатність суспільства запобігати безвідповідальності в діях суб’єктів управління на усіх рівнях; • контролювати реальність відповідальності суб’єктів управ- лінської культури на кшталт її ефективності на благо громадян і позитивних суспільних змін в сучасному українському суспіль- стві6. Вище наведені напрямки реалізації управлінської культури в рус- лі вимог сучасного переосмислення ставлять перед просвітницькою роботою освітян серед громадян суспільства завдання актуалізувати роботу щодо громадянської участі населення захищати свої права та 6 Пірен М. І. Просвітницька робота у територіальній громаді: професійно-освітянсь- кі засади реалізації: навч.посібник-практикум.Чернівці: Чернівец. нац. ун-т імені Юрія Федьковича, 2018. С. 53. 104 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 інтереси, сприймати ідеї демократії як природні й такі, що відповіда- ють суті людини, стимулювати здатність громадян до самоорганізації і суспільного самоврядування, брати участь у діяльності об’єднань гро- мадян, громадських радах, громадській експертизі, круглих столах, ре- ферендумах тощо. Демократи і модернізація суспільства вимірюються ступенем та якістю участі громадян щодо вирішення загальносуспіль- них проблем в сучасній Україні. Висновки Поняття «модернізація» з’явилася на початку 50-років ХХ ст. для характеристики країн, які здійснювали перехід від індустріального до інформаційного суспільства, насамперед через удосконалення еко- номічної інфраструктури, управлінських механізмів економічного зро- стання та використання найновітніших технологій. З точки зору істо- ричної науки – це процес, що спричиняє розвиток трансформаційних технологій, зумовлює перетворенння у суспільстві. Отже, успіх модернізації суспільства залежить від мотивації грома- дян щодо осмислення цілої низки проблем, а саме: • розширення свободи діяльності людини; • участі в управлінській діяльності та індустріалізації і становлен- ня сучасного ринкового господарства; • змін у структурі зайнятості; • вдосконалення принципово нового, активістського типу політич- ної культури, що передбачає активну роль народу; • забезпечення соціальної справедливості, універсальності за- конів перед системою владо-управлінської бюрократичної ієрархії; • почуття патріотизму, зміна психології меншовартості на психо- логію державності. Таким чином, сьогодні відбувається зміна пріоритетів у діяльно-за- требуваному підході особистості фахівця щодо переосмислення знань та досвіду управлінської культури у суспільних інститутах з метою відповідності вимог динаміки суспільно-політичних, економічних та екологічних проблем. 105 Марія ПІРЕН. Діяльно-затребуваний підхід особистості фахівця щодо мотивації переосмислення знань і досвіду управлінської культури на рівні сьогодення Mariia PIREN ACTIVITY-DEMAND APPROACH OF THE PERSONALITY OF THE SPECIALIST REGARDING MOTIVATION FOR RETURNING KNOWLEDGE AND EXPERIENCE MANAGEMENT CULTURE AT THE LEVEL OF NOWADAYS The article comprehends the objective need of thespecialist to analyse the problems of the motivation to rethink the knowledge and experience of management culture at the level of requirements for overcoming crises and approval of new, innovative principles of management culture, develop- ment of management leadership for efficiency and effectiveness. The pro- cess of decentralization of management, the transition to a market economy change the general requirements for the motivation of creative personality to change the system of requirements for problems of administrative moral- ity and management culture in society, local communities. Key words: modernization, motivation, managerial culture, competence, responsibility, spirituality, efficiency, anthropocentrism, rights, values, re- thinking, new technologies.. Мария ПИРЕН ДЕЯТЕЛЬНО-ВОСТРЕБОВАННЫЙ ПОДХОД ЛИЧНОСТИ СПЕЦИАЛИСТА ОТНОСИТЕЛЬНО МОТИВАЦИИ ПЕРЕОС- МЫСЛЕНИЯ ЗНАНИЙ И ОПЫТА УПРАВЛЕНЧЕСКОЙ КУЛЬ- ТУРЫ В НАСТОЯЩЕЕ ВРЕМЯ В статье осмыслено объективную необходимость для личности специалиста проблем мотивации относительно переосмысления знаний и опыта управленческой культуры на уровне требований пре- одоления кризисных состояний и утверждения новых, инновацион- ных принципов управленческой культуры, развития управленческого лидерства с целью эффективности и результативности. Процесс 106 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 децентрализации управления, переход к рыночной экономике меняют общие требования к мотивации личности для того, чтобы в обще- стве, территориальных общинах изменить систему требований к проблемам административной морали и управленческой культуры. Ключевые слова: модернизация, мотивация, управленческая куль- тура, компетентность, ответственность, духовность, действен- ность, человекоцентризм, права, ценности, переосмысления, новые технологии. Сергій БІЛОРУСОВ АНАЛІЗ ПОТРЕБ ЩОДО ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ПОСАДОВИХ ОСІБ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ В УМОВАХ РЕФОРМ У статті розкрито пріоритети професіоналізації публічного управління на регіональному та місцевому рівнях. Зроблено аналіз по- треб щодо підвищення компетентностей публічних службовців в кон- тексті реалізації політики НАДС. Проведені аналітичні дослідження серед публічних службовців щодо реалізації адміністративної рефор- ми, розвитку фахових компетентностей та пріоритетів їх професій- ного навчання й мотивації щодо підвищення рівня фахової підготовки. Наведені чинники впливу на розвиток людського капіталу на прикла- ді Херсонської області. Зроблено висновки щодо стратегії розвитку людського капіталу Херсонської області. Ключові слова: публічне управління, місцеве самоврядування, про- фесіоналізація, навчання кадрів, персонал. Наближається до завершення реформа децентралізації влади в Україні. Формуються нові стандарти та відкриваються нові можли- вості щодо діяльності органів публічної влади. Життєспроможність 107 Сергій БІЛОРУСОВ. Аналіз потреб щодо професійного навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування в конексті розвитку людського капіталу Херсонської області в умовах реформ створення самодостатніх регіонів та окремих територіальних громад залежить від науково обґрунтованого визначення їх фактичного стану та бачення подальшого розвитку. Уваги заслуговує сучасна інновацій- на регіональна політика, яка передбачає реалізацію ідеології сучасних економічної, адміністративної та адміністративно-територіальної ре- форм на регіональному та місцевому рівнях в умовах децентраліза- ції влади та створення об’єднаних територіальних громад, які мають утворити розвинуту інфраструктуру. Інтерес та очікування від зазначеної політики закономірно зроста- ють та перебувають у центрі уваги і постійної співпраці науковців з представниками органів публічної влади. Тому важливим є опрацю- вання актуальних питань і проведення досліджень зі сприяння нала- годженню ефективної взаємодії державних органів, зокрема місцевих органів виконавчої влади, з органами місцевого самоврядування щодо удосконалення державного регіонального будівництва, напрацювання новітніх дієвих підходів у сфері регіонального розвитку та сучасного бачення функціонування конкретного регіону з застосуванням компе- тентнісного підходу в діяльності органів публічної влади. Професіоналізація публічної служби та реалізація державної ре- гіональної політики з повноцінного використання трудових ресурсів передбачають такі пріоритети: оптимізацію підсистеми регіональних кадрів для органів публічного управління з урахуванням процесів де- централізації влади; добір та прогнозування розвитку персоналу, підви- щення рівня його фахових компетентностей; використання сервісних комунікацій кадрового спрямування; формування механізмів сти- мулювання висококваліфікованої праці із застосуванням інноваційних технологій підтримки всіх видів професійної діяльності. Ключовими завданнями реформування вітчизняної системи публічного управління є підвищення якості діяльності державної служби та служби в орга- нах місцевого самоврядування, оптимізація функціоналу владних ін- ституцій, забезпечення меж доцільного розподілу повноважень і сфер відповідальності між ними. Від ефективності публічного управління залежить рівень життя громадян, підвищення конкурентоспроможно- сті й міжнародної суб’єктності країни. 108 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Досягнення цих завдань не в останню чергу залежить від модер- нізації та розбудови з урахуванням кращих національних та світових практик і стандартів усіх складових сучасної системи професійно- го навчання державних службовців, голів місцевих державних ад- міністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад. Зазначена система затверджена відповідною постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 № 106 «Про затвердження Положення про систему професійного навчання державних службовців, голів міс- цевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступни- ків, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад», зорієнтованої на їх розвиток та кар’єрне зростання, здатної підвищувати якість роботи управлінської ланки в умовах здійснення реформ в Україні. Аналіз експертної аналітики функціонування сучасної системи професійного навчання важливий, насамперед, з точки зору визна- чення наявних проблемних питань та окреслення пріоритетних на- прямів реформування з метою забезпечення нововведень, орієнтова- ності на неперервний професійний розвиток службовців упродовж формування службової кар’єри. Це сприятиме підвищенню дієвості державної політики щодо професійного зростання відповідних ка- тегорій управлінців і дасть змогу завершити створення сучасної ці- лісної, мобільної та гнучкої системи професійного навчання з роз- винутою інфраструктурою, ефективним управлінням і належним ресурсним забезпеченням. Відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889 «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 500 «Про затвердження Положення про Національне агентство з питань державної служби», Положення про систему професійного навчан- ня державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого са- моврядування та депутатів місцевих рад, а також з метою надання методичної допомоги щодо розроблення та оформлення програм під- вищення кваліфікації, наказом Національного агентства України з пи- 109 Сергій БІЛОРУСОВ. Аналіз потреб щодо професійного навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування в конексті розвитку людського капіталу Херсонської області в умовах реформ тань державної служби від 13.03.2020 № 38-20 затверджено методичні рекомендації щодо розробки й оформлення програм підвищення ква- ліфікації перелічених категорій державних службовців. Зазначені методичні матеріали розраховані на суб’єктів надання освітніх послуг у сфері професійного навчання для ознайомлення за- мовників освітніх послуг та учасників навчання із загальною метою та змістом програми, її обсягом і тривалістю, формою та методами, критеріями та інструментами оцінювання результатів; встановлення алгоритму вивчення навчального матеріалу, обсягів навчального на- вантаження на учасників; представлення інформаційно-методично- го ресурсу, необхідного для оцінювання результативності програми замовниками освітніх послуг у сфері професійного навчання на базі Порталу управління знаннями, створеного НАДС. Херсонським регіональним центром підвищення кваліфікації проводяться системні дослідження серед працівників органів міс- цевого самоврядування з метою визначення актуальних питань роз- витку країни, шляхів вирішення сучасних завдань з використанням інноваційних підходів та набутих навичок. Результати досліджень постійно висвітлюються у фахових збірниках науково-практич- них конференцій, використовуються для удосконалення підвищен- ня кваліфікації відповідно до наказу Нацдержслужби України від 26.11.2019 № 211-19 «Про затвердження Порядку організації під- вищення кваліфікації державних службовців, голів місцевих дер- жавних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, по- садових осіб місцевого самоврядування». Щодо ефективності та змістовності реалізації управлінських рішень, які приймають органи публічної влади Херсонщини, серед її працівників було проведено соціологічне опитування з метою визначення очікувань від реформи децентралізації влади. Респонденти віддали пріоритет формуванню територіальних громад, здатних і спроможних самостійно вирішува- ти питання місцевого значення (37 %). Найменшу підтримку отри- мала теза щодо отримання організаційної та матеріальної підтримки від міжнародних організацій для вирішення питань розвитку тери- торіальних громад. 110 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Враховуючи потребу підтримки освіти та удосконалення квалііка- ції фахівців сфери публічного адміністрування в Україні та маючи за мету при використанні досвіду і потенціалу, створеного працівниками в процесі імплементації проєкту «Децентралізація пропонує кращі ре- зультати і ефективність (DOBRE)», Центр уклав угоду із Краківським економічним університетом про створення Консорціуму для поліп- шення спроможності системи освіти сфери публічного адмініструван- ня. Метою консорціуму є інтеграція академічної спільноти в Україні, зокрема з акцентом на 7 областях, в яких функціонує проєкт DOBRE, в тому числі у Херсонській, на основі ідеї інноваційного підходу до мо- дернізації системи освіти сфери публічного адміністрування, а також поширення знань про реформу децентралізації в Україні, популяриза- ція і практичне впровадження освітніх стандартів публічного адміні- стрування на трьох рівнях, бакалаврському, магістерському і післяди- пломному та підготовка зразка програми післядипломної освіти для лідерів об’єднаних територіальних громад. Так, на базі Центру з метою підвищення компетентності праців- ників реформованих органів місцевого самоврядування (об’єднаних територіальних громад), відповідно до підписаної у 2020 році Угоди з Малопольською школою публічного адміністрування Краківського економічного університету, Центр перепідготовки та підвищення ква- ліфікації планує провести навчальні семінари для працівників рефор- мованих органів місцевого самоврядування (ОТГ) шляхом реалізації спеціалізованої (сертифікованої освітньої) професійної програми піс- лядипломного навчання «Управління в органах місцевого самовряду- вання України» для менеджерів середнього рівня (керівники підроз- ділів, комунальних інституцій, проєктних і робочих груп) в рамках проєкту «Децентралізація приносить кращі результати та ефектив- ність (DOBRE)» за допомогою платформи дистанційного навчання, що залучить більшу кількість бажаючих взяти участь у зазначеному навчанні. Дистанційне навчання слухачів планується проходити за 8 напрямами: • управління місцевим самоврядуванням – концепції, моделі та практика в Україні; 111 Сергій БІЛОРУСОВ. Аналіз потреб щодо професійного навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування в конексті розвитку людського капіталу Херсонської області в умовах реформ • управління людськими ресурсами; • управління місцевим економічним розвитком; • публічні послуги – масштаб та наслідки для лідерів; • територіальне управління; • бюджети та управління фінансовими ресурсами; • соціальні комунікації та зовнішні партнерства; • управління проєктами; • лідерство. Насамперед на увагу заслуговує сучасна інноваційна регіональна політика, яка передбачає запровадження ідеології сучасних економіч- них реформ на регіональному та місцевому рівнях в умовах децен- тралізації влади та створення об’єднаних територіальних громад, які мають отримати розвинуту ефективну діючу інфраструктуру. Інтерес та очікування від зазначеної політики закономірно зростають і перебу- вають у центрі уваги і постійної співпраці науковців з представниками органів публічної влади. Важливим напрямком у цьому сегменті науко- вих досліджень є пошук шляхів динамічного розвитку інфраструктури об’єднаних територіальних громад і створення ефективних комуналь- них підприємств, принципів та можливостей щодо залучення інвести- цій, що є пріоритетом місцевої і регіональної політики держави та орга- нів публічного управління. Зазначене передбачає формування системи стратегічного менеджменту. На сьогодні у межах розроблення проєкту Стратегії розвитку Херсонської області на період 2021–2027 років, за- твердженої рішенням ХХХІ сесії VII скликання Херсонської обласної ради від 20.12.2019 № 1511, проводиться соціально-економічний ана- ліз регіону. Нині у Центрі здійснюється оцінка потреб з метою запо- бігання дублюванню та для збалансованого підвищення кваліфікації окремих категорій працівників органів публічної влади з урахуван- ням вищезазначених актуальних питань у межах децентралізації вла- ди та розвитку територіальних громад Херсонської області. Розвиток регіону залежить від експертно-аналітичного визначення його стану, бачення соціально-економічних перспектив. Для визначення пріори- тетних векторів ефективного розвитку Херсонського регіону на базі Центру в контексті навчання працівників органів публічної влади було 112 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 проведено опитування щодо очікувань від реалізації адміністративної реформи. Результати дослідження подані у таблиці. Таблиця 1. Очікування від реалізації адміністративної реформи № Окремі показники % 1 Отримання більших можливостей для професійної самореалізації 12 % 2 Отримання додаткових можливостей для кар’єрного зростання 9% Спрощення роботи з громадянами, а отже – 3 11 % самого робочого процесу Підвищення заробітної плати та спрощення отримання 4 14 % відповідного соціального статусу й гарантій держави Упровадження у діяльність органів публічної влади інноваційних 5 управлінських інструментів та пристосування публічного 17 % управління до сучасних вимог взагалі Залучення до роботи в органах публічного управління 6 переважно осіб з вищою освітою з публічного управління 6% та публічної служби Розширення повноважень органів місцевого самоврядування 7 паралельно зі звуженням функцій місцевих органів державної 7% виконавчої влади Надання більших повноважень територіальним громадам 8 19 % та органам самоорганізації населення Демократизація стилю ділового спілкування регіональних 9 органів публічної влади з центральними органами влади 5% та їх взаємодія взагалі Одним з найважливіших інструментів впливу на процеси рефор- мування публічного управління, ефективного використання наяв- ного людського потенціалу є Стратегія державної кадрової політики в умовах децентралізації державного управління в Україні, зміцнен- ня місцевого самоврядування на регіональному та місцевому рівнях, 113 Сергій БІЛОРУСОВ. Аналіз потреб щодо професійного навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування в конексті розвитку людського капіталу Херсонської області в умовах реформ які потребують коригування. Для забезпечення реалізації принципу професіоналізму в сучасних умовах важливим є не тільки формування системи раціональнішого використання знань та навичок публічних службовців, а також збереження професійних кадрів і підвищення їх професійної компетентності. Сучасний публічний службовець має володіти знаннями, навичка- ми та вміннями, достатніми для виконання державних функцій, покла- дених на нього. Сьогодні ці знання, вміння і навички можна здобути в Національній академії державного управління при Президентові України, інших навчальних закладах післядипломної освіти, які мають право надавати освітні послуги. Так, основою забезпечення принципу професіоналізму державної служби можна вважати професійну компе- тентність державного службовця, яку Закон «Про державну службу» визначає як здатність особи застосовувати спеціальні знання, уміння і навички, виявляти відповідні ділові риси для належного виконання встановлених завдань і обов’язків, навчання для мотивації професій- ного та особистого розвитку1. Також для державних службовців перед- бачено визначення оцінки ділових і професійних якостей і забезпечено аналіз їх професійних компетентностей. У цьому контексті Центр провів фахове дослідження серед керів- ників підрозділів управління персоналом органів публічної влади Хер- сонської області. Серед основних питань було визначено: важливість певних фахових компетентностей професійного спрямування; пріо- ритетність складових прагнення до власного професійного розвитку публічних службовців; оцінка власного бачення щодо реформи де- централізації влади; найбільш ефективні стилі організації взаємодії в умовах реформи публічного врядування. Професійний розвиток посадовців – це безперервний, свідомий, цілеспрямований процес особистісного та професійного зростання, що базується на інтеграції знань, умінь і компетентностей. Публічні службовці в своїй діяльності надають перевагу особистісному самовдосконаленню і фахово-пізна- вальній компетентностям. Що стосується складових прагнення до про- 1 Закон України Про державну службу : прийнятий 10 грудня 2015 року // Електрон- ний ресурс: Режим доступу – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text. 114 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 фесійного розвитку, то в пріоритеті є спроможність щодо лідерства, зокрема ефективна комунікація, вміння організовувати ефективну діяльність персоналу, аналітичне мислення та спрямованість в діяль- ності на кінцевий результат. Проведене опитування визначило бачення респондентів щодо пріоритетів реформи децентралізації, а саме: очіку- вання чіткого розподілу повноважень між рівнями органів місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади і територіаль- ними підрозділами центральних органів виконавчої влади, створення умов для економічного та соціального розвитку регіону. Рис. 1. Фахові компетентності професійного спрямування Загалом можна констатувати, що нині відбувається активний про- цес розвитку громадянського суспільства та публічного управління, формується нова регіональна кадрова політика в межах стратегічно- го планування місцевого та регіонального розвитку, яка передбачає: кількісну оптимізацію підсистем регіональних і місцевих кадрів для органів публічного управління з урахуванням процесів децентралізації влади, потреб держави, місцевого самоврядування; посилення фахо- вих комунікацій та горизонтальних зв’язків; удосконалення форму- вання загальнонаціональної системи професійного навчання кадрів; 115 Сергій БІЛОРУСОВ. Аналіз потреб щодо професійного навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування в конексті розвитку людського капіталу Херсонської області в умовах реформ адаптації публічної служби до інформатизації суспільства, впрова- дження інноваційних технологій в усіх ланках кадрової системи. Національним агентством України з питань державної служби впроваджується компетентнісна модель управління людськими ре- сурсами, в тому числі на регіональному рівні. Професійний розвиток посадовців має бути безперервним, свідомим, цілеспрямованим про- цесом особистісного та професійного зростання та базуватися на ін- теграції знань, умінь і компетентностей. Публічні службовці в своїй діяльності повинні надавати перевагу особистісному самовдоскона- ленню та фахово-пізнавальній компетентностям. Наприклад, однією зі складових професійної компетентності кожного публічного службовця є ділова комунікація та культура міжособистісного спілкування. Вони займають значну частину робочого часу. У процесі ділової комунікації забезпечується можливість отриму- вати і передавати інформацію, здійснювати вплив на прийняття управ- лінських рішень в системі органів публічного управління. Фахова ко- мунікація набуває нині значущості як один з найважливіших напрямів управлінської діяльності. Наявні відмінності у стилях спілкування між колегами, підлеглими, іншими особами стають причиною непорозу- мінь, конфліктів, розчарувань і втрачених можливостей. Тому кожному керівнику, державному службовцю і посадовій особі місцевого само- врядування варто пам’ятати: головна мета ділового спілкування поля- гає в досягненні взаємозацікавленого взаєморозуміння. Лабораторія з питань удосконалення навчання Центру зроби- ла фахове опитування серед державних службовців, які працюють на державній службі до 1 року в апараті та структурних підрозділах облдержадміністрації і райдержадміністрацій, а також серед молоді Регіональної школи лідерства щодо принципів професійної культури державного службовця. За більшістю оцінок були означені такі пріо- ритети: дотримання працівниками етичних норм службової поведінки, соціальна відповідальність та прагнення до постійного вдосконалення, а також високий командний дух працівників і постійне його зміцнення. Будь-яка спільна справа передбачає спілкування, взаємодію учасників і зворотну комунікацію як необхідні засоби забезпечення її ефектив- 116 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ності. Публічні службовці повинні запобігати виникненню конфліктів у колективі, виконувати свої посадові обов’язки чесно і неупередже- но. Якщо керівник вміє ставити завдання, визначати засоби досягнен- ня мети і методи контролю, управляти думкою колективу, мотивувати працівників на повноцінну роботу та досягати високих результатів, тоді колектив працює як злагоджений механізм та єдина команда. Рис. 2. Пріоритети професійного навчання публічних службовців Актуальним є визначення тематичного направлення щодо навчання публічних службовців, де одними із головних пріоритетів вважають розкриття питань, які стосуються публічної служби та професійного напрямку. Щодо проблем економіки, психології та правових аспектів, то на сьогоднішній день вони є не менш важливими (рис. 2). Важливим є закріплення не тільки фахових, а й громадянських ком- петентностей. Реформування публічної служби передбачає застосу- вання профілів професійної компетентності, які розширюють критерії, встановлені до посади кваліфікаційними вимогами, беручи до уваги не лише освітній та освітньокваліфікаційний рівень і стаж, а й досвід роботи, володіння спеціальними знаннями, уміннями та навичками, необхідними для ефективного виконання посадових обов'язків. Зазначений інструмент використовується в різних сферах розвит- ку людського капіталу, включаючи планування людських ресурсів 117 Сергій БІЛОРУСОВ. Аналіз потреб щодо професійного навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування в конексті розвитку людського капіталу Херсонської області в умовах реформ і набір персоналу, професійне навчання та підвищення кваліфікації, оцінювання результатів діяльності, просування по службі та плану- вання кар'єри. Профілі компетентності стануть основою змісту про- фесійного розвитку публічних службовців: від визначення особистих потреб у навчанні до вдосконалення навчальних програм, підходів та вимог до підвищення кваліфікації загалом. Таблиця 2. Професійна компетентність публічного службовця № Характеристики % Вільне володіння риторичними прийомами, вміння переконувати 1 4% співрозмовника, досвід виступів перед різними аудиторіями Навички та вміння діяльності у приватному секторі, бо це є 2 фактором, що сприяє активній взаємодії між органами влади 4% та бізнес-структурами Наявність активної громадянської позиції, спрямованої на 3 подальше реформування публічного управління та лібералізацію 13 % різних сторін суспільного життя в цілому Досвід перебування на керівних посадах в органах публічної 4 8% влади не менше трьох років Досвід неепізодичного та систематичного впровадження 5 інноваційних інструментів управління в роботі в органах 2% публічної влади Знання інновацій в управлінні взагалі та бажано в публічному 6 25 % управлінні, готовність до впровадження інновацій 7 Досвід роботи на державній службі не менше п’яти років 6% Висока адаптованість до бюрократії як форми організації 8 діяльності органів влади на основі пріоритету виконавської 3% дисципліни, субординації та традицій Наявність вищої освіти з державного управління та проходження 9 15 % підвищення кваліфікації з державного управління 10 Наявність широкої філософської ерудиції, загальна начитаність 4% Наявність теоретичних знань та навичок з теорій управління, 11 16 % теорій організації та менеджменту взагалі 118 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Також серед представників органів місцевого самоврядування про- ведено дослідження щодо окремих складових розвитку людських ре- сурсів Херсонської області. Основними питаннями було визначено: поняття змісту розвитку людського капіталу; управління людськими ресурсами; складові розвитку територіальної громади. Респондентам було запропоновано визначити пріоритети впливу на розвиток людсь- кого капіталу області, які, на їх думку, є найбільш важливими. Так, із 5 пропозицій найголовнішими вони вважають розвиток території та її громади (38 %), наближення до європейських соціальних стандартів життя населення та якісна економічна освіта і підготовка кадрів на всіх рівнях (рис. 3). Рис. 3. Пріоритетні чинники впливу на розвиток людського капіталу Херсонської області Стосовно шляхів реалізації обласної програми «Розвиток людсь- кого капіталу» на 2017–2023 роки, затвердженої рішенням Херсонсь- кої обласної ради XII сесії сьомого скликання від 10 квітня 2017 року № 473, посадові особи зробили наголос на фінансуванні підготовки здобувачів вищої освіти за рахунок обласного та місцевого бюджетів, в тому числі шляхом надання цільових пільгових кредитів і збільшення 119 Сергій БІЛОРУСОВ. Аналіз потреб щодо професійного навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування в конексті розвитку людського капіталу Херсонської області в умовах реформ частки населення з вищою освітою (24 %), а також надання у закладах вищої освіти області якісної освіти випускникам шкіл (за результатами ЗНО) за рахунок коштів обласного та місцевих бюджетів з подальшим працевлаштуванням їх за місцем проживання. Крім того, опитування представників органів місцевого самоврядування щодо питання ро- звитку об’єднаних територіальних громад вказало на те, що одним із головних пріоритетів їх подальшої успішної діяльності є накопичення як фінансових, так і людських ресурсів. Таблиця 3. Шляхи реалізації обласної Програми «Розвиток людського капіталу» на 2017-2023 роки за освітнім напрямком № Характеристики % Фінансування підготовки здобувачів вищої освіти за рахунок обласного та місцевих бюджетів для абітурієнтів із сільської 1 24 % місцевості, в тому числі шляхом надання цільових пільгових кредитів на здобуття вищої освіти Впровадження регіонального замовлення 2 16 % на гостродефіцитні спеціальності 3 Проведення профорієнтаційних заходів серед сільської молоді 12 % 4 Сприяння формуванню висококваліфікаційних фахівців 16 % 5 Збільшення частки населення з вищою освітою 2% Надання вищими навчальними закладами області якісної освіти випускникам шкіл (за результатами ЗНО) за рахунок коштів 6 20 % обласного та місцевих бюджетів з подальшим працевлаштуванням за їх місцем проживання Надання соціально незахищеним або іншим пільговим верствам 7 населення якісних освітніх послуг у вищих навчальних закладах 11% області за кошти обласного та місцевих бюджетів В умовах завершення процесів децентралізації щодо створення об’єднаних територіальних громад та визначення засад нового ад- міністративно-територіального устрою на районному рівні набуває нового змісту багаторівневе врядування, серед важливих складових 120 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 якого є формування регіональної політики та згладжування соціаль- но-економічних диспропорцій у розвитку окремих територій на фоні загального підвищення рівня економічного розвитку, стандартів жит- тя та добробуту населення країни, підвищення продуктивності й кон- курентоспроможності національної та регіональних економік. Усе це можливе за умови раціонального використання ресурсів і людського капіталу регіонів, їх економічної бази, інвестиційних та інновацій- них важелів впливу на розвиток регіональних економічних систем. В умовах децентралізації державного управління в Україні, зміцнен- ня самостійності регіонів, формування об’єднаних територіальних громад актуальним стає коригування державної та розробка ефектив- ної регіональної кадрової політики як одного з дієвих інструментів активного впливу на процеси, що відбуваються в державі, в межах оптимізації чисельності апарату управління, необхідність ефективно- го використання людського потенціалу та якісна підготовка фахівців та управлінців, запровадження інновацій в усі сфери життєдіяльнос- ті. Також для подальшого ефективного розвитку регіону необхідно створити нові робочі місця, що сприятиме зменшенню міграції та пе- реміщенню осіб у межах та за межі держави. Розвинена інфраструк- тура на обласному та місцевому рівнях визначена як одна із важли- вих складових для створення умов щодо соціального, економічного, технічного, культурного розвитку. Потрібно зрозуміти соціальні та економічні тенденції, які формуються виходячи з наявних макроеко- номічних показників, та скорегувати стратегію щодо підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців з урахуванням ви- кликів часу та стандартів щодо оцінки діяльності та організації їх навчання. Тому однією із необхідних умов формування нових високотехно- логічних галузей економіки, стимулювання ринку інновацій та науко- місткої продукції є модернізація системи освіти з метою підготовки кадрів для державного будівництва та інноваційної діяльності. У зв’яз- ку з цим важливим є аналіз досліджень інноваційних процесів у вищій освіті та сучасних моделей освітньої діяльності. Визначальна ознака сучасного суспільства полягає у переорієнтації економіки держав на 121 Сергій БІЛОРУСОВ. Аналіз потреб щодо професійного навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування в конексті розвитку людського капіталу Херсонської області в умовах реформ новий рівень технологічного розвитку на основі розробки і викори- стання високих технологій. Одним із найважливіших завдань для органів публічної влади є широке впровадження в процес прийняття управлінський рішень циф- рових технологій. Без цього неможливо забезпечити належну якість та швидкість прийняття рішень з питань розвитку територій, а отже, і реальне покращення якості надання публічних послуг. Прийняття рішень органами влади щодо розвитку території, формування та ре- алізації стратегії власного розвитку територіальних громад потребу- ють регулярного і структурованого супроводу. Якість управлінських рішень безпосередньо визначається повнотою і достовірністю вихід- ної інформації. Проте досвід показує, що органам влади та місцевого самоврядування доводиться працювати в умовах обмежених термінів та кількості фахових даних. Сприяти вирішенню цього питання може цілісна система інформаційно-аналітичного прийняття управлінських рішень стосовно реалізації проєктів регіонального розвитку із залу- ченням інструментарію сучасних цифрових технологій. Важливою особливістю освітньої цифровізації є їх трансформація з традиційної технології навчання кадрів до нових інформаційних комп’ютерних, тобто СМАРТ-технологій. На шляху до євроінтеграції стає електронне навчання, тобто освітній простір, у якому відбувається формування у слухачів рис і вмінь, необхідних публічному службовцю: медіаграмот- ність, критичне мислення, здатність до рішення творчих завдань, умін- ня мислити масштабно, готовність працювати в команді, громадянська свідомість. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 67-р схвалено Концепцію розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018–2020 роки. Вона передбачає здійснен- ня заходів щодо впровадження відповідних стимулів для цифровіза- ції економіки, суспільної та соціальної сфер, усвідомлення наявних викликів та інструментів розвитку цифрових інфраструктур, набут- тя громадянами цифрових компетенцій, а також визначає критичні сфери та проєкти цифровізації, стимулювання внутрішнього ринку виробництва, використання та споживання інформаційно-комуні- 122 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 каційних та цифрових технологій2. Цифровізація є визнаним меха- нізмом економічного зростання завдяки здатності технологій пози- тивно впливати на ефективність, результативність, вартість і якість економічної, громадської та особистої діяльності. Високотехноло- гічне виробництво та модернізація промисловості за допомогою ін- формаційно-комунікаційних і цифрових технологій, масштаб і темп цифрових трансформацій повинні стати пріоритетом економічного розвитку, в тому числі на місцевому та регіональному рівнях. При системному державному підході цифрові технології будуть значно стимулювати розвиток відкритого інформаційного суспільства як одного з істотних факторів розвитку демократії у країні, підвищен- ня продуктивності, економічного зростання, а також покращення якості життя громадян України. Існуюча система закладів підготов- ки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службов- ців органів державної влади та посадових осіб органів місцевого самоврядування може стати базою для інноваційних підходів щодо поступового використання засобів нових освітніх цифрових техно- логій. Виходячи з цього, дистанційне навчання повинно базуватися на тому, що є корисного в методиці заочного навчання. У комплексі з най- новішими технічними засобами комунікації обробки інформації, до- свідом країн далекого і ближнього зарубіжжя, дистанційне навчання допоможе нам вийти на якісно новий рівень підготовки спеціалістів та значно збільшити їх кількість, а також за рахунок виключення витрат зменшити питомі витрати на навчання. Херсонський регіональний центр підвищенні кваліфікації продов- жує вдосконалювати інноваційні он-лайн заходи з урахуванням викли- ків сьогодення, а саме – платформи для дистанційного навчання поса- дових осіб органів місцевого самоврядування, в тому числі об’єднаних територіальних громад Херсонської області. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018–2020 роки» : підписане 17 січня 2018 р. № 67-р // Електронний ресурс: Режим доступу – https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/67-2018-%D1%80. 123 Сергій БІЛОРУСОВ. Аналіз потреб щодо професійного навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування в конексті розвитку людського капіталу Херсонської області в умовах реформ Serhiy BILORUSOV NEEDS ANALISYS OF PUBLIC OFFICIALS’ VOCATIONAL TRAINING OF LOCAL GOVERNMENT OFFICIALS IN THE CONTEXT OF HUMAN CAPITAL DEVELOPMENT OF THE KHERSON REGION IN THE REFORMS CONDITIONS The priorities of public administration professionalization at the regio- nal and local levels are revealed. An analysis of the need to increase the competencies of civil servants in the context of the implementation of the NADS policy. Analytical research was conducted among civil servants on the implementation of administrative reform, development of professional competencies and priorities of their professional training and motivation to improve the level of professional training. Factors influencing the develop- ment of human capital on the example of Kherson region are given. Con- clusions on the strategy of human capital development of Kherson region are made. Key words: public administration, local government, professionaliza- tion, staff training, staff. Сергей БЕЛОРУСОВ АНАЛИЗ ПОТРЕБНОСТЕЙ В ПРОФЕССИОНАЛЬНОМ ОБУЧЕНИИ ДОЛЖНОСТНЫХ ЛИЦ ОРГАНОВ МЕСТНОГО САМОУПРАВЛЕНИЯ В КОНТЕКСТЕ РАЗВИТИЯ ЧЕЛОВЕЧЕСКОГО КАПИТАЛА ХЕРСОНСКОЙ ОБЛАСТИ В УСЛОВИЯХ РЕФОРМ В данной статье раскрыто приоритеты профессионализации пу- бличного управления на региональном и местном уровнях. Сделан ана- лиз потребностей по повышению компетенций публичных служащих в контексте реализации политики НАГС. Проведенные аналитические исследования среди публичных служащих по реализации администра- 124 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 тивной реформы, развития профессиональных компетенций и прио- ритетов их профессионального обучения и мотивации по повышению уровня профессиональной подготовки. Приведены факторы влияния на развитие человеческого капитала на примере Херсонской области. Сделаны выводы о стратегии развития человеческого капитала Хер- сонской области. Ключевые слова: публичное управление, местное самоуправление, профессионализация, обучение кадров, персонал. Інна ДУТЧАК МОЖЛИВОСТІ ВРАХУВАННЯ ДОСВІДУ КРАЇН ЄС ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ НА ТЕРЕНАХ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ У статті узагальнено нові моделі гармонізації процесів центра- лізації і децентралізації управління освітою у країнах ЄС, її демо- кратичний контекст; охарактеризовано динаміку змін у структурі обов’язкової освіти на всіх її рівнях; проаналізовано теоретичні прин- ципи та практичні рішення розбудови системи неперервної освіти, її глобальний та європейський контекст, а також корисний досвід для системи освіти України. Ключові слова: середня освіта, обов’язкова освіта, стандарти- зація освіти, цілі освіти, європейська освіта, моделі систем освіти, управління освітніми системами, неперервна освіта, демократизація освіти, інтеграція освіти. Освіта за своїм сутнісним змістом і державною вагомістю належить до тих складових суспільного життя, що визначають рівень розвитку і політичний, соціальний, економічний, культурний імідж будь-якої країни. «Освіта передусім відтворює наявний суспільний порядок, го- туючи соціалізованих, компетентних і за змогою лояльних учасників 125 Інна ДУТЧАК. Можливості врахування досвіду країн ЄС щодо реформування системи середньої освіти на теренах Чернівецької області колективного життя, що дотримуються норм, правил і законів, загаль- ноприйнятих у певній країні»1. Серед характеристик освітніх змін у країнах ЄС варто відзначити наступні: активізація законодавчої діяльності у сфері удосконалення структури шкільної освіти та забезпечення реалізації державних, ре- гіональних і муніципальних проєктів модернізації школи; демокра- тизація систем освіти у напрямі подолання в ній дуалізму і селек- тивності; створення єдиної загальноосвітньої школи, у системі якої поєднується дошкільна підготовка, початкова школа та перший цикл середньої школи; виокремлення в системі середньої школи старшого циклу (третій-четвертий роки навчання) з орієнтацією на диферен- ціацію систем вибору навчальних дисциплін або різних типів про- філюючого фахового навчання; спрямування державної політики у сфері реформування освіти на підвищення якості професійно-техніч- ної освіти як пріоритетного завдання суспільства; реалізація освіт- ніх держаних програм, зорієнтованих на забезпечення всім учням сприятливих умов для успішного навчання і підготовку їх до адек- ватного сприйняття варіабельних ситуацій соціально-економічних трансформацій; модернізація змісту обов’язкової освіти за імперати- вами соціально вагомих пріоритетів, пов’язаних з новими шляхами розв’язання проблем розбудови сучасного високотехнічного світу; удосконалення технологій навчального процесу в напрямі впрова- дження системи методів, які стимулюють розвиток пізнавальної активності учнів, критичного мислення, розширення їх креативних можливостей і самостійності. 1 Флиер А. Я. Культурная компетентность личности: между проблемами образо- вания и национальной политики //Общественные науки и современность. 2000. № 2. С.151; пор. : Зязюн І. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії. К.: Українсько-фінський інститут менеджементу і бізнесу, 1997. 302 с.; Філіпчук Г. Громадянське суспільство: освіта, етнокультура, етнополітика. Чернівці: Зелена Буковина, 2002.488 с.; Еппл М. В. Культурна політика і освіта : Пер. з англ. К.: Веселка, 2002. С. 32–47; Саймон Б. Обще- ство и образование: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1989. С. 14–87; Дьюї Дж. Демократія і освіта: Пер. з англ. Львів: Літопис, 2003. С.15–24, 65–82; Фэгерлинд И., Шёстедт Б. Ев- ропа: тенденции и проблемы // Перспективы: вопросы образования. 1992. № 1/2. С. 103– 111; Вульфсон Б. Л. Сравнительная педагогика: история и современные проблемы. М.: Изд-во УРАО, 2003. С. 103–181; Pachociński R. Oświata XXI wieku: kierunki przeobrażeń. Warszawa: IBE, 1999. S. 5–38. 126 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Однією з найголовніших характеристик сучасного освітнього посту- пу є послідовна розбудова системи неперервної освіти – освіти протягом всього життя людини. Ця концепція органічно пов’язується з іншою – з концепцією суспільства, що вчиться (освітнє суспільство), базові век- тори якої фокусуються на координації таких трьох когнітивно-прагма- тичних суспільних функцій як: гармонізація технологій засвоєння знань, цілеспрямована мотивізація актуалізації змістових параметрів знань та орієнтація на досягнення ефективного використання знань. Для країн ЄС спочатку характерним було формування здебільшого трьох провідних за своєю сутністю, значною мірою селективних, моде- лей шкільних систем. Але з часом з’являється принципово нова модель шкільної освіти – організація системи масової середньої школи, осно- вою якої є новий тип загальноосвітньої школи, що поєднує початко- ву школу і цикли середньої школи, а також орієнтація на об’єднання з початковою школою старших груп дошкільних установ різних типів. Усі країни ЄС переконливо демонструють політичну рішучість у розв’язанні складних проблем суспільного поступу. Особливо пере- конливими є реформістські кроки у структуруванні освіти за алгорит- мом високих принципів демократичного суспільства. Не менш важли- вим є і те, що процес реформування обов’язкової освіти у країнах ЄС включає як фундаментальні ознаки децентралізацію керування осві- тою, формування парадигми оцінювання та інспекцію якості освіти на національному, регіональному і муніципальному рівнях. У країнах ЄС діють спеціальні контролюючі структури, головною метою яких є державна відповідальність за перевірку якості освіти. До того ж функція інспекції стає важливою складовою всього процесу формування оцінювальної системи. Базовий вектор освітніх реформ зорієнтовано на розбудову критеріїв системи оцінювання в напрямі підвищення стандартів освіти як одного з найважливіших чинників суспільного прогресу. Тут виокремлюються п’ять таких основних принципів моніторингу оцінювального комплексу: об’єктивність оцінювання, релевантність оцінювання програми навчального процесу, варіабельність оцінюван- ня, оцінювання як інструмент поліпшення технологій процесу навчан- 127 Інна ДУТЧАК. Можливості врахування досвіду країн ЄС щодо реформування системи середньої освіти на теренах Чернівецької області ня та викладання, суспільна виправданість критеріїв оцінювання яко- сті освіти. Для країн ЄС притаманним є рух у напрямі створення системи масової середньої освіти, «яка асоціювалася з демократизацією, со- ціальним прогресом, зростанням престижу держави на міжнародній арені... Середня освіта в більшості регіонів світу представлена двома рівнями загальноосвітньої підготовки: неповними середніми школами (І ступінь) і повними середніми школами (ІІ ступінь) з усією різнома- нітністю типів шкіл, відділень, потоків, як правило, академічного або практичного за змістом спрямування»2. Характеристика оцінювального комплексу в країнах ЄС характери- зується переважно за чотирма параметрами: ступінь децентралізації оцінювання, оцінювальна функція, оцінювальні установи та зміст мо- делі оцінювання3. До базових стратегій розбудови освітніх систем країн ЄС нале- жить також реструктуризація на різних рівнях структури управління навчальним процесом в обов’язковій освіті. Одним з найважливіших параметрів виміру й оцінки освітянського простору є управління осві- тою, в якому прийнято виділяти три блоки управлінських рішень – макро-адміністративний, мікро-адміністративний та фінансовий. З позицій концепції цілісності світового педагогічного процесу й філософії освіти заслуговують на особливу увагу саме інтеграційні процеси у реформуванні освіти – передусім в напрямі такої педагогіза- ції суспільства, за якою відбувається гармонізація тенденцій централі- 2 Реформы образования в современном мире: глобальные и региональные тен- денции. М.: Изд–во Российского открытого университета, 1995. С. 146, 149; пор.: Структура и учебно-воспитательный процес в 12–летней общеобразовательной шко- ле западноевропейских стран. М.: [Ин-т теории педагогики и образования РАО], 2001. С. 4–7; Вульфсон Б. Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге XXI в. М.: Изд-во УРАО, 1999. С. 5–130; Kupisiewicz Cz. O reformach szkolnych. – Warszawa: Wyd- wo «Żak», 1999. S. 85–112. 3 A Decade of Reforms at Compulsory Education Level in the European Union. – Brus- sels: [European Unit of EURYDICE], 1997. – P. 53–56; пор: Secondary Education in the European Union: Structures, Organisation and Administration. Brussels: [European Unit of EURYDICE], 1997; Szkolnictwo średnie w Unii Europejskiej: struktury, organizacja i ad- ministracja. Warszawa, 1999. S. 92–103; Шишов С. Е., Kальней В. А. Школа: мониторинг качества образования. М.: Педагогическое общество России, 2000. С. 18–141. 128 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 зації і децентралізації, глобалізації й регіоналізації, а також інтеграції й дезінтеграції. Динаміка співвідношень централізації чи децентралізації націо- нальних управлінських систем освіти представлена переважно у п’я- ти сферах: планування освітньої системи; визначення цілей і змісту навчальних програм, методів і критеріїв оцінювання; встановлен- ня штату педагогічного й непедагогічного персоналу школи й рівня контролю за виконанням ними посадових обов’язків; оцінювання та інспектування освітньої діяльності; фінансування освіти. Для всіх цих управлінських сфер більшості країн ЄС характерним є домінування центральної влади. Однією з важливих проблем управління освітою є встановлен- ня рівня відповідальності центральної влади і закладів освіти за визначення змісту і цілей навчальних програм. Тут різні країни де- монструють різні моделі співвідношення тенденцій централізації та децентралізації в управлінні освітою, зокрема у визначенні змісту навчальних програм. Іншою важливою сферою, показовою для визначення параметрів кореляції процесів централізації та децентралізації управління осві- тою, є встановлення відповідальності за призначення педагогічного й непедагогічного персоналу закладів освіти. Фундаментальні принципи розбудови освітніх систем країн ЄС за алгоритмом сучасної філософії освіти базуються передусім на концеп- тах демократизації й гуманізації, інтеграції й соціалізації. Політичні імперативи розбудови європейського освітнього простору зорієнтова- но на гармонізацію тут континентальних, національних і регіональних тенденцій. Саме з таких концептуальних ідеологем – культура і освіта, освіта і демократичне суспільство розглядається компаративний формат цілей освітніх реформ в країнах ЄС4. 4 A Decade of Reforms at Compulsory Education Level in the European Union (1984– 1994). Brussels: [European Unit of EURYDICE], 1997. P. 8, 16, 74–124, 151–177, 194–244, 259, 276; пор. : Secondary Education in the European Union: Structures, Organisation and Administration. Brussels: [European Unit of EURYDICE], 1997; Dziewulak D. Systemy szkolne Unii Europejskiej. Warszawa: Wyd-wo "Żak", 1997. S. 37–119. 129 Інна ДУТЧАК. Можливості врахування досвіду країн ЄС щодо реформування системи середньої освіти на теренах Чернівецької області Визначальними соціопедагогічними тенденціями в більшості країн ЄС є децентралізація й адаптування до ринку праці. Соціопедагогічні процеси, спрямовані на трансформацію освітніх систем, зокрема за вектором пролонгації освітньої підготовки після за- кінчення обов’язкової освіти, також є вагомим компонентом ідеології нових цілей освіти й виховання, вмотивованої поваги до подальшого навчання, власне до постобов’язкової освіти. Важливим сектором формування парадигми цілей обов’язкової освіти в країнах ЄС є також, з одного боку, різноманітні імпульси, зо- рієнтовані на певну децентралізацію повноважень визначення змісту навчальних програм, з іншого – державницька спрямованість на досяг- нення – за встановленими параметрами – певної соціально вмотивова- ної єдності змісту навчальних програм в системі обов’язкової освіти. З цих суспільно вагомих позицій характеристики цілей обов’язко- вої освіти виокремлюються в системі пріоритетів такі комплекси тео- ретичних параметрів: • досягнення справжньої рівноправності соціальних можливостей здобуття обов’язкової освіти без будь-яких обмежень; гармонізація процесу забезпечення рівних можливостей здобуття освіти в напрямі координації цілей стабільності надання обов’язкової освіти і соціаль- но-економіко-культурної динаміки; захист права на обов’язкову освіту та її демократизація; правове забезпечення неможливості дискриміна- ції при одержанні обов’язкової освіти; пролонгація терміну обов’язко- вої освіти; • забезпечення всього населення базовою освітою з широкою зба- лансованою навчальною програмою, мета якої виховання «інформо- ваного» громадянина країни, зокрема, розширення змісту і завдань навчальних програм; • забезпечення підготовки учнів до адекватного сприймання соці- альних норм подальшого дорослого життя – професійного, родинного і локального форматів, а також підготовки учнів до майбутньої адапта- ції, зокрема до мінливості ринку праці і соціальних трансформацій, до опановування різними соціокультурними нормативами інтерактивних сфер людської діяльності. 130 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Для всіх країн ЄС характерним є значне розширення кількості ці- лей, визначених для базової освіти і здобуття вмінь. Децентралізація цілей освіти та їх адаптація до вимог майбутнього ринку праці є ос- новними трансформаційними тенденціями в більшості країн ЄС. Для розбудови освітніх парадигм країн ЄС характерним є загальна спрямованість їх на інтеграцію в цій сфері суспільного життя. Важливе значення тут має реформістський поступ у сфері обов’язкової освіти, спрямований на створення якісно нових моделей її організації з ура- хуванням не лише вимог демократичного імперативу сучасної освіти, але й ідеології розширення параметрів гармонізації критеріїв розбудо- ви систем освіти й соціально-економічного потенціалу держав. За офіційними даними, у динаміці реформ структури обов’язкової освіти в країнах ЄС виокремлюються такі основні параметри, як: ви- значення понять «обов’язкова освіта» й «обов’язковий термін перебу- вання в школі”; встановлення тривалості обов’язкової освіти; страти- фікація моделей закладів обов’язкової освіти чи типів їх структури та атестація завершення обов’язкового рівня середньої освіти. Характерним для першого параметра є те, що в більшості країн ЄС батьки не зобов’язані віддавати дітей до школи тоді, коли вони са- мостійно «забезпечують їх освітою». До того ж там, де «обов’язковий шкільний вік» сягає 18 років, навчання на старшому етапі (від 16 до 18 років) може проходити за вечірньою формою. Щодо свободи вибо- ру батьками типу школи – загальнодоступної державної чи приватної, то в різних регіонах ЄС ситуація неоднакова. Щодо другого параметра в більшості країн ЄС відзначається глибо- ко соціально, економічно й духовно вмотивована тенденція до збіль- шення тривалості обов’язкової освіти в різних часових вимірах – від восьми й дев’яти років до десяти й одинадцяти років та понад оди- надцять років. У цілому за останні роки майже в половині країн ЄС терміни обов’язкової освіти зросли на один, два і навіть на три роки, доводячи граничний середній вік учнів до п’ятнадцяти, шістнадцяти або вісімнадцяти років. Обов’язкове навчання (обов’язкова освіта) в країнах ЄС по- чинається переважно з шести років. Водночас у деяких регіонах 131 Інна ДУТЧАК. Можливості врахування досвіду країн ЄС щодо реформування системи середньої освіти на теренах Чернівецької області спостерігається два типи інших державних нормативів початку обов’язкового навчання, зокрема: початок обов’язкового навчання з більш раннього віку: з п’яти років і навіть з чотирьох років; початок обов’язкового навчання з більш пізнього віку: офіційно – з семи років, практично – з восьми років. За третім параметром структурний простір обов’язкового навчан- ня в країнах ЄС поділяється на шість серій модельних типів у двох класифікаційних версіях: диференціація моделей структур обов’язко- вої освіти на певні ступені чи цикли; стратифікація моделей структур обов’язкової освіти на більш або менш диференційовані рівні серед- ньої освіти. З позицій першої класифікаційної версії виокремлюються такі три типи структурних моделей за ступенями чи циклами обов’язкової освіти в країнах ЄС: обов’язкове загальне навчання без його офіцій- ного розмежування на початкову і середню освіту на державному й регіональному рівнях; поділ обов’язкового загального навчання на два окремих ступені (цикли): початкову освіту і середню освіту – звичай- но, у двох різних типах навчальних закладів – у тих регіонах, де діти навчаються в початковій школі до 12 років; виокремлення в Люксем- бургу в обов’язковому одинадцятирічному стаціонарному навчанні специфічного циклу – дошкільної освіти (для всіх дітей віком з чоти- рьох до шести років), що передує початковій школі, яку зобов’язані відвідувати всі діти віком від шести до п’ятнадцяти років (як мінімум); у кінці шостого року початкової школи учні починають навчатися за різними напрямами. За алгоритмом другої класифікаційної версії – рівнями диференці- ації обов’язкової середньої освіти – в країнах ЄС визначаються також три структурних модулі. Найпоширенішим, характерним для більшо- сті країн ЄС є навчання в обов’язковій середній школі на базі загальної програми, також варіативність навчальних напрямів у системі серед- ньої освіти, один з яких учні обирають у віці від десяти до дванадцяти років перед закінченням навчання в початковій школі, та вибір майбут- ньої професійної орієнтації на вищому ступені середньої освіти – за один рік до закінчення обов’язкового навчання; відміна селективної за 132 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 своєю сутністю, недемократичної норми розподілу учнів на останньо- му етапі навчання (три роки) на різні освітні рівні й напрями. За четвертим параметром у стратифікації трансформації у струк- турі обов’язкової освіти визначаються системи атестації її закінчення. Трансформації у структурі обов’язкової освіти в цьому напря- мі в країнах ЄС характеризуються переважно такими п’ятьма тен- денціями як: відміна системи випускних іспитів після закінчення навчання в початковій школі більшості країн, крім Люксембургу, де такі іспити залишалися тривалий час у значно менш селективному вигляді – як екзамени для вступу до середньої школи після шести років навчання за a core curriculum у початковій школі; скасування випускних іспитів після закінчення обов’язкової середньої освіти майже в усіх країнах ЄС; функціонування в більшості країн ЄС сертифіката єдиного зразка як нормативного документа про закін- чення обов’язкового шкільного навчання; реформування в багатьох країнах ЄС правових норм існуючих систем екзаменування, оціню- вання та атестації при закінченні обов’язкової освіти в напрямі не- допущення будь-якої дискримінації учнів, яка могла б у подальшо- му негативно позначитися на їх майбутньому загальноосвітньому й професійному становленні й самоствердженні як рівноправних членів демократичного суспільства; зорієнтування у країнах з різ- номанітною структурою обов’язкової середньої освіти визначення різних дисциплінарних кваліфікацій атестатів про закінчення цього періоду шкільного навчання в напрямі їх відповідності до спеціалі- зацій різних закладів вищої освіти. Для освітньої політики ЄС фундаментальною ознакою є посилена увага до проблем гармонізації освітніх систем країн цієї наднаціо- нальної й міжурядової організації. Тут диз’юнктні параметри загаль- ної організації та структури різних освітніх систем країн ЄС за своїми сутнісними формулами віддзеркалюють варіабельність реорганіза- ційних рішень у розбудові Європейської парадигми складових освіт- нього простору в координатах Європейського виміру освіти – власне кардинальних реформ фундаментального характеру. Реформування систем освіти країн ЄС переважно зорієнтовано в напрямі поступового 133 Інна ДУТЧАК. Можливості врахування досвіду країн ЄС щодо реформування системи середньої освіти на теренах Чернівецької області переходу від жорсткої селективно-ієрархічної моделі середньої шко- ли до створення нового типу загальноосвітньої школи – об’єднаної. Життєздатність «європейської ідеї» як філософської й соціально- економічної домінанти західноєвропейської інтеграції виявляється на різних рівнях суспільного поступу в напрямі розширення комплексу фундаментальних чинників створення співдружності незалежних кра- їн на теренах Європи з їх спільним соціально-економічним простором та загальноєвропейським простором в освіті. Гуманістичний пафос гармонізації глобальних, регіональних і на- ціональних стратегій реформування систем освіти країни Європей- ського Союзу демонструють у різних сферах – від політико-правової й управлінської та планувально-прогностичної до визначення бази стандартів і змісту освіти, структури обов’язкової та неперервної освіти й системи професійної освіти, комплексів новітніх техноло- гічних засобів і шляхів модернізації навчальних дисциплін, фінансу- вання тощо. Висновки Важливість педагогічного досвіду країн ЄС для інших країн, зо- крема для реформування шкільної системи України, визначається ба- гатьма факторами, пов’язаними як із загальним антропоцентричним контекстом освітньої діяльності в координатах оптимізації суспільного поступу, так і з тенденціями гармонізації глобальних та національних пріоритетів. У цьому напрямі євроінтеграційні вектори освітньої полі- тики України цілком виправдано мають концентруватися відповідно до Національної доктрини розвитку освіти на розбудові нового типу осві- ти – гуманістично-інноваційного, зорієнтованого на оновлення змісту й структури освіти, на принципи рівного доступу всіх дітей до якісної освіти в усіх регіонах України, на ефективну підтримку на державному й муніципальному рівнях розвитку шкіл з середнім і низьким рівнем освітніх послуг, на забезпечення організації якісного профільного нав- чання у старшій школі – впровадження в Україні профільної старшої школи, на підвищення якості професійно-технічної освіти, розподілу фінансових ресурсів різних рівнів, спрямованих на розвиток освіти, 134 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 на розв’язання проблеми ефективного використання інтелектуального потенціалу педагогічних кадрів України на її шляху до духовного збли- ження народів Великої Гуманістичної Європи. Inna DUTCHAK OPPORTUNITIES TO TAKE INTO ACCOUNT THE EXPERIENCE OF EU COUNTRIES REGARDING THE REFORM OF THE SECONDARY EDUCATION SYSTEM ON THE TERRITORY OF CHERNIVTSI REGION The research highlights the problems of a strategy of educational re- forms; characterizes the theoretical basis of reformation of educational systems; studies the questions of modeling the structure and managing the systems of compulsory education in the context of modernization of educa- tional strategies; analyses the stages and contents of reforms of compulsory education in the comparative aspect; determines the principles of formation of systems of continuous education; systematizes the peculiarities of refor- mation of school systems from the positions of integrational strategies; stud- ies standards of compulsory education in the countries of European Union. Key words: secondary education, compulsory education, standardiza- tion of education, stratification of educational systems, models of systems of education, management of educational systems, continuous education, democratization of education, integration of education. Инна ДУТЧАК ВОЗМОЖНОСТИ УЧТЕНИЯ ОПЫТА СТРАН ЕС ОТНОСИТЕЛЬНО РЕФОРМИРОВАНИЯ СИСТЕМЫ СРЕДНЕГО ОБРАЗОВАНИЯ В ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ В статье осуществлен сравнительный анализ этапов и содержа- ния реформ, определены принципы становления систем непрерывного 135 Інна ДУТЧАК. Можливості врахування досвіду країн ЄС щодо реформування системи середньої освіти на теренах Чернівецької області образования и образования в течение всей жизни, выделены особен- ности реформирования школьных систем с позиций интеграционных стратегий, дается характеристика теоретических основ реформи- рования систем обязательного образования, рассматриваются во- просы моделирования структуры и управления системой среднего образования в контексте модернизации образовательных стратегий. Кроме того, раскрыты параметры Европейского контекста в сфере управления образованием, выделены стандарты обязательного обра- зования, а также рассмотрены психолого-педагогические аспекты духовного развития личности в гармонии с тенденциями гуманизации образования в странах Европейского Союза. Ключевые слова: среднее образование, обязательное образование, цели образования, стратегия образования, европейское образование, модели систем образования, управление образовательными система- ми, демократизация образования, интеграция образования. 