(PDF) «И иномоу бєщинью оучахоу»: Неортодоксальні складові канонічного протистояння кирило-мефодіївської та латинської церковних

Міністерство освіти і науки України Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка ÏÐÎÁËÅÌÈ ²ÑÒÎв¯ ÊÐÀ¯Í ÖÅÍÒÐÀËÜÍί ÒÀ ÑÕ²ÄÍί ªÂÐÎÏÈ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ Випуск 10 НА ПОШАНУ ДОКТОРА ІСТОРИЧНИХ НАУК О. Б. ГОЛОВКА Кам’янець-Подільський 2022 УДК 94(4)(082) ISSN 2309-2262 ББК 63.3(4)я43 DOI: 10.32626/2309-2262.2022-10 П78 Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: Серія КВ № 14717-3688 ПР від 12.12.2008 р. Друкується за ухвалою вченої ради Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (протокол № 11 від 29 листопада 2022 р.) Видання індексується наукометричною базою: Google Scholar Рецензенти: В.А. Брехуненко – доктор історичних наук, професор, завідувач від- ділу актової археографії Інституту української археографії та джерело- знавства ім. М.С. Грушевського (м. Київ); Р.М. Постоловський – кандидат історичних наук, професор, ректор Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне). Редакційна колегія: В.С. Степанков, академік УАІН, доктор історичних наук, профе- сор (головний редактор); С.А. Копилов, доктор історичних наук, профе- сор (заступник головного редактора); І.І. Боровець, кандидат історич- них наук, доцент (відповідальний секретар); Д.П. Ващук, кандидат іс- торичних наук, старший науковий співробітник; С.В. Віднянський, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор; О.Б. Головко, академік АН Вищої школи України, доктор історичних наук, старший науковий співробітник; Л.М. Жванко, доктор історич- них наук, професор; О.М. Кравчук, кандидат історичних наук, доцент; Ю.А. Мицик, доктор історичних наук, професор; А. Тетерич-Пузьо, доктор габілітована, професор (Інститут історії Поморської академії, Слупськ, Республіка Польща); О.М. Федьков, доктор історичних наук, до- цент; Я.О. Федорук, доктор історичних наук, старший науковий спів- робітник; М. Шварц, доктор філософії, старший науковий співробітник (Інститут історії Словацької академії наук, Братислава, Словацька рес- публіка); П. Шолтес, доктор філософії, доцент, старший науковий співро- бітник (Інститут історії Словацької академії наук, Братислава, Словацька республіка). Проблеми історії країн Центральної та Східної Європи: збір- П78 ник наукових праць / [редкол.: В.С. Степанков (головн. ред.) та ін.]. Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський національний універ- ситет імені Івана Огієнка, 2022. Випуск 10: На пошану доктора істо- ричних наук О.Б. Головка. 416 с. У десятий випуск збірника, присвячений 70-річчю від дня наро- дження доктора історичних наук О.Б. Головка, увійшли статті провід- них вітчизняних та зарубіжних фахових істориків, наукові інтереси яких пов’язані із дослідженням історії країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) та ролі й місця України у розвитку даного регіону. Рекомендовано для науковців, викладачів ЗВО, студентів та всіх, хто цікавиться історією ЦСЄ. УДК 94(4)(082) ББК 63.3(4)я43 Адреса редакційної колегії: кафедра всесвітньої історії, історич- ний факультет, Кам’янець-Подільський національний університет іме- ні Івана Огієнка, вул. Татарська, 14, м. Кам’янець-Подільський, 32301. Веб-сайт видання: http://cse.kpnu.edu.ua © К-ПНУ імені Івана Огієнка, 2022 Ministry of Education and Science of Ukraine Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University PROBLEMS OF HISTORY OF CENTRAL AND EASTERN EUROPE COLLECTION OF SCIENTIFIC PAPERS ISSUE 10 IN HONOUR OF DOCTOR OF HISTORICAL SCIENCES O.B. HOLOVKO Kamianets-Podilskyi 2022 UDC 94(4)(082) ISSN 2309-2262 DOI: 10.32626/2309-2262.2022-10 Certificate on the state registration for the printed media: KV № 14717-3688, 12.12.2008 Recommended for publication by the Academic Senate of the Kamianets-Podilskyi Ivan Ohiienko National University, Protocol No. 11, November 29, 2022 The publication is indexed by scientometric database: Google Scholar Reviewers: Viktor A. Brechunenko – Doctor of Historical Sciences (DSc. in History), Professor, Head of Act Archeography Department in M. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies of National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv); Ruslan M. Postolovskyi – Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Professor, Rector of Rivne State University Humanities (Rivne). Editorial college: Valerii S. Stepankov, Academician of Ukrainian Academy of Historical Sciences, Doctor of Historical Sciences (DSc. in History), Professor (editor- in-chief); Serhii A. Kopylov, Doctor of Historical Sciences (DSc. in History), Professor (deputy editor-in-chief); Ivan I. Borovets, Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Associate Professor (assistant editor); Dmytro P. Vashchuk, Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Senior Research Fellow; Stepan V. Vidnianskyi, Corresponding Member of National Academy of Sciences of Ukraine, Doctor of historical sciences (DSc. in History), Professor; Oleksandr B. Holovko, Academician of Academy of Sciences High School of Ukraine, Doctor of Historical Sciences (DSc. in History), Senior Research Fellow; Liubov M. Zhvanko, Doctor of Historical Sciences (DSc. in History), Professor; Oleksandr M. Kravchuk, Candidate of Historical Sciences, Associate Professor; Yurii A. Mytsyk, Doctor of Historical Sciences (DSc. in History), Professor; Agnieszka Teterycz-Puzio, Doctor Habilitowany (DSc. in History), Professor (Pomeranian University in Słupsk, Republic of Poland); Oleksandr M. Fed’kov, Doctor of Historical Sciences (DSc. in History), Associate Professor; Yaroslav O. Fedoruk, Doctor of Historical Sciences (DSc. in History), Senior Research Fellow; Michal Schvarc, Ph.D. in History, Senior Researcher (Institute of History of the Slovak Academy of Science, Bratislava, Slovak Republic); Peter Šoltés, Ph.D. in History, Associate Professor, Senior Researcher (Institute of History of the Slovak Academy of Science, Bratislava, Slovak Republic). Problems of History of Central and Eastern Europe: collection of scientific papers / [edit. col: V. S. Stepankov (editor-in-chief) and others]. Kamianets-Podilskyi: Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University, 2022. Issue 10: In honour of Doctor of Historical Sciences O.B. Holovko. 416 p. The tenth issue is dedicated to Doctor of Historical Sciences O.B. Ho- lovko’s 70th birthday. The collection of scientific papers contains ar- ticles of the leading Ukrainian and foreign professional historians. Their scientific interests are the history of countries of Central and Eastern Europe and role and place of Ukraine in development of this region. Recommended for research workers, teachers of higher educational establishments, students and all, who is interested in history of Central and East Europe. UDC 94(4)(082) Address of editorial college: the Department of worldwide his- tory, Historical faculty, Kamianets-Podilskyi Ivan Ohiienko National University, st. Tatarska 14. Kamianets-Podilskyi, 32301. The publication websites: http://cse.kpnu.edu.ua © Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University, 2022 Ç̲ÑÒ ВШАНОВУЮЧИ ЮВІЛЯРА Степанков Валерій. Особистість кипучої вдачі: учений- ерудит, педагог, громадянин: (до 70-річчя Олександра Головка) ..................................................................................9 ПРОБЛЕМИ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ІСТОРІЇ Лагодич Володимир. Військово-політичні відносини Аварського каганату та Держави франків у 80-х роках VIII – на початку IX ст. .........................................................69 Луговий Олег. Болгарія та Русь у тенетах візантійської політики. Балканські війни 967-971 рр. .............................85 Бубенок Олег. Проблема походження придонецьких ясів .....................................................................................112 Benyskiewicz Krzyszof. «Дьявольская соблазна» Rurykowców. Rozwiązywanie konfliktów wewnątrzdynastycznych na Rusi Kijowskiej w IX – początku XII wieku w świetle Powieści minionych lat ......................................................................126 Нагірний Віталій. Станіслав Добрий Тудкович: штрихи до біограми .........................................................................158 Ліхтей Ігор. Династичний конфлікт чеського короля Пршемисла Отакара І з австрійським герцогом Леопольдом VI Бабенбергом у 20-их роках XIII ст. ............171 Войтович Леонтій. Виробництво і обробка заліза у Галицькій і Волинській землях у ІХ–XIV століттях ...........191 ПИТАННЯ НОВОЇ ТА НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ Щербак Віталій. Землеволодіння як ознака вольностей «Війська Запорозького».......................................................215 Гуржій Олександр. Петро І та його поплічники в ролі «реформаторів» української торгівлі ...................................228 Петраш Андрій. Місіонерська діяльність Товариства Ісуса в Чернівцях (1885-1914) ............................................252 Боровець Іван. Словаччина в ревізіоністській кампанії Угорщини (січень-вересень 1938 р.) ...................................269 5 Кравчук Олександр, Кравчук Людмила. Суспільно- політичні погляди Ігоря Губаржевського ...........................285 Лисенко Олександр, Маєвський Олександр. Рашизм як російська імперська ідеологія і політична практика: конотація поняття ..............................................................299 ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ ТА ІСТОРІОГРАФІЧНІ СТУДІЇ Кардаш Остап. «И иномоу бєщинью оучахоу»: Неортодоксальні складові канонічного протистояння