136 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 РО З ДІЛ ІІ СУЧАСНИЙ ЕТАП ЗДІЙСНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ РЕФОРМИ: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД І ВІТЧИЗНЯНІ ПОТРЕБИ ТА МОЖЛИВОСТІ Віра БУРДЯК ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ПОСТКОМУНІСТИЧНІЙ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ У статті здійснено комплексний політологічний аналіз проблем формування органів державного управління в ЦСЄ. Автор вважає, що новий державний менеджмент не завжди дає правильні поради для управлінських систем країн ЦСЄ. Поєднання багатьох чинників вказує на потребу реалізації спочатку веберівських принципів, а зго- дом – принципів сучасного менеджменту. Аналізуючи, чи підходить класична веберівська модель країнам ЦСЄ більше, ніж неовеберівська, автор наводить два аргументи на користь концепції неовеберівської держави і наголошує, що у сучас- ному світі ізоляція неможлива. Хоч основні реформи нового менедж- менту сприймаються критично або й усуваються у багатьох краї- нах, все ж вони змінюють ставлення до управління. Модернізація державного менеджменту в розвинених країнах впливає на його розвиток у регіоні ЦСЄ. Попри сильну залежність країн ЦСЄ від їх попереднього розвитку, більшість зусиль щодо роз- будови держави засновані на принципах, схожих з концепцією но- вого менеджменту. Тож створення неовеберівської держави більш реалістичне, ніж традиційної веберівської системи державного управління. Для кращого розвитку країнам ЦСЄ слід запровадити 137 Віра БУРДЯК. Проблеми формування органів державного управління в посткомуністичній Центрально-Східній Європі «веберівські» елементи концепції неовеберівської держави, а далі, поступово – «нео» елементи, з сучасними інструментами менедж- менту. Ключові слова: Центрально-Східна Європа, органи державного управління, класична веберівська модель, концепція неовеберівської держави, менеджмент. Минуло 30 років з часу, коли народи держав ЦСЄ вийшли на багато- тисячні демонстрації, страйки, протести проти влади і розпочали зміни чинного режиму та демократичні перетворення. Спадщина соціалізму і прагнення повалити правлячі державні структури сприяла тому, що в 1990-х роках форми державного устрою й управління в країнах ЦСЄ мали багато спільних рис. Виділити негативи, властиві державному управлінню цих країн не важко, але сучасні відмінності ускладнюють пошук спільних рішень для всіх країн ЦСЄ, в яких сформувалися різні демократичні режими. Вважаємо, що стан ліберальної демократії – найважливіший фактор при аналізі концепцій державного управління в регіоні ЦСЄ. Про це незаперечно свідчить розвиток, спільні риси і ризики всіх посткомуністичних країн ЦСЄ, хоч їх палітра доволі стро- ката. На відміну від країн Заходу, в яких широко досліджується дія принципів нового державного менеджменту, в регіоні ЦСЄ сферу дер- жавного управління і функціонування нової концепції «неовеберівсь- кої держави» вивчено ще недостатньо. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ключовими докумен- тами, які безпосередньо стосуються реформ державного управління в країнах-членах та потенційних кандидатах на вступ до Європейського Союзу, є публікації SIGMA («Програма підтримки вдосконалення вря- дування та менеджменту» – спільна ініціатива Організації економічно- го співробітництва та розвитку (ОЕСР) та ЄС): «Принципи державно- го управління» (2014 р. та друге видання – 2017 р.) і «Методологічні межі принципів державного управління» (2017 р.)1. 1 European Commission’s Strategy and Reports. URL: https://ec.europa.eu/neighbour- hood-enlargement /countries/ package_en (дата звернення: 15.08.2019); European Princi- ples for Public Administration // SIGMA Papers. 1999. № 27. URL: http://unpan1.un.org/ 138 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Викладені в цих публікаціях принципи державного управління та методологічна база для їх чіткого і систематичного аналізу стали осно- вою досліджень ефективності реформ державного управління в семи країнах-вступниках, а згодом і країнах «Східного партнерства» (Грузія, Молдова). Заслуговує на увагу і колективна монографія за редакцією чеських науковців Ю. Немеца та Д. Шпачка «25 років змін та реформ у регіоні V4» (2017 р.)2, в якій зусиллями авторського колективу вчених із Поль- щі, Словаччини, Угорщини та Чеської Республіки, тобто країн Више- градської групи, проаналізовано ті реформи державного управління в посткомуністичних державах-членах Євросоюзу, що відбулись у них за останню чверть століття. Аналіз реформ державного управління в країнах ЦСЄ. В остан- ні роки зросла кількість порівняльних досліджень стосовно проведе- них реформ державного управління в країнах Сходу і Заходу Європи. Відмінності суттєві, і тут важко застосувати спільні дослідницькі кон- цепції. Так, і в Західній, і Східній Європі є істотні відмінності між кра- їнами. У Східній Європі політичні системи суспільств були змінені до- корінно, а в країнах Західної Європи реформи державного управління проводилися без змін політичного ладу. На тлі загальних досягнень у сфері реформ організаційних структур і значного зростання економіки в регіоні, відмічаються незначні успіхи держав ЦСЄ у реформуванні державного управління. У цих країнах діють нові Конституції, нові політичні системи, але порівняння організаційних змін з іншими дер- жавами свідчить про доволі скромніший прогрес реформ державного управління. Причин є декілька: intradoc/groups/public/documents/ nispacee/unpan006804.pdf (дата звернення: 15.08.2019); Methodological framework for the principles of public administration. Paris: OECD/SIG- MA, 2017. 252 p. URL: http://www.sigmaweb.org/publications/Methodological-Frame- work-for-the-Principles-of-Public-Administration-November-2017.pdf (дата звернення: 12.08.2019); SIGMA Monitoring Reports. URL: http://www.sigmaweb.org/publications/mon- itoring-reports.htm (дата звернення: 15.08.2019); The Principles of public administration. Paris: OECD/SIGMA, 2014. 110 p. URL: http://www.sigmaweb.org/ publications/ Princi- ples-PublicAdministration-Nov2014.pdf (дата звернення: 11.08.2019); 2 25 Years of Public Administration Developments and Reforms in V4 region / ed. by Juraj Nemec, David Špaček. Praha: ASTRON studio CZ, 2017. 188 p. URL: https://munispace. muni.cz/index.php/munispace/catalog/book/862 (дата звернення: 11.08.2019). 139 Віра БУРДЯК. Проблеми формування органів державного управління в посткомуністичній Центрально-Східній Європі • реформи державного управління в країнах ЦСЄ більше нагаду- ють процес розвитку, ніж традиційну реформу, яка припускає реорга- нізацію державного апарату3. З 1990-х років у ЦСЄ створювали дер- жавний сектор, але не реформували, не скорочували штати державних установ. Тож замість справжньої реформи державного управління тут був здійснений перехід до іншого стану без чіткої концепції та плану заходів4; • очевидно, що реформи державного управління не були пріорите- том для політиків ЦСЄ. Те, що виборці в кожному зручному випадку висловлювали недовіру урядам, особливо вплинуло на політику ре- формування державного управління, адже вона не давала на виборах додаткових голосів. У країнах ЦСЄ не було політичного консенсусу і чіткості реформ5. Тому процес розвитку державного управління не був раціональним і послідовним; часто зі зміною уряду змінювався і політичний курс країни; • системний підхід до реформи державного управління вимагає стратегічного обґрунтування, а в країнах ЦСЄ він представляв роз- різнені, не послідовні, обмежені спроби реформування чинних полі- тичних систем. Не узгодження політики чи її відсутність спричиняли нерівномірний розвиток і внутрішню диференціацію. Окремі «острів- ці успіху» були не стійкими, тож часто важко узагальнити підсумки реформ навіть у межах однієї країни6; • в основі проблем регіону лежить недостатнє розуміння концеп- цій і особливо єдиної ідеології реформування державного управління7. Схожа ситуація і в деяких розвинених країнах, але в меншій мірі, ніж у ЦСЄ, де зустрічаються необґрунтовані і навіть хибні думки про держа- 3 Verheijen A.J.G. Public Administration in Post-Communist States // In: G. B. Peters, J. Pierre (eds). Handbook of Public Administration. London: Sage, 2003. Р. 490. 4 Dolowitz D. and Marsh D. Who Learns What from Whom: a Review of the Policy Transfer Literature // Political Studies. 1996. Vol. 44. Р. 343–357. 5 Verheijen A.J.G. Public Administration in Post-Communist States // In: G. B. Peters, J. Pierre (eds). Handbook of Public Administration. London: Sage, 2003. Р. 490. 6 Verheijen A.J.G. Public Administration in Post-Communist States // In: G. B. Peters, J. Pierre (eds). Handbook of Public Administration. London: Sage, 2003. Р. 491. 7 Drechsler W. Governance, Good Governance and Government: The Case for Estonian Administrative Capacity. Trames 4, 2004. P. 389. 140 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ву, що веде до «нерозуміння логічного обґрунтування реформ і невмін- ня поєднати їх з іншими реформами в країні»8. Аналіз цих проблем свідчить, що термін «перехідний період» сповна характеризує держав- не управління в ЦСЄ; на відміну від держав зі стійкими традиціями у сфері державної служби і наявної адміністративної культури, у 1990-х роках у країнах ЦСЄ не було певних бюрократичних перешкод для проведення адміністративних реформ. Відсутність власних традицій, невміння оцінити можливі ризики реформ і велике прагнення досягти успіху привели країни ЦСЄ до створення нового суспільного ладу з певним поєднанням компонентів різного походження9. Початок перехідного періоду в країнах ЦСЄ збігся з епохою пану- вання неоліберальних теорій державного управління та нового дер- жавного менеджменту на Заході, зокрема в міжнародних організаціях (Світовий Банк, МВФ тощо), і країнах, що стали взірцем, тобто в США і Великобританії10. Відчутний англо-американський вплив (не конти- нентальної Європи) був помітним навіть під час виступу представни- ків цих країн на конференціях Асоціації шкіл та інститутів державного управління ЦСЄ – основній арені обговорення реформ державного управління в регіоні. Ідеологію нового державного менеджменту, яка вимагала скоротити державний апарат, у ЦСЄ сприйняли, розвиваю- чи ринкову економіку і масштабну приватизацію. До кінця перехідно- го періоду залежність від попереднього шляху розвитку зросла, адже всі рішення з розбудови нової держави були прийняті ще на початку 1990-х рр. «Посткомуністичні країни прагнуть копіювати більш розвинені країни Заходу», – зазначав Р. Роуз11. Утім розбудовують свої держа- ви, маючи мінімальні знання про цей розвиток і без контактів у тих 8 Peters B. G. The Future of Governing. (2nd edn). Kansas: University Press of Kansas, 2001. Р. 64. 9 Sztompka P. Looking Back: The Year 1989 as a Cultural and Civilizational Break // Communist and Post-Communist Studies. 1996. 29 (2). P. 120. 10 Verheijen A.J.G. Public Administration in Post-Communist States // In: G. B. Peters, J. Pierre (eds). Handbook of Public Administration. London: Sage, 2003. Р. 490. 11 Rose R. Lesson-Drawing in Public Policy: A Guide to Learning across Time and Space. New Jersey: Chatham House, 1993. Р. 111. 141 Віра БУРДЯК. Проблеми формування органів державного управління в посткомуністичній Центрально-Східній Європі країнах12. Тож при дефіциті фінансових і трудових ресурсів в ЦСЄ та потребі швидкого прийняття рішень, особливо при становленні нових держав, досвід і знання інших країн виявилися дуже корисними (у кого був до них доступ)13. При цьому трансфері стратегій допомога ззов- ні була надто важливою14. Уряди приймали й використовували попу- лістські рішення і підходи, а часу для їх аналізу не було. Політики й управлінці без досвіду легко потрапляли у полон «модних концепцій», переоцінювали позитиви нової ідеології і недооцінювали недоліки ша- блонної моделі. У країнах ЦСЄ вивчення реформ у світі мало більше значення, ніж емпірична оцінка своїх власних потреб15. Зрештою, країни ЦСЄ отримали ті ж проблеми, що й на Заході, але не вирішили свої. Трансфер стратегій – не лише технічний процес і тут слід зважати на ідеологію та політичні цінності16. Сліпе копіювання методів державного управління різних країн, які мають більший досвід демократичного управління, інші ресурси й інституційну базу може викликати серйозні проблеми. Вважаємо, що успіх адаптації стратегій залежить від взаємозамін- ності інститутів й адекватності ресурсів країни-реципієнта, і не відо- мо, чи можуть багаті країни з традиціями демократії бути зразком для посткомуністичних країн. Довільне поєднання різних, іноді супереч- ливих традицій і концепцій, шкодило втіленню методів державного управління в країнах ЦСЄ, що мало такі наслідки: 12 Randma-Liiv T. Demand- and Supply-Based Policy Transfer in Estonian Public Administration // Journal of Baltic Studies. 2005. 36(4). P. 468. 13 Ibidem. 14 Randma-Liiv T. Demand- and Supply-Based Policy Transfer in Estonian Public Administration // Journal of Baltic Studies. 2005. 36(4). P. 467–487; Temmes M., Peters B. G., Sootla G. The Governance Discourse in Three Countries: A Comparison of Administrative Reform Activities in Finland, Estonia and Russia. In: G. Jenei, A. Barabashev, F. van der Berg (eds). Institutional Requirements and Problem Solving in the Public Administrations of the Enlarged European Union and its Neighbors. Bratislava: NISPAcee, 2005. P. 66–82. 15 Verheijen A.J.G. Public Administration in Post-Communist States // In: G. B. Peters, J. Pierre (eds). Handbook of Public Administration. London: Sage, 2003. Р. 490. 16 Dolowitz D. and Marsh D. Who Learns What from Whom: a Review of the Policy Transfer Literature // Political Studies. 1996. Vol. 44; Drechsler W. The Rise and Demise of the New Public Management: Lessons and Opportunities for South East Europe. 2009. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/280492347.pdf (дата звернення: 11.08.2019); Rose R. Lesson-Drawing in Public Policy: A Guide to Learning across Time and Space. New Jersey: Chatham House, 1993. 142 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 • мода на новий державний менеджмент, поширена на Заході, вплинула на ряд країн ЦСЄ, які рухалися схожим шляхом. Це торкну- лася й основ розбудови держави, тому ці країни швидше відносили до «ринкових», ніж до «модернізаторів»17; • відсутність кваліфікованих політиків заважала органам влади в ЦСЄ оцінити досвід інших держав і порівняти різні моделі. Через «неінформований трансфер» країни-реципієнти не мали достатньої інформації про такі стратегії та їх реалізацію в країнах-донорах18. На жаль, є випадки запозичення стратегій і програм, які мали сумнівний успіх навіть у самих країнах-донорах19. Новий державний менеджмент і неовеберівська концепція держави. При соціалізмі все пов’язане з державою мало погану сла- ву. Саме ж поняття «держава» асоціювалося з діями комуністичних партій, тож, на думку В. Дрехслера, відсутність загального розуміння держави створила доволі серйозні проблеми. Громадянам було важко визначити, що важливіше: сильна держава чи держава з обмеженими функціями. Опонентам концепції держави це подобалося, але таким чином блокувались автоматична лояльність громадян до держави, співпраця з владою, повага до правових і адміністративних рішень, що важливо для демократичних держав20. Вказані настрої в країнах ЦСЄ привели до поширення ідеології, заснованої на концепції держави з мі- німальними повноваженнями. Одну з основних проблем у більшості країн ЦСЄ викликало ба- жання миттєво перейти до сучасної системи управління, без розбу- дови міцної основи, необхідної для формування демократичної дер- жави, тобто традиційної системи ієрархії державного управління і певної системи підзвітності. Навіть без базової структури системи 17 Pollitt C., Bouckaert G. Public Management Reform. A Comparative Analysis – New Public Management, Governance, and the Neo-Weberian State. (3rd edn). Oxford: Oxford University Press, 2011. Р. 97. 18 Dolowitz D. and Marsh D. Who Learns What from Whom: a Review of the Policy Transfer Literature // Political Studies. 1996. Vol. 44. Р. 17. 19 Randma-Liiv T. Demand- and Supply-Based Policy Transfer in Estonian Public Administration // Journal of Baltic Studies. 2005. 36(4). P. 467–487. 20 Drechsler W. Estonia in Transition // World Affairs. 1995. 157(3). Р. 112. 143 Віра БУРДЯК. Проблеми формування органів державного управління в посткомуністичній центрально-східній Європі державного управління було бажання «реформувати» ще не існуючу практику управлінського менеджменту. Г. Р. Йєнеї і А. К. Салай писа- ли, що в країнах ЦСЄ державне управління зіткнулося з особливим викликом, з потребою одночасно створити політичну демократію і реалізувати принципи ефективності та економічності21. Деякі дослідники піддають сумніву можливість запровадження принципів нового державного менеджменту у країнах перехідного періоду. «Новий державний менеджмент несе особливу шкоду, – писав В. Дрехслер, коли нав’язується перехідним, а також і тим країнам, що розвиваються, тому що він може мати якийсь сенс лише в умовах добре діючої демократичної адміністративної тра- диції»22. Схоже міркували також В. Данн та Д. Міллер, заявляючи, що «новий державний менеджмент не веде до створення сильної держави, здатної вирішувати численні внутрішні і зовнішні про- блеми, характерні для новоутворених незалежних держав, такі як етнічна ворожнеча, що впливає на державну службу, гіперплюра- лістичні партійні системи, неефективне регулювання економіки, охорони здоров’я і довкілля»23. Попри те, що при аналізі державного управління початку 1990-х рр. на державу зазвичай не зважали, а «всесильному ринку приписувалися містичні сили, у концепції неовеберівської держави її значимість знову зросла24. Про це свідчать наукові дослідження вчених країн Заходу. А в країнах ЦСЄ більшість проблем пов’язана з визначенням того, що таке «держава» чи якою вона повинна бути25. 21 Jenei G. R., Szalai A. K. Modernizing Local Governance in a Transitional Nation: Evaluating the Hungarian Experience // Public Management Review. 2002. 4(2). Р. 368. 22 Drechsler W. The Rise and Demise of the New Public Management: Lessons and Opportunities for South East Europe. 2009. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/280492347. pdf (дата звернення: 11.08.2019). 23 Dunn W., Miller D. Y. A Critique of the New Public Management and the Neo-Weberian State: Advancing a Critical Theory of Administrative Reform // Public Organization Review. 2007. Vol. 7. P. 345–346. 24 Pollitt C., Bouckaert G. Public Management Reform. A Comparative Analysis – New Public Management, Governance, and the Neo-Weberian State. (3rd edn). Oxford: Oxford University Press, 2011. Р. 99. 25 Drechsler W. Governance, Good Governance and Government: The Case for Estonian Administrative Capacity. Trames 4, 2004. P. 390. 144 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Водночас посткомуністичні країни все ще недостатньо сильні. До перехідного періоду державні апарати цих країн були величезні щодо реалізації функцій, які мають вплив на суспільство, в порівнян- ні з країнами розвиненої демократії. Хоч це не означає, що там були сильні органи влади, здатні розробляти, реалізовувати політику чи ефективно виконувати щоденні адміністративні функції26. Створення іншого джерела влади в особі політично неупередженої і професійної державної служби суперечило інтересам компартій. Зважаючи на їх активне втручання в життя громадян, державна служба однозначно, але виправдано негативно асоціювалася з регулюванням і управлін- ням з центру. Для забезпечення стабільного розвитку новим демократичним державам довелося долати безліч труднощів: формувати сильні й ефективні органи влади; створювати сильну й ефективну державу, що було надто складно через минулий досвід. Слушною є думка Б. Г. Пітерса, який стверджує, що «коли так звана веберівська адмі- ністративна система інституціоналізована, є сенс подумати як краще почати рух від неї до більш «сучасної» системи державного управ- ління»27. Отже, антидержавна мінімізація може стати катастрофою для країн ЦСЄ, а домінування елементів нового державного управ- ління може негативно позначитися на тривалому і сталому розвитку. При цьому утвердження ролі держави як основного ініціатора появи «старих» проблем перехідного періоду і «нових» проблем, пов’яза- них з глобалізацією, НТП, зміною демографічної ситуації, екологіч- ною загрозою, буде опорою в державах ЦСЄ, які ще не повністю врегульовані політично й економічно28. 26 Grindle M. S. The Good Government Imperative: Human Resources, Organizations, and Institutions // in: M. S. Gringle (ed.). Getting Good Government: Capacity Building in the Public Sectors of Developing Countries. Harvard Institute for International Development, 1997. Р. 3. 27 Peters B.G. Managing Horizontal Government: The Politics of Co-Ordination // "Public Administration". 1998. Vol. 76. Р. 309. 28 Pollitt C., Bouckaert G. Public Management Reform. A Comparative Analysis – New Public Management, Governance, and the Neo-Weberian State. (3rd edn). – Oxford: Oxford University Press, 2011. Р. 99. 145 Віра БУРДЯК. Проблеми формування органів державного управління в посткомуністичній центрально-східній Європі Висновки Спроби реформи державного управління в країнах ЦСЄ стали хрестоматійним прикладом принципового нерозуміння і змішуван- ня невідповідних адміністративних рішень та методик. Ймовірно, на цьому етапі механістичний і технічний підходи до державного управління будуть якийсь час переважати над стратегічним мис- ленням. Утім, відсутність загальної згоди щодо політичного курсу призвела до нестабільної діяльності органів влади в регіоні ЦСЄ: часті поодинокі спроби реформування стали причиною досить на- пруженої ситуації в країнах і скептицизму щодо подальших змін. Наразі для успішного розвитку державного управління необхідна концептуальна ясність та поінформовані пропозиції і рекомендації про роль сучасної держави. Дослідження виявило, що новий державний менеджмент не завжди дає правильні поради для оздоровлення проблем країн ЦСЄ. Багато аргументів вказують на необхідність реалізації вебе- рівських принципів ще до впровадження принципів сучасного ме- неджменту в ЦСЄ. Це може поставити питання про те, чи підійде класична веберівська бюрократія країнам ЦСЄ більше, ніж неове- берівська модель. Є два аргументи на користь того, що концепція неовеберівської держави підходить краще. Не існує заперечень щодо того, що у сучасному світі ізоляція неможлива. Навіть якщо основні реформи нового державного менеджменту сприймаються критично чи навіть усуваються у багатьох країнах, так що «ми мо- жемо почати посмертний аналіз нового державного менеджменту вже зараз»29, вони змінили наше ставлення до державного управ- ління30. Спроби модернізації державного менеджменту в високо- розвинених країнах будуть впливати на його розвиток і в регіоні ЦСЄ. 29 Lynn L. E. The New Public Management: How to Transform a Theme into a Legacy // Public Administration Review. 1998. № 58(3). P. 231. 30 Peters B. G. The Future of Governing. (2nd edn). Kansas: University Press of Kansas, 2001. Р. 199–201. 146 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Також існує сильна залежність країн регіону від їх попереднього розвитку. З огляду на те, що більшість зусиль з побудови держави засновані на принципах, схожих з концепцією нового державного ме- неджменту, створення неовеберівської держави більш реалістичне, ніж створення традиційної веберівської системи державного управ- ління. Для кращого розвитку країн ЦСЄ слід забезпечити наявність «веберівських» елементів концепції неовеберівської держави, і далі поступово впроваджувати «нео» елементи з сучасними інструмента- ми менеджменту. Vira BURDIAK PROBLEMS OF GOVERNMENT BODIES’ FORMATION IN POST-COMMUNIST CENTRAL AND EASTERN EUROPE The article provides a comprehensive political science analysis of the problems of the formation of government bodies in Central and Eastern Europe. The author believes, that the new state management does not al- ways give the right advice on improving the governance systems of the CEE countries. The combination of many factors indicates the need to first im- plement Weber's principles, and then the principles of modern management. The author gives two arguments in favor of the concept of a neo-Weberian state and stresses, that isolation is impossible in the modern world. The modernization of public administration in developed countries affects its development in the CEE region. Given the dependence of CEE countries on their previous experience, most efforts to develop the state are based on principles similar to the concept of new public management. For better development, CEE countries should introduce Weberian elements the con- cept of a neo-Weberian state, so, gradually – "neo" elements, with modern management tools. Key words: CEE, government bodies, classical Weberian model, the concept of a neo-Weberian state, management. 147 Тетяна БЕВЗ. Регіональні особливості функціонування політичної системи України: нормативні засади Вера БУРДЯК ПРОБЛЕМЫ ФОРМИРОВАНИЯ ОРГАНОВ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ В ПОСТКОММУНИСТИЧЕСКОЙ ЦЕНТРАЛЬНОЙ И ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЕ В статье осуществлен комплексный политологический анализ про- блем формирования органов государственного управления в Централь- но-Восточной Европе. Автор считает, что новый государственный менеджмент не всегда дает правильные советы по оздоровлению управленческих систем стран ЦВЕ. Сочетание многих факторов ука- зывает на необходимость реализации сначала веберовских принципов, а затем принципов современного менеджмента. Автор приводит два аргумента в пользу концепции неовеберовского государства и подчер- кивает, что в современном мире изоляция невозможна. Модернизация госуправления в развитых странах влияет на его развитие и в регионе ЦВЕ. Учитывая зависимость стран ЦВЕ от их предшествующего опы- та, большинство усилий по развитию государства основаны на принци- пах, схожих с концепцией нового государственного менеджмента. Для лучшего развития странам ЦВЕ целесообразно ввести «веберовские» элементы концепции неовеберовского государства, а дальше, посте- пенно – «нео» элементы, с современными инструментами управления. Ключевые слова: ЦВЕ, органы государственного управления, клас- сическая веберовская модель, концепция неовеберовского государства, менеджмент. Тетяна БЕВЗ РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ: НОРМАТИВНІ ЗАСАДИ У статті проаналізовано основні документи нормативно-пра- вової бази реалізації державної регіональної політики упродовж не- залежності. Окреслено пов’язанні з територіальною організацією 148 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 влади та місцевого самоврядування виклики та загрози функціонуван- ню політичної системи України. Зазначено, що основою модернізації цієї системи стане адміністративно-територіальна реформа, яка передбачала усунення неефективної державної системи управління та відмінностей між областями, що обумовлювало нерівномірність процесу інтеграції регіонів України. Особливу увагу звернено на фор- мування нормативно-правової бази здійснення реформи децентраліза- ції в Україні. Ключові слова: політична система України, нормативно-правова база, територіальна організація влади, місцеве самоврядування, регіо- ни, регіональні особливості. Актуальність теми місцевого самоуправління в умовах здійс- нення в Україні реформ місцевого самоврядування, адміністратив- но-територіального устрою та державної регіональної політики є беззаперечною. Актуальність поданої проблематики підтверджена і світовим досвідом. Зокрема, говорячи про філософію місцевого управління варто згадати, що у 2009 р. Нобелівську премію в галузі економіки отримала Елінор Остром (праця «Керування спільним. Еволюція інституцій колективної дії»), яка запропонувала управ- ління так званими спільними, або колективними ресурсами. До- слідниця розробила теорію інституційних механізмів, пов’язаних з ефективним управлінням і керуванням спільними ресурсами. Тому для України досить цінним є досвід децентралізації, який здобули представники різних країн. Ключовим питанням для децентралізації є побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні. Метою децен- тралізації було зменшити вплив центральної влади й передати від- повідальність за повсякденні питання життя громадян обраній міс- цевій владі. Водночас, варто зазначити, що децентралізація не буде ефективною без посилення системи балансів і противаг, без справ- ді незалежних Конституційного Суду та судової системи, без ком- промісу між повноваженнями парламенту та президента, і без змін 149 Тетяна БЕВЗ. Регіональні особливості функціонування політичної системи України: нормативні засади Конституції кожні п’ять-шість років1. Власне, йдеться про зміни у по- літичній системі суспільства. Основоположник теорії систем зазначав, що призначення політич- ної системи – зменшити соціальні відмінності, подолати суперечності і політичні конфлікти2. Сьогодні дослідники вдаються до різних оцінок сучасної політичної системи України, називаючи її «пострадянською», «гібридною», «нестійкою», акцентуючи увагу на її «трансформації», «реформуванні» та «модернізації», стверджуючи, що «політична си- стема України перебуває на етапі становлення та активних трансфор- мацій»3. Йшлося про те, що «крах політичної системи України очевид- ний»4. Водночас акцентувалася увага на незбалансованості політич- ної системи України, яка коливалася між циклічним посиленням і послабленням інституту президента, що в свою чергу, призводило до неможливості впровадження стійких політичних практик і інститу- ційних змін5, а також на тому, що «після багатьох років перманентних політичних криз українська політична система також потребує доко- рінного оновлення»6. Попри те, упродовж усіх років незалежності ак- центувалася увага на тому, що політична система в Україні потребує змін. Дослідники і політики звертали увагу на те, що політична система України потерпала від перманентної політичної кризи, яка загострю- валася під час чергових або позачергових виборів і супроводжувалася 1 Цит. за: Шейко Ю. Децентралізація: чи врахує Україна європейський досвід? 09.04.2015. URL: https://www.dw.com/uk/децентралізація-чи-врахує-україна-європейсь- кий-досвід/a-18370575 2 Parsons T. Social system and evolution of the action theory. – N. Y.; L., 1977. 3 Перспективи розвитку партійної системи України. 02.04.2013. URL: https://osf.org. ua/parlament/view/67 4 Ніколаєнко С. Політична система України потребує оновлення. 08.01.2009. URL: https://www.pravda.com.ua/articles/2009/01/8/3662917/ 5 «Щодо трансформації політичної системи в контексті європейської інтеграції». Аналітична записка. 15.01.2014. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/politika/schodo- transformacii-politichnoi-sistemi-v-konteksti-evropeyskoi-integracii 6 Україна в 2010 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економіч- ного розвитку: монографія / за заг. ред. А. В. Єрмолаєва. – К. : НІСД, 2010. – 528 с. С.6. 150 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 масовими акціями протестів; вичерпувала свій інституційний ресурс7, однак не змінювалася, хоча запит суспільства на її зміну був величез- ний8. Зазначалося також, що «до 2014 року в Україні функціонувала жорстко централізована політична система з дуалізмом виконавчої гіл- ки влади та нечітким розподілом обов’язків на місцевому рівні»9. У по- літичній системі України не були сформовані механізми забезпечення балансу територіальних, соціальних і корпоративних інтересів. У зв’язку з цим, основою модернізації політичної системи України мала стати адміністративно-територіальна реформа, яка передбачала усунення неефективної державної системи управління та відмінностей між областями України, що обумовлювало нерівномірність процесу ін- теграції регіонів України. Управління соціально-економічним розвит- ком територій повинно засновуватися на принципах субсидіарності, партнерства, фінансової автономії. Регіональні особливості пов’язані з закономірностями становлен- ня і розвитку політичної влади в регіонах, прагненням останніх до більшої самостійності, врахування регіональних інтересів у публічній політиці, взаємовпливом державної політики на регіон і регіональної політики на державу в цілому, співвідношення центральних і регіо- нальних інтересів. Вивчення регіонального чинника розглядалось у контексті розвитку теорії просторових систем, а також теорії сувере- нітету і поділу влад. Децентралізацію визначаємо як один з ключових принципів розвитку регіональної політики. Фокус нашого дослідження буде зосереджено на нормативних за- садах регіональних особливостей функціонування політичної системи України. Адже державна влада і місцеве самоврядування забезпечу- 7 «Щодо трансформації політичної системи в контексті європейської інтеграції». Аналітична записка. 15.01.2014. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/politika/schodo- transformacii-politichnoi-sistemi-v-konteksti-evropeyskoi-integracii 8 Коліушко І., Кириченко Ю. Українське суспільство потребує нової виборчої си- стеми. 19.05.2017. URL: http://www.ucipr.org.ua/index.php?option=com_content &view =article&id=715:ukra-nske-susp-lstvo-potrebu-novo-viborcho-sistemi&catid=10&Itemid=21 4&lang=ua 9 Сологуб І. Політична система України: чи потрібен «капітальний ремонт»? 16.10.2019. URL: https://voxukraine.org/uk/politichna-sistema-ukrayini-chi-potriben-kapital nij-remont/ 151 Тетяна БЕВЗ. Регіональні особливості функціонування політичної системи України: нормативні засади ють інтегративну властивість соціальної системи – цілісність, коор- динацію спільних колективних цілей з інтересами окремих елементів, а також задовольняють функціональну взаємозалежність підсистем суспільства на основі консенсусу громадян та легітимації політичної системи10. Формування нової політичної системи України та пошук інститу- ційної моделі владних структур в Україні розпочався після проголо- шення незалежності. Першими кроками стало проголошення «Декла- рації про державний суверенітет України» (1990), «Акт проголошення незалежності України» (1991), обрання Президента України (1991) та запровадження посад представників Президента (1992) і прийняття За- конів «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1992), «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» (1994). Законом «Про місцеві Ради народних депута- тів та місцеве і регіональне самоврядування» було передбачено переда- чу частини повноважень від обласних та районних Рад Представникам Президента. Тобто на районному й обласному рівнях Ради народних депутатів позбавлялися власних виконавчих органів і мали характер винятково представницьких органів. Недоліком такої структури вла- ди стала відсутність належної взаємодії між місцевими державними адміністраціями та Урядом. Закон «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» змінював інституційну модель докорінно, оскільки відбулася передача виконавчої влади в областях і районах відповідним виконкомам рад на чолі з їхніми головами. Скасовувався інститут місцевої державної адміністрації, у районах і областях знову відновлювались виконкоми. Голови рад усіх рівнів обиралися населен- ням відповідних адміністративно-територіальних одиниць. При цьому кадрові зміни в регіональних владних структурах залишалися незнач- ними, оскільки головами обласних та районних рад обирали чинних голів обласних та районних адміністрацій. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Прези- дентом України про основні засади організації та функціонування дер- 10 Батанов О. С. Муніципальна влада в Україні: Проблеми теорії та практики: моно- графія. К. : Юридична думка, 2010. С. 185–187. 152 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 жавної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до при- йняття нової Конституції України був затверджений 8 червня 1995 р. Це був своєрідний механізм імплементації Закону України «Про дер- жавну владу і місцеве самоврядування в Україні», згідно з яким вста- новлювалася нова система органів державної виконавчої влади на міс- цях у вигляді місцевих державних адміністрацій. Очільники областей не обиралися, а призначалися Президентом, який отримав контроль над регіонами – найважливіший інструмент управління країною. Ключові підходи до визначення засад державної регіональної полі- тики знайшли втілення у статтях Конституції України (1996), яка закрі- пила модель організації виконавчої влади, що здійснювалася системою спеціально створених органів різних рівнів, наділених виконавчо-роз- порядчою компетенцією, не властивою законодавчій і судовій владам11. Територіальний устрій України ґрунтувався на засадах єдності та ці- лісності державної території, поєднання централізації і децентраліза- ції у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-еконо- мічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій12. При Президентові України у 2000 р. було утворено консультатив- но-дорадчий орган – Комісію з питань адміністративно-територіаль- ного устрою, яка мала розробити рекомендації щодо упорядкування системи рад у населених пунктах, вивчити можливості укрупнення сільських територіальних громад та залучення до цього іноземно- го досвіду. Всеукраїнський референдум за народною ініціативою у 2000 р. та проголошення у 2002 р. Президентом України Л. Кучмою намірів реформувати політичну систему України передбачали суттєві зміни Основного Закону. Важливим кроком у формуванні територіальної організації влади була «Концепція державної регіональної політики» (2001), яка визна- чила державну регіональну політику як складову частину національної 11 Конституція України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-% D0%B2%D1%80 12 Там само. 153 Тетяна БЕВЗ. Регіональні особливості функціонування політичної системи України: нормативні засади стратегії соціально-економічного розвитку України, яка тісно пов’язана зі здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміні- стративно-територіального устрою і реалізовується шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування сис- теми заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним та соціальним розвитком України та її регіонів – Автоном- ної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя13. Конституційна реформа 2004 р. повернула Україну до Конституції 1996 р., а політичну система країни – до президентсько-парламент- ського формату, який існував до 2006 р. 1 жовтня 2010 р. Конституцій- ний Суд України скасував конституційну реформу 2004 р. У 2005 р. вступив у дію Закон України «Про стимулювання розвит- ку регіонів», який визначив правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання роз- витку регіонів та подолання депресивності територій та встановлю- вав базу для політики регіонального розвитку, включаючи прийняття Національної стратегії та регіональних стратегій у кожному регіоні, визначалися загальні інструменти, процедури для імплементації полі- тики регіонального розвитку, зокрема, підписання угод регіонального розвитку між центральними та регіональними органами влади. Набули гостроти інституційні проблеми взаємодії місцевих держав- них адміністрацій і місцевих рад, пов’язані з недосконалістю інституту делегованих повноважень. Спостерігалося протистояння між облас- ними (районними) радами та обласними (районними) державними ад- міністраціями з приводу делегування повноважень. Без згоди з цен- тральною владою рішення про повернення делегованих повноважень від обласних державних адміністрацій у 2006 р. ухвалювали Київська, Одеська та Харківська обласні ради. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. за- тверджено «Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 р.», яка визначила ключові проблеми регіонального розвит- ку, сформувала пріоритети державної регіональної політики з погляду 13 Концепція державної регіональної політики. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/341/2001#Text 154 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 загально-національних потреб на період до 2015 р. Реалізація Стратегії передбачала запровадження нових форм взаємодії центральних орга- нів виконавчої влади з місцевими виконавчими органами та органами місцевого самоврядування, подальше впровадження адміністратив- но-територіальної, бюджетної й податкової реформ із метою зміцнення фінансово-економічної основи розвитку територіальних громад14. Радикальні зміни у системі територіальної організації влади відбу- лися 1 квітня 2014 р., коли Кабінет Міністрів України прийняв «Кон- цепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади». 18 червня 2014 р. Кабінет Міністрів України ухва- лив розпорядження № 591-р «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції реформування місцевого самоврядування та те- риторіальної організації влади в Україні». 6 серпня 2014 р. було при- йнято «Державну стратегію регіонального розвитку України на період до 2020 року». Верховна Рада України восьмого скликання затвердила текст Коаліційної угоди, що містила розділ «Децентралізація та рефор- ма публічної адміністрації», який складався із 72 пунктів. У контексті законодавчого забезпечення процесів децентралізації на початку 2015 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про заса- ди державної регіональної політики», в якому визначила мету, основні принципи та пріоритети державної регіональної політики; засади ко- ординації органів влади щодо розвитку регіональної політики тощо. У Законі зазначалося, що законодавство з питань державної регіональ- ної політики складається з Конституції України, законів України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про стимулювання роз- витку регіонів», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про міс- цеві державні адміністрації», «Про транскордонне співробітництво», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про державні цільові програми», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про Генеральну схему планування території України», цього Закону та інших законів Укра- їни, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, а також 14 Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року. https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/1001-2006-%D0%BF#Text 155 Тетяна БЕВЗ. Регіональні особливості функціонування політичної системи України: нормативні засади міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України15. Закон України «Про засади державної регіональної політики» визначав терміни (оскільки у попередніх нор- мативно-законодавчих актах не було єдиного визначення) «державна регіональна політика», «макрорегіон», «мікрорегіон», «моніторинг та оцінка результативності реалізації державної регіональної політики», «програма регіонального розвитку», «проєкт регіонального розвитку», «регіон», «регіональний розвиток». Відповідно до Закону реалізація державної регіональної політи- ки здійснюється на основі системи взаємопов’язаних документів, що ґрунтуються на Стратегії розвитку України, Генеральній схемі плану- вання території України, схемах планування територій на регіональ- ному та місцевому рівнях16. До документів, що визначають державну регіональну політику, належать: Державна стратегія регіонального розвитку України; План заходів з реалізації Державної стратегії ре- гіонального розвитку України; регіональні стратегії розвитку; плани заходів з реалізації регіональних стратегій розвитку; інвестиційні про- грами (проєкти), спрямовані на розвиток регіонів17. Згідно зі «Стратегією сталого розвитку «Україна-2020», затвер- дженою 12 січня 2015 р., метою політики у сфері децентралізації було визначено відхід від централізованої моделі управління в державі, забезпечення спроможності місцевого самоврядування та побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні, реалі- зація повною мірою положень Європейської хартії місцевого самовря- дування, принципів субсидіарності, повсюдності і фінансової самодо- статності місцевого самоврядування18. Аналітики стверджували, що «реформування політичної сис- теми України повинно призвести до появи стабільних, збалансо- ваних і ефективних сучасних державних інститутів із чітко ви- 15 Закон України «Про засади державної регіональної політики». URL: 05.02.2015. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/156-19 16 Там само. 17 Там само. 18 Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020». 12.01.2015. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/5/2015 156 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 значеною сферою компетенції та формалізованими політичними практиками»19. Інституційним забезпеченням реформи місцевого самоврядуван- ня став Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» (№ 157–VIII), ухвалений Верховною Радою України 5 лю- того 2015 р. За час дії до тексту вісім разім вносили зміни: тричі – у 2015 р., один раз – у 2016 р., тричі – у 2017 р. і один раз – у 2018 р. На нинішній момент Закон чинний у редакції від 05.05.2018, підста- ва – 2379–VІІІ20. Упродовж кінця листопада 2014 р. – початку вересня 2016 р. в рамках реформи децентралізації Верховної Ради України восьмого скликання ухвалила 12 законів. Ще 5 законопроєктів було прийнято в першому читанні. Реформування територіальної організації влади на рівні районів та областей потребує внесення змін до Конституції України та цілої низки законів України, зокрема, законів «Про місцеве самоврядуван- ня в Україні», «Про місцеві органи виконавчої влади», «Про службу в органах місцевого самоврядування» та інших. За оцінкою Кабінету Міністрів України, щоб остаточно розмежувати повноваження між місцевими громадами і центральною владою, необхідно внести змі- ни в понад 100 чинних законів21. Зазначимо, що ще 31 серпня 2015 р. Верховна Рада України прийняла в першому читанні за основу проєкт Закону України № 2217а «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)». У березні 2018 р. Кабінет Міністрів України затвердив новий проєкт реформування адміністративно-територіальних одиниць у країні, який був останнім з 17 законопроєктів блоку законів про децентралізацію, що формують «маршрут децентралізації» країни22. 19 «Щодо трансформації політичної системи в контексті європейської інтеграції». Аналітична записка. 15.01.2014. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/politika/schodo- transformacii-politichnoi-sistemi-v-konteksti-evropeyskoi-integracii 20 Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». URL: http:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/157-19 21 Забезпечення системного підходу до реформування адміністративно-територіаль- ного устрою України. Аналітична записка. URL: http://www.niss.gov.ua/articles/1822/ 22 Децентралізація в Україні – райони, що зникають, нові області і мегаполіси. 12.03.2018. URL: https://agropolit.com/spetsproekty/416-detsentralizatsiya-v-ukrayini-rayo ni-scho-znikayut-novi-oblasti-i-megapolisi 157 Тетяна БЕВЗ. Регіональні особливості функціонування політичної системи України: нормативні засади У порядок денний дев’ятої сесії Верховної Ради України восьмого скликання у вересні 2018 р. включено ініційований Президентом Укра- їни «Проєкт Закону про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)»23. Однак уже через два місяці, 12 листопада 2018 р., виступаючи на щорічному засіданні Ради регіонального роз- витку, Президент України запропонував подумати над підготовкою но- вих змін до Конституції в частині децентралізації24. У грудні 2019 р. Президент В. Зеленський подав до Верховної Ради України проєкт закону про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади). У січні 2020 р., після дискусій в експертному середовищі, у місцевому самоврядуванні і у суспільстві, запропоно- вані зміни були відкликані з парламенту для доопрацювання25. Розпорядженням Кабінету Міністрів України (23 січня 2019 р.) за- тверджено «План заходів з реалізації нового етапу реформування міс- цевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні на 2019–2021 роки». Серед завдань – затвердити нову територіальну основу країни – 100 спроможних районів26. 17 липня 2020 р. було за- тверджено Постанову Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів», згідно якої в Автономній Республіці Крим та об- ластях України утворено 136 (замість 490) районів27. 21 вересня 2019 р. було оприлюднено Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення економічного зростан- ня, стимулювання розвитку регіонів та запобігання корупції», в яко- му визначалася необхідність внесення змін до Закону України «Про засади державної регіональної політики» в частині підвищення спро- 23 Проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади). URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=55812 24 Децентралізація: Президент пропонує підготувати нові зміни до Конституції. 12.11.2018. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2577842-decentralizacia-prezide nt-proponue-pidgotuvati-novi-zmini-do-konstitucii.html 25 Конституційне забезпечення децентралізації в Україні – 2020. URL: https:// decentralization.gov.ua/constitution/pytannia-dlia-obhovorennia 26 Децентралізація: новий етап. Основні завдання на період до 2020 року. URL: https://decentralization.gov.ua/news/10246#gallery-1 27 Постанова Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/807-20#Text 158 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 можності агенцій регіонального розвитку та до Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» щодо посилення конкурентоспро- можності регіонів. Указом передбачалося також «забезпечення розроб- лення та затвердження державної стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки»28. Стратегія регіонального розвитку областей на період до 2027 року розроблена на підставі Закону України «Про засади державної регіо- нальної політики»; з урахуванням Указу Президента України від 30 ве- ресня 2019 року № 722/2019 «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року», постанови Кабінету Міністрів України від 29 ве- ресня 2019 р. № 849 «Про затвердження Програми діяльності Кабі- нету Міністрів України», Державної стратегії регіонального розвитку до 2027 року; відповідно до вимог Порядку розроблення регіональних стратегій розвитку і планів заходів з їх реалізації, а також проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації зазначених регіо- нальних стратегій і планів заходів, затвердженого постановою Кабі- нету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 932 (із змінами) та Методики розроблення, проведення моніторингу та оцінки результа- тивності реалізації регіональних стратегій розвитку та планів заходів з їх реалізації, затвердженої наказом Міністерства регіонального роз- витку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 31.03.2016 № 79 (із змінами). Пріоритетними кроками на перспективу було досягнення двох стра- тегічних цілей нового курсу регіональної політики: ціль 1 – підвищен- ня рівня конкурентоспроможності регіонів та територій; ціль 2 – підви- щення спроможності органів влади та інституцій до розвитку регіонів і територій29. На виконання цих цілей Міністерством було розроблено 28 Див. детальн.: Бевз Т. А. Специфіка здійснення реформи місцевого самовряду- вання та територіальної організації влади в регіонах України: здобутки і прорахунки. Демократизація політичних інститутів і суспільний розвиток в Україні. Збірник науко- вих праць / за ред. О. О. Рафальського, О. М. Майбороди. Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2019. С.187–232 29 У Мінрегіоні обговорили проєкт Концепції та план реалізації державної регіональ- ної політики. 14.02.2020. URL: https://www.minregion.gov.ua/press/news/u-minregioni-ob govorili-proekt-kontseptsiyi-ta-plan-realizatsiyi-derzhavnoyi-regionalnoyi-politiki/ 159 Тетяна БЕВЗ. Регіональні особливості функціонування політичної системи України: нормативні засади план заходів. Зокрема, на виконання цілі 15 серпня 2020 р. було прий- нято «Державну стратегію регіонального розвитку до 2027 року» та «План заходів з її реалізації на 2021–2023 роки»; подано до Верховної Ради України законопроєкти «Про стимулювання розвитку регіонів» (нова редакція), «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стимулювання інвестиційної діяльності та створення нових ро- бочих місць на проблемних територіях)»; прийнято «Державну про- граму транскордонного співробітництва на 2021–2027 роки»; забезпе- чено реалізацію «Державної програми розвитку регіону Українських Карпат на 2020–2022 роки»; проведено відбір та затверджено перелік інвестиційних програм і проєктів регіонального розвитку, що можуть реалізовуватися у 2020 р. за рахунок коштів ДФРР та коштів, отри- маних від ЄС в рамках Угоди про секторальну бюджетну підтримку30. Висновки Зазначимо, що функціонування політичної системи України упро- довж років незалежності виявило основні проблеми у сфері розвитку місцевого самоврядування та забезпеченні взаємодії органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Водночас зауважимо, що розпочався процес творення нової системи розподілу владних повно- важень між центральними та місцевими органами влади в Україні. Не ставлячи за мету проаналізувати усі законодавчі акти щодо те- риторіальної організації влади в Україні та реформування місцевого самоврядування, підкреслимо, що сформувалася певна норматив- но-правова база, яка регламентувала державне регулювання, здійс- нення державної регіональної політики та забезпечення регіонального розвитку. Однак без удосконалення нормативно-правового забезпечен- ня реформи та внесення відповідних змін до Конституції України не йдеться про повноцінну децентралізацію. Отже, децентралізація потребує не лише зміни Конституції, ство- рення законодавчої бази здійснення реформи, врахування європей- ського досвіду, а й тісного взаємозв’язку з іншими реформами. 30 Там само. 160 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Tatiana BEVZ REGIONAL FEATURES OF THE FUNCTIONING OF THE POLITICAL SYSTEM OF UKRAINE: NORMATIVE PRINCIPLES The article analyzes the main documents of the regulatory framework for the implementation of state regional policy during independence. The chal- lenges and threats to the functioning of the political system of Ukraine relat- ed to the territorial organization of government and local self-government are outlined. It was noted that the basis for the modernization of Ukraine's political system will be administrative-territorial reform, which provided for the elimination of inefficient state management system and differences between regions, which led to uneven integration of the regions of Ukraine. A special aspect is paid to the formation of the legal framework for the im- plementation of decentralization reform in Ukraine. Key words: political system of Ukraine, normative-legal base, territorial organization of power, local self-government, regions, regional features. Татьяна БЕВЗ РЕГИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ ПОЛИТИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ УКРАИНЫ: НОРМАТИВНЫЕ ОСНОВЫ В статье проанализированы основные документы норматив- но-правовой базы реализации государственной региональной полити- ки на протяжении независимости. Определены связанные с терри- ториальной организацией власти и местного самоуправления вызовы и угрозы функционированию политической системы Украины. От- мечено, что основой модернизации политической системы Украины станет административно-территориальная реформа, которая пред- усматривала устранение неэффективной государственной системы 161 Валентин БАЛЮК. Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року управления и различий между областями, обусловливало неравномер- ность процесса интеграции регионов Украины. Особое внимание об- ращено на формирование нормативно-правовой базы осуществления реформы децентрализации в Украине. Ключевые слова: политическая система Украины, норматив- но-правовая база, территориальная организация власти, местное са- моуправление, регионы, региональные особенности. Валентин БАЛЮК ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ТА МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В ПРОГРАМАХ ПОЛЬСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ПІД ЧАС ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ 2018 РОКУ Під час демократичного транзиту в Польщі сформувалась ефек- тивна система органів місцевого самоврядування. Вибори місцевих органів влади викликають зацікавленість громадян, про що свідчить відносно значна явка виборців. У місцевих виборах 2018 р. брали участь політичні партії, виборчі блоки та організації, які боролись за голоси виборців на всіх рівнях самоврядування (воєводств, повітів і гмін). Серед політичних партій перевагу отримала правляча партія «Право і справедливість», яка обійшла конкурентів на рівні повітів та гмін, а також сформувала коаліційну більшість у половині во- єводських сеймиків. Незважаючи на тенденцію політичних партій до домінування на місцевих виборах, безпартійним кандидатам вда- лось отримати значну кількість мандатів, головним чином у радах повітів і гмін. Вибори відбулись в умовах конкурентної політичної боротьби. Ключові слова: Польща, самоврядування, місцеві вибори, політичні партії. Польща успішно пройшла період демократичного транзиту та збудувала відносно стабільну політичну систему, котра спирається на закріплену у конституції модель парламентсько-президентської 162 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 республіки, де провідне місце у керуванні країною посідає парла- ментсько-урядова коаліція, а президент зберігає вагомі важелі впли- ву. У Польщі, незважаючи на численні приклади політичної корупції, партії зберегли свої головні функції посередника між громадянським суспільством та державою не тільки на центральному, але й на регіо- нальному та місцевому рівнях. Головні політичні партії залишилися виразниками інтересів різних суспільних груп, а не представниками бізнесових та олігархічних груп1. Польщі вдалося уникнути форму- вання олігархічного капіталізму як політично-економічної системи в країні. Запорукою успішного демократичного транзиту було також формування середнього класу2, громадянського суспільства та верстви бюрократії, управлінців публічної адміністрації державного та муніци- пального рівнів. Позитивному завершенню демократичного транзиту сприяли де- централізація та реформа самоврядування. В 1990 році була проведе- на реформа місцевого самоврядування, в рамках котрої гміни (місцеві ради) отримали не тільки повноваження, але й кошти на їх реалізацію. Продовженням була адміністративна реформа у 1999 році, коли в кра- їні запровадили новий адміністративно-територіальний поділ та нові самоврядні одиниці на рівні регіонів і повітів3. У результаті реформи у Польщі сформувалася трирівнева систе- ма територіально-адміністративного поділу держави. На початок 1999 року згідно нового поділу існувало: а) 16 воєводств (регіонів); б) 308 повітів (районів) земських; в) 65 міст на правах повіту та г) 2489 гмін (громад)4. Узагальнюючи, можна сказати, що новий територіаль- но-адміністративний поділ країни сприяв економічному та суспільно- му розвитку громад і територій. 1 В. Балюк, Польський і український досвід демократичного транзиту та кон- солідації держави, [в:] В. Балюк, М. Дорошко (ред.), Українсько-польські відносини в умовах гібридних загроз безпеці, Київ – Люблін, 2019. С. 90. 2 На думку самих поляків, до середнього класу віднесли себе у 2012 році 69 % опи- таних, 1 % багатих і 28 % до бідних верст населення. Частка малого та середнього бізне- су у формуванні ВВП становила у 2014 році 47,3 % (Polska Agencja Przedsiębiorczości). 3 S. Michałowski, Samorząd terytorialny w systemie politycznym Polskim, [в:] W kręgu nauki o państwie, prawie i polityce. Księga dedykowana Profesorowi Markowi Żmigrodzkiemu, red. B. Dziemidok-Olszewska, W. Sokół, T. Bichta, Lublin 2012, с. 235-262. 4 A. Antoszewski, R. Herbut (red.), Leksykon politologii, Wrocław 2000, p. 679. 163 Валентин БАЛЮК. Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року Самоврядування та децентралізація в оцінках громадян Дослідження громадської думки показує, що завдяки ґрунтовній реформі самоврядування зростає значення місцевої влади, а це в свою чергу призводить до формування моделі взаємовідносин на рівні гро- мада-місцева влада та сприяє зростанню зацікавленості громадян у місцевих виборах. Оцінка діяльності місцевої влади (місто/гміна) Джерело: Ocena działalności parlamentu, prezydenta i władz lokalnych i PKW, "Komunikat z Badań CBOS", nr 152/2018, p. 5. Дослідження суспільних настроїв демонструє високий рівень по- зитивної оцінки діяльності місцевої влади. Тоді як за період з 2000 по 2018 рр. громадяни оцінювали роботу Сейму та Сенату переваж- но негативно (в середньому від 50 % до 70 %), а протилежної думки було значно менше громадян (в середньому від 10% до 40%)5. Станом на 2019 рік місцеві вибори мають найбільший коефіцієнт зацікавле- ності (8,22) серед громадян, 60 % вважає що вони дуже важливі, а 21 % що важливі. Тоді як вибори президента отримали коефіцієнт 8,02 5 Ocena działalności parlamentu, prezydenta i władz lokalnych i PKW, "Komunikat z Badań CBOS", nr 152/2018, p. 5. 164 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 (відповідно 56 % і 22 %), а парламентські вибори лише 7,94 (відповід- но 56 % і 20 %). Найнижчий коефіцієнт отримали вибори до Європар- ламенту – 7,16 (відповідно 42 % і 20 %). Цей показник для місцевих виборів постійно зростав, починаючи ще з 1998 року, коли за більш важливі вибори вважалися президентські та парламентські. З 2009 року тенденція змінилася на користь місцевих виборів6. Зацікавленість місцевими виборами у Польщі в 1998-2018 рр. Джерело: O mobilizacji wyborców przed wyborami samorządowymi, "Komunikat z Badań CBOS", nr 137/2018, c. 2. Відповідаючи на поставлене у жовтні 2018 року питання, чи зби- раєтеся Ви прийняти участь у голосуванні, ствердно відповіли 64 % респондентів, 16 % скоріш за все готові були прийняти участь у голо- суванні, 11 % вагалися з відповіддю, а 9 % заявили, що не прийдуть на виборчу дільницю. Потрібно зазначити, що показник участі у виборах дещо зростає (на рівні 4–8 %) перед днем голосування7. 6 Chcemy chodzić na wybory – deklaracje o uczestnictwie i ocena rangi wyborów, "Komunikat z Badań", nr 67/2019, c. 2. 7 O mobilizacji wyborców przed wyborami samorządowymi, "Komunikat z Badań CBOS", nr 137/2018, c. 2. 165 Валентин БАЛЮК. Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року Таблиця 1. Явка громадян Польщі під час виборів у 1990–2019 роках (%) Вибори президента (I тур) Рік 1990 1995 2000 2005 2010 2015 2020 - - Явка 60,6 64,7 61,12 49,7 54,9 48,9 - - - Парламентські вибори Рік 1991 1993 1997 2001 2005 2007 2011 2015 2019 Явка 43,2 52,1 47,9 46,2 40,5 53,8 48,9 50,9 61,7 Місцеві вибори Рік 1990 1994 1998 2002 2006 2010 2014 2018 - Явка 42,2 33,7 45,4 44,2 45,9 47,3 47,4 54,9 - Вибори до парламенту ЄС Рік - - - 2004 2009 2014 2019 - - Явка - - - 20,8 24,5 23,8 45,6 - - Джерело: ЦВК Республіки Польща Треба пам’ятати, що готовність узяти участь у голосуванні та явка на виборчі дільниці завжди дещо відрізняються одне від одного. Явка виборців під час голосування засвідчує, що громадяни більш охоче йдуть на вибори президента, а менш охоче – на парламентські та міс- цеві вибори. Тому потрібно зауважити, що явка на місцевих виборах завжди дещо поступалася парламентським і лише під час електораль- ного циклу 2005–2006 переважала. Серед місцевих виборів найбільший інтерес громадяни проявля- ють до виборів війта, бургомістра або президента (мера) міста (42 % респондентів) та відповідно депутатів місцевих рад (36 %). Тоді як виборами районної та обласної рад зацікавлені відповідно 3 % та 6 % громадян8. 8 A. Gendźwiłł, M. Żerkowska-Balas, Polacy o samorządach. Opinia publiczna u progu samorządowej kampanii wyborczej, Fundacja im. Batorego, Warszawa 2018. 166 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Учасники виборчої кампанії 2018 року та електоральна підтримка В місцевих виборах 2018 р. приймала участь велика кількість ак- торів, серед яких були політичні партії, виборчі блоки (коаліції) та організації (див. таблиця 1), котрі створювали свої виборчі комітети (ВК). Таблиця 2. Перелік виборчих комітетів – місцеві вибори 2018 Комітети: Виборчі Комітети Виборців Партії – 21 Разом – 8671 Коаліції – 2 В гмінах до 20 тис. – 7041 Організації – 325 Разом – 9019 Джерело: дані ЦВК Республіки Польща На національному рівні було зареєстровано 21 ВК політичних пар- тій, 2 ВК блоків політичних партій, 1 ВК організації та 4 ВК виборців. ЦВК Республіки Польщі реєструє ВК, діяльність яких не обмежуєть- ся одним воєводством. Загалом ЦВК відмовила у реєстрації одному ВК (Народний Союз – Батьківщина), котрий не виконав формальних вимог щодо реєстрації. Інші ВК реєструє Комісар у справах виборів (див. таблиця 3). Серед зареєстрованих ВК політичних партій були присутні усі про- відні політичні партії Польщі. Це «Право і справедливість», «Грома- дянська платформа», «Польська селянська партія», «Союз лівих демо- кратів» та інші. Таблиця 3. Виборчі Комітети зареєстровані Комісаром у. с. виборів ВК Виборців Воєводства ВК організацій Разом Разом до 20 тис. Нижньосілезьке 27 757 600 784 Куявсько-поморське 14 487 405 501 Люблінське 14 660 577 674 167 Валентин БАЛЮК. Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року Любуське 12 265 214 277 Лодзьке 21 590 491 611 Малопольське 16 590 460 606 Мазовецьке 44 1154 933 1198 Опольське 10 195 157 205 Підкарпатське 21 500 396 521 Підляське 7 373 314 380 Поморське 18 462 351 480 Сілезьке 53 560 429 613 Свентокшиське 14 380 327 394 Вармінсько- 8 423 339 431 мазурське Великопольське 32 857 723 889 Західнопоморське 13 414 325 427 Джерело: Державна Виборча Комісія РП Електоральна підтримка є важливим елементом виборчого процесу. Під час місцевих виборів (депутатів рад гміни або міста) громадяни віддають перевагу безпартійним кандидатам (60 % опитаних), тоді як на партійну приналежність кандидата звертає увагу 20 % громадян, а 20 % вагалися з відповіддю9. Віддаючи свій голос, громадяни беруть до уваги, чи кандидат добре знає та розуміє проблеми мешканців (дуже важливе та важливе 97 %), має досвід муніципальної роботи (78 %) та громадянської активності, в тому числі в локальних організаціях (71 %), вищу освіту (66 %), проживає поруч (52 %). Меншою мірою вони дивляться на те, чи кандидат представляє політичну партію, яку вони підтримують (33 %) або релігійну приналежність (30 %)10. Натомість на рівні регіону вже починає зростати рівень партій- ної підтримки. Так перед місцевими виборами 2018 року у виборах до воєводських Сеймиків лідирувала партія Право і справедливість 9 Kryteria wyboru radnych do rady gminy lub miasta w wyborach 2018, "Komunikat z Badań", nr 139/2018, c. 7. 10 Там же. 168 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 (30 %), далі розташувалися виборчі комітети Громадянської коаліції (Громадянська платформа і Сучасна партія), які могли розраховувати на 19 %, Польської селянської партії – 7 %, «Безпартійних виборців та самоврядування» – 6 %, «Кукіз 15» – 5 %, «Свобода вибору в самовря- дуванні» – 2 %, інші комітети – 5 %, вагалися з відповіддю – 25 %11. Виборчі програми політичних партій У програмі партії «Право і справедливість» підкреслюється, що головними цінностями є народ і держава. Польський народ (нація) – це не лише етнічна спільнота, це насамперед спільність культури, мови, історичних та політичних традицій, що дає основу для формування де- мократичної політичної спільноти. Держава як добре сформована та дієва система має служити народу та виконувати свої функції. Партія сповідує принцип демократичної правової, суверенної та солідарної держави. Перед парламентськими та місцевими виборами головним посилом угруповання було гасло – «ремонт держави» Річ Посполита. Партія пропонує запровадити зміни в публічній адміністрації на рів- ні державного управління та самоврядування, щоб урядовці служили громадянам та вирішували проблеми людей. «Право і справедливість» пропонувала зберегти існуючу модель децентралізації держави залишаючи за воєводою, як представником уряду в регіоні, повноваження загального нагляду та координації дій державних органів та органів місцевого самоврядування в воєвод- стві в різних галузях безпеки (протидія загрозам для життя, здоров’я та майна громадян, безпека держави та утримання правопорядку, ко- ординація роботи в період надзвичайних ситуацій). У вище згаданих питаннях воєвода повинен підпорядковуватися Міністру Внутрішніх Справ і Адміністрації. Партія ініціювала збільшення впливу воєводи на призначення комендантів поліції у воєводстві та повітах. Крім того передбачалося також, що воєвода отримає повноваження публічної ад- міністрації у галузі управління на регіональному рівні службою охоро- ни здоров’я. 11 O mobilizacji wyborców przed wyborami samorządowymi, "Komunikat z Badań CBOS", nr 137/2018, c. 9. 169 Валентин БАЛЮК. Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року Політики партії запропонували ввести зміни до законів про міс- цеве самоврядування на рівні гмін, повітів і воєводств, щоб воєвода не міг без поважної причини та на власний розсуд зупиняти дію ак- тів органів місцевої влади. Однак стверджувалося: потрібен дієвий механізм контролю, зупинки та відміни безправних рішень органів місцевої влади. З перспективи часу «Право і справедливість» позитивно оцінює ре- форму найнижчого рівня самоврядування (гмін), зберігаючи критич- не ставлення до адміністративно-територіальної реформи 1999 року. Беручи до уваги фактор стабільної діяльності органів місцевої влади, на цьому етапі партія не планує революційних змін, а лише пропонує план удосконалення системи і буде організаційно та фінансово під- тримувати процес добровільного об’єднання невеликих повітів земсь- ких, а також міст-повітів з земськими повітами (постулат укрупнення повітів). У питанні кількості воєводств партія займала виважену по- зицію, пропонуючи не приймати поквапливих рішень стосовно збіль- шення кількості регіонів, а лише виокремити Варшаву як столицю з Мазовецького воєводства. Однією з головних проблем місцевого самоврядування є недо- статнє фінансування делегованих для виконання завдань. У най- більш складній ситуації перебувають повіти, особливо земські, які, на відміну від гмін, не маючи власних фінансових джерел, не в змозі додатково профінансувати деякі завдання (наприклад, освіту). Партія обіцяла збільшити фінансування місцевого самоврядування та реалізацію програм зрівноваженого розвитку цілої країни. Ви- борчими гасла партії: зміцнення гмін і повітів («Польща повітів» та «Польща гмін»). Покращення фінансової ситуації гмін та повітів буде сприяти також збереженню та відновленню структури публіч- них установ на місцях для кращого обслуговування населення. Партія пропонувала збільшити обсяг повноважень ухвалодавчих і контрольних органів місцевого самоврядування за рахунок одноосіб- них (війта, бургомістра, мера). Крім того, запровадила обмеження до двох термінів перебування на виборних посадах. Пропагувала збуду- вання якісної моделі локальної демократії, котра буде спиратися на 170 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 активних громадянах з доступом до локальних ЗМІ та форми безпосе- редньої демократії (референдум)12. Перед виборами прем’єр-міністр Матеуш Моравецький озвучив п’ять основних пунктів своєї партії: 1) «теплий будинок» – термомо- дернізація будинків; 2) підтримка пенсіонерів та молоді (виділення більших коштів на будинки пристарілих та на будівництво дитячих і спортивних майданчиків); 3) програма «сучасна гміна» (ремонт та будівництво доріг, тротуарів, вокзалів, підтримка програми віднов- лення та розвитку автосполучення місцевого значення); 4) «100 ме- габітів на 100 років незалежності». Польща повинна увійти в «циф- рове століття» та зрівняти можливості розвитку дітей з великих та малих місцевостей; 5) підтримка бюджету громадянських справ для сільських та змішаних гмін (300 млн злотих)13. «Громадянська коаліція» представила своє бачення проблем, пов’язаних з децентралізацією і самоврядуванням. На відміну від своїх політичних конкурентів, котрі пропонували зміцнити гміни та повіти (найнижчу й середню ланку самоврядування), ця коаліція вирішила зміцнити позицію регіонального рівня самоврядування завдяки збільшенню повноважень маршала воєводства за рахунок воєводи. У такий спосіб партія пропонувала покінчити з так званим двовладдям у воєводствах. Лідер виборчої коаліції Гжегож Схети- на зазначив, що сильна місцева влада не є ворогом уряду. Навпаки, лише сильна місцева та центральна влада разом формують сильну польську державу. Така політика і є метою. «Громадянська коаліція» озвучила кілька пропозицій для орга- нів місцевого самоврядування. Першим був згаданий вище посту- лат одного господаря в регіоні, яким мав бути маршал. У його руках буде зосереджено контрольні функції над відповідними службами на рівні воєводств (надзвичайних ситуацій та інших). По-друге, під- тримка спільними зусиллями (урядом та місцевою владою) школи та 12 Program Partii Prawo i Sprawiedliwość 2014, Warszawa 2014, c. 52–54 (http://pis.org. pl/dokumenty, доступ 20.09.2019). 13 Samorządowa "piątka" premiera Morawieckiego, https://www.tvp.info/38787900/ samorzadowa-piatka-premiera-morawieckiego (доступ 23.09.2019). 171 Валентин БАЛЮК. Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року освітнього процесу молоді. Коаліція обіцяла підняти зарплату вчи- телям, запровадити безкоштовний проїзд для учнів у громадському транспорті, а також профінансувати програму «злотий за злотий», на основі якої уряд буде спільно з місцевою владою фінансувати про- грами розвитку школи. По-третє, коаліція запропонувала обов’яз- ково створити в містах і гмінах центри опіки над людьми похилого віку та відкрити телефонну лінію, за якою ця категорія людей зможе отримати необхідну допомогу. По-четверте, лідер опозиції пообіцяв продовження реалізації програми (часів уряду ГП-ПСП) будови доріг місцевого значення, які в народі називали «схетинувкі», та невелич- ких стадіонів («орлік») в усій країні. По-п’яте, коаліція анонсувала програму «чисте повітря», яка зобов’яже не лише місцеву владу, але й уряд до боротьби зі смогом та передбачить постійне фінансування на рівні 0,5 % річного ВВП14. Крім цього, коаліція як головна опозиційна політична сила звину- вачувала правлячу партію «Право та справедливість» у тому, що вона нищить самоврядування, централізує державу та збільшує присутність політичних партій в самоврядних структурах. Коаліція також розгля- дала місцеві вибори як один з етапів відсторонення «Права і справед- ливості» від влади в рамках електорального циклу 2018–2019 років, а головними гаслами кампанії були «Польща має майбутнє» та «Все у твоїх руках»15. Складові ідеологічної боротьби між партіями переносилися на рі- вень місцевих виборів, свідченням чого є поява у виборчій кампанії «Громадянської коаліції таких справ як «in vitro», право на аборти, ЛГБТ, гендерної рівності та інших. «Польська селянська партія» на місцеві вибори також підготува- ла програму, яка була базою для наступних виборів цього циклу (єв- ропейських, парламентських і президентських). Головним озвученим партією постулатом була зупинка централізації та повернення до де- 14 Koalicja Obywatelska przedstawiła swój program na wybory samorządowe, https:// www.gosc.pl/doc/5010205.Koalicja-Obywatelska-przedstawila-swoj-program-na-wybory, доступ 25.09.2019. 15 Там же. 172 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 централізованої моделі держави. У рамках реалізації запропонованої концепції «реального самоврядування» запропоновані наступні кроки: • запровадження засади «одного господаря в регіоні». Господарем регіону повинні бути воєводські органи місцевого самоврядування, які повинні тісно співпрацювати з повітами та гмінами. Децентралі- зація повноважень і фінансів, що дозволить органам самоврядуван- ня фінансувати та розвивати на регіональному та локальному рівнях свої «малі батьківщини». • перетворити Сенат на палату парламенту, яка представляє са- моврядні структури регіонів, бізнесу, професійних та громадських ор- ганізацій. • зміцнення позицій солецьких (сільських) рад та органів самовря- дування на рівні мікрорайонів у містах. • децентралізація публічної адміністрації центрального рівня, щоб відповідні органи та служби працювали в регіонах. • розширення норми Конституції про самоврядування – прописати в основному законі повіти. Серед інших постулатів у своїй програмі партія зупинилася на таких: • місцева влада прихильна родині (безкоштовний проїзд для дітей, безкоштовні дитсадки та інші), • місцева влада прихильна для молоді (перша робота, дешева квартплата та земля під будівництво приватних будинків, ради молоді в місцевих органах), • місцева влада прихильна людям похилого віку (локальна карт- ка пенсіонера, кожній гміні – будинок пристарілих, ради пенсіонерів у місцевих органах), • село – це основа польського самоврядування, • місцева влада прихильна до підприємців, • місцева влада прихильна до довкілля, боротьба зі смогом, • підтримка школи, культури та служби охорони здоров’я, • підтримка системи добровільної пожежної охорони, • рівномірний розвиток інфраструктури, 173 Валентин БАЛЮК. Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року • сильна фінансова підтримка для самоврядування16. Голова партії Косіняк-Камиш вважав, що «Польська селянська партія» представила на розсуд виборців добру та комплексну програ- му, яка зможе вирішити ряд проблем не тільки на місцевому рівні, але й на центральному17. «Союз лівих демократів – Ліві разом» на потреби місцевих ви- борів також підготував спеціальну виборчу програму, яку назвали «Сильне самоврядування – демократична Польща». На думку ліви- ці, запорукою позитивного завершення демократичного транзиту в Польщі була реформа місцевого самоврядування (1990), що вказує на фундаментальне значення самоврядування для польської демократії. У цьому напрямку, як сказано у програмі, партія пропонує зміцнити органи місцевої влади та передати їм більше повноважень і фінансо- вих ресурсів. Партія пропагувала гасло, що добра організація влади на місцях – це добра організація держави. Ліві вважали, що правляча партія «Право і справедливість» проводить політику рецентралізації держави, а тому пропонували відсторонити від влади партію правих сил і таким чином зберегти високий рівень самоврядування на рівні гмін, повітів та воєводств. У програмі зазначено, що місцева влада най- краще розуміє проблеми простих людей. Однак до неї краще обирати представників лівих сил, які краще за правих та лібералів вирішують соціальні питання місцевих громад. Ліві запропонували також безкоштовні дитсадки, допомогу при народженні дитини, безкоштовний громадський транспорт для дітей і сніданок для школярів. Крім цього, обіцяли підтримку молоді під- час здобування освіти, особливу увагу звертаючи на підтримку про- фесійної освіти та додаткові лекції. На думку лівих, місцеві органи влади повинні опікуватися лекціями з етики та сексуального вихо- вання молоді. У рамках охорони здоров’я пропонували, крім про- філактики та збереження публічного характеру лікарень, щоб органи 16 Rzeczpospolita Samorządowa. Program wyborczy Ludowców na wybory samorzą dowe w 2018 roku, https://www.psl.pl/wp-content/uploads/2018/01/Rzeczpospolita-Samorz %C4%85dowa.pdf, доступ 29.09.2019. 17 TOK FM, http://www.tokfm.pl/Tokfm/7,103454,22931529,program-na-wybory-samo rzadowe-jak-na-parlamentarne-bzdura.html, доступ 02.10.2019. 174 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 місцевої влади фінансували програми «in vitro», підтримували про- грами антиконцепції («пігулка – день після», право до абортів), ген- дерну рівність і толерантність у ставленні до ЛГБТ, а навіть спри- яли проведенню так званих гей-парадів. «Союз лівих демократів» виразив готовність підтримувати громадські організації, запро- понував підтримку людям похилого віку в рамках програми «сріб- на революція» (безкоштовний проїзд після 65 років та знижки на лікувальні та інші послуги). Крім цього, партія запропонувала 10 % річних надходжень гмін призначати на комунальне будівництво, а 20 % території – на зелену зону. З центрального поля політичної боротьби на місцевий партія перенесла також питання політики національної пам’яті, пропонуючи вшанувати героїв та традиції лівого руху Польщі18. «Політично-суспільний рух «Кукіз–15» – консервативна політич- на сила в плані ідеології з ліберальними поглядами в економіці. Рух з’явився на політичній арені Польщі перед парламентськими вибора- ми у 2015 році, а його головною метою було запровадити системні змі- ни, котрі підвищать суб’єктність громадян та зреформують політичний устрій держави (президентська форма правління, обов’язкові референ- думи, одномандатні виборчі округи). Перед місцевими виборами у 2018 році рух представив свою про- граму «Стратегія змін у самоврядуванні». Перший виборчий посту- лат у русі сформулювали як самоврядування для громадян. Його ос- новою було запровадження обов’язкового дня референдуму та явного реєстру договорів органів місцевого самоврядування, формування дієвого механізму громадських консультацій, право громадської ух- валодавчої ініціативи та інші19. Другим гаслом руху був постулат «ор- гани місцевого самоврядування без патології». У рамках цього кроку пропонували боротися з кумівством та непотизмом, зловживаннями чиновників на місцях, які за рахунок локальних публічних ЗМІ про- 18 Siny samorząd, demokratyczna Polska. Pogram samorządowy Sojuszu Lewicy Demo- kratycznej 2018, https://www.sld.org.pl/images/dokumenty/Silny_samorz %C4%85d2c _de- mokratyczna_Polska.pdf, доступ 03.10.2019. 19 "Kukiz 15". Samorządowa strategia zmiany, http://kukiz15.org/images/PROGRAM/ Strategia-Zmiany-KUKIZ15-dla-samorzadow.pdf, 12.10.2019. 175 Валентин БАЛЮК. Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року водять свою рекламну кампанію. Третім гаслом руху було оздоров- лення муніципальних фінансів. У цьому напрямку пропонувалося запровадити політику збалансованого бюджету, заборону органам місцевої влади позичати гроші в парабанках, направляти частину ПДВ до місцевих бюджетів, створення комунальних банків та меха- нізмів моніторингу витрат з місцевих бюджетів (дорожня карта). Ще однією пропозицією руху була боротьба зі смогом та краще господа- рювання сміттєзвалищами. На основі п’ятого постулату пропонува- лося запровадити політику збалансованого розвитку між метрополі- єю та провінцією (політика дегломерації). Також було гасло «краще самоврядування», відповідно до якого пропонувалося ліквідувати повіти, міську варту («страж мейска») та поліпшити планування й реалізацію архітектурної забудови на місцях. Остання виборча про- позиція руху називалася «децентралізація освіти», в основі якої була ідея передати управління школами батькам та органам місцевого са- моврядування20. «Громадсько-політичний Рух Самоврядування «Безпартійні» заснований в 2017 році як загальнопольський, щоб на загальнодержав- ному рівні можна було виставити кандидатів під час місцевих виборів в рамках виборчого комітету «Безпартійні самоурядовці». В одному з інтерв’ю лідер руху Роберт Рачинський зазначив, що формування руху було відповіддю самоурядовців на політику підпорядкування са- моврядування партійним інтересам. Менші виборчі комітети на рівні гмін, повітів, а навіть воєводствпереважно не є партійними, але їхня діяльність і пропозиції мало висвітлюються в ЗМІ, тоді як діяльність виборчих комітетів, пов’язаних з політичними партіями та зареєстрова- них на центральному рівні, набирає широкого розголосу21. Метою руху було підвищення рівня активності місцевих лідерів самоврядування та громадських активістів перед виборами до місцевих органів влади. Декларація руху передбачала п’ять основних засад: 1) субсидіарність, 20 Там же. 21 Lider ruchu Bezpartyjni Samorządowcy: Zostawcie Polskę lokalną w spokoju, https:// serwisy.gazetaprawna.pl/samorzad/artykuly/1255116,wybory-samorzadowe-2018-robert- raczynski.html, доступ 12.10.2019. 176 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 2) активна участь, 3) самостановлення, 4) солідарність і 5) безпартій- ність22. На основі згаданих вище принципів виборчі комітети на місцях повинні були опрацювати більш детальні виборчі програми. Результати місцевих виборів 2018 року Підбиваючи підсумки виборів, важко однозначно назвати перемож- ця у зв’язку з тим, що партійна приналежність кандидата не завжди означала балотування за списком комітету своєї партії. Таблиця 4. Результати місцевих виборів у 2018 р. (на рівні голів міст і гмін) Президент (мер) Бургомістр Війт Виборчі комітети Комітет пар. пр.* Комітет пар. пр. Комітет пар. пр. Польська 1 2 34 68 138 221 селянська партія Право і 4 4 62 59 168 140 справедливість Громадянська 19 24 11 71 3 35 коаліція СЛД – Ліві разом 2 7 3 15 1 16 Кукіз 15 1 - - - 3 - Німецька меншина - - 4 - 9 - Безпартійні - - 2 - 1 - самоурядовці Сілезька - - - - 1 - регіональна партія Вільні та солідарні - - - - 1 - Інші 80 - 706 - 1221 - * партійна приналежність (пар. пр.). Джерело: Дані ЦВК Республіки Польща 22 Wybory samorządowe: Co deklarują bezpartyjni samorządowcy? Mamy to czarno na białym, https://www.portalsamorzadowy.pl/polityka-i-spoleczenstwo/wybory-samo rza- dowe-co-deklaruja-bezpartyjni-samorzadowcy-mamy-to-czarno-na-bialym,98276.html, доступ 12.10.2019. 177 Валентин БАЛЮК. Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року Аналізуючи результати виборів на рівні голів місцевих органів влади, можемо сказати, що правляча партія «Право і справедливість» здобула перемогу на рівні бургомістрів (менших міст) і війтів, посту- паючись «Громадянській коаліції» у виборах мерів середніх і великих міст. Непоганий результат на рівні голів гміни традиційно показала «Польська селянська партія». Потрібно також звернути увагу на вели- ку кількість представників інших ВК, серед яких багато безпартійних кандидатів (див. табл. 4). У виборах до рад міст і гмін перевагу здобули кандидати безпартій- ні та ВК, які не представляли провідні політичні сили. Серед політич- них сил першою була партія «Право і справедливість», котра здобу- ла значну перевагу в мандатах над політичними конкурентами (див. табл. 5). Треба звернути увагу на успішність у регіональному вимірі «Проекту Свентокшиське – Богдан Вента». Колишній тренер польсь- кої національної збірної з гандболу не лише став мером воєводського міста, але й створив свою фракцію. Таблиця 5. Результати місцевих виборів у 2018 р. (до рад міст і гмін) Виборчі комітети Гміни більше 20 тис. Гміни до 20 тис. голоси (%) мандати голоси (%) мандати Право і справедливість 25,2 1877 15,7 3931 Громадянська коаліція 19,4 932 0,8 166 Польська селянська партія 1,19 123 8,5 3077 СЛД – Ліві разом 3,7 107 0,8 200 Безпартійні самоурядовці 0,8 22 0,13 31 «Кукіз 15» 2,37 18 0,48 75 «Проект Свентокшиське – 0,19 7 0,03 7 Богдан Вента» Німецька меншина 0,04 4 0,33 203 Сілезька регіональна партія 0,16 1 0,06 10 ВК громадських організацій 6,45 632 3,12 1014 Інші більше 40 3628 більше 70 1064 Джерело: Дані ЦВК Республіки Польща 178 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 У виборах до рад повітів «Право і справедливість» здобула пере- конливу перемогу не лише над політичними конкурентами, але й ін- шими виборчими комітетами (див. табл. 6). Таблиця 6. Результати місцевих виборів до рад повітів Повіти Виборчі комітети голоси (%) Мандати Право і справедливість 30,46 2114 Громадянська коаліція 12,29 726 Польська селянська партія 14,22 952 СЛД – Ліві разом 2,77 105 Безпартійні самоурядовці 0,86 36 «Кукіз 15» 1,42 19 «Проект Свентокшиське – Богдан Вента» 0,14 5 Німецька меншина 0,46 45 Сілезька регіональна партія 0,05 3 Порозуміння Ярослава Говіна 0,22 3 ВК громадських організацій 6,91 397 Інші ВК 30,21 1839 Джерело: Дані ЦВК Республіки Польща Жорстка політична боротьба між провідними силами відбувається не лише в період парламентських виборів, але й виборів до місцевих органів влади. Особливо гостре протистояння політичних партій від- бувається під час виборів мерів великих міст і депутатів воєводських сеймиків (див. рис. 1). Правляча партія «Право і справедливість» здобула переконливу перемогу над конкурентами виборюючи першість в 9 з 16 регіонів. Раніше вважалось, що електоральну підтримку ця політична сила в основному отримує у східних воєводствах. Цього разу партія отри- мала також перемогу в таких воєводствах, як: нижньосілезьке, лодзь- ке, мазовецьке і сілезьке. Однак, незважаючи на перемогу, правляча 179 Валентин БАЛЮК. Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року партія самостійно могла сформувати більшість у шести воєводствах (люблінське, малопольське, підкарпатське, підляське, свентокшиське і лодзьке). Ще у двох регіонах (нижньосілезьке і сілезьке) партія сфор- мувала коаліцію більшості. Громадянська коаліція отримала більшість в одному регіоні (поморському), а в семи інших сформувала коаліцію більшості. Рис. 1. Результати муніципальних виборів до воєводських сеймиків у 2018 р. Джерело: http://ewybory.eu/wybory-samorzadowe-2018/, доступ 14.10.2019. 180 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Висновки У період демократичних змін у Польщі відбулося становлення та розвиток місцевого самоврядування. Дослідження суспільних настроїв демонструє високий рівень позитивної оцінки діяльності місцевої влади на фоні переважно негативної оцінки роботи пар- ламенту. Серед громадян місцеві вибори мають найбільший коефі- цієнт зацікавленості, а явка під час місцевих виборів інколи пере- вищує показники парламентських перегонів. У місцевих виборах 2018 р. брали участь політичні партії, виборчі блоки (коаліції) та організації, котрі створювали свої виборчі комітети. На регіональ- ному рівні виборчу боротьбу, в основному, вели провідні політичні сили країни. У результаті цього правляча партія та опозиція порівну поділили вплив у воєводських сеймиках. На рівні повітів і гмін зро- стала роль безпартійних кандидатів, які вибороли значну кількість мандатів. Вибори засвідчили тенденцію головних політичних партій країни підпорядкувати своїм інтересам усі рівні самоврядування. Проявом цього була спроба політичних партій перенести з націо- нального рівня на місцевий головні лінії політично-ідеологічного протистояння. Valentyn BALUK DECENTRALIZATION AND THE LOCAL SELF-GOVERNMENT IN POLISH POLITICAL PARTIES’ PROGRAMS DURING THE ELECTIONS OF 2018 Poland has succeeded with the formation of effective local self-govern- ment for the period of democratic transit. Local elections are attractive for the citizens, which is demonstrated with data on their frequency level. Local elections of 2018 have been characterized with participation of po- litical parties, election blocks and other organizations, which competed for the voters trust on all levels of self-government (regional, sub-regional 181 Валентин БАЛЮК. Децентралізація та місцеве самоврядування в програмах польських політичних партій під час виборчої кампанії 2018 року and local ones). Party of ‘Law and Justice’ took a lead amidst rivalries on the sub-regional and local levels, and established ruling coalitions in the majority of Polish regions. Despite the political parties’ dominations, many of nonpartisan’ candidates won considerable number of seats, main- ly on some local and sub-regional levels. This election happened to be very competitive. Key words: Poland, self-government, local elections, political parties. Валентин БАЛЮК ДЕЦЕНТРАЛИЗАЦИЯ И МЕСТНОЕ САМОУПРАВЛЕНИЕ В ПРОГРАММАХ ПОЛЬСКИХ ПОЛИТИЧЕСКИХ ПАРТИЙ ВО ВРЕМЯ ИЗБИРАТЕЛЬНОЙ КАМПАНИИ 2018 ГОДА Во время демократического транзита в Польше сформирова- лась эффективная система органов местного самоуправления. Выборы местных органов власти пользуются заинтересованно- стью граждан, о чем свидетельствует относительно высокая явка избирателей. В местных выборах 2018 г. принимали участие политические партии, избирательные блоки и организации, кото- рые боролись за голоса избирателей на всех уровнях самоуправле- ния (воеводств, поветов и гмин). Среди политических партий пре- имущество получила правящая партия «Право и справедливость», которая обошла конкурентов на уровне поветов и гмин, а также сформировала коалиционное большинство в половине воеводских сеймиков. Несмотря на тенденцию политических партий к доми- нированию на местных выборах, беспартийным кандидатам уда- лось получить значительное количество мандатов, в основном, в советах поветов и гмин. Выборы прошли в условиях конкурентной политической борьбы. Ключевые слова: Польша, самоуправление, местные выборы, поли- тические партии. 182 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Людмила ГОЛОВАТАЯ СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ В ІНТЕРЕСАХ ДЕРЖАВИ У статті розглядається ряд методологічних положень аналізу процесу забезпечення економічної безпеки, який визначає особливості управління системою відносин між суб'єктами господарювання та держави в сфері реалізації національних економічних інтересів. Про- тиріччя економічних інтересів зумовлюють особливості формування системи управління в даній сфері. Відповідно повинна створюватися система суб'єктів і об'єктів управління, визначатися сукупність ме- тодів управлінського впливу. Ключові слова: економічна безпека, система суб'єктів і об'єктів управління, національні економічні інтереси The study of the country's economic security management system should be based on the use of a systematic-situational approach, in which the public system is considered as an interconnected set of subjects charged with the protection of economic interests (organizations, structures, business enti- ties) and activities aimed at achieving certain goals and complemented by specific situations, as well as the choice of appropriate methods. The carrier (subject) of activity is individual citizens, organizations and business enti- ties (legal entities and individuals).In other words, it can be based on the definition of a business entity or organization as an Association of two or more people whose activities are coordinated to achieve a common goal1. As a rule, entities operate within the boundaries of the organization (formal or informal). A special form of organization for its purpose and influence on the life and activities of the population is the state. The basis of the activity of economic security subjects is its goal-setting, aimed at various transfor- mations of the external environment for the implementation of economic 1 Meskon M. Kh., Albert M., Hedouri F. Fundamentals of management: Per. from English – M .: Delo LTD, 1994. – p. 31 183 Людмила ГОЛОВАТАЯ. Система управління економічною безпекою в інтересах держави interests or creating conditions for this. The existing management system and law enforcement practices are taken as the basic ones, which should be improved. The economic security management system should include the following elements: setting parameters (target setting); structural com- position of the system (links and their relationships); control mechanism (regulation)2. The state is represented as a complex social system with numerous directions and types of activities, corresponding subjects and objects of management at different levels, connections between them (inter- nal) and with subjects and objects of other States (external).Therefore, when investigating them, it is advisable to use a systematic approach. In this approach, it is advisable to use both general and special process models that consider what is happening in the system. When building models, the main attention should be focused on management activities that form the theoretical and methodological basis for the formation of state-management decisions in the field of economic security. Based on the system approach, it is possible to display any socio-economic system in the form of a set of organizations that, on the one hand, are subsys- tems, and on the other – are themselves social systems. The main proper- ties of both socio-economic systems and organizations are: complexity; openness; dynamism; the probabilistic nature of processes; the ability to self-organize, in particular, restoring the interaction of subsystems that make decisions. An important characteristic feature of the socio-eco- nomic system is the presence in it of structures that perform manage- ment functions. It allows to display both the socio-economic system and the organization in the form of two management subsystems, which to- gether can be considered as the subject of management, and the one that is managed, which in a generalized form is the object of management. By interacting, the subject and object of management implement the management process. The general scheme of this process in socio-eco- nomic systems is universal. Its characteristic properties are that it always provides for the presence of a goal, the main functions of management 2 Meskon M. Kh., Albert M., Hedouri F. Fundamentals of management: Per. from English – M .: Delo LTD, 1994. – p. 37. 184 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 and is aimed at a specific object of management (activity). The subject of management influences the object of management in ways and meth- ods that are developed in the course of making managerial decisions. Management actions (methods and techniques) are developed as part of the implementation of the communication function3. The control object operates on the basis of the use of information about events, situations, processes occurring outside and / or inside the system under considera- tion. It manifests itself in various actions that are the result of activities of a diverse nature (political, economic, social, scientific, investment, etc.). These actions and events from the position that they are the causes of changes in situations in socio-economic systems are commonly called perturbations. Perturbations affect the change in the state of the system. The subject and the control object are in constant dynamic interaction. If we assume that the primary interaction is a practical (problematic) situation that has arisen in the activity of the management object, then the management actions of the management subject are a reaction to this situation in order to change it to the desired one. Or vice versa, if the managerial actions of the control subject are primary, then the excitation of the control object is a reaction to these effects. The interaction of the subject and object of the economic security management system should be considered from the same positions, namely: the reaction of each of them to the influence of the other (perturbations) leads to a reverse effect, which can be either positive or negative. The difference between the mutual influence of the subject and the object is control. Both the subject and the control object carry out activities. For the subject of management, it is always a managerial activity (management), and for the object of management, it is the main activity, that is, the one for which a certain organization exists. From the point of view of ensuring economic security, this means that the object of management (business entity) in the course of its economic/production activities implements its vital economic interests (profit, sales of products, etc., depending on the stage of reproduction). In order to avoid threats to economic security 3 Krivorotov V. V., Kalina A.V., Eriashvili N. D., Economic security of the state and regions: Moscow: UNITY-DANA, 2015- 76 p. 185 Людмила ГОЛОВАТАЯ. Система управління економічною безпекою в інтересах держави (the interests of other business entities and the state are not infringed), the subject of management uses the available methods (economic, legal, etc.) to create the economic environment and monitor the implementa- tion of the "rules of conduct" by all participants. If there are threats to the interests of the state, the subject of management takes measures to prevent them or prevent actions that cause damage. In other words, the management activity of the management entity ensures coordination of the actions of each business entity with others in order to maintain a bal- ance of interests while prioritizing national economic interests. In the system of ensuring economic security, with many subsystems (or- ganizations of different levels and purposes), many "management cycles" operate simultaneously. There is a mutual influence between many of them. Accordingly, a number of general characteristics can be identified, which should correspond to the system of ensuring economic security. Main func- tions of the economic security system: • Identification of priority directions for strengthening the economic security of the country in the main spheres of life of the individual, society and the state. • Assessment of the current state of the country's economic security. Analysis of real and forecast potential threats to economic interests and se- curity in the economic sphere, taking into account the current external and internal situation. Making adjustments to the strategy and tactics of ensuring the country's economic security. • Ensuring conditions for the implementation of vital economic inter- ests of the individual, society and the state, choosing priorities for their pro- tection in specific historical conditions, as well as their timely adjustment in accordance with changes in the external and internal environment. Organ- izing and implementing measures to protect the vital economic interests of individuals, society and the state from external and internal threats, as well as countering them4. • Maintaining the readiness of forces and means to ensure econom- ic security, developing and implementing measures for their effective 4 Romashchenko T. D. Economic security of the national economy: theory, methodology, reproduction: PhD dissertation in Economics. Voronezh, 2003, etc 186 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 interaction and use to protect the vital economic interests of the individ- ual, society and the state from external and internal threats. Providing organizational, methodological and other assistance to economic securi- ty entities in implementing measures to protect the country's economic interests. • Development and implementation of measures to eliminate or local- ize in the region the consequences of emergency situations that occurred on the territory of the country or neighboring States; prevention of their nega- tive consequences on the level of well-being of citizens. • Participation in measures to ensure economic security in accordance with international treaties and agreements. Developing common positions on international issues of economic security. • Control over the state and maintenance in readiness of forces and means of ensuring economic security. • Development and implementation of measures to increase the coun- try's authority, strengthen and develop its relations with European and oth- er countries, international organizations and unions. Avoiding political and economic isolation. The same general positions that characterize common approaches to or- ganizing the economic security system include a number of requirements. Requirements for the organization of the economic security system5: • The optimal distribution of functions and powers to entities providing economic security. • Making decisions on the basis of complete and reliable information about potential and real threats, developing on its basis an effective strategy for ensuring economic security tactics. • The ability to make optimal decisions and perform the system's speci- fied functions in conditions of information deficit or inconsistency. • Ability to respond in a timely manner to changes in the external and internal situation and to improve oneself as information about threats and experience of their prevention and neutralization of their sources accumu- late. 5 Pankov V. Economic security: world economic and internal aspects. // Foreign economic relations. 1992. Issue 8; 187 Людмила ГОЛОВАТАЯ. Система управління економічною безпекою в інтересах держави • The ability to fully and effectively use the forces and means available to the subjects of ensuring economic security, in their complex and interac- tion. • The ability to assess the effectiveness of the protection measures tak- en and adjust them taking into account the nature of threats and potential opportunities inherent in the system of ensuring economic security. The sustainable functioning of the economic security system can be fa- cilitated by monitoring and supervising the correct implementation by its subjects (public organizations and associations, as well as citizens) of the country's security legislation. The state can provide the most appropriate implementation of national interests and a form of control. At the same time, prosecution authorities oversee compliance with the law in the area of en- suring economic security by forces and capabilities of law enforcement and security agencies. Distribution of public authority's competence and management to en- sure economic security. The delimitation of powers between the legislative and Executive au- thorities is stipulated by the country's Constitution6.State power is exer- cised on the basis of its division into legislative, executive and judicial branches. State bodies are independent within their powers: they interact with each other, restrain and balance each other. The work of the legisla- tive and Executive authorities is carried out in close cooperation and is aimed at ensuring the interests and improving the standard of living of the population, increasing the efficiency of public authorities. Individual citi- zens (individuals), social groups, public and economic organizations that are aware of threats and dangers to society and the state and are called to carry out certain activities to prevent and overcome them, act as subjects of security in society. To a certain extent, each individual, social group, ethnic and national community is engaged in ensuring its own security. Citizens, public and oth- er organizations and associations are subjects of security and have rights and 6 Butorin V. K., Tkachenko A. N., Shipilov S. A. Fundamentals of economic security. T. 1.139 р. 188 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 obligations to participate in ensuring economic security. The state carries out activities to ensure security: political, economic, social, environmental and defense, directs the efforts of all citizens to create conditions conducive to protecting the interests of the state. The state has a monopoly on lawmaking and enforcement in its imple- mentation. Through the system of state mechanisms, political and economic agreements and treaties are established and maintained, and regional organ- izations and unions are created whose activities are aimed at protecting the political and economic rights and freedoms of citizens. The state creates a certain ideology and economic motivation in society by encouraging and developing some activities and restricting others. Ensuring economic secu- rity is a purposeful, constantly carried out activity (economic, normative, analytical, operational-search and other) of all economic security subjects to protect country’s vital interests, preserve and develop the processes of economic growth. Their goal is to establish: • approaches to the identification of priority vital interests; • mechanisms for predicting and identifying threats, conditions and fac- tors that may hinder the implementation of vital economic interests of the state; • systems for countering existing and emerging threats; • mechanisms of interaction of all security subjects. This activity should include, in addition to the above: • analysis of security objects; • formation of mechanisms for identifying vital economic interests of the company or business entity, areas and features of their implementation; • analysis of features and mechanisms of damage to vital economic in- terests of the state or economic entities. Accordingly, the system of ensuring economic security includes, firstly, a set of subjects of ensuring economic security (government bod- ies, structural divisions of enterprises, etc.) – that is, it has a certain struc- ture of bodies and organizations. Depending on the level of management actions' implementation, these bodies at the same time are both subjects and objects of management. Secondly, a system of state (interstate, pub- 189 Людмила ГОЛОВАТАЯ. Система управління економічною безпекою в інтересах держави lic or individual) measures of a legal (contractual), political, economic, social, defense, scientific, technical and other nature aimed at protecting vital economic interests. And, thirdly, the activities of the subjects to im- plement these measures7. The object of state activity in the field of economic security are: • identification and monitoring of factors that undermine the stability of the state socio-economic system in the short and long term; • formation of economic and other policies, carrying out changes that eliminate or mitigate the negative impact of these factors within the frame- work of a unified program of economic reform. Ensuring economic security should be considered one of the most important national priorities that will allow strengthening the econ- omy, improving civilized market relations, organically establishing global economic relations and, at the same time, guarantee the pro- tection of national interests in domestic and foreign markets. Ensur- ing economic security is a long-term and strategic task. Its solution involves the development of the concept of economic security and the approval of the state strategy for ensuring economic security, as well as the embodiment of economic policies aimed at their implementation. All branches of government-legislative, executive, and judicial-are re- sponsible for ensuring economic security. In addition, economic se- curity is influenced by the national Bank of the country, as well as commercial banks, non-governmental organizations, socio – political associations and informal institutions-the media, scientific and cultural institutions. All bodies and institutions participate to some extent in en- suring economic security and, together with the relevant relationships, form a system for ensuring the country's economic security. Each of the branches of government conducts a certain policy in the sphere of en- suring economic security. Thus, the executive authorities are engaged in developing a strategy and program for the country's economic secu- rity, and are preparing draft laws. The legislative authorities adopt laws that ensure the economic security of the country. The State Control 7 Bogomolov V. A. Economic security.Moscow: UNITY-DANA, 2015. 295 p. 190 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Committee monitors the use of state property and the execution of the President, Parliament, Government acts, regulating state property, eco- nomic activities and tax relations. Commercial and non-governmental organizations, socio-political associations participate in the implemen- tation of a country's corporate programs of economic security. Citizens participate in the development of proposals for the country's economic security program. The allocation of bodies (entities) competence included in the economic security system is based on their functions in the public administration sys- tem and should be based on a number of criteria8. First, the competence corresponds to the sphere of economic activity in which the subjects ensure the implementation of vital economic inter- ests. Secondly, the competence should correspond to the mechanisms for ensuring economic security, including the identification of vital econom- ic interests, the identification of threats to the implementation of interests, the definition of a system of measures aimed at overcoming the impact of threats, etc. For example, the Ministry of agriculture and food determines the interests of providing food to the population, the direction of structural adjustment of agricultural production, the creation of strategic reserves of raw materials and food in the event of drought, flooding or other natural disasters. Thirdly, competence is determined depending on the nature of the prevailing threats in a particular area of activity: threats-factors, threats-pro- cesses, threats-actions. Fourth, the dependence of competencies on the func- tions that structural entities perform in the system of ensuring economic se- curity: organizing the interaction of all elements of the system, determining the strategy for implementing vital economic interests, organizing counter- action to emerging threats, and so on. Thus, the assessment of the state's economic security (even preliminary) shows that it is vital for it to form a system and ensure its manageability. Accordingly, methodological approaches, which, both in terms of economic security and the management system as a whole, should be transformed to the conditions of the state. 8 Napalkova I. G. Economic security: institutional and legal analysis: Monograph. Rostov- on-don, 2006.; 191 Людмила ГОЛОВАТАЯ. Система управління економічною безпекою в інтересах держави Ludmila GOLOVATAIA ECONOMIC SECURITY MANAGEMENT SYSTEM IN THE INTERESTS OF THE STATE The article considers a number of methodological regulations of ensur- ing economic security process' analysis, which determines the features of managing the system of relations between economic entities and the state in the national economic interest’s sphere. The contradictions of economic interests determine the features of the formation of the management system in this area. Accordingly, a system of subjects and objects of management should be created, and a set of methods of managerial influence should be defined. Key words: economic security, system of subjects and objects of admin- istration, national economic interests. Людмила ГОЛОВАТАЯ СИСТЕМА УПРАВЛЕНИЯ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТЬЮ В ИНТЕРЕСАХ ГОСУДАРСТВА В статье рассматривается ряд методологических положений анализа процесса обеспечения экономической безопасности, определя- ющий особенности управления системой отношений между субъек- тами хозяйствования и государства в сфере реализации национальных экономических интересов. Противоречия экономических интересов предопределяют особенности формирования системы управления в данной сфере. Соответственно должна создаваться система субъ- ектов и объектов управления, определяться совокупность методов управленческого воздействия. Ключевые слова: экономическая безопасность, система субъектов и объектов управления, национальные экономические интересы. 192 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Денуц УНГУРЯНУ РОЗВИТОК ЛОКАЛЬНИХ ГІРСЬКИХ ГРОМАД У РУМУНІЇ: ПІДТРИМКА НАЦІОНАЛЬНОЇ АГЕНЦІЇ ГІРСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ, ЇЇ ВІТЧИЗНЯНИХ І МІЖНАРОДНИХ ПАРТНЕРІВ Гірські райони визначаються як такі, що мають значні природні та соціальні труднощі, які потребують більших зусиль, з обмеження- ми, що впливають на господарську діяльність, з обмеженими можли- востями землекористування та значним збільшенням витрат на зе- мельну працю через висоту, схил і кліматичні умови, що спричиняють вегетаційні періоди. Гірська територія визначається природними об- меженнями сільськогосподарської продуктивності, що призводять до низького виробництва сільського господарства, спричиненого неспри- ятливими кліматичними та біофізичними умовами, що впливають на оптимальну сільськогосподарську діяльність. Національне агентство з гірських районів (ANZM), спеціалізований орган центральної державної адміністрації, що має правосуб'єкт- ність, повністю фінансується з державного бюджету, підпорядкову- ється Міністерству сільського господарства та розвитку сільських територій, спрямований на реалізацію стратегії та політики Уряду у сфері розвитку та захисту гірських районів Румунії, специфічних райо- нів, екологічно нестабільними та економічно й соціально неблагополуч- ними через природні причини, які потребують особливого управління. У своїй діяльності Національна агенція гірських районів через іс- нуючі територіальні структури (Центри розвитку гір та відділи розвитку гір) співпрацює з місцевими органами державної влади та здійснює діяльність з підтримки гірських громад у цих регіонах. Та- кож ANZM співпрацює з міжнародними установами: Гірське парт- нерство, Євромонтана, NEMOR, Карпатська та національна кон- венція: Центр гірської економіки Румунської академії, Крістіанський інститут монтанології Крістіан – Сібіу, Інститут економічних і со- ціальних досліджень "Gh. Зене" з Ясс, Румунського гірського форуму, 193 Денуц УНГУРЯНУ. Розвиток локальних гірських громад у Румунії: підтримка Національної агенції гірських територій, її вітчизняних та міжнародних партнерів Асоціації Ромонтана, інших асоціацій та фондів, а також органів, які займаються розвитком гірського сільського простору. Ключові слова: гірський район, гірський басейн, Національна агенція гірських територій, гірський економічний центр, центри розвитку гір, офіси розвитку гір, місцеві державні адміністрації. Mountain areas are distinguished from other regions by natural disad- vantages, that cannot be changed: altitude, climate, gradient, low soil fertili- ty, short vegetation periods etc. and by structural disadvantages such as: the decrease of the young population, great distances from the decision-making and administrative centers, isolation from the communication avenues and the markets. The Romanian mountain area covers a third of the country’s total area and is a special territory of national interest, with huge economical, social, cultural and environmental potential. This area needs a specific policy, well defined, according to the sustainable development principles and to the Eu- ropean policies. To this purpose, the National Mountain Area Agency has been created (ANZM), according to the provisions of the Mountain Law no. 197/2018 and the Government Decision no. 1036/2018 for the reorganizing and func- tioning of the National Mountain Area Agency, through the restructuring of the Mountain Area Agency, and for the establishing measures concerning the regional centres and offices for mountain development. The Agency is located in Vatra Dornei, Runc street nr. 23, Suceava county and is directly subordinated to the Ministry of Agriculture and Rural Development. The main role of the National Mountain Area Agency is to create and im- plement strategies and policies for the development and preservation of the Romanian mountain areas, areas marked by specificity, ecologically frag- ile and socio-economically less favored by natural causes, which require a specific management, as well as the implementation of measures from the National Program for Rural Development 2014–2020, supported financially by the European Agricultural Fund for Rural Development (EAFRD) and the state budget. 194 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 The delimitation of the mountain area According to the delimitation established by the joint Order of the Min- istry of Agriculture and Rural Development no. 97/2019 and the Ministry of Regional Development and Public Administration no. 1332/2019, the mountainous area of Romania includes 948 localities (947 UATs and 1 be- longing locality): 30 municipalities; 83 cities; 835 communes, classified in 27 counties that have a mountain area, comprising 38.31 % of the national territory, and 4,891,145 inhabitants live here, representing 21.97 % of the Romanian population1. The 27 counties with mountain area are: Alba, Arad, Argeş, Bacău, Bi- hor, Bistriţa-Năsăud, Braşov, Buzău, Caraş-Severin, Cluj, Covasna, Dâm- boviţa, Gorj, Harghita, Hunedoara, Maramureş, Mehedinţi, Mureş, Neamţ, Prahova, Satu Mare, Sălaj, Sibiu, Suceava, Timiş, Vâlcea, Vrancea. Criteria underlying the delimitation of the mountain area: 1. General delimitation criteria (physical criteria): a) Average altitude greater than or equal to 500 m; b) Average altitude between 350 and 500 m and average slope greater than or equal to 15 %; c) Altitude below 350 m and average slope greater than or equal to 20 %. 2. The criteria of belonging to the Carpathian Convention by including the administrative-territorial units that fall with at least 50% of the territory within the limits of the Carpathian Convention. 3. The combined scoring criteria, taking into account the specific situa- tion of the mountain area, based on the following algorithm: a) Altitude score: average altitude / 500 m (weight 30 %); b) Slope score: average slope / 15 % (weight 30 %); c) Meadow score: pastures + hayfields / agricultural total (share 25 %); d) Forest score: forest area / total area of the administrative-territorial unit (weight 15 %). 4. The criteria of inclusion in the delimitation of the mountain area with- in the Territorial Development Strategy of Romania. 1 Coordinates of the legislative framework regarding the delimitation of the Romanian Mountain Area. Sustainable economic and social development of Euroregions and Cross- Border Areas. Vol. XXXV, 403–410, "Performantica" Publishing House, Iaşi – pp. 406–408 195 Денуц УНГУРЯНУ. Розвиток локальних гірських громад у Румунії: підтримка Національної агенції гірських територій, її вітчизняних та міжнародних партнерів 5. The criteria of the continuity of the mountain area. In 2019, the Government Decision no. 332/2019 regarding the estab- lishment of the composition, duties and responsibilities of the massive committee and the National Mountain Council. In order to apply the poli- cies and strategies for the development and protection of the mountain en- vironment, a massive committee is constituted at territorial level for each of the 9 mountain groups, provided in the annex to the Mountain Law no. 197/2018, body without legal personality, with advisory role2: The Oriental Carpathians: 1. The northern group. It is made up of mountains: Oaş, Gutâi, Ţibleş, Bârgău, Maramureşului, Rodnei, Suhard. The mountains are in the counties: Maramureş, Bistriţa Năsăud, Suceava, Satu Mare. 2. The central group. It is made up of mountains: Călimani, Gurghiu, Harghita, Bistriţei, Rarău, Giumalău, Giurgeu, Hăşmaşul Mare, Ceahlău, Tarcău, Ciuc, Nemira, Stânişoarei, Goşmanu, Brezunţ. The mountains are in the counties: Suceava, Harghita, Bistriţa Năsăud, Neamţ, Bacău, Covasna, Mureş. 3. Southern group. It is made up of mountains: Vrancei, Buzăului, Ci- ucaş, Baiului, Breţcu, Întorsura Buzăului, Piatra Mare, Postăvaru, Perşani, Baraolt, Bodoc. The mountains are in the counties: Buzău, Braşov, Prahova, Vrancea, Covasna. The Meridional Carpathians: 4. Bucegi group. It is made up of mountains: Bucegi, Leaota, Piatra Crai- ului. The mountains are in the counties: Prahova, Braşov, Argeş, Dâmboviţa. 5. Făgăraş group. It is made up of mountains: Făgăraş, Cozia, Frunţii, Ghiţu, Iezer-Păpuşa. The mountains are in the counties: Argeş, Vâlcea, Dâmboviţa. 6. Parâng group. It is made up of mountains: Şureanu, Parâng, Cindrel, Lotrului, Lătoriţei, Căpăţânii. The mountains are in the counties: Alba, Hunedoara, Sibiu, Vâlcea. 7. Retezat Godeanu group. It is made up of mountains: Retezat, Godea- nu, Ţarcu, Muntele Mic, Cernei, Mehedinţi, Vâlcan. The mountains are in the counties: Hunedoara, Gorj, Mehedinţi, Caraş Severin. 2 The Mountain Law no. 197/2018 196 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 The Occidental Carpathians: 8. The group of Banat Mountains and the Poiana Ruscă. It is made up of mountains: Semenic, Almăjului, Aninei, Locvei, Dognecea. The mountains are in the counties: Caraş Severin, Hunedoara, Timiş. 