кирило-мефодіївської та латинської церковних традицій у світлі «Житія Константина Філософа» другої половини ІХ ст. ...................................................................310 Гордієнко Дмитро. Постать княгині Ольги в українській культурі ..............................................................................333 Волощук Мирослав. Проблеми та перспективи пошуку руських поселенців у землях Пястів XI–XIV ст.: деякі антропонімічні ремарки .....................................................359 Лиман Сергій. Дипломатична діяльність Клеменса фон Меттерніха у творчості Василя Карловича Надлера (1840-1894) .........................................................................376 Боряк Тетяна. Усноісторичні джерела з історії Голодомору крізь призму теорії усної історії: загальна характеристика ...................................................396 AD MEMORIAM Копилов Сергій. Володимир Прокопович Газін (1936, 24 серпня – 2021, 13 жовтня) ..................................414 6 CONTENT IN HONOR OF THE HERO OF THE DAY Valerii Stepankov. Personality of ebullient character: scientist- erudite, pedagogue, citizen: (to the Oleksandr Holovko’s 70th anniversary) ....................................................................9 ISSUES OF THE MEDIEVAL HISTORY Volodymyr Lagodych. Military and political relations between the Avar Khaganate and the Frankish Kingdom from the 780s to the beginning of IXth century ................................69 Oleh Luhovyi. Bulgaria and Russia in the traps of Byzantine policy. Balkan wars 967-971 ..................................................85 Oleh Bubenok. The problem of the origin of the Siverskyi Donets’ Jases.......................................................................112 Krzyszof Benyskiewicz. The Rurikids’ «дьявольская соблазна». Solution of dynastic conflicts in kievan Rus’ from ІХth to the beginning of the XIIth century in the light of the tale of Bygone Years ...................................................................126 Vitaliy Nagirnyy. Stanislav Dobryi Tudkovych: touches to the biogram ....................................................................158 Ihor Likhtei. Dynastic conflict between the Czech king Przemysl Otakar I and the Duke of Austria Leopold VI Babenberg in the 20s of the XIIIth century ............................171 Lеоntii Vоitovych. Production and processing of iron in Halych and Volyn’ lands in IX–XIVth centuries ..................191 QUESTIONS OF MODERN AND RECENT HISTORY Vitalii Shcherbak. Landownership as a sign of the freedoms of the «Zaporizian Army» ......................................................215 Oleksandr Hurzhii. Petro I and his henchmеn as «reformers» of Ukrainian trade .........................................228 Andrii Petrash. Missionary activity of the Society of Jesus in Chernivtsi (1885-1914) ....................................................252 Ivan Borovets. Slovakia in the Hungarian revision campaign (january – september 1938) ..................................269 7 Oleksandr Kravchuk, Lіudmyla Kravchuk. Socio-political views of Ihor Hubarzhevsky .................................................285 Oleksandr Lysenko, Oleksandr Maievskyi. Rashism as a Russian imperial ideology and political practice: the connotation of the notion ...............................................299 SOURCE SCIENCE AND HISTORIOGRAPHICAL STUDIES Ostap Kardash. «И иномоу бєщинью оучахоу»: unorthodox components of the canonical confrontation between the Сyril Methodian and the Latin Ecclesiastical traditions in the light of «The life of Constantine the Philosopher» of the second half of the IXth century ....................................310 Dmytro Hordiienko. The figure of princess Ol’ga in Ukrainian culture ............................................................333 Myroslav Voloshchuk. The problems and possibilities of searching of the Rus’ian settlers in the Piasts’ lands during the XIth–XIVth centuries: some anthroponymical remarks ...............................................................................359 Lyman Serhii. The diplomatic activity of Clemens von Metternich in the works of Vasily Karlovich Nadler (1840-1894) .........................................................................376 Tetiana Boriak. Oral history sources on the Holodomor through a prism of oral history theory: general features .......396 AD MEMORIAM Serhii Kopylov. Volodymyr Prokopovych Hazin (1936, August 24 – 2021, October 13) .................................414 8 ÄÆÅÐÅËÎÇÍÀÂײ ÒÀ ²ÑÒÎвÎÃÐÀÔ²×Ͳ ÑÒÓIJ¯ УДК 94:291.71(281.96+282/288)“08” DOI: 10.32626/2309-2262.2022-10.310-332 Остап Кардаш аспірант Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Центр медієвістичних студій 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 57 е-mail:

ORCID: 0000-0002-4250-6187 «È ÈÍÎÌÎÓ ÁªÙÈÍÜÞ ÎÓ×ÀÕÎÓ»: ÍÅÎÐÒÎÄÎÊÑÀËÜͲ ÑÊËÀÄβ ÊÀÍÎͲ×ÍÎÃÎ ÏÐÎÒÈÑÒÎßÍÍß ÊÈÐÈËÎ-ÌÅÔÎIJ¯ÂÑÜÊί ÒÀ ËÀÒÈÍÑÜÊί ÖÅÐÊÎÂÍÈÕ ÒÐÀÄÈÖ²É Ó Ñ²Ò˲ «ÆÈÒ²ß ÊÎÍÑÒÀÍÒÈÍÀ Ô²ËÎÑÎÔÀ» ÄÐÓÃί ÏÎËÎÂÈÍÈ ²Õ ñò. Стаття присвячена аналізу XV-ї глави анонімного «Житія Константина-Філософа», написаного кимось із його учнів у другій половині ІХ ст., котрий доволі детально описав низку слов’янських звичаєвих приписів, традиційних вірувань, світоглядних уявлень та дохристиянських родових полігамних норм сімейно-шлюбних відно- син, характерних для ранньосередньовічних моравських спільнот у володіннях князя Ростислава. Своє повідомлення Константиновий агіограф сконструював у формі звинувачень, висунутих опонентам солунських братів у Моравії, латинським місіонерам, за їх толеру- вання чи навіть пропагування і практикування згаданих поганських звичаїв, жертовних практик і неортодоксальних вчень поза офіцій- ними доктринами Латинської чи Ромейської Церков. На основі зіставлення даного агіографічного фрагмента з інши- ми різножанровими джерелами аналогічного змісту, а також шля- хом вивчення відомих на сьогодні різноманітних за часом і геогра- фією виникнення історіографічних концепцій середини ХХ – почат- ку ХХІ ст., здійснено спробу визначити походження усіх згаданих Константиновим агіографом звичаєвих норм і світоглядних ідей та реконструювати методи їх викорінення, що застосовувалися Константином-Кирилом у володіннях моравського князя Ростислава у 860-х рр., а згодом – великоморавським архієпископом Мефодієм та його послідовниками у державі князя Святоплука 870-х – 880-х рр. Автор доходить висновку, що «Житіє Константина», з одного боку, відображало поширення серед моравських gentium далекозахідно- го «іро-скотського» вчення про антиподів та кулясту форму Землі, привнесеного у першій половині ІХ ст. до басейну Морави місіонера- ми баварських діоцезів і монастирськх спільнот, зокрема з інтелек- 310 © Остап Кардаш, 2022 Äæåðåëîçíàâ÷³ òà ³ñòîð³îãðàô³÷í³ ñòó䳿 туального та еклезіального середовища Зальцбурзького архієпископ- ства; натомість інша частина приписів, вочевидь, стала наслідком деструктивного сприйняття здебільшого неофітським моравським населенням певних латинських патристичних ідей. З іншого боку, у світлі Константинової легенди доволі чітко відчитується проти- борство у державі Моймировичів кирило-мефодіївської місіонерської традиції та своєрідної латинської стратегії ненасильницької єванге- лізації, завдяки якій моравські неофіти тривалий час зберігали влас- ні поганські звичаєві норми та світоглядні уявлення. Ключові слова: Константин Філософ, Вірґілій, Алкуїн, латин- ське духівництво, агіографія, антиподи, релігійний синкретизм, язичницька норма, євангелізація. Ostap Kardash PhD-student Vasyl’ Stefanyk Precarpathian National University, Centrum Studiorum Mediaevalium, Shevchenko St., 57, Ivano-Farnikvsk, 76018,Ukraine е-mail:

ORCID: 0000-0002-4250-6187 «È ÈÍÎÌÎÓ ÁªÙÈÍÜÞ ÎÓ×ÀÕÎÓ»: UNORTHODOX COMPONENTS OF THE CANONICAL CONFRONTATION BETWEEN THE CYRIL-METHODIAN AND THE LATIN ECCLESIASTICAL TRADITIONS IN THE LIGHT OF «THE LIFE OF CONSTANTINE THE PHILOSOPHER» OF THE SECOND HALF OF THE 9TH CENTURY The article is devoted to the analysis of the 15th chapter of the anony- mous «Life of Constantine the Philosopher», written by one of his followers in the second half of the 9th century, who inconsiderable detail described a number of Slavic traditional and prescriptions beliefs, worldview sand pre-Christian, gentile polygamous norms of family and marriage relations, peculiar to the early medieval Moravian communities in the possessions of prince Rastislav. Constantine’s hagiographer constructed his message in the form of accusations brought against the Latin missionaries, the opponents of the Thessalonian brothers in Moravia, for their tolerating or even promoting and practicing the mentioned pagan customs, sacrificial practices and unorthodox teachings outside the official doctrines of the Latinor Byzantine Churches. Based on the comparison of the actual hagiographic fragment with other various sources of similar content, as well as by studying the cur- rently known historiographical concepts of the midd-20th – the early 21st centuries, diverse in terms of time and geography, the author made an attempt to determine the origin of all the traditional norms and world- view ideas, mentioned by Constantine’s hagiographer, and therefore to reconstruct the methods of their eradication, used by Constantine-Cyrill in the possessions of the Moravian prince Rastislav in 860-s, and later by the Great Moravian archbishop Methodius as well as by his follow- ers in the state of prince Sviatopluk in 870–880-s. The author comes to 311 Ïðîáëåìè ³ñòî𳿠êðà¿í Öåíòðàëüíî¿ òà Ñõ³äíî¿ ªâðîïè. Âèïóñê 10 conclusion that «The Life of Constantine», on the one hand, reflected the far-western Iro-Scotian doctrine about the Antipode sand the spherical shape of the Earth, carried over the Morava basin in the first half of the 9thcentury by missionaries of the Bavarian diocese sand monastic com- munities, particularly from the intellectual and ecclesiastical environment of the Archdiocese of Salzburg; instead, the rest of the prescriptions ap- parently resulted from the destructive perception of certain Latin patristic ideas by the mainly neophyte Moravian population. On the other hand, the confrontation between the Cyrill-Methodian missionary tradition and the original Latin strategy of non-violent evangelization (due to which the Moravian neophytes preserved their own pagan tradional norms and worldviews for a long period of time) in the lands of the Moimirids is quite clearly evident in the light of Constantine’s legend. Key words: Constantine the Philosopher, Virgil, Alcuin, Latin clergy, hagiography, the Antipodes, religious syncretism, pagan norm, evange- lization. Окрім основних канонічних складових місіонерської та церковно-релігійної конфронтації солунських братів Конс- тантина-Кирила (Cyrillus, † 869) і Мефодія (Methodius, † 885) з франко-баварським духівництвом латинського обряду у воло- діннях моравського князя Ростислава (Rasticius, † 870) впро- довж 863–867 рр., які загалом зводилися до міжконфесійних латино-ромейських диспутів щодо канонічності слов’янської мови у практиці богослужіння, доцільності вживання Filioque у Символі віри, а також проблеми походження Святого Духа, чільне місце на першому етапі цього протистояння займали, власне, проблеми неортодоксального характеру. До них відно- силися споріднені питання про ставлення обох місіонерських шкіл та церковних традицій до місцевих синкретичних віру- вань, язичницьких культових елементів і жертовних практик, реліктів дохристиянських звичаїв сімейних відносин морав- ських gentium ІХ ст., а також до впливів на їхню свідомість іно- земних світоглядних і місіонерських доктрин. У світлі звину- вачень своїх латинських опонентів у єресі за толерування і бу- цімто практикування ними самими перелічених норм у власній місійній та євангелізаційній практиці серед моравського насе- лення, окреслений світоглядний аспект слов’яно-латинського антагонізму висвітлив у XV-тій главі «Житія Константина Філосфа» його анонімний автор другої половини ІХ ст.1. Упродовж 1950-х – 2000-х рр. різноманітні версії інтер- претації змісту цього агіографічного сюжету, почасти дово- лі узагальнено чи навпаки фрагментарно пропонували: ні- мецький історик Фрідріх Репп (1903–1974)2, чеські історики й славісти Зденек Р. Діттріх (1923–2015)3, Франтішек Вацлав Мареш (1922–1994)4, Френсіс Дворнік (1893–1975)5, Душан Тржештик (1933–2007)6; російський еміграційний вчений- 312 Äæåðåëîçíàâ÷³ òà ³ñòîð³îãðàô³÷í³ ñòó䳿 славіст Олександр Ісаченко (1910–1978)7; болгарський до- слідник Іван Дуйчев (1907–1986)8; польський медієвіст Єжи Стжельчик (*1941)9. Натомість в українській історіографії роз- робки означеної проблематики відсутні. Відтак мета даної статті полягає у введенні згаданої проб- лематики до сучасного українського історіографічного дискур- су та формулюванні власної системи інтерпретацій та оцінок повідомлення XV-ї глави Константинової агіографії на основі зі- ставлення його змісту з іншими середньовічними документами подібного доктринального штибу, а також шляхом вивчення від- повідних поширених в науці історіографічних концепцій. За свідченнями агіографа Константина (Кирила), латинсь- кі місіонери баварських діоцезів, головно, Зальцбурґа й Пассау 860-х рр., не обмежуючись твердженнями про неканонічність використання слов’янської мови у літургійній практиці солунсь- кими братами-місіонерами, «нє токмо жє сє єдино глаголахоу, но и иномоу бєщинью оучахоу, глаголющє: ıaко подъ зємлєю живоуть чловѣци вєлєглави, и вєсь гадъ дьıaволѧ тварь єсть, и ащє кто оубиєть змию, дєвѧти грѣхъ избоудєть того ради. ащє чловѣка оубьєть кто, три мѣсѧци дапиєть въ дрєвѧнѣ чаши, а стєклѧнѣ сѧ нє прикасаєть. нє бранѧхоу жє жєрътвъ творити по пєрьвомоу обычаю ни жєнитвъ бєщислєныхъ творити»10. Як вва- жав Д. Тржештик, всі ці положення, довкола яких солунські місіо- нери сперечалися з місцевим латинським кліром, тогочасне обря- дове християнство вважало за lex Dei, своєрідну звичаєву «прав- ду»11. Звичаєвість більшості перелічених Константиновим агіогра- фом норм і дохристиянських світоглядних уявлень справді важ- ко заперечити. Однак таке авторське означення, попри свою ко- ректність, все ж є надто узагальненим, тому вважаємо доцільним вкотре розглянути детально кожен з наведених приписів. Агіографічна згадка, зокрема, про великоголових лю- дей («чловѣци вєлєглави»), котрі мешкають під землею, одра- зу ж наштовхує на ототожнення із античним вченням про ан- типодів, послідовником якого був ірландський місіонер, абат Зальцбурзького монастиря Св. Петра Вірґілій (Virgilius, † 784)12. Деяку інформацію «стосовно хибного, а також неправедного [з позиції Риму – О. К.] вчення» Вірґілія («Deperversa autem et iniqua doctrina») залишив папа Захарій (Zacharias, † 752) у своєму лис- ті до архієпископа Боніфація (Bonifatius, † 754) від 1 травня 748 р., наголосивши, «що інший світ та інші люди під землею є, чи також Сонце і Місяць», згідно з Вірґілієвою доктриною про антиподів13, котра до того ж пов’язувалася з піфагорійською науковою гіпотезою та подальшим вченням про кулясту форму Землі, оточеної зі всіх сторін океанами, послідовником якого, 313 Ïðîáëåìè ³ñòî𳿠êðà¿í Öåíòðàëüíî¿ òà Ñõ³äíî¿ ªâðîïè. Âèïóñê 10 власне, й був Вірґілій14. Тож, як бачимо, лист папи Захарія пря- мо підтверджує цілком незалежне від нього повідомлення ав- тора «Житія Константина» стосовно вчення про антиподів15. Описані вище ідеї Вірґілій приніс із собою у Баварію, при- бувши туди з нечисленним супроводом інших ірландських чен- ців близько 745 р., а із середовища, власне, баварського єпис- копату16 через його місіонерську діяльність у першій полови- ні ІХ ст. дане вчення проникло, зокрема, в Моравію17, де в се- редині 860-х рр. було засуджене як єретичне солунськими мі- сіонерами та їхніми послідовниками18. Діяльність пассауських місіонерів, яка охопила Моравію, за словами З. Р. Діттріха, іс- тотно не відрізнялася від Зальцбурзької місії, оскільки також мала принаймні частково «іроскотський характер»19. Відтак вчення про антиподів, безперечно, було відоме пассауському єпископату та місіонерам і в тому числі безпосередньо завдя- ки їм могло потрапити у володіння Моймировичів. За іншою версією, згадка про антиподів могла потрапи- ти до тексту «Житія Константина» також із грецьких дже- рел20, що видається нам менш ймовірним. Тож на даний час немає інших логічних пояснень, звідки агіограф Константина Філософа, свідок і безпосередній учасник кирило-мефодіївсь- кої місії, знав і достатньо вичерпно описав імпортовані до во- лодінь Моймировичів елементи неортодоксальних вчень, ін- телектуальних і церковних традицій, а також канонічне під- ґрунтя Константинової (Кирилової) боротьби з ними21. На питання, чому вчення про «alio mundo et aliis hominibus sub terra», навіть попри папське засудження, було настільки популярним в середовищі баварських місіонерів та зберегло- ся на теренах Великої Моравії, дуже оригінальну відповідь дав З. Р. Діттріх, наголосивши, що ця доктрина відіграла важливу психологічну функцію, особливо, серед слов’ян-неофітів, ко- трі не мали уявлення про чітко локалізований підземний світ, живучи у постійному страсі свого власного міфілогічного бес- тіарію та анімістичних вірувань22, «і для яких ця нова ідея мала бути найдзвичайно утішливою»23. Однак сама ж ідея іс- нування «інших людей» – антиподів в «іншому всесвіті», не- досяжному для людей тогочасного відомого світу, з погля- ду християнської доктрини й, зокрема, західної патристики була неприйнятною, оскільки не узгоджувалася з концепцією Одкровення, за якою усі люди походять безпосередньо від пер- ших людей, Адама та Єви, спасенні Христом, і в майбутньо- му завдяки Церкві мають повернутися до єдності во Христі24. Іншими словами, якщо б існували антиподи (які, власне, не походять від Адама і Єви), вони не вчинили б первородно- 314 Äæåðåëîçíàâ÷³ òà ³ñòîð³îãðàô³÷í³ ñòó䳿 го гріха і не були б відкуплені Христом, що, звичайно, супе- речить доктрині Церкви і заперечує універсальність людської спокути гріхопадіння25. Саме тому великій кількості як ро- мейських (візантійських), так і латинських ранньосередньо- вічних церковних мислителів доводилося боротися з цією док- триною, котра в їхній рецепції трактувалася як релікт язич- ницьких вірувань і суто єретичні погляди26. Тож засудження поширеної серед духівництва Моравії концепції про антиподів та кулястість Землі Константином (Кирилом) Філософом, що представляв ромейську менталь- ність і богословську думку, цілком узгоджувалося з аналогіч- ною позицією Латинської Церкви й, зокрема, папської курії стосовно цієї ж «perversa autem et iniqua doctrina»27. Без сумні- ву, це вчення не входило до офіційної доктрини латинських місіонерів і поширювалося разом з іншими «неортодоксальни- ми» ідеями різного походження28. Відтак осуд солунських місі- онерів стосувався не всього латинського духівництва, а, воче- видь, окремої групи баварського кліру – носіїв описаних вище ідей в моравських володіннях Ростислава. Окрім вчення про антиподів, Константин Філософ, за свідченнями свого агіографа, викорінював серед латинського духівництва у Моравії також релігійні традиції іншого похо- дження, зокрема, вже згадану дослівно вище ідею про те, що «вєсь гадъ дьıaволѧ тварь єсть, и ащє кто оубиєть змию, дєвѧти грѣхъ избоудєть того ради»29 Малоймовірно, щоб означена норма, як вважав чеський славіст-етимолог Ф. В. Мареш, була пов’язана з ірландською місіонерською традицією у Моравії перед приходом солунських братів, оскільки, за стародавньою ірландською легендою, св. Патрік (Patricius, † бл. 464), «апос- тол» Ірландії, вигнав з неї усіх отруйних змій і саме змія є іко- нографічним атрибутом Патріка30. Ця аналогія, побудована винятково на основі етнографічного та пізнього агіографічно- го матеріалу31, не є доказовою. Більш аргументовано та оригінально ідентифікувати зга- дані ідеї вдалося болгарському історику І. Дуйчеву. Він до- водив, що віра, наче всі плазуни є створіннями диявола і що вбивця змії отримає відпущення дев’яти гріхів – не місцево- го слов’янського походження, а пов’язана, радше, з доктри- ною споріднених між собою єресей маніхейців і павлікан, чиї ідеї були дуже близькими до переконань богомолів щодо «filii serpentis» («дітей змія»)32. Саме богомили (а з ними, як випливає з висновків автора, також маніхейці та павлікани – О. К.), ото- тожнюючи Сатану зі змієм, допускали вбивство змій, котрі, на їх переконання, були уособленням і втіленням диявола33. 