9. The Apuseni Mountains group. It is made up of mountains: Bihor, Vlădeasa, Gilău, Muntele Mare, Trascău, Găina, Metaliferi, Crişurilor, Zărand, Codru Moma, Pădurea Craiului, Plopiş, Meseş. The mountains are in the counties: Bihor Cluj, Alba, Arad, Hunedoara, Sălaj. At the national level, the National Council of the Mountain is consti- tuted, with advisory role, which will ensure the cooperation between the Government and the representatives of the mountain area, for the imple- mentation of its specific strategies and policies. The mountain area includes 69 traditional basin areas, with important geo-climatic, traditional and economical differentiations between the tra- ditional bio-areas and even between micro-areas. According to the provisions in the Mountain law draft: "The mountain basin represents a mountain territory formed by several administrative territorial units with territorial continuity, constituted, as a rule, along a valley, a watercourse or a communication avenue, with common geo-cli- matic characteristics and with similar, traditional cultural and economic activities, grouped around a local development center". The Role of the National Agency for Mountain Areas (ANZM) The National Agency for Mountain Areas has been established in 2018 by restructuring the Mountain Area Agency, as a specialized body of the central public administration, with legal personality, financed exclusively by the state budget, subordinated to the Ministry of Agriculture and Rural Development. Within ANZM there are two directions: The Centre for Innovation and Forming for Development in the Carpathians Direction (CEFIDEC) and the Strategies, Policies and Programs for Development of the Mountain Area Direction (DSPPDZM). The Agency activates at the central headquarters in Vatra Dornei, Suceava county, and also in the mountain territory, through its mountain 197 Денуц УНГУРЯНУ. Розвиток локальних гірських громад у Румунії: підтримка Національної агенції гірських територій, її вітчизняних та міжнародних партнерів development regional centres (CRDM) and mountain development of- fices (ODM). The main activities are related to professional forming for adults, moun- tain environment innovation, specialized consultancy services, creating projects for normative acts concerning the socio-economic development and the protection of the mountain area, promoting and authorising the right to use the optional quality term „mountain product», developing specific best practice guides, organizing databases for the mountain area, creating and organizing scientific and cultural events, fairs and exhibitions, representing the Ministry of Agriculture and Rural Development in international organi- sations (Mountain Partnership, Euromontana, Carpathian Convention). Professional training courses3 is for farmers employment care on Mea- sure 10 Agri-environment and climate and Measure 11 – Organic agricul- ture from the National Program of Rural Development (PNDR 2014–2020). Courses have a duration of 24 hours and are completed with the granting of a certificate of participation. The term "mountain product" has been defined as an optional term and it is assigned to the products destined for human consumption that: are pro- duced from raw materials, but also the animal feed originate mainly from the mountain area; for the processed products, the processing must also take place in the mountain area. Within the National Agency for Mountain Areas, there are 65 specialists with the following specialties: zootechnics, economics, sociology, agricul- ture, forestry, informatics, horticulture, mechanization, rural tourism, legal sciences, environment protection, veterinary medicine, food industry. Out of these, 26 are working at the central headquarters and 39 in the country, at territorial level. At mountain territory level, there is a number of 7 mountain develop- ment regional centres and 32 mountain development offices, each of them operated by one Agency specialist. Each CRDM has a variable number of ODMs subordinated, in its activity range. Every ODM has a number of set- tlements assigned to it, for the most part corresponding to two mountain basins. 3 National Mountain Area Agency 198 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 The headquarters of mountain development regional centres (CRDM) ar in localities: Bicaz (Neamţ county), Sângeorz-Băi (Bistiţa Năsăud county), Câmpeni (Alba county), Haţeg (Hunedoara county), Vaideeni (Vâlcea coun- ty), Bran (Braşov county), Nistoreşti (Vrancea county). The 32 mountain development offices (ODM) ar in localities: Abrud and Săsciori (Alba county), Curtea de Argeş (Argeş county), Dofteana (Bacău county), Borod (Bihor county), Rodna and Prundu Bârgăului (Bistriţa Năsăud county), Lisa and Săcele (Braşov county), Nehoiu (Buzău county), Băile Herculane and Oraviţa (Caraş Severin county), Mărişel (Cluj coun- ty), Bodoc and Întorsura Buzăului (Covasna county), Runcu (Dâmboviţa county), Tismana (Gorj county), Topliţa and Odorheiu Secuiesc (Harghita county), Brad and Hunedoara (Hunedoara county), Baia Mare and Sighetu Marmaţiei (Maramureş county), Şişeşti (Mehedinţi county), Ibăneşti (Mureş county), Piatra Neamţ (Neamţ county), Valea Doftanei (Prahova county), Poplaca (Sibiu county), Poiana Stampei and Suceviţa (Suceava county), Băile Olăneşti (Vâlcea county), Vintileasca (Vrancea county). The specialists of the Agency in the territory, in the mountain develop- ment regional centres perform the following activities: • Ensure the implementation at regional level of the Program for moun- tain area activities encouragement, through consulting and technical assis- tance for the beneficiaries; • Implement, at territorial level, the mountain specific professional ed- ucation programs, according to the legislation for adults professional edu- cation. The staff in the mountain development offices perform the following ac- tivities: • Provide, at mountain basin level, technical consultance for establish- ing non-governmental organisations, associations, foundations, and other associative forms that aim to support the activities and interests of the pop- ulation at mountain basin level; • Provide specialized technical assistance to the applicants for the use of the quality optional term "mountain product". Through the very good cooperation between ANZM and the territorial administrative units in the mountain area, the specialists in the territorial 199 Денуц УНГУРЯНУ. Розвиток локальних гірських громад у Румунії: підтримка Національної агенції гірських територій, її вітчизняних та міжнародних партнерів structures have been supplied with office space within the town hall in the settlements where there are centres or offices, so that they can work ef- fectively with the public authorities, as well as with the farmers or local entrepreneurs. Cooperation relations of the National Agency for Mountain Areas In order to accomplish the tasks undertaken, the National Agency for Mountain Areas cooperates with public and private institutions, research centres, associations and foundations, inside the country and abroad. The main international partners: Mountain Partnership The Mountain Partnership4 is a United Nations voluntary alliance of part- ners dedicated to improving the lives of mountain peoples and protecting mountain environments around the world. Founded in 2002, the Mountain Partnership addresses the challenges facing mountain regions by tapping the wealth and diversity of resources, knowledge, information and exper- tise, from and between its members, in order to stimulate concrete initiatives at all levels that will ensure improved quality of life and environments in the world’s mountain regions. Currently, more than 390 governments, inter- governmental organizations, major groups (e.g. civil society, NGOs and the private sector) and subnational authorities are members. Mountain Partner- ship members share a vision: a world in which sustainable mountain devel- opment receives greater public and private sector attention, commitment, engagement and investments. The Mountain Partnership is a platform for joint action and programmes. Members join forces to promote, facilitate and implement initiatives at na- tional, regional and international levels and to raise awareness about the challenges faced by mountain peoples and environments5. The National Agency for Mountain Areas has been a member of the Mountain Partner- ship since its establishment and participates in activities they organize, or it organizes in Romania activities in partnership with them. 4 http://www.fao.org/mountain-partnership/members 5 https://www.euromontana.org/en/about-us/history/ 200 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Euromontana Euromontana is the European association for cooperation in the moun- tain areas, with the aim to promote a rural and agricultural sustainable de- velopment in these regions. Euromontana has member organisations from 20 countries with mountains in Europe, at national and regional level: ag- ricultural socio-professional organizations, rural development agencies, territorial administrative units, ministries, public institutions, research and professional education institutions, environment agencies etc. Euromontana is bringing together organizations from Western Europe, as well as Central and Eastern Europe, for the international European development. The Na- tional Agency for Mountain Areas has been a member of the Euromontana since its establishment. ANZM participates in activities organized by Euro- montana and common international projects. In 2018 ANZM has organized in Romania the European Mountain Convention. NEMOR The Network for European Mountain Research – NEMOR6, is a network of institutions – public or private – undertaking research in mountain areas, who want to promote research in, and for the sustainable development of, these areas. NEMOR was established in 2017. It builds on concerted col- laboration between researchers across different disciplines and European countries, particularly through initiatives led by the Mountain Research Ini- tiative (MRI), and especially in the framework of the former Swiss-Austrian Alliance for Mountain Research (CH-AT). NEMOR has a unique capacity to undertake long-term, European-scale, inter- and trans-disciplinary research in and on mountain areas, including in- ter- and trans-disciplinary research through the application of its combined expertise in earth sciences, life sciences, social sciences, physical scienc- es, and formal and applied sciences; and knowledge transfer. NEMOR is formed by research groups, organisations and networks that undertake most or part of their research in mountain areas, taking into account the mountain specificities. The consortium is formed by and has close links with relevant research and science-policy networks at the global and European levels. 6 http://nemor.creaf.cat/ 201 Денуц УНГУРЯНУ. Розвиток локальних гірських громад у Румунії: підтримка Національної агенції гірських територій, її вітчизняних та міжнародних партнерів The National Agency for Mountain Areas has been a member of the Eu- romontana since its establishment. With its specialists, ANZM participates in research actions and international studies. The Carpathian Convention The Carpathian Convention7 is a subregional treaty to foster the sus- tainable development and the protection of the Carpathian region. It has been signed in May 2003 by seven Carpathian States (Czech Republic, Hungary, Poland, Romania, Serbia, Slovak Republic, Ukraine). The Frame- work Convention on the Protection and Sustainable Development of the Carpathians (Carpathian Convention) was adopted and signed by the seven Parties (Czech Republic, Hungary, Poland, Romania, Serbia, Slovak Re- public, Ukraine) in May 2003 in Kyiv, Ukraine, and entered into force in January 2006. It is the only multi-level governance mechanism covering the whole of the Carpathian area and besides the Alpine Convention the second sub-regional treaty-based regime for the protection and sustainable development of a mountain region worldwide. The common vision of the Parties to the Carpathian Convention is to pursue comprehensive policy and cooperation in order to guarantee protection and sustainable development of the Carpathians. The improvement of the quality of live, the strengthen- ing of local economies and communities, and the conservation of natural values and cultural heritage should go hand in hand in the Carpathian area. The Convention provides a framework for cooperation and multi-sectoral policy coordination, a platform for joint strategies for sustainable develop- ment, and a forum for dialogue between all stakeholders involved – from the local community and various NGO’s up to the regional and national Governments, Institutions of the European Union and the United Nations. The National Agency for Mountain Areas represents the Ministry of Agri- culture and Rural Development in the relation with the secretariat and the "focal point" in Romania of the Secretariat of the Carpathian Convention, for the management of the protocol for sustainable agriculture and rural de- velopment. 7 http://www.carpathianconvention.org/ 202 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 The national institutional partners: The Mountain Economy Center – CEMONT The Mountain Economy Center CEMONT8 is the only research center for the mountain economy in the South East Europe. Its aim is to strengthen research capacity in fields like economy of mountain areas, agriculture and food safety. Its main objectives are: Cataloging the competencies, the mountain non-agricultural resources that can be valorised sustainably and to potential- ly generate new employment; studying the potential economical effects and limitations of the rural tourism and mountain agritourism in connection with the effects on the settlement of young generations here; comparative study- ing, at country with mountains level in the EU, of the forms of professional education in the mountain rural area, selecting and adapting to the specifics, realities and the development stage of the rural mountain area in Romania; the wide and constant dissemination of the knowledge concerning econom- ical specificity, restrictions and oportunities in the rural mountain areas; de- veloping scientific relations with the INCE and the Romanian Academy, for the research dedicated to the mountain areas at international level, through the establishment of a East European "Mountain University", with applied profile, for masterands, doctorands and researchers. Furthermore, the CEMONT aspires to become a mountain university, at- tracting students and researchers from across the Carpathian regions and be- yond, to receive training and understand research on themes that help con- tribute in the sustainable development of the Carpathian Mountains. ANZM is organizing in cooperation with CEMONT fundamental research, scientif- ic articles, scientific events and participates in research activities with them. The Institute for Mountain Researches (ICDM) Cristian – Sibiu The mountainology institute9 activates in the fundamental scientific re- search applied in the field of mountain-type agriculture for a superior val- orising of the agricultural land and the livestock, extending the fruit tree 8 http://www.ce-mont.ro/index.php/ro/ 9 https://www.facebook.com/Institutul-de-Cercetare-Dezvoltare-pentru-Montanologie-Cris tian-Sibiu 109168260636493/ 203 Денуц УНГУРЯНУ. Розвиток локальних гірських громад у Румунії: підтримка Національної агенції гірських територій, її вітчизняних та міжнародних партнерів and forestry cultures in the mountain areas; development of the mountain agritourism, the industrial processing and valorising the vegetable and ani- mal products, developing the original brands for them; extending ecological protection programs; creating pilot stations; developing the framework built in the mountain area; foreign trade operations; research and development projects; valorising unconventional energy resources; revitalising artisan traditional activities. ANZM organizes with ICDM scientific events and participates in research activities with them. The Institute for Economic and Social Research (ICES) "Gh. Zane" – Iaşi With a multi-disciplinarian profile, the "Gh. Zane" Institute develops fundamental research applied in the field of economical sciences (macro- economy, nicroeconomy, rural economy) and social and human sciences (philosophy and political sciences, psychology and educational sciences, sociology and legal sciences, digital anthropology and the photography crit- ical theory)10. Among its prioritary research subjects are the environment and biodiversity protection, education and educational policies, develop- ment and sustainable agriculture, personal development, ecosystems and digital technologies, euroregions and cross-border areas, brain migration, workforce market, legal system, the knowledge and information society, political theories, processes and fenomena, rural tourism and – not lastly – the moral, legal, social, political and economical values (such as democra- cy, justice, women’s rights, equality, liberty, solidarity and the rule of law). Most of these subject are investigated in their regional/European dimen- sion, as well as the international and global one, and – mostly – from the perspective of the circumstances and objectives of the cultural, economic, institutional, political and social development specific to the Romanian so- ciety. ANZM is organizing, in cooperation with ICES "Gh. Zane", common activities and participates in activities they organize. The two institutions, organized annually the International Conference "Romanian rural tourism in an international context. Present and prospects". 10 https://acadiasi.org/institut/institutul-de-cercetari-economice-si-sociale-gh-zane/ 204 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 The Romanian Mountain Forum (FMR) The Romanian Mountain Forum11, non-guvernmental organisation, es- tablished after the International Mountain Year 2002, an active member of the International Mountain Partnership and Euromontana, brings together over 400 representatives from the mountain areas of 27 counties, agricultur- al producers, forest workers, mountain communities and non-governmen- tal organisations, personalities in the scientific, academic and universitary world, specialists in rural development and environment protection, as well as administration and policy factors – senators and deputies in the Roma- nian Parliament. ANZM is organizing, in cooperation with FMR, common activities and participates in activities they organize. It is the main partner of the civil society, with which the Agency cooperates. Every year, on De- cember 11, the two institutions organize in partnership the "International Mountain Day". Romontana Association "Romontana" Association was established in the year 2000 as a non-gov- ernmental, multi-sectoral, with the aim to support the overall development of mountain areas in Romania12. "Romontana" aims to stimulate all sectors that influence the sustainable development of rural and urban communities in the mountain areas of Ro- mania in a strategic, long-term vision and in harmony with European pol- icies for the mountain areas. «Romontana» creates a framework for public debate on topics of general interest related to the mountain area and ensures a correct and balanced information of the population. "Romontana" devel- ops and advances to the governmental sector and the political environment concrete proposals to improve legislation, development strategies and all actions that affect our daily lives in one way or another. The objectives of the association are achieved through specific projects and activities that address one or more areas of activity such as sustainable development in the mountain area (tourism, forestry, agriculture, cultural and natural heritage etc.), community development, environmental protec- 11 https://romontana.org/tag/forumul-montan-din-romania/ 12 https://www.romontana.org/en/who-we-are/ 205 Денуц УНГУРЯНУ. Розвиток локальних гірських громад у Румунії: підтримка Національної агенції гірських територій, її вітчизняних та міжнародних партнерів tion, entrepreneurship, vocational training and training, etc. ANZM is orga- nizing, in cooperation with Romontana, common activities and participates in activities they organize. Together with ANZM, Romontana has imple- mented a series of projects in collaboration with NGOs in Ukraine. As far as the relations with the municipalities in the mountain areas are concerned, the National Agency for Mountain Areas is developing a number of relations of cooperations and partnerships. The town halls are "hosting" the majority of the mountain development regional centres and offices. The ANZM specialists in the country are performing activities that support the local communities within their activity range: • Cooperate with the local public administrations of the territorial ad- ministrative units. • Provide specialty consultancy, recording and monitoring the profes- sional education needs. • Identify the agri-foodstuff producers and help them compile the ap- plication file to obtain the optional quality term "mountain product". They implement at local level the legal provisions concerning the right to use this optional quality term, as well as the compliance with the European and national legislation by the Romanian operators that have been granted the right to use the optional term. • They inform beneficiaries and potential beneficiaries about accessing support measures from the Common Agricultural Policy and the Program of encouragement for mountain area activities, and they participate in their implementation at local and regional level. • They initiate and cooperate in the organising of scentific and cultural events, fairs and exhibitions, other activities of a promotional and educa- tional nature at centre/mountain basin level. • They organize, at territorial level, professional education programs with mountain specifics, according to the legislation on the professional ed- ucation of the adults, for farmers and other occupational categories relevant for the mountain settlements. • They provide techinal assistance and consultancy at local and regional level, for the documentation used to access European and national funds, according to the legal provisions in force. 206 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 • Help create, develop and function professional organizations of moun- tain farmers (cooperatives, producer groups, professional associations). • Organize databases at local/regional level, and keep records of the effects of implementing the legal measures for the farmers and economical operators support. • Issue best practices guides and framework projects, specific to the eco- nomic activities, at settlements/mountain basin level for the rural population. Conclusions An apparently new institution, but with an activity in the Romanian mountain area stretching over a quarter century, under various names, the National Agency for Mountain Areas performs activities specific to the mountain populations and environment. A new delimitation has been established and the settlements, mountain basins and ranges in Romania have been identified, areas for which strate- gies, policies, programs and specific projects are being developed and im- plemented. The close cooperation with the local public administrations ensures the proper framework for the implementation of the national and European pro- grams, as well as for identifying the particularities and specific needs for each region. Based on these, future policies and programs are created, to ad- dress those needs. As a first reaction to the problems identified, the institution offers education and information programs, consultancy for projects, support for receiving the right to use the optional quality term "mountain product". In a harmonious relationship with the innovation and research, ANZM cooperates with research institutes that have concerns in the economic and social development in the mountain area, ensuring the implementation of the research results in practice, through specific programs and policies. The civil society, represented by non-governmental organisations, contribute in adapting the programs to the rural mountain realities, the NGOs having the best knowledge of the situation on the ground. The most representative results of best practices in cooperation this far are: The mountain law, the delimitation of the areas, mountain basins and ranges – normative acts that have been developed by the National Agen- 207 Денуц УНГУРЯНУ. Розвиток локальних гірських громад у Румунії: підтримка Національної агенції гірських територій, її вітчизняних та міжнародних партнерів cy for Mountain Areas, together with the civil society and the specific re- search institutes. All of this provide the guarantee of keeping the existing collaborations and creating new partnerships in the future, that will keep the populations in the mountains, will provide prosperity for the mountain communities and will protect the mountain environment. References • Ungureanu, D. Gîţan, D. – Coordinates of the legislative framework regarding the delimitation of the Romanian Mountain Area. Sustainable economic and social development of Euroregions and Cross-Border Areas. Vol. XXXV, 403–410, "Performantica" Publishing House, Iaşi – P. 406–408 • Ungureanu, D. Ungureanu, Dana Alina – Considerations on the de- velopment of rural tourism and agrotourism in mountain areas: facts and opportunities – in "Romanian rural tourism in international context. Present and prospects", volume 44, "Performantica" Publishing House, Iaşi, 2018 pp. 279 – 284. • Ungureanu, D. Gîţan, D. – Study on the sustainable development of agrotourism in the mountainous area of Romania. Potential and capitaliza- tion. – Romanian Academy – INCE CEMONT, 2019 • Ungureanu, D., Gîţan D., Latu, L. – "Mountain product" – an op- portunity for the development of rural tourism in the mountain area, in: Păduraru Teodor / Tacu Georgiana / Ungureanu Dănuţ (coord): Romani- an rural tourism in an international context. Present and prospects, vol 43, Performantica Publishing House, Iaşi, 2017. • *** Joint Order of the Ministry of Agriculture and Rural Develop- ment no. 97/2019 and the Ministry of Regional Development and Public Administration no. 1332/2019. • *** The Mountain Law no. 197/2018 • *** National Strategic Guidelines for the Sustainable Development of Disadvantaged Mountain Areas (2014–2020). • *** Socio-economic analysis of the mountain area – internal docu- ment – Mountain Area Agency, Vatra Dornei, 2019. • *** https://acadiasi.org/institut/institutul-de-cercetari-economice- si-sociale-gh-zane/ 208 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 • *** http://azm.gov.ro/ • *** http://www.carpathianconvention.org/ • *** http://www.ce-mont.ro/index.php/ro/ • *** http://nemor.creaf.cat/ • *** https://www.euromontana.org/en/about-us/history/ • *** https://www.facebook.com/Institutul-de-Cercetare-Dezvoltare - pentru-Montanologie-Cristian-Sibiu • *** http://www.fao.org/mountain-partnership/members • *** https://www.romontana.org/en/who-we-are/ • *** https://romontana.org/tag/forumul-montan-din-romania/ Dănuţ UNGUREANU DEVELOPMENT OF THE LOCAL COMMUNITIES IN ROMANIA: SUPPORT OF THE NATIONAL AGENCY FOR MOUNTAIN AREAS, AND IT'S DOMESTIC AND INTERNATIONAL PARTNERS Zonele montane sunt definite ca având handicapuri naturale şi sociale semnificative care necesită eforturi mai mari, cu restricţii care afectează activităţile economice, cu posibilităţi limitate de utilizare a terenului şi o creştere importantă a costurilor în munca terenului datorită altitudinii, pan- tei şi condiţiilor climatice care provoacă perioade reduse de vegetaţie. Zona de munte este definită de limitările naturale ale productivităţii agricole care duc la o producţie agricolă scăzută, cauzată de condiţii climatice şi biofizice negative care afectează activităţile agricole optime. Agenţia Naţională a Zonei Montane (ANZM), organ de specialitate al administraţiei publice centrale, cu personalitate juridică, finanţată integral de la bugetul de stat, în subordinea Ministerului Agriculturii şi Dezvoltării Rurale, are drept scop aplicarea strategiei şi politicilor Guvernului în do- meniul dezvoltării şi protecţiei zonelor montane din România, zone marcate de specificitate, fragile ecologic şi defavorizate economico-social din ca- uze naturale, care necesită o gestiune specifică. În activitatea sa, Agenţia 209 Денуц УНГУРЯНУ. Розвиток локальних гірських громад у Румунії: підтримка Національної агенції гірських територій, її вітчизняних та міжнародних партнерів Naţională a Zonei Montane, prin structurile teritoriale (Centre de Dezvolta- re Montană şi Oficii de Dezvoltare Montană) existente în teritoriu, colabo- rează cu autorităţile publice locale şi desfăşoară activităţi ce vin în sprijinul comunităţilor montane din respectivele regiuni. De asemenea, ANZM cola- borează cu instituţii internaţionale: Parteneriatul Montan, Euromontana, NEMOR, Convenţia Carpatică şi naţionale: Centrul de Economie Montană al Academiei Române, Institutul de Montanologie Cristian – Sibiu, Institu- tul de Cercetări Economice şi Sociale "Gh. Zane" din Iaşi, Forumul Montan din România, Asociaţia Romontana, alte asociaţii şi fundaţii, precum şi cu organisme cu preocupări în dezvoltarea spaţiului rural montan. Cuvinte cheie: Zona montană, Bazin montan, Agenţia Naţională a Zonei Montane, Centrul de Economie Montană, Centre de Dezvoltare Montană, Oficii de Dezvoltare Montană, administraţii publice locale. Денуц УНГУРЯНУ РАЗВИТИЕ МЕСТНЫХ ГОРНЫХ СООБЩИСТВ В РУМЫНИИ: ПОДДЕРЖКА НАЦИОНАЛЬНОГО АГЕНТСТВА ГОРНЫХ ТЕРРИТОРИЙ, ЕГО ОТЕЧЕСТВЕННЫХ И МЕЖДУНАРОДНЫХ ПАРТНЕРОВ Горные районы характеризуются значительными природными и социальными препятствиями, которые требуют больших усилий, при этом ограничения затрагивают хозяйственную деятельность, а также возможности землепользования и приводят к значительному удорожанию земельных работ из-за высотных, градиентных и клима- тических условий, приводящих к сокращению вегетационного перио- да. Горная местность определяется естественными ограничениями продуктивности сельского хозяйства, которые приводят к низкому уровню сельскохозяйственного производства, что вызвано негатив- ными климатическими и биофизическими условиями, влияющими на оптимальную сельскохозяйственную деятельность. Национальное агентство по горным районам (ANZM), специализи- рованный орган центрального государственного управления, облада- 210 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ющий статусом юридического лица, финансируемый исключительно из государственного бюджета, подчиняющийся Министерству сель- ского хозяйства и развития села, имеет в качестве своей основной цели реализацию правительственных стратегий и политики по раз- витию и сохранению горных районов Румынии, районов, отличающих- ся спецификой, экологически хрупких и социально-экономически менее благоприятствуемых природными причинами, требующими специфи- ческого управления. В своей деятельности Национальное агентство по горным районам через свои существующие территориальные структуры (центры развития горных районов и управления по разви- тию горных районов) сотрудничает с местными органами власти и участвует в мероприятиях по оказанию поддержки горным общинам в соответствующих регионах. ANZM также сотрудничает с международными организациями: Горное партнерство, Евромонтана, НЕМОР, Карпатская конвенция, а также национальные учреждения: Центр горной экономики Румын- ской академии, Институт монтенологии из Кристиана-Сибиу, Ин- ститут экономических и социальных исследований "Gh. Зане" из Яши, Румынский горный форум, Ассоциация "Romontana", другие фонды и ассоциации, а также органы, занимающиеся вопросами развития сельских горных районов. Ключевые слова: Горный район, Горный бассейн, Национальное агентство по горным районам, Горный экономический центр, Горные центры развития, Управление по развитию горных районов, местная публичная администрация Зіновій БРОЙДЕ ПРОБЛЕМИ, МОЖЛИВОСТІ ТА ЗАВДАННЯ ПОСТКРИЗОВОГО ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У статті розглянуто аспекти застосування синергетичних мож- ливостей ТКС для посткризового територіального розвитку і євро- пейської та євроатлантичної інтеграції на локальному, субрегіональ- ному, регіональному, національному і міжнародному рівнях. У рамках 211 Зіновій БРОЙДЕ. Проблеми, можливості та завдання посткризового транскордонного співробітництва нових парадигм ЄС «Наступна генерація» та «Справедливий перехід» для регіоналів і міст за спільними пріоритетами Європейської Зеле- ної угоди та пілотного Єврорегіону «Верхній Прут» розглядається система перехідних нормативно-правових та інституційних рішень і відповідних проєктних ініціатив, зокрема, інтегрування України до Ініціативи Трьох Морів. Ключові слова: транскордонне співробітництво, посткризовий територіальний розвиток, європейська і євроатлантична інтеграція на локальному, субрегіональному, регіональному, національному і між- народному рівнях, нові парадигми ЄС, Європейська Зелена угода, пі- лотний Єврорегіон «Верхній Прут», Циркулююча економіка, перехідні нормативно-правові та інституційні рішення, проєктні ініціативи, Ініціатива Трьох Морів. Транскордонне співробітництво (ТКС) на сьогодні, у порівнянні з проблематикою попереднього десятиріччя1 стикається як з новими проявами територіальних особливостей, так і з безпрецедентними кри- зовими і посткризовими викликами для України, ЄС і процесів євро- пейської та євроатлантичної інтеграції. Необхідність взаємодії територіальних громад і органів влади Укра- їни з відповідними партнерами у країнах Європи (у міжрегіональній, прикордонній, міжмуніципальній та інших формах згідно з ІІ Протоко- лом до Мадридської конвенції, ратифікованим одночасно з ухваленням Закону «Про ТКС») стала очевидною вже у перші роки незалежності. Так, спроба науковців 4 українських областей розробити пострадян- ську Державну програму соціально-економічного розвитку Карпат- ського регіону виявила потребу реінтеграції зусиль усіх 8 карпатських країн та їх регіонів у транспортній, енергетичній, індустріальній, водо, агро- і лісогосподарський галузях та інших сферах територіального розвитку, включаючи сумісні підвалини місцевого самоврядування. Це обумовлено цілісним процесом розбудови Карпатського краю у XVIII–XX століттях у всіх згаданих соціально-економічних, екологіч- 1 http://cppk.cv.ua/i/2018723.pdf С.238. 212 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 них і безпекових напрямах, бо саме такий підхід втілювався тоді за до- свідом Альпійського регіону2 і як цього сьогодні вимагає глава 27 роз- ділу V Угоди про асоціацію. Відтворення такого підходу і відповідних секторальних пріорите- тів стало метою єврорегіонів «Карпатський» і «Верхній Прут», які 3 входять до системи ТКС під спільною егідою Карпатської конвенції, Центральноєвропейської Ініціативи (CEI), Вишеградської групи у форматі 4+2 і Стратегії ЄС для Дунайського регіону (EUSDR)4. Це ж стосується решти єврорегіонів уздовж кордону України з країнами ЄС і НАТО, від «Бугу» до «Нижнього Дунаю», а також ініціативи щодо асоціації єврорегіонів Чорноморського басейну5 як ще однієї територі- ально-басейнової макрорегіональної стратегії6. Відмінністю «Верхнього Прута», окрім спільного партнерства його членів з регіонами Німеччини і Австрії, став Екоєврорегіон7 – нова модель сталого соціально-економічного і просторового розвит- ку та техногенно-екологічної безпеки у транскордонних басейнах ос- новних приток Дунаю: Прута з Черемошем і Сірета, а також Дністра. Означені річки протікають з України через більш як 400 км держав- ного кордону до Румунії (на яку припадає майже половина спільних кордонів України з ЄС і НАТО) і Республіки Молдова (РМ). У цих басейнах Буковина межує ще з 4 областями України. Саме тут розбу- довані третя за щільністю в Україні транскордонна залізнично-авто- дорожня мережа8 та найбільший в Європі Дністровський гідроенер- гоакумулюючий комплекс. З боку ЄС територіально-галузеве бачення розбудови ТКС було означене на початку втілення Політики Сусідства у Стратегії програм 2 https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/293/Mountain-areas.pdf С.33 3 https://bukoda.gov.ua/uploads/editor/bukoda.gov.ua/%D0%BF%D1%80%D0%BE% D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8/Main_objectives_Euroregion_ Upper_Prut.pdf 4 http://comeuroint.rada.gov.ua/uploads/documents/29497.pdf 5 https://rm.coe.int/168071ad7b 6 http://rdpa.regionet.org.ua/images/215/present26no2018.zip 7 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/EUSDR/EcoEuroRegion_1997_ 1999. pdf 8 http://ecoresource.ddns.net/DocLib/BukovTransit2009.pdf 213 Зіновій БРОЙДЕ. Проблеми, можливості та завдання посткризового транскордонного співробітництва ЄС9 з наступним узагальненням попереднього досвіду (що збігається з оцінкою вихідних програм TACIS/PHARE CBC10): «Найуспішнішими були ті проєкти, що з самого початку отримали стійку політичну під- тримку на високому рівні, яка надається регіональною інституційною базою. Навпаки, проєкти, що реалізовувались за підходом «знизу до- гори», тобто як результат попиту з боку окремих країн-партнерів, а не в рамках чітко визначеної політичної багатосторонньої бази, як прави- ло, залишались ізольованими, навіть якщо були успішними. Загалом, не вдалося сприяти справжньому регіональному прояву. Наприклад, екологічний сектор визначено таким, що страждає від недостатньої підтримки урядів-партнерів, за винятком, хіба що, міністерств захисту довкілля, і відсутності політичного важеля з боку ЄС. Тому майбутню стратегію ENPI слід впроваджувати, підтримуючи якнайбільше ініціа- тив, що ґрунтуються на наявній політичній готовності країн-бенефіці- арів до співпраці на регіональній основі чи ті, що включають дії, спря- мовані на посилення загальної політичної ситуації та прихильність до цільових секторів». На жаль, зазначені наміри залишилися на рівні декларацій, оскільки: а) реалії та стратегії територіального і галузевого розвитку в Украї- ні не відповідають можливостям і пріоритетам регіонів і громад країн ЄС, на які орієнтовано тематику і відбір транскордонних проєктів за програмами ЄС, доступними для українських регіонів; б) відбір до цих програм не враховує макрорегіональні пріорите- ти. Зокрема при розгляді заявок до програм ЄС JOP "RO-UA-MD" i EaP "UA-MD" ігнорувались Рекомендаційні листи підтримки цих про- єктів від Наглядових груп пріоритетів EUSDR 1b11 і 612, які ухвалено представниками усіх країн-учасниць Стратегії, у т. ч України, Румунії, Угорщини, Словаччини і РМ; 9 http://www.greenalt.org/webmill/data/file/enpi_eastern_rsp_en.pdf розд. 3.3 10 http://ecoresource.ddns.net/DocLib/TACIS%20CT%20Novosty%205-98.pdf 11 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B 8%D0%BD%D0%B8/RecomLetter1B.jpg 12 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B 8%D0%BD%D0%B8/Recommendation%20Letter%20+.pdf 214 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 в) навіть великомасштабні проєкти програм сусідства ЄС, спеці- ально спрямовані на реалізацію спільних макрорегіональних потреб, були зведені до рівня локальних, вузько-секторних чи односторонніх інтересів з відповідними наслідками. Зокрема, протиповеневий East Avert13, який охоплював практично весь Єврорегіон, не забезпечив за- планованого залучення України і РМ до кризового планування за Ди- рективою 60/2006 ЕС. Але найбільш наочними стали 6 невиконаних проєктів розбудови прикордонної інфраструктури за Програмами су- сідства ЄС, включаючи будівництво МАПП «Красноїльськ» і «Дяків- ці» на Буковині. Заявлений регіональною владою тристоронній проєкт техніко-економічного обґрунтування розвитку транскордонного тран- зитного потенціалу і відповідної розбудови МАПП з 90 % фінансуван- ням грантом ЄС14 за остаточним рішенням органу управління програ- мою був перетворений в одностороннє (і безконтрольне) будівництво винятково митною службою. Перспектива ТКС на 2021–2027 роки проглядається одночасно у де- кількох нових площинах. Як невід’ємна євроінтеграційна складова Дер- жавної та обласних стратегій регіонального розвитку, ТКС повністю під- падає під пріоритети Європейської Зеленої угоди15, на яких ґрунтуються посткризові парадигми розвитку ЄС «Наступна генерація» та «Спра- ведливий перехід» для регіонів і міст. Ці чинники надалі кардинально впливатимуть на всі процеси європейської та євроатлантичної інтеграції в Україні, зокрема, на їх фінансування новим Інструментом сусідства, розвитку і міжнародного співробітництва ЄС та з інших джерел відпо- відно до вищезгаданих положень Угоди про асоціацію та рішень Самітів Східного партнерства (18.06.2020) і ЄС – Україна (06.10.2020). У цьому контексті суттєву роль має відіграти домовленість віце-прем’єра Украї- ни О. Стефанішиної з Комісаром ЄС Е.Феррейрою (02.07.2020) про прі- оритетність співпраці ЄС – Україна у сфері ТКС і EUSDR. З такого ракурсу ТКС набуває нових вимірів у порівнянні з його традиційним сприйняттям упродовж останніх десятиріч. Так, на Тижні 13 http://ecoresource.ddns.net/SitePages/East_Avert_Short_Info.aspx 14 http://comeuroint.rada.gov.ua/news/72910.html 15 http://comeuroint.rada.gov.ua/news/main_news/72980.html 215 Зіновій БРОЙДЕ. Проблеми, можливості та завдання посткризового транскордонного співробітництва міст і регіонів ЄС у жовтні 2020 року Голова Комітету Регіонів А. Ці- цікостас у дискусії з Комісаром Е. Феррейрою підкреслив якісно нову роль територіальних структур і взаємодії між ними та владно-фінансу- вальною вертикаллю для дієвої реалізації вищезгаданих посткризових парадигм ЄС. При цьому реалії децентралізації в Україні виводять на перший план таких нових суб’єктів ТКС як ОТГ, їх об’єднання та но- воутворені райони. На додаток до цих чинників і перспектив локально-регіонального рівня зростаючий вплив на соціально-економічний і просторовий роз- виток у пілотному Єврорегіоні «Верхній Прут» і, зокрема, на експе- риментальне опрацювання нових підходів до ТКС16 матиме макроре- гіональний територіально-басейновий щабель розбудови європейської та євроатлантичної інтеграції17. У такому контексті для ТКС в Україні одночасно утворились дві нові стратегічні площини: локальна – на рів- ні нових ОТГ і районів, та макрорегіональна на додаток до загально- прийнятих міжрегіональної, прикордонної та міжнаціональної форм. Водночас для означених багаторівневих змін починає будуватись і якісно новий фундамент базової платформи Європейської Зеленої угоди – Circular (Circulating) Economy – Циркулюючої економіки. Цей аспект, закладений до підвалин Екоєврорегіону7, визначально впли- ватиме на подальший розвиток ТКС, оскільки навкруги географічно- го центру Європейського континенту в Карпатах, де Україна межує з 4 країнами ЄС, а також включаючи прилеглі Білорусь, Молдову і захід Росії, розташована найбільш перегріта зона компактного проживан- ня на поверхні земної кулі18. Тому чинник Циркулюючої економіки, включаючи сучасні можливості територіально-галузевого геопросто- рового планування для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку із застосуванням «кращих доступних технологій» (ВАТ), ма- тиме ключове значення. Це є достатньо очевидним зокрема з огляду на пострадянську спадщину, за якою Україна в СРСР на 0,4 % площі земної суші з найкращими чорноземами видобувала 5 % світових мі- 16 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/59-2002-%D1%80 17 http://rdpa.regionet.org.ua/images/215/present26no2018.zip 18 https://day.kyiv.ua/uk/article/ekonomika/ekonomika-nagrivaye-planetu 216 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 неральних ресурсів з найвищим рівнем техногенного навантаження на стан довкілля і здоров’я людей. На жаль, фокусування уваги на важ- ливості Циркулуюючої економіки в ході слухань питань Зеленої угоди у Верховній Раді 11.09.2020, підтримане Мінекономіки19, не знайшло відображення у підсумкових Рекомендаціях ВРУ20. На цьому принципово відмінному і суперечливому тлі для подаль- шої розбудови ТКС на перший план європейської та євроатлантичної інтеграції виходить Ініціатива Трьох Морів (3SI)21 – новий щабель ви- щеозначеної сукупності макрорегіональних «парасольок» ТКС в Укра- їні. Саміт 12 країн ЄС – учасниць 3SI і США у Таллінні (19.10.2020) окреслив ключові пріоритети для взаємовигідного євроатлантичного і публічно-приватного партнерства (РРР) з вже визначеним фінансуван- ням проєктів цієї Ініціативи у такому співвідношенні: Транспортуван- ня – 51 %, Енергетика – 32 % та Інформаційно-комунікаційні техноло- гії (ІКТ) – 17 %. Ці напрями є ключовими за посткризовими пріоритетами ЄС, су- місними із завданнями Єврорегіону «Верхній Прут» (визначеними у 2000 р.22), а саме: • розвиток транспортно-комунікаційної інфраструктури на рівнях транс’європейських коридорів та місцевих сполучень; • розбудова енергетичної інфраструктури на рівнях взаємодії дер- жавних мереж та локалізованих джерел енергії; • створення і спільне використання сучасних інформаційних систем. При цьому, вони збігаються також з 1, 2 і 7 пріоритетами EUSDR і ст. 5 Карпатської конвенції. Власне, 3SI практично повністю відтворює перспективу макрорегіональної зони розвитку вздовж колишньої Заліз- ної завіси (т. зв. «Зелений банан»), прогнозовану ще на стадії підготов- ки розширення ЄС у 2004–2007 рр. паралельно становленню ENPI23. Тому інтегрування України до 3SI з використанням напрацювань 19 http://comeuroint.rada.gov.ua/uploads/documents/29659.doc 20 http://comeuroint.rada.gov.ua/news/main_news/73207.html 21 http://three-seas.eu/about/ 22 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/TFC/Agreement_Euroregion_UP.rtf 23 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/TFC/Eastern_direction_Europe_of _ Regions _2005.doc 217 Зіновій БРОЙДЕ. Проблеми, можливості та завдання посткризового транскордонного співробітництва Єврорегіону «Верхній Прут» дасть змогу значно повніше реалізувати наявний потенціал співпраці з країнами ЄС і НАТО з використанням реальних можливостей ТКС. Зокрема, йдеться про стимулювання по- дальшого розвитку транскордонної інфраструктури та сумісного стра- тегічного просторового планування із застосуванням можливостей гео-інформаційних систем (ГІС)24, рекомендованих для ТКС25. Для нормативно-правового та інституційного забезпечення реаліза- ції цих можливостей, акумульованих у постанові Верховної Ради Укра- їни від 21.09.2016 № 1537 за результатами Парламентських слухань 08.06.2016 і обговорень низкою міжнародних форумів та з Єврокомі- сією, за рядом доручень Кабінету Міністрів України ключовими орга- нами державної влади розглянуто і попередньо підтримано системні пропозиції щодо послідовного трансформування ТКС і покращення її інтегрування як у стратегії територіального розвитку усіх рівнів, так і до нових реалій європейської та євроатлантичної інтеграції. Як першо- чергові варто виокремити: 1. Формування в Україні на основі вже внесених змін до Бюджет- ного кодексу адекватного механізму фінансування проєктів ТКС (та інших аналогічних засобів міжнародної співпраці із залученням гран- тових та інших зовнішніх надходжень) за принципом системного пла- нування, здійснення й аудиту відповідних проєктних завдань і робіт з наступним відшкодуванням витрат та залученням відшкодованих ко- штів для продовження проєктів сталого соціально-економічного і со- ціального розвитку. 2. Створення на базі Агенцій регіонального розвитку територїаль- них Офісів регіонального розвитку і сприяння європейській та євро- атлантичній інтеграції як новій основі розбудови сучасних інституцій для забезпечення ТКС усіх зазначених у роботі рівнів, спільних з кра- їнами ЄС. У таблиці, що додається, наведені системні пропозиції, узагальне- ні відповідно до положень вищезгаданої постанови Верховної Ради України від 21.09.2016 № 1537. 24 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/EUSDR/Logistic_challenges_in_Green _Banana_en.pdf 25 https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0046661-09 218 Таблиця 1. Пропозиції щодо виконання Рекомендацій парламентських слухань на тему: «ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ЧИННИК ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ УКРАЇНИ», затверджених постановою Верховної Ради України від 21.09.2016 № 1537-VIII Пункт Наявний документ, пост. Короткий опис завдання Стан виконання та наявні ініціативи доручення ВРУ Збірник 1 2 3 4 Збірник ВЛАДА Розділ І. Рекомендації Верховній Раді ВЛАДА Покращити законодавче доручення КМУ Повернення у Законі України «Про ТКС» до наукових забезпечення розвитку від 03.12.2019 вихідного визначення сфери взаємодії з «ін- наукових ТА ТА ТКС згідно з положеннями № 35281/3/1-19; шими державами» замість безпідставно зву- глав 27 і 28 розділу V доручення КМУ женого 04.09.2018 «сусідніми державами», що 219 УПРАВЛІННЯ Угоди про асоціацію від 15.10.2019 суперечить міжнародному договору України, праць. УПРАВЛІННЯ № 22437/0/2-19 на лист ратифікованому ВРУ 28.07.2004, та, зокрема, праць. 1.1 ОПУ від 10.10.2019 інтересам всебічної взаємодії з країнами ЄС, НАТО, EUSDR, Карпатської конвенції, Ви- Випуск шеградської групи, Центральноєвропейської Випуск ініціативи тощо 7 7 Під час розгляду проєктів Обговорення на При розгляді проєктів законодавчих актів і законодавчих актів і Всеукраїнській нараді міжнародних договорів України та проведенні міжнародних договорів у Львові 19.12.201926 стратегічної екологічної оцінки документів 1.2 України здійснювати Рекомендації слухань у державного планування, що пов’язані з ТКС, оцінку впливу та ВРУ 11.09.202027 відповідно до законодавства України і Дирек- забезпечувати сприяння тиви ЄС 2001/42/ЕС, максимально враховувати розвиткові ТКС ключовий підхід ЄС European Green Deal (EGD) 26 http://rdpa.regionet.org.ua/363-workshop-on-state-and-regional-development-strategie 27 http://comeuroint.rada.gov.ua/news/main_news/73207.html 1 2 3 4 Забезпечення належної Доручення КМУ Завчасно включати до стратегій галузевого і ре- координації та механізму від 03.12.2019 гіонального розвитку, територіальних програм державної підтримки № 35281/3/1-19 соціально-економічного і просторового розвит- проєктам ТКС та МТД, які ку, державних і галузевих програм (зокрема, відібрані для фінансування тих що фінансуються ДФРР) відповідні завдан- коштом ЄС ня, які передбачають можливість міжнародного Зіновій БРОЙДЕ. Проблеми, можливості та завдання фінансування, як першооснову для залучення посткризового транскордонного співробітництва 1.3 таких надходжень. Створення необхідних умов (на підставі завдань в означених програмах роз- витку) для забезпечення оперативного фінансу- вання та співфінансування проєктів і програм ТКС, щодо яких визначені грантові надходжен- ня для можливості відшкодування коштами ЄС вартості їх виконання Визначити та законодавчо Законопроєкт Визначення структури і функцій ЦОВВ, регіо- 220 закріпити повноваження Президента України нів, районів і ОТГ для поєднання інтересів і місцевих і центральних від 13.12.2019 № 2598 можливостей територіальних громад, регіо- органів виконавчої влади «Про внесення змін до нальних, галузевих і державних інституцій щодо реалізації заходів Конституції України щодо виявлення, ідентифікації, відбору, ухва- ТКС з урахуванням (щодо децентралізації лення, подання, фінансування, забезпечення ви- 1.4 децентралізації та влади)» конання, моніторингу і звітності щодо програм принципу субсидіарності ТКС і транскордонних проєктів як елементів регіонального розвитку згідно з положеннями глави 27 розділу V Угоди про асоціацію Укра- їни з ЄС. Розділ ІІ. Кабінету Міністрів України у рамках виконання зобов’язань за розділами 7.2.3, 7.2.4 і 7.2.6 Порядку денного асоціації між Україною та ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію, ухваленого Радою асоціації Україна – ЄС 16 березня 2015 року: 1 2 3 4 Здійснити оновлення Методичних рекомен- дацій щодо координації на національному в Забезпечити координацію регіональному рівнях проєктів у галузі ТКС за ТКС центральними і Наказ Мінрегіону від 2.1.а Європейським інструментом сусідства і парт- місцевими органами 27.01.2009 № 46 нерства та щодо використання інформаційних виконавчої влади технологій для підтримки проєктів ТКС, роз- роблених ДНТЦ «Екоресурс». Забезпечити урахування Збірник ролі ТКС як складової регі- Включити завдання щодо виявлення, ональної політики України, ідентифікації та включення до стратегій Збірник ВЛАДА інструменту соціально-еко- Указ Президента регіонального розвитку і до відповідних ВЛАДА 2.1.б номічного розвитку прикор- України від 21.05.2001 програм усіх рівнів проєктів транскордонного наукових донних регіонів та ключо- № 341, Розділ 128 співробітництва у формах міжтериторіального, наукових ТА ТА вого чинника європейської міжмуніципального, прикордонного і інтеграції на регіональному міжрегіонального співробітництва 221 УПРАВЛІННЯ і місцевому рівнях праць. УПРАВЛІННЯ Створення необхідних умов (на підставі за- Забезпечити державну праць. вдань у діючих програмах) для забезпечення підтримку програм доручення КМУ оперативного фінансування та співфінансу- Випуск ТКС і співфінансування 2.1.в від 03.12.2019 вання проєктів і програм транскордонного проєктів із залученням Випуск № 35281/3/1-19 співробітництва, щодо яких визначені гранто- міжнародної фінансової ві надходження, зокрема, для відшкодування допомоги 7 7 коштом ЄС вартості їх виконання розробити оптимальний Для формування на основі єврорегіонів, механізм державного спільних з країнами ЄС, Європейських Закон України сприяння розвиткові євро- об’єднань територіальної співпраці (EGTC), «Про ТКС» регіонів з напрацюванням як суб’єктів фінансування проєктів ЄС 2.3. методичних рекомендацій розробити нормативно-правову основу на Постанова ВРУ від щодо їх подальшої реор- подальший розвиток чинних актів щодо 27.06.2007 № 1242 ганізації відповідно до утворення Об’єднань єврорегіональної практики ЄС співпраці під егідою РЄ29 28 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/341/2001 29 https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-tipovoyi-ugodi-a1126 1 2 3 4 Провести консультації з Оновлення Меморандуму про взаєморозумін- Єврокомісією щодо розши- ня з Єврокомісією від 22.07.2009, укладення / рення джерел і збільшення доповнення Мінрегіоном міжвідомчих угод з обсягів фінансування відповідними структурами країн ЄС для ви- транскордонних проєктів значення клю-чових проєктів територіального ЄІСП, ширшого залучення Висновки Ради ЄС розвитку, які можуть підтримуватись коштом України до реалізації Ду- від 13.04.201130 Зіновій БРОЙДЕ. Проблеми, можливості та завдання програм ЄС із застуванням грантового фінан- посткризового транскордонного співробітництва 2.4 найської транснаціональної Декларація Саміту су-ваня з відшкодуванням за принципом «more програми та інших, що країн EUSDR у for more», зокрема, відповідно до основопо- фінансуються Структурни- Бухаресті 08.11.201031 ложних інтересів ЄС щодо EGD, розширення ми фондами ЄC, відповідно мережі транс’європейських коридорів TEN-T, до Висновків Ради ЄС від енергобезпеки мережі енергозабезпечення 13 квітня 2011 року щодо TEN-E, залучення України до проєктів євроат- Стратегії ЄС для Дунай- лантичної співпраці PESCO тощо. ського регіону; 222 Інтенсифікувати участь Спільні меморандуми регіонів України в реалі- EUSDR і КК за зації EUSDR, у тому числі Протоколами КК на виконання спільних Дор. КМУ від Погодження з Єврокомісією і структурами завдань Карпатської конвен- 30.08.2014 EUSDR включення до переглянутого Плану 2.5. ції і ICPDR та поширення № 32230/1/1-14 лій EUSDR до 2027 року пропозицій Украї- сфери дії проєктів зазначе- та від 03.02.2016, ни32, обговорених на VIII Форумі EUSDR33,34. ної Стратегії на Львівську, 12.05.2016, Тернопільську, Хмельниць- 20.08.2016 ку і Вінницьку області ліво- №№ 238761…/1-15 бережжя річки Дністер 30 https://www.consilium.europa.eu/uedocs/cms_data/docs/pressdata/EN/genaff/121511.pdf 31 http://ec.europa.eu/regional_policy//archive/cooperation/danube/pdf/bucharest_declaration_08112010_en.pdf 32 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/EUSDR/Draft_EUSDR_revised_Action_Plan_amended_UA.doc 33 http://www.gsbs.org.ua/wp-content/uploads/UA-for-EUSDR-opportunities-strategic-initiatives-condditions-1.pdf 34 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/EUSDR/Broyde_JRC_Report_VIII_EUSDR_Forum.pdf 1 2 3 4 Забезпечити пріоритетність розгляду і узгодження про- єктів ТКС на двосторонній основі, зокрема Україн- Доручення КМУ сько-румунською спільною від 16.03.2017 Забезпечення системності розгляду, погоджень Президентською комісією, № 36355/8/1-16, та спільної реалізації українських ініціатив Українсько-польською мі- від 09.09.2017 у EUSDR31, Карпатській конвенції35 та у журядовою координаційною № 36355/18/1-16; 2.6. Протоколи засідань двосторонніх відносинах, зокрема36, надання радою з питань міжрегіо- сприяння польській ініціативі від 08.05.2019 Збірник міжурядових органів щодо перетворення JOP нального співробітництва, "HU-SK-RO-UA" у UA-PL від 22.03.2019, Збірник ВЛАДА міжурядовими комісіями спільну програму ЄС "HU-SK-RO-PL-UA" на UA-RO від 11.04.2012 з питань економічного, 2021-2027 роки. ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ і від 11.07.2017 та промислового, наукового і наукових технічного співробітництва, UA-SK від 27.11.2018 наукових ТА вироблення механізму реа- лізації прийнятих рішень 223 УПРАВЛІННЯ Вжити заходів щодо укла- праць. дення угод з сусідніми праць. державами ЄС про органі- зацію спільного контролю Зважаючи на спільні інтереси ЄС і НАТО Доручення КМУ Випуск та співробітництво під час вздовж їх східних кордонів, сумісних з Украї- від 01.11.2019 ною, зокрема, за рішеннями Європарламенту Випуск здійснення контролю осіб, № 33116/3/1-19, товарів і транспортних за- від 11.12.201837, сформувати більш гнучку Протокол 26 позицію щодо співпраці у безпековій сфері, 7 7 2.7. собів на міжнародних пунк- засідання Змішаної тах пропуску, розробити українсько- зокрема, за результатами38 попередніх обгово- проєкти законодавчих актів румунської рень з відповідними структурами ЄС і НАТО щодо скорочення переліку прикордонної комісії у контексті XI (а також І, ІІ іV) пріоритетів і спрощення процедур мит- 3-5 грудня 2019 р. EUSDR, що було означено Президентом Укра- ного оформлення, здійснен- їни на засіданні Ради НАТО 30.10.2019. ня контролю осіб, товарів і транспортних засобів 35 http://www.carpathianconvention.org/eventdetailcop/events/cop4-fourth-meeting-of-the-conference-of-the-parties-to-the- carpathian-convention-copy.html 36 http://comeuroint.rada.gov.ua/news/72918.html 37 http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-//EP//TEXT+TA 38 http://ecoresource.ddns.net/DocLib/NATOeng.pdf 1 2 3 4 з метою усунення пере- Додатковим стимулом поглиблення співпраці шкод для реалізації про- є можливості спільного розвитку транскордон- єктів ТКС і ефективного них контрейлерних перевезень з урахуванням використання ресурсів і позиції нового Комісара ЄС з питань транспор- засобів, що надходять в ту А.Велеан39 у контексті ініціативи EGD від Україну за цими проєк- 11.12.2019 щодо інтенсивного переміщення тами автовантажних потоків до залізниць Зіновій БРОЙДЕ. Проблеми, можливості та завдання посткризового транскордонного співробітництва Розробити Національну програму формування і розвитку ТК кластерів в Визначення регіонами і субрегіональними Рішення Колегії Україні, програми під- структурами, особливо при розробці страте- Мінрегіону від тримки ТК індустріальних гій регіонального розвитку та їх стратегічної 17.09.2009 № 4640 2.8. та технологічних парків, екологічної оцінки, потенціалу транскордонної економічних і промислових кластеризації як ключового чинника інновацій- Постанова КМУ від зон на території України з но-інвестиційного розвитку за наявними при- 23.08.2016 № 554 метою стимулювання ре- кладами, зокрема у брошурі41 гіонального економічного 224 розвитку Забезпечити розроблення На доповнення основного процесу гармонізації системи статистичних Глава 5 розділу V стат. Законодавства України з вимогами Євро- показників та формування Угоди про асоціацію стату і застосування ТКС в якості «полігону» розподілених баз даних України з ЄС; п. 17 для опрацювання узгоджень і обміну даними42, про відповідні аспекти Протоколу ІІ засідання здійснити спеціальне опрацювання за визначе- територіального розвитку UA-RO-спільної ними пріоритетами ТК кластеризації, наприклад, 2.10 і транскордонного співро- Міжурядової комісії з у транспортній сфері чи щодо поводження з бітництва, що дадуть змо- економічного, пром., відходами, для виявлення інструментів і методик гу прогнозувати, виявляти наук. і технічного співставлення і обміну даними ТК статистичних та порівняльно оцінювати співробітництва від спостережень і звітності з метою послідовного доцільність здійснення і 11.07.2017 поширення на всі сфери територіального розвит- результативність проєктів ку, що являють взаємний інтерес. ТКС 39 https://twitter.com/AdinaValean/status/1204788263359328257 40 https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/vra46661-09 41 http://ecoresource.ddns.net/DocLib/Bukovinian%20cluster.pdf 42 http://database.ukrcensus.gov.ua/CrossBorder/Default.aspx 1 2 3 4 Забезпечити підтримку Ширше використовуати ЗМІ, зокрема, проєктної ініціативи українські програми мовлення мовами «Формування Стратегія комунікації країн-партнерів по ТКС та мовлення на інформаційного у сфері європейської Україну з цих країн з відповідним web- простору європейської інтеграції на відображенням передач та друкованих видань інтеграції в Україні» 2018-2021 роки, 2.11 означеними мовами для ширшого просування в частині створення затверджена і формування громадської професійної та Збірник відповідного іміджу та розпорядженням суспільної підтримки щодо пріоритетних сприяння просуванню КМУ від 25.12.2017 Збірник ВЛАДА проєктів ТКС з внесенням відповідних українських ініціатив у № 779-р завдань до Планів щорічних заходів з ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ сфері транскордонного наукових реалізації Стратегії співробітництва. наукових ТА 225 УПРАВЛІННЯ праць. Розділ ІІІ Суб’єктам, учасникам ТКС спільно з центральними та місцевими органами виконавчої влади у процесі праць. реалізації завдань Угоди про асоціацію, виконання Державної стратегії регіонального розвитку на період до Випуск 2020 року, здійснення децентралізації влади та інших реформ: Випуск 7 7 Визначити основні пріоритети і ключові Використати формування ОТГ і нових районів завдання ТКС як Розробка стратегій та реформування державної регіональної чинника сталого соці- регіонального політики для визначення узгоджених 3.1 ально-економічного розвитку та їх системних ініціатив ТКС, що відповідатимуть і просторового інно- стратегічної пріоритетам European Green Deal та іншим ваційно-інвестиційного екологічної оцінки ключовим завданням європейської та розвитку відповідних євроатлантичної інтеграції регіонів, міст і громад 1 2 3 4 Узгодити на міжрегіо- нальному рівні проєктні пропозиції з ТЕО від- новлення і розбудови ТК • ТЕО і реалізація контрейлерних перевезень транспортної інфраструк- колією 1520 мм і відновлення колишньої колії тури та використання 1435 мм через Польщу-Україну-Румунію для Зіновій БРОЙДЕ. Проблеми, можливості та завдання Рішення Єврокомісії транзитного потенціалу посткризового транскордонного співробітництва від 09.11.2018 відбудови Балтійсько-Середземно-Чорномор- відповідно до пріоритетів ського транзиту, поєднуючи зі сходу в обхід щодо розширення національних транспорт- Карпат TEN-T коридори «Північне море-Бал- TEN-T мережі ЄС них стратегій, завдань тика», «Рейн-Дунай» і «Схід-Мед» з автодоро- до країн Східного Засобу єднання Європи гами Е-85 (Н-10) і міжнародними аеропортами партнерства, (CEF) і Транспортної у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях43 доручення КМУ від платформи «Східного 13.09.2019 партнерства», у т.ч. за • Забезпечення наскрізних вантажопасажир- № 30174/1/1-19 3.2 пріоритетом I EUSDR, Рекомендаційні ських сполучень через прикордонні регіони Протоколом про сталий UA, RO, HU, SК, PL і MD колією 1520 мм з її листи представників транспорт КК, Спільним 226 14 країн EUSDR, продовженням до Братислави та Відня44 документом з просто- віцепрезидента рового розвитку країн Єврокомісії з питань • Запуск транскордонних сполучень між гір- Вишеградської групи у транспорту, ськими регіонами і курортами Карпат через форматі V4+2 та іншими лист WBRD, географічний центр Європи45. міжнародними рішення- Ініціатива Трьох ми з урахуванням оцінки Морів • Участь у ТЕО і реалізації PL-RO ініціативи впливу на стан довкілля і на соціально-еконо- Балтійсько-Чорноморського каналу Вісла-Сян- мічний розвиток, у тому Дністер-Прут-Дунай числі щодо реалізації туристичного потенціалу регіонів і міст 43 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/EUSDR/TEN-T_and_contrailer_links_bypass_and_across_Carpathians. ppsx 44 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/EUSDR/Connecting_boundary_EUSDR_%20regionns.jpg 45 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/EUSDR/RO_UA_HU_SL_CBC_trains.ppsx 1 2 3 4 Енергетична За напрацюваннями проєкту «Енергоплан для стратегія України Визначити можливості Чернівців»46 та з концерном EON47 – реалізу- на період до 2030 реалізації транскордон- вати системну проєктну ініціативу щодобово- року, Секторальна них проєктів з видобу- го депонування електроенергії найбільшим у бюджетна програма вання, постачання, вико- Європі гідро-енерго-акумулючим комплексом 3.3 «Підтримка ристання і збереження на Дністрі48 для стабілізації та інтегрування виконання енергоресурсів та енергії, енергосистем України і ЄС та збільшення Збірник енергетичної зокрема за пріоритетом гнучкості маневрування газовими, електро- стратегії України», Збірник ВЛАДА II EUSDR енергетичними та іншими енергоресурсами Ініціатива Трьох на рівнях громад, регіонів та України і ЄС. ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Морів наукових наукових ТА Створення транскордон- 227 УПРАВЛІННЯ них туристичних мереж, Глави 16 і 24 Підтримка на загальнодержавному і міжна- праць. об’єднань туроператорів розділу V Угоди про родному рівні реалізації завдань державних праць. і розподілених баз даних, асоціацію України програм і міжнародних проєктів, що стимулю- що сприятимуть реалі- з ЄС; ватимуть розвиток туристичної діяльності, Випуск зації спільних проєктів Рішення спільного зокрема стосовно реконструкції та розбудові Випуск збереження культурної 3.4. засіданні Колегії існуючих регіональних і міжнародних транс- спадщини і раціональ- Держтурадмініст- портних систем та формування сучасної інф- 7 7 ної розбудови ринку рації України раструктури кордонів, яка сприятиме розвит- туристичних послуг та і Чернівецької кові міжнародного туризму і дозволить значно залученню необхідних облдержадміністрації ефективніше використовувати потенціал муль- для цього інвестицій, від 23.05.2004 № 15/1 тиетнічних і полікультурних регіонів49 зокрема за пріоритетом III EUSDR 46 http://ecoresource.ddns.net/DocLib/Brochure%20Energoplan%20CEP.pdf 47 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/EUSDR/Protocol_of_intention_%20l07_05_2008.pdf 48 https://drive.google.com/drive/folders/1OVoNpOLGoESRpZ2WvE5nG9BnmY7bIoiA (див 6Energy) 49 http://comeuroint.rada.gov.ua/uploads/documents/29482.pdf 1 2 3 4 Визначити спільні пріори- тетні транскордонні про- Глава 19 розділу V єкти за басейновим прин- На основі вихідних напрацювань – одночасна Угоди про асоціацію ципом управління вод- реалізація вимог Рамкової Водної 2000/60/ України з ЄС, Закон ними ресурсами згідно з EС та Повеневої 2007/60/EС Директив ЄС України «Про Рамковою водною дирек- у басейнах Прута і Сірета, які є останніми Зіновій БРОЙДЕ. Проблеми, можливості та завдання внесення змін до тивою ЄС, пріоритетом у Дунайському просторі, що не мають посткризового транскордонного співробітництва деяких законо- IV EUSDR та рекоменда- басейнових Планів управління водними 3.5 авчих актів щодо ціями Всесвітньої мережі ресурсами і повеневими ризиками, в ході впровадження басейнових організацій інтегрування басейнового принципу в інтегрованих (INBO), забезпечивши управління водними ресурсами50. Це дозволяє підходів в управлінні концентрацію зусиль для задіяти Україну, як модель, що єдина в EUSDR водними ресурса- залучення інвестицій у поєднує витоки основних водних джерел у ми за басейновим сучасні системи водо- Карпатах і дельту Дунаю51 принципом» постачання, каналізації, очищення і обліку 228 Узгодити питання ініцію- За вихідними напрацюваннями і результатами Ст.448 (ч.2) Угоди вання та участі в проєк- великомасштабного протиповеневого проєкту UA-EU; постанова тах у сфері запобігання, East Avert передбачається застосування КМУ; протидії та ліквідації можливостей ГІС-технологій, механізмів від 04.04.2018 № 247 наслідків природно-ан- виявлення і прогнозування ризиків та Порядок розроблення тропогенних надзвичай- планування попереджувальних заходів, дій в плану управління 3.6 них ситуацій, зокрема ході надзвичайних ситуацій та з ліквідації їх ризиками затоплення таких, що відбуваються наслідків як елементів проєктування розвитку Наказ МВС України внаслідок глобальних територіальних громад і субрегіональних від 17.01.2018 кліматичних змін, на округів за басейновим принципом з № 30 Методика транскордонних водото- використанням інструментів державно- попередньої оцінки ках, у разі необхідності приватного партнерства та інших інноваційно- ризиків затоплення; здійснення інвестиційних 50 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/Shared%20Documents/Forms/AllItems/Screenshot_6.png 51 https://riob-info.org/sites/default/files/IMG/pdf/Regional_development_aspects_of_transfrontier_basins.pdf 1 2 3 4 міжнародних аварійно-ря- кластерних підходів, що забезпечить одно- тувальних заходів тощо, часне запровадження Директив ЄС 2007/60/ Доручення КМУ зокрема за пріоритетом V ЕС, ІРРС 2008/1/EC та 91/271/ЕЕС разом з від 25.11.2016 EUSDR та за принципами Керівними принципами сталого просторового і 16.01.2017 Організації економічного розвитку Ради Європи та з управлінням ризи- №№ 42137/…/1-16 співробітництва та роз- ками транскордонних повеней Європейської витку (ОЕСР) комісії ООН. Визначити пріоритетність Збірник За напрацюваннями EUSDR, співпраці та узгодити транскордон- Альпійської і Карпатської конвенцій та у Збірник ВЛАДА ні проєктні ініціативи у пілотному Єврорегіоні «Верхній Прут», сферах збереження біо- ВЛАДА розробку Стратегії транскордонної різноманіття, розбудови наукових кластеризації за проєктом GIZ покладено міжнародної екологічної наукових Рішення Єврокомісії в основу проєктів відродження і сучасного ТА ТА мережі та національних від 11.12.2019 розвитку Карпатського регіону. Відповідаючи 229 парків, сталого розвит- УПРАВЛІННЯ «Європейська зелена викликам Паризької угоди 2015. р. та Green ку сільських територій, праць. УПРАВЛІННЯ угода»; Deal ЄC щодо запобігання незворотним захисту атмосферного Розробка погіршенням стану основних природних праць. повітря, ґрунтів, надр, регіональних планів ресурсів, зокрема повітря, ґрунтів і (у першу 3.7 відновлення гірських Випуск поводження з чергу) водних запасів у Дунайському басейні, лісів, раціонального по- відходами; запропоновані ініціативи відтворення повного Випуск водження з відходами з Рекомендаційний життєвого циклу деревини з відновленням метою запровадження лист представників високогірних лісів Альп і Карпат для 7 7 кращих доступних техно- 14 країн EUSDR52 протидії зростаючому зменшенню снігових логій щодо вимог адап- і глетчерних джерел та з одночасним тації до глобальних клі- системним використанням лісових ресурсів, матичних змін, зеленого включаючи їх енергопотенціал, мережу зростання, інтегрованого лісових доріг тощо, у т.ч. для розвитку попередження і контролю туристично-рекреаційної діяльності, а також забруднень та пріоритету щодо ТКС у сфері поводження з відходами VI EUSDR 52 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/Recom mendation%20Letter%20+.pdf 1 2 3 4 Ініціювати транскордонну взаємодію та залучення існуючих мереж навчаль- них закладів і наукових установ до співробітни- Глави 9 і 14 розділу V цтва у сфері сучасних Угоди про асоціацію Вдповідно до Ініціативи Трьох Морів інформаційно-комуніка- Угода між Україною – використання науково-освітнього Зіновій БРОЙДЕ. Проблеми, можливості та завдання ційних технологій та фор- та ЄС про наукове і потенціалу, залученого до ТКС (враховуючи посткризового транскордонного співробітництва мування регіональних і технологічне також новий контекст European Green локальних геоінформацій- Співробітництво Deal), для «синергетичного» визначення них систем, уніфікованих Розпорядження кластеризаційних пріоритетів, їх геопросторових даних та Чернівецької ОДА від необхідного наукового супроводження, розподілених баз даних, 13.09.2017 № 773-р освітнього забезпечення та інформаційно- 3.8 що забезпечить широкий "Про впровадження комунікаційного наповнення і відповідного доступ до даних щодо системи інтегрування при виробленні моделі відповідних аспектів зако- використання і інвестиційно-інноваційного розвитку53, нодавства і практики ЄС, обміну просторовими зокрема у рамках програми регіонального документів Ради Європи даними у роботі розвитку «Загальноукраїнська солідарність» 230 з питань ТКС, сприятиме державних органів за напрямом «Розвиток прикордонних просуванню інформації виконавчої влади з територій» як ефективного євроінтеграційного про Україну, її регіони, органами місцевого інструменту просторового гуртування54 міста і територіальні самоврядування" громади до потенційних партнерів та інвесторів, у тому числі за пріоритетом VII EUSDR Відновити напрацювання За визначеними пріоритетами кластеризації Концепції Національної Рішення Колегії забезпечити сприяння взаємодії суб’єктів 3.9 стратегії формування і Мінрегіону від МСП і ДПП, регіональних і урядових розвитку транскордонних 17.09.2009 № 4640 інституцій, дослідницьких, освітніх установ і кластерів та ініціативу НУО через конструктивний діалог, 53 http://ecoresource.ddns.net/DocLib/Broyde%20-%20EUSDR%20Confernce%20Univesity%20Chernivtsi.pdf 54 http://www.minregion.gov.ua/wp-content/uploads/2017/09/11_ZS_CHrnv.pdf, 1 2 3 4 створення підприємниць- ефективне внутрішньонаціональне і ких форумів на базі єв- міжнародне лобіювання, а також підтримку рорегіонів відповідно до діаспор вихідців кожного регіону щодо пріоритету VIII EUSDR відповідних дій, засобів і проєктів55 Активізувати ТКС на- вчальних і наукових закладів у сфері після- Сумісна розробка інформаційно– дипломної і безперевної комунікаційних і навчальних технологій Збірник освіти, підготовки та пере- для подальшої підготовки і перепідготовки підготовки кадрів, а також Глава 23 розділу V Збірник ВЛАДА фахівців (зокрема дистанційного навчання) 3.10 інституцій з питань за- Угоди про асоціацію та забезпечення широкого впровадження ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ йнятості, молоді та спорту України з ЄС; наукових загальнодоступних інформаційних систем, для здійснення спільних баз знань і моделювання еколого-економічних наукових ТА проєктів з метою розвитку процесів людського потенціалу та 231 УПРАВЛІННЯ ринків праці, зокрема за праць. пріоритетом IX EUSDR праць. Зосередити увагу на За напрацюваннями Східного партнерства ЄС формуванні інституцій- Випуск і з інституалізації ТКС і координації EUSDR ної платформи розвитку в Україні, обговорених на EU Open Days, у Випуск ТКС, підвищити ефек- Комітеті Регіонів, та аналізу територіаль- тивність роботи агенцій но-басейнового підходу в макрорегіональних 7 7 регіонального розвитку, Глави 26-28 розділу V стратегіях ЄС, а також ролі місцевих влад і професійних і суспільних Угоди про асоціацію громадянського суспільства, пропонується 3.11 об’єднань громадянського України з ЄС; переформатування єврорегіонів, спільних з суспільства та діючих Закон України країнами ЄС і НАТО, у Європейські об’єднан- органів єврорегіонів, «Про ТКС» ня територіальної співпраці (EGTC) з форму- спрямованої на формуван- ванням асоціацій регіонального і місцевого ня об’єднань євро регіо- рівня в рамках регіональної політики ЄС. Для нального співробітництва системного інституційного забезпечення регі- відповідно до Протоколу онального розвитку, у т.ч. ТКС, № 3 до Мадридської 55 http://ecoresource.ddns.net/SiteAssets/SitePages/EUSDR/IV_CEI-Bukovina_Recomendations_2010.pdf 1 2 3 4 конвенції про транскор- і участі відповідних регіонів у проєктах донне співробітництво реалізації EUSDR утворити Буковинський та EGTC, утворюваних офіс регіонального розвитку і сприяння країнами ЄС, згідно з європейській та євроатлантичній інтеграції пріоритетом X EUSDR України Узгодити пріоритетність і Зіновій можливості фінансування На оcнові попередніх досліджень з питань посткризового відповідними структурами системного розв’язання соціально–економіч- Зіновій ЄС та національного спів- Глави 4, 7, 9 розділу них і ресурсно-екологічних проблем, фор- посткризового БРОЙДЕ. фінансування реконструк- ІІ, Розділ ІІІ, Глава 5 мування відповідного нормативно-правового ції діючих і створення розділу IV Угоди про забезпечення, освітніх спеціалізаций, вну- БРОЙДЕ. нових міжнародних пунк- асоціацію України трішньої кооперації та міжнародного співро- тів пропуску, з ЄС; бітництва і сучасних підходів багаторівневої транскордонного їх належного облаштуван- Стратегія безпеки визначити перспективи та пріоритет- Проблеми, ня і забезпечення під’їздів, національної безпеки ність розбудови транскордонної транспортної транскордонного Проблеми, 3.12 сучасного оснащення та (Указ Президента мережі і вантажопасажирських перевезень відповідної підготовки України від між Україною і країнами ЄС, з урахуванням персоналу для здійснення 14.09.2020 № 392) застосування сучасних мультимодальних тех- 232 можливості ефективного і надійного Доручення КМУ нологій та вироблення перспективного плану прикордонного, митного, від 15.05.2018 відповідної розбудови системи міжнародних можливості екологічного, фітосанітар- № 16216/1/1-18, пунктів пропуску, що відповідатиме потребам співробітництва ного та інших видів контр- від 01.11.2019 європейської та євроатлантичної інтеграції співробітництва олю як ключового чинника № 33116/3/1-19 одночасно зі сталим соціально-економічним і успішного розвитку ТКС просторовим розвитком України та її прикор- та завдання та елемента європейської донних регіонів і субрегіональних структур, та завдання безпеки, у тому числі за у т.ч.: пріоритетом XI EUSDR Завершення будівництва української частини Лист ДФС від міжнародних пунктів 15.06.2018 3.12.а пропуску Дяківці № 426/3/99-99-03-05- (Україна) – Раковець 01-82 на доручення (Румунія) і Красноїльськ КМУ від 15.05.2018 (Україна) – Вікову де Сус № 16216/1/1-18 (Румунія) ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Zinoviy BROYDE CHAIIENGES, OPPORTUNITIES AND OBJECTIVES OF POST-CRISIS TRANSFRONTIER COOPERATION In the article are considered aspects of Transfrontier Cooperation fa- cilities application for Post-Crisis Territorial Development, European & Euro-Atlantic integration at the local, sub-regional, regional, national and international levels. Within the framework of new EU Paradigms of "Next Generation" and "Just Transition" for regions & cities, accordingly to e joint priorities of the European Green Deal and of the pilot Euroregion "Up- per Prut", is being investigated a system of transitional normative-legal and institutional solutions together with relevant project initiatives, in par- ticular – integration of Ukraine into the Three Seas Initiative. Key words: Transfrontier Cooperation, post-crisis territorial develop- ment, European & Euro-Atlantic integration at local, sub-regional, regional, national and international levels, new EU Paradigms, European Green Deal, pilot Euroregion "Upper Prut", Circulating Economy, transitional regulatory and institutional solutions, projects initiatives, Three Seas Initiative. Зиновий БРОЙДЕ ПРОБЛЕМЫ, ВОЗМОЖНОСТИ И ЗАДАНИЯ ПОСТКРИЗИСНОГО ТРАНСГРАНИЧНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА Рассматриваются аспекты применения синергетических возмож- ностей трансграничного сотрудничества для посткризисного тер- риториального развития, европейской и евроатлантической инте- грации на локальном, субрегиональном, региональном, национальном и международном уровнях. В рамках новых парадигм ЕС «Следующее поколение» и «Справедливый переход» для регионов и городов, по со- вместным приоритетам Европейского Зеленого соглашения и пилот- ного Еврорегиона «Верхний Прут» рассматривается система пере- ходных нормативно-правовых и институционных решений вместе 233 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ. Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області с соответствующими проєктными инициативами, в частности – интегрирования Украины в Инициативу Трех Морей. Ключевые слова: трансграничное сотрудничество, посткризис- ное территориальное развитие, европейская и евроатлантическая интеграция на локальном, субрегиональном, региональном, националь- ном и международном уровнях, новые парадигмы ЕС, Европейское Зе- леное соглашение, пилотный Еврорегион «Верхний Прут», Циркулиру- ющая экономика, переходные нормативно-правовые и институионные решения, проєктные инициативы, Инициатива Трех Морей Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНІ ВИМІРИ ДІЯЛЬНОСТІ НОВОСТВОРЕНИХ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД У ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ У статті досліджується формування єдиного, цілісного соціаль- но-гуманітарного простору новостворених об’єднаних територіаль- них громад (ОТГ), який би органічно поєднував у собі його структур- ні та інфраструктурні елементи. Особливо гостро постає потреба удосконалення механізмів державного регулювання розвитку соціаль- но-гуманітарної сфери на рівні ОТГ, визначення чіткої мети соціаль- но-гуманітарної політики, її основних завдань, механізмів та етапів їх реалізації. Вищезазначені нагальні потреби зумовлюють необхідність дослідження сучасного стану розвитку соціально-гуманітарної сфери на локальному та регіональному рівнях. Ключові слова: соціально-гуманітарна сфера, державне регулю- вання, органи влади, публічне управління, децентралізація, об’єднані територіальні громади. Процес реформування місцевого самоврядування та територіаль- ної організації влади є важливою складовою назрілих перетворень в 234 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Україні, зокрема і в Чернівецькій області. Можна побачити певні пози- тивні зміни у різних сферах розвитку країни саме завдяки реформам, які здійснюються у процесі децентралізації. Залучення мешканців сіл, селищ і міст до розробки і прийняття необхідних управлінських рішень, передача нових повноважень і фінансових ресурсів на міс- ця дозволили підвищити спроможність громад та надають їм більші можливості самим обирати напрямки власного розвитку. Водночас, подальший поступ громад обумовлений саме успішністю трансфор- мації їх соціально-гуманітарної сфери в якісно новий соціально-гу- манітарний простір, стан справ у якому є безпомилковим індикатором науково-технологічного, культурно-інформаційного, освітнього рівня країни, квінтесенцією її досягнень і здобутків. У дослідженні зосередимо увагу саме на питаннях розвитку соці- ально-гуманітарної сфери на рівні новостворених ОТГ. Розглянемо як загальні напрямки змін у соціально-гуманітарній політиці в Україні у контексті процесів децентралізації, так і певні здобутки і невирішені проблеми їх реалізації на місцевому рівні у контексті діяльності ново- створених ОТГ Чернівецької області. Відзначимо, що хоча питання процесів децентралізації активно до- сліджуються вітчизняними науковцями та експертами, зокрема О. Ба- тановим, А. Ткачуком, Ю. Ганущаком, Д. Дзвінчуком, М. Топузовим, Н. Ротар, Г. Кузуб, авторами цієї статті та багатьма іншими, проте про- блеми розробки та реалізації соціально-гуманітарної політики залиша- ються маловивченими і на локальному рівні, а тим більше – на прикла- ді новоутворених ОТГ окремих регіонів, що й зумовлює актуальність цієї теми та вибір її для аналізу в цій статті. Зазначимо, що Уряд, який був сформований після позачергових парламентських виборів 2019 року, планував створення єдиного Гума- нітарного міністерства, про що свідчить і Постанова Кабінету Міні- стрів України від 2 вересня 2019 року № 829 «Про оптимізацію орга- нів центральної влади». Згідно з нею Міністерство культури, молоді та спорту України створено шляхом об’єднання трьох Міністерств: Міністерства інформаційної політики України, Міністерства культури 235 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ. Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області і Міністерства молоді та спорту1. Відповідно до цього урядового рі- шення розробляється нове положення про міністерство. Як стало відомо, серед пріоритетних напрямів його діяльності виокремлено інформаційну безпеку, релігію, культурний спадок, тимчасово окупо- вані території та спорт. Новим напрямом у роботі відомства має стати туризм2. Можливо, така інституційна інтеграція важливих напрямків гуманітарної політики сприятиме більш успішному її виробленню та реалізації як на загальнодержавному рівні, так і в регіонах. Водночас покладати надії та відповідальність за розвиток гумані- тарної політики лише на центральні органи влади в умовах децентра- лізації вже недоречно. У Законі України «Про місцеве самоврядуван- ня в Україні» передбачені повноваження місцевих органів виконавчої влади у забезпеченні прав громадян у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту. Але місцеві громади можуть вносити доповнення, коригуючи власні (самоврядні) повноваження. До того ж, нерівномірний розвиток уже створених територіальних громад впливає на здатність органів місцевого самоврядування реалізовува- ти власні повноваження і надавати публічні послуги. Пом’якшити цей дисбаланс може комплексний розвиток територій, на який і повинна бути спрямована державна регіональна політика. Однак кожна грома- да складає свою програму розвитку, на якій базується її бюджет. Ці програми мають бути належним чином пов’язані з програмами інших громад і держави загалом. Як розвиватиметься соціально-гуманітарна сфера в програмах – залежатиме від фінансової та кадрової спромож- ності кожної територіальної громади. Проте далеко не таким уже й очевидним є вирішення питань дер- жавного впливу та контролю за здійсненням цього напрямку політики у випадку з ОТГ. Так, наприклад, громади, що об’єдналися навколо великих населених пунктів з належною інфраструктурою та наявними висококваліфікованими кадрами, а також зі значною кількістю насе- 1 Постанова Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2019 року № 829 «Про оп- тимізацію органів центральної влади» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/829-2019-%D0%BF 2 Там само. 236 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 лення (в т. ч. і молоддю) мають у своєму розпорядженні достатні мате- ріальні засоби для успішного розвитку соціально-гуманітарної сфери. Натомість невеликі та відносно бідні територіальні громади здатні фі- нансувати соціально-гуманітарну сферу значно меншою мірою, а на- явна в них інфраструктура недостатня для її здійснення. Окрім того, з інституційного погляду, на місцевому рівні зберіга- ється певний дуалізм влади, представлений місцевими органами ви- конавчої влади та органами місцевого самоврядування, залишаються незаповненими певні правові прогалини та невирішені правові колізії, а також зберігають гостроту проблеми належного фінансування пріо- ритетних напрямків діяльності громад. Для вирішення цього кола питань 4 квітня 2018 року Кабінет Мі- ністрів України затвердим розподіл обсягу субвенції на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад. У 2018 році з Дер- жавного бюджету України об’єднаним територіальним громадам на розвиток інфраструктури було призначено 1,9 млрд грн, що розподіля- ються між 665 об’єднаними громадами3. Кошти субвенції розподілили між об’єднаними територіальними громадами пропорційно до площі їх території та кількості сільського населення об’єднаної територіаль- ної громади з рівною вагою обох цих показників, згідно з Порядком та умовами надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 2004. Зокрема, об’єднані територіальні громади Чернівецької об- ласті отримали з державного бюджету на формування інфраструктури субвенцію у сумі 68,3 млн гривень5. Чернівецька обласна державна адміністрація за період з кінця квіт- ня до червня 2018 року розглянула 85 заявок на проєкти, які можуть реалізовуватись за кошти інфраструктурної субвенції в 2018 році, та надала позитивні висновки. Комісією при Мінрегіоні також погоджено всі проєктні заявки, які фінансуються за кошти відповідної державної 3 Офіційний сайт Чернівецької обласної державної адміністрації [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу: https://bukoda.gov.ua/page/572. 4 Там само. 5 Там само. 237 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ. Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області субвенції6. Найбільше коштів отримали Сторожинецька ОТГ – 9,4 млн грн, Вижницька ОТГ – 4,6 млн грн та Мамалигівська ОТГ – трохи більше 4 млн гривень. Найменше коштів на розвиток інфраструктури отримали Кострижівська ОТГ – 684 тис. грн та Глибоцька ОТГ – 779 тис. гривень7. Окрім певної фінансової підтримки, успіхи ОТГ у здійсненні захо- дів соціально-гуманітарної політики залежать від їх інвестиційної та кадрової спроможності. І як свідчать дані поточних звітів, зокрема по Чернівецькій області, спостерігається переважаюча тенденція до ство- рення департаментів гуманітарного розвитку, до яких входять, як пра- вило, управління соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, відділ служби у справах дітей, управління освіти, культури, молоді та спорту8. Такий основний підхід до вирішення питання організаційно-ка- дрового забезпечення гуманітарних проблем ОТГ має суперечливий характер. З одного боку, подібна інституційна інтеграція потенцій- но розширює координаційні зв’язки між відповідними напрямами та спрощує взаємодію відповідних управлінських структур на місцевому рівні. Але з іншого – відсутність вузькопрофільних структурних під- розділів зменшує значущість відповідного напряму, може негативно позначатись на якості його фінансування і кадровому забезпеченні та на практиці призвести до домінування тільки окремого виду соціаль- но-гуманітарних послуг. Концепція домінування повного циклу соціальних послуг передбачає формування адміністративного центру об’єднаної територіальної грома- ди навколо установ бюджетної сфери. За таких умов основними пара- метрами виступають бюджетні установи, які надають соціальні послуги життєво важливого значення: служба невідкладної допомоги, пожежна служба та служба охорони правопорядку9. І тут важливо акцентувати, що 6 Офіційний сайт Чернівецької обласної державної адміністрації [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу: https://bukoda.gov.ua/page/572. 7 Там само. 8 Поточний архів Управління молоді та спорту Чернівецької обласної державної ад- міністрації. 9 Управління соціально-гуманітарною сферою в процесі добровільного об’єднання територіальних громад: теоретичний та практичний аспекти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://aspects.org.ua › journal › article › download 238 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 невчасне отримання послуг від вищеназваних служб на місцевому рівні визначає межі життя практично кожного члена об’єднаної територіаль- ної громади. У цьому нас переконує зарубіжний досвід функціонального розвитку спроможності територіальних громад (табл. 1)10. Таблиця 1. Компетенція органів місцевого самоврядування базового рівня в окремих країнах Європи щодо управління соціально-гуманітарною сферою Служба невідкладної Інші сфери Рівень місцевого допомоги, охорони соціально-культурного самоврядування правопорядку та спрямування пожежна служба • регулювання місцевої системи Австрія, +++ охорони здоров'я; рівень громади • підтримка активності громади (театри, соціальні послуги); • підтримка шкіл (шкільні автобу- Італія, си, харчування); рівень громади +++ • дошкільне виховання; культура (підтримка музеїв, виставок, культурних заходів, театрів); • соціальна допомога; охорона Польща, +++ здоров'я; освіта; культура й охо- рівень громади рона пам'яток архітектури; • спорт та активний відпочинок. Державна гуманітарна політика в її широкому розумінні має бага- товимірне спрямування. Вона пов’язана із поняттям безпеки і дивер- сифікована за низкою напрямів. Насамперед це такі: державна демо- графічна політика, державна політика у сфері формування та розвитку людського потенціалу (охорона здоров’я, освіта, наука й інновації, культура, фізична культура і спорт); державна політика у сфері форму- вання ідейно-свідомісного потенціалу та національного самоусвідом- лення; державна політика у сфері забезпечення конституційних прав і 10 Управління соціально-гуманітарною сферою в процесі добровільного об’єднання територіальних громад: теоретичний та практичний аспекти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://aspects.org.ua › journal › article › download. 239 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ. Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області свобод людини і громадянина; державна політика у сфері національ- них відносин і релігії. При розробці та здійсненні вітчизняної гуманітарної політики вар- то враховувати нову концепцію гуманітарної безпеки, запропоновану ООН. Остання апелює до зв’язку гуманітарної безпеки (human security) і людського розвитку у контексті вирішення національних і глобальних проблем через нову парадигму сталого людського розвитку11, еволюція якої зумовила переосмислення сутності гуманітарної політики. У сис- темі сучасної гуманітарної політики базовими елементами розвитку людського потенціалу стали охорона здоров’я й освіта, які значною мі- рою є визначальними для реалізації завдань усіх напрямів державної гуманітарної політики. Не випадково економічно розвинені країни саме охорону здоров’я і освіту розглядають як головну умову забезпечення соціо-гуманітарного розвитку і безпеки, формування людського капі- талу, запобігання стрімкому поглибленню соціальної нерівності тощо. У цивілізованому світі висновки про ефективність державної по- літики відносно людини ґрунтуються на концепції людського роз- витку, основним стратегічним інструментом якої є Індекс людського розвитку. Відображене у першій доповіді ПРООН у 1990 р. понят- тя людського розвитку розглядалось як процес розширення спектру вибору, найбільш важливими елементами якого є тривале і здорове життя, отримання освіти та достойний рівень життя. До додаткових елементів вибору було зараховано політичну свободу, гарантовані права людини і самоповагу12. Як сукупний показник рівня розвитку людини в окремій країні ІЛР вимірює досягнення країни з позиції здоров’я, освіти і фактичного доходу громадян, для чого проводить- ся оцінка індексів: індексу очікуваної тривалості життя і довголіття (здоров’я і довголіття вимірюються показником середньої очікуваної тривалості життя при народженні); індексу освіти (доступ до освіти вимірюється очікуваною тривалістю навчання дітей шкільного віку 11 Концептуалізація моделі гуманітарної політики в Україні на сучасному етапі ре- форм/ С. Горбатюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://edu.lvivacademy.com/ article/view/146717 12 Там само. 240 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 і середньою тривалістю навчання дорослого населення); індексу ва- лового національного доходу (визначає достойний рівень життя, що вимірюється величиною ВНД на душу населення в доларах США за паритетом купівельної спроможності)13. Очевидно, що зазначені параметри повинні стати визначальними на всіх рівнях розробки та реалізації гуманітарної політики в Україні також. Конкретизуючи ці загальні положення до регіональних реалій, відзначимо, що до соціально важливих параметрів базового рівня місцевого самоврядування доцільно віднести бюджетоформуюче під- приємство та школу. Відстань до цих вузлових елементів соціальної інфраструктури не повинна перевищувати 20 км – до осередку пра- цевлаштування та 10 км – до школи14. Тож розглянемо детальніше кон- цепцію домінування повного циклу соціальних послуг на рівні грома- ди. Вона виходить із того, що в Україні більшість видатків місцевих бюджетів традиційно спрямовується на соціально-культурну сферу (освіта, охорона здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура і спорт). Вочевидь, що пріо- ритетними напрямами на базовому рівні місцевого самоврядування є освіта, охорона здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення. На рівні громади домінуючою галуззю виступає система освіти, а саме загальна середня освіта15. Ключовими ознаками, які формують її домі- нуючий вплив на рівні громади, є такі: 1) імперативне включення на місцевому рівні середньої освіти в соці- альну інфраструктуру території визначають на основі найбільшої питомої ваги видатків на її утримання в кошторисі місцевих бюджетів (33,9 %); 2) серед усіх галузей соціально-гуманітарної сфери саме в системі середньої освіти галузеві нормативи є найбільш розробленими та про- гнозованими; 13 Концептуалізація моделі гуманітарної політики в Україні на сучасному етапі ре- форм [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://edu.lvivacademy.com/article/view/ 146717 14 Управління соціально-гуманітарною сферою в процесі добровільного об’єднання територіальних громад: теоретичний та практичний аспекти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://aspects.org.ua › journal › article › download 15 Там само. 241 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ. Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області 3) система освіти має найбільш підготовлений до впровадження за- сад децентралізації пакет моніторингових показників якості надання цієї соціальної послуги, тобто якість надання освітніх послуг є вимі- рюваною та ґрунтується на легітимізованих моніторингових показни- ках (сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання); 4) система середньої освіти, на відміну від інших складових соці- ально-гуманітарної сфери, характеризується наявністю як кількісних, так і якісних показників. Основний кількісний показник – кількість випускників шкіл; якісний показник – рівень знань випускників, який визначається через систему незалежного оцінювання знань16. Саме тому у рамках процесів децентралізації освітня реформа є однією з основних. Концепцією реформування місцевого самовряду- вання та територіальної організації влади в Україні, яка затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 № 333, пе- редбачено, що серед повноважень органів місцевого самоврядування об’єднаної територіальної громади є забезпечення управління закла- дами середньої, дошкільної та позашкільної освіти. Головною метою такого реформування є делегування повноважень і відповідальності за управління освітою та її фінансування демократично обраним ор- ганам місцевого самоврядування і школам зі збереженням при цьому повноважень щодо визначення освітньої стратегії країни та загального напряму освітньої реформи за Міністерством освіти і науки України. Фундаментальна реформа загальної середньої освіти в Україні як необхідний чинник суспільних перетворень, регламентує необхідність трансформації змісту освіти відповідно до Концепції «Нова українська школа» та створення умов для постійного її оновлення відповідно до нових вимог та потреб громадян. Як її результат очікується перетво- рення освіти в потужний інтелектуальний капітал розвитку економіч- ного потенціалу всієї України й Чернівецької області зокрема. Упровадження Нової української школи (НУШ) поставило перед ОТГ декілька основних блоків завдань. Це розбудова мережі опор- 16 Управління соціально-гуманітарною сферою в процесі добровільного об’єднання територіальних громад: теоретичний та практичний аспекти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://aspects.org.ua › journal › article › download. 242 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 них шкіл з одночасною організацією Нового освітнього простору та інклюзивного навчання. Серед актуальних завдань відзначимо також забезпечення шкіл новим обладнанням, автобусами, будівництво інф- раструктури навколо опорних шкіл тощо. Організація управління освітнім процесом в об’єднаних громадах є пріоритетним напрямком їх діяльності. Так, у деяких об’єднаних те- риторіальних громадах утворено відділи освіти, у частині – закріплені працівники виконкому, які опікуються питаннями освіти (залежить від розміру громади). Структура управління галуззю освіти в ОТГ є різ- ною. У найбільшій громаді Чернівецької області – Сторожинецькій – в закладах освіти працює майже 900 осіб. Сторожинецька ОТГ у рамках реалізації Меморандуму про долучення Чернівецької області до Всеукраїнського проєкту «Інклюзивна освіта – рівень свідомості нації», який реалізується у співпраці з Міністерством науки і освіти України, відкрила комунальну установу «Сторожинецький інклюзив- но-ресурсний центр». Тепер понад 200 дітей з особливими освітніми потребами можуть здобувати тут дошкільну та загальну середню осві- ту. Основним напрямком діяльності закладу є надання психолого-пе- дагогічної допомоги та забезпечення системного кваліфікованого су- проводження компенсуючого типу учнів спеціальних загальноосвітніх шкіл17. Інший позитивний приклад, в Мамалигівський ОТГ загально- освітній навчальний заклад виграв два конкурси на створення опорної школи (Міністерства освіти і науки України та Міністерства фінансів України). У Глибоцькій громаді організували довіз дошкільнят із цен- тру громади селища Глибока, де бракує місць у дошкільних установах, до Михайлівського НВК, де є вільні місця і вихователі. Заслуговує на увагу досвід Сокирянської громади щодо проведення ремонту шкіль- них приміщень, атестації вчителів, а також організації позашкільної освіти на базі навчальних закладів. За 2016 – 2018 рр. в області створено 13 опорних шкіл із 23-ма фі- ліями, з них 5 опорних шкіл та 8 філій – в ОТГ (у 2016/2017 н.р. – 3 опорні школи з 6 філіями, 2017/2018 н.р. – 4 опорні заклади з 5 17 Недобоївська та Сторожинецька ОТГ стали прикладом позитивного впливу ре- форми децентралізації на життя людей [Електронний ресурс]. – Режим доступу.: https:// chernivtsi.online/archives/6776 243 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ. Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області філіями, 2018/2019 – 6 опорних закладів з 12 філіями). 12 опорних шкіл створено відповідно до плану і становить його 100%, а один опорний заклад – позаплановий18. У період 2016–2018 рр. придбано 34 шкільні автобуси, вартість яких – понад 50 млн гривень19. Завершено роботи з адаптації приміщень для дітей з інвалідністю та обладнано внутрішні вбиральні в опорних закладах освіти – Ма- малигівській ЗОШ І-ІІІ ст. Мамалигівської ОТГ та Мигівському НВК Вижницького району20. Питання щодо формування молодіжної політики досліджувалось у попередніх статтях А. Круглашова та Н. Сабадаш, зокрема «Реформу- вання молодіжної політики України у контексті Європейської інтегра- ції»21 (Круглашов Анатолій Миколайович ORCID https://orcid.org/0000- 0003-0611-2698; Сабадаш Наталія Володимирівна ORCID https://orcid. org/0000-0002-6095-6712) та «Публічне управління у сфері молодіжної політики в умовах децентралізації та євроінтеграції України»22. Зазначимо певні позитивні зрушення у сфері молодіжної політики на місцевому рівні. Так, наприклад, об'єднані громади Чернівецької об- ласті активно почали запроваджувати в себе інструмент бюджету уча- сті із залученням молоді громад до підготовки проєктів, генерування та втілення нових соціально важливих ідей. Зокрема у Вижницькій та Конятинській ОТГ відбулись конкурси відповідних проєктів. А Недо- боївська ОТГ уже вдруге реалізовує таку ініціативу – у 2018 р. саме ця громада стала першопроходцем серед ОТГ області. Окрім цього, у Новоселицькій та Усть-Путильській, Юрковецькій об'єднаних громадах 18 Перспективний план розвитку галузі освіти Чернівецької області на 2019– 2021 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу.:http://oblosvita.com/navigaciya/ novyny/27622-perspektivniy-plan-rozvitku-galuz-osvti-chernveckoyi-oblast-na-2019-2021- roki.html 19 Там само. 20 Там само. 21 Круглашов А., Сабадаш Н. Реформування молодіжної політики України у кон- тексті Європейської інтеграції // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2019. Т. ХVІ. С. 191–215. 22 Круглашов А., Сабадаш Н. Публічне управління у сфері молодіжної політики в умовах децентралізації та євроінтеграції України // Буковинський вісник державної служби та місцевого самоврядування [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// buk-visnyk.cv.ua/naukova-dumka/1492/. 244 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 провели публічні консультації щодо можливості впровадження в себе бюджету участі. Варто наголосити, що в Чернівецькій області помітний позитивний досвід розвитку окремих успішних практик діяльності ОТГ у сфері ре- алізації молодіжної політики. Наведемо приклад створення Клубу мо- лодого підприємця при Центрі економічного розвитку ОТГ Мамали- гівської сільської об’єднаної територіальної громади. Він має на меті активне залучення молоді до розвитку об’єднаних громад, а також на- дає змогу активним учасникам Клубу розвивати співпрацю з місцевим бізнесом в ОТГ, ІТ-кластером у Чернівцях, «Комітетом підприємців Буковини» тощо. Спільно з районними центрами зайнятості в області Центр організовує тренінги для молоді щодо використання успішних практик розвитку та підтримки стартапів, особливо в економічній сфе- рі, оскільки саме ця ніша практично не заповнена в сільській місцево- сті. Серед важливих місцевих ініціатив згадаємо ще й те, що Україн- ська академія лідерства разом з Глибоцькою селищною радою провели форум для активних молодих людей у смт. Глибока. Доцільно звернути увагу на те, що нещодавно ГО «Квадрівіум» спільно з ГО «Сприяння міжкультурному співробітництву» виступи- ли партнерами реалізації проєкту «Підтримка регіонального діалогу в реформі освіти в Одеській, Чернівецькій та Закарпатській облас- тях», що його координувала ГО «Центр стратегічного партнерства»23. Зазначений проєкт реалізовувався з листопада 2018 року до червня 2019 року за фінансової підтримки Європейського Союзу та Між- народного фонду «Відродження» у рамках грантового компоненту проєкту «Громадська синергія» під егідою Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнер- ства. Мета проєкту – формування конструктивного міжкультурно- го діалогу задля вироблення професійних спільних рішень у сфері надання освітніх послуг із врахуванням інтересів національних меншин. У рамках проєкту шляхом використання якісних методів 23 «Підтримка регіонального діалогу в реформі освіти в Одеській, Чернівецькій та Закарпатській областях» [Електронний ресурс]. – Режим доступу.: http://www.ngocsp. org/page21.html 245 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ. Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області дослідження (напівструктурованих глибинних інтерв’ю) експертами ГО «Квадрівіум» було проведено аналіз сприйняття реформи освіти у Чернівцях та Чернівецькій області. Ознайомитися з основними результатами дослідження, проведено- го Н. Бурейко, О. Козачуком та О. Шородок (Добржанською) у м. Чер- нівці та Чернівецькій області, можна за посиланням: http://www.ngocsp. org/user-files/analitical_report.pdf24. Наразі, підсумовуючи результати дослідження, зосередимо увагу на рівні середньої школи в Україні, де основними проблемами на сьогодні є25: 1) педагогічна неспроможність вчителів з точки зору вимог сучас- ності та реформи; 2) низька якість матеріально-технічного забезпечення в школах, що не дає змоги використовувати засвоєний теоретичний матеріал на практиці; 3) проблеми якості знань і професійності вчителів у сільській міс- цевості; 4) відсутність тестової системи профорієнтації та можливостей для учнів побачити, як працює та чи інша сфера, через що підлітки не мо- жуть зрозуміти, із якою сферою вони хочуть пов'язати своє майбутнє. 5) хаотичне впровадження шкільних програм від різних «авторів». Для вирішення цих проблем, на думку дослідників, необхідно здійснити такі кроки: приділяти більше уваги сучасним прикладним навичкам та інноваційним формам навчання, підвищувати кваліфікації педагогічного/викладацького персоналу, навчати сучасним методам, зосереджуватися на практичних навиках, а не теоретичних знаннях, підвищувати рівень фінансування освіти, розвивати системні зв’язки сфери освіти з роботодавцями, міжнародними ринками праці, надава- ти професії вчителя / викладача / педагога престижності. Для орієнтації на позитивний зарубіжний досвід виконавці проєкту серед країн із найбільш прогресивною системою освіти виокремлю- 24 «Підтримка регіонального діалогу в реформі освіти в Одеській, Чернівецькій та Закарпатській областях» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ngocsp. org/page21.html. 25 Там само. 246 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ють Фінляндію, Японію та США. Найбільш прийнятною для адаптації із урахуванням специфіки України експерти вважають освітні моделі Фінляндії та Німеччини. Варто зауважити, що експерти пов’язують успішність системи освіти із рівнем розвитку економіки та зазначають взаємозалежність цих двох систем. 40,5 % опитаних експертів позитивно ставляться до залучення гро- мадських організацій у функціонування освітнього процесу в Україні та здійснення реформування освітньої сфери в державі. Крім того, експер- ти вважають, що широке залучення громадського сектору надає можли- вість створити ефективну систему комунікації, зменшити рівень коруп- ції в освітній галузі. Однак проблема полягає в тому, що представники громадського сектору нерідко є малокомпетентними у сфері освіти26. У Національній доктрині розвитку освіти України вказано, що су- часна система управління освітою має розвиватись як державно-гро- мадська, враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентоспроможність їхніх освітніх послуг. Діяльність освітян повинна спрямовуватись на пошуки нових демократичних відкритих моделей управління освітою, що орієнтують освітні процеси не на відтворення, а на розвиток27. Відповідно до статті 70 Закону України «Про освіту» державно-гро- мадське управління у сфері освіти – це взаємодія органів державної влади, органів місцевого самоврядування з громадськими об’єднан- нями, іншими інститутами громадянського суспільства з метою при- йняття ефективних управлінських рішень та задоволення суспільних інтересів у сфері освіти. При цьому районні, міські ради та ради об’єд- наних територіальних громад: • відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності дошкільної, початкової та базової середньої освіти, поза- шкільної освіти; 26 Там само. 27 Основні вектори розробки та реалізації освітньої політики в контексті реформи децентралізації в Україні / Д. Дзвінчук [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua/UJRN/znpgvzdia_2018_72_15 247 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ. Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області • планують та забезпечують розвиток мережі закладів дошкільної, початкової та базової середньої освіти, позашкільної освіти; • планують та забезпечують розвиток мережі закладів профільної середньої освіти академічного спрямування (міські ради міст з насе- ленням більше 50 тисяч – самостійно; міські ради міст з населенням менше 50 тисяч – за погодженням з обласною радою); • мають право засновувати заклади освіти, реорганізовувати і лік- відовувати їх. Для забезпечення територіальної доступності повної загальної се- редньої освіти органи місцевого самоврядування створюють і утри- мують мережу закладів освіти та їхніх філій. Кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в тому закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця прожи- вання особи28. Досягти високої якості надання освітніх послуг насе- ленню можна через модернізацію освітньої галузі громад з урахуван- ням сучасних тенденцій розвитку, комплексної інформатизації освіти та створення інформаційно навчального середовища й запровадження новітніх освітніх технологій у навчальний процес, забезпечення нау- кового підходу до виховання та соціалізації підростаючого покоління, запровадження моніторингу системи освіти і модернізації матеріаль- но-технічної бази. Функціонування опорних закладів освіти як центрів децентралізо- ваного управління в об’єднаних територіальних громадах базується на визначених засадах, включаючи організаційно-педагогічні та еконо- мічні, детермінує визначення процесів і умов, які спрямовані на задо- волення освітніх особистих потреб людини, якість життєдіяльності та на сталий розвиток об’єднаної територіальної громади29. До таких процесів віднесено: розроблення державної регіональ- ної освітньої політики як складника державної регіональної політики шляхом визначення системи стратегічних, тактичних і оперативних 28 Основні вектори розробки та реалізації освітньої політики в контексті реформи децентралізації в Україні / Д. Дзвінчук [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua/UJRN/znpgvzdia_2018_72_15 29 Опорні заклади освіти в контексті реформування та децентралізації в Україні/ М.Топузов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://cutt.ly/zikSXLJ 248 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 цілей, заходів, засобів, механізмів і консолідованих дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядуван- ня та їх посадових осіб для забезпечення високого рівня якості жит- тя людей на всій території України з урахуванням природних, істо- ричних, екологічних, економічних, географічних, демографічних та інших особливостей регіонів, їх етнічної і культурної самобутності; створення об’єднаних територіальних громад і органів управління освітою об’єднаних територіальних громад; запровадження фінансо- вої децентралізації в ОТГ; визначення інноваційних засад розвитку освітньої системи в ОТГ; оптимізація мережі закладів освіти в ре- гіоні та об’єднаних територіальних громадах; створення на конкурс- ній основі опорних закладів освіти та їх філій; пошуки, обґрунту- вання та запровадження системи управління освітою об’єднаних територіальних громад і таких моделей, які б ефективно забезпечу- вали їх підтримку місцевими громадами та інші ресурсно-забезпечу- вальні процеси30. У таких нових умовах децентралізація управління освітою є одним із механізмів реформування системи загальної середньої освіти й упо- рядкування освітньої мережі в країні. Відтак для розуміння перспектив формування мережі закладів освіти, культури, спортивної інфраструктури тощо доцільно візуалізу- вати місце розташування закладів, які вже зараз відповідають усім принципам нового соціально-гуманітарного простору. Враховуючи концепцію «держави в смартфоні», де планується об'єднати всі державні послуги в одному сервісі та до 2022 р. зробити всі послуги доступними онлайн, незабаром запрацює новостворений бренд цифрової держави – «Дія»31. Перед громадами постане питання використання «соціального картування». Методика «соціального картування» (англ. mapping) широко вико- ристовується в соціальній роботі, маркетингові, міському плануванні, 30 Там само 31 Держава у смартфоні: Мінцифра презентувало готовий бренд «Дія» – який ви- гляд матиме додаток [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.5.ua/polityka/ derzhava-u-smartfoni-mintsyfra-prezentuvalo-hotovyi-brend-diia-iakyi-vyhliad-matyme- dodatok-200046.html 249 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ. Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області сфері освіті, а також у молодіжній роботі при формуванні обґрунто- ваної молодіжної політики на місцевому рівні32. Згадана методика поєднує групу методів просторового та інформаційно-графічного ха- рактеру, що дає змогу розкрити проблеми доступності тих чи інших елементів досліджуваної території (соціальні та культурні послуги, систему транспортного сполучення тощо) та діагностувати соціальну уразливість окремих груп населення. За визначенням Світового Банку, термін «соціальне картування» – це «візуальний метод зображення відносного розташування домо- господарств і розподілу різних людей (наприклад, чоловіків, жінок, дорослих, дітей, землі, безземельних, грамотних і неписьменних) ра- зом із соціальною структурою, групами та організаціями області»33. Уперше метод соціального картування було застосовано англійським підприємцем Чарльзом Бутом (у 80-і рр. XIX ст.). Він ввів у методо- логію соціальних обстежень техніку картографування, розфарбувавши лондонські квартали в різні кольори залежно від доходу їх жителів34 . Соціальне картування використовують для: • огляду структури громади будь-якого населеного пункту чи ра- йону або певної місцевості населеного пункту; • вивчення наявної інфраструктури, соціальних інститутів, які іс- нують у громаді; • визначення тих, хто живе на досліджуваній території, вивчення їх соціально-економічної характеристики (демографії, етнографії, ста- ну здоров’я, матеріального становища тощо); • визначення різних соціальних груп із використанням локально визначених критеріїв. 32 Методика «Соціальне картування» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://dismp.gov.ua/metodikasocialnekartuvannya?fbclid=IwAR3lTkfL6rQoEFwkuu9yTfA Oozm0ab90q91RpY_0n8xtYKmlz9-v3nVJ4E 33 Методика «Соціальне картування» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://dismp.gov.ua/metodikasocialnekartuvannya?fbclid=IwAR3lTkfL6rQoEFwkuu9yTfA Oozm0ab90q91RpY_0n8xtYKmlz9-v3nVJ4E 34 Tools for Institutional, Polititical and Social Analysis of Policy Reforms: a Sourcebook for Development Practittioners. Washington DC: The World Bank, 2007. 268 p. URL: http:// documents.worldbank.org/curated/en/ 434581468314073589/Tools-for-institutional-political- and-social-analysis-of-policy-reform 250 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Нині для вивчення таких проблем як зайнятість і соціальне становище населення, виявлення критичних зон ринку праці, під- літкова злочинність, міграція населення, відповідність соціаль- ної інфраструктури запитам громадян тощо широко застосовують метод соціального картування. Соціальні мапи стали ефективним інструментом для вивчення просторової візуалізації ділянок і те- риторій, які часто відвідують жителі, виокремлення районів соці- альної напруженості тощо. Вони можуть відігравати важливу роль на стадії прийняття управлінських рішень, слугувати інструментом моніторингу соціальних процесів. Мапа наочно демонструє не тіль- ки особливості територіальної організації того чи іншого явища, а й розташування різних об'єктів і соціальних структур. Вона дає можливість показувати те, що не враховують звичайні статистичні методи обробки інформації: територіальне сусідство, близькість і віддаленість, узгодженість або неузгодженість різних територіаль- них об’єктів. Соціальне картування доцільно використовувати з метою тери- торіального окреслення соціальної та освітньої, культурної та мо- лодіжної інфраструктури та визначення її наявності на окремих те- риторіях населеного пункту (мікрорайону) Чернівецькій області та Україні в цілому. Також використання цього наочного методу оціню- вання дає змогу виокремити організовані й неорганізовані місця, де молодь проводить свій вільний час, навчання, дозвілля. Відповідно до п. 2 доручення Прем’єр-міністра України О. Гон- чарука від 12.10.2019 № 35540/0/1-1935 розроблено методику моде- лювання секторальних мереж публічних сервісів і послуг, де один із основних акцентів зроблено на моделюванні мережі закладів за- гальної середньої освіти, зокрема визначено порядок моделюван- ня мережі опорних закладів освіти, тобто створення та візуалізація геопросторової бази даних існуючих закладів загальної середньої освіти. 35 Листування Міністерства молоді та спорту з управлінням молоді та спорту облас- ної державної адміністрації (Лист від 07.11.2019 р. № 8184//3.3) 251 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ. Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області Висновки Підбиваючи певні підсумки, можна відзначити таке. Вдоскона- лення управління у соціально-гуманітарній сфері на усіх рівнях адміністративно-територіального поділу передбачає необхідність запровадження єдиних стандартів, нормативів надання послуг у цій сфері, показників вимірювання рівня життя населення за соці- ально-гуманітарними параметрами. Також потребує більшої уваги дослідників і практиків питання вдосконалення підходів до прове- дення оцінки ефективності використання бюджетних коштів у соці- ально-гуманітарній сфері. При цьому таке оцінювання має належним чином враховувати не тільки показники економічної ефективності, але й соціальної (показники соціального розвитку) та структурної ефективності (показники за видами послуг у сфері освіти, виховання, культури, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо). Ключо- вим питанням у визначенні ефективності використання бюджетних коштів є їх спрямованість на забезпечення постійного підвищення якості життя громадян. Новоутворена територіальна громада після об’єднання у своєму розпорядженні матиме додаткові фінансові ре- сурси та джерела їх формування. Ось деякі з них36: 1. Податки: 100 % податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності; 100 % податку на нерухоме майно; 100 % єдиного податку; 60 % податку на доходи фізичних осіб; 25 % екологічного податку; 5 % акцизного податку з реалізації підакцизних товарів (паливо на АЗС, алкогольні та тютюнові вироби). 2. Субвенції з державного бюджету України: субвенція на форму- вання інфраструктури об’єднаних територіальних громад; медична субвенція; освітня субвенція; інші цільові субвенції. 3. Збори та інші платежі: державне мито; плата за надання ад- міністративних послуг; туристичний збір; адміністративні та інші штрафи; збір за місця паркування для транспортних засобів; плата за ліцензії та сертифікати на певні види господарської діяльності; над- ходження від орендної плати за користування майновим комплексом 36 Успішна територіальна громада: будуємо разом [Електронний ресурс]. – Режим доступу.: http://despro.org.ua/library/publication/UspishnaTerytorialnaHromada2018.pdf 252 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 та іншим майном, що перебуває в комунальній власності; орендна плата за водні об’єкти (їх частини); рентні плати за користування надрами (у т.ч. для видобування корисних копалин), за спеціальне використання води та водних об’єктів, лісових ресурсів; плата за роз- міщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (банківські депозити); концесійні платежі щодо об’єктів комунальної власності; 80 % коштів, отриманих підприємствами, установами та організа- ціями, що утримуються за рахунок бюджетів об’єднаних територі- альних громад за здані золото, платину, метали платинової групи у вигляді брухту і відходів, коштовне каміння і 50 % коштів за здане ними у вигляді брухту і відходів срібло; 75 % коштів від відшкодуван- ня втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва; 50 % грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законо- давства про охорону навколишнього природного середовища внаслі- док господарської та іншої діяльності; 10 % вартості питної води від суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють її реалізацію через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів; плата за надання місцевих гарантій; 1,5 % коштів від використання (реалізації) частини виробленої продукції, що залишається у власності держави відповідно до угод про розподіл продукції та/або коштів у вигляді грошового еквівалента такої дер- жавної частини продукції на території громад, де розташована відпо- відна ділянка надр (газ, нафта); 55 % коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель держав- ної і комунальної власності. 4. Інші доходи: власні надходження бюджетних установ; цільові та добровільні внески підприємств, установ, організацій і громадян до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища; надходження з інших цільових фондів; надходження в рамках програм допомоги і грантів міжнародних фінансових організацій та Європей- ського Союзу. Активізація запровадження відповідних підходів до визначення та реалізації функцій і повноважень органів місцевого самоврядування 253 Анатолій КРУГЛАШОВ, Наталія САБАДАШ. Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених об'єднаних територіальних громад у Чернівецькій області в соціально-гуманітарній сфері на засадах принципів децентраліза- ції та субсидіарності, а також забезпечення доступності до якісних послуг у цій сфері за місцем проживання дасть змогу створити спри- ятливе середовище для соціального розвитку населення територіаль- них громад. Водночас потрібно наголосити на тому, що основні концептуальні та правові засади, пріоритетні напрямки соціально-гуманітарної по- літики України повинні визначатись на рівні центральної влади, уточ- нюватися та конкретизуватись на регіональному рівні державного управління, визначаючи рамки та основний зміст відповідної діяльно- сті новоутворених ОТГ. Anatoliy KRUGLASHOV, Natalia SABADASH SOCIO-HUMANITARIAN DIMENSIONS OF NEWLY FORMED AMALGAMATED TERRITORIAL COMMUNITIES OF CHERNIVTSI REGION ACTIVITY The article explores the process of formation of a single socio-hu- manitarian space that would organically combine the connection of its structural and infrastructural elements. Particularly urgent is the ne- cessity of improving key mechanisms of State regulation of the social and humanitarian sphere development at the level of newly created amalgamated territorial communities. In order to reach this goal, the Government of Ukraine should clearly define a set of goals regarding social and humanitarian policy, principal tasks, mechanisms and stages of its implementation. These issues are considered in the study of the current state of the social and humanitarian sphere in Chernivtsi oblast of Ukraine. Key words: Social and humanitarian sphere, state regulation, authori- ties, public administration, decentralization, amalgamated territorial com- munities. 254 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Анатолий КРУГЛАШОВ, Наталья САБАДАШ СОЦИАЛЬНО-ГУМАНИТАРНЫЕ ИЗМЕРЕНИЯ ДЕЯТЕЛЬ- НОСТИ НОВЫХ ОБЪЕДИНЕННЫХ ТЕРРИТОРИАЛЬНЫХ ОБЩИН В ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ В статье рассматривается формирование единого целостного социально-гуманитарного пространства, которое бы органично со- четало в себе связь его структурных и инфраструктурных элемен- тов. Особенно остро возникает необходимость совершенствования механизмов государственного регулирования развития социально- гуманитарной сферы на уровне объединенных территориальных об- щин, определения четкой цели их социально-гуманитарной политики, задач, механизмов и этапов ее реализации. Вышеупомянутое обуслов- ливает необходимость исследования современного состояния социаль- но-гуманитарной сферы на примере Черновицкой области Украины. Ключевые слова: социально-гуманитарная сфера, государствен- ное регулирование, органы власти, публичное управление, децентрали- зация, объединенные территориальные общины. Микола ГОРБАТЮК УТВЕРДЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ В УКРАЇНСЬКИХ РЕГІОНАХ: ДОСВІД ВІННИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ У статті на основі аналізу нормативно правових актів Вінницької міської ради, інформації сайтів європейських організацій та публіка- цій у ЗМІ висвітлено, як локальна політична еліта сприймає поняття «європейські цінності» і яких заходів вживає для їх утвердження у житті міста. Подано наукове та правове визначення терміну «євро- пейські цінності». Розглянуто позицію Вінницької міської ради під час 255 Микола ГОРБАТЮК. Утвердження європейських цінностей в українських регіонах: досвід Вінницької міської ради Євромайдану та заходи, спрямовані на недопущення згортання євро- інтеграції. Проаналізовано шляхи, якими місцева політична еліта на- ближає місто до європейських стандартів у сферах дотримання прав людини, гендерної рівності, функціонування громадянського суспіль- ства, екології, енергоефективності, мобільності міського населення та якості транспорту, культури тощо. Водночас показано «слабкі» місця у європейській політиці ВМР, зокрема наведено приклади рішень, що порушують права секс-меншин. Розглянуто приклади використан- ня проєвропейської риторики з метою досягнення політичних цілей. Ключові слова: європейські цінності, регіональна/місцева політич- на еліта, Вінницька міська рада, партія «ВІННИЦЬКА ЄВРОПЕЙ- СЬКА СТРАТЕГІЯ», Угода Мерів, Європейська енергетична відзнака, Дні європейської спадщини, День Європи, Європейська Хартія рівно- сті жінок і чоловіків у житті місцевих громад. Євромайдан і Революція гідності 2014 р. укотре підтвердили без- альтернативність європейського вибору України і продемонстрували, що значна частина українського народу визнає європейські цінності превалюючими для себе. Курс України на європейську інтеграцію був остаточно закріплений 7 лютого 2019 р. у Законі України «Про внесен- ня змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)», де, між іншим було під- тверджено «європейську ідентичність українського народу»1. Структуру європейських цінностей можна уявити у вигляді піра- міди, в основі якої лежатиме гуманістичне мислення, далі йтимуть раціональність, секулярність, верховенство права, демократія, а на верхівці перебуватиме захист прав людини2. Розуміння європейських 1 Закон України Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2680-19 2 Definition of the most basic European Values and their significance for our modern society. 