315 Ïðîáëåìè ³ñòî𳿠êðà¿í Öåíòðàëüíî¿ òà Ñõ³äíî¿ ªâðîïè. Âèïóñê 10 З. Р. Діттріх цю маніхейську гіпотезу вважав абсурдною, стверджуючи, що віра у відпущення дев’яти гріхів за вбивст- во змії виникла внаслідок того, що латинські місіонери боро- лися проти практики вшанування змій, загалом поширеної се- ред слов’ян і балтів34. Загалом Діттріхова концепція видаєть- ся нам логічною і прийнятною. Показово, що навіть на почат- ку XV ст. чеський реформатор Ієронім Празький (Hieronymus, 1380–1416), проповідуючи християнство на заході Литви, на- штовхнувся на місцеві язичницькі практики поклоніння змі- ям, вічному вогню та священним лісам – тож у своєму місіо- нерському запалі він взявся вбивати змій, гасити священні вогнища та вирубувати священні дерева35. Відзначмо, що да- леко поза єретичними ідеями маніхейців чи павлікан, ототож- нити змія з дияволом, а відтак сформувати остаточну відра- зу до плазуна, як проклятого Богом ворога роду людського, символу зваби, хитрості, підступності та обману36, представ- никам латинської церковної традиції вдалося завдяки тлу- маченням отців Церкви, насамперед, св. Августина (Aurelius Augustinus, 354–430)37, який (до слова, теж упродовж 9-ти ро- ків (374–383 рр.) перебував під впливом маніхейства38) наго- лошував, що з-поміж «інших земних тварин, підданих й неви- нних» («animalia etiam terrestrial caetera subdita et innoxia») дия- вол «змія […], створіння, звичайно ж, слизьке і звивинами ви- крутистими рухливе, ділу його згоже, вибрав, через якого він промовляв»39, щоб спокусити Єву в Раю40. Тож з перспективи нашого бачення раціональне ядро міс- тять обидві вищезгадані версії І. Дуйчева та З. Р. Діттріха щодо інтерпретації уявлення моравських спільнот про плазунів. Цілком можливо, переконання про змогу отримати відпущен- ня дев’яти гріхів за вбивство змії як диявольського уособлення постало у морав’ян внаслідок викривленого, хибного сприй- няття ними відповідних окреслених (Августинових?) ідей ла- тинської патристики, привнесених в їх неофітські середови- ща місіонерами з баварських діоцезів. З іншого боку, не варто виключати, що у типово візантійській рецепції Константина (Кирила) Філософа, Мефодія та їхніх послідовників даний при- пис міг ототожнюватися саме з єретичними ідеями маніхей- ців і павлікан чи іншими їх аналогами. Натомість згадане Константиновим агіографом абсо- лютно очевидне язичницьке повір’я, за яким «чловѣка оу- бьєть кто, три мѣсѧци да пиєть въ дрєвѧнѣчаши, а стєклѧнѣ сѧ нє прикасаєть»41, не піддається чіткій і переконливій ана- логії та, найочевидніше, має місцеве народне походження42. Саме цей фрагмент дає нам уявлення про ті традиційні віру- 316 Äæåðåëîçíàâ÷³ òà ³ñòîð³îãðàô³÷í³ ñòó䳿 вання, котрі зберігало нещодавно охрещене моравське насе- лення й через які солунські місіонери, власне, й звинувачува- ли латинських священнослужителів Моравії у тому, що вони «нє бранѧхоу жє жєрътвъ творити по пєрьвомоу обычаю ни жєнитвъ бєщислєныхъ творити»43. Пассауське духівництво у Моравії характеризувалося своєю відносною толерантністю і компромісністю до багатьох язичницьких ідей, стандартів, звичаїв та інституцій вже християнізованого населення44. Як зауважив І. Дуйчев, Константину Філософу було лег- ко звинуватити латинське духівництво Моравії саме у його терпимості до язичницьких жертвоприношень («жєрътвъ […] по пєрьвомоу обучаю») і незаконних полігамних шлюбів («жєнитвъ бєщислєных»), які практикувала місцева морав- ська людність, котра, будучи зовсім недавно наверненою до християнської віри, в часи кирило-мефодіївської місії ще не встигла цілком відмовитися від старих поганських вірувань і традицій45. Загалом це підтверджують археологічні знахід- ки (поховань за язичницьким обрядом і залишки культових місць у межах поселень і великих градових центрів) з пері- оду місіонерської активності солунських братів у Моравії46. З іншого боку, така терпимість, найочевидніше, була реаль- ним елементом місіонерської методики і стратегії баварсько- го кліру в Моравії, який полягав у толерантному, поблажливо- му ставленні представників латинської церковної традиції до тих певних поганських звичаїв і, зокрема, жертовних прак- тик, котрі не суперечили християнській доктрині. Баварські єпископати, суфрагани Зальцбурзького архі- єпископства, мали неодмінно користуватися саме такими за суттю місіонерськими інструкціями та настановами щодо уникнення сили і примусу у наверненні язичників, викладе- ними англосаксонським ченцем Алкуїном (Albinus/Alcvinus, 735–804) у його кореспонденції до короля Карла Великого (Karolus Magnus, 742–814) та зальцбурзького єпископа Арна (Arn/Arnonus, † 821) у серпні 796 р.47. Ця очевидність випли- ває з низки взаємозалежних факторів. Насамперед, Алкуїн рекомендував у місіонерській проповіді наслідувати приклад святих апостолів, «які молоко, тобто м’які приписи своїм слу- хачам у [їх – О. К.] першій посвяті у вірі мали звичай давати […] щоб нове навернення народів у віру м’якшими приписа- ми [звершувалося – О. К.], як новонароджених молоком виго- довують, щоб через суворіші заповіді неукріплий дух не ви- кинув, що випив»48. Настановляючи, зокрема, зальцбурзько- го єпископа Арна, Алкуїн стверджував: «Істинно дитячий час життя приємністю материнського молока має бути вигодува- 317 Ïðîáëåìè ³ñòî𳿠êðà¿í Öåíòðàëüíî¿ òà Ñõ³äíî¿ ªâðîïè. Âèïóñê 10 ний і непідготовлену душу м’якшими заповідями божествен- ної солодкості слід підживлювати. Бо тверда їжа мужів є міц- них і вищі заповіді для тих, котрі навчений мають розум у за- коні Божому»49. Отже, Баварська Церква завдячувала англо- саксонському інтелектуалові концепцією довготривалої, нена- сильницької проповіді християнської доктрини серед поган- ських народів перед моментом їх безпосереднього добровіль- ного охрещення50, адже саме зі «старими міхами» («utres vete- res») Алкуїн порівнював усіх неофітів, «які у заблудах язични- цтва закостеніли» («qui ingentilitatis erroribus obduraverunt»)»51, й до котрих не рекомендував застосовувати «більш суворі за- повіді нової проповіді у посвяті віри» («austeriora in initio fidei novae praedicationis praecepta»)», інакше «вони порвалися б і до старих звичаїв невір’я повернулися б»52. Згадані агіографом Константина Філософа практики «жєрътвъ […] по пєрьвомоу обучаю» та, особливо, «жєнитвъ бє- щислєных» підпадали під окремо виділену Алкуїном категорію тих неофітів, «які в дитинстві християнської віри таїнство при- йняли, та диявольським лукавством будучи обмануті, слідують за тривалою звичкою плотських втіх чи будь-якими іншими пу- тами гріхів зв’язані»53. За рекомендаціями Алкуїна, таких осіб «спершу більш легкими припарками слів треба втішати, щоб від ліків покаяння налякані тяжкими докорами не відступили»54. Найцікавіше те, що англосаксонський вчений з найближ- чого оточення Карла Великого зовсім невипадково, букваль- но «молячи» («obsecrans»), рекомендував Арну дотримуватися у місіонерській практиці настанов папи Григорія І (Gregorius, бл. 540–604), викладених «у книзі пастирської опіки» («in libro pastoralis curae»)55 – власному «Пастирському правилі» («Regula pastoralis»)56, «щоб її частіше як підручник тримав у руках і в серці зберігав»57. Саме Григорій, настановляючи латинських місіонерів, зокрема, в англосаксонських володіннях Британії, звідки й походив Алкуїн, вперше рекомендував уникати жор- стких заходів у місіонерській та євангелізаційній практиці58, інтелігентно пристосовуючись до ментальності новонаверне- них народів; виявляти поблажливість до їхніх поганських зви- чаїв, допускати й використовувати (з метою пошуків цілих спільнот прихильників нового християнського вчення) ті еле- менти традиційних вірувань, котрі явно не суперечать док- трині Церкви, поступово наповнюючи їх християнським зміс- том; наказував не руйнувати поганських святилищ, а охре- щувати їх свяченою водою, зводити в них вівтарі з реліквія- ми, звершувати в іншій формі християнські урочистості, а за- мість принесення неофітами жертв язичницьким божествам, приносити їх, власне, християнському Богові59. 318 Äæåðåëîçíàâ÷³ òà ³ñòîð³îãðàô³÷í³ ñòó䳿 Алкуїнові настанови були успішно прийняті Арном, кот- рий став автором власного «Instructio pastoralis»60, вочевидь, покликався на лист англосаксонського ченця перед своїми мі- сіонерами та включив його разом з іншими текстами до складу «Codex Vindobonensis», як своєрідної збірки «місіонерських на- станов», упорядкованої зальцбурзьким архієпископом близь- ко 799 р. для організації християнської місії в Подунав’ї61. Відтак разом з ним запропоновану папою Григорієм І, а пізні- ше Алкуїном інструкцію до ненасильницької євангелізаційної та християнізаційної практики серед поганських народів пе- рейняла і використовувала більшість баварських місіоне- рів, суфраганів Зульцбурґа й учасників Дунайського сино- ду 796 р. (зокрема, пассауські місіонери)62, котрим після роз- грому Аварського каганату стали доступні для місіонерсько- го освоєння землі на північ від Дунаю, зокрема моравські во- лодіння Моймировичів63. Отже, всі фактори вказують на те, що останні три обвинувачення з боку Кирила (Константина Філософа), Мефодія та їхніх послідовників, занотовані авто- ром «Житія Константина», були висунуті латинському духів- ництву не за пропагування чи практикування ним згаданих поганських традицій, а, власне, за його місіонерську тактику толерантності відносно цих елементів язичництва64 і неможли- вість остаточно викорінити їх серед моравського населення65. Ці ж звинувачення, насправді, були надто дискусійними, адже не тільки в Моравії, а й на теренах інших слов’ян-нео- фітів християнським проповідникам доводилося упродовж кількох століть активно боротися проти звершень язичниць- ких жертвоприношень та практики багатоженства66. Власне, у володіннях Ростислава 860-х рр. Константин Філо- соф разом зі своїми послідовниками, як детально повідомляв його агіограф, взявши на озброєння канони Святого Письма, по- чав викорінювати всі описані вище вчення та поганські звичаї (окремо акцентуючи на полігамії): «всє жє сє, ıaко тєрниє посѣкъ, словєснымъ огнємъ попали, глаголѧ: пророкоу глаголющю о сємъ: пожри богови жєртвоу хвалѣ, и въздаждь вышнємоу мо- литвы твоıa. жєны жє оуности твоєıa нє отпоусти. […] cлышастє, ıaко рєчєно єсть дрєвнимъ: нє створиши прєлюбы. […] ıaжє єсть богъ съчєталъ чловѣка, да нє разлоучаєтасѧ»67. У світлі цього повідомлення неважко помітити, що за єди- ний інструмент навернення моравських gentium від окресле- них традицій до ортодоксального християнства Константин (Кирило) обрав саме євангелізаційну проповідь в ромейських традиціях, обґрунтовану головними канонами Святого Пись- ма. Наскільки вона була ефективною на першому етапі кири- 319 Ïðîáëåìè ³ñòî𳿠êðà¿í Öåíòðàëüíî¿ òà Ñõ³äíî¿ ªâðîïè. Âèïóñê 10 ло-мефодіївської місії у Моравії впродовж 863–867 рр., судити важко. Однак достеменно відомо, що великоморавський архі- єпископ Мефодій у 870-х – 880-х рр. змушений був продовжи- ти справу свого покійного на той час брата, перейшовши до більш рішучих методів і кодифікуючи для морав’ян і їхнього князя Святоплука (Zuentibald/Zuendibolch, † 894) слов’янською мовою «Закон судний людям»68, правовий кодекс, складений для неофітів спільно з групою Мефодієвих послідовників, можливо, за участі ромейського духівництва69. Ця юридична пам’ятка проголошувала непорушність шлю- бу70, передбачала примусову ліквідацію двоєженства71, а також суворі світські й церковні санкції за порушення християнських норм сімейних відносин (перелюбство, розпусту, зґвалтуван- ня та ін.)72. Дотримуватися саме цих норм і приписів у формі морально-етичних проповідей та настанов великоморавським елітам заповідав також гомілетичний твір «Владикам земним Боже слово повеліває» моравського походження73, автором яко- го, найочевидніше, був сам архієпископ Мефодій74. Однак такі норми церковного права, безсумнівно, вима- гали від новонаверненого слов’янського населення Великої Моравії, зокрема її правлячої верхівки, дотримання тих ви- мог, яким зобов’язувалися відповідати піддані ромейського імператора, що, зрозуміло, на ранніх етапах християнізації держави було неможливим75. У даному контексті цілком мож- на погодитися з твердженням Д. Тржештика, що для поган і неофітів «смертельно небезпечним» здавалося прийняття пра- ва християн замість свого власного. Для всієї спільноти неофі- тів така добровільна зміна, на переконання дослідника, була неможливою, оскільки зміна релігії означала зміну всього сві- топорядку і суспільного устрою76. Тож процес формування у моравських спільнот однорідної християнської ментальнос- ті, зокрема, через рецепцію запропонованих Константином й, особливо, його братом, архієпископом Мефодієм, норм вре- гулювання світського і церковного права цілком закономір- но розтягнувся в часі, не в останню чергу завдяки існуванню у державі Моймировичів вираженого слов’яно-латинського церковно-релігійного дуалізму77. Проблема ця, безперечно, за- слуговує спеціального ґрунтовного дослідження. Назагал, фрагмент XV-ї глави анонімної агіографічної ле- генди Константина Філософа висвітлював два ключові ас- пекти. По-перше, він став оригінальним джерелом інформа- ції про існування серед моравських неофітських спільнот се- редини – другої половини ІХ ст. численних елементів місцевого слов’янського релігійного синкретизму, поганських жертовних практик, традиційних забобон, родових традицій полігамних 320 Äæåðåëîçíàâ÷³ òà ³ñòîð³îãðàô³÷í³ ñòó䳿 шлюбів і, головне, іноземних світоглядних доктрин абсолютно різноманітного походження: від далекозахідних ірландських вчень про антиподів до можливих впливів маніхейства та де- структивного сприйняття моравськими неофітами певних ідей латинської патристики. По-друге, автор «Житія Константина Філософа», фактично, відобразив протиборство двох місіонер- ських стратегій і методологій у володіннях моравського князя Ростислава: латинської, франко-баварські представники кот- рої, будучи попередниками солунських братів-просвітителів, перейняли від папи Григорія І та англосаксонського ченця Алкуїна дуже споріднені інструкції ненасильницької євангелі- зації, а відтак толерантно й віротерпимо ставилися до окрес- лених поганських пережитків морав’ян, поступово прилашто- вуючи їх до власних євангелізаційних вчень; а також кирило- мефодіївської місіонерської практики, головні провідники якої Константин-Кирило й Мефодій, звинувачували своїх латинсь- ких опонентів у толерантності до відверто язичницьких місце- вих звичаїв та неортодоксальних вчень, рішуче викорінюючи їх євангелізаційною проповіддю. Оперта на канони Святого Писання, ця проповідь, як випливає із заключного фрагменту XV-ї глави «Житія Константина», стала головним інструмен- том у процесі викорінення латинських місіонерських звичаїв і конверсії моравського населення в лоні кирило-мефодіївської церковної традиції ІХ ст., яка зайняла не одне десятиліття. Примітки: 1. Žitije Konstantina. Magnae Moraviae Fontes Historici: Prameny k dějinám Velké Moravy (далі – MMFH). Tom 2: Textus biographici, hagiographici, liturgici / eds. Dagmar Bartoňková, Lubomír Havlík, Jaroslav Ludvíkovský, Zdeněk Masařík, Radoslav Vačerka. Brno: Universita J. E. Purkyně, 1967. S.103–105. 2. Repp F. Zur Erklärung von Kap. XV der Legende von Konstantin. Zeitschrift für Slavische Philologie. 1957. Volume 26. Nomer 1. S.114–118. 3. Dittrich Z.R. Christianity in Great-Moravia. Groningen: J.B. Wol- ters, 1962. P.43–46, 112–116. 4. Mareš F.V. «Jestli že někdo zabije člověka (?), ať pije tři měsí cez dřevěné číše as kleněné ať sene dotýká» (Vita Constantini 15, 10). Slavia. Časopis pro Slavanskou filologii. 1966. Ročník 35. S.525–529. 5. Dvornik F. Byzantine missions among the Slavs. SS. Constan- tine-Cyril and Methodius. New Brunswick; New Jersey: Rutgers University Press, 1970. P.118–119. 6. Třeštík D. Powstanie Wіelkich Moraw. Morawianie, Czesi i Euro- pa Środkowa w latach 791–871. Warszawa: Wydawnictwa Uni- wersytetu Warszawskiego, 2009. S.251. 321 Ïðîáëåìè ³ñòî𳿠êðà¿í Öåíòðàëüíî¿ òà Ñõ³äíî¿ ªâðîïè. Âèïóñê 10 7. Исаченко А.В. К вопросу об ирландской миссии у паннон- ских и моравських славян. Вопросы славянского языкознания. 1963. Выпуск 7. С.52–58. 8. Dujčev I. Mediovo Bizantino-Slavo. Volume 2: Saggi di storia let- teraria. Storia e letteratura. Volume 113. Roma: Edizioni di storia e letteratura, 1968. P.113–121. 9. Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze średniowiecznej Europy. War- szawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1987. S.214–215, 419. 10. Žitije Konstantina... S.103. 11. Třeštík D. Powstanie Wielkich Moraw... S.251. 12. Repp F. Zur Erklärung von Kap. XV... S.117; Dittrich Z.R. Christianity in Great-Moravia… P.43–45; Исаченко А.В. К вопро- су об ирландской миссии... С.52–55; Mareš F.V. «Jestliže někdo zabije člověka… S.529; Dujčev I. Mediovo Bizantino-Slavo… P.116– 118; Dvornik F. Byzantine missions… P.118; Löwe H. Salzburg als Zentrum literarischen Schaffensim 8. Jahrhundert. Mitteilungen der Gesellschaft für Salzburger Landeskunde.1975. Bild.115. Nomer 1. S.101, 126; Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze... S.419; Polek K. Chrystianizacja Moraw i Słowacji w okresie przed cyrylometo- diańskim. Chrystianizacja «Młodszej Europy» / eds. Józef Dobosz, Jerzy Strzelczyk, Marzena Malta. Poznań: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu; Wydawnictwo Naukowe, 2017. S.74. 13. «[…] quae contra Deum et animam suam locutus est, quod alius mundus et alii homines sub terra sint seu sol et luna […]», Papst Zachariasan Bonifatius; nochmalige Erörterung der Fragen über Taufe, Irrlehren, fränkische Synoden. 748 Mai 1. Monumenta Ger- maniae Historica. Epistolae selectee [далі – MGH]. Tomus 1: S. Bo- nifatii et Lulli epistolae. Berolini: Apud Weidmannos, 1916. P.179. 14. Repp F. Zur Erklärung von Kap. XV... S.117; Исаченко А.