2002. P. 5–6. URL: http://europaeischewerte.info/fileadmin/templates/Documents/ ewdef_en.pdf 256 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 цінностей відображено у Маастрихтському Договорі 1992 р. та Ліс- сабонській угоді 2007 р. В останній визначено, що «Союз заснований на цінностях поваги, людської гідності, свободи, демократії, рівності, правової держави і дотримання прав людини... Ці цінності є спільними для держав-членів у рамках суспільства, що характеризується плюра- лізмом, недискримінацією, терпимістю, справедливістю, солідарністю і рівністю жінок і чоловіків»3. Рух до утвердження європейських цінностей на терені України від- бувався задовго до Євромайдану 2014 р. та істотно відрізнявся у різних регіонах. Ключову роль у формуванні про- чи антиєвропейських на- строїв у кожній із областей відігравала регіональна та локальна (місце- ва) політична еліта. Ідею про необхідність впровадження європейських стандартів в управлінні містом і житті місцевої громади активно просувала коман- да Вінницького міського голови В. Гройсмана (2006–2014 рр.) та його соратника і наступника С. Моргунова (2014 р. – дотепер), які часто ви- користовували слоган «Вінниця – європейське місто». У вересні 2010 р. депутати Вінницької міської ради (далі – ВМР) затвердили концепцію Стратегічного плану розвитку міста на період 2011–2020 років «Вінни- ця – 2020: сучасне та комфортне європейське місто», який визначав основні напрямки його розвитку: «Вінниця як сучасний регіональний центр», «Нова економічна основа розвитку міста», «Передова система управління», «Комфортне і цікаве місто», «Сучасні системи забезпе- чення життєдіяльності міста», «Якісні комунальні послуги», «Місто, дружнє до дітей», «Сильна громада, яка дбає про кожного», «Охорона здоров’я належного рівня», «Яскраве та різноманітне культурне жит- тя»4. У червні 2013 р. з’явилася «Стратегія розвитку Вінниця-2020»5, у якій було вказано, що метою діяльності міськради є «перетворення 3 Договор о Европейском Союзе (Маастрихт, 7 февраля 1992 года) (текст с измене- ниями и дополнениями от 13 декабря 2007 года). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/994_029 4 Вінницькі депутати затвердили концепцію Стратегічного плану розвитку міста на період 2011–2020 років. URL: https://www.myvin.com.ua/ua/news/events/6826.html 5 Стратегія розвитку «Вінниця – 2020»: SMILE CITY – місто привітних та усміхне- них людей https://www.myvin.com.ua/ua/news/politics/21610.html 257 Микола ГОРБАТЮК. Утвердження європейських цінностей в українських регіонах: досвід Вінницької міської ради Вінниці на сучасне європейське місто»6, «мешканцям якого притаман- ний сучасний європейський урбаністичний менталітет... відповідаль- ність, ... прагнення брати активну участь у повсякденному житті міста та вільно використовувати його можливості для самореалізації»7. Переломним моментом як для загальнодержавної, так і для місцевої політичної еліти виявилася відмова 4-го Президента України В. Януко- вича підписати угоду про асоціацію України з Європейським Союзом на саміті у Вільнюсі у листопаді 2013 р. У переддень саміту депутати ВМР одноголосно ухвалили рішення про однозначну підтримку євро- пейського курсу України і надіслали відповідну заяву В. Януковичу, Президенту Європейської комісії Ж. М. Баррозу та Президенту Ради Євросоюзу Г. ван Ромпею, у якій від імені територіальної громади Ві- нниці стверджували, що «не бачать іншого шляху для України, крім європейського», «вболівають за європейське майбутнє нашої держа- ви» і готові взяти на себе відповідальність за максимально ефективне впровадження вимог Угоди про Асоціацію на рівні міста8. Цим же рі- шенням на знак європейського вибору одному зі скверів у центрі міста присвоєно назву «Європейська площа»9. У 2015 р. команда, зібрана на той час уже колишнім міським го- ловою В. Гройсманом, використала попередні напрацювання і по- ширену після Євромайдану моду на «європейськість», і для участі у місцевих виборах створила політичну партію «ВІННИЦЬКА ЄВРО- ПЕЙСЬКА СТРАТЕГІЯ» («ВЄС»). Основою програми партії стала «Стратегія розвитку Вінниця–2020», а у політичній агітації зазнача- лося, що політична сила планує «продовжити рух Вінниці як сучас- ного, динамічного і комфортного європейського міста»10. Під цим 6 «Стратегія розвитку Вінниця-2020». URL: https://www.vmr.gov.ua/Transparent City/ Lists/StrategyVinn2020/Default.aspx 7 Там само. 8 Вінницька міська рада на підтримку євроінтеграції дала назву Європейської площі скверу в історичному центрі міста. URL: https://www.vmr.gov.ua/Lists/CityNews/Show News.aspx?ID=847 9 Рішення про підтримку європейського курсу. Телеканал ВІТА. Новини 2013-11-28. URL: https://www.youtube.com/watch?v=ZArORfukgI4 10 Бобрусь О. Команда Гройсмана-Моргунова йде на місцеві вибори від власної партії. Піаритись будуть на стратегії. URL: https://vn.20minut.ua/Polityka/komanda-groy smana-morgunova-yde-na-mistsevi-vibori-vid-vlasnoyi-partiy-10462931.html 258 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 політичним брендом команда Гройсмана-Моргунова здобула доволі переконливу перемогу на виборах до ВМР – за партію проголосу- вало більше 37 % виборців, що забезпечило 20 із 45 депутатських мандатів11. Тоді ж «мером» міста був обраний в.о. міського голови С. Моргунов. Особливо активно у діяльності місцевої політичної еліти вико- ристовували тематику екології та енергоефективності. У 2011 р. Він- ниця офіційно підтримала Угоду Мерів (Covenant of Mayors) – іні- ціативу Європейської комісії зі сталого розвитку міст щодо ведення спільної боротьби з глобальним потеплінням. Охоплені угодою міс- цеві та регіональні органи влади країн Європи брали на себе добро- вільні зобов’язання підвищувати енергоефективність та нарощувати використання відновлювальних джерел енергії на своїх територіях. Слідуючи цим зобов’язанням, підписанти Угоди мали скоротити викиди СО2 на 20 % до 2020 р., сприяючи, таким чином, розвитку екологічно орієнтованої економіки та підвищенню якості життя12. Для досягнення цієї мети ВМР було розроблено і у червні 2013 р. затверджено «План Дій зі сталого енергетичного розвитку Вінниці до 2020 р.»13. План став основним документом, що регламентував ско- рочення викидів парникових газів на території міста через реалізацію заходів з енергозбереження, використання енергоефективних техно- логій та підвищення рівня свідомого ставлення населення до питань екології та енергоощадності. Відповідно до цього документу викиди СO2 у Вінниці мали знизитись з 1987055 т/рік у 2010 р. до 1552109 т/рік у 2020 р., або на 21,89 %14. 11 Рибак В. Вінницька міська рада: коаліція Гройсмана-Порошенка узурпувала вла- ду. URL: https://www.chesno.org/post/339/ 12 Угода мерів. URL: https://www.vmr.gov.ua/Lists/MajorsAgreement/ShowContent.as px?ID=8 13 Рішення Вінницької міської ради про затвердження «Плану Дій зі сталого енерге- тичного розвитку м. Вінниця до 2020 року» від 21.06.2013 р. № 1356. URL: https://www. vmr.gov.ua/ContentLibrary/71366901-d1a7-4f23-85d3-48cc22bdfbf3/14/SEAP%20of%20 Vinnytsia.pdf 14 Рішення Вінницької міської ради про затвердження «Плану дій зі сталого енер- гетичного розвитку міста Вінниця до 2020 року (оновлена версія 2016 року)» від 24.02.2017 р. № 620. С. 71. URL: https://www.vmr.gov.ua/ContentLibrary/71366901-d1a7-4 f23-85d3-48cc22bdfbf3/14/SEAP%20of%20Vinnytsia%202016.pdf 259 Микола ГОРБАТЮК. Утвердження європейських цінностей в українських регіонах: досвід Вінницької міської ради У 2013 р. Вінниця приєдналася до загальноєвропейського руху за енергоефективність. Тоді у місті вперше було відзначено Тиждень сталої енергетики, що також є ініціативою Європейського Союзу. Під час його відзначення було проведено велопробіг і фестиваль вітряків. Мешканців міста ознайомили з технологією виготовлення пелетів з бі- омаси (соломи й соняшникового лушпиння), організували пізнаваль- ну програму для дітей про нетрадиційні джерела енергії15. З того часу Тижні сталої енергетики проводились у Вінниці щороку, а організатори намагалися привернути увагу мешканців міста до питань роздільного збору побутових відходів, використання відновлювальної енергетики та енергозберігального обладнання, популяризували велосипедний та електротранспорт тощо16. Починаючи з 2011 р. ВМР та Swiss State Secretariat of Economic Affairs (SECO) реалізовували у місті спільний проєкт з енергоефек- тивності, який передбачав: технічну і фінансову підтримку в модер- нізації двох мікрорайонів міста (Тяжилів і вул. К. Маркса), підвищен- ня інституційної спроможності КП «Вінницяміськтеплоенерего» та підтримку в отриманні Європейської енергетичної відзнаки (далі – ЄЕВ)17. За підтримки швейцарських консультантів у місті було вибу- довано систему управління процесами, які спрямовані на підвищення енергоефективності міста. За два роки реалізації проєкту інвестиції в підвищення енергоефективності у Вінниці збільшились майже вдвічі (з 12,2 млн. грн. у 2012 р. до 23,4 млн. грн. у 2014 р.)18. За результатами проведених заходів у травні 2015 р. Вінниця успішно пройшла сертифікацію за системою «Європейська енерге- тична відзнака» і стала першим містом в Україні і єдиним на постра- дянському просторі (станом на середину 2015 р.), яке отримало ЄЕВ. 15 Тиждень сталої енергетики у Вінниці. URL: https://gromada.vn.ua/news/item/id/269 16 Європейський тиждень сталої енергетики. URL: https://www.vmr.gov.ua/Lists/ European Sustainable Energy Week/Default.aspx; У Вінниці стартували Європейські дні сталої енергії. URL: https://www.myvin.com.ua/news/6886-u-vinnytsi-startuvaly-yevro pei ski-dni-staloi-enerhii 17 Вінниця – перше місто України, яке отримало Європейську енергетичну відзнаку. URL: https://www.vmr.gov.ua/Lists/CityNews/ShowNews.aspx?ID=2061 18 Там само. 260 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 У березні 2015 р. проєкт з SECO було розширено та продовжено ще на 2 роки, як зазначено на сайті EEA «з огляду на його дуже позитив- ні результати»19. Екологічна програма, започаткована ВМР, продовжує діяти. У червні 2019 р. депутати міської ради затвердили Перспективну програму дій на 2019–2022 рр. за напрямом «Європейська енерге- тична відзнака»20, яка передбачає такі заходи: розробка та впрова- дження Плану дій зі сталого енергетичного розвитку та клімату до 2030 р. Вінницької міської ОТГ; створення місцевого ринку послуг з електропостачання; промоція встановлення приватних сонячних електростанцій; переведення частини котелень системи централі- зованого теплопостачання міста на біомасу; обладнання всіх бага- токвартирних будинків загальнобудинковими лічильниками води та тепла; будівництво модульної котельні на газовому паливі КП «Вінницяміськтеплоенерго»; використання енергоефективних тех- нологій (встановлення LED-ламп та металопластикових вікон, замі- на електропроводки, зовнішнє утеплення) у житлових будинках та будівлях комунальних закладів; реконструкція і модернізація ТЕЦ, теплових мереж, насосних станцій, мереж водопостачання та кана- лізації, очисних споруд; теплова ізоляція трубопроводів зовнішніх мереж теплопостачання; розвиток велосипедної інфраструктури; оновлення рухомого складу трамвайно-тролейбусного та автобус- ного парку; оновлення старих і прокладання нових каналізаційних мереж, будівництво нових відстійників; розробка і реалізація кон- цепцій поліпшення якості питної води, очищення водойм міста та впорядкування їхніх прибережних зон тощо21. 19 Pilot countries. Ukraine. URL: https://www.european-energy-award.org/who-is-taking -part/pilot-countries 20 Рішення Вінницької міської ради «Про затвердження Перспективної програ- ми дій на 2019–2022 роки за напрямом «Європейська Енергетична Відзнака» від 27.06.2019 № 1839. URL: https://www.vmr.gov.ua/Docs/CityCouncilDecisions/2019/%E2 %84%961839%2027-06-2019.pdf 21 Рішення Вінницької міської ради «Про затвердження Перспективної програ- ми дій на 2019–2022 роки за напрямом «Європейська Енергетична Відзнака» від 27.06.2019 № 1839. URL: https://www.vmr.gov.ua/Docs/CityCouncilDecisions/2019/%E2% 84%961839%2027-06-2019.pdf 261 Микола ГОРБАТЮК. Утвердження європейських цінностей в українських регіонах: досвід Вінницької міської ради Екологічні і енергозберігаючі проєкти ВМР отримали позитивні зовнішні оцінки. Зокрема, керівник відділу «Енергетика, транспорт та навколишнє середовище» Представництва Європейського Союзу в Україні В. Треттон назвав «успіхи Вінниці в напрямку енергоефектив- ності та загалом в системі управління містом» «вражаючими», а саме місто «першим серед усіх міст України у впровадженні енергоефек- тивних технологій»22. Разом із питаннями екології й енергоефективності міська влада Ві- нниці досягла певних успіхів у наближені до європейських стандар- тів мобільності міського населення та якості транспорту. У період з 2007 р. по 2011 р. Вінниця безкоштовно отримала 116 трамваїв від міста Цюрих (переважно Karpfen B4, Karpfen Be4/4, Mirage Be 4/6) у рамках договору з Швейцарією23. Починаючи із 2015 р., у місті було налагоджено виробництво трамваїв під власним брендом VinWay шля- хом переобладнання вагонів Tatra Т4 та Tatra КТ424. У 2015 р. Вінниця приєдналася до Європейської ініціативи CIVITAS, що об’єднує понад 300 міст і має на меті розвиток систе- ми громадського транспорту в Європі, і стала першим українським містом, що почало співпрацю з європейськими структурами у цьому напрямку. Вже у 2018 р. Вінниця стала лауреатом CIVITAS Awards 2018 – Європейська Комісія відзначила місто у номінації «За сміливий та інноваційний підхід» за впровадження практики модернізації трам- ваїв під брендом VinWay25. А у 2019 р. місто перемогло у номінації Bold Measure Award – Європейська Комісія присудила Вінниці євро- пейську відзнаку у сфері сталої міської мобільності та чистого тран- 22 Вальтер Треттон: Вінниця має вражаючі успіхи у впровадженні енергоефективних заходів. URL: https://www.myvin.com.ua/ua/news/events/35361.html 23 Качор А. Швейцарські трамваї Вінниця отримає безкоштовно – Моргунов. URL: https://vezha.ua/shvejtsarski-tramvayi-vinnytsya-otrymaye-bezkoshtovno-morgunov/ 24 Гоц Д. Більше місць та відкидні сидіння: у Вінниці створили десятий VinWay. URL: https://vezha.ua/bilshe-mists-ta-vidkydni-sydinnya-u-vinnytsi-stvoryly-desyatyj-vinwa y-foto/ 25 Вінниця отримала найпрестижнішу нагороду у сфері «чистого» міського транс- порту – CIVITAS Awards 2018. URL: https://www.myvin.com.ua/news/1608-vinnytsia- otrymala-naiprestyzhnishu-nahorodu-u-sferi-chystoho-miskoho-transportu-civitas-awards- 2018 262 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 спорту CIVITAS 2019 «за впровадження інноваційних підходів у сфері міського транспорту». Тоді ж володарями премій в інших номінаціях стали Стокгольм, Антверпен і Бремен26. У вересні 2019 р. Вінниця вперше долучилася до проведення Днів європейської спадщини (European Heritage Days, далі – ДЄС) – спільної ініціативи Ради Європи та Європейської Комісії, що передбачає прове- дення культурних заходів з метою підвищення обізнаності населення про матеріальну та нематеріальну спадщину міста та регіону. Органі- зували ДЄС у Вінниці департамент маркетингу міста та туризму ВМР, КП «Центр історії Вінниці», ГО «Вінницьке історичне товариство», Державний архів Вінницької області, Вінницькі обласні краєзнавчий та художній музеї. Культурні заходи тривали з 27 по 29 вересня 2019 р. і відповідали визначеній Радою Європи темі – «Мистецтво та розваги: спадщина у головній ролі». Під час ДЄС вінничани отримали змогу відвідати колишній Монастир єзуїтів, де нині розміщений Державний архів Вінницької області, та низку екскурсій: «Європейська спадщи- на в Мурах», «Школа темних віків і таємничі сутерени», «Мистецтво як розвага: мандрівка крізь віки», «Вінницькі жінки, плітки та дрібка любові», «Вінниця містична» та ін.27. Проведені заходи відповідали ос- новним вимогам до проведення ДЄС – розкрити багатство та розмаїття спільної спадщини в контексті міжнародного культурного діалогу, при- вернути увагу до національних і регіональних особливостей. Питання дотримання прав людини та сприяння формуванню гро- мадянського суспільства також посідають одне із важливих місць у діяльності ВМР. У червні 2017 р. рада прийняла рішення приєднати- ся до Європейської Хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих 26 Вінниця отримала європейську відзнаку у сфері сталої міської мобільності та чи- стого транспорту CIVITAS 2019. URL: https://www.myvin.com.ua/news/7209-vinnytsia- otrymala-ievropeisku-vidznaku-u-sferi-staloi-miskoi-mobilnosti-ta-chystoho-transportu- civitas-2019 27 Дядюк К. Вінниця містична, міські плітки та шаржі Альтмана: вінничан запро- шують на шість безкоштовних екскурсій. URL: https://vezha.ua/vinnytsya-mistychna- miski-plitky-ta-sharzhi-altmana-vinnychan-zaproshuyut-na-shist-bezkoshtovnyh-ekskursij/; У Вінниці вперше відбулися Дні європейської спадщини. URL: https://www.myvin.com. ua/news/7148-u-vinnytsi-vpershe-vidbulysia-dni-ievropeiskoi-spadshchyny 263 Микола ГОРБАТЮК. Утвердження європейських цінностей в українських регіонах: досвід Вінницької міської ради громад і доручила підписати її міському голові С. Моргунову28. При- єднавшись до Хартії, рада добровільно взяла на себе зобов’язання в межах своїх повноважень забезпечити виконання її положень, а саме: сприяти викоріненню дискримінації за ознаками статі, раси, етнічного або соціального походження, генетичних особливостей, мови, релігії або переконань, політичних або інших поглядів, належності до націо- нальних меншин, майнового стану, місця народження, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації29. Варто відзначити, що Вінниця стала першим містом в Україні, де було створено платформу для боротьби з існуванням і відтворенням нерівності та для розширення можливостей рівноправного суспільства. У лютому 2019 р. радою була затверджена програма «“Громада за рівність» щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоло- віків на період до 2023 р.», у якій були враховані рекомендації «Європей- ської Хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад» та Стра- тегії ґендерної рівності ЄС, що основані на європейських цінностях та стандартах30. При підготовці документу відповідні департаменти ВМР дослідили питання представленості соціально і політично активних жінок у місцевих ЗМІ, ситуацію на ринку праці, ситуацію щодо випад- ків дискримінації та ґендерно зумовленого насильства, а також вивчи- ли досвід кількох європейських міст31. У програмі було визначено такі завдання: інтегрувати ґендерний підхід у бюджетний процес Вінницької міської ОТГ; створити умови для збалансованого представництва обох статей у місцевих органах влади; надавати ґендерно-чутливі послуги 28 Рішення Вінницької міської ради «Про приєднання до Європейської Хартії рів- ності жінок і чоловіків у житті місцевих громад» від 23.06.2017 р. № 780. URL: https:// www.vmr.gov.ua/Branches/ContentLibrary/61daf56d-7fe7-4460-98b1-c76a7311f23c/29/% E2%84%96780%2023-06-2017%20%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%BF%D1%80 %D0%B8%D1%94%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F.pdf 29 Європейська Хартія рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад. URL: https://www.vmr.gov.ua/Branches/Lists/WorkAndSocialProtection/ShowContent.aspx?I D=29 30 Рішення Вінницької міської ради «Про затвердження Програми «Громада за рівність» щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2023 року» від 22.02.2019 № 1567. URL: https://www.vmr.gov.ua/Docs/CityCouncilDecisi ons/2019/%E2%84%961567%2022-02-2019.pdf. 31 Там само. С. 4–6, 10–12. 264 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 місцевим жителям; протидіяти ґендерно-зумовленому та домашньому насильству; підвищити рівень ґендерної чутливості представників ор- ганів місцевого самоврядування32. Основні заходи, заплановані програ- мою, полягали у створенні нормативно-правової бази відповідно до за- вдань програми; проведення навчань співробітників органів місцевого самоврядування та інформаційно-просвітницької діяльності у соціаль- них мережах та ЗМІ тощо33. Також програмою передбачено створення до 2023 р. притулку для осіб, що відчувають загрозу або потерпіли від ґендернозумовленого та домашнього насильства34. С. Ходакова, голова правління ГО «Інститут місцевої демократії "Відкрите суспільство"» (організації, яка лобіювала приєднання Вінниці до Хартії), відзначила, що чинником успіху в досягненнях у гендерній політиці у Вінниці була «підтримка й розуміння актуальності цього питання представниками Вінницької міської ради»35. Ще один напрямок, у якому влада Вінниці виявилася першою в Україні, було створення Центру підтримки інституцій громадянського суспільства (NGO-HUB) – простору, який мав сприяти активному діа- логу громадських організацій між собою та владою, а також створити умови для розвитку громадянського суспільства у місті. ВМР ініцію- вала створення Центру, забезпечила виділення приміщення для нього і профінансувала його ремонт. У створенні Центру була задіяна робоча група (близько 50 представників громадських організацій (далі – ГО), КП «Інститут розвитку міст» та Департаменту правової політи- ки та якості ВМР), яка визначила напрямки його діяльності, модель управління та адміністрування, просторову організацію та технічне завдання для розробника дизайну хабу, принципи взаємодії між владою та інститутами громадянського суспільства (далі – ІГС)36. Голова 32 Там само. С. 22. 33 Там само. С. 14–25. 34 Там само. С. 22. 35 Кращі практики та рекомендації. Гендерні ініціативи міст і громад України. Фе- дерація канадських муніципалітетів / Проєкт міжнародної технічної допомоги «Пар- тнерство для розвитку міст», 2019. 44 с. URL: https://decentralization.gov.ua/uploads/ library/file/528/Gender_initiatives_in_Ukraine.pdf 36 У Вінниці створили Центр підтримки інституцій громадянського суспільства NGO-HUB. URL: https://www.myvin.com.ua/ua/news/events/52050.html 265 Микола ГОРБАТЮК. Утвердження європейських цінностей в українських регіонах: досвід Вінницької міської ради міської ради С. Моргунов вбачав у Центрі майданчик для обговорен- ня проблем ГО з представниками ВМР37. За перших півроку роботи у Центрі відбулося 160 заходів, проведених близько 70 організаціями. Подібні центри є поширеними у європейських країнах, але у Вінниці вперше в Україні такий заклад було створено спільно владою і грома- дою38. Однак у прикладі долучення ВМР до організації згаданого Центру вбачається як сприяння розвитку ІГС, так і бажання місцевої влади «осідлати» громадські ініціативи. Наприклад, і «Інститут розвитку міст» – ключовий гравець у створенні Центру, і «Центр історії Він- ниці», є комунальними підприємствами, що фінансуються з міського бюджету. Ці дві організації виступали на боці міської влади у проти- стоянні з іншими місцевими ГО у конфлікті навколо катакомб, виявле- них у центрі міста39. Досягнення Вінницької міської ради у просуванні європейських цінностей були неодноразово оцінені ПАРЄ. За участь у партнерських проєктах, налагодженні зв’язків з іноземними муніципалітетами, ор- ганізацію європейських заходів, членство ВМР та підконтрольних їй структур в організаціях, що об’єднують місцеві органи влади, у 2013 р. Вінниця отримала Європейський Диплом, 2015 р. – Почесний Прапор, а у травні 2020 р. – Почесну Відзнаку40. Водночас доводиться констатувати, що місцева політична елі- та негативно налаштована до забезпечення прав деяких категорій населення, зокрема сексуальних меншин. 27 квітня 2018 р. депу- тати ВМР підтримали ініційоване О. Парвадовим, депутатом від ПП «Вінницька європейська стратегія», звернення до Президента, ВРУ, Кабміну та РНБО щодо недопущення легалізації одностатевих 37 Там само. 38 У Вінниці громадські організації спільно розробляють концепцію Центру під- тримки інституцій громадянського суспільства (NGO-HUB). URL: https://www.vmr.gov. ua/Lists/CityNews/ShowNews.aspx?ID=3775 39 Моргунов: «Питанням вінницьких катакомб займатиметься Інститут розвитку міст та Центр історії Вінниці». URL: https://vezha.ua/morgunov-pytannyam-vinnytskyh- katakomb-zajmatymetsya-instytut-rozvytku-mist-ta-tsentr-istoriyi-vinnytsi/ 40 Вінниця отримала Почесну Відзнаку Ради Європи. URL: https://vezha.ua/vinnytsya- otrymala-pochesnu-vidznaku-rady-yevropy-foto/ 266 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 шлюбів в Україні. На думку О. Парвадова, заміна в ст. 51 Конститу- ції України формулювання «шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка» на «кожен має право на сім’ю» відкриває шлях до легалі- зації одностатевих партнерств і «не відповідає моральному та христи- янському духу нашого суспільства»41. У зверненні також вимагалося не допустити ухвалення закону «Про цивільне партнерство», заборона «маршів рівностей», «прайдів», «гей-парадів», ухвалення закону «Про заборону пропаганди гомосексуалізму»; виключення з регулятивних правових актів та текстів підручників норм про статеве виховання, що ставлять за мету «подолання гендерних стереотипів» і т. д.42. Звернення підтримали більшість депутатів і міський голова С. Моргунов43. Цим листом депутати ВМР фактично виступили проти рішення Європей- ського суду з прав людини 2015 р. про необхідність офіційного визнан- ня одностатевих стосунків. Згадане звернення наштовхнулося на різку критику представників ІГС. Зокрема, вінницька правозахисниця, голова ГО «Вісь», С. Дубина була вражена тим, що депутати міста, яке позиціонує себе як «європей- ське», «транслюють гомофобію, дискримінаційні підходи і невігластво в теорії прав людини»44. А народний депутат України, співголова МФО «Рівні можливості» С. Войцеховська вбачала у зверненні «абсолютну політику "російського міру"»45. 41 Не допустити узаконення одностатевих шлюбів – вінницькі депутати ухвалили звернення до Президента, Кабміну, ВРУ та РНБО. URL: https://www.vinnitsa.info/news/ ne-dopustiti-uzakonennya-odnostatevih-shlyubiv-vinnitski-deputati-uhvalili-zvernennya-do- prezidenta-kabminu-vru-ta-rnbo.html 42 Верлан О. У Вінниці міська рада заявила, що проти шлюбів не за християнськи- ми звичаями. URL: https://naparise.com/posts/u-vinnytsi-miska-rada-zaiavyla-shcho-proty- shliubiv-ne-za-khrystyianskymy-zvychaiamy 43 Дем’янчук А. Правозахисники вбачають у зверненні Вінницької міськради «го- мофобію» та порушення прав людини. URL: https://vajr.info/novini/pravozahisniki- vbachayut-u-zvernenni-vinnitskoyi-miskradi-gomofobiyu-ta-porushennya-prav-lyudini/ 44 Верлан О. Вінницька правозахисниця вказала на недоліки звернення міськра- ди щодо шлюбів не за християнськими традиціями. URL: https://naparise.com/posts/ vinnytska-pravozakhysnytsia-vkazala-na-nedoliky-zvernennia-miskrady-shchodo-shliubiv- ne-za-khrystyianskymy-tradytsiiamy 45 Демянчук А. Правозахисники вбачають у зверненні Вінницької міськради «гомо- фобію» та порушення прав людини. URL: https://vajr.info/novini/pravozahisniki-vbachayut -u-zvernenni-vinnitskoyi-miskradi-gomofobiyu-ta-porushennya-prav-lyudini/ 267 Микола ГОРБАТЮК. Утвердження європейських цінностей в українських регіонах: досвід Вінницької міської ради Загалом Вінниця, незважаючи на свою декларовану «європейсь- кість», продовжує залишатись містом, у якому вороже налаштовані до ЛГБТ-спільноти. Так, 19 березня 2018 р. під приводом захисту «ін- ституту традиційної сім’ї» представниками націоналістичного руху (ГО «Яворина», «Сокіл», «Національні дружини» та ін.) зірвали круг- лий стіл на тему протидії злочинів на ґрунті ненависті, на якому мали бути присутні міський голова С. Моргунов та начальник ГУ НП у Він- ницькій області Ю. Педос46. 1 лютого 2020 р. активісти право-радикаль- ної ГО «Едельвейс-Вінниця» зірвали тренінг для журналістів з питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, а учасників облили олією та засипали пір’ям47, пообіцявши також, що зриватимуть будь-які заходи в місті, пов’язані з темою ЛГБТ48. Варто відзначити, що активної критики дій радикалів з боку ВМР не спостерігалося. Утім, міська політична еліта всіляко демонструє свою «європейсь- кість», а приналежність до Європи і європейських цінностей доволі ча- сто артикулюється нею під час різних подій та акцій. З 2008 р. у місті регулярно відзначається День Європи49. Щорічно у травні проводить- ся конкурс дитячого малюнка «Малюємо європейську Вінницю»50. У березні 2016 р. було відкрито нове приміщення Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональни- ми обмеженнями «Гармонія», що, на думку міського голови С. Мор- гунова, є «по-справжньому якісним центром європейського зразка для 46 У Вінниці націоналісти зірвали захід, що готувала організація лесбіянок, геїв і трансгендерів. URL: https://www.vinnitsa.info/news/u-vinnitsi-natsionalisti-zirvali-zahid-sh cho-gotuvala-organizatsiya-lesbiyanok-geyiv-i-transgenderiv-foto.html 47 Не таке вже й європейське: радикали знову зірвали правозахисний захід у Вінни- ці. URL: http://genderz.org.ua/ne-take-vzhe-j-yevropejske-radykaly-znovu-zirvaly-pravo zah ysnyj-zahid/ 48 Сокуренко Є. Організація «Едельвейс», яка зірвала ЛГБТ-тренінг у Вінниці, від- криває осередки по всій Україні. Що про неї відомо. URL: https://zmina.info/articles/ organizacziya-edelvejs-yaka-zirvala-lgbt-trening-u-vinnyczi-vidkryla-oseredky-po-vsij- ukrayini-shho-pro-neyi-vidomo/ 49 День Європи-2018 у Вінниці: твори Шекспіра англійською, віденський вальс по-вінницьки, симфо-шоу «світові хіти». URL: https://www.vmr.gov.ua/Lists/CityNews/ ShowNews.aspx?ID=5039 50 Сьогодні нагородили учасників та переможців конкурсу дитячого малюнку «Ма- люємо європейську Вінницю». URL: https://www.vmr.gov.ua/Lists/CityNews/ShowNews. aspx?ID=6027 268 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 людей з функціональними обмеженнями»51. У травні 2020 р. відбувся онлайн-конкурс «Навчальний заклад європейського рівня 2020», що мав визначити навчальні заклади, «в яких підтримуються європейсь- кі цінності для навчання та умови для змістовного дозвілля молоді»52. Під час зустрічі Нового 2019 і 2020 років ВМР організувала новорічну програму «Новий рік по-європейськи»», але при цьому не вказувалось, у чому ж полягає «європейськість» свята53. Очевидно, зважаючи на усе згадане вище, голова Вінницької ОДА В. Коровій (2015–2019) назвав Вінницю «неформальною європейською столицею України»54. Підводячи підсумок, варто зазначити, що місцева політична еліта, зокрема, представлена у Вінницькій міській раді, активно включила- ся у низку проєктів, ініційованих структурами Європейського Союзу, особливо тих, що стосуються екології, енергоефективності та гендерної рівності, і має певні здобутки у цій царині, які підтверджуються євро- пейськими нагородами. Проєвропейська риторика та артикулювання приналежності до європейської цивілізації забезпечили можливість ча- стині еліти отримати та утримувати політичну владу у місті впродовж тривалого часу. Mykola GORBATIUK APPROVAL OF EUROPEAN VALUES IN UKRAINIAN REGIONS: EXPERIENCE OF VINNITSA CITY COUNCIL The article, based on the analysis of normative legal acts of Vinnytsia City Council, information of websites of European organizations and pub- 51 Новосілля по-європейськи: у Вінниці центр реабілітації «Гармонія» переїхав в нове приміщення. URL: https://www.vinnitsa.info/news/novosillya-po-yevropeyski-u-vin ni tsi-tsentr-reabilitatsiyi-garmoniya-pereyihav-v-nove-primishchennya.html 52 Вінницьких студентів запрошують долучитись до голосування у конкурсі «На- вчальний заклад європейського рівня 2020». URL: https://www.vmr.gov.ua/Lists/City News/ShowNews.aspx?ID=6954 53 Зотов М. Вінниця зустрічатиме 2020 рік «по-європейськи». URL: https://misto. vn.ua/misto/vinnicya-zustrichatime-2020-rik-po-yevropejski/ 54 Качор А. «Гідність, віра та свобода»: у Вінниці розпочали святкування Дня Євро- пи масовим вальсом. URL: https://vezha.ua/gidnist-vira-ta-svoboda-u-vinnytsi-rozpochaly- svyatkuvannya-dnya-yevropy-masovym-valsom-fotoreportazh/ 269 Микола ГОРБАТЮК. Утвердження європейських цінностей в українських регіонах: досвід Вінницької міської ради lications in the media, highlights how the local political elite perceives the concept of "European values" and what measures it takes to establish them in the city. The scientific and legal definition of the term "European values" is given. The position of the Vinnytsia City Council during the Euromaidan and measures aimed at preventing the collapse of European integration are considered. The ways in which the local political elite brings the city clos- er to European standards in the areas of human rights, gender equality, civil society, environment, energy efficiency, urban mobility and quality of transport, culture, etc. are analyzed. At the same time, the "weaknesses" in the European policy of Vinnytsia City Council are shown, in particular, examples of decisions that violate the rights of sexual minorities are given. Examples of the use of pro-European rhetoric to achieve political goals are considered. Key words: European values, regional / local political elite, Vinnytsia City Council, VINNITSA EUROPEAN STRATEGY party, Covenant of Mayors, European Energy Award, European Heritage Days, Europe Day, European Charter for the Equality of Women and Men in the life of local communities. Николай ГОРБАТЮК УТВЕРЖДЕНИЕ ЕВРОПЕЙСКИХ ЦЕННОСТЕЙ В УКРАИНСКИХ РЕГИОНАХ: ОПЫТ ВИННИЦКОГО ГОРОДСКОГО СОВЕТА В статье на основании анализа документов Винницкого городско- го совета, информации сайтов европейских организаций и публикаций в СМИ, показано, как локальная политическая элита Винницы воспри- нимает понятие «европейские ценности» и какие меры предпринима- ет для их утверждения в жизни города. Предложено научное и пра- вовое определение термина «европейские ценности». Рассмотрена позиция Винницкого городского совета во время Евромайдана и пред- принятые ею меры, направленные на недопущение свертывания евро- 270 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 интеграции. Проанализированы пути, которыми местная политиче- ская элита приближает город к европейским стандартам в сферах соблюдения прав человека, гендерного равенства, функционирования гражданского общества, экологии, энергоэффективности, мобиль- ности городского населения и качества транспорта, культуры и др. В то же время, выявлены «слабые» места в европейской политике ВМР, в частности приведены примеры решений, нарушающих права секс-меньшинств. Рассмотрены случаи использования проевропейской риторики с целью достижения политических целей. Ключевые слова: европейские ценности, региональная / локальная по- литическая элита, Винницкий городской совет, партия «ВИННИЦКАЯ ЕВРОПЕЙСКАЯ СТРАТЕГИЯ», Соглашение Мэров, Европейское энерге- тическое отличие, Дни европейского наследия, День Европы, Европейская Хартия равенства женщин и мужчин в жизни местных общин. В’ячеслав ЯРЕМЧУК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ (НА ПРИКЛАДІ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) На основі широкої емпіричної бази й аналітичних матеріалів у статті проаналізовані основні тенденції процесу формування полі- тичної еліти Івано-Франківської області за останні тридцять років. Зокрема, здійснена спроба щодо визначення основних груп політичної еліти області, які були причетні до прийняття пріоритетних політич- них рішень та їхньої реалізації. Значна увага була приділена різнома- нітним внутрішнім і зовнішнім чинникам, які у сукупності визначали регіональну специфіку формування політичної еліти Івано-Франківщи- ни (включаючи такі її складові як джерела та канали рекрутування політичної еліти, процедури й механізми її поповнення та оновлення) та її наслідки. Ключові слова: регіональна політична еліта, Івано-Франківська область, формування політичної еліти. 271 В’ячеслав ЯРЕМЧУК. Процес формування політичної еліти України на сучасному етапі (на прикладі Івано-Франківської області) Сучасний процес децентралізації влади, який вносить істотні корек- тиви у перерозподілі повноважень між центральними та місцевими ор- ганами влади і має істотним чином змінити систему взаємовідносин між державою і суспільством, «Центром» і «Регіонами» викликає посилену увагу до політичної еліти країни. Повною мірою це стосується і політич- ної еліти на рівні областей, яка як виразник інтересів різних прошарків суспільства у своїх діях має демонструвати не лише здатність щодо ар- тикуляції і захисту місцевих потреб, але й бути консолідуючою силою, провідником загальнонаціональної політики у процесі розбудови неза- лежної суверенної України. У зв’язку з цим особливу увагу викликає процес формування політичної еліти на регіональному рівні – проблема, яка тривалий час не була об’єктом наукових розвідок, однак її наслідки мають непересічне значення для трансформації української держави. Виходячи з незначної кількості досліджень, що стосувалися проб- леми елітології конкретно Івано-Франківської області1, метою статті є поглиблення знань щодо політичної еліти Івано-Франківщини, зокре- ма, конкретизації її основних груп, їхніх кількісних параметрів, вияв- лення регіональної специфіки процесу формування політичної еліти області на сучасному етапі, його наслідків. Згідно з основними теоретико-методологічними підходами, що ви- користовуються політичною наукою, до регіональної політичної еліти Івано-Франківщини як внутрішньо диференційованої і відносно стій- кої соціальної групи ми залучаємо осіб, які, володіючи необхідними ресурсами (політичними, адміністративно-управлінськими, економіч- ними, інформаційними тощо), здійснювали пріоритетний вплив на прийняття і реалізацію стратегічних політичних рішень на рівні об- ласті. Виходячи з цього, до її кола ми залучаємо як владну еліту, пред- ставлену у представницьких та виконавчих органах влади, так і низку інших політичних акторів, які не мали формального політичного ста- тусу, складалися з лідерів головних сегментів елітних груп області, що перебували у постійній взаємодії. Виходячи з місця політичних акторів 1 Див. ширше: Яремчук В. Політична еліта Івано-Франківщини: сучасний історіо- графічний дискурс // Наукові записки ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2019 / 1. С.150–183. 272 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 у владній ієрархії ми можемо поділити сучасну політичну еліту Іва- но-Франківської області на дві умовні групи. До першої з них включаємо політичну еліту, безпосередньо належ- ну до політичних процесів регіону: а) народних депутатів України, обраних від Івано-Франківщини; б) керівництво органів місцевого са- моврядування (обласна рада, Івано-Франківська міська рада2); в) най- вищих посадових осіб органів державної влади області – Івано-Фран- ківської обласної державної адміністрації (ОДА), її структурних підрозділів; г) керівників обласних організацій провідних політичних партій. Щодо другої групи, то вона складалася з представників гро- мадянського суспільства, які з метою захисту своїх інтересів могли набувати політичної суб’єктності й за рахунок володіння необхідни- ми ресурсами здійснювати вплив на дії формальної політичної еліти: а) бізнес-еліти області, що складалася з найбільших підприємців, пред- ставників фінансово-промислових структур, центри яких знаходилися поза межами регіону; б) ідеологічної та комунікативної еліти, до якої належали представники науки і культури, церковні діячі, головні ре- дактори та власники засобів масової інформації; в) еліти інститутів громадянського суспільства. Сучасний процес формування політичної еліти Івано-Франківщи- ни відбувався під впливом багатьох чинників, зокрема, трансформації політичної системи, рівня інтегрованості області до політичного про- стору країни, регіональних соціокультурних особливостей та ін. Зва- жаючи на незначні ресурси Івано-Франківщини, вона, виходячи з дії центр-периферійної парадигми, переважно перебувала у якості об’єк- ту для провідних політико-фінансових елітних груп країни. Традицій- но в області основним джерелом формування політичної еліти були органи державної влади і місцевого самоврядування, представники яких володіли досвідом, необхідними ресурсами, що створювало для них сприятливі умови для призначення на керуючі посади до органів державної влади чи успішного балотування до рад різного рівня. Істот- 2 Щодо основного масиву депутатів місцевих рад області, то, виходячи з норм за- конодавства, їхні повноваження та вплив на політичні процеси не виходили за межі місцевого / локального рівня. 273 В’ячеслав ЯРЕМЧУК. Процес формування політичної еліти України на сучасному етапі (на прикладі Івано-Франківської області) ні корективи у процес формування політичної еліти Івано-Франківщи- ни внесла гостра політична криза на завершальному етапі існування СРСР, актуалізація у суспільстві носіїв символічного, соціального та репутаційного капіталів, що дало змогу під час виборів до Верховної Ради УРСР, місцевих виборів (1990) увійти до кола регіональної полі- тичної еліти громадським діячам, представникам науково-освітньої і культурної сфер, які і склали більшість серед народних депутатів Укра- їни І скликання, обраних в області. Виборчі ресурси новообраних народних депутатів були значно по- силені їхньою активною діяльністю у громадсько-політичному житті, особливо участю у розбудові Народного Руху України за перебудову, у створенні політичних партій національно-демократичного спря- мування. Серед народних депутатів України І скликання лише двоє представляли владні інститути області – голова виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради Д. Захарук (колишній функціонер КПУ, активний діяч НРУ) та другий секретар Івано-Франківського об- ласного комітету КПУ Є. Новицький, який став останнім комуністом, обраним до парламенту в ОВО області. Відмітимо, що серед 13-и на- родних депутатів України, обрани на Івано-Франківщині, понад трети- ну складали представники від столиці – відомі громадсько-політичні діячі, працівники науки і культури. У подальшому представники науки, освіти, культури, ЗМІ зберегли свою незначну присутність лише в органах місцевого самоврядуван- ня. Провідним же середовищем формування парламентського пред- ставництва області стали народні депутати України, представники політико-управлінської еліти, яким наростаючу конкуренцію почали складати великі підприємці. Це пояснювалось як концентрацією у них значних ресурсів, так і мотивацією – намірами зміцнення конку- рентоздатності за рахунок представництва своїх інтересів у владних структурах. Так, уже на наступних виборах до Верховної Ради України у 1994 р. серед 13-ти народних обранців лише четверо (народні депу- тати України, голова обласної ради, лікар) безпосередньо мали зв'язок з областю. Інші – діючі народні депутати України, високопосадовці за- гальнонаціонального рівня скористалися виборчим ресурсом області. 274 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 У наступному з запровадження мажоритарно-пропорційної вибор- чої системи стало скорочення кількості народних обранців, які оби- ралися від області (ОВО № 84–89). Щодо загальнодержавного бага- томандатного виборчого округу, то у ньому прикарпатці отримували незначну кількість депутатських мандатів, адже вони, як правило, були за прохідною межею у виборчих партійних списках. Так, у 1998 р. об- ласть в ОВО отримала шість мандатів народних депутатів України ІІІ скликання (половину з них становили високопосадовці загальнонаці- онального рівня, інші – з області: підприємець, екс-міністр сільського господарства, голова РДА). За виборчими списками депутатами стали троє представників області. Нові тенденції у формуванні депутатського корпусу регіону були помічені під час виборів до Верховної Ради України IV скликання (2002–2006). Гостра політична криза, що супроводжувала завершаль- ний період президентської каденції Л. Кучми, призвела до того, що основна боротьба за мандати народних депутатів України точилася між двома виборчими об’єднаннями: опозиційним – Виборчим бло- ком політичних партій «Блок Віктора Ющенка» «Наша Україна», до якого увійшли політичні партії національно-демократичного та право- центристського спектру, які користувалися переважаючою підтрим- кою населення, та провладним – Виборчим блоком політичних партій «За Єдину Україну!». За результатами виборів перемогу з великою пе- ревагою над іншими претендентами в ОВО здобули здебільшого носії високого соціального статусу (М. Круць – голова ВАТ «Івано-Фран- ківськцемент», І. Насалик – народний депутат України, В. Мойсик – суддя Верховного Суду України та ін.). Усі вони були висуванцями виборчого блоку політичних партій «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна». У загальнодержавному виборчому окрузі народними депу- татами України стали лише троє представників області – народні депу- тати України та підприємець, висунуті від НРУ, АПУ, КПУ. Результати виборів свідчили про істотне звуження соціальної бази депутатського корпусу регіону, що у наступному перетворилося на загальну тенден- цію (на неї практично не впливала належність претендентів до «пар- тій влади» чи опозиційних сил) до консервації його кола за рахунок 275 В’ячеслав ЯРЕМЧУК. Процес формування політичної еліти України на сучасному етапі (на прикладі Івано-Франківської області) народних депутатів України, керівників місцевих рад, державних чи- новників, підприємців, партійних функціонерів. Подібні процеси рекрутування політичної еліти на зламі ХХ–ХХІ ст. відбувалися і на рівні місцевого самоврядування. Так, соціальний склад депутатів, обраних до місцевих рад області у 1990 р., відображав звич- ні стандарти радянського часу, коли у них отримали представництво основі верстви суспільства – керівники державних установ та вироб- ничих структур, працівники бюджетної сфери, профспілок, робітники промисловості та сільського господарства, пенсіонери. Наслідком ж високого рівня суспільного протистояння, рішучих дій опозиційних на- ціонально-демократичних сил стало те, що у багатьох радах області ко- муністи вперше втратили монополію на владу, їх очолили представники демократичних антикомуністичних сил. В Івано-Франківській обласній раді прибічники НРУ здобули 79 % депутатських мандатів (зі 137 де- путатів облради лише четверо були керівниками партійно-державних органів), у міській раді обласного центру – 86 %3. Запровадження рин- кових відносин, масова приватизація зумовили те, що вже на наступних місцевих виборах серед депутатів рад, їхнього керівництва значно зріс сегмент представників комерційних структур. Незважаючи на розгортання в області мережі політичних партій, їхнє представництво (головним чином це були традиційні для регіону КУН та НРУ, яким конкуренцію почали складати «регіональні партії влади» – АПУ, НДП та ін.) серед депутатського корпусу місцевих рад до початку ХХІ ст. залишалося незначним. Показовим щодо соціально- го та партійного представництва був склад обласної ради IV скликання (2002–2006). Майже половину депутатського корпусу ради представ- ляли керівники структур ОДА–РДА, очільники підрозділів обласної ради. Другу позицію займали керівники державних і приватних під- приємств, третю – представники охорони здоров’я (як правило, голов- ні лікарі медичних установ), четверту – закладів освіти різних рівнів. Поодинокими серед депутатів були представники ЗМІ, профспілок, громадських організацій. Особливу увагу викликала партійність 3 Деревінський В. В’ячеслав Чорновіл. URL: https://books.google.com.ua/books?id=m hDLDgAAQBAJ&pg=PT20&lpg=PT20&dq=%D1%8. 276 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 депутатів. Так, представники державного сектору переважно належа- ли до провладних (на той час) політичних партій – АПУ, НДП. Депу- тати-підприємці, як правило, були безпартійними. Натомість освітяни здебільшого були членами КУН та НРУ4. Загалом, аналіз депутатсь- кого складу Івано-Франківської обласної ради, його зміни на зламі ХХ–ХХІ ст. свідчили про те, що органи місцевого самоврядування об- ласті проходили своєрідну еволюцію від інститутів, які представляли «спільні інтереси громад», до структур, які репрезентували групи ре- гіональної політичної еліти, були інструментами лобіювання їхніх осо- бистих чи корпоративних інтересів. Ці тенденції не були змінені і після «помаранчевої революції» (2004), коли в обласній та Івано-Франківсь- кій міській радах V скликання (2006–2010) відбувся процес масової партизації депутатів, перетворення підприємців на найчисельнішу со- ціальну групу у їхньому складі, що істотно впливало на хід роботи рад, характер прийняття політичних рішень5. Значний вплив на процес формування політичної еліти Іва- но-Франківщини здійснювали голови обласних державних адміністра- цій (Представник Президента України, голови ОДА) поява яких в області пов’язувалася переважно з чинником політичної доцільності. Прикладом останнього може слугувати призначення Президентом України Л. Кравчуком на посаду Представника Президента України в Івано-Франківській області у 1992 р. В. Павлика, що відбулося всу- переч позиції керівництва обласної ради. Це призвело до загострення кризи у лавах НРУ, який невдовзі втратив монополію у владних струк- турах регіону. Разом з тим, дотриманням тогочасних вимог законодав- ства щодо призначень у 1992 р. голів райдержадміністрацій (РДА), що супроводжувалося процедурою узгодження їхніх кандидатур з місце- вими радами6, стало те, що перший склад їхніх очільників виявився 4 Підраховано за: Депутати 4-го демократичного скликання. Івано-Франківська об- ласна рада. Офіційний веб-сайт. URL: https://orada.if.ua/ 5 Виборчий процес – 2006 в Україні: політико-правові аспекти та регіональні особ- ливості / укл. Романюк А. С., Скочиляс Л. С. Львів: ЦПД ЛНУ ім. І. Франка, 2006. URL: http://postua.info/an_zvit_2006/monitoring-frankivsk_04_06.htm 6 Закон України «Про Представника Президента України». 1992. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2167-12#Text 277 В’ячеслав ЯРЕМЧУК. Процес формування політичної еліти України на сучасному етапі (на прикладі Івано-Франківської області) найбільш підготовленим для виконання своїх обов’язків, що забезпе- чило більшості з них тривалу політичну кар’єру. Наступна трансформація політичного режиму в Україні відбула- ся з приходом до влади Президента Л. Кучми, що супроводжувалося наростанням авторитарних тенденцій, формуванням «територіаль- но-ієрархічної системи влади» й упровадило в життя практику, коли призначення голів ОДА–РДА стало прерогативою винятково Пре- зидента та Кабінету Міністрів України. Відтепер на керівників ор- ганів державної влади, крім відповідальності за стан економічного і соціального розвитку підзвітної території, покладався й обов’язок проводити результативний контроль (неофіційно) над групами регіо- нальної політичної еліти, її консолідації під проводом «партії влади». Зважаючи на це, призначення в області голів ОДА–РДА, хоча і від- бувались у кожну президентську каденцію з певними особливостями, здебільшого мали характер рекрутування політичної еліти закрито- го типу, далекого від публічності і контролю з боку громадянського суспільства. Унаочненням цього було призначення голови Івано-Франківської ОДА М. Вишиванюка (1997 – з перервою до 2013). Його політична кар’єра була пов’язана із земляком, екс-міністром сільського госпо- дарства і продовольства України В. Ткачуком. Завдяки діям М. Виши- ванюка в області була швидко створена мережа нових регіональних «партій влади» – АПУ та НДП, які стали помітними каналами рекру- тування політичної еліти регіону до структур ОДА–РДА та місцевих рад. Прикладом цього може слугувати те, що головами обласної ради ІІІ (1998–2002) та IV (2002–2006) скликань по черзі ставали висуванці від ОДА, які представляли провладну політичну силу області, що асо- ціювалася з АПУ. Незважаючи на гостре збурення суспільно-політичної ситуації, пов’язаної з перемогою «помаранчевої революції», у каденцію Прези- дента України В. Ющенка (2005–2010) на Івано-Франківщині відбу- лося формальне оновлення регіонального політикуму, яке здебільшого зводилося до ротації ключових політичних гравців між органами вико- навчої та представницької влади, частково – появи нових (переважно з 278 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 кола підприємців), що відбувалося під патронатом політичних партій, належних до «помаранчевого табору». Згідно з оцінками експертів на- слідками революційних подій (отримання посад чи депутатських ман- датів) скористалися у першу чергу особи, які мали високий соціальний статус, були належними до влади, фінансових потоків7. Конкуренція у середовищі «помаранчевої коаліції» призвела до того, що в області по- стійно відбувалася ротація керівного складу ОДА–РДА – як на основі партійного квотного принципу, так і далеко не прозорих призначень осіб, які не мали відповідної кваліфікації або ж були родичами (серед них – голова ОДА М. Палійчук, кум Президента України В. Ющенка) чи партнерами по бізнесу. Це негативно впливало на рівень легітим- ності регіональної політичної еліти. Ще більше виконавча вертикаль влади в області була розбалансо- вана під час президентської каденції В. Януковича (2010–2014). Його реакцією на незадовільний для «партії влади» результат місцевих ви- борів 2010 р., виборів до Верховної Ради України у 2012 р., на яких аб- солютну більшість депутатських мандатів здобула політична опозиція, стала постійна зміна кадрового складу структур ОДА–РДА, які майже суцільно стали представляти ставленики «ПАРТІЇ РЕГІОНІВ». В умо- вах же наростання політичної кризи наприкінці 2013 р. було звільнено майже половину голів РДА. Більшість вакантних посад так і не були заповнені. Не менш суперечливо відбувалося оновлення регіональної полі- тичної еліти Івано-Франківщини після перемоги Революції Гідно- сті. Так, уже в березні-квітні 2014 р. була повністю оновлена ланка керівництва ОДА (головою облдержадміністрації було призначено висуванця від ВО «Батьківщина») та РДА. Серед останніх більшість складали активісти місцевого Євромайдану. Однак після позачерго- вих президентських виборів (травень, 2014), на яких перемогу здо- був П. Порошенко, ним був ініційований новий тур зміни політичної еліти. Уже у вересні 2014 р., напередодні проведення позачергових 7 Довбуш О. Політична еліта Прикарпаття – 2. Народжені помаранчевою револю- цією // Наше місто НАДВІРНА. 2008. 14 листопада. URL: https://nashe-misto.at.ua/news /2008-11-14-277 279 В’ячеслав ЯРЕМЧУК. Процес формування політичної еліти України на сучасному етапі (на прикладі Івано-Франківської області) виборів народних депутатів України, було оновлене керівництво ОДА, у якій провідні посади зайняли прибічники пропрезидентської ПАРТІЇ «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА «СОЛІДАРНІСТЬ» (БПП «СОЛІДАРНІСТЬ») та «соратники по бізнесу». До області розпоча- лося проникнення нових «партій влади», «вінницького клану», які, прикриваючись патріотичними гаслами, активно створювали полі- тичні мережі, побудовані за ієрархічним принципом і зорієнтовані на Президента України П. Порошенка та Прем’єр-міністра України А. Яценюка. Прямим наслідком таких заходів стало те, що на поза- чергових парламентських виборах (жовтень, 2014) в Івано-Франків- ській області переконливу перемогу здобули представники пропре- зидентських політичних сил. Останнє дало владі змогу завершити й оновлення ланки керівників РДА. Головна мета цього оновлення полягала у позбавленні від політичних конкурентів, включаючи і ак- тивістів Революції Гідності. На це вказував і аналіз якісного складу голів РДА, серед яких лише половина мала досвід діяльності район- ного масштабу, а були і зовсім випадкові призначенці8. Останнє коригування складу регіональної політичної еліти Іва- но-Франківщини у добу президентства П. Порошенка відбулося на місцевих виборах 2015 р. Однак незважаючи на використання знач- них фінансових ресурсів та адміністративного чинника висуванцям від пропрезидентських політичних сил так і не вдалося стати домінуючою політичною силою в органах місцевого самоврядування області. Разом з тим, зафіксована на виборах низька явка виборців, високий рівень ви- борчих бюлетенів, визнаних недійсними, по суті, було формою вияву незгоди громадян з діями політичних партій, їхньою виборчою пропо- зицією – виборчими списками, у яких і надалі превалювали державні чиновники та підприємці. Акценти у процесі формування політичної еліти Івано-Франківсь- кої області були істотно змінені на початку каденції Президента України В. Зеленського. Першим значним кроком у цій царині стали 8 Аналіз здійснено на основі офіційних даних: Івано-Франківська ОДА. Офіційний веб-сайт. Райдержадміністрації. URL: http://www.if.gov.ua/page/19318 (дата звернення 10 червня 2019 р.). 280 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 незвичні дії, пов’язані не зі зміною керівників держадміністрацій, а зосередження на позачергових виборах до Верховної Ради України (липень, 2019), які президентською командою проводилися під по- пулістськими гаслами, включаючи появу «нових обличь» у політи- ці. Однак це було завуальованим виявом використання адміністра- тивного ресурсу, зокрема, супроводжувалося самоусуненням від виборів низки відомих політиків, формуванням неконкурентного складу претендентів в ОВО, що створювало додаткові шанси на перемогу провладним кандидатам. Результатом цього стало суціль- не оновлення у 2019 р. парламентського представництва області. З 10-ти новообраних народних депутатів України області 8-м пред- ставляли нову для регіону – ПОЛІТИЧНУ ПАРТІЮ «СЛУГА НА- РОДУ»9. Серед них – голова міської ради, приватний підприємець, фермер, юрист-консультант, помічник народного депутата України, які переважно не були відомі широкому загалу, не брали активної участі у політичному житті10. Використання популізму дозволило Президенту України В. Зелен- ському уникнути загострення ситуації і під час призначень керівників в органах державної влади. Передусім, це стосувалося призначення (серпень, 2019) голови ОДА Д. Шмигаля, який нетривалий час очо- лював Бурштинську ТЕС (структуру ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО»). Це – перший приклад висунення на провідну політичну посаду особи з іншого регіону (Львівської області). Практично у закритому режимі (незважаючи на заяви влади щодо використання публічних і прозо- рих процедур, онлайн-проєкту LIFT) відбувся і процес призначень голів РДА. Ними стали переважно колишні функціонери підрозділів ОДА–РДА, призначені за часів президентської каденції П. Поро- шенка, особи, які тривалий час займали керуючі посади у держав- них установах та бізнесі, колишні помічники-консультанти народних 9 Позачергові вибори народних депутатів України 21 липня 2019 року. Центральна виборча комісія. URL: https://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2019/wp611pt001f01=919.html 10 Зазуляк А. «Слуга народу» вважає себе недостатньо освіченим для Ради, – ре- зультати поліграф. 24 канал. 2019. 24 жовтня. URL: https://24tv.ua/novini_tag1117/sluga_ narodu_vvazhaye_sebe_nedostatno_osvichenim_dlya_radi__rezultati_poligrafu_n1223883 281 В’ячеслав ЯРЕМЧУК. Процес формування політичної еліти України на сучасному етапі (на прикладі Івано-Франківської області) депутатів України11, що вказувало на збереження напрацьованих зв’язків з політичною елітою регіону. Висновки Загалом, процес формування регіональної політичної еліти Іва- но-Франківщини на сучасному етапі, його регіональна специфіка були цілковито зумовлені існуючим в Україні політичним режимом. Аналіз призначень в органах державної влади, виборів депутатів різного рівня вказує на те, що процес рекрутування політичної еліти області значною мірою був позбавлений дієвого контролю з боку громадян- ського суспільства, а наслідком застосування різноманітних процедур і механізмів щодо відбору і просування у політику стали прогресую- чі тенденції щодо закритості регіональної політичної еліти, звужен- ня її соціального складу, поширення проявів непотизму, політичної корупції. Наслідком оновлення складу народних депутатів України, кадрових змін у структурах виконавчої вертикалі влади, що відбува- лося упродовж 2019 р., стало те, що на Івано-Франківщині відбулося чергове перегрупування регіональної політичної еліти. Водночас, імід- жеві втрати, які понесла нова влада, пов’язані з суперечливим впро- вадженням реформ та законодавчими ініціативами, наміри реваншу з боку політичної опозиції вже у найближчий час можуть внести істот- ні корективи щодо колективного портрету політичної еліти регіону. Vyacheslav YAREMCHUK THE FORMATION PROCESS OF THE POLITICAL ELITE OF UKRAINE AT THE PRESENT STAGE (AS AN EXAMPLE IN IVANO-FRANKIVSK REGION) Based on the analysis of a broad empirical base, analytical materials, the article examines the main trends in the formation process of the polit- 11 Івано-Франківська ОДА. Офіційний веб-сайт. Райдержадміністрації. URL: http:// www.if.gov.ua/page/19318 (дата звернення 15 січня 2020 р.). 282 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ical elite of Ivano-Frankivsk region for the last thirty years. In particular, the atempt to present the specification of the main groups of political elite of the region which influenced the adoption of the priority political deci- sions and their realization. The great attention was focused on the various internal and external factors which in common determined the regional specific of the formation of Ivano-Frankivsk political elite (including such components as sources and channels of the recruitment of the political elite, the procedures and the arrangement of its addition and renewal) and its consequence. Key words: regional political elite, Ivano-Frankivsk region, recruitment of political elite. Вячеслав ЯРЕМЧУК ПРОЦЕСС ФОРМИРОВАНИЯ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЭЛИТЫ УКРАИНЫ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ (НА ПРИМЕРЕ ИВАНО-ФРАНКОВСКОЙ ОБЛАСТИ) На основе широкой эмпирической базы, аналитических мате- риалов в статье анализируются основные тенденции процесса формирования политической элиты Ивано-Франковской области за последние тридцать лет. В частности, осуществлена попыт- ка определения основных групп политической элиты области, ко- торые были причастны к принятию приоритетных политических решений и их реализации. Значительное внимание было уделено разнообразным внутренним и внешним факторам, которые в со- вокупности определяли региональную специфику формирования по- литической элиты Ивано-Франковщины (включая такие ее состав- ляющие, как источники и каналы рекрутирования политической элиты, процедуры и механизмы ее пополнения и обновления) и ее последствия. Ключевые слова: региональная политическая элита, Ивано-Фран- ковская область, формирование политической элиты. 283 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ 1. Антонюк Дмитро Ігорович – аспірант кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Сфе- ра наукових інтересів: антикорупційна політика; державне управління; легітиміза- ційні процеси. E-mail:

2. Балюк Валентин – професор, доктор політичних наук, заступник директора Інститут політичних наук і публічного управління Університету Марії Кюрі Скло- довської у Любліні, директор Центру Східної Європи УМКС (Республіка Польща). Сфера наукових інтересів: демократичний транзит в країнах Східної Європи; конф- лікти; міжнародні політичні відносини; безпека в Центрально-Східній Європі. E-mail:

3. Бевз Тетяна Анатоліївна – доктор історичних наук, професор, головний на- уковий співробітник відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і ет- нонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України. Сфера наукових інтересів: сучасні політичні процеси в Україні; децентралізація; політична історія України; політичні партії; політична ідентичність. E-mail:

4. Білорусов Сергій Георгійович – кандидат технічних наук, доцент, заслуже- ний працівник освіти України, директор Херсонського регіонального центру підви- щення кваліфікації. Сфера наукових інтересів: навчально-методичне забезпечення підготовки кадрів органів публічного управління; розвиток «людського капіталу»; лідерство в системі підвищення кваліфікації. E-mail:

5. Бройде Зіновій Самуїлович – кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, член-кореспондент УЕАН, директор Державного НТЦ «Екоресурс», радник голови Чернівецької обласної державної адміністрації. Сфера наукових ін- тересів: проблеми сталого соціально-економічного та просторового регіонального розвитку, міжтериторіальних і транскордонних відносин. E-mail:

6. Бурдяк Віра Іванівна – доктор політичних наук, професор кафедри політо- логії та державного управління Чернівецького національного університету імені 284 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 Юрія Федьковича. Сфера наукових інтересів: політичні інститути та процеси в нових демократичних державах; сучасні міжнародні відносини; трансформаційні та євро- інтеграційні зміни в країнах ЦСЄ; транскордонне співробітництво; етнополітика та міжетнічні відносини. E-mail:

7. Василевська Тетяна Едуардівна – доктор наук з державного управління, про- фесор кафедри публічного управління та публічної служби Національної академії державного управління при Президентові України. Сфера наукових інтересів: про- фесійна етика; депутатська етика; етика державного службовця та посадової особи місцевого самоврядування; ціннісні засади формування політики. E-mail:

8. Гакман Сергій Михайлович – кандидат історичних наук, доцент, заступник директора Чернівецького регіонального центру перепідготовки та підвищення ква- ліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій. Сфера наукових інтересів: історія міжнародних відносин; історія Буковини; українсько-молдовсько-румунські відно- сини на сучасному етапі; транскордонне співробітництво; етнополітика та міжетніч- ні відносини; проблеми міграції та біженців. E-mail:

9. Головатая Людмила Валер’янівна – доктор економічних наук, доцент, за- відувач кафедри міжнародних економічних відносин факультету світової економіки та міжнародних економічних відносин Інституту Міжнародних відносин Молдови. Координатор Європейського проєкту Erasmus+ Module «Міграція як фактор впливу на безпеку ЄС» (Республіка Молдова). Сфера наукових інтересів: міжнародні еконо- мічні відносини; економічна безпека; економічна дипломатія; міжнародна міграція; трудова міграція. E-mail:

10. Гонюкова Лілія Василівна – доктор наук з державного управління, профе- сор, завідувачка кафедри суспільного розвитку і суспільно-владних відносин Націо- нальної академії державного управління при Президентові України. Сфера наукових інтересів: теорія політичних партій та громадсько-політичних об’єднань; практична політологія – технології здобуття та здійснення влади; громадянське суспільство; взаємодія влади і громади; демократичний розвиток; ґендерна політика; методологія викладання очних та дистанційних курсів. E-mail:

285 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 11. Горбатюк Микола Володимирович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. Сфера наукових інте- ресів: регіональні політичні еліти; політична регіоналістика; функціонування влади на місцевому рівні; реформа децентралізації в Україні. E-mail:

12. Дутчак Інна Григорівна – кандидат історичних наук, доцент, старший на- уковий співробітник Чернівецької філії ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти». Сфера наукових інтересів: інноваційні технології навчання і викладання; інтерактивні технології у науковій діяльності; перспективи і досвід упровадження мультилінгваль- ної освіти за зразком регіонів ЄС; упровадження підходу, заснованого на правах лю- дини, до системи освіти в Україні відповідно до рекомендацій Ради Європи та ОБСЄ. E-mail:

13. Круглашов Анатолій Миколайович – доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології та державного управління, директор НДІ європейської інтеграції та регіональних досліджень Чернівецького національного університету іме- ні Юрія Федьковича, член Групи незалежних експертів з питань Європейської Хар- тії місцевого самоврядування Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи. Сфера наукових інтересів: історія та теорія політичної науки; процеси європейської інтеграції; демократичні процеси в Україні та країнах ЦСЄ; політична регіоналістика; етнополітологія та публічна політика; питання розвитку місцевого самоврядування. E-mail:

14. Нечаєва-Юрійчук Наталія Вікторівна – кандидат історичних наук, доцент кафедри політології та державного управління факультету історії, політології та між- народних відносин ЧНУ імені Юрія Федьковича. Сфера наукових інтересів: полі- тична історія Європи; міжнародні та міжетнічні відносини; конфлікти, духовні та інформаційні особливості суспільно-політичного розвитку сучасного світу. E-mail:

15. Пержун Володимир Васильович – кандидат соціологічних наук, доцент, докторант кафедри суспільного розвитку і суспільно-владних відносин НАДУ при Президентові України. Сфера наукових інтересів: державне (публічне) управ- ління; публічне адміністрування; управлінська діяльність публічних службовців; дослідження управлінської культури, історична соціологія; соціологія політики; сучасні теорії менеджменту; соціальний діалог держави і суспільства. E-mail:

286 ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ Збірник наукових праць. Випуск 7 16. Пірен Марія Іванівна – доктор соціологічних наук, професор кафедри пе- дагогіки та соціальної роботи Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, заслужений діяч науки і техніки. Сфера наукових інтересів: соціологія; політична психологія; елітознавство; конфліктологія; кадрова політика; територіаль- ні громади; публічне управління; етнополітика. 17. Покшинська Маґдалена – кандидат соціологічних наук, асистент Інституту соціології Зеленогурського університету. Сфера наукових інтересів: проблематика прикордоння, ідентичності, соціальної пам'яті, спадщини і традиціоналізму; форму- вання колективного життя у Західній Польщі після 1945 року; народна культура у широкому розумінні. (Республіка Польща) E-mail:

18. Сабадаш Наталія Володимирівна – магістр публічного управління та адмі- ністрування, головний спеціаліст відділу управління молоді та спорту Чернівецької обласної державної адміністрації. Сфера наукових інтересів: публічне управління; молодіжна політика; процеси децентралізації. E-mail:

19. Унгуряну Денуц – доктор, науковий співробітник Національного інституту економічних досліджень «Костін Кіріцеску» Румунської академії [наук], радник Цен- тру гірської економіки CEMONT (Румунія). Сфера наукових інтересів: проблеми еко- номічного розвитку гірської місцевості; розвиток туризму, в т.ч. гірського і сільського. E-mail:

20. Яремчук В’ячеслав Дмитрович – доктор політичних наук, провідний нау- ковий співробітник відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етно- національних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. Сфера наукових інтересів – політична регіоналістика. E-mail:

21. Ярмистий Микола Васильович – кандидат наук з державного управління, директор Чернівецького регіонального центру перепідготовки та підвищення ква- ліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій. Сфера наукових інтересів: проблеми розвитку державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; питання професійного росту та підвищення кваліфікації в системі державної служби та служ- би в органах місцевого самоврядування. E-mail:

287 Наукове видання Чернівецький регіональний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій Кафедра політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Представництво Фонду Ганса Зайделя в Україні, Республіці Молдова та Румунії Чернівецька міська рада ВЛАДА ТА УПРАВЛІННЯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ Випуск 7 Наукові редактори Микола Ярмистий, Анатолій Круглашов Заступник наукових редакторів Сергій Гакман Технічні редактори Яна Мельничук, Тетяна Маковей Коректор Мирослава Бацай Верстка Павла Давиденка Формат 60х84/16. Ум. друк. арк. 16,74. Зам. № 1564. Видавець і виготовлювач