В. К вопросу об ирландской миссии... С.52–53; Dujčev I. Mediovo Bizantino-Slavo… P.116–117; Löwe H. Salzburgals Zentrum… S.101; Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze… S.214–215; Еко У. Пласка Земля, антиподи та сферична Земля. Історія філософії. Античність та Середньовіччя / за ред. Умберто Еко, Рікардо Федріги. Харків: Фоліо, 2021. С.464–467. Вчення про куляс- ту форму Землі, яке попервах підтримувала більшість отців Церкви (див., зокрема: Krawiec A. Konsekwencje chrystianizacji dla społecznościi społeczeństw «Młodszej Europy». Chrystianizacja «Młodszej Europy» / eds. Józef Dobosz, Jerzy Strzelczyk, Marzena Malta. Poznań: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu; Wydawnictwo Naukowe, 2017. S.289), не було єретичним і не су- перечило християнській доктрині Церкви, хоча й знаходило не надто багато послідовників у середовищі ранньосередньо- вічних інтелектуалів (див.: Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze... S.215; Еко У. Пласка Земля... С.464–467). Однак, на переконан- ня Є. Стжельчика, саме «небезпека антиподів відкинула деяких ранньосередньовічних мислителів і письменників (досить зга- дати тут св. Августина чи Ісидора Сивільського) від прийняття доктрини про кулястість Землі. Християнська Земля стала на- впаки пласкою» (Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze... S.216). 322 Äæåðåëîçíàâ÷³ òà ³ñòîð³îãðàô³÷í³ ñòó䳿 15. Repp F. Zur Erklärung von Kap. XV... S.116–117; Исачен- ко А.В. К вопросу об ирландской миссии... С.55; Dittrich Z.R. Christianityin Great-Moravia... P.44; Dujčev I. Mediovo Bizantino- Slavo… P.119; Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze... S.419. 16. Ставши близько 745 р. абатом монастиря Св. Петра, Вірґілій, без сумніву, створив у Зальцбурзі своєрідне інтелектуаль- не середовище, яке ж сам очолив (див.: Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze… S.210, 217; Королев А.А. «Словно лучистое си- яющее видение»: еще раз к вопросу об ирландской миссии в Великой Моравии. Именослов. История языка. История куль- туры / отв. ред. Фёдор Успенский. Труды Центра славяно- германских исследований. Том 2. Москва: Русский Фонд Со- действия Образованию и Науке; Университет Дмитрия По- жарского, 2012. С.305). Так, починаючи з другої полови- ни VIII ст., у Баварській Церкві, в найважливішах сферах її діяльності (надто на сході Баварії – у Зальцбурзі) виразно про- стежуються тривалі «іро-скотські» впливи (див.: Dittrich Z.R. Christianity in Great-Moravia… P.32–33; Havlík L.E. Byzantská misea Velká Morava. Sborník Matice moravské. Ročník 82. S.106; Löwe H. Salzburgals Zentrum... S.104; Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze... S.167, 210–211). Про це свідчать, зокрема, збере- жені у «Старшій книзі побратимів» («Liber confraternitatum ve- tustior Sancti Petri Salisburgensis») вищезгаданого зальцбурзько- го монастиря Св. Петра 15 імен абатів (від Колумби [Columbe, 521–597] до Слебене [Zslibdeni, † 767]) ірландського монасти- ря на острові Йона (в архіпелазі Внутрішніх Гебридських ост- ровів біля західних берегів Шотландії) (див.: Liber confraterni- tatum vetustior. MGH. Necrologia Germaniae. Tomus 2: Diocesis Salisburgensis / ed. Sigmund Herzberg-Fränkel. Berolin: Apud Weidmannos, 1904. P.27; див. також: Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze… S.210; Королев А.А. «Словно лучистое сияющее виде- ние… C.308), а також той факт, що навіть у ІХ ст. у Зальцбурзі було двічі переписано трактат «Про святі місця» («De locis sanctis») йонського абата-ірландця Адамнана (Adamnanus/Adomnanus Hiiensis, 624–704) (див.: Löwe H. Salzburg als Zentrum... S.100; Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze... S.210). Невипадково зальц- бурзький архієпископ Арн офіційно сам називав себе «наступ- ником найпобожнішого і найвидатнішого Вірґілія» («successor religiosis simi et famosissimi Virgilii») (див.: Arn Salisburgensis episcopus Regi nolem fratrem iter facientem Italicis omnibus commendat. S.785–798. MGH. Tomus 4: Epistolae Karolini Aevi (T. II) / ed. Societas Aperiendis Fontibus Rerum Germancarum Medii Aevi. Berolini: Apud Weidmannos, 1895. P.498). 17. Žitije Konstantina... S.103, pozn. 5; Repp F. Zur Erklärung von Kap. XV... S.117; Dittrich Z.R. Christianity in Great-Moravia... Р.44; Dvornik F. Byzantine missions... Р.118–119; Королев А.А. «Словно лучистое сияющее видение»... С.322–323. 18. Dujčev I. Mediovo Bizantino-Slavo… P.119. 19. Dittrich Z. R. Christianity in Great-Moravia... Р.34. 20. Polek K. Chrystianizacja Moraw... S.74. 323 Ïðîáëåìè ³ñòî𳿠êðà¿í Öåíòðàëüíî¿ òà Ñõ³äíî¿ ªâðîïè. Âèïóñê 10 21. Žitije Konstantina... S.103–105. Альтернативна версія, за якою перші місіонерські акції ірландських ченців з Баварії, зокре- ма, із Зальцбурґа серед моравів та інших слов’ян, що прожи- вали на північ від Дунаю, були пов’язані з особою Вірґілія чи, принаймні, часом його діяльності у Зальцбурзі, абож на зла- мі VIII–IX ст. (див., наприклад: Dittrich Z.R. Christianity in Great-Moravia... Р.35, 41–53; Třeštík D. Powstanie Wielkich Mo- raw... S.49), абсолютно непідтверджена надійними джерела- ми, на відміну від таких місій у нижньопаннонських та каран- танських володіннях (див., насамперед, відповідні місіонерсь- кі сюжети: Conversio Bagoariorum et Carantanorum. MMFH. Tom 3: Diplomata. Epistolae. Textus histori civarii / eds. Dogmar Bartoňková, Lubomír Havlík, Ivan Hrbek, Jaroslav Ludvíkovský, Radoslav Vačerka. Brno: Universita J.E. Purkyne, 1969. P.304–305; див. також: Löwe H. Salzburgals Zentrum... S.125; Королев А.А. «Словно лучистое сияющее видение... C.306), а відтак є недове- дена і спростовона сучасною історіографією (див.: Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze… S.223–224; Королев А.А. «Словно лучистое сияющее видение... C.293–324). 22. Dittrich Z.R. Christianity in Great-Moravia… Р.45–46, 112. 23. Ibidem. Р.45–46. 24. Исаченко А.В. К вопросу об ирландской миссии... С.53, 58; Löwe H. Salzburgals Zentrum... S.126; Strzelczyk J.Iroszkoci w kulturze... S.215; Еко У. Пласка Земля… С.467. 25. Еко У. Пласка Земля... С.467; Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze... S.215. 26. Dujčev I. Mediovo Bizantino-Slavo… P.119. 27. Ibidem. 28. Королев А. А. «Словно лучистое сияющее видение... С.323. 29. Žitije Konstantina... S.103. 30. Mareš F. V. «Jestliže někdo zabije člověka... S.529. 31. Flechner R. Saint Patrick Retold. The legend and history of Ireland’s patron saint. Princeton; Oxford: Princeton University Press, 2019. Р.211–213. 32. Dujčev I. Mediovo Bizantino-Slavo… P.119–120. 33. Ibidem. 34. Dittrich Z.R. Christianity in Great-Moravia… Р.114–115; Gieysz- tor A. Mitologia Słowian. Warsyawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego, 2006. S.89, 272–273; Ґейштор А. Міфологія сло- в’ян / пер. з польської Сергія Гіріка. Київ: Кліо, 2015. С.83–84, 265–266. 35. Gieysztor A. Mitologia Słowian… S.89; Ґейштор А. Міфологія слов’ян… C.84. 36. Ле Бра-Шопар А. Філософський зоопарк: від отваринення до вилучення з людства / з фр. пер. Валентина Шевченко. Київ: Пульсари, 2009. С.148, 181. 37. Ibidem. С.148. 38. Rops D. Kościoł wczesnego średniowiecza. Warszawa: Instytut Wydawniczy Pax, 2014. S.10–12, 28–30; Ле Бра-Шопар А. 324 Äæåðåëîçíàâ÷³ òà ³ñòîð³îãðàô³÷í³ ñòó䳿 Філософський зоопарк... С.179; Гілл Д. Історія християнства. Київ: Темпора, 2010. С.90. 39. «[…] colubrum […] animal scilicet lubricum et tortuosis anfractibus mobile, operi suo congruum, per quem loqueretur, elegit», S. Au- relii Augustini Hipponensis episcope ad Marcellinum decivitate Deilibri XXII. Patrologiae Cursus Complectus. Series prima / accu- rante J.-P. Migne. Tomus 41/7: S. Aurelii Augustini Hipponensis episcopi opera omnia. Paris: Excudebatur et venitapud J.-P. Migne editorem, in via dicta d’Amboise, prope portam lutetiae Parisiorum vulgo d’Enfernominatam, 1845. Lib.XIV. Cap.11. P.419. 40. Ibidem; Ле Бра-Шопар А. Філософський зоопарк... С.148. 41. Žitije Konstantina... S.103. 42. Dujčev I. Mediovo Bizantino-Slavo… P.120; Mareš F.V. «Jestliže někdo zabije člověka… S.525–529. При цьому Ф. В. Мареш вважав, що в оригінальному глаголичному тексті «Житія Константина» йшлося не про «чл~ка» («чловѣка»), а про «члька», плазуна (див.: Mareš F.V. «Jestliže někdo zabije člověka... S.526– 529). Відповідний агіографічний фрагмент, на його думку, мав бути записаний так: «ащє члька оубьєть кто […]», що за- безпечувало б його логічний зв’язок з попереднім приписом «ащєкто оубиєть змию […]». Тобто заборона торкатися скла і вимога пити виключно з дерев’яної чаші протягом трьох мі- сяців у такому випадку накладалася на того, хто вб’є «іншого плазуна» (Ibidem. S.528). За словами дослідника, слово «члькъ» мало давньопольське, поморське походження, поширювало- ся на західнослов’янських мовних теренах й використовува- лося, зокрема, в Моравії, але було абсолютно невідомим і не- зрозумілим для південнослов’янських і руських переписува- чів «Житія Константина», які, власне, й змінили первинне прочитання «члька» на ««чл~ка/чловѣка» у новому кирилич- ному варіанті (Ibidem. S.526–529). Зважаючи на маловивче- ність даного агіографічного уривка, загалом добре аргумен- товане, оригінальне трактування Ф. В. Мареша беззаперечно слід враховувати, хоча й беручи до уваги його почасти гіпо- тетичний характер. У будь-якому випадку воно не заперечує місцевого слов’янського походження означного повір’я. 43. Žitije Konstantina... S.103. 44. Dittrich Z. R. Christianity in Great-Moravia… Р.114–116. 45. Dujčev I. Mediovo Bizantino-Slavo… P.120. 46. Dittrich Z. R. Christianity in Great-Moravia... Р.17; Třeštík D. Powstanie Welkich Moraw... S.183; Polek K. Chrystianizacja Mo- raw... S.74–75, 77; Galuška L. Rex, principes, optimates – elity Wielkich Moraw. Wielkie Morawy / red. P. Kouřil. Gniezno; Szczecin: Muzeum Początków Państwa Polskiego w Gnieźnie S.50, 50–63. 47. Alcvinus Arnoni episcopo Salisburgensi, qua ratione Huni fidem christianam docendi sint, exponit. 796 post Aug. 10. MGH. Tomus 4: Epistolae Karolini Aevi (T. II) / ed. Societas Aperiendis Fontibus Rerum Germancarum Medii Aevi. Berolini: Apud Weidmannos, 1895. P.156–159; Alcvinus Carolo regi Hunos subactos gratulatur. 325 Ïðîáëåìè ³ñòî𳿠êðà¿í Öåíòðàëüíî¿ òà Ñõ³äíî¿ ªâðîïè. Âèïóñê 10 Suadet, ut mansueti sacerdotes ad eos mittantur; ne decimae eis imperentur; quo modo ad Christi fidem convertipos sint. 796 post Aug. 10. Ibidem. P.163–166. Див. також: Polek K. Chrystianizacja Moraw... S.56; Sosnowski M. Strategia misyjna ad gentes na łacińskim Zachodzie – dylematy i rozwiązania Chrystianizacja «Młodszej Europy» / eds. Józef Dobosz, Jerzy Strzelczyk, Marzena Malta. Poznań: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu; Wydawnictwo Naukowe, 2017. S.239–240; Panic I. Valde desi- derandum est Deique misericordia toto corde deprecanda, ut illi in opere Dei finiantur. Uwagi na temat związku pomiędzy upadkiem państwa Awarów a możliwością podjęcia akcji chrystianizacyjnej wśród Słowian. Kontekst awarski. Kościół w społeczeństwiew Czechach i w Polsce w średniowieczu i w epoce nowożytnej / red. Wojciech Iwańczak, Agniesyka Januszek-Sieradzka, Janusz Smołucha. Kraków: Wydawnictwo Naukowe Akedemii Ignatianum w Krakowie, 2020. S.28–29. 48. «Qui lac – id est suavia praecepta – suis auditoribus in initio fidei ministrare solebant […] ut nova populorum ad fidem conversio mollioribus praeceptis; quasi infantilis aetas lacte esset nutrien- da ne per austeriora praecepta fragilis mens evomat, quod bibit», Alcvinus Carolo regi Hunos... P.157. 49. «Nam infantilis aetas suavit at e materni lactis nutrienda est; et rudis anima mollioribus divinae dulce dinis praeceptis alenda est. Nam solidus cibus virorum est fortium; et altiora praecepta illorum sunt, qui exercitatos habent sensus in lege Dei», Alcvinus Arnoni episcopo... P.165. 50. Королев А. А. «Словно лучистое сияющее видение»... С.309; Polek K. Chrystianizacja Moraw... S.56; Sosnowski M. Strategia misyjna adgentes... S.239–240; Ильина А.А. Послание миссио- неру: Алкуин о евангелизациия зычников. Cursor mundi: Че- ловек Античности, Средневековья и Возрождения: научный альманах, посвящённый проблемам исторической антропо- логии. 2021. Выпуск 12. С. 29. 51. Alcvinus Arnoniepiscopo... P.165; Ильина А.А. Послание мис- сионеру... С.29–30. 52. «[…] rum puntur et ad veteres consuetudines per fidiae revol- vuntur», Alcvinus Arnoni episcopo... P.165. Алкуїн вважав, що «більш стійким є, отже, у всякому ділі розум, що тривалий час у практикуванні святої віри зміцнювався, аніж [той, що – О. К.] новою проповіддю наставлений» («Constantior es titaque ad omne opus mens multo tempore in sacrae fidei exercitatione roborata, quam novella praedicatione initiata»), Ibidem. 53. «[…] qui ab infantia christianae fidei sacramenta susceperant et diabolica fraude post decepti longa consuetudine carnales secuti suntluxorias vel aliis quibuslibet peccatorum nexibus obligati», Ibidem. P.166. 54. «Levioribus primo verborum fomentis consolandi sunt, ne paeni- tentiae medicamenta durioribus exterriti castigationibus abhor- reant», Ibidem. 326 Äæåðåëîçíàâ÷³ òà ³ñòîð³îãðàô³÷í³ ñòó䳿 55. Ibidem. 56. Ильина А.А. Послание миссионеру... С.30. 57. «[…] ut illum saepius quasi enchiridion habeas in minibus et in cordereteneas», Alcvinus Arnoni episcopo... P.166. 58. Ильина А.А. Послание миссионеру... С.30. 59. Rops D. Kościoł wczesnego średniowiecza... S.211; Lipoński W. Narodziny cywilizacji Wysp Brytyjskich. Wyd.II. Poznań: Bene Nati, 1995. S.185, 232; Веселі Е. Вибори папи: Від святого Петра до Франциска / переклад з хорват. о. Корнилія Віктора Яремака, ЧСВВ. Жовква: Місіонер, 2014. С.51; Sosnowski M. Strategia misyjna adgentes... S.227–228. Польський історик Войцех Ліпоньський дуже вдало висловився про те, що «з ча- сів Григорія Виликого Церква почала краще, ніж будь-коли розуміти значення позавербальних способів поширення віри» (див.: Lipoński W. Narodziny cywilizacj... S.246). 60. Arnonis Instructio pastoralis. MMFH. Tom 4: Leges, textus iuridici supplementa / eds. Dogmar Bartoňková, Karel Haderka, Lubomír Havlík, Jaroslav Ludvíkovský, Josef Vašica, Radoslav Vačerka. Brno: Universita J.E. Purkyně, 1971. S.16–17. Див. також: Polek K. Państwo wielkomorawskie i jeg osąsiedzi. Kraków: Wydawnictwo Naukowe WSP, 1994. S.83, 86. 61. Королев А.А. «Словно лучистое сияющее видение»... С.310; Ильина А.А. Послание миссионеру... С.31. 62. Lowmiański H. Religia Słowian i jej upadek (w VI–XII w.). Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1979. S.271; Ловмянский Г. Религия славян и ее упадок (VI–XII вв.). Санкт-Петербург: Академический проект, 2003. С.217–218; Polek K. Chrystianizacja Moraw... S.55–56; Panic I. Valde deside- randum est.... S.28–29. 63. До речі, подібна селективна толерантність та прийняття тих еле- ментів язичництва, які могли бути особливо придатними для на- вернення поганських спільнот, ще більше виявляли та практикува- ли місіонери «іро-скотської» церковної традиції (див.: Lipoński W. Narodzinycy wilizacji... S.232), під безпосереднім впливом котрої перебувало духівництво Баварської, особливо, Зальцбурзької Церкви (див.: Dittrich Z.R. Christianityin Great-Moravia… P.51; Strzelczyk J. Iroszkoci w kulturze... S.167, 170, 207–228). 64. Королев А.А. «Словно лучистое сияющее видение»… С.323; Dujčev I. Mediovo Bizantino-Slavo… P.120. 65. Dujčev I. Mediovo Bizantino-Slavo… P.120–121; Dvornik F. By- zantine missions… Р.118. 66. Dujčev I. Mediovo Bizantino-Slavo… P.120–121. 67. Žitije Konstantina… S.103–105. 68. Dvornik F. The Slavs. Their Early History and Civilization. Boston: American Academy of Arts and Sciences, 1956. P.169; Dvornik F. Byzantine missions…P.178; Havlík L.E. Kronika o Velké Moravě. Brno: Jota, 2013. S.31; Avenarius A. Byzantská kultúra v slovan- skom prostredí v VI.–XII. storočí. K problému recepcie a transfor- mácie. Bratislava: Vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied, 1992. 327 Ïðîáëåìè ³ñòî𳿠êðà¿í Öåíòðàëüíî¿ òà Ñõ³äíî¿ ªâðîïè. Âèïóñê 10 S.93–94; Mühle E. Słowianie. Rzeczywistość i fikcja wspólnoty. VI– XV wiek. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2020. S.164. 69. Закоnъ соудnыи людьми. MMFH. Tom 4: Leges, textus iuridici supplementa / eds. Dogmar Bartoňková, Karel Haderka, Lubomír Havlík, Jaroslav Ludvíkovský, Josef Vašica, Radoslav Vačerka. Brno: Universita J.E. Purkyně, 1971. S.147–198; Див. також: Dvornik F. The Slavs... P.169; Dvornik F. Byzantine missions... P.178–179; Флоря Б.Н. Принятие христианства в Великой Моравии, Чехии и Польше. Принятие христианства народами Центральной и Юго-Восточной Европы и крещение Руси / под ред. Геннадия Литаврина. Москва: Наука, 1988. C.128–130; Иванов С.А. Ви- зантийская религиозная миссия VIII–ХІ вв. Христианство в странах Восточной, Юго-Восточной и Центральной Европы на пороге второго тысячелетия / отв. ред. Борис Флоря. Москва: Языки славянской культуры, 2002. С.25; Avenarius A. Byzantská kultúra...S.93; Mühle E. Słowianie… S.164. 70. Закоnъ соудnыи людьми... S.195–197; Флоря Б.Н. Принятие христианства в Великой Моравии… С.129. 71. Закоnъ соудnыи людьми... S.186. 72. Закоnъ соудnыи людьми... S.181–182, 185–186. Церковні пока- рання «Закону» регламентувалися нормами ромейського пра- ва: 7-літній піст («пос(тъ) з᷈ лѣт(ъ)») присуджувався за розпусту, зваблення неповнолітньої дівчини, двоєженство, в окремих ви- падках – з повною або частковою конфіскацією майна (Ibidem. S.181–182, 185–186). Натомість відрізання носа «по закоnоу люд- скомоу [світському – О. К.]» і 15-літній термін покаяння (постъ єı᷈лѣт(ъ)) – «ижє коупєтроу свою поимєть жєnѣ сєбє», або ж «ижє свою дъщєрь поимєть от с(вѧ)т(а)го кр(ь)щєnиıa и ижє с моужа- тою обрѣтаѥть сѧ», тобто за одруження з матір’ю власного хре- щеника, власною похресницею чи заміжньою жінкою, при чому відповідні кари у даних випадках застосовувалися до обох ви- нуватців, котрі останні три роки покаяння постили «о хлѣбѣ и о водѣ» (Ibidem. S.183). Усі згадані «Законом» світські норми пока- рання, однаково визначалися за «Еклогою» – ромейським кодек- сом законів VIII ст., який нерідко приписував грішникам тяж- кі тілесні покарання (Ibidem. S.181–186, 189, 194; Havlík L.E. Moravska spolećnost a stät v 9. stoletiII. Moravsky stät a jeho vlädní organizace v 9. stoleti. Slavia Antiqua: czasopismo poświęcone sta- rożytnościom słowiańskim. 1981/1982. Tom 28. S.90; Флоря Б.Н. Принятие христианства в Великой Моравии… С.129; Avenarius A. Byzantská kultúra… S.93–94). 73. Vladykam zemlę Božie slovo velitъ. MMFH. Tom 4: Leges, textus iuridici supplementa/ eds. Dogmar Bartoňková, Karel Haderka, Lubomír Havlík, Jaroslav Ludvíkovský, Josef Vašica, Radoslav Vačerka. Brno: Universita J.E. Purkyně, 1971. S.199–204. Див. також: Havlík L.E. Kronika o Velké Moravě... S.31–32. 74. Vladykam zemlę Božie… S.199. 75. Иванов С.А. Византийская религиозная миссия VIII–ХІ вв… С.25. 76. Třeštík D. Powstanie Wielkich Moraw... S.182–183. 328 Äæåðåëîçíàâ÷³ òà ³ñòîð³îãðàô³÷í³ ñòó䳿 77. Див.: Dittrich Z.R. Christianityin Great-Moravia… P.234, 238; Medek V. Osudy moravské církve do konce 14. věku. I. Díl: Dějin olomoucké arcidiecéze. Praha: Česká katolická charita, 1971. S.21; Ratkoš P. Slovensko v dobe Veľkomoravskej. Košice: Východoslovenské vydavateľstvo, 1988. S.107–108; Marsina R. Založenie a oneskorené obnovenie Nitrianskeho biskupstva. Ingenii Laus. Zborník štúdií venovaný jubilujúcemu prof. PhDr. Jánovi Lukačkovi, Csc. Bratislava: Univerzita Komenskeho v Bratislave, 2017. S.69; Botek A. Ustanovenie Nitrianskeho bisk- upstva v roku 880 a otázka katedrálneho chrámu. Konštantínove listy. 2021. Volume 14. Issue 1. S.8. References: 1. Alcvinus Arnoni episcopo Salisburgensi, qua ratione Huni fidem christianam docendi sint, exponit. 796 post Aug. 10. (1895). Monumenta Germaniae Historica. T. 4: Epistolae Karolini Aevi (T. II). Berolini: Apud Weidmannos, 163–166 [in Latin]. 2. Alcvinus Carolo regi Hunos subactos gratulatur. Suadet, ut man- sueti sacerdotes ad eos mittantur; ne decimae eis imperentur; quo modo ad Christi fidem converti possint. 796 post Aug.10. (1895). Monumenta Germaniae Historica. T.4: Epistolae Karolini Aevi (T. II). Berolini: Apud Weidmannos, 156–159 [in Latin]. 3. Arn Salisburgensis episcopus Regi nolem fratrem iter facien- tem Italicis omnibus commendat. 785–798. (1895). Monumenta Germaniae Historica. T.4: Epistolae Karolini Aevi (T.II). Berolini: Apud Weidmannos, 497–498 [in Latin]. 4. Avenarius, A. (1992). Byzantská kultúra v slovanskom prostredí v VI.–XII. storočí. K problému recepcie a transformácie. Bratislava: Vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied [in Slovak]. 5. Bartoňková, D., Haderka, K., Havlík, L., Ludvíkovský, J., Vačerka, R. (Eds.). (1971). Arnonis Instructio pastoralis. Magnae Moraviae Fontes Historici: Prameny k dějinám Velké Moravy. T.4: Leges, textus iuridici supplementa. Brno: Universita J.E. Pur- kyně, 16–17 [in Latin]. 6. Bartoňková, D., Haderka, K., Havlík, L., Ludvíkovský, J., Vačerka, R. (Eds.). (1971). Закоnъ соудnыи людьми. Magnae Moraviae Fontes Historici: Prameny k dějinám Velké Moravy. T.4: Leges, textus iuridici supplementa. Brno: Universita J.E. Purkyně, 147–198 [in Old Slavic]. 7. Bartoňková, D., Haderka, K., Havlík, L., Ludvíkovský, J., Vačer- ka, R. (Eds.). (1971). Vladykam zemlę Božie slovo velit. Magnae Moraviae Fontes Historici: Prameny k dějinám Velké Moravy. T.4: Leges, textus iuridici supplementa. Brno: Universita J.E. Purkyně, 199–204 [in Old Slavic]. 8. Bartoňková, D., Havlík, L., Hrbek, I., Ludvíkovský, J., Vačerka, R. (Eds.). (1969). Conversio Bagoariorum et Carantanorum. Magnae Moraviae Fontes Historici: Prameny k dějinám Velké Moravy. T.3: Diplomata. Epistolae. Textus histori civarii. Brno: Universita J.E. Purkyne, 292–322 [in Latin]. 329 Ïðîáëåìè ³ñòî𳿠êðà¿í Öåíòðàëüíî¿ òà Ñõ³äíî¿ ªâðîïè. Âèïóñê 10 9. Bartoňková, D., Havlík, L., Ludvíkovský, J., Masařík, Z., Vačer- ka, J. (Eds.). (1967). Žitije Konstantina. Magnae Moraviae Fontes Historici: Prameny k dějinám Velké Moravy. T.2: Textus biographici, hagiographici, liturgici. Brno: Universita J.E. Purkyně, 57–115 [in Old Slavic]. 10. Botek, A. (2021). Ustanovenie Nitrianskeho biskupstva v roku 880 a otázka katedrálneho chrámu. Konštantínove listy, 14/1, 3–22 [in Slovak]. 11. Dittrich, Z.R. (1962). Christianity in Great-Moravia. Groningen: J.B. Wolters [in English]. 12. Dujčev, I. (1968). Mediovo Bizantino-Slavo. Vol.2: Saggi di stori a letteraria. Storia e letteratura. Vol.113. Roma: Edizioni di storia e letteratura [in Italian]. 13. Dvornik, F. (1956). The Slavs. Their Early History and Civilization. Boston: American Academy of Arts and Sciences [in English]. 14. Dvornik, F. (1970). Byzantine missions among the Slavs. SS. Constantine-Cyril and Methodius. New Brunswick; New Jersey: Rutgers University Press [in English]. 15. Eko, U. (2021). Plaska Zemlia, antypody ta sferychna Zemlia. Istoriia filosofii. Antychnist’ ta Seredn’ovichchia. Kharkiv: Folio, 464–467 [in Ukrainian]. 16. Flechner, R. (2019). Saint Patrick Retold. The legend and history of Ireland’s patron saint. Princeton; Oxford: Princeton University Press [in English]. 17. Florya, B.N. (1988). Prinyatie khristianstva v Velikoj Moravii, Chekhii i Polshe. Prinyatie khristianstva narodami Tsentral’noji Yugo-Vostochnoj Yevropy I kreshchenie Rusi. Moskva: Nauka, 122–158 [in Russian]. 18. Galuška, L. (2017). Rex, principes, optimates – elity Wielkich Moraw. Wielkie Morawy. Gniezno; Szczecin: Muzeum Początków Państwa Polskiegow Gnieźnie, 49–66 [in Polish]. 19. Gejshtor, A. (2015). Mifolohiia slov’ian. Kyiv: Klio [in Ukrainian]. 20. Gieysztor, A. (2006). Mitologia Słowian. Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego [in Polish]. 21. Havlík, L.E. (1981/1982). Moravska spolećnost a stät v 9. stole- ti II. Moravsky stät a jeho vlädní organizace v 9. stoleti. Slavia Antiqua: czasopismo poświęcone starożytnościom słowiańskim, 28, 71–112 [in Czech]. 22. Havlík, L. E. (1963). Byzantská mise a Velká Morava. Sborník Matice moravské, 82, 105–131 [in Czech]. 23. Havlík, L.E. (2013). Kronika o Velké Moravě. Brno: Jota [in English]. 24. Herzberg-Fränkel, S. (Ed.). (1904). Liber confraternitatum vetustior. Monumenta Germaniae Historica. Necrologia Germaniae. T.2: Diocesis Salisburgensis. Berolin: Apud Weidmannos, 4–44 [in Latin]. 25. Hill, D. (2010). Istoriia khrystyianstva. Kyiv: Tempora [in Ukrainian]. 26. Il’ina, A.A. (2021). Poslanie missioneru: Alkuin o yevangelizatsii yazychnikov. Cursor mundi: Chelovek Antichnosti, Srednevekovya i Vozrozhdeniya: nauchnyi al’manakh, posvyashchyonnyj prob- lemam istoricheskoj antropologii, 12, 27–38 [in Russian]. 330 Äæåðåëîçíàâ÷³ òà ³ñòîð³îãðàô³÷í³ ñòó䳿 27. Isachenko, A.V. (1963). K voprosu ob irlandskoj missii u pannon- skikh i moravskikh slavian.Voprosy slavyanskogo iazykoznany- ia, 7, 43–72 [in Russian]. 28. Ivanov, S.A. (2002). Vizantijskaya religioznaya missiya VIII– XІ vv. Khristianstvo v stranakh Vostochnoj, Yugo-Vostochnoji Tsentral’noij Yevropy na poroge vtorogo tysyacheletiya. Moskva: Yazyki slavyanskoj kultury, 9–34 [in Russian]. 29. Korolev, A.A. (2012). «Slovno luchistoe siyayushchee videnie»: yeshche raz k voprosu ob irlandskoj missii v Velikoj Moravii. Imenoslov. Istoriya yazyka. Istoriya kul’tury. Trudy Tsentra slaviano- hermanskikh issledovanij. T.2. Moskva: Russkij Fond Sodejstviya Obrazovaniyu y Nauke; Universitet Dmitriya Pozharskoho, 293– 330 [in Russian]. 30. Krawiec, A. (2017). Konsekwencje chrystianizacji dla społeczności i społeczeństw «Młodszej Europy». Chrystianizacja «Młodszej Europy». Poznań: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poz- naniu; Wydawnictwo Naukowe, 273–292 [in Polish]. 31. Le Bra-Shopar, A. (2009). Filosofs’kyj zoopark: vidotvarynennia do vyluchennia z liudstva. Kyiv: Pul’sary [in Ukrainian]. 32. Lipoński, W. (1995). Narodziny cywilizacji Wysp Brytyjskich. Wyd.II. Poznań: Bene Nati [in Polish]. 33. Lovmianskij, H. (2003). Religia slavian i yee upadok (VI–XII vv.). Sankt-Peterburg: Akademicheskij proekt [in Russian]. 34. Löwe, H. (1975). Salzburg als Zentrum literarischen Schaffen- sim 8. Jahrhundert. Mitteilungen der Gesellschaft für Salzburger Landeskunde. Salzburg, 115/1, 99–143 [in German]. 35. Lowmiański, H. (1979). Religia Słowian i jej upadek (w VI–XII w.). Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe [in Polish]. 36. Mareš, F. V. (1966). «Jestliže někdo zabije člověka (?), ať pije tři měsíce zdřevěné číše a skleněné ať se nedotýká» (Vita Constanti- ni 15, 10). Slavia. Časopi spro Slavanskou filologii, 35, 525–529 [in Czech]. 37. Marsina, R. (2017). Založenie a oneskorené obnovenie Nit- rianskeho biskupstva. Ingenii Laus. Zborník štúdií venovaný jubi- lujúcemu prof. PhDr. Jánovi Lukačkovi, Csc. Bratislava: Univerzita Komenskeho v Bratislave,67–78 [in Slovak]. 38. Medek, V. (1971). Osudy moravské církve do konce 14. věku. I. Díl: Dějin olomoucké arcidiecéze. Praha: Česká katolická charita [in Czech]. 39. Migne, J.-P. (Ed.). (1845). S. Aurelii Augustini Hipponensis episcope ad Marcellinum decivitate Deilibri XXII. Patrologiae Cursus Complectus. Series prima. T.41/7: S. Aurelii Augustini Hipponensis episcopi opera omnia. Paris: Excudebatur et veni- tapud J.-P. Migne editorem, in via dicta d’Amboise, propeportam lutetiae Parisiorum vulgo d’Enfernominatam, 13–804 [in Latin]. 40. Mühle, E. (2020). Słowianie. Rzeczywistość i fikcja w spólnoty. VI–XV wiek. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN [in Polish]. 41. Panic, I. (2020). Valde desiderandum est Deique misericordia toto cordede precanda, ut illi in opere Dei finiantur. Uwagi na temat 331 Ïðîáëåìè ³ñòî𳿠êðà¿í Öåíòðàëüíî¿ òà Ñõ³äíî¿ ªâðîïè. Âèïóñê 10 związku pomiędzy upadkiem państwa Awarów a możliwością podjęcia akcji chrystianizacyjnej wśród Słowian. Kontekst awarski. Kościół w społeczeństwiew Czechach i w Polsce w średniowieczu i w epoce nowożytnej. Kraków: Wydawnictwo Naukowe Akedemii Ignatianum w Krakowie, 17–34 [in Polish]. 42. Papst Zacharias an Bonifatius; nochmalige Erörterung der Fragen über Taufe, Irrlehren, fränkische Synoden. 748 Mai 1. (1916). Monumenta Germaniae Historica. Epistolae selectee. T.1: S. Bonifatii et Lulli epistolae. Berolini: Apud Weidmannos, 171– 180 [in Latin]. 43. Polek, K. (1994). Państwo wielkomorawskie i jego sąsiedzi. Kraków: Wydawnictwo Naukowe WSP [in Polish]. 44. Polek, K. (2017). Chrystianizacja Moraw i Słowacji w okresie przed cyrylometodiańskim. Chrystianizacja «Młodszej Europy». Poznań: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu; Wydawnictwo Naukowe, 55–85 [in Polish]. 45. Ratkoš, P. (1988). Slovensko v dobe Veľkomoravskej. Košice: Východoslovenské vydavateľstvo [in Slovak]. 46. Repp, F. (1957). Zur Erklärung von Kap. XV der Legende von Konstantin. Zeitschrift für Slavische Philologie, 26/1, 114–118 [in German]. 47. Rops, D. (2014). Kościoł wczesnego średniowiecza. Warszawa: Instytut Wydawniczy Pax [in Polish]. 48. Sosnowski, M. (2017). Strategia misyjna ad gentes na łacińskim Zachodzie – dylematy i rozwiązania. Chrystianizacja «Młodszej Europy». Poznań: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poz- naniu; Wydawnictwo Naukowe, 221–249 [in Polish]. 49. Strzelczyk, J. (1987). Iroszkoci w kulturze średniowiecznej Europy. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy [in Polish]. 50. Třeštík, D. (2009). Powstanie Wielkich Moraw. Morawianie, Czesii Europa Środkowa w latach 791–871. Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego [in Polish]. 51. Veseli, E. (2014). Vybory papy: Vid sviatoho Petra do Frantsyska. Zhovkva : Misioner [in Ukrainian]. Отримано: 28.